¹

І прийшов Давид у Номву до Ахимелеха священика, і засмутився Ахимелех при зустрічі з Давидом і сказав йому: чому ти один, і нікого немає з тобою?

¹

И҆ прїи́де даві́дъ въ номвꙋ̀ ко а҆вїмеле́хꙋ і҆ере́ю: и҆ оу҆жасе́сѧ а҆вїмеле́хъ ѡ҆ прише́ствїи є҆гѡ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: что̀ ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆ди́нъ, и҆ никто́же съ тобо́ю;

²

І сказав Давид Ахимелеху священикові: цар доручив мені діло і сказав мені: «нехай ніхто не знає, за чим я послав тебе і що доручив тобі»; тому людей я залишив на відповідному місці;

²

И҆ речѐ даві́дъ і҆ере́ю: ца́рь заповѣ́да мѝ глаго́лъ дне́сь и҆ речѐ ко мнѣ̀: никто́же да оу҆разꙋмѣ́етъ глаго́ла, є҆гѡ́же ра́ди а҆́зъ посыла́ю тѧ̀ и҆ ѡ҆ не́мже а҆́зъ заповѣ́даю тѝ: и҆ ѻ҆́троки ѡ҆ста́вихъ на мѣ́стѣ глаго́лемѣмъ є҆ммѡні́мъ:

³

отже, що є в тебе під рукою, дай мені, хлібів п’ять, або що знайдеться.

³

и҆ нн҃ѣ а҆́ще сꙋ́ть оу҆ тебє̀ пѧ́ть хлѣ́бы, да́ждь мѝ є҆ли́кѡ и҆́маши.

⁴

І відповів священик Давиду, говорячи: немає в мене під рукою простого хліба, а є хліб священний; якщо тільки люди твої втрималися від жінок, [нехай з’їдять].

⁴

И҆ ѿвѣща̀ і҆ере́й даві́дꙋ и҆ речѐ: не сꙋ́ть хлѣ́бы про́сти оу҆ менє̀, но то́чїю хлѣ́бы оу҆ менє̀ свѧще́ннїи: а҆́ще сохране́ни ѻ҆́троцы сꙋ́ть то́кмѡ ѿ жены̀, снѣдѧ́тъ.

⁵

І відповів Давид священикові і сказав йому: жінок при нас не було ні вчора, ні третього дня, з часу, як я вийшов, і сосуди отроків чисті, а якщо дорога нечиста, то хліб залишиться чистим у сосудах.

⁵

И҆ ѿвѣща̀ даві́дъ і҆ере́ю и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆ (мы̀) ѿ же́нъ воздержа́хомсѧ вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ: ѿне́лѣже и҆зыдо́хъ а҆́зъ на пꙋ́ть, бы́ша всѝ ѻ҆́троцы ѡ҆чище́ни, и҆ се́й пꙋ́ть нечи́стъ, но ѡ҆свѧти́тсѧ дне́сь сосꙋ̑дъ ра́ди мои́хъ.

⁶

І дав йому священик священного хліба; тому що не було в нього хліба, крім хлібів священних, що узяті були від лиця Господа, щоб після зняття їхнього покласти теплі хліби.

⁶

И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ а҆вїмеле́хъ і҆ере́й хлѣ́бы предложе́нїѧ, ꙗ҆́кѡ та́мѡ не бѣ̀ хлѣ́ба, но то́кмѡ хлѣ́бы лица̀, и҆̀же взѧ̑ты ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ, є҆́же предложи́тисѧ хлѣ́бꙋ те́пломꙋ, въ ѻ҆́ньже де́нь взѧ̀ и҆̀хъ.

⁷

Там знаходився в той день перед Господом один зі слуг Саулових, на їм’я Доїк, ідумеянин, начальник пастухів Саулових.

⁷

И҆ бѣ̀ та́мѡ є҆ди́нъ ѿ ѻ҆́трѡкъ саꙋ́ловыхъ въ де́нь ѡ҆́нъ оу҆держа́нъ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ дѡи́къ сѵ́ринъ, (старѣ́йшина ѿ па̑стырь саꙋ́ловыхъ,) пасы́й мскѝ саꙋ́лѡвы.

⁸

І сказав Давид Ахимелеху: чи немає тут у тебе під рукою списа або меча? тому що я не взяв із собою ні меча, ні іншої зброї, бо доручення царя було спішне.

⁸

И҆ речѐ даві́дъ ко а҆вїмеле́хꙋ: ви́ждь, а҆́ще є҆́сть здѣ̀ оу҆ тебє̀ копїѐ и҆лѝ ме́чь, ꙗ҆́кѡ меча̀ моегѡ̀ и҆ ѻ҆рꙋ́жїѧ моегѡ̀ не взѧ́хъ съ собо́ю, ꙗ҆́кѡ царе́во повелѣ́нїе внеза́пꙋ мѝ бы́сть.

⁹

І сказав священик: ось меч Голіафа филистимлянина, якого ти вразив у долині дуба, загорнений в одяг, за ефодом; якщо хочеш, візьми його; іншого, крім цього, немає тут. І сказав Давид: немає йому подібного, дай мені його. [І дав йому.]

⁹

И҆ речѐ і҆ере́й: сѐ, ме́чь голїа́ѳа и҆ноплеме́нника, є҆го́же ты̀ оу҆би́лъ є҆сѝ во ю҆до́ли и҆ла̀, и҆ то́й ѡ҆бви́тъ бѧ́ше въ ри́зꙋ за є҆фꙋ́домъ: а҆́ще то́й хо́щеши взѧ́ти, возмѝ себѣ̀, нѣ́сть бо и҆на́гѡ здѣ̀ кромѣ̀ сегѡ̀. И҆ речѐ даві́дъ: сѐ, нѣ́сть ꙗ҆́коже то́й: да́ждь мѝ є҆го̀. И҆ дадѐ є҆го̀ є҆мꙋ̀.

¹⁰

І встав Давид, і втік у той же день від Саула, і прийшов до Анхуса, царя Гефського.

¹⁰

И҆ воста̀ даві́дъ, и҆ оу҆бѣжѐ въ то́й де́нь ѿ лица̀ саꙋ́лова, и҆ прїи́де даві́дъ ко а҆нхꙋ́сꙋ царю̀ ге́ѳскꙋ.

¹¹

І сказали Анхусу слуги його: чи це не Давид, цар тієї країни? чи не йому співали в хороводах і говорили: «Саул уразив тисячі, а Давид — десятки тисяч»?

¹¹

И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы а҆нхꙋ́сѡвы къ немꙋ̀: не се́й ли даві́дъ ца́рь землѝ; не семꙋ́ ли и҆зыдо́ша (жєны̀) ликꙋ́ющыѧ, глаго́лющѧ: побѣдѝ саꙋ́лъ съ ты́сѧщами свои́ми, и҆ даві́дъ со тма́ми свои́ми;

¹²

Давид поклав слова ці в серці своєму і сильно боявся Анхуса, царя Гефського.

¹²

И҆ положѝ даві́дъ глаго́лы сїѧ̑ въ се́рдцы свое́мъ, и҆ оу҆боѧ́сѧ ѕѣлѡ̀ ѿ лица̀ а҆нхꙋ́са царѧ̀ ге́ѳска.

¹³

І змінив лице своє перед ними, і прикинувся божевільним у їхніх очах, і креслив на дверях, [кидався на руки свої] і пускав слину по бороді своїй.

¹³

И҆ и҆змѣнѝ лицѐ своѐ пред̾ ни́мъ, и҆ притвори́сѧ въ де́нь то́й, и҆ бїѧ́ше во врата̀ гра́да, ꙗ҆́кѡ въ тѷмпа́нъ, и҆ па́даше на рꙋ́ки своѧ̑, и҆ падѐ оу҆ вра́тъ гра́да, и҆ сли̑ны своѧ̑ точа́ше по брадѣ̀ свое́й.

¹⁴

І сказав Анхус рабам своїм: бачите, він людина божевільна; для чого ви привели його до мене?

¹⁴

И҆ речѐ а҆нхꙋ́съ ко ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: сѐ, ви́дѣсте мꙋ́жа неи́стова, почто̀ є҆го̀ введо́сте ко мнѣ̀;

¹⁵

хіба мало в мене божевільних, що ви привели його, щоб він юродствував переді мною? невже він ввійде в дім мій?

¹⁵

є҆да̀ не и҆мѣ́ю а҆́зъ неи́стовыхъ, ꙗ҆́кѡ введо́сте є҆го̀, да бѣснꙋ́етсѧ предо мно́ю; се́й да не вни́детъ въ до́мъ мо́й.