Друк брошуроюВиконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Перша книга Маккавейська*
Українською (п. Філарета)
Давньогрецькою
* Книги Маккавейські перекладені з грецької, тому що в єврейському тексті їх немає.
Глава 1
1
Після того, як Олександр, син Филипа, македонянин, який вийшов із землі Киттим, уразив Дарія, царя Перського і Мідійського, і став царем замість нього спершу над Елладою, —
І вийшов від них корінь гріха — Антиох Єпифан, син царя Антиоха, який був заручником у Римі, і став царем у сто тридцять сьомому році царства Еллінського.
У ті дні вийшли з Ізраїля сини беззаконні і переконували багатьох, говорячи: підемо й укладемо союз з народами, які оточують нас, бо з тих пір, як ми відокремилися від них, спіткало нас багато бід.
підступно говорив їм слова миру, і вони повірили йому; але він раптово напав на місто й уразив його великим ураженням, і погубив безліч народу ізраїльського;
він сказав: горе мені! для чого народився я бачити руйнування народу мого і руйнування святого міста і залишатися тут, коли він відданий до рук ворогів і святилище — до рук чужих?
Отже, приступи тепер перший, і виконай повеління царя, як зробили це всі народи і мужі юдейські і ті, що залишилися в Єрусалимі, і будеш ти і дім твій у числі друзів царських, і ти і сини твої будете вшановані і сріблом, і золотом, і багатьма дарами.
І відповів Маттафія і сказав гучним голосом: якщо і всі народи в області царства царя послухають його і відступлять кожен від богослужіння батьків своїх, і погодяться з повеліннями його,
Коли закінчив він говорити ці слова, підійшов муж юдеянин перед очима усіх, щоб принести за повелінням царя ідольську жертву на жертовнику, який був у Модині.
І сповіщено було мужам царським і війську, яке знаходилося в Єрусалимі, місті Давидовому, що деякі мужі, порушивши царське повеління, пішли у таємні місця у пустелю.
і говорили одне одному: якщо всі ми будемо чинити так, як чинили ці брати наші, і не будемо битися з язичниками за життя наше і постанови наші, то вони скоро знищать нас із землі.
І вирішили вони у той день і сказали: хто б не пішов на війну проти нас у день суботній, будемо битися проти нього, щоб нам не померти всім, як померли брати наші в потаємних сховищах.
які, коли побачили військо, яке ішло назустріч їм, сказали Іуді: як можемо ми у такій малій кількості битися проти такої сильної безлічі? І ми ж зовсім ослабли, ще не ївши сьогодні.
Але побачив, що виснажилося срібло у скарбницях, а податі країни мізерні через хвилювання і руйнування, які він учинив у землі тій, знищуючи закони, які існували від днів давніх.
І почав він побоюватися, що у нього не вистачить, хіба тільки на раз або два, на витрати і подарунки, які раніше роздавав щедрою рукою і перевершив у тім попередніх царів.
Цар же взяв іншу половину війська і вирушив з Антиохії, престольного міста свого, у сто сорок сьомому році, і, перейшовши ріку Євфрат, пройшов верхні країни.
Купці цієї країни почули ім’я їх і, узявши дуже багато срібла і золота і слуг, прийшли у стан купувати синів Ізраїля у раби; до них приєдналося і військо Сирії і землí іноплемінних.
Побачили Іуда і брати його, що примножилися біди, і війська розташувалися станом у межах їхніх; довідалися і про повеління царя, яке він наказав виконати над народом, щоб погубити і знищити його.
Єрусалим був безлюдний, як пустеля; не було ні того, хто входить у нього, ні того, хто виходить з нього, із природних жителів його; святилище було потоптане, і сини інородних були в укріпленні його; він став житлом язичників; і відняті були веселощі в Якова, і не чутно стало сопілки і цитри.
Побачивши сильне ополчення, він молився і говорив: благословенний Ти, Спасителю Ізраїля, що скрушив напад сильного рукою раба Твого Давида і віддав поЛк. іноплемінників у руки Іонафана, сина Саулового, і зброєносця його.
Лісій, побачивши втечу війська свого і хоробрість воїнів Іуди, і що вони готові або жити, або померти відважно, вирушив до Антиохії, набрав чужоземців і, збільшивши попереднє військо, думав знову йти в Юдею.
І побачили, що святилище спустошене, жертовник осквернений, ворота спалені, і в притворах, як у лісі або на якій-небудь горі, повиростали рослини, і сховища зруйновані,
І прийшла їм добра думка зруйнувати його, щоб він коли-небудь не послужив їм на ганьбу, оскільки язичники осквернили його; і зруйнували вони жертовник,
І встановили Іуда і брати його і все зібрання Ізраїля, щоб дні відновлення жертовника святкувалися з веселощами і радістю у свій час, щороку вісім днів, від двадцятого дня місяця Хаслева.
У той же час оббудували гору Сион навколо високими стінами і міцними вежами, щоб язичники, прийшовши коли-небудь, не потоптали їх, як зробили це раніше.
Тоді Іуда ополчився проти синів Ісава в Ідумеї, в Акравимі, оскільки вони тримали в облозі Ізраїля, й уразив їх великим ураженням, і упокорив їх, і взяв здобич їх.
Коли почули ці слова Іуда і народ, то зібралися великі збори для наради, що зробити для цих братів, які знаходяться у біді і яким загрожує війна від тих язичників?
Тоді Іуда сказав Симону, братові своєму: вибери собі мужів і йди і захисти братів твоїх, які знаходяться у Галилеї; а я та Іонафан, брат мій, підемо у Галаад.
Тому Іуда зі своїм військом несподівано направив шлях свій у пустелю до Восора і взяв це місто, і вибив усю чоловічу стать вістрям меча, і взяв усю здобич їхню, і спалив його вогнем;
Коли наставав ранок, і звели очі, і ось, народ численний, якому числа не було, піднімають драбини і машини, щоб узяти укріплення, і облягають тих, що у ньому.
і дізналося військо Тимофія, що це — Маккавей, і побігли від лиця його, і він уразив їх великою поразкою, і впало їх у цей день до восьми тисяч чоловіків.
Тоді Тимофій сказав своїм воєначальникам, коли Іуда і військо його наближалися до потоку води: якщо він перейде до нас раніше, то ми не в силах будемо устояти проти нього, бо він переможе нас.
Як тільки підійшов Іуда до потоку води, то поставив при потоці народних писарів і наказав їм, сказавши: не залишайте жодної людини у стані, але нехай усі йдуть на битву.
І переправився до них перший і весь народ за ним. І знищені були перед лицем його всі язичники, і кинули зброю свою, і втекли у капище, яке було у Карнаїні.
І зібрав Іуда всіх ізраїльтян, що знаходилися у Галааді, від малого до великого, і дружин їхніх, і дітей їхніх, і майно, дуже велике ополчення, щоб іти у землю Юдейську.
І дійшли вони до Ефрона. Це було велике місто, дуже укріплене, на шляху; неможливо було ухилитися від нього ні праворуч, ні ліворуч; потрібно було пройти через нього,
Іуда послав до них з мирною пропозицією: ми пройдемо через землю вашу, щоб іти нам у землю нашу, і ніхто не скривдить вас, тільки ногами нашими пройдемо. Але вони не захотіли відчинити йому.
Після того вийшли Іуда і брати його і воювали проти синів Ісава у землі, яка лежить на південь, і уразив Хеврон і селища його, і зруйнував укріплення його, і спалив вежі його навколо нього,
І повернув Іуда на Азот, землю іноплемінників, зруйнував жертовники їхні, спалив вогнем різьблені зображення богів їхніх, узяв здобич міст і повернувся у землю Юдейську.
і в ньому — храм, дуже багатий, і є там золоті покрови, броня і зброя, які залишив там Олександр, син Филипа, цар Македонський, — перший, який став царем над еллінами.
що Лісій ходив із сильним військом попереду всіх, але був уражений юдеями, і вони підсилилися і зброєю, і військом, і багатою здобиччю, яку взяли від уражених ними військ,
і що вони зруйнували мерзоти, які він спорудив над жертовником у Єрусалимі, а святилище, як і раніше, обнесли високими стінами, також і Вефсуру, місто його.
І сказав я у серці своєму: до якої скорботи дійшов я і до якого великого знічення, в якому знаходжуся тепер! А був я корисним і любленим у володінні моєму.
Тепер же я згадую про ті злодіяння, які я звершив у Єрусалимі, і як узяв усі золоті і срібні сосуди, які знаходилися у ньому, і посилав знищувати тих, що живуть в Юдеї, даремно.
Коли Лісій дізнався, що цар помер, то поставив замість нього на царство сина його, Антиоха, якого виховував у юності його, і назвав його ім’ям Евпатора.
І пройшли вони через Ідумею і розташувалися станом навпроти Вефсури, і воювали багато днів і спорудили машини; але ті зробили вилазку і спалили їх вогнем і билися мужньо.
і розділили цих тварин на загони і приставили до кожного слона по тисячі мужів у залізних кольчугах і з мідними шоломами на головах, зверх того по п’ятсот добірних вершників призначено було до кожного слона.
Притому на них були міцні дерев’яні вежі, які покривали кожного слона, укріплені на них помочами, і в кожній з них по тридцять два сильних мужа, які воювали на них, і при слоні індієць його.
І уклав він мир з тими, що були у Вефсурі, які вийшли з міста, бо не було у них продовольства, щоб триматися у ньому в облозі, тому що був суботній рік на землі.
Потім багато днів облягав святилище, і поставив там стрілометальні знаряддя і машини, і вогнеметальні, і каменеметальні і списометальні, щоб кидати стріли і каміння.
Тому поспішно пішов і сказав цареві, начальникам війська і вельможам: ми щодня терпимо нестачу і продовольства у нас мало, а місце, що обложене нами, — міцне, тим часом лежить на нас піклування про царство.
Отже, пошли тепер мужа, якому ти довіряєш; нехай він піде і побачить усе руйнування, яке вони заподіяли нам і країні царя, і нехай покарає їх і всіх, хто допомагає їм.
Тоді Вакхид відступив від Єрусалима і розташувався станом при Визефі, і, пославши, упіймав багатьох мужів, які втікали від нього, і декого з народу, заколов і кинув їх у глибокий колодязь.
Коли ж Алким побачив, що Іуда і ті, що знаходилися з ним, підсилилися, і зрозумів, що не може протистояти їм, повернувся до царя і жорстоко звинувачував їх.
Після того Никанор зійшов на гору Сион; і вийшли зі святилища деякі зі священиків і старійшин народу, щоб мирно вітати його і показати йому всепалення, що приноситься за царя.
і, поклявшися, з гнівом сказав: якщо не відданий буде нині Іуда і військо його в мої руки, то, коли повернуся благополучно, спалю дім цей. І пішов з великим гнівом.
І виходили з усіх навколишніх селищ юдейських і оточували їх, — і вони, обертаючись до тих, що переслідували їх, усі упали від меча, і жодного не залишилося з них.
І взяли юдеї здобич їхню і награбоване ними, і відрубали голову Никанора і праву руку його, яку він простягав гордовито, і принесли і повісили перед Єрусалимом.
Іуда почув про славу римлян, що вони могутні і сильні і прихильно приймають усіх, хто звертається до них, і хто б не приходив до них, з усіма укладали вони дружбу.
А що вони могутні і сильні, — розповідали йому про війни їхні, про мужні подвиги, які вони показали над галатами, як вони підкорили їх і зробили данниками;
і своєю розсудливістю і твердістю оволоділи всім краєм, хоч той край дуже далеко відлежав від них, також і про царів, які виступали проти них від кінців землі, і вони знищили їх і уразили великою поразкою, а інші платять їм щорічно данину;
і Антиоха, великого царя Азії, який вийшов проти них на війну зі ста двадцятьма слонами, і з кіннотою, і колісницями, і дуже численним військом і був розбитий ними;
але цей намір зробився їм відомим, і вони послали проти них одного воєначальника і воювали проти них, — і багато з них упало уражених, і взяли у полон дружин їхніх і дітей їхніх і пограбували їх, і оволоділи їхньою землею, і зруйнували фортеці їхні, і поневолили їх до цього дня;
і кожного року одній людині довіряють вони начальство над собою і володарювання над усією землею їхньою, і всі слухають одного, і не буває ні заздрости, ні ревнощів між ними.
Іуда Маккавей і брати його і весь народ юдейський послали нас до вас, щоб укласти з вами союз і мир, і щоб ви вписали нас у число соратників і друзів ваших.
І ось список того послання, яке написали вони у відповідь на мідних дошках і послали в Єрусалим, щоб воно служило для них там пам’ятником миру і союзу:
і тим, що воюють, вони не будуть ні давати, ні постачати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів, бо так угодно римлянам; вони повинні виконувати обов’язок свій, нічого не одержуючи.
і тим, що допомагають у війні, не будуть давати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів: так угодно Риму; вони повинні виконувати свої обов’язки — і без обману».
Якщо ж після цих умов ті й другі захочуть що-небудь додати або зменшити, нехай зроблять це за їх загальним бажанням, і те, що вони додадуть або зменшать, буде мати силу.
Але, побачивши безліч війська, яке воно численне, вони дуже настрашилися, і багато хто зі стану його розбігся, і залишилося у них не більше восьмисот мужів.
Але вони відхиляли його і говорили: ми не в силах, але будемо тепер рятувати життя наше, і потім повернемося з братами нашими і тоді будемо воювати проти них, а тепер нас мало.
Але Іуда сказав: ні, нехай не буде цього зі мною, щоб бігти від них; а якщо прийшла година наша, то помремо мужньо за братів наших і не залишимо дорікання на славу нашу.
І рушило військо зі стану і стало проти них; і розділилася кіннота на дві частини, а попереду війська йшли пращники і стрільці і всі сильні передові воїни.
Після цих подій сказали Іонафану і Симону, братові його, що сини Іамврі урочисто справляють знатний шлюб і проводжають з Надавафа з великою пишнотою наречену, дочку одного зі знатних вельмож хананейських.
Звівши очі свої, вони побачили: ось виклики і велике придане; назустріч вийшов наречений і друзі його і брати його з тимпанами і музикою і з численною зброєю.
І повернувся він у Єрусалим і побудував у Юдеї міцні міста: фортецю в Єрихоні, й Еммаум і Вефорон, і Вефиль і Фамнафу у Фарафоні, і Тефон з високими стінами, воротами і запорами,
У сто п’ятдесят третьому році, у другому місяці, Алким звелів зруйнувати стіну внутрішнього двору храму і зруйнувати діло пророків, і вже почав руйнування.
Але у той самий час Алким уражений був ударом, і зупинилися наміри його; вуста його зімкнулися, він онімів і не міг більше вимовити жодного слова і заповідати про дім свій.
Тоді всі беззаконники радились і говорили: ось, Іонафан і ті, що знаходяться з ним, живуть безпечно у спокої; приведемо тепер Вакхида, і він схопить усіх їх в одну ніч.
Він зважився йти з великим військом і послав таємно листи всім союзникам своїм, які знаходилися в Юдеї, щоб вони схопили Іонафана і тих, що знаходяться з ним, але вони не могли, тому що задум їхній став відомим їм.
І почув цар Олександр про ті обіцянки, які Димитрій послав Іонафану, і розповіли йому про битви і хоробрі подвиги, які звершили Іонафан і брати його, і про труднощі, які перенесли вони.
Отже, ми поставляємо тебе нині первосвящеником народу твого; і ти будеш називатися другом царя (він послав йому порфиру і золотий вінець), і будеш тримати нашу сторону і зберігати дружбу з нами».
і за третю частину насіння і половинну частину плодів з дерев, які належать мені, віднині і надалі я відміняю брати з землі Юдейської і з трьох областей, приєднаних до неї від Самарії і Галилеї, від нинішнього дня і на вічні часи.
і всяку людину з юдеїв, узяту в полон із землі Юдейської, в усьому царстві моєму відпускаю на волю задарма: нехай усі будуть вільні від повинностей за себе і за худобу свою.
Усі свята і суботи і новомісяччя, і дні встановлені — три дні перед святом і три дні після свята, — усі ці дні нехай будуть днями пільги і волі всім юдеям, які знаходяться у моєму царстві.
І з них нехай поставляються начальниками над великими фортецями царськими, з них же нехай поставляються і над справами царства, що вимагають вірности, і їх приставники і начальники нехай будуть з них же, і нехай вони живуть за своїми законами, як повелів цар у землі Юдейській.
І три області, приєднані до Юдеї від країни Самарійської, нехай залишаться приєднаними до Юдеї, щоб вважатися і бути їм однією і не підлягати іншій владі, крім влади первосвященика.
Понад те п’ять тисяч сиклів срібла, які брали від прибутків святилища з щорічного збору, і ті уступаються, як такі, що належать священикам, які служать.
І всі, які втечуть у храм Єрусалимський і в усі межі його з причини повинностей царських і всіх інших, нехай будуть вільні з усім, що належить їм у царстві моєму.
Іонафан і народ, вислухавши ці слова, не повірили їм і не прийняли їх, бо згадали про ті великі біди, які наніс Димитрій ізраїльтянам, жорстоко пригнобивши їх,
І вирушив Іонафан у Птолемаїду з пишністю, — і відрекомендувався обом царям і обдарував їх і наближених до них сріблом і золотом і багатьма дарами, і придбав благовоління їх.
І посадив його цар із собою і сказав своїм правителям: вийдіть з ним на середину міста і проголосіть, щоб ніхто не смів обмовляти його ні в якій справі і (*щоб) ніхто не турбував його ніякою справою.
І поставив Димитрій воєначальником Аполлонія, правителя Келе-Сирії,– і він зібрав велике військо і розташувався станом біля Іамнії і послав до первосвященика Іонафана сказати:
Запитай і дізнайся, хто я та інші, що допомагають нам, і скажуть тобі: неможливо вам устояти перед лицем нашим, бо двічі втікали батьки твої у землі своїй.
Коли Іонафан вислухав ці слова Аполлонія, то подвигся духом і, обравши десять тисяч мужів, вийшов з Єрусалима, і брат його Симон зійшовся з ним на допомогу йому.
Почувши про це, Аполлоній узяв три тисячі кінноти і велике військо і пішов до Азота, ніби роблячи перехід, а тим часом пішов на рівнину, тому що мав безліч кінноти і надіявся на неї.
Тим часом цар Єгипетський, зібравши численне військо, як пісок на березі морському, і безліч кораблів, намагався оволодіти царством Олександра хитрістю і приєднати його до свого царства.
Він прийшов у Сирію з мирними словами, і жителі відчиняли йому міста і виходили назустріч, бо дано було від царя Олександра повеління зустрічати його, тому що він був тестем його.
Коли наблизився він до Азота, то показали йому спалене капище Дагона, й Азот і навколишні міста зруйновані, і тіла уражені і спалені під час битви, бо склали їх у купи на шляху його,
І послав послів до царя Димитрія, говорячи: прийди сюди, укладемо між собою союз, і я дам тобі дочку мою, яку має Олександр, і ти будеш царювати у царстві батька твого.
Коли він почув про це, розгнівався і, поспішно зібравшись, вирушив у Птолемаїду, і написав Іонафану, щоб він не облягав фортеці, а якомога швидше йшов йому назустріч у Птолемаїду, щоб переговорити з ним.
Отже, ми затверджуємо за ними як межі Юдеї, так і три області: Аферему, Лідду і Рамафем, які приєднані до Юдеї від Самарії, і все, що належить усім жерцям їх у Єрусалимі, за ті царські оброки, які раніше щорічно одержував від них цар з плодів землі і з плодів дерев,
І побачив цар Димитрій, що схилилася земля перед ним і ніщо не противилося йому, і відпустив усі війська свої, кожного у своє місце, крім військ чужоземних, які він найняв з островів чужих народів, за що всі війська батьків його ненавиділи його.
Трифон, один з колишніх прихильників Олександра, бачачи, що всі війська нарікають на Димитрія, вирушив до Емалкуя аравитянина, який виховував Антиоха, малолітнього сина Олександра;
і наполягав, щоб він видав його йому, щоб зробити його царем замість нього; і розповів йому про все, що зробив Димитрій, і про неприязнь, яку мають до нього війська його, і пробув там багато днів.
Димитрій послав сказати Іонафану: не тільки це зроблю для тебе і для народу твого, але і вшаную тебе і народ твій великою шаною, як тільки буду мати слушний час.
Тоді цар викликав на допомогу юдеїв, і усі вони негайно зібралися біля нього, і раптово розсипалися по місту, й умертвили у той день у місті до ста тисяч,
І виступив Іонафан у похід, і проходив по той бік ріки [Йордану] і по містах, і зібралися до нього на допомогу всі сирійські війська; і прийшов він до Аскалона, і зустріли його жителі міста з честю.
І упрохали жителі Гази Іонафана, і він примирився з ними, тільки взяв у заручники синів начальників їхніх і відіслав їх у Єрусалим, і пройшов країну до Дамаска.
І прийшли вони у Рим, і ввійшли у раду, і сказали: «Іонафан первосвященик і народ юдейський послали нас, щоб відновити дружбу з вами і союз, як і раніше».
але вирішили послати до вас для відновлення братерства і дружби, щоб не відчужуватися від вас, тому що багато минуло часу після того, як ви посилали до нас.
Ми постійно повсякчас, як у свята, так і в інші встановлені дні, згадуємо про вас при жертвоприношеннях наших і молитвах, як слід і пристойно згадувати братів.
Тому, коли зайшло сонце, Іонафан наказав своїм пильнувати, бути в озброєнні і готуватися до битви всю ніч, і поставив навколо стану передових сторожів.
підвищити стіни Єрусалима і спорудити високу стіну між фортецею і містом, щоб відокремити її від міста, так щоб вона була окремо, і не було б у ній ні купівлі, ні продажу.
але побоювався, як би не перешкодив йому Іонафан і не почав проти нього війну; тому шукав випадку, щоб узяти Іонафана й убити, і, піднявшись, пішов у Вефсан.
Отже, відпусти їх тепер у доми їхні, а для себе обери небагатьох мужів, які були б з тобою, і підемо зі мною у Птолемаїду, і я передам її тобі й інші фортеці й решту військ і всіх, що завідують зборами, і потім повернуся; бо для цього я і перебуваю тут.
А вони всі благополучно прийшли у землю Юдейську й оплакували Іонафана і тих, що були з ним, і були у великому страху, і весь Ізраїль плакав гірким плачем.
Тоді всі навколишні народи шукали, як знищити їх, бо говорили: тепер немає у них начальника і поборника; отже, будемо тепер воювати проти них і знищимо із середовища людей пам’ять їх.
І, підбадьорюючи їх, говорив їм: самі ви знаєте, скільки я і брати мої і дім батька мого зробили заради цих законів і святині, знаєте війни і гноблення, які ми витерпіли.
Після цього Трифон пішов, щоб увійти в країну і розорити її, і пішов манівцем на Адару. Але Симон і військо його йшли слідом за ним усюди, куди він йшов.
зробив на них майстерні прикраси, поставивши навколо високі стовпи, а на стовпах повне озброєння — на вічну пам’ять, і поряд зі зброєю — вирізьблені кораблі, так що вони видимі були всім, хто плаває по морю.
Золотий вінець і пальмову гілку, послану вами, ми одержали і готові укласти з вами повний мир і написати тим, що завідують зборами, щоб відпустити вам данину.
Прощаємо вам також ненавмисні провини ваші до цього дня і вінцевий збір, який платити ви зобов’язані, і якщо інше щось стягувалося у Єрусалимі, більш не буде стягуватися.
І змилосердився над ними Симон, і не воював з ними, а тільки вигнав їх з міста, й очистив доми, в яких знаходилися ідоли, і так увійшов у місто зі славослів’ями і благословеннями.
Тим же, що були у Єрусалимській фортеці, не дозволяли ні виходити, ні вступати у країну, ні купувати, ні продавати, і вони терпіли сильний голод, і багато хто з них загинув від голоду.
і ввійшов у неї у двадцять третій день другого місяця сто сімдесят першого року зі славослів’ями, пальмовим віттям, з гуслями, кимвалами і цитрами, із псалмами і піснями, бо знищено великого ворога Ізраїля.
І встановив кожного року проводити цей день з веселощами, й укріпив гору храму, яка знаходиться поблизу фортеці, й оселився там сам і ті, що були з ним.
Ось список з листів, присланих спартанцями: «Спартанські начальники і місто — Симону первосвященикові, старійшинам і священикам і всьому народу юдейському, братам нашим — радуватися.
Й угодно було народу прийняти цих мужів з пошаною і внести запис слів їхніх у відкриті народні книги, на пам’ять народу спартанському. А список з цього ми написали для первосвященика Симона».
І написали про те на мідних дошках і виставили їх на стовпах на горі Сион. Ось список написаного: «У вісімнадцятий день Елула сто сімдесят другого року, — це був третій рік за первосвященика Симона, —
оскільки багато разів бували війни у цій країні, то Симон, син Маттафії, син синів Іарива, і брати його, піддаючи себе небезпеці, протистали ворогам народу свого, щоб зберегти святилище його і закон, і великою славою прославили народ свій.
Також укріпив Іоппію біля моря і Газару на межах Азота, в якій раніше жили вороги, й оселив там юдеїв, забезпечивши ці місця всім, що потрібно було для відновлення їх.
І бачив народ діяння Симона і славу, яку намагався він здобути народу своєму, і поставив його своїм начальником і первосвящеником за те, що все це зробив він, і за справедливість і вірність, яку він зберігав до племені свого, всіляко намагаючись піднести народ свій.
У дні його руками його успішно були вигнані з країни язичники і ті, що займали місто Давидове у Єрусалимі, які, збудувавши собі фортецю, виходили з неї й оскверняли все навколо святилища і багато шкодили святині.
щоб мав піклування про святилище, і всі слухалися його, щоб усі договори у країні писалися на його ім’я, і щоб він одягався у порфиру і носив золоті прикраси.
І нікому з народу і священиків нехай не буде дозволено відмінити що-небудь з цього або суперечити словам його, або без нього скликати зібрання у країні й одягатися у порфиру і носити золоту пряжку.
Оскільки люди зловредні оволоділи царством батьків наших, то я хочу повернути царство, щоб відновити його, як воно було раніше. Я набрав численне військо і приготував військові кораблі;
У сто сімдесят четвертому році вступив Антиох у землю батьків своїх, і зібралися до нього всі війська, так що тих, які залишилися з Трифоном, було небагато.
Отже, ми захотіли написати царям і країнам, щоб вони не чинили їм зла, і не воювали проти них і міст їхніх і країни їхньої, і не допомагали тим, хто воює проти них.
і в усі області, і Сампсамі і спартанцям, і в Делос, і в Минд, і в Сикіон, і в Карію, і в Самос, і в Памфілію, і в Ликію, і в Галикарнасс, і в Родос, і у Фасиліду, і в Кос, і в Сиду, і в Арад, і в Гортину, і в Книду, і в Кіпр, і в Киринію.
І послав до нього Афиновія, одного з друзів своїх, щоб переговорити з ним і сказати: «Ви володієте Іоппією і Газарою і фортецею Єрусалимською — містами царства мого;
Якщо ж не так, то дайте за них п’ятсот талантів срібла, і за спустошення, яке вчинили, і за данину з міст інші п’ятсот талантів; а якщо не дасте, то ми прийдемо і будемо воювати з вами».
І прийшов Афиновій, друг царя, у Єрусалим, і коли побачив славу Симона і скарбницю з золотим і срібним начинням і навколишню красу, то здивувався й оголосив йому слова царя.
Симон сказав йому у відповідь: ми ні чужої землі не брали, ні володарювали над чужим, але володіємо спадщиною батьків наших, яку вороги наші одного разу неправедно привласнили собі.
Що стосується Іоппії та Газари, яких ти вимагаєш, то вони самі заподіяли багато зла народу у країні нашій; за них ми дамо сто талантів. На це Афиновій нічого не відповів;
Тоді Симон покликав двох старших синів своїх, Іуду й Іоана, і сказав їм: я і брати мої і дім батька мого воювали проти ворогів Ізраїля від юности до сьогодні і багато разів успішно рятували руками нашими Ізраїля.
Але ось, я постарів, а ви з милости Божої перебуваєте у літах зрілих: заступіть місце моє і брата мого, йдіть і воюйте за народ наш, і нехай буде з вами допомога небесна.
І втекли вони у вежі, що знаходилися в області Азота, але він спалив його вогнем, і загинуло їх до двох тисяч мужів; і повернувся він з миром у землю Юдейську.
Тим часом Симон, відвідуючи міста країни і піклуючись про потреби їх, прийшов у Єрихон, сам і Маттафія й Іуда, сини його, у сто сімдесят сьомому році в одинадцятому місяці, — це місяць Сават.
І з підступністю прийняв їх гостинно син Авувів у невеликій фортеці, називаній Док, ним побудованій, і зробив для них великий бенкет, і сховав там людей.
І коли сп’яніли Симон і сини його, тоді встав Птоломей і ті, що були при ньому, взяли зброю свою і ввійшли до Симона під час бенкету, й убили його і двох синів його і деяких зі служителів його.