¹

Филистимляни зібрали війська свої для війни і зібралися в Сокхофі, що в Юдеї, і розташувалися станом між Сокхофом і Азеком в Ефес-Даммимі.

¹

И҆ собира́ша и҆ноплемє́нницы полкѝ своѧ̑ на бра́нь, и҆ собра́шасѧ въ сокхѡ́ѳѣ і҆ꙋде́йстѣмъ, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ средѣ̀ сокхѡ́ѳа и҆ средѝ а҆зика̀ во а҆фесдоммі́нѣ.

²

А Саул та ізраїльтяни зібралися і розташувалися станом у долині дуба і приготувалися до війни проти филистимлян.

²

Саꙋ́лъ же и҆ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы собра́шасѧ и҆ ѡ҆полчи́шасѧ во оу҆до́ли тереві́нѳа и҆ оу҆строѧ́хꙋсѧ на бра́нь проти́вꙋ и҆ноплеме́нникѡмъ.

³

І стали филистимляни на горі з одного боку, й ізраїльтяни на горі з іншого боку, а між ними була долина.

³

И҆ и҆ноплемє́нницы стоѧ́хꙋ на горѣ̀ ѿсю́дꙋ ѻ҆со́бь, і҆и҃ль же стоѧ́ше на горѣ̀ ѿѻнꙋ́дꙋ, и҆ оу҆до́ль междꙋ̀ и҆́ми бѧ́ше.

⁴

І виступив зі стану филистимського єдиноборець, на ім’я Голіаф, з Гефа; на зріст він — шести ліктів і п’яді.

⁴

И҆ и҆зы́де мꙋ́жъ си́ленъ и҆з̾ полка̀ и҆ноплеме́ннича, и҆́мѧ є҆мꙋ̀ голїа́ѳъ ѿ ге́ѳа, высота̀ є҆гѡ̀ ше́сть лакѡ́тъ и҆ пѧ́дь:

⁵

Мідний шолом на голові його; і одягнений він був у лускату броню, і вага броні його — п’ять тисяч сиклів міді;

⁵

и҆ шле́мъ мѣ́дѧнъ на главѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ въ броню̀ кольча́тꙋ то́й ѡ҆болче́нъ бѧ́ше: и҆ вѣ́съ бронѝ є҆гѡ̀ пѧ́ть ты́сѧщъ сі̑кль мѣ́ди и҆ желѣ́за:

⁶

мідні наколінники на ногах його, і мідний щит за плечима його;

⁶

и҆ поно́жы мѣ̑дѧны верхꙋ̀ го́ленїй є҆гѡ̀, и҆ щи́тъ мѣ́дѧнъ на плеща́хъ є҆гѡ̀:

⁷

і древко списа його, як валок у ткачів; а сам спис його в шістсот сиклів заліза, і перед ним ішов зброєносець.

⁷

и҆ ра́товище копїѧ̀ є҆гѡ̀ а҆́ки ѻ҆рꙋ́дїе ткꙋ́щихъ, и҆ копїѐ є҆гѡ̀ ше́сть сѡ́тъ сі̑кль желѣ́за: и҆ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ и҆дѧ́ше пред̾ ни́мъ.

⁸

І став він і кричав до полків ізраїльських, говорячи їм: навіщо вийшли ви воювати? Чи не филистимлянин я, а ви раби Саулові? Виберіть у себе людину, і нехай зійде до мене;

⁸

И҆ ста̀ и҆ возопѝ пред̾ полки̑ і҆и҃левыми и҆ речѐ и҆̀мъ: почто̀ и҆зыдо́сте, ѡ҆полчи́тисѧ ли на бра́нь проти́вꙋ на́мъ; нѣ́смь ли а҆́зъ и҆ноплеме́нникъ, вы́ же є҆вре́є саꙋ́лѡвы; и҆збери́те себѣ̀ мꙋ́жа, и҆ да сни́детъ ко мнѣ̀:

⁹

якщо він може битися зі мною й уб’є мене, то ми будемо вашими рабами; якщо ж я здолаю його й уб’ю його, то ви будете нашими рабами і будете служити нам.

⁹

и҆ а҆́ще возмо́жетъ со мно́ю бра́тисѧ и҆ ѡ҆долѣ́етъ мѝ, бꙋ́демъ ва́мъ рабѝ: а҆́ще же а҆́зъ возмогꙋ̀ ѡ҆долѣ́ти є҆мꙋ̀, бꙋ́дете вы̀ на́мъ рабѝ и҆ порабо́таете на́мъ.

¹⁰

І сказав филистимлянин: сьогодні я посоромлю полки ізраїльські; дайте мені людину, і ми будемо битися вдвох.

¹⁰

И҆ речѐ и҆ноплеме́нникъ: сѐ, а҆́зъ дне́сь оу҆ничижи́хъ по́лкъ і҆и҃левъ въ се́й де́нь: дади́те мѝ мꙋ́жа, и҆́же побо́ретсѧ со мно́ю є҆ди́нъ.

¹¹

І почули Саул і всі ізраїльтяни ці слова филистимлянина, і дуже злякалися і жахнулися.

¹¹

И҆ слы́ша саꙋ́лъ и҆ ве́сь і҆и҃ль глаго́лы и҆ноплемє́нничи сїѧ̑ и҆ оу҆жасо́шасѧ и҆ оу҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀.

¹²

Давид же був сином ефрафянина з Вифлеєма Іудиного, на ім’я Ієссей, у якого було вісім синів. Цей чоловік у дні Саула досяг старости і був старшим між мужами.

¹²

Даві́дъ же є҆фраѳе́евъ, се́й бѣ̀ ѿ виѳлее́ма і҆ꙋ́дина, и҆́мѧ же ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀ і҆ессе́й, є҆мꙋ́же бѣ̀ ѻ҆́смь сынѡ́въ. Во дни̑ же саꙋ́лѡвы бѣ̀ мꙋ́жъ то́й состарѣ́сѧ въ мꙋже́хъ.

¹³

Три старших сини Ієссея пішли із Саулом на війну; імена трьох синів його, які пішли на війну: старший — Елиав, другий за ним — Аминадав, і третій — Самма;

¹³

И҆ и҆до́ша трѝ сы́ны і҆ессе́євы старѣ́йшїи на бра́нь съ саꙋ́ломъ: и҆мена́ же сынѡ́въ є҆гѡ̀ поше́дшихъ на бра́нь, є҆лїа́въ перворо́дный є҆гѡ̀, и҆ вторы́й а҆мїнада́въ, и҆ тре́тїй самма̀.

¹⁴

Давид же був менший. Троє старших пішли із Саулом,

¹⁴

Даві́дъ же бѣ̀ ю҆нѣ́йшїй, и҆ трѝ бо́лшїи є҆гѡ̀ и҆до́ша в̾слѣ́дъ саꙋ́ла.

¹⁵

а Давид повернувся від Саула, щоб пасти овець батька свого у Вифлеємі.

¹⁵

Даві́дъ же возврати́всѧ ѿ саꙋ́ла, ѿи́де пастѝ ѻ҆́вцы ѻ҆тца̀ своегѡ̀ въ виѳлее́мъ.

¹⁶

І виступав филистимлянин той вранці і ввечері і виставляв себе сорок днів.

¹⁶

И҆ прихожда́ше и҆ноплеме́нникъ оу҆́трѡ и҆ въ ве́черъ, ꙗ҆влѧ́ѧсѧ пред̾ і҆и҃лемъ четы́редесѧть дні́й.

¹⁷

І сказав Ієссей Давиду, синові своєму: візьми для братів своїх ефу сушених зерен і десять цих хлібів і віднеси скоріше в стан до твоїх братів;

¹⁷

И҆ речѐ і҆ессе́й даві́дꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀: возмѝ оу҆̀бо бра́тїѧмъ твои̑мъ мѣ́рꙋ є҆́фї мꙋкѝ и҆ де́сѧть хлѣ̑бъ си́хъ, и҆ и҆дѝ въ по́лкъ, и҆ да́ждь бра́тїѧмъ твои̑мъ:

¹⁸

а ці десять сирів віднеси тисячоначальнику і дізнайся про здоров’я братів і довідайся про потреби їхні.

¹⁸

и҆ де́сѧть сы́рѡвъ ѿ млека̀ сегѡ̀, и҆ да́ждь ты́сѧщникꙋ: и҆ бра́тїю свою̀ посѣтѝ въ ми́рѣ, и҆ є҆ли́кихъ а҆́ще тре́бꙋютъ, оу҆вѣ́си, сꙋббѡ́тствовати же бꙋ́деши со мно́ю.

¹⁹

Саул і вони і всі ізраїльтяни знаходилися в долині дуба і готувалися до битви з филистимлянами.

¹⁹

Саꙋ́лъ же и҆ всѝ лю́дїе бѧ́хꙋ во оу҆до́ли дꙋ́ба ра́тꙋющесѧ со и҆ноплемє́нники.

²⁰

І встав Давид рано-вранці, і доручив овець сторожеві, і, взявши ношу, пішов, як наказав йому Ієссей, і прийшов до обозу, коли військо було виведене у стрій і з криком готувалося до битви.

²⁰

И҆ воста̀ даві́дъ ра́нѡ, ѻ҆́вцы же ѡ҆ста́ви со стра́жею, и҆ взѧ̀, и҆ ѿи́де, ꙗ҆́коже заповѣ́да є҆мꙋ̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ і҆ессе́й: и҆ прїи́де на мѣ́сто, и҆дѣ́же и҆схожда́хꙋ си́льнїи на бра́нь и҆ вопїѧ́хꙋ въ полцѣ́хъ.

²¹

І розташували ізраїльтяни і филистимляни стрій навпроти строю.

²¹

Зане́же воѡрꙋжа́шесѧ і҆и҃ль проти́вꙋ и҆ноплеме́нникѡмъ, и҆ и҆ноплемє́нницы воѡрꙋжа́хꙋсѧ проти́вꙋ і҆и҃лѧ.

²²

Давид залишив свою ношу обозному сторожеві і побіг у ряди і, прийшовши, запитав братів своїх про здоров’я.

²²

И҆ положѝ даві́дъ бре́мѧ своѐ въ рꙋка́хъ стра́жа, и҆ течѐ въ по́лкъ, и҆ прише́дъ вопросѝ бра́тїю свою̀ въ ми́рѣ.

²³

І ось, коли він розмовляв з ними, єдиноборець, на ім’я Голіаф, филистимлянин з Гефа, виступає з рядів филистимських і говорить ті слова, і Давид почув їх.

²³

Глаго́лющꙋ же є҆мꙋ̀ съ ни́ми, и҆ сѐ, мꙋ́жъ месе́йскїй, є҆мꙋ́же и҆́мѧ голїа́ѳъ, фѷлїсті́млѧнинъ ѿ ге́ѳы, и҆зы́де ѿ полкѡ́въ и҆ноплеме́нничихъ и҆ глаго́ла по словесє́мъ си̑мъ, и҆ оу҆слы́ша даві́дъ.

²⁴

І всі ізраїльтяни, побачивши цього чоловіка, тікали від нього і дуже боялися.

²⁴

И҆ всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы є҆гда̀ оу҆ви́дѣша мꙋ́жа, и҆ бѣжа́ша ѿ лица̀ є҆гѡ̀ и҆ оу҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀.

²⁵

І говорили ізраїльтяни: бачите цю людину, що виступає? Він виступає, щоб ганьбити Ізраїль. Якби хто убив його, обдарував би того цар великим багатством, і дочку свою видав би за нього, і дім батька його зробив би вільним в Ізраїлі.

²⁵

И҆ рѣ́ша мꙋ́жїе і҆и҃лтестїи: ви́дѣсте ли мꙋ́жа сего̀ восходѧ́ща, ꙗ҆́кѡ поноси́ти і҆и҃лѧ прїи́де; и҆ а҆́ще бꙋ́детъ мꙋ́жъ, и҆́же оу҆бїе́тъ є҆го̀, ѡ҆богати́тъ є҆го̀ ца́рь бога́тствомъ ве́лїимъ, и҆ дще́рь свою̀ да́стъ є҆мꙋ̀, и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀ сотвори́тъ свобо́денъ во і҆и҃ли.

²⁶

І сказав Давид людям, що стояли з ним: що зроблять тому, хто уб’є цього филистимлянина і зніме ганьблення з Ізраїля? бо хто цей необрізаний филистимлянин, що так ганьбить воїнство Бога живого?

²⁶

И҆ речѐ даві́дъ къ мꙋжє́мъ стоѧ́щымъ съ ни́мъ, глаго́лѧ: что̀ сотворитѐ мꙋ́жꙋ, и҆́же оу҆бїе́тъ и҆ноплеме́нника ѻ҆́наго и҆ ѿи́метъ поноше́нїе ѿ і҆и҃лѧ; ꙗ҆́кѡ кто̀ є҆́сть и҆ноплеме́нникъ неѡбрѣ́занный се́й, и҆́же поно́ситъ полкꙋ̀ бг҃а жива́гѡ;

²⁷

І сказав йому народ ті самі слова, говорячи: ось що зроблено буде тій людині, яка уб’є його.

²⁷

И҆ реко́ша є҆мꙋ̀ лю́дїе по словесѝ семꙋ̀, глаго́люще: та́кѡ сотвори́тсѧ мꙋ́жꙋ, и҆́же оу҆бїе́тъ є҆го̀.

²⁸

І почув Елиав, старший брат Давида, як говорив він з людьми, і розсердився Елиав на Давида і сказав: навіщо ти сюди прийшов і на кого залишив небагатьох овець тих у пустелі? Я знаю зарозумілість твою і дурне серце твоє, ти прийшов подивитися на битву.

²⁸

И҆ оу҆слы́ша є҆лїа́въ бра́тъ є҆гѡ̀ бо́лшїй, внегда̀ глаго́лати є҆мꙋ̀ къ мꙋжє́мъ: и҆ разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю є҆лїа́въ на даві́да и҆ речѐ: почто̀ сѣ́мѡ прише́лъ є҆сѝ; и҆ комꙋ̀ ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ ма̑лыѧ ѻ҆́вцы ѡ҆́ны въ пꙋсты́ни; вѣ́мъ а҆́зъ го́рдость твою̀ и҆ ѕло́бꙋ се́рдца твоегѡ̀, ꙗ҆́кѡ видѣ́нїѧ ра́ди бра́ни прише́лъ є҆сѝ.

²⁹

І сказав Давид: що ж я зробив? чи не слова це?

²⁹

И҆ речѐ даві́дъ: что̀ сотвори́хъ нн҃ѣ; нѣ́сть ли рѣ́чь;

³⁰

І відвернувся від нього до іншого і говорив ті самі слова, і відповідав йому народ як і раніше.

³⁰

И҆ ѿврати́сѧ ѿ негѡ̀ ко и҆но́мꙋ и҆ речѐ по словесѝ семꙋ̀. И҆ ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ лю́дїе по словесѝ пре́жнемꙋ.

³¹

І почули слова, які говорив Давид, і переказали Саулу, і той покликав його.

³¹

И҆ слы̑шаны бы́ша глаго́лы, и҆̀хже глаго́ла даві́дъ, и҆ возвѣсти́ша пред̾ саꙋ́ломъ: и҆ поѧ́ша є҆го̀ лю́дїе и҆ приведо́ша є҆го̀ пред̾ саꙋ́ла.

³²

І сказав Давид Саулу: нехай ніхто не падає духом через нього; раб твій піде і битиметься з цим филистимлянином.

³²

И҆ речѐ даві́дъ къ саꙋ́лꙋ: да не оу҆жаса́етсѧ се́рдце господи́нꙋ моемꙋ̀ ѡ҆ се́мъ, ра́бъ тво́й по́йдетъ и҆ побо́ретсѧ со и҆ноплеме́нникомъ си́мъ.

³³

І сказав Саул Давиду: не можеш ти йти проти цього филистимлянина, щоб битися з ним, тому що ти ще юнак, а він воїн від юности своєї.

³³

И҆ речѐ саꙋ́лъ къ даві́дꙋ: не возмо́жеши пойтѝ ко и҆ноплеме́нникꙋ семꙋ̀ бра́тисѧ съ ни́мъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ дѣ́тищь є҆сѝ, се́й же мꙋ́жъ боре́цъ є҆́сть ѿ ю҆́ности своеѧ̀.

³⁴

І сказав Давид Саулу: раб твій пас овець у батька свого, і коли, бувало, приходив лев або ведмідь і ніс вівцю з отари,

³⁴

И҆ речѐ даві́дъ къ саꙋ́лꙋ: є҆гда̀ пасѧ́ше ра́бъ тво́й ѻ҆тца̀ своегѡ̀ ста́до, и҆ є҆гда̀ прихожда́ше ле́въ и҆лѝ медвѣ́дица и҆ восхища́ше ѿ ста́да ѻ҆́вцꙋ є҆ди́нꙋ:

³⁵

то я гнався за ним і нападав на нього і віднімав з пащі його; а якщо він кидався на мене, то я брав його за гриву й уражав його й умертвляв його;

³⁵

и҆ а҆́зъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆схожда́хъ и҆ поража́хъ є҆го̀, и҆ и҆сторга́хъ и҆з̾ оу҆́стъ є҆гѡ̀ (взѧ́тое): и҆ а҆́ще воспротивлѧ́шесѧ мѝ, то̀ взе́мъ за горта́нь є҆гѡ̀, поража́хъ и҆ оу҆мерщвлѧ́хъ є҆го̀:

³⁶

і лева і ведмедя убивав раб твій, і з цим филистимлянином необрізаним буде те саме, що з ними, тому що так ганьбить воїнство Бога живого. [Чи не піти мені й уразити його, щоб зняти ганьблення з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний?]

³⁶

и҆ льва̀ и҆ медвѣ́дицꙋ бїѧ́ше ра́бъ тво́й, и҆ бꙋ́детъ и҆ноплеме́нникъ неѡбрѣ́занный се́й ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ си́хъ: не поидꙋ́ ли, и҆ поражꙋ̀ є҆го̀, и҆ ѿимꙋ̀ дне́сь поноше́нїе ѿ і҆и҃лѧ; поне́же кто̀ неѡбрѣ́занный се́й, и҆́же оу҆ничижѝ по́лкъ бг҃а жи́ва;

³⁷

І сказав Давид: Господь, Який спасав мене від лева і ведмедя, визволить мене і від руки цього филистимлянина. І сказав Саул Давиду: йди, і нехай буде Господь з тобою.

³⁷

И҆ речѐ даві́дъ: гдⷭ҇ь и҆́же и҆з̾ѧ́тъ мѧ̀ ѿ рꙋкѝ льво́вы и҆ ѿ рꙋкѝ медвѣ́дицы, то́й и҆́зметъ мѧ̀ ѿ рꙋкѝ и҆ноплеме́нника сегѡ̀ неѡбрѣ́заннагѡ. И҆ речѐ саꙋ́лъ къ даві́дꙋ: и҆дѝ, и҆ да бꙋ́детъ гдⷭ҇ь съ тобо́ю.

³⁸

І вдяг Саул Давида у свій одяг, і поклав на голову його мідний шолом, і надяг на нього броню.

³⁸

И҆ ѡ҆блечѐ саꙋ́лъ даві́да ѻ҆де́ждею, и҆ шле́мъ мѣ́дѧнъ возложѝ на главꙋ̀ є҆гѡ̀,

³⁹

І оперезався Давид мечем його поверх одягу і почав ходити, тому що не звик до такого озброєння; потім сказав Давид Саулу: я не можу ходити в цьому, я не звик. І зняв Давид усе це із себе.

³⁹

и҆ препоѧ́са даві́да ѻ҆рꙋ́жїемъ свои́мъ верхꙋ̀ ѻ҆де́жды є҆гѡ̀. Даві́дъ же походи́въ (во ѻ҆рꙋ́жїи) сѣ́мѡ и҆ ѻ҆ва́мѡ, оу҆трꙋди́сѧ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆бы́че. И҆ речѐ даві́дъ саꙋ́лꙋ: не могꙋ̀ и҆тѝ въ си́хъ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆быко́хъ. И҆ взѧ́ша ѿ негѡ̀ сїѧ̑.

⁴⁰

І взяв посох свій у руку свою, і вибрав собі п’ять гладеньких каменів зі струмка, і поклав їх у пастушу сумку, що була з ним; і з сумкою і з пращею в руці своїй виступив проти филистимлянина.

⁴⁰

И҆ взѧ̀ па́лицꙋ свою̀ въ рꙋ́кꙋ свою̀, и҆ и҆збра̀ себѣ̀ пѧ́ть ка́менїй гла́дкихъ ѿ пото́ка, и҆ вложѝ ѧ҆̀ въ тобо́лецъ па́стырскїй є҆го́же ноша́ше, и҆ пра́щꙋ свою̀ и҆мы́й въ рꙋцѣ̀ свое́й, и҆ и҆́де къ мꙋ́жꙋ и҆ноплеме́нникꙋ.

⁴¹

Виступив і филистимлянин, ідучи і наближаючись до Давида, і зброєносець ішов попереду нього.

⁴¹

И҆ и҆дѧ́ше и҆ноплеме́нникъ приближа́ѧсѧ къ даві́дꙋ, и҆ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ пред̾ ни́мъ (и҆дѧ́ше).

⁴²

І глянув филистимлянин і, побачивши Давида, із презирством подивився на нього, тому що він був молодий, білявий і красивий лицем.

⁴²

И҆ ви́дѣ голїа́ѳъ и҆ноплеме́нникъ даві́да и҆ ѡ҆безче́ствова є҆го̀, занѐ то́й дѣ́тищь бѣ̀, и҆ че́рменъ и҆ лѣ́пъ ѻ҆чи́ма.

⁴³

І сказав филистимлянин Давиду: що ти йдеш на мене з палкою [і з камінням]? хіба я собака? [І сказав Давид: ні, але гірше собаки.] І прокляв филистимлянин Давида своїми богами.

⁴³

И҆ речѐ и҆ноплеме́нникъ къ даві́дꙋ: є҆да̀ пе́съ а҆́зъ є҆́смь, ꙗ҆́кѡ ты̀ и҆́деши проти́вꙋ менє̀ съ па́лицею и҆ ка́менїемъ; И҆ речѐ даві́дъ: нѝ, но и҆ хꙋ́ждшїй пса̀. И҆ проклѧ̀ и҆ноплеме́нникъ даві́да бѡ́ги свои́ми.

⁴⁴

І сказав филистимлянин Давиду: підійди до мене, і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим.

⁴⁴

И҆ речѐ и҆ноплеме́нникъ къ даві́дꙋ: грѧдѝ ко мнѣ̀, и҆ да́мъ пло́ть твою̀ пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ.

⁴⁵

А Давид відповів филистимлянину: ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив;

⁴⁵

И҆ речѐ даві́дъ и҆ноплеме́нникꙋ: ты̀ и҆́деши на мѧ̀ съ мече́мъ и҆ съ копїе́мъ и҆ щито́мъ, а҆́зъ же и҆дꙋ̀ на тѧ̀ во и҆́мѧ гдⷭ҇а бг҃а саваѡ́ѳа, бг҃а ѡ҆полче́нїѧ і҆и҃лева, є҆го́же ты̀ оу҆ничижи́лъ є҆сѝ дне́сь:

⁴⁶

нині віддасть тебе Господь у руки мої, і я уб’ю тебе, і зніму з тебе голову твою, і віддам [труп твій і] трупи війська филистимського птахам небесним і звірам земним, і дізнається вся земля, що є Бог в Ізраїлі;

⁴⁶

и҆ преда́стъ тѧ̀ гдⷭ҇ь дне́сь въ рꙋ́цѣ моѝ, и҆ оу҆бїю̀ тѧ̀, и҆ ѿимꙋ̀ главꙋ̀ твою̀ ѿ тебє̀, и҆ да́мъ тѣ́ло твоѐ и҆ тѣлеса̀ полка̀ и҆ноплеме́ннича въ де́нь се́й пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ: и҆ оу҆разꙋмѣ́етъ всѧ̀ землѧ̀, ꙗ҆́кѡ є҆́сть гдⷭ҇ь бг҃ъ во і҆и҃ли,

⁴⁷

і дізнається все це зібрання, що не мечем і списом спасає Господь, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у руки наші.

⁴⁷

и҆ оу҆разꙋмѣ́етъ ве́сь со́нмъ се́й, ꙗ҆́кѡ не мече́мъ ни копїе́мъ сп҃са́етъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇нѧ бра́нь, и҆ преда́стъ гдⷭ҇ь ва́съ въ рꙋ́ки на́шѧ.

⁴⁸

Коли филистимлянин піднявся і став підходити і наближатися назустріч Давиду, Давид поспішно побіг до строю назустріч филистимлянину.

⁴⁸

И҆ воста̀ и҆ноплеме́нникъ и҆ и҆́де во срѣ́тенїе даві́дꙋ. И҆ оу҆скорѝ даві́дъ и҆ течѐ на сраже́нїе во срѣ́тенїе и҆ноплеме́нникꙋ.

⁴⁹

І опустив Давид руку свою в сумку і взяв звідти камінь, і кинув із пращі і вразив филистимлянина в чоло, так що камінь встромився в чоло його, і він упав лицем на землю.

⁴⁹

И҆ прострѐ даві́дъ рꙋ́кꙋ свою̀ въ тобо́лецъ, и҆ и҆з̾ѧ̀ и҆з̾ негѡ̀ ка́мень є҆ди́нъ, (и҆ вложѝ въ пра́щꙋ,) и҆ ве́рже пра́щею, и҆ поразѝ и҆ноплеме́нника въ чело̀ є҆гѡ̀, и҆ оу҆нзѐ ка́мень под̾ шле́момъ є҆гѡ̀ въ чело̀ є҆гѡ̀, и҆ падѐ (голїа́ѳъ) на лицы̀ свое́мъ на зе́млю.

⁵⁰

Так здолав Давид филистимлянина пращею і каменем, і вразив филистимлянина й убив його; меча ж не було в руках Давида.

⁵⁰

И҆ оу҆крѣпи́сѧ даві́дъ над̾ и҆ноплеме́нникомъ пра́щею и҆ ка́менемъ, и҆ поразѝ и҆ноплеме́нника, и҆ оу҆мертвѝ є҆го̀: ѻ҆рꙋ́жїѧ же не бѣ̀ въ рꙋцѣ̀ даві́довѣ.

⁵¹

Тоді Давид підбіг, наступивши на филистимлянина, узяв меч його і вийняв його з піхов, ударив його і відтяв ним голову його; филистимляни, побачивши, що силач їхній помер, побігли.

⁵¹

И҆ течѐ ско́рѡ даві́дъ, и҆ ста̀ над̾ ни́мъ, и҆ взѧ̀ ме́чь є҆гѡ̀, и҆ и҆звлечѐ є҆го̀ ѿ нѣ́дръ є҆гѡ̀, и҆ оу҆мертвѝ є҆го̀, и҆ ѿсѣчѐ и҆́мъ главꙋ̀ є҆гѡ̀. И҆ ви́дѣша и҆ноплемє́нницы, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре си́льный и҆́хъ, и҆ бѣжа́ша.

⁵²

І піднялися чоловіки ізраїльські та юдейські, і викликнули і гнали филистимлян до входу в долину і до воріт Аккарона. І падали уражені филистимляни по дорозі Шааримській до Гефа, і до Аккарона.

⁵²

И҆ воста́ша мꙋ́жїе і҆и҃лєвы и҆ і҆ꙋ̑дины и҆ воскли́кнꙋша, и҆ погна́ша созадѝ и҆́хъ да́же до вхо́да ге́ѳова и҆ до вра́тъ а҆скалѡ́нскихъ: и҆ падо́ша оу҆ѧ́звленни (мно́зи) и҆ноплемє́нницы по пꙋтѝ вра́тъ и҆ да́же до ге́ѳа и҆ а҆ккарѡ́на.

⁵³

І повернулися сини Ізраїлеві з погоні за филистимлянами і розграбували стан їх.

⁵³

И҆ возврати́шасѧ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы гна́вшїи в̾слѣ́дъ и҆ноплемє́нникъ, и҆ потопта́ша полкѝ и҆́хъ.

⁵⁴

І взяв Давид голову филистимлянина і відніс її в Єрусалим, а зброю його поклав у наметі своєму.

⁵⁴

И҆ взѧ̀ даві́дъ главꙋ̀ и҆ноплеме́нника и҆ внесѐ ю҆̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ положѝ во хра́минѣ свое́й.

⁵⁵

Коли Саул побачив Давида, який виходив проти филистимлянина, то сказав Авениру, начальникові війська: Авенире, чий син цей юнак? Авенир сказав: нехай живе душа твоя, царю; я не знаю.

⁵⁵

И҆ є҆гда̀ ви́дѣ саꙋ́лъ даві́да и҆сходѧ́ща во срѣ́тенїе и҆ноплеме́нника, речѐ ко а҆вени́рꙋ кнѧ́зю си́лы: чі́й є҆́сть сы́нъ ю҆́ноша се́й, а҆вени́ре; И҆ речѐ а҆вени́ръ: да живе́тъ дꙋша̀ твоѧ̀, царю̀, ꙗ҆́кѡ не вѣ́мъ.

⁵⁶

І сказав цар: так запитай, чий син цей юнак?

⁵⁶

И҆ речѐ ца́рь: вопросѝ оу҆̀бо ты̀, чі́й є҆́сть сы́нъ ю҆́ноша се́й;

⁵⁷

Коли ж Давид повертався після поразки филистимлянина, то Авенир узяв його і привів до Саула, і голова филистимлянина була в руці його.

⁵⁷

Є҆гда́ же возврати́сѧ даві́дъ по оу҆бїе́нїи и҆ноплеме́нника, взѧ̀ є҆го̀ а҆вени́ръ и҆ приведѐ є҆го̀ пред̾ саꙋ́ла: глава́ же и҆ноплеме́ннича бѣ̀ въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀.

⁵⁸

І запитав його Саул: чий ти син, юначе? І відповідав Давид: син раба твого Ієссея з Вифлеєма.

⁵⁸

И҆ речѐ къ немꙋ̀ саꙋ́лъ: чі́й є҆сѝ сы́нъ, ю҆́ноше; И҆ речѐ даві́дъ: сы́нъ раба̀ твоегѡ̀ і҆ессе́а ѿ виѳлее́ма.