¹

І помер Самуїл; і зібралися всі ізраїльтяни, і плакали за ним, і поховали його в домі його, у Рамі. Давид встав і пішов у пустелю Фаран.

¹

И҆ оу҆́мре самꙋи́лъ, и҆ собра́шасѧ ве́сь і҆и҃ль, и҆ пла́кашасѧ є҆гѡ̀, и҆ погребо́ша є҆го̀ въ до́мꙋ є҆гѡ̀ во а҆рмаѳе́мѣ. И҆ воста̀ даві́дъ, и҆ сни́де въ пꙋсты́ню маѡ́ню.

²

Був хтось у Маоні, а маєток його на Кармилі, чоловік дуже багатий; у нього було три тисячі овець і тисяча кіз; і був він на стрижці овець своїх на Кармилі.

²

И҆ бѣ̀ человѣ́къ въ маѡ́нѣ и҆ стада̀ є҆гѡ̀ на карми́лѣ, и҆ человѣ́къ вели́къ ѕѣлѡ̀: и҆ семꙋ̀ ѻ҆ве́цъ трѝ ты́сѧщы и҆ ко́зъ ты́сѧща: и҆ бы́сть є҆гда̀ стрижа́ше стада̀ своѧ̑ на карми́лѣ:

³

Ім’я чоловіка того — Навал, а ім’я дружини його — Авигея; ця жінка була дуже розумна і красива лицем, а він — людина жорстока і зла норовом; він був з роду Халева.

³

и҆́мѧ же человѣ́кꙋ нава́лъ и҆ и҆́мѧ женѣ̀ є҆гѡ̀ а҆вїге́а: и҆ жена̀ є҆гѡ̀ блага̀ смы́сломъ и҆ добра̀ взо́ромъ ѕѣлѡ̀, мꙋ́жъ же є҆ѧ̀ человѣ́къ же́стокъ и҆ лꙋка́въ въ начина́нїихъ и҆ человѣ́къ ѕвѣронра́венъ.

⁴

І почув Давид у пустелі, що Навал стриже [на Кармилі] овець своїх.

⁴

И҆ оу҆слы́ша даві́дъ въ пꙋсты́ни, ꙗ҆́кѡ стриже́тъ нава́лъ на карми́лѣ стада̀ своѧ̑.

⁵

І послав Давид десять отроків, і сказав Давид отрокам: підніміться на Кармил і підіть до Навала, і вітайте його від мого імені,

⁵

И҆ посла̀ даві́дъ де́сѧть ѻ҆трокѡ́въ и҆ речѐ ѻ҆трокѡ́мъ: взы́дите на карми́лъ и҆ и҆ди́те къ нава́лꙋ и҆ вопроси́те є҆го̀ и҆́менемъ мои́мъ съ ми́ромъ,

⁶

і скажіть так: «[здрастуй,] мир тобі, мир дому твоєму, мир усьому твоєму;

⁶

и҆ рцы́те сїѧ̑: здра́въ ли є҆сѝ ты̀ и҆ до́мъ тво́й, и҆ всѧ̑ твоѧ̑ здра́ва ли сꙋ́ть;

⁷

нині я почув, що в тебе стрижуть овець. Ось, пастухи твої були з нами, і ми не кривдили їх, і нічого в них не пропало за весь час їхнього перебування на Кармилі;

⁷

и҆ нн҃ѣ сѐ, оу҆слы́шахъ, ꙗ҆́кѡ стригꙋ́тъ тебѣ̀ нн҃ѣ пастꙋсѝ твоѝ, и҆̀же бѣ́ша съ на́ми въ пꙋсты́ни, и҆ не возбрани́хомъ и҆̀мъ, и҆ не повелѣ́хомъ и҆̀мъ ничесѡ́же во всѧ̑ дни̑, є҆гда̀ бѣ́ша на карми́лѣ:

⁸

запитай слуг твоїх, і вони скажуть тобі; отже, нехай знайдуть отроки благовоління в очах твоїх, бо в добрий день прийшли ми; дай же рабам твоїм і синові твоєму Давиду, що знайде рука твоя».

⁸

вопросѝ ѻ҆трокѡ́въ твои́хъ и҆ возвѣстѧ́тъ тѝ: и҆ да ѡ҆брѧ́щꙋтъ ѻ҆́троцы твоѝ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, ꙗ҆́кѡ въ де́нь бла́гъ прїидо́хомъ: да́ждь оу҆̀бо нн҃ѣ є҆́же ѡ҆брѧ́щетъ рꙋка̀ твоѧ̀ ѻ҆трокѡ́мъ твои̑мъ и҆ сы́нꙋ твоемꙋ̀ даві́дꙋ.

⁹

І пішли люди Давидові, і сказали Навалові від імені Давида всі ці слова, і замовкли.

⁹

И҆ прїидо́ша ѻ҆́троцы даві́дѡвы и҆ глаго́лаша словеса̀ сїѧ̑ къ нава́лꙋ, по всѣ̑мъ глаго́лѡмъ си̑мъ и҆́менемъ даві́довымъ.

¹⁰

І [підхопився] Навал, [і] відповів слугам Давидовим, і сказав: хто такий Давид, і хто такий син Ієссеїв? нині стало багато рабів, що тікають від господарів своїх;

¹⁰

И҆ возскочѝ нава́лъ и҆ ѿвѣща̀ ѻ҆трокѡ́мъ даві́дѡвымъ и҆ речѐ: кто̀ даві́дъ; и҆ кто̀ сы́нъ і҆ессе́овъ; дне́сь оу҆мно́жени сꙋ́ть рабѝ ѿходѧ́ще кі́йждо ѿ лица̀ господи́на своегѡ̀:

¹¹

невже мені взяти хліби мої і воду мою, [і вино моє] і м’ясо, приготоване мною для тих, хто стриже овець моїх, і віддати людям, про яких не знаю, звідки вони?

¹¹

и҆ возмꙋ́ ли хлѣ́бы моѧ̑ и҆ вїно̀ моѐ и҆ закла̑наѧ моѧ̑, ꙗ҆̀же закла́хъ стригꙋ́щымъ моѧ̑ ѻ҆́вцы, и҆ да́мъ ли ѡ҆́наѧ мꙋжє́мъ, и҆́хже не вѣ́мъ ѿкꙋ́дꙋ сꙋ́ть;

¹²

І пішли назад люди Давида своїм шляхом і повернулися, і прийшли і переказали йому всі слова ці.

¹²

И҆ возврати́шасѧ ѻ҆́троцы даві́дѡвы пꙋте́мъ свои́мъ, и҆ возвра́щшесѧ прїидо́ша и҆ возвѣсти́ша даві́дꙋ по глаго́лѡмъ си̑мъ.

¹³

Тоді Давид сказав людям своїм: опережіться кожен мечем своїм. І всі оперезалися мечами своїми, оперезався і сам Давид своїм мечем, і пішли за Давидом близько чотирьохсот чоловік, а двісті залишилися при обозі.

¹³

И҆ речѐ даві́дъ мꙋжє́мъ свои̑мъ: препоѧ́шитесѧ кі́йждо ѻ҆рꙋ́жїемъ свои́мъ. И҆ препоѧ́сашасѧ ѻ҆рꙋ́жїемъ свои́мъ, и҆ са́мъ даві́дъ препоѧ́сасѧ мече́мъ свои́мъ, и҆ и҆до́ша в̾слѣ́дъ даві́да, ꙗ҆́кѡ четы́реста мꙋже́й, а҆ двѣ́сти и҆́хъ ѡ҆ста́шасѧ оу҆ сосꙋ́дѡвъ.

¹⁴

Авигею ж, дружину Навала, сповістив один із слуг, сказавши: ось, Давид послав з пустелі послів вітати нашого господаря, але він обійшовся з ними грубо;

¹⁴

И҆ а҆вїге́и женѣ̀ нава́ловѣ повѣ́да є҆ди́нъ ѻ҆́трокъ, глаго́лѧ: сѐ, присыла̀ даві́дъ послы̀ ѿ пꙋсты́ни благослови́ти господи́на на́шего, ѻ҆́нъ же ѿврати́сѧ ѿ ни́хъ:

¹⁵

а ці люди дуже добрі до нас, не кривдили нас, і нічого не пропало в нас за весь час, коли ми ходили з ними, будучи у полі;

¹⁵

мꙋ́жїе же бла́зи (бѣ́ша) на́мъ ѕѣлѡ̀, не возбранѧ́хꙋ на́мъ, нижѐ повелѣва́хꙋ на́мъ что̀ во всѧ̑ дни̑, въ нѧ́же бѣ́хомъ съ ни́ми:

¹⁶

вони були для нас огорожею і вдень і вночі весь час, коли ми пасли стада поблизу них;

¹⁶

и҆ сꙋ́щымъ на́мъ на селѣ̀, а҆́ки стѣна̀ бѣ́ша ѡ҆́крестъ на́съ, и҆ въ нощѝ и҆ во днѝ, по всѧ̑ дни̑ въ нѧ́же бѣ́хомъ съ ни́ми пасꙋ́ще стада̀:

¹⁷

отже, подумай і подивися, що робити; бо неминуче загрожує лихо господареві нашому і всьому дому його, а він — людина зла, не можна говорити з ним.

¹⁷

и҆ нн҃ѣ разꙋмѣ́й и҆ ви́ждь ты̀, что̀ сотвори́ши, ꙗ҆́кѡ соверши́сѧ ѕло́ба на господи́на на́шего и҆ на до́мъ є҆гѡ̀, и҆ се́й сы́нъ гꙋби́тель, и҆ не возмо́жно глаго́лати къ немꙋ̀.

¹⁸

Тоді Авигея поспішно взяла двісті хлібів, і два міхи з вином, і п’ять овець приготованих, і п’ять мір сушених зерен, і сто зв’язок ізюму, і двісті зв’язок смокв, і нав’ючила на ослів,

¹⁸

И҆ потща́сѧ а҆вїге́а, и҆ взѧ̀ двѣ́сти хлѣ́бѡвъ и҆ два̀ сосꙋ̑да вїна̀ и҆ пѧ́ть ѻ҆ве́цъ оу҆стро́еныхъ и҆ пѧ́ть мѣ́ръ мꙋкѝ чи́стыѧ и҆ ко́шницꙋ гро́здїѧ и҆ двѣ́сти вѧ́заницъ смо́квей, и҆ возложѝ на ѻ҆слѧ́та,

¹⁹

і сказала слугам своїм: ідіть переді мною, ось, я піду за вами. А чоловікові своєму Навалові нічого не сказала.

¹⁹

и҆ речѐ ко ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: поиди́те предо мно́ю, и҆ сѐ, а҆́зъ в̾слѣ́дъ ва́съ и҆дꙋ̀. Мꙋ́жꙋ же своемꙋ̀ не возвѣстѝ.

²⁰

Коли ж вона, сидячи на ослі, спускалася по звивинах гори, ось, назустріч їй іде Давид і люди його, і вона зустрілася з ними.

²⁰

И҆ бы́сть, всѣ́дшей є҆́й на ѻ҆сли́цꙋ и҆ сходѧ́щей въ подго́рїе, и҆ сѐ, даві́дъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ и҆дѧ́хꙋ сопроти́вꙋ є҆ѧ̀, и҆ срѣ́те и҆̀хъ.

²¹

І Давид сказав: так, марно я охороняв у пустелі все майно цього чоловіка, і нічого не пропало з того, що належало йому; він платить мені злом за добро;

²¹

И҆ речѐ даві́дъ: вои́стиннꙋ всꙋ́е всѧ̑ нава́лѡва сохрани́хъ въ пꙋсты́ни, и҆ ничесо́же повелѣ́хъ взѧ́ти ѿ всѣ́хъ ꙗ҆̀же є҆гѡ̀, и҆ воздаде́ ми ѕла̑ѧ за блага̑ѧ:

²²

нехай те і те зробить Бог з ворогами Давида, і ще більше зробить, якщо до світанку з усього, що належить Навалові, я залишу того, хто мочиться до стіни.

²²

сїѧ̑ да сотвори́тъ бг҃ъ даві́дꙋ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, а҆́ще до оу҆́тра ѡ҆ста́влю ѿ всѣ́хъ нава́ловыхъ да́же до моча́щагѡсѧ къ стѣнѣ̀.

²³

Коли Авигея побачила Давида, то поспішила зійти з осла й упала перед Давидом на лице своє і поклонилася до землі;

²³

И҆ оу҆ви́дѣ а҆вїге́а даві́да, и҆ потща́сѧ и҆ скочѝ со ѻ҆слѧ́те, и҆ падѐ пред̾ даві́домъ на лицѐ своѐ, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀ до землѝ,

²⁴

й упала до ніг його і сказала: на мені гріх, господарю мій; дозволь рабі твоїй говорити у вуха твої і послухай слів раби твоєї.

²⁴

и҆ падѐ на но́ги є҆гѡ̀ и҆ речѐ: во мнѣ̀, господи́не мо́й, непра́вда моѧ̀: да глаго́летъ нн҃ѣ раба̀ твоѧ̀ во оу҆́шы твоѝ, и҆ послꙋ́шай слове́съ рабы̀ твоеѧ̀:

²⁵

Нехай господар мій не звертає уваги на цю злу людину, на Навала; тому що яке ім’я його, такий і він. Навала — ім’я його, і безумство його з ним^*. А я, раба твоя, не бачила слуг господаря мого, яких ти посилав.

²⁵

да не возложи́тъ нн҃ѣ господи́нъ мо́й се́рдца своегѡ̀ на человѣ́ка ги́белнаго сего̀, ꙗ҆́кѡ по и҆́мени своемꙋ̀ то́й є҆́сть: нава́лъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀, и҆ безꙋ́мїе съ ни́мъ: а҆́зъ же раба̀ твоѧ̀ не ви́дѣхъ ѻ҆трокѡ́въ господи́на моегѡ̀, и҆̀хже посла́лъ є҆сѝ:

²⁶

І нині, господарю мій, живий Господь і жива душа твоя, Господь не попустить тобі йти на пролиття крові й утримає руку твою від помсти, і нині нехай будуть, як Навал, вороги твої і зловмисники проти господаря мого.

²⁶

и҆ нн҃ѣ, господи́не мо́й, жи́въ гдⷭ҇ь и҆ жива̀ дꙋша̀ твоѧ̀, ꙗ҆́коже возбранѝ тебѣ̀ гдⷭ҇ь є҆́же не прїитѝ на кро́вь непови́ннꙋ и҆ спастѝ тебѣ̀ рꙋ́кꙋ твою̀: и҆ нн҃ѣ да бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́коже нава́лъ вразѝ твоѝ и҆ и҆́щꙋщїи господи́нꙋ моемꙋ̀ ѕла̀:

²⁷

Ось ці дари, що принесла раба твоя господареві моєму, щоб дати їх отрокам, які служать господареві моєму.

²⁷

и҆ нн҃ѣ возмѝ благослове́нїе сїѐ, є҆́же принесѐ раба̀ твоѧ̀ господи́нꙋ моемꙋ̀, и҆ да́ждь ѻ҆трокѡ́мъ предстоѧ́щымъ господи́нꙋ моемꙋ̀:

²⁸

Прости провину раби твоєї; Господь неодмінно влаштує господарю моєму дім міцний, бо війни Господні веде господар мій, і зло не прийде до тебе в усе життя твоє.

²⁸

ѿимѝ нн҃ѣ непра́вдꙋ рабы̀ твоеѧ̀, ꙗ҆́кѡ творѧ̀ сотвори́тъ гдⷭ҇ь до́мъ вѣ́ренъ господи́нꙋ моемꙋ̀, ꙗ҆́кѡ на бра́ни господи́на моегѡ̀ гдⷭ҇ь спобо́ретъ, и҆ ѕло́ба не ѡ҆брѧ́щетсѧ въ тебѣ̀ никогда́же:

²⁹

Якщо повстане людина переслідувати тебе і шукати душі твоєї, то душа господаря мого буде зав’язана у вузлі життя Господа Бога твого, а душу ворогів твоїх кине Він немов пращею.

²⁹

и҆ а҆́ще воста́нетъ человѣ́къ гонѧ́й тѧ̀ и҆ и҆ща́й дꙋшѝ твоеѧ̀, и҆ бꙋ́детъ дꙋша̀ господи́на моегѡ̀ привѧ́зана соꙋ́зомъ жи́зни оу҆ гдⷭ҇а бг҃а, и҆ дꙋ́шꙋ врагѡ́въ твои́хъ порази́ши пра́щею посредѣ̀ пра́щи:

³⁰

І коли зробить Господь господареві моєму все, що говорив про тебе доброго, і поставить тебе вождем над Ізраїлем,

³⁰

и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ сотвори́тъ гдⷭ҇ь господи́нꙋ моемꙋ̀ всѧ̑, є҆ли̑ка гл҃аше блага̑ѧ ѡ҆ тебѣ̀, и҆ повели́тъ тебѣ̀ гдⷭ҇ь (бы́ти) вожде́мъ во і҆и҃ли,

³¹

то не буде це для серця господаря мого засмученням і занепокоєнням, що не пролив марно крові і зберіг себе від помсти. І Господь облагодіє господаря мого, і згадаєш рабу твою [і зробиш милість їй].

³¹

и҆ не бꙋ́детъ тебѣ̀ сїѐ ме́рзость и҆ собла́знъ се́рдцꙋ господи́на моегѡ̀, є҆́же и҆злїѧ́ти кро́вь непови́ннꙋю тꙋ́не и҆ спастѝ рꙋ́кꙋ свою̀ себѣ̀: и҆ да бла́го сотвори́тъ гдⷭ҇ь господи́нꙋ моемꙋ̀, и҆ воспомѧне́ши рабꙋ̀ твою̀, є҆́же благосотвори́ти є҆́й.

³²

І сказав Давид Авигеї: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який послав тебе нині назустріч мені,

³²

И҆ речѐ даві́дъ ко а҆вїге́и: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, и҆́же посла́ тѧ дне́сь на срѣ́тенїе мѝ,

³³

і благословенний розум твій, і благословенна ти за те, що ти тепер не допустила мене йти на пролиття крові й помститися за себе.

³³

и҆ благослове́нъ совѣ́тъ тво́й, и҆ благослове́на ты̀ оу҆держа́вшаѧ мѧ̀ въ де́нь се́й и҆тѝ на проли́тїе кро́ве, и҆ спасти́ ми рꙋ́кꙋ мою̀:

³⁴

Але, — живий Господь Бог Ізраїлів, Який утримав мене від вчинення зла тобі, — якби ти не поспішила і не прийшла назустріч мені, то до світанку я не залишив би Навалу того, хто мочиться до стіни.

³⁴

ѻ҆ба́че жи́въ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, и҆́же возбрани́ ми дне́сь ѕло̀ сотвори́ти тебѣ̀: занѐ а҆́ще бы не потща́ласѧ и҆ не пришла̀ є҆сѝ на срѣ́тенїе мнѣ̀, тогда̀ рѣ́хъ: а҆́ще ѡ҆ста́нетсѧ нава́лꙋ до оу҆́треннѧгѡ свѣ́та моча́щїйсѧ къ стѣнѣ̀.

³⁵

І прийняв Давид з рук її те, що вона принесла йому, і сказав їй: іди з миром у дім твій; ось, я послухався голосу твого й ушанував лице твоє.

³⁵

И҆ прїѧ̀ даві́дъ ѿ рꙋкꙋ̀ є҆ѧ̀ всѧ̑, ꙗ҆̀же принесѐ є҆мꙋ̀, и҆ речѐ є҆́й: и҆дѝ съ ми́ромъ въ до́мъ сво́й: ви́ждь, послꙋ́шахъ гла́са твоегѡ̀ и҆ прїѧ́хъ лицѐ твоѐ.

³⁶

І прийшла Авигея до Навала, і ось, у нього бенкет у домі його, як бенкет царський, і серце Навала було веселе; він же був дуже п’яний; і не сказала йому ні слова, ні великого, ні малого, до ранку.

³⁶

И҆ прїи́де а҆вїге́а къ нава́лꙋ: и҆ сѐ, оу҆ негѡ̀ пи́ръ въ домꙋ̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ пи́ръ царе́въ: и҆ се́рдце нава́лово ве́село въ не́мъ, и҆ то́й пїѧ́нъ до ѕѣла̀. И҆ не возвѣстѝ а҆вїге́а нава́лꙋ глаго́ла ни вели́ка ни ма́ла до свѣ́та оу҆́треннѧгѡ.

³⁷

Вранці ж, коли Навал протверезився, дружина його розповіла йому про це, і завмерло в ньому серце його, і став він, як камінь.

³⁷

И҆ бы́сть заꙋ́тра, є҆гда̀ и҆стрезви́сѧ нава́лъ ѿ вїна̀, повѣ́да є҆мꙋ̀ жена̀ є҆гѡ̀ всѧ̑ глаго́лы сїѧ̑, и҆ оу҆́мре се́рдце є҆гѡ̀ въ не́мъ, и҆ то́й бы́сть ꙗ҆́кѡ ка́мень.

³⁸

Днів через десять уразив Господь Навала, і він помер.

³⁸

И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ де́сѧть дні́й, и҆ поразѝ гдⷭ҇ь нава́ла, и҆ оу҆́мре.

³⁹

І почув Давид, що Навал помер, і сказав: благословенний Господь, що віддав за посоромлення, нанесене мені Навалом, і раба Свого вберіг від зла; Господь повернув злобу Навала на його ж голову. І послав Давид сказати Авигеї, що він бере її собі за дружину.

³⁹

И҆ оу҆слы́ша даві́дъ и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь, и҆́же сꙋдѝ сꙋ́дъ поноше́нїѧ моегѡ̀ ѿ рꙋкѝ нава́ли, и҆ раба̀ своего̀ оу҆держа̀ ѿ рꙋкѝ ѕлы́хъ, и҆ ѕло́бꙋ нава́лю ѡ҆братѝ гдⷭ҇ь на главꙋ̀ є҆гѡ̀. И҆ посла̀ даві́дъ и҆ глаго́ла ко а҆вїге́и поѧ́ти ю҆̀ себѣ̀ въ женꙋ̀.

⁴⁰

І прийшли слуги Давидові до Авигеї на Кармил і сказали їй так: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за дружину.

⁴⁰

И҆ прїидо́ша ѻ҆́троцы даві́дѡвы ко а҆вїге́и въ карми́лъ, и҆ рѣ́ша є҆́й, глаго́люще: даві́дъ посла̀ на́съ къ тебѣ̀, да тѧ̀ по́йметъ себѣ̀ въ женꙋ̀.

⁴¹

Вона встала і вклонилася лицем до землі і сказала: ось, раба твоя готова бути служницею, щоб омивати ноги слуг господаря мого.

⁴¹

И҆ воста̀ и҆ поклони́сѧ до землѝ лице́мъ и҆ речѐ: сѐ, раба̀ твоѧ̀ въ рабы́ню оу҆мыва́ти но́ги ѻ҆трокѡ́мъ твои̑мъ.

⁴²

І зібралася Авигея поспішно і сіла на осла, і п’ять служниць супроводжували її; і пішла вона за послами Давида і стала його дружиною.

⁴²

И҆ воста̀ а҆вїге́а, и҆ всѣ́де на ѻ҆слѧ̀, и҆ пѧ́ть дѣви́цъ и҆дѧ́хꙋ в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀, и҆ по́йде в̾слѣ́дъ ѻ҆трокѡ́въ даві́довыхъ, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ въ женꙋ̀.

⁴³

І Ахиноаму з Ізрееля взяв Давид, і обидві вони були його дружинами.

⁴³

И҆ а҆хїнаа́мꙋ поѧ́тъ даві́дъ ѿ і҆езрае́лѧ, и҆ бѣ́стѣ є҆мꙋ̀ ѻ҆́бѣ жєны̀.

⁴⁴

Саул же віддав дочку свою Мелхолу, дружину Давидову, Фалтію, синові Лаїша, що з Галлима.

⁴⁴

Саꙋ́лъ же дадѐ мелхо́лꙋ дще́рь свою̀ женꙋ̀ даві́довꙋ фалті́ю сы́нꙋ а҆мі́совꙋ и҆́же ѿ ро́ммы.