Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Давид утік з Навафа біля Рами і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї?
1
И отбѣже́ даві́дъ от нава́ѳа [и́же] въ ра́мѣ и пріи́де ко Іонаѳа́ну и рече́: что́ сотвори́хъ? и что́ непра́вда моя́? и что́ согрѣши́хъ предъ отце́мъ твои́мъ, я́ко и́щетъ души́ моєя́?
2
І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде.
2
И рече́ єму́ Іонаѳа́нъ: ника́коже, ты́ не у́мреши: се́, не и́мать сотвори́ти оте́цъ мо́й глаго́ла вели́ка, или́ ма́ла, и не откры́єтъ у́ха моєго́: и что́ я́ко скры́єтъ оте́цъ мо́й глаго́лъ се́й от мене́? не бу́ди сіє́.
3
Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: «нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився»; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю.
3
И отвѣща́ даві́дъ Іонаѳа́ну и рече́: вѣ́дая вѣ́даєтъ оте́цъ тво́й, я́ко обрѣто́хъ благода́ть предъ очи́ма твои́ма, и глаго́летъ: да не позна́єтъ сего́ Іонаѳа́нъ, не́гли не восхо́щетъ: но жи́въ Госпо́дь и жива́ душа́ твоя́, зане́ я́коже реко́хъ, испо́лнися между́ мно́ю и между́ отце́мъ твои́мъ да́же до сме́рти.
4
І сказав Іонафан Давиду: чого бажає душа твоя, я зроблю для тебе.
4
И рече́ па́ки Іонаѳа́нъ къ даві́ду: чесого́ жела́єтъ душа́ твоя́, и что́ сотворю́ тебѣ́?
5
І сказав Давид Іонафану: ось, завтра новомісяччя, і я повинен сидіти з царем за столом; але відпусти мене, і я сховаюся в полі до вечора третього дня.
5
И рече́ даві́дъ ко Іонаѳа́ну: се́, новоме́сячіє зау́тра, и а́зъ сѣдя́ не ся́ду съ царе́мъ я́сти, и по́слеши мя́, и скры́юся на по́ли до ве́чера дне́ тре́тіяго:
6
Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: «Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його».
6
и а́ще смотря́ усмо́тритъ мя́ оте́цъ тво́й, и рече́ши: прося́ упроси́ся от мене́ даві́дъ отити́ до Виѳлеє́ма гра́да своєго́, я́ко же́ртва дні́й та́мо всему́ пле́мени:
7
Якщо на це він скаже: «добре», то мир рабові твоєму; а якщо він розгнівається, то знай, що зла справа вирішена ним.
7
а́ще та́ко рече́тъ: бла́го: ми́ръ рабу́ твоєму́: а́ще же же́стоко отвѣща́єтъ тебѣ́, разумѣ́й, я́ко соверши́ся зло́ба от него́:
8
Ти ж зроби милість рабові твоєму, — тому що ти прийняв раба твого в завіт Господній з тобою, — і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого?
8
и да сотвори́ши ми́лость съ рабо́мъ твои́мъ, я́ко вве́лъ єси́ въ завѣ́тъ Госпо́день раба́ твоєго́ съ собо́ю: и а́ще є́сть непра́вда въ рабѣ́ твоє́мъ, умертви́ мя ты́, а ко отцу́ твоєму́ почто́ та́ко и́маши мя́ вводи́ти?
9
І сказав Іонафан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу тебе про це?
9
И рече́ Іонаѳа́нъ: ника́коже [бу́ди] тебѣ́: єгда́ а́ще разумѣва́я уразумѣ́ю, я́ко соверши́ся зло́ба отца́ моєго́, є́же пріити́ на тебе́, а́ще и не бу́деши во градѣ́хъ твои́хъ, а́зъ возвѣщу́ тебѣ́.
10
І сказав Давид Іонафану: хто сповістить мене, якщо батько твій відповість тобі суворо?
10
И рече́ даві́дъ ко Іонаѳа́ну: кто́ возвѣсти́тъ ми́, а́ще отвѣща́єтъ оте́цъ тво́й же́стоко?
11
І сказав Іонафан Давиду: йди, вийдемо в поле. І вийшли обидва в поле.
11
И рече́ Іонаѳа́нъ къ даві́ду: иди́, и пребу́ди на по́ли. И идо́ста о́ба на по́ле.
12
І сказав Іонафан Давиду: живий Господь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми,
12
И рече́ Іонаѳа́нъ къ даві́ду: Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ вѣ́сть, я́ко искушу́ отца́ моєго́ во вре́мя [сіє́] зау́тра, или́ тре́тіяго дне́, и сіє́, а́ще бла́го бу́детъ о даві́дѣ, и не и́мамъ посла́ти къ тебѣ́ на по́ле и возвѣсти́ти сія́ во у́шы твои́:
13
нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм!
13
сія́ да сотвори́тъ Бо́гъ Іонаѳа́ну и сія́ да приложи́тъ, а́ще не возвѣщу́ зла́я на тя́, и откры́ю у́хо твоє́, и отпущу́ тя́, и отъи́деши въ ми́рѣ: и бу́детъ Госпо́дь съ тобо́ю, я́коже бѣ́ со отце́мъ мои́мъ:
14
Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню.
14
и а́ще у́бо єще́ жи́въ бу́ду а́зъ, да сотвори́ши ми́лость со мно́ю:
15
А якщо я помру, то не відніми милости твоєї від дому мого повіки, навіть і тоді, коли Господь знищить з лиця землі усіх ворогів Давида.
15
и а́ще сме́ртію умру́, да не отъи́меши ми́лости твоєя́ от до́му моєго́ до вѣ́ка:
16
Так уклав Іонафан завіт з домом Давида і сказав: нехай стягне Господь з ворогів Давида!
16
а́ще же ни́, єгда́ искорени́тъ Госпо́дь враги́ даві́довы, коєго́ждо от лица́ земли́, да обря́щется и́мя Іонаѳа́не въ дому́ даві́довѣ, и изы́щетъ Госпо́дь враги́ даві́довы.
17
І знову Іонафан клявся Давиду своєю любов’ю до нього, тому що любив його, як свою душу.
17
И приложи́ Іонаѳа́нъ єще́ кля́тися даві́ду, я́ко возлюби́ ду́шу лю́бящаго єго́.
18
І сказав йому Іонафан: завтра новомісяччя, і про тебе запитають, тому що місце твоє буде не зайняте;
18
И рече́ Іонаѳа́нъ къ нему́: зау́тра новоме́сячіє, и присмо́тренъ бу́деши, я́ко пра́здно усмо́трено бу́детъ мѣ́сто твоє́:
19
тому на третій день ти спустись і поспіши на те місце, де ховався ти колись, і сядь біля каменя Азель;
19
ты́ же преме́длиши три́ дни́ и пребу́деши на мѣ́стѣ твоє́мъ, идѣ́же скры́єшися въ де́нь дѣ́ланія, и ся́деши при єрга́вѣ о́нѣмъ:
20
а я в той бік пущу три стріли, начебто стріляючи в ціль;
20
и а́зъ утро́ю стрѣла́ми стрѣля́я, и стрѣлю́ верга́я до Амагга́ріа:
21
потім пошлю отрока, говорячи: «піди, знайди стріли»; і якщо я скажу отроку: «ось, стріли позаду тебе, візьми їх», то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде;
21
и се́, послю́ о́трока, глаго́ля: иди́ и обря́щи ми́ стрѣлу́: и а́ще реку́ о́троку: здѣ́ стрѣла́ от тебе́, и здѣ́, возми́ ю́: и ты́ гряди́ ко мнѣ́, я́ко ми́ръ тебѣ́, и нѣ́сть о тебѣ́ сло́ва, жи́въ Госпо́дь:
22
якщо ж так скажу отрокові: «ось, стріли перед тобою», то ти йди, бо відпускає тебе Господь;
22
а́ще же та́ко реку́ ю́ноши: та́мо стрѣла́ от тебе́ и да́лѣє: иди́, я́ко отсла́ тя Госпо́дь:
23
а того, про що ми говорили, я і ти, свідок Господь між мною і тобою повіки.
23
и глаго́лъ єго́же а́зъ и ты́ глаго́лахомъ, се́, Госпо́дь свидѣ́тель между́ тобо́ю и мно́ю до вѣ́ка.
24
І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати.
24
И скры́ся даві́дъ на по́ли, и пріи́де новоме́сячіє, и пріи́де ца́рь на трапе́зу я́сти,
25
Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним.
25
и сѣ́де ца́рь на мѣ́стѣ своє́мъ я́коже и всегда́ на престо́лѣ при стѣнѣ́, и предвари́ Іонаѳа́на, и сѣ́де Авени́ръ от страны́ Сау́ловы, и усмо́трено бы́сть [пра́здно] мѣ́сто даві́дово.
26
І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився.
26
И не глаго́ла Сау́лъ ничто́же въ то́й де́нь, помы́сли бо, слу́чай ви́дится, нечи́сту бы́ти, я́ко не очи́стися.
27
Настав і другий день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні?
27
И бы́сть нау́тріє ме́сяца въ де́нь вторы́й, и усмо́трено бы́сть пра́здно мѣ́сто даві́дово, и рече́ Сау́лъ ко Іонаѳа́ну сы́ну своєму́: что́ я́ко не пріи́де сы́нъ Ієссе́євъ ни вчера́, ни дне́сь на трапе́зу?
28
І відповів Іонафан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм;
28
И отвѣща́ Іонаѳа́нъ къ Сау́лу и рече́ єму́: упроси́ся от мене́ даві́дъ до Виѳлеє́ма гра́да своєго́ ити́,
29
він сказав: «відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами»; тому він і не прийшов на обід царя.
29
и рече́: отпусти́ мя ны́нѣ [въ Виѳлеє́мъ], я́ко же́ртва колѣ́на на́шего во гра́дѣ, и заповѣ́даша мнѣ́ бра́тія моя́: и ны́нѣ а́ще обрѣто́хъ благода́ть предъ очи́ма твои́ма, да пойду́ ны́нѣ и узрю́ бра́тію мою́: сего́ ра́ди не пріи́де на трапе́зу царе́ву.
30
Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй?
30
И разгнѣ́вася гнѣ́вомъ Сау́лъ на Іонаѳа́на зѣло́ и рече́ єму́: сы́не дѣ́вокъ блудни́цъ, не вѣ́мъ ли, я́ко соо́бщникъ єси́ ты́ сы́ну Ієссе́єву въ срамоту́ твою́ и въ срамоту́ открове́нія ма́тере твоєя́?
31
бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть.
31
я́ко во вся́ дни́, въ ня́же сы́нъ Ієссе́євъ жи́ти и́мать на земли́, не угото́вится ца́рство твоє́: ны́нѣ у́бо посла́въ, поими́ ю́ношу, я́ко сы́нъ сме́рти є́сть се́й.
32
І відповів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив?
32
И отвѣща́ Іонаѳа́нъ Сау́лу отцу́ своєму́ и рече́: за что́ умира́єтъ? что́ сотвори́?
33
Тоді Саул кинув спис у нього, щоб уразити його. І Іонафан зрозумів, що батько його наважився убити Давида.
33
И ве́рже Сау́лъ копіє́мъ на Іонаѳа́на, є́же умертви́ти єго́. И позна́ Іонаѳа́нъ, я́ко соверши́ся зло́ба сія́ от отца́ єго́, да умертви́тъ даві́да:
34
І встав Іонафан з-за столу у великому гніві і не обідав на другий день новомісяччя, тому що уболівав за Давида і тому що скривдив його батько його.
34
и вскочи́ Іонаѳа́нъ от трапе́зы во гнѣ́вѣ я́рости, и не яде́ хлѣ́ба въ де́нь вторы́й ме́сяца, я́ко сокруши́ся о даві́дѣ, зане́ соверши́ [зло́бу] на него́ оте́цъ єго́.
35
На другой день уранці вийшов Іонафан у поле, в час, який призначив Давиду, і малий отрок з ним.
35
И бы́сть зау́тра, и изы́де Іонаѳа́нъ на село́, я́коже совѣща́ся о свидѣ́ніи съ даві́домъ, и о́трокъ ма́лъ съ ни́мъ.
36
І сказав він отрокові: біжи, шукай стріли, які я пускаю. Отрок побіг, а він пускав стріли так, що вони летіли далі отрока.
36
И рече́ о́троку: тецы́, и обря́щи ми́ стрѣ́лы, и́миже а́зъ стрѣля́ю. И о́трокъ тече́, и о́нъ стрѣли́ стрѣло́ю за него́.
37
І побіг отрок туди, куди Іонафан пускав стріли, і закричав Іонафан услід отрокові і сказав: дивися, стріла перед тобою.
37
И пріи́де о́трокъ до мѣ́ста стрѣлы́, идѣ́же стрѣли́лъ Іонаѳа́нъ. И возопи́ Іонаѳа́нъ вслѣ́дъ о́трока и рече́: та́мо стрѣла́ от тебе́ и да́лѣє.
38
І знову кричав Іонафан вслід отрокові: скоріше біжи, не зупиняйся. І зібрав отрок Іонафанів стріли і прийшов до свого господаря.
38
И па́ки возопи́ Іонаѳа́нъ вслѣ́дъ о́трока своєго́, глаго́ля: потщи́ся ско́ро, и не сто́й. И собра́ о́трокъ Іонаѳа́ну стрѣ́лы и принесе́ и́хъ къ господи́ну своєму́.
39
Отрок же не знав нічого; тільки Іонафан і Давид знали, у чому справа.
39
О́трокъ же не увѣ́дѣ ничесо́же, то́кмо Іонаѳа́нъ и даві́дъ вѣ́дѣста ве́щь.
40
І віддав Іонафан зброю свою отрокові, який був при ньому, і сказав йому: йди, віднеси в місто.
40
И отда́ Іонаѳа́нъ ору́жіє своє́ о́троку своєму́ и рече́ о́троку своєму́: поиди́ и отнеси́ во гра́дъ.
41
Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше.
41
И єгда́ отъи́де о́трокъ, и даві́дъ воста́ от єрга́ва, и паде́ на лице́ своє́, и поклони́ся єму́ три́жды, и облобыза́ кі́йждо дру́гъ дру́га, и пла́кася кі́йждо о дру́гъ дру́зѣ до сконча́нія вели́ка.
42
І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: «Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм», те нехай буде повік.
42
И рече́ Іонаѳа́нъ даві́ду: иди́ съ ми́ромъ, и я́коже кля́хомся мы́ о́ба и́менемъ Госпо́днимъ, глаго́люще: Госпо́дь да бу́детъ свидѣ́тель между́ мно́ю и тобо́ю и между́ сѣ́менемъ мои́мъ и между́ сѣ́менемъ твои́мъ до вѣ́ка.
43
І встав [Давид] і пішов, а Іонафан повернувся в місто.
43
И воста́ даві́дъ и отъи́де. Іонаѳа́нъ же вни́де во гра́дъ.