Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Перша книга Царств
Українською (п. Філарета)
Острозька Біблія, 1581р.
* У євреїв: «Перша Самуїла».
Глава 1
1
Був один чоловік з Рамафаїм-Цофима, з гори Єфремової, ім’я йому Елкана, син Ієрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, — ефрафянин;
у нього були дві дружини: ім’я однієї Анна, а ім’я другої Феннана; у Феннани були діти, у Анни ж не було дітей.
2
Оу^ сего` дв^њ женњ` бњсᲄа, и^мя е^ді'нои а^нна. и^мя вторњи фена'на. и^ бя'хђ фена'нњ дњти. а^ннњ же не бя'ше ѓ^троча'та”
3
І ходив цей чоловік з міста свого у визначені дні поклонятися і приносити жертву Господу Саваофу в Силом; там були [Ілій і] два сини його, Офні та Финеєс, священиками Господа.
Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та засмучувала її, а ця плакала [і нарікала] і не їла.
7
Та'котворя'ше еlка'на эT го'да до го'да. сїя же внегда` приходи'ти е'й в до'мъ гн~ь. ё^коря'ше е^я` та'ко и^ сњтова'шеся и^ пла'кашеся и^ не ја^дя'ше”
8
І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! [Вона відповіла йому: ось я. І сказав їй:] чого ти плачеш і чому не їси, і від чого сумує серце твоє? чи не краще я для тебе за десять синів?
і дала обітницю, говорячи: Господи [Всемогутній Боже] Саваофе! якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Господу [у дар] на всі дні життя його, [і вина і сикера не буде він пити,] і бритва не торкнеться голови його.
11
Помоли'ся мл~твою къ г~ђ гл~юще а^дана'и г~ь е^л#ло саваѓ'џъ. а^ще призря` при'зриши, на смиренїе рабы` твое^я. и^ помяне'ши м^я и^ даси` рабњ` твое'й сњ'мя мђ'жеско. т^о даM и& преD тобо'ю в да'рᲆ, до дн~и смр~ти е^го. вина` и^ пїан#ства не пиеT. и^ желњ'ꙁо не в#зы'идеT на главђ` е^го”
12
Тим часом як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на вуста її;
12
И$ бы'сть е^гда` ё^мно'жи моля'щися преD гм~ъ. и^лі'и y жре'цᲆ вᲆꙁира'ше на ё^ста` е^я`”
13
і оскільки Анна говорила у серці своєму, а вуста її тільки рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій вважав її п’яною.
І встали вони вранці, і поклонилися перед Господом, і повернулися, і прийшли в дім свій у Раму. І пізнав Елкана Анну, дружину свою, і згадав про неї Господь.
Анна ж не пішла [з ним], сказавши чоловіку своєму: коли дитя відняте буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він явиться перед Господом і залишиться там назавжди.
22
а%нна же жена` е^го не взы'и^де с ни'мъ. ја%ко рече` мђж'еви свое^мђ, до'ндеже вꙁы'идетъ ѓ^троча`. а%ще эTдою` е&. и^ ја%ви'тся лицђ` гн~ю. и^ пребђдетъ т^ђ до' вњка”
23
І сказав їй Елкана, чоловік її: роби, що тобі вгодно; залишайся, доки не вигодуєш його грудьми; тільки нехай утвердить Господь слово, [що вийшло з вуст твоїх]. І залишилася дружина його, і годувала грудьми сина свого, доки не вигодувала.
Коли ж вигодувала його, пішла з ним у Силом, взявши три тельці [і хліби] і одну ефу борошна і міх вина, і прийшла в дім Господа в Силом, [і хлопчик з нею]; хлопчик же був ще дитя.
24
И$ взы'иде с нимъ ја%ко эTдои` е&, съ треми` те'лцы. и^ съ хлњбы е%фи мђки` пшени'чны. и^ мњхъ вина`. и^ вᲆнидо'ша в до'мъ гн~ь в сило'мъ. и^ ѓ^троча` с ни'ми.
25
[І привели його перед лице Господа; і приніс батько його жертву, яку приносив Господу у встановлені дні. І привели отрока] і закололи тельця; і привела отрока [Анна мати] до Ілія
і я віддаю його Господу на всі дні життя його, служити Господу. І поклонилася там Господу.
28
І$ а'ꙁ же даю` и& гв~и въ вся` дни живота` е^го. на помаꙁа'нїе гв~и. и^ поклони'ся т^ђ гв~и”
Глава 2
1
І молилася Анна і говорила: зраділо серце моє в Господі; піднісся ріг мій у Бозі моєму; широко розкрилися вуста мої на ворогів моїх, бо я радію у спасінні Твоєму.
Господь умертвляє і оживляє, спускає до пекла і возводить;
6
Гь~ мр~твиT и^ живи'тъ. низво'дитъ во а'дъ и^ възво'дитъ”
7
Господь робить убогими і збагачує, принижує і піднімає.
7
Гь~ ё^бо'житъ и^ бога'титъ, смиря'етъ и^ вы'ситъ”
8
З пороху піднімає Він бідного, із бруду піднімає убогого, посаджуючи з вельможами, і престіл слави дає їм у спадщину; бо у Господа основи землі, і Він утвердив на них вселенну.
Господь зітре противників Своїх; з небес загримить на них. [Господь святий. Нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, і нехай не хвалиться сильний силою своєю, і нехай не хвалиться багатий багатством своїм, але хто бажає хвалитися, нехай хвалиться тим, що розуміє і знає Господа.] Господь буде судити краї землі, і дасть кріпкість цареві Своєму і піднесе ріг помазаника Свого.
10
г~ь не'мощна сътвори'тъ сђпоста'та е^мђ, г~ь ст~ъ” да не хва'лится премђ'дрыи премђ'дростїю свое'ю. и^ да не хва'лится си'лныи си'лою свое'ю. и^ да не хва'лиᲄся бога'тыи бога'тъствомъ свои^мъ” Но ѓ^ сеM да хва'лится хваля'ися е^же раꙁђмњва'ти и^ ꙁна'ти г~а. и^ твори'ти сђдъ и^ пра'вдђ посредњ ꙁемля`” Гь~ въꙁы'де на нб~са и^ възгремњ`, и^ то'й сђдитъ ко'нцемъ ꙁемля` пра'веденᲆ сы'и. и^ дасть крњпосᲄь цр~ю на'шемђ и^ въꙁнесетъ ро'гъ х~а свое^го”
11
[І залишила Самуїла там перед Господом,] і пішов Елкана в Раму в дім свій, а отрок залишився служити Господу при Ілії священику.
11
И$ ѓ^ста'ви и& т^ђ е^лка'на преD гм~ъ і^ иде въ е^ћармаџе'мъ в до'мъ сво'и. ѓ^троча' же б^њ слђжа` лицђ гн~ю. преD лицеM и^лі'я жръца`”
12
Сини ж Ілія були люди негідні; вони не знали Господа
12
Сн~ове же и^лі'ины жръцо'вы бы'ша. сн~ове безако'нїя не вњ'дђще г~а.
13
і обов’язків священиків стосовно до народу. Коли хто приносив жертву, слуга священиків, приходив під час варіння м’яса, з виделкою в руці своїй
і опускав її в казан, або в каструлю, або на сковороду, або в горщик, і що вийме виделка, те брав собі священик. Так чинили вони з усіма ізраїльтянами, які приходили туди в Силом.
14
И$ влага'ше ю& в коно'бъ вели'кїи. и^л^и въ мњ'дяныи сосђ'дъ и^л^и в ла'ткђ и^ вс^е е^же вънꙁеся на ё%дицђ въꙁима'ше е& себњ жрецъ и^ та'котворя'ше всемђ` і^и^л~еви. приходя'щемђ пожрњт'и гв~и в силоM”
15
Навіть раніше, ніж спалювали жир, приходив слуга священичий і говорив тому, хто приносив жертву: дай м’яса на печеню священикові; він не візьме в тебе вареного м’яса, а дай сире.
І якщо хто говорив йому: нехай спалять раніше жир, як має бути, і потім візьми собі, скільки забажає душа твоя, то він говорив: ні, зараз же дай, а якщо ні, то силою візьму.
16
А/ще же речетъ мђжъ жря'и, да пока'диTся пр'ьвое, ја^коже ё^ста'въ тђ'ка, и^ потомъ во'ꙁмеши себњ эT всего`, е^же хо'щетъ дш~а твоя`, сїи же реq н^и, н^о а^ще нн~њ не даси`, воꙁмђ` си'лою”
17
І гріх цих молодих людей був дуже великий перед Господом, тому що вони відвертали від жертвоприношень Господу.
І благословив Ілій Елкану і дружину його і сказав: нехай дасть тобі Господь дітей від дружини цієї замість даного, якого ти віддав Господу! І пішли вони в місце своє.
Ілій же був дуже старим і чув усе, як поводяться сини його з усіма ізраїльтянами, і що вони сплять з жінками, які збираються біля входу в скинію зібрання.
22
И$лі'и же състарњвся ѕњло, и^ ё^слы'ша ја%же творя'ста сн~а е^го всњмъ сн~омъ і^и^л~евымъ, и^ ја%ко быва'хђ со жена'ми, сђщими на мл~твњ ё^ две'рїи хра'ма гн~я”
23
І сказав їм: для чого ви робите такі справи? бо я чую про недобрі вчинки ваші від усього народу [Господнього].
Ні, діти мої, недобрий поголос, який я чую [про вас, не робіть так, бо недобрий поголос, який я чую]; ви розбещуєте народ Господній;
24
Не сн~а моя` е^сте ја%ко не бл~го б^о слы'шанїе а%ꙁъ слы'шђ ѓ^ ва'съ, ја%ко въ грњхъ въво'дите лю'ди гн~я,
25
якщо згрішить людина проти людини, то помоляться за неї Богу; якщо ж людина згрішить проти Господа, то хто буде заступником за неї? Але вони не слухали голосу батька свого, бо Господь вирішив уже віддати їх на смерть.
І чи не обрав його з усіх колін Ізраїлевих Собі у священика, щоб він піднімався до жертовника Мого, щоб курив фіміам, щоб носив ефод переді Мною? І чи не дав Я дому батька твого від усіх вогнем спалюваних жертв синів Ізраїлевих?
Для чого ж ви топчете ногами жертви Мої і хлібні приношення Мої, які заповів Я для оселі Моєї, і для чого ти віддаєш перевагу синам своїм переді мною, наповнюючи себе початками всіх приношень народу Мого — Ізраїля?
29
Почто' же т^ы призрњ на џїмїја^мъ мои, и^ на жрътвђ мою` лђка'внымъ ѓ%комъ, и^ просла'ви сн~а своя` па'че мене`” е^же блsвити и^сперва, всякђ жрътвђ въ і^и^л~и, предо мно'ю”
30
Тому так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я сказав тоді: «дім твій і дім батька твого будуть ходити перед лицем Моїм повік». Але тепер говорить Господь: нехай не буде так, тому що Я прославлю тих, що прославляють Мене, а ті, що знеславлюють Мене, будуть осоромлені.
І поставлю Собі священика вірного; він буде чинити за серцем Моїм і за душою Моєю; і дім його зроблю твердим, і він буде ходити перед помазаником Моїм в усі дні;
і всякий, хто залишився з дому твого, прийде кланятися йому за геру срібла і шматок хліба і скаже: «зарахуй мене до якої-небудь левитської посади, щоб мати їжу».
Але Господь удруге воззвав до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] Він встав і прийшов до Ілія вдруге, і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе, сину мій; іди назад, лягай.
І сказав Ілій Самуїлу: піди назад і лягай, і коли [Той, Хто кличе] покличе тебе, ти скажи: говори, Господи, бо чує раб Твій. І пішов Самуїл і ліг на місці своєму.
І сказав Ілій: що сказано тобі? не приховуй від мене; те і те зробить з тобою Бог, і ще більше зробить, якщо ти приховаєш від мене що-небудь із усього того, що сказано тобі.
17
И$ рече и^лі'и. чт^о гл~ъ гл~аныи к тебњ`. не съкры'и ё^бо эT мене` гл~а, эT всњхъ слове'съ гл~аныX к тебњ`. молю` т^я не ё^та'и предо мно'ю. сїя сътвори'тъ тебњ` г~ь, и^ сїа приложи'тъ а^ще ё^та'иши эT мене` эT всXњ гл~ъ, гл~анныX к тебњ`”
18
І оголосив йому Самуїл усе і не приховав від нього нічого. Тоді сказав [Ілій]: Він — Господь; що Йому завгодно, те нехай сотворить.
18
І$ и^сповњда само'и^лъ и^ не ё^таи` эT него ни е^ді'наго гл~а. и^ реq и^лі'и. г~ь самъ е^сть ја%ко го'дњ бы'сть е^мђ та'ко да сътвори'тъ”
19
І підріс Самуїл, і Господь був з ним; і не залишилося жодне зі слів його не сповненим.
19
И$ възвелича'шеся само'и^лъ. и^ г~ь б^њ с ни'мъ и^ не паде` эT всњхъ слове'сᲆ е^го на земли` ни е^ді'нъ гл~ъ”
20
І дізнався весь Ізраїль від Дана до Вирсавії, що Самуїл удостоєний бути пророком Господнім.
20
И$ разђмњша вс^и і^и^л~ьти эT да'на, даже и^ до вирса'вїа, ја%ко вњ'ренъ само'и^лъ г~ђ въ пррoцњх#”
21
І продовжував Господь являтися в Силомі після того, як відкрив Себе Самуїлу в Силомі через слово Господнє. [Й упевнилися в усьому Ізраїлі, від краю до краю землі, що Самуїл є пророк Господній. Ілій же дуже постарів, а сини його продовжували ходити беззаконними путями своїми перед Господом.]
[І зібралися филистимляни воювати з ізраїльтянами.] І було слово Самуїла до всього Ізраїля. І виступили ізраїльтяни проти филистимлян на війну і розташувалися станом при Авен-Езері, а филистимляни розташувалися при Афеку.
І вишикувалися филистимляни проти ізраїльтян, і відбулася битва, і були вражені ізраїльтяни филистимлянами, які побили на полі битви близько чотирьох тисяч чоловік.
І прийшов народ у стан; і сказали старійшини Ізраїлеві: за що вразив нас Господь сьогодні перед филистимлянами? візьмемо собі з Силома ковчег завіту Господнього, і він піде серед нас і врятує нас від руки ворогів наших.
І послав народ у Силом, і принесли звідти ковчег завіту Господа Саваофа, Який сидить на херувимах; а ковчег завіту Божого супроводжували і два сини Ілієві, Офні та Финеєс.
Коли прийшов він, Ілій сидів на сідалищі при дорозі біля воріт і дивився, тому що серце його тремтіло за ковчег Божий. І коли чоловік той прийшов і оголосив у місті, то голосно застогнало все місто.
І відповів вісник і сказав: побіг Ізраїль перед филистимлянами, і поразка велика відбулася в народі, і обидва сини твої, Офні та Финеєс, померли, і ковчег Божий взято.
Коли згадав він про ковчег Божий, Ілій упав із сідалища горілиць біля воріт, зламав собі хребет і помер; бо він був старий і важкий. Був же він суддею Ізраїля сорок років.
Невістка його, дружина Финеєсова, була вагітна вже перед пологами. І коли почула вона звістку про взяття ковчега Божого і про смерть свекра свого і чоловіка свого, то впала на коліна і народила, тому що приступили до неї болі її.
І встали азотяни вранці на другий день, і ось, Дагон лежить лицем своїм до землі перед ковчегом Господнім. І взяли вони Дагона і знову поставили його на своє місце.
3
И$ ѓ^бᲆё^тренева'вше а^зо'ты наё%трїе, и^ внидо'ша въ хра'мъ даго'нь, и^ ё^ви'дњша и^ с^е даго'нъ быs спа'лъся на землю на лице` свое преD кїѓ%томъ бж~їимъ, и^ въꙁдвиго'ша даго'на, и^ посᲄа'виша и& на мᲇстњ е^го”
4
І встали вони вранці наступного дня, і ось, Дагон лежить ниць на землі перед ковчегом Господнім; голова Дагона й [обидві ноги його й] обидві руки його [лежали] відсіченими, кожна окремо, на порозі, залишився тільки тулуб Дагона.
4
И$ па'ки восᲄа'ша заё%тра и^ ё^ви'дњша и^ с^е дагоn лежа'ше лицеM на земли` преD кїѓ'томъ бж~їимъ, гла'ва же даго'нова и^ ѓ'бњ дла'ни рђкђ е^го эTсњко'шася на пра'гђ, толи'ко хребетᲆ даго'новъ ѓ^ста` на мњ'сте своеM”
5
Тому жерці Дагонові й усі, хто приходить у капище Дагона в Азот, не ступають на поріг Дагонів до цього дня, [а переступають через нього].
5
И$ сего ради не стђпа'ше жеръцы даго'новы, и^ вс^и въходя'щїи въ хра'мъ даго'новъ, на пра'гъ даго'новъ, въ а^ꙁоте даже до дне'сь”
6
І тяжіла рука Господня над азотянами, і Він вражав їх і покарав їх болісними наростами, в Азоті й в околицях його, [а всередині країни розмножилися миші, і був у місті великий розпач].
І побачили це азотяни і сказали: нехай не залишиться ковчег Бога Ізраїлевого у нас, бо тяжка рука Його і для нас і для Дагона, бога нашого.
7
И$ ви'дњша мђ'жи а^ꙁо'тᲆстїи, ја^кота'ко бы'сть, и^ гл~аша, ја^ко да не пребђ'деT кїѓ'тᲆ б~а і^и^л~ева с на'ми, ја%ко лю'та рђка` е^го, на' ны и^ на даго'на б~а на'шеh”
8
І послали, і зібрали до себе усіх володарів филистимських, і сказали: що нам робити з ковчегом Бога Ізраїлевого? І сказали [гефяни]: нехай ковчег Бога Ізраїлевого перейде [до нас] у Геф. І відправили ковчег Бога Ізраїлевого у Геф.
Після того, як відправили його, була рука Господа на місті — жах дуже великий, і вразив Господь жителів міста від малого до великого, і з’явилися на них нарости.
9
И$ бысᲄь по пришествїи е^го, и^ бы'сть рђка гн~я на гра'дњ и^ мя'теQ ве'лїи ѕњло бы'сть и^ пораꙁи` мђ'жи гра'да, эT мала до ве'ли'ка, и^ порази иX вᲆ ѓ%бластеX и^хъ” И$ сътвори'ша геџ#фе'и себ'њ сњдњнїа зла'ты
10
І відіслали вони ковчег Божий в Аскалон; і коли прийшов ковчег Божий в Аскалон, заволали аскалонитяни, говорячи: принесли до нас ковчег Бога Ізраїлевого, щоб умертвити нас і народ наш.
І послали, і зібрали усіх володарів филистимських, і сказали: відішліть ковчег Бога Ізраїлевого; нехай він повернеться у своє місце, щоб не умертвив він нас і народ наш. Тому що смертельний жах був у всьому місті; дуже тяжіла рука Божа на них, [коли прийшов туди ковчег Бога Ізраїлевого].
І покликали филистимляни жерців і віщунів [і заклинателів] і сказали: що нам робити з ковчегом Господнім? навчіть нас, як нам повернути його у своє місце.
Ті сказали: якщо ви хочете повернути ковчег [завіту Господа] Бога Ізраїлевого, то не повертайте його ні з чим, але принесіть Йому жертву за провину; тоді зцілитеся і дізнаєтеся, за що не відступає від вас рука Його.
3
Э$ни' же рњша иM, а%ще эTпђща'ете в^ы кїѓ%тᲆ завњта б~а і^и^л~ева, т^о да не по'слете е^гот#ща`, н^о эTда'юще эTдади'те е^мђ за мђ'ки да'ры, и^ тогда` ѓ^ста'вится ва'мъ і^ и^сцњ'литеся, да не эTстђ'пиᲄъ рђка` е^го эT ваs”
4
І сказали вони: яку жертву за провину повинні ми принести Йому? Ті сказали: за числом володарів филистимських п’ять наростів золотих і п’ять мишей золотих; бо кара одна на усіх вас і на володарях ваших;
отже, зробіть зображення наростів ваших і зображення мишей ваших, які спустошують землю, і віддайте славу Богу Ізраїлевому; можливо, Він полегшить руку Свою над вами і над богами вашими і над землею вашою;
і для чого вам озлоблювати серце ваше, як озлобили серце своє єгиптяни і фараон? ось, коли Господь показав силу Свою над ними, тоді вони відпустили їх, і ті пішли;
отже, візьміть, зробіть одну колісницю нову і візьміть двох корів, що вперше народили, на яких не було ярма, і впряжіть корів у колісницю, а телят їх відведіть від них додому;
7
И$ нн~њ возмњте и^ сътвори'те колесницђ но'вђ е^ді'нђ и^ дв^њ кра'ве пр'ьвороDнњ, и^мњю'ща теля'та на ни'хже не бя'ше ја%рмо. и^ въпрязите кра'вы в колесницђ, а^ теля'та въꙁврати'те въспя'тъ вᲆ до'мъ”
8
і візьміть ковчег Господній, і поставте його на колісницю, а золоті речі, які принесете Йому в жертву за провину, покладіть в ящик збоку його; і відпустіть його, і нехай іде;
8
И$ възе'мше кїѓ%тъ гн~ь и^ въстави'те иO на колесни'цђ, и^ сосђды зла'тыа эTдади'те е^мђ за мђ'ки, и^ положите въ ѓ^бложе'нїе въ сᲄра'нњ ё^ча'стїе е^мђ и^ эTпђ'сти'те и& да и%детъ”
9
і дивіться, якщо він піде до країв своїх, до Вефсамиса, то він велике це зло зробив нам; якщо ж ні, то ми будемо знати, що не його рука вразила нас, а зробилося це з нами випадково.
І пішли корови прямо на дорогу до Вефсамиса; однією дорогою йшли, йшли і мукали, але не ухилялися ні праворуч, ні ліворуч; володарі ж филистимські йшли слідом за ними до кордону Вефсамиса.
12
И$ ё^пра'вистася кра'вы на пђть, пря'мо пђте'мъ и^же въ веџса'мђ и^до'ста. и^ не съвраща'ющися, н^и на' десно, н^и на шђ'е. и^дђще и^ рекђще, и^ вое^во'ды и^ноплеме'нникъ. и^дя'хђ въ слњдъ е^го до предњлъ веџса'мъскихъ”
13
Жителі Вефсамиса жали тоді пшеницю в долині, і, глянувши, побачили ковчег Господній, і зраділи, що побачили його.
Колісниця ж прийшла на поле Ісуса вефсамитянина і зупинилася там; і був тут великий камінь, і розкололи колісницю на дрова, а корів принесли у всепалення Господу.
Левити зняли ковчег Господа і ящик, що був при ньому, в якому були золоті речі, і поставили на великому тому камені; жителі ж Вефсамиса принесли в той день всепалення і закололи жертви Господу.
15
Левљ=ти же въꙁнесо'ша киѓ'тъ гн~ь, и^ да'ры ѓ^бложи'ста и^же с не'ю бы'ша. и^ ё^ ниX сосђ'ди ꙁла'тїи и^ положи'ша я& при ка'мени сеM вели'цњмъ. и^ мђжи веџсамђ'ски въꙁнесо'ша вс^ясъж#жега'емая” и^ пожро'ша жрътвђ в то'и дн~ь г~ђ”
16
І п’ять володарів филистимських бачили це і повернулися в той день в Аккарон.
Золоті ці нарости, які принесли филистимляни в жертву за провину Господу, були: один за Азот, один за Газу, один за Аскалон, один за Геф, один за Аккарон;
а золоті миші були за числом усіх міст филистимських — п’яти володарів, від міст укріплених і до відкритих сіл, до великого каменя, на якому поставили ковчег Господа і який знаходиться до цього дня на полі Ісуса вефсамитянина.
18
И$ зла'тыя мђхи по чисме'нъ всњ'хъ граD и^ноплеме'нническᲆ пяти` вое^во'дъ эT гра'да ё^тверъжде'на. и^ до ве'си фериѕе'ѓвы, и^ до ка'мени вели'каго. на не'мже положи'ша киѓ'тъ ꙁавњта гн~я и^же е^сть и^ до сего дн~и. на селњ`. веџса'мы”
19
[Не зраділи сини Ієхонії серед мужів вефсамиських, що бачили ковчег Господа]. І вразив Він жителів Вефсамиса за те, що вони заглядали у ковчег Господа, і вбив з народу п’ятдесят тисяч сімдесят чоловік; і заплакав народ, тому що вразив Господь народ поразкою великою.
І послали послів до жителів Кириаф-Іарима сказати: филистимляни повернули ковчег Господа; прийдіть, візьміть його до себе.
21
И$ посла'ша послы` къ живђщиM в карїа^џїа^ри'мњ гл~ще. възврати'ша и^ноплемеnницы киѓT гн~ь и^ сни'дᲇте въꙁнесеᲄе и& ᲄа'мо к себњ`”
Глава 7
1
І прийшли жителі Кириаф-Іарима, і взяли ковчег Господа, і принесли його в дім Аминадава, на пагорб, а Єлеазара, сина його, посвятили, щоб він охороняв ковчег Господа.
І сказав Самуїл усьому дому Ізраїлевому, говорячи: якщо ви всім серцем своїм звертаєтеся до Господа, то вилучіть зі свого середовища богів іноземних і Астарт і спрямуйте серце ваше до Господа, і служіть Йому одному, і Він визволить вас від руки филистимлян.
І сказав Самуїл: зберіть усіх ізраїльтян у Массифу, і я помолюся за вас Господу.
5
И реq само'и^лъ събере'те къ мнњ` всего і^и^л~я въ масиџаџђ, и^ помолю'ся ѓ^ ва'съ къ г~ђ”
6
І зібралися у Массифу, і черпали воду, і проливали перед Господом, і постились у той день, говорячи: згрішили ми перед Господом. І судив Самуїл синів Ізраїлевих у Массифі.
Коли ж почули филистимляни, що зібралися сини Ізраїлеві у Массифу, тоді пішли володарі филистимські на Ізраїля. Ізраїльтяни, почувши про те, злякалися филистимлян.
І сказали сини Ізраїлеві Самуїлу: не переставай взивати за нас до Господа Бога нашого, щоб Він урятував нас від руки филистимлян. [І сказав Самуїл: нехай не буде цього зі мною, щоб відступити від Господа Бога мого, і не взивати за вас у молитві!]
8
И$ рњша сн~ове і^и^л~еви къ само'и^лђ, не премолчи` ѓ^ наs въпїа къ г~ђ б~ђ на'шемђ, да и^зба'виT н^ы эT рђкы` и^ноплеме'нникъ” И$ рече самои^лъ не бђ'ди сїе е^же эTстђпи'ти эT г~а б~а мое^го, и^ не не въпи'ти ѓ^ ва'съ съ моле'нїемъ”
9
І взяв Самуїл одне ягня від сосків, і приніс його [із усім народом] у всепалення Господу, і воззвав Самуїл до Господа за Ізраїль, і почув його Господь.
І коли Самуїл підносив усепалення, филистимляни прийшли воювати з Ізраїлем. Але Господь прогримів у той день сильним громом над филистимлянами і навів на них жах, і вони були вражені перед Ізраїлем.
І повернуті були Ізраїлю міста, які узяли филистимляни у Ізраїля, від Аккарона і до Гефи, і межі їхні звільнив Ізраїль від рук филистимлян, і був мир між Ізраїлем і аморреями.
і сказали йому: ось, ти постарів, а сини твої не ходять путями твоїми; отже, постав над нами царя, щоб він судив нас, як в інших народів.
5
И$ рњша е^мђ, с^е ты` ё^же състарњ'ся сн~ове же твои не хо'дита по пђти твоемђ. то поста'ви нн~њ над на'ми цр~я, да н^ы сђ'дитъ, ја%коже и^ про'чїи ја^зы'кы”
6
І не сподобалося слово це Самуїлу, коли вони сказали: дай нам царя, щоб він судив нас. І молився Самуїл Господу.
І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу народу в усьому, що вони говорять тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними;
7
И$ рече г~ь само'илђ, послђшаи гла'са людїи, ја%коже гл~ютъ к тебњ`, ја%ко не тебе` ё^ничижи'ша, н^о мене`, не црsтвова'ти м^и наD ними”
8
як вони чинили з того дня, в який Я вивів їх з Єгипту, і до сьогодні, залишали Мене і служили іншим богам, так чинять вони з тобою;
і сказав: ось які будуть права царя, який буде царювати над вами: синів ваших він візьме і приставить їх до колісниць своїх і зробить вершниками своїми, і будуть вони бігати перед колісницями його;
і поставить їх у себе тисячоначальниками і п’ятдесятниками, і щоб вони обробляли поля його, і жали хліб його, і робили йому військову зброю і колісничне приладдя його;
І пройшов він гору Єфремову і пройшов землю Шалиша, але не знайшли; і пройшли землю Шаалим, і там їх нема; і пройшов він землю Веніамінову, і не знайшов.
4
И$ прошеD сквоѕњ го'рђ е^фрњмлю, и^ прошеD сквоѕњ зе'млю селка, и^ не ѓ^брњтоста. и^ прошеD сквоѕњ ꙁе'млю сегали'млю, и^ не ѓ^брњтоста. и^ прошеD сквоѕњ ꙁеMлю а^миню, и^ не ѓ^брњтоста”
5
Коли вони прийшли у землю Цуф, Саул сказав слузі своєму, який був з ним: підемо назад, щоб батько мій, облишивши ослиць, не став хвилюватися за нас.
Але слуга сказав йому: ось у цьому місті є людина Божа, людина шанована; все, що він скаже, збувається; сходимо тепер туди; можливо, він укаже нам дорогу нашу, якою нам іти.
І сказав Саул слузі своєму: ось ми підемо, а що ми принесемо тій людині? тому що хліба не стало в торбах наших, і подарунка нема, щоб піднести чоловіку Божому; що у нас?
І знову відповів слуга Саулу і сказав: ось у руці моїй чверть сикля срібла; я віддам чоловіку Божому, і він укаже нам дорогу нашу.
8
И$ приложи ѓ%трокъ эTвњщати саё'лђ и^ рече. не се л^и ѓбрњта'ется в рђцњ мое'и, четверта'я ча'сть си'кля сребра`, да да'си чл~кђ бж~їю, и^ възвᲇститъ на'мъ пђть на'ю”
9
Раніше в Ізраїля, коли хто-небудь ішов запитувати Бога, говорили так: «підемо до провидця»; бо той, кого називають нині пророком, колись називався провидцем.
9
Прежде б^о во і^и^л~и си'це гл~аше, ко'ждо е^гда` кт^о и^дя'ше вᲆпраша'ти б~а. гряди да и^девњ къ прозорливцђ, ја^ко нн~њ людїе нарица'хђ пррoка т^о прежде прозорли'вецъ зва'нъ”
10
І сказав Саул слузі своєму: добре ти говориш; ходімо. І пішли в місто, де чоловік Божий.
Ті відповіли їм і сказали: є; ось, він попереду тебе; тільки поспішай, бо він сьогодні прийшов у місто, тому що сьогодні у народу жертвоприношення на висоті;
коли прийдете в місто, застанете його, поки він ще не пішов на ту висоту, на обід; бо народ не почне їсти, доки він не прийде; тому що він благословить жертву, і після того стануть їсти звані; отже, йдіть, тепер ще застанете його.
13
И$ ја%ко вни'дета во' граD, тако и^ ѓ^брящета и& вᲆ градњ прежде даже не възы'детъ въ вамђ на ја%дь, ја%ко не и'мђть ја%сти людїе. до'ндеже не вни'детъ се'й, ја^кото'й блsвитъ же'ртвђ. и^ по сихъ ја^дя'тᲆ и^ страннїи, а^ нн~њ възыдњта ја%ко дн~е ра'ди ѓ^брящеᲄе и&”
14
І пішли вони в місто. Коли ж увійшли всередину міста, то ось і Самуїл виходить назустріч їм, щоб іти на висоту.
14
И$ взы'идоста въ градъ, и%ма же въходя'щи среди гра'да. и^ с^е само'илъ и^зы'де и^мᲆ на срᲇтенїе. е^же възыити въ вамђ”
15
А Господь відкрив Самуїлу за день до приходу Саула і сказав:
15
И г~ь проја%ви преже само'илђ. дн~емъ е^ді'нњмъ, прежде пришествїя к немђ саё'ля гл~я.
16
завтра в цей час Я пришлю до тебе людину із землі Веніамінової, і ти помаж його на правителя народу Моєму — Ізраїлю, і він врятує народ Мій від руки филистимлян; бо Я зглянувся на народ Мій, тому що волання його дійшло до Мене.
І відповів Самуїл Саулу, і сказав: я провидець, іди за мною на висоту; і ви будете обідати зі мною сьогодні, і відпущу тебе вранці, і все, що в тебе на серці, скажу тобі;
І відповів Саул і сказав: чи не син я Веніаміна, одного з менших колін Ізраїлевих? І плем’я моє чи не найменше між усіма племенами коліна Веніаміна? До чого ж ти говориш мені це?
І взяв Самуїл Саула і слугу його, і ввів їх у кімнату, і дав їм перше місце між покликаними, яких було близько тридцяти чоловік.
22
И$ поя'тъ само'илъ саё%ла и^ ѓ'трока его, и^ въведе я& въ ѓ^бита'лище. и^ да` и%ма мњсто в пе'рвыX зва'ныX. ја%ко в сеDмидесяT мђж'евъ”
23
І сказав Самуїл кухареві: подай ту частину, яку я дав тобі і про яку я сказав тобі: «відклади її у себе».
23
И$ рече само'иl кђ'харђ, да же м^и ча'сть, е^же дахъ т^и ѓ^ не'иже рњхъ т^и положитї ю& ё^ себе`”
24
І взяв кухар плече і що було при ньому і поклав перед Саулом. І сказав [Самуїл]: ось це залишене, поклади перед собою і їж, бо до цього часу збережене це для тебе, коли я скликав народ. І обідав Саул із Самуїлом у той день.
Вранці встали вони так: коли зійшла зоря, Самуїл звернувся до Саула на покрівлі і сказав: встань, я проводжу тебе. І встав Саул, і вийшли обоє вони з дому, він і Самуїл.
Коли підходили вони до краю міста, Самуїл сказав Саулу: скажи слузі, щоб він пішов попереду нас, — і він пішов уперед; — а ти зупинися тепер, і я відкрию тобі, що сказав Бог.
27
Тњма же и^сходя'щема в ча'сть града. и^ рече само'илъ къ саё%лови рцы` ю%ноши да преDи'детъ преD нами. и^ т^ы пребђ'ди т^ђ ма'ло. и^ ё^слы'шиT ти ся гл~ъ бж~їи”
Глава 10
1
І взяв Самуїл сосуд з єлеєм і вилив на голову його, і поцілував його і сказав: ось, Господь помазує тебе на правителя спадщини Своєї [в Ізраїлі, і ти будеш царювати над народом Господнім і врятуєш його від руки ворогів його, які оточують його, і ось тобі знамення, що помазав тебе Господь на царя над спадщиною Своєю]:
коли ти тепер підеш від мене, то зустрінеш двох чоловіків біля гробу Рахилі, в наділі Веніаміновому, у Целцаху, і вони скажуть тобі: «знайшлися ослиці, яких ти ходив шукати, і ось батько твій, забувши про ослиць, хвилюється про вас, говорячи: що із сином моїм?»
І підеш звідти далі і прийдеш до діброви Фаворської, і зустрінуть тебе там три чоловіки, які йдуть до Бога у Вефиль: один несе трьох козенят, другий несе три хлібини, а третій несе міх з вином;
Після того ти прийдеш на пагорб Божий, де охоронний загін филистимський; [там начальники филистимські;] і коли ввійдеш там у місто, зустрінеш зібрання пророків, які сходять з висоти, і перед ними псалтир і тимпан, і сопілка і гуслі, і вони пророкують;
І ти піди раніше за мене в Галгал, куди і я прийду до тебе для приношення всепалень і мирних жертв; сім днів чекай, доки я не прийду до тебе, і тоді скажу тобі, що тобі робити.
Усі, хто знав його вчора і третього дня, побачивши, що він з пророками пророкує, говорили в народі одне одному: що це сталося із сином Кисовим? невже і Саул у пророках?
І сказав Саул дядькові своєму: він оголосив нам, що ослиці знайшлися. А того, що сказав йому Самуїл про царство, не відкрив йому.
16
И$ рече саёl ё%е^ви свое^мђ, вњ'стїю възвњсти` м^и ја^ко ѓ^брᲇтошася ѓ^сля'та. гл~а же црsкаго не възвњсти` е^мђ, е^же реq самои^лъ”
17
І скликав Самуїл народ до Господа в Массифу
17
И$ заповњ'да само'илъ всMњ лю'демъ прїити къ г~ђ в маси'џъ”
18
і сказав синам Ізраїлевим: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я вивів Ізраїля з Єгипту і визволив вас від руки єгиптян і від руки всіх царств, що гнітили вас.
А ви тепер відкинули Бога вашого, Який спасає вас від усіх бід ваших і скорбот ваших, і сказали Йому: «царя постав над нами». Отже, станьте тепер перед Господом за колінами вашими і за племенами вашими.
І повелів підходити коліну Веніаміновому за племенами його, і вказане плем’я Матриєве; і приводять плем’я Матриєве за мужами, і названий Саул, син Кисів; і шукали його, і не знаходили.
21
И$ вънесе хорђго'въ венїами'ню в колњна. и^ ѓ^брђчъ колњномᲆ ма'терїиномъ, и^ розложи'ша по мђ'жехъ. и^ ѓ^брђчен# бысть саё'лъ сн~ъ кисовъ, і^ и^ска'хђ е^го и^ не брњта'шеся”
22
І запитали ще Господа: чи прийде він ще сюди? І сказав Господь: ось він ховається в обозі.
І сказав Самуїл усьому народові: чи бачите, кого обрав Господь? подібного йому немає у всьому народі. Тоді весь народ викликнув і сказав: нехай живе цар!
І [коли минуло близько місяця,] прийшов Наас аммонитянин і обложив Іавис галаадський. І сказали всі жителі Іависа Наасу: уклади з нами союз, і ми будемо служити тобі.
І сказали йому старійшини Іависа: дай нам терміну сім днів, щоб послати нам послів у всі краї Ізраїльські, і якщо ніхто не допоможе нам, то ми вийдемо до тебе.
3
И$ рᲇша е^мђ мђж'и а^ви'та галаа'дъского. ѓ^ста'ви на'мъ, з~, дн~и да по'слемъ вњ'стники въ вся` предњ'лы і^и^л~евы, и^ а^ще не бђ'детъ сп~саю^щего насъ. т^о и^зы'идемъ к ваM”
4
І прийшли посли в Гиву Саулову і переказали слова ці народу; і весь народ підняв крик і заплакав.
І зійшов Дух Божий на Саула, коли він почув слова ці, і сильно запалав гнів його;
6
И$ снїиде дх~ъ гн~ь на саё%ла, ја%ко ё^слы'ша сїа. и^ разгнњ'вася на' ня ѕњ'ло”
7
узяв він пару волів, і розсік їх на частини, і послав у всі краї Ізраїльські через тих послів, оголошуючи, що так вчинить він з волами того, хто не піде вслід за Саулом і Самуїлом. І напав страх Господній на народ, і виступили всі, як одна людина.
І сказали послам, які прийшли: так скажіть жителям Іависа галаадського: завтра буде у вас допомога, коли обігріє сонце. І прийшли посли й оголосили жителям Іависа, і вони зраділи.
Наступного дня Саул розділив народ на три загони, і вони проникли всередину стану під час ранкової сторожі й уразили аммонитян до денної спеки; ті, що залишилися, розсіялися, так що двох з них не залишилося разом.
І пішов весь народ у Галгал, і поставили там Саула царем перед Господом у Галгалі, і принесли там мирні жертви перед Господом. І дуже веселилися там Саул і всі ізраїльтяни.
ось я; свідчіть на мене перед Господом і перед помазаником Його, у кого взяв я вола, у кого взяв осла, кого скривдив і кого пригнобив, у кого взяв дарунок і закрив очі мої у справі його, — і я поверну вам.
Коли прийшов Яків у Єгипет, і батьки ваші воззвали до Господа, то Господь послав Мойсея й Аарона, і вони вивели батьків ваших з Єгипту й оселили їх на місці цім.
Але вони забули Господа Бога свого, і Він віддав їх у руки Сисари, воєначальника асорського, і в руки филистимлян і в руки царя Моавитського, які воювали проти них.
Але коли вони воззвали до Господа і сказали: «згрішили ми, бо залишили Господа і стали служити Ваалу і Астарті, тепер визволи нас від руки ворогів наших, і ми будемо служити Тобі»,
Якщо будете боятися Господа і служити Йому і слухати голосу Його, і не будете противитися повелінням Господа, і будете і ви і цар ваш, який царює над вами, ходити вслід Господа, Бога вашого, [то рука Господа не буде проти вас];
чи не жнива пшениці нині? Але я помолюся до Господа, і Він пошле грім і дощ, і ви дізнаєтеся і побачите, наскільки великий гріх, який ви вчинили перед очима Господа, просячи собі царя.
І сказав весь народ Самуїлу: помолися за рабів твоїх перед Господом Богом твоїм, щоб не померти нам; бо до всіх гріхів наших ми додали ще гріх, коли просили собі царя.
І розбив Іонафан охоронний загін филистимський, який був у Гиві; і почули про це филистимляни, а Саул просурмив трубою по всій країні, виголошуючи: нехай почують євреї!
Коли весь Ізраїль почув, що розбив Саул охоронний загін филистимський і що Ізраїль зробився ненависним для филистимлян, то народ зібрався до Саула в Галгалі.
І зібралися филистимляни на війну проти Ізраїля: тридцять тисяч колісниць і шість тисяч кінноти, і народу безліч, як пісок на березі моря; і прийшли і розташувалися станом у Михмасі, зі східної сторони Беф-Авена.
5
І$ и^ноплеме'нницы же собра'хђся на' брань на і^и^л~я, Wл~. ѓ^рђжникъ. и^ Wѕ~, ко'нникъ. ѓ%бщиX же людїи множество` бя'ше. ја^ко пњсо'къ мо'рскїи. и^ шеDше вполчи'шася въ махма'се проти'вђ веџоро'нђ на востоk”
6
Ізраїльтяни, бачачи, що вони в небезпеці, тому що народ був стиснутий, ховалися в печерах і в ущелинах, і між скелями, й у вежах, і в ровах;
Але Самуїл сказав: що ти зробив? Саул відповів: я бачив, що народ розбігається від мене, а ти не приходив у призначений час; филистимляни ж зібралися в Михмасі;
11
И$ рече само'и^лъ чт^о с^е сътвори`. и^ рече саё'лъ ви'дњхъ ја^ко эTхожда'хђ лю'дїе эT мене`. и^ ты` не прїиде. ја%коже ꙁаповњ'да вᲆ время дн~їи. и^ноплеме'нницы же събра'шася в махма'съ”
12
тоді подумав я: «тепер прийдуть на мене филистимляни в Галгал, а я ще не запитав Господа», і тому зважився принести всепалення.
12
И$ рњхъ и^ноплеме'нницы нн~њ съшеDшеся къ мнњ` въ галга'лы. и^ лица` гн~я не ё^молиX. и^ не въꙁдръжа'вся възнесо'хъ вс^ясъж#же'ная”
13
І сказав Самуїл Саулу: зле вчинив ти, що не виконав повеління Господа Бога твого, яке дано було тобі, тому що нині укріпив би Господь царювання твоє над Ізраїлем назавжди;
але тепер не встояти царюванню твоєму; Господь знайде Собі чоловіка за серцем Своїм, і повелить йому Господь бути вождем народу Свого, тому що ти не виконав того, що було повелено тобі Господом.
14
И$ нн~њ црsтвотвое не ста'нетъ. ја%ко ѓ^брᲇте` г~ь чл~ка по срDцђ свое^мђ” И$ повелњ` е^мђ г~ь властели'на бы'ти наD людми` е^го. ја%ко не съхрани` за'повњди е^ли'ко ꙁаповњ'да т^и г~ь”
15
І встав Самуїл і пішов з Галгала в Гиву Веніамінову; [люди, які залишилися, пішли за Саулом назустріч ворожому ополченню, яке нападало на них, коли вони йшли з Галгала у Гиву Веніамінову;] а Саул перерахував людей, що були з ним, до шестисот чоловік.
коли зробиться щербина на вістрі лемешів, і заступів, і вил, і сокир, або потрібно рожни поправити.
21
И$ притђпи'шася вс^я ё^готова'нїя въ вре'мя жа'твы. секи'ры. и^ серпы`. и^справле'нїя же и%ма не бы'сть”
22
Тому під час війни [Михмаської] не було ні меча, ні списа у всього народу, який був із Саулом та Іонафаном, а тільки знайшлися вони в Саула та Іонафана, сина його.
Одного дня сказав Іонафан, син Саулів, слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону филистимського, що на тому боці. А батькові своєму не сказав про це.
Між переходами, якими Іонафан шукав, як пробратися до загону филистимського, була гостра скеля з одного боку і гостра скеля з другого: ім’я однієї Боцец, а ім’я другій Сене;
І сказав Іонафан слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону цих необрізаних; можливо, Господь допоможе нам, бо для Господа неважко врятувати через багатьох, або небагатьох.
І закричали люди, які складали загін, до Іонафана і зброєносця його, говорячи: підніміться до нас, і ми вам скажемо щось. Тоді Іонафан сказав зброєносцеві своєму: йди за мною, тому що Господь віддав їх у руки Ізраїля.
12
И$ эTвњщаша мђжи меса'вли, къ и^ѓ^а^наџа'нђ и^ к нося'щемђ ѓ^рђжїе е^го, и^ рњша възы'идета к на'мъ. и^ ја%ви'мъ ва'мъ рњчи. и^ рече и^ѓ^а^наџа'нъ к нося'щемђ ѓ^рђжїе е^го, гряди` по мн^њ ја%ко преда'сть я& г~ь в рђцњ і^и^л~евњ”
13
І почав підніматися Іонафан, чіпляючись руками і ногами, і зброєносець його за ним. І падали филистимляни перед Іонафаном, а зброєносець добивав їх за ним.
13
И$ въꙁы'иде и^ѓ^а^наџа'нъ прегнђвшися на рђка'хъ и^ на нога'хъ свои^хъ. и^ нося'и ѓ^рђжїе е^го за ни'мъ. и^ ё^зрњвше и^ноплеме'нницы лице` и^ѓ^а^наџа'не. и^ падо'ша пред ниM ѓ%троk же е^го побива'ше и^хъ”
14
І загинуло від цієї першої поразки, яку нанесли Іонафан і зброєносець його, близько двадцяти чоловік, на половині поля, яке обробляли парою волів за день.
І стався жах у стані і на полі й у всьому народі; передові загони й ті, що спустошували землю, прийшли в тремтіння [і не хотіли воювати]; здригнулася вся земля, і був жах великий від Господа.
І сказав Саул Ахиї: «принеси кивот* Божий», тому що кивот Божий у той час був із синами Ізраїльськими.
18
И$ рече саё'лъ къ а^хїи` приведњте ми нося'щаго ри'зы жре'чески. ја%ко б^њ кїѓ'тъ бж~їи. в т^ы дн~и съ сн~ъми і^и^л~евыми.
19
Саул ще говорив до священика, а сум’яття в стані филистимському більше і більше [поширювалося і] збільшувалося. Тоді сказав Саул священикові: склади руки твої.
І вигукнув Саул і весь народ, який був з ним, і прийшли до місця битви, і ось, там меч кожного був спрямований проти ближнього свого; сум’яття було дуже велике.
Тоді і євреї, які вчора і третього дня були у филистимлян і які повсюди ходили з ними в стані, пристали до ізраїльтян, які були із Саулом та Іонафаном;
21
Но і^е^вре'и и^же бњша со и^ноплеме'нники в#чера` и^ тре'тїи дн~ь вшеDшїи вое^ва'ти по и^ноплеме'нникох# ѓ^брати'шася и^ тїи`, и^ бы'ша съ і^и^л~ьты и^ съ саё'ломъ. и^ съ и^ѓ^а^наџа'номъ”
22
і всі ізраїльтяни, які ховалися в горі Єфремовій, почувши, що филистимляни побігли, також пристали до своїх у битві.
І спас Господь у той день Ізраїля; битва ж простяглася навіть до Беф-Авена. [Усіх людей у Саула було до десяти тисяч, і битва відбувалася в усьому місті на горі Єфремовій.]
23
И$ та'ко сп~се г~ь въ то'и дн~ь і^и^л~ьты эT рђкђ и^ноплеме'нникъ. бра'нь же с^и расшири'ся даже до вамо'на” И$ вс^и лю'дїе бя'хђ съ саё'ломъ. бя'ше же ја%ко Wі~ мђжъ. и^ б^њ всего гра'да тоh бра'нь рас#сы'пашася. и^ эTбᲇже в горђ` е^фре'млю,
24
Люди Ізраїльські були стомлені в той день; а Саул [дуже нерозважливо] закляв народ, сказавши: проклятий, хто спожив хліба до вечора, доки я не помщуся ворогам моїм. І ніхто з народу не вкусив їжі.
Іонафан же не чув, коли батько його заклинав народ, і, простягнувши кінець палки, що була в руці його, умочив її в стільник медовий і підніс рукою до вуст своїх, і просвітліли очі його.
27
Сего же і^ѓ^а^наџа'нъ не слы'ша е^гда заклина'ше эTц~ъ е^го лю'ди. и^ просте'ръ конеw хорђгви` свое'а ја%же в рђ'кђ е^мђ. и^ ѓ^мочи'въ коне'цъ в ме'дъ и^ ја^де`, и^ възврати` рђ'кђ свою въ ё^ста` своя, и^ просвњти'стася ѓ^чи е^го”
28
І сказав йому один з народу, говорячи: батько твій закляв народ, сказавши: «проклятий, хто сьогодні споживе їжу»; від цього народ знемагає.
Потім сказав Саул: пройдіть між народом і скажіть йому: нехай кожен приводить до мене свого вола і кожен свою вівцю, і заколюйте тут і їжте, і не грішіть перед Господом, не їжте з кров’ю. І приводили всі з народу, кожен своєю рукою, вола свого [і свою вівцю] вночі, і заколювали там.
34
И$ па'ки рече саёl шеDше к люде'мъ рцњте и^мъ. да принесе'тъ ко'ждо свое теля`, и^ ко'ждо ѓ^вцђ` свою. и^ да зако'лют# ё^ ка'мени сего` и^ да ја^дя'тъ и& и^ не съгрњша'ите г~ђ е^же ја^дђще съ кро'вїю. и^ приведо'ша но'щїю вс^и лю'дїе свое ко'ждо. е^же и^мњя'ше в рђ'кђ свое'ю, и^ закала'хђ т^ђ”
35
І спорудив Саул жертовник Господу: то був перший жертовник, поставлений ним Господу.
І сказав Саул: підемо в погоню за филистимлянами вночі й обберемо їх до світанку і не залишимо в них жодної людини. І сказали: роби все, що добре в очах твоїх. Священик же сказав: приступімо тут до Бога.
тому що, — живий Господь, Який спас Ізраїля, — якщо виявиться і на Іонафані, синові моєму, то і він помре неодмінно. Але ніхто із усього народу не відповів йому.
39
ЈА/ко жи'въ г~ь спасы'и і^и^л~я. а%ще л^и і^ѓ^а^наџа'на ради сн~а мое^го бы'сть с^е. смр~тїю да ё%мретъ, и^ не бњ` эTвњщава'ющаго эT всњхъ людїи і^и^л~евъ”
40
І сказав Саул усім ізраїльтянам: ви станьте по один бік, а я і син мій Іонафан станемо по інший бік. І відповів народ Саулу: роби, що добре в очах твоїх.
І сказав Саул: Господи, Боже Ізраїлів! [чого Ти нині не відповів рабу Твоєму? чи моя в тім провина, чи сина мого Іонафана? Господи, Боже Ізраїлів!] дай знамення. [Якщо ж вона в народі Твоєму Ізраїлі, дай йому освячення.] І викриті були Іонафан і Саул, а народ вийшов правим.
41
И$ рече саё'лъ г~и б~е і^и^л~евъ что` се ја%ко не эTвњща рабђ` свое^мђ днsе, и^л^и мое е^сть и^л^и сн~а мое^го, і^ѓ^а^наџа'на беꙁаконїе” Ги~ б~е і^и^л~евъ даждь зна'менїе, а%ще л^и речеши сїя на люди` своя і^и^л~я безако'нїе т^о да'ждь винђ`, и^ паде` ѓ^бличе'нїе на і^ѓ^а^наџа'на и^ саё'ла а^ людїе и^зы'доша”
42
Тоді сказав Саул: киньте жереб між мною і між Іонафаном, сином моїм, [і кого оголосить Господь, той нехай помре. І сказав народ Саулу: нехай не буде так! Але Саул наполіг. І кинули жереб між ним та Іонафаном, сином його,] й упав жереб на Іонафана.
І сказав Саул Іонафану: розкажи мені, що зробив ти? І розповів йому Іонафан і сказав: я покуштував кінцем палки, що у руці моїй, трохи меду; і ось, я повинен умерти.
І сказав Саул: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить; ти, Іонафане, повинен сьогодні вмерти!
44
И$ рече е^мђ саёl та'ко сътвори' ми б~ъ, и^ с^е приложи м^и, да смр~тїю ё%мреши дне'сь”
45
Але народ сказав Саулу: чи Іонафану вмерти, який здобув таке велике спасіння Ізраїлю? Нехай не буде цього! Живий Господь, і волосина не впаде з голови його на землю, тому що він діяв нині з Богом. І звільнив народ Іонафана, і не вмер він.
І повернувся Саул від переслідування филистимлян; филистимляни ж пішли у своє місце.
46
И$ не гна` саё'лъ въ слњдъ и^ноплеме'н#никъ. і^ и^ноплеме'н#ницы же эTи^до'ша в# мњ'сто свое`”
47
І утвердив Саул своє царювання над Ізраїлем, і воював із усіма навколишніми ворогами своїми, з Моавом і з аммонитянами, і з Едомом [і з Вефором] і з царями Сови і з филистимлянами, і скрізь, проти кого виступав, мав успіх.
тепер іди і вразь Амалика [й Ієрима] і знищ усе, що в нього; [не бери собі нічого в них, але знищ і віддай закляттю все, що в нього;] і не давай пощади йому, і віддай на смерть від чоловіка до дружини, від отрока до немовляти, від вола до вівці, від верблюда до осла.
3
И$ нн~њ т^ы и^ди`, и^ побњди` аMмали'ка, и^ а^ри'ма. и^ вс^я ја%же сђть е^го. и^ не живи эT ни'хъ ничтоже, і^ и^скорени'ши и^хъ. и проклене'ши и&. всњ'хъ сђщ'ихъ е^го, не эTпђсти'ши и^х#. и^ да и& ё^бїеши эT мђж'еска по'лђ, и^ до же'ньска. эT ю'ношъ, и^ до с#сђщиX мле'ко. и^ эT говя'дъ до ѓ^ве'цъ. и^ эT вельблю'дъ, до ѓ^сля'тъ”
4
І зібрав Саул народ і налічив їх у Телаїмі двісті тисяч ізраїльтян піших і десять тисяч з коліна Іудиного.
4
И$ събра` лю'ди саё%лъ и^ сᲆчте я&. в галга'лXњ число'мъ же б^њ и^хъ, Wс~, пњш'ихъ. и^ Wі~. эT сн~овъ і^ё%диныхъ”
5
І дійшов Саул до міста Амаликового, і зробив засідку в долині.
5
И$ прїиде саё'лъ до гра'да аMмаликова, и^ ё^таи^ся въ пото'цњхъ”
6
І сказав Саул кинеянам: підіть, відокремтеся, вийдіть із середовища Амалика, щоб мені не погубити вас з ним, тому що ви були прихильними до всіх ізраїльтян, коли вони йшли з Єгипту. І відокремилися кинеяни із середовища Амалика.
6
И$ рече саё%лъ къ кинњѓ^ви, и^ди` и^ пробњ'гни среди аMмали'ковъ, и^ к ни'мъ не приближа'ися да не погђблю т^я съ ни'ми, ты б^о б^њ сътвори'лъ млsть сᲆ сн~ы і^и^л~евыми, е^гда` и^схожа'хђ и^ꙁъ е^гљ=пта” И$ ё^клони'ся кинњи эT срњды аMмали'ковъ,
7
І вразив Саул Амалика від Хавили до околиць Сура, що перед Єгиптом;
Але Саул і народ пощадили Агага і кращих овець і волів і вгодованих ягнят, і все добре, і не хотіли знищувати, а всі речі маловажливі і погані знищили.
І встав Самуїл рано-вранці і пішов назустріч Саулу. І сповістили Самуїла, що Саул ходив на Кармил і там поставив собі пам’ятник, [але звідти повернув колісницю] і спустився у Галгал.
народ же зі здобичі, з овець і волів, узяв краще з заклятого, для жертвоприношення Господу Богу твоєму, у Галгалі.
21
И$ вꙁя'ша лю'ди коры'сти стаDныя, и^ бђ'иволы, и^ преDняа коры'сти на пожрњ'нїе г~а б~а на'шего в галга'лњхъ”
22
І відповів Самуїл: невже всепалення і жертви настільки ж приємні Господу, як слухняність голосу Господа? Слухняність краще жертви і покірність краще жиру баранів;
тому що непокора є такий самий гріх, як чаклунство, і противлення те саме, що ідолопоклонство; за те, що ти відкинув слово Господа, і Він відкинув тебе, щоб ти не був царем [над Ізраїлем].
і не скаже неправди і не розкається Вірний Ізраїлів; бо не людина Він, щоб розкаятися Йому.
29
И$ победи'тель въ люде'хъ і^и^л~евыхъ не эTстђп'итᲆ, и^ не ѓ^брати'тся ниже покаеTся ст~ыи і^и^л~евъ, ја%ко не чл~къ еs пока'ятися. то'и б^о ꙁапрети'тъ и^ не пребђ'дет#”
30
І сказав [Саул]: я згрішив, але вшануй мене нині перед старійшинами народу мого і перед Ізраїлем і повернися зі мною, і я поклонюся Господу Богу твоєму.
Але Самуїл сказав: як меч твій жінок позбавляв дітей, так мати твоя між жінками нехай буде позбавлена сина. І розрубав Самуїл Агага перед Господом у Галгалі.
І більше не бачився Самуїл із Саулом до дня смерти своєї; але засмучувався Самуїл про Саула, бо Господь розкаявся, що поставив Саула царем над Ізраїлем.
35
И$ не приложи` само'илъ ктомђ` ви'дњти саё%ла, и^ до дн~е смр~ти е^го. н^о пла'каше само'илъ по саё%лњ, ꙁа е^же ка'яшеся г~ь ја%ко црsтвова саё%лъ въ і^и^л~и”
Глава 16
1
І сказав Господь Самуїлу: доки будеш ти засмучуватися про Саула, якого Я відкинув, щоб він не був царем над Ізраїлем? Наповни ріг твій єлеєм і піди; Я пошлю тебе до Ієссея вифлеємлянина, тому що між синами його Я побачив Собі царя.
І сказав Самуїл: як я піду? Саул почує й уб’є мене. Господь сказав: візьми в руку твою телицю зі стада і скажи: «я прийшов для жертвоприношення Господу»;
І зробив Самуїл так, як сказав йому Господь. Коли прийшов він у Вифлеєм, то старійшини міста з тремтінням вийшли назустріч йому і сказали: чи мирний прихід твій?
І відповів він: мирний, для жертвоприношення Господу прийшов я; освятіться і йдіть зі мною до жертвоприношення. І освятив Ієссея і синів його і запросив їх до жертви.
Але Господь сказав Самуїлу: не дивися на лице його і на висоту зросту його; Я відкинув його; Я дивлюся не так, як дивиться людина; бо людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце.
7
И$ рече г~ь само'илђ не ꙁри` на лице` е^го, ни на ѓ^бы'чаи вели'чества е^го. ја%ко ё^ничижи'хъ и& поне'же б^о не та'ко зриT чл~кᲆ” ја%ко зри'тъ б~ъ, ја%ко чл~къ ви'дитъ на лице`. а^ б~ъ ви'дитъ на срDце”
8
І покликав Ієссей Аминадава і підвів його до Самуїла, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь.
І сказав Самуїл Ієссею: чи всі діти тут? І відповів Ієссей: є ще менший; він пасе овець. І сказав Самуїл Ієссею: пошли і візьми його, бо ми не сядемо обідати, доки не прийде він сюди.
І сказали слуги Саулові йому: ось, злий дух від Бога обурює тебе;
15
И$ рњша ѓ^тро'цы саё%лови к не'мђ. се нн~њ дXђ лђка'выи эT г~а да'витъ т^я”
16
нехай господар наш накаже слугам своїм, які перед тобою, пошукати людини, майстра гри на гуслях, і коли найде на тебе злий дух від Бога, то він, граючи рукою своєю, буде заспокоювати тебе.
16
да и%дђтъ раби` твои` нн~њ преD тобо'ю и^ възы'щђтъ господи'нђ на'шемђ мђж'а зна'юща въ гђ'сли пњти. и^ вънегда' же бђдеT дђхъ лђка'выи, на тебњ`. и^ тогда` да пое^тъ въ гђ'сли своя`. и^ бл~гот^и бђ'детъ и^ поко'итъ т^я”
17
І відповів Саул слугам своїм: знайдіть мені людину, що добре грає, і представте її мені.
Тоді один із слуг його сказав: ось, я бачив у Ієссея вифлеємлянина сина, який вміє грати, людину хоробру і войовничу, і розумну в словах і видну собою, і Господь з ним.
І став він і кричав до полків ізраїльських, говорячи їм: навіщо вийшли ви воювати? Чи не филистимлянин я, а ви раби Саулові? Виберіть у себе людину, і нехай зійде до мене;
якщо він може битися зі мною й уб’є мене, то ми будемо вашими рабами; якщо ж я здолаю його й уб’ю його, то ви будете нашими рабами і будете служити нам.
Давид же був сином ефрафянина з Вифлеєма Іудиного, на ім’я Ієссей, у якого було вісім синів. Цей чоловік у дні Саула досяг старости і був старшим між мужами.
12
дв~дъ же е^фраџе'е^въ. сїи бњ` эT виџлеѓ'ма і^ю'дина, и%мя же эTц~ђ е^го і^е^с#се'и, е^мђже б^њ и~, сн~овъ. въ дн~и же саё'ловы б^њ мђжъ то'и, состарњ'ся въ мђже'хᲆ ѕњ'ло”
13
Три старших сини Ієссея пішли із Саулом на війну; імена трьох синів його, які пішли на війну: старший — Елиав, другий за ним — Аминадав, і третій — Самма;
І встав Давид рано-вранці, і доручив овець сторожеві, і, взявши ношу, пішов, як наказав йому Ієссей, і прийшов до обозу, коли військо було виведене у стрій і з криком готувалося до битви.
Давид залишив свою ношу обозному сторожеві і побіг у ряди і, прийшовши, запитав братів своїх про здоров’я.
22
И$ положи` дв~дᲆ бре'мя свое` в рђкаX стра'жа. и^ тече` въ по'лк# и^ пришеD въпроси` бра'тїю свою въ ми'ре”
23
І ось, коли він розмовляв з ними, єдиноборець, на ім’я Голіаф, филистимлянин з Гефа, виступає з рядів филистимських і говорить ті слова, і Давид почув їх.
І всі ізраїльтяни, побачивши цього чоловіка, тікали від нього і дуже боялися.
24
Вс^и же мђжи і^и^л~еви е^гда` ви'дњша мђжа. пробегнђша эT лица` е^го, ё^боја%ша бо ся ѕњло`”
25
І говорили ізраїльтяни: бачите цю людину, що виступає? Він виступає, щоб ганьбити Ізраїль. Якби хто убив його, обдарував би того цар великим багатством, і дочку свою видав би за нього, і дім батька його зробив би вільним в Ізраїлі.
І сказав Давид людям, що стояли з ним: що зроблять тому, хто уб’є цього филистимлянина і зніме ганьблення з Ізраїля? бо хто цей необрізаний филистимлянин, що так ганьбить воїнство Бога живого?
І почув Елиав, старший брат Давида, як говорив він з людьми, і розсердився Елиав на Давида і сказав: навіщо ти сюди прийшов і на кого залишив небагатьох овець тих у пустелі? Я знаю зарозумілість твою і дурне серце твоє, ти прийшов подивитися на битву.
і лева і ведмедя убивав раб твій, і з цим филистимлянином необрізаним буде те саме, що з ними, тому що так ганьбить воїнство Бога живого. [Чи не піти мені й уразити його, щоб зняти ганьблення з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний?]
І сказав Давид: Господь, Який спасав мене від лева і ведмедя, визволить мене і від руки цього филистимлянина. І сказав Саул Давиду: йди, і нехай буде Господь з тобою.
І оперезався Давид мечем його поверх одягу і почав ходити, тому що не звик до такого озброєння; потім сказав Давид Саулу: я не можу ходити в цьому, я не звик. І зняв Давид усе це із себе.
І взяв посох свій у руку свою, і вибрав собі п’ять гладеньких каменів зі струмка, і поклав їх у пастушу сумку, що була з ним; і з сумкою і з пращею в руці своїй виступив проти филистимлянина.
І сказав филистимлянин Давиду: що ти йдеш на мене з палкою [і з камінням]? хіба я собака? [І сказав Давид: ні, але гірше собаки.] І прокляв филистимлянин Давида своїми богами.
43
И рече` и^ноплеме'нникъ къ дв~дђ, та'к же л^и е^смь а'ꙁъ ја%ко пе'съ, да и%деши проти'вђ мн^њ съ па'лицею то'кмо и^ ка'менїемъ, и^ прокля'тъ и^ноплеме'нникъ дв~да боги` свои'ми
44
І сказав филистимлянин Давиду: підійди до мене, і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим.
А Давид відповів филистимлянину: ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив;
нині віддасть тебе Господь у руки мої, і я уб’ю тебе, і зніму з тебе голову твою, і віддам [труп твій і] трупи війська филистимського птахам небесним і звірам земним, і дізнається вся земля, що є Бог в Ізраїлі;
і дізнається все це зібрання, що не мечем і списом спасає Господь, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у руки наші.
47
И$ раꙁђмњ'етᲆ весь събо'ръ се'и, ја^ко ни ѓ^рђ'жїемъ н^и бро'нями сп~са'етъ г~ь, ја%ко гн~я е^сᲄь бра'нь с^и, и^ преда'сть в^ы г~ь в рђки на'ша”
48
Коли филистимлянин піднявся і став підходити і наближатися назустріч Давиду, Давид поспішно побіг до строю назустріч филистимлянину.
48
И$ въста'въ и^ноплеме'нник# и^дя'ше ско'ро на срњте'нїе дв~дђ, и^ ё^скори` дв~дъ и^ тече` с по'лка на срњте'нїе и^ноплеме'нникђ”
49
І опустив Давид руку свою в сумку і взяв звідти камінь, і кинув із пращі і вразив филистимлянина в чоло, так що камінь встромився в чоло його, і він упав лицем на землю.
49
И$ простре` рђкђ свою в тобо'лецъ, и^зя` и^ꙁ него ка'мень еді'нъ и^ вложи` въ пра'ще, врь'же ка'менеM и^ ё^рази` и^ноплеме'нника в чело`, и^ ё^нъꙁе` ка'мень поD шле'момᲆ е^го в чело` его, и^ паде` голїја%дъ на лицы` свое^мъ на ꙁемли`”
50
Так здолав Давид филистимлянина пращею і каменем, і вразив филистимлянина й убив його; меча ж не було в руках Давида.
Тоді Давид підбіг, наступивши на филистимлянина, узяв меч його і вийняв його з піхов, ударив його і відтяв ним голову його; филистимляни, побачивши, що силач їхній помер, побігли.
І піднялися чоловіки ізраїльські та юдейські, і викликнули і гнали филистимлян до входу в долину і до воріт Аккарона. І падали уражені филистимляни по дорозі Шааримській до Гефа, і до Аккарона.
52
И$ въста'вше мђжи і^и^л~еви, і^ё%дины, и^ въскли'кнђвше и^ гна'ша съза'ди, до мњста меге'џова, и^ до вра'тъ а^сколоньскихᲆ, и^ падоша ја%звами мно'ѕи и^ноплеме'нницы по пђти` до враT мегеџа и^ а^сколона”
53
І повернулися сини Ізраїлеві з погоні за филистимлянами і розграбували стан їх.
Коли Саул побачив Давида, який виходив проти филистимлянина, то сказав Авениру, начальникові війська: Авенире, чий син цей юнак? Авенир сказав: нехай живе душа твоя, царю; я не знаю.
І зняв Іонафан верхній одяг свій, який був на ньому, і віддав його Давиду, також і інший одяг свій, і меч свій, і лук свій, і пояс свій.
4
И$ съвлече'ся и^ѓ^а^наџа'нъ съ ри'ꙁы свое^я, и^ да` ю& двд~ви, і^ и'ны ѓ^де'жи своя` да'же до ѓ^рђж'їя свое^го, и^ до лђ'ка свое^го, и^ до по'яса свое^го”
5
І Давид діяв розсудливо скрізь, куди посилав його Саул, і зробив його Саул начальником над військовими людьми; і це сподобалося всьому народові і слугам Сауловим.
Коли вони йшли, повертаючись після перемоги Давида над филистимлянином, то жінки з усіх міст ізраїльських виходили назустріч Саулу царю зі співом і танцями, з урочистими тимпанами і з кимвалами.
І було на другий день: напав злий дух від Бога на Саула, і він біснувався в домі своєму, а Давид грав рукою своєю на струнах, як і в інші дні; в руці у Саула був спис.
10
И$ бы'сть эT ё%трњшнего дн~е, и^ нападе` дђ'хъ лђка'выи эT г~а на саё%ла, и^ прорица'ше посредњ` до'мђ свое^го, и^ дв~дъ поя'ше въ гђ'сли ја%коже и^ по вся` дн~и, ко'пїе же в рђ'кђ саё%лю”
11
І кинув Саул спис, подумавши: приб’ю Давида до стіни; але Давид двічі ухилився від нього.
І сказав Саул Давиду: ось старша дочка моя, Мерова; я дам її тобі за дружину, тільки будь у мене хоробрим і веди війни Господні. Тому що Саул думав: нехай не моя рука буде на ньому, але рука филистимлян буде на ньому.
17
И$ рече саё%лъ къ дв~дђ, с^е дщи моя` большая меро'вᲆ, сїю тебᲇ да'мъ в женђ`, то'кмо бђди м^и вᲆ сн~а си'лы, и^ побора'и бра'ни гн~и, саё%лъ б^о рече да не бђ'детъ рђка` моя` на неM, н^о да бђдеT рђка` и^ноплеме'нническа”
18
Але Давид сказав Саулу: хто я, і що життя моє і рід батька мого в Ізраїлі, щоб мені бути зятем царя?
18
И$ рече дв~дъ къ саё'лђ кт^о а%ꙁъ е^смь, и живо'тъ эTц~а мое^го въ і^и^л~и, ја%ко да бђ'дђ ꙁя'ть црsкїи”
19
А коли настав час віддати Мерову, дочку Саула, Давиду, то вона була видана заміж за Адриела з Мехоли.
Саул думав: віддам її за нього, і вона буде йому сіткою, і рука филистимлян буде на ньому. І сказав Саул Давиду: через іншу ти поріднишся нині зі мною.
І сказав Саул: так скажіть Давиду: цар не хоче віна, крім ста краєобрізань филистимських, на помсту ворогам царя. Тому що Саул мав на думці погубити Давида руками филистимлян.
Ще не минули призначені дні, як Давид встав і пішов сам і люди його з ним, і убив двісті чоловік филистимлян, і приніс Давид краєобрізання їх, і представив їх у повній кількості царю, щоб стати зятем царя. І видав Саул за нього Мелхолу, дочку свою, заміж.
І говорив Іонафан добре про Давида Саулу, батькові своєму, і сказав йому: нехай не грішить цар проти раба свого Давида, тому що він нічим не згрішив проти тебе, і справи його дуже корисні для тебе;
він наражав на небезпеку душу свою, щоб уразити филистимлянина, і Господь учинив велике спасіння всьому Ізраїлю; ти бачив це і радів; для чого ж ти хочеш згрішити проти невинної крові й умертвити Давида без причини?
І послав Саул слуг у дім до Давида, щоб стерегти його й убити його до ранку. І сказала Давиду Мелхола, дружина його: якщо ти не врятуєш душі твоєї в цю ніч, то завтра будеш убитий.
11
И$ посла` саё'лъ вњ'стники в до'мъ двд~въ стрещи` е^го да ё^бїютъ и&. и^ по совњт'ђ въꙁвњсти дв~дђ мелхо'ла жена` е^го гл~ющи. а^ще не сп~сеши дш~а свое^я в но'щь сїю т^о ё'тро ра'но ё'мреши”
12
І спустила Мелхола Давида з вікна, і він пішов, і втік і врятувався.
І послав Саул слуг, щоб оглянути Давида, говорячи: принесіть його до мене на постелі, щоб убити його.
15
и^ посла` саё'лъ второ'е да ѓ^гляда'ютъ дв~да гл~я. принесњте и& на ѓ%дрњ кᲆ мнњ`, да ё^мрьщвлю и& а^ꙁъ”
16
І прийшли слуги, і ось, на постелі статуя, а в її узголів’ї козяча шкура.
16
И$ прїидо'ша слђ'ги, и^ с^е но'вопогреба'лная на ѓ%дрњ. и^ ё^брђ'съ і^ и'же б^њ на главњ` е^го”
17
Тоді Саул сказав Мелхолі: для чого ти так обдурила мене і відпустила ворога мого, щоб він утік? І сказала Мелхола Саулу: він сказав мені: відпусти мене, інакше я уб’ю тебе.
І втік Давид і врятувався, і прийшов до Самуїла в Раму і розповів йому все, що робив з ним Саул. І пішов він із Самуїлом, і зупинилися вони в Навафі [біля Рами].
І донесли Саулу, говорячи: ось, Давид у Навафі, біля Рами.
19
И$ въꙁвњсти'ся с^е саё'лђ.
20
І послав Саул слуг узяти Давида, і коли побачили вони сонм пророків, що пророкували, і Самуїла, який начальствував над ними, то Дух Божий зійшов на слуг Саула, і вони стали пророкувати.
[Розгнівавшись,] Саул сам пішов у Раму, і дійшов до великого джерела, що в Сефі, і запитав, говорячи: де Самуїл і Давид? І сказали: ось, у Навафі, біля Рами.
Давид утік з Навафа біля Рами і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї?
І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде.
2
И$ рече е^мђ и^ѓ^а^наџа'нᲆ ника'коже ё^бо не и%маши ё^мрњти. с^е б^о не и'мать сътвори'ти эTц~ъ мо'и гл~а вели'ка и^ ма'ла, и^ не эTкры'етъ ё'ха мое^го. и^ чт^о ја%ко скры'етъ эTц~ъ мой гл~ъ се'и эT мене`. не бђ'ди с^е”
3
Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: «нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився»; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю.
Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: «Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його».
Ти ж зроби милість рабові твоєму, — тому що ти прийняв раба твого в завіт Господній з тобою, — і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого?
І сказав Іонафан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу тебе про це?
9
И$ рече и^ѓ^а^наџа'нъ ника'коже не бђ'ди с^е, е^гда` бо раꙁђмњва'я въразђмњ'ю, ја%ко е^ще` не сконча'ся ѕло'ба эTц~а мое^го, е^же прїити` на тебњ`, т^о и^ въ гра'дехъ твои^хъ тебњ` въꙁвњщђ”
10
І сказав Давид Іонафану: хто сповістить мене, якщо батько твій відповість тобі суворо?
І сказав Іонафан Давиду: живий Господь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми,
нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм!
13
с^еже да сътвори'тъ г~ь и^ѓа^наџа'нђ, сїе да приложи'тъ. и^ а'ще ли же въсхо'щетъ эTц~ъ мой сътвори'ти ѕла'я тебᲇ. т^о и^ с^е эTкры'ю ё'хђ твое^мђ. и^ послю` т^я, і^ и^деши въ ми'ръ, и^ бђдетᲆ г~ь с тобо'ю. ја%коже б^њ съ эTц~ем# мои^мъ”
14
Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню.
потім пошлю отрока, говорячи: «піди, знайди стріли»; і якщо я скажу отроку: «ось, стріли позаду тебе, візьми їх», то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде;
І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати.
24
И$ съкры'ся двDъ на селњ`. и^ прїиде новомњ'сячїе. и^ прїиде цр~ь на трапе'ꙁђ ја%сти”
25
Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним.
25
И$ сњ'де цр~ь на сњ'далищи свое^мъ ја%коже и^ прsно, на сњ'далищи при стњнњ`. и^ прежде вари` и^ѓ^а^наџа'на. и^ сњ'де а^вени'ръ эT въꙁ#гла'вница саё'ля. и^ пра'ꙁно бы'сть мњ'сто двд~во”
26
І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився.
26
И$ не гл~а саё'лъ ничто'же в то'и дн~ь. помы'сли б^о в себњ` ја%ко сего` ра'ди с на'ми не ся'де поне'же нечи'стъ е^сть и^ ꙁане` не ѓ^чи'стися”
27
Настав і другий день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні?
27
И$ бы'сть наё'трїя мцsа, в дн~ь, в~, та'кожде пра'ꙁно бысть мњ'сто двд~во, и^ рече саё'лъ къ и^ѓ^а^наџа'нђ сн~ђ свое^мђ. чт^о се` не прїиде сн~ъ і^е^с#се'ѓ^въ ни вчера` ни днsе на трапе'ꙁђ”
28
І відповів Іонафан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм;
він сказав: «відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами»; тому він і не прийшов на обід царя.
Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй?
бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть.
31
ЈА/ко въ вс^я дн~и ѓ^ка'нныи, сн~ъ і^е^с#се'ѓ^въ е^же жи'ти и%мать на ꙁемли`. не ё^крњпи'шися т^ы ни црsтвотвое`. нн~њ ё^бо посла'въ поими` къ мнњ`, ја%ко сн~ъ смр~ти е^сть се'и.
32
І відповів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив?
Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше.
41
ЈА/коже и%де ѓ%трокъ, и^ дв~дъ въста` эT е^рга'ва. и^ паD на' землю поклони'ся е^мђ три'жды. и^ ѓ^блобыза'стася ко'ждо. и^ пла'кася ко'ждо по и%скренемъ с^и, до сконча'нїя вели'ка”
42
І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: «Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм», те нехай буде повік.
І сказав Давид Ахимелеху священикові: цар доручив мені діло і сказав мені: «нехай ніхто не знає, за чим я послав тебе і що доручив тобі»; тому людей я залишив на відповідному місці;
2
И$ рече` дв~дъ і^е^ре'ѓ^ви цр~ь заповњ'да м^и гл~ъ дне'сь, и^ рече къ мн^њ, никто'же да не раꙁђмњ'ет# гл~а е^гоже а^ꙁъ ради пђща'ю т^я. и^ ѓ^ неMже а^зъ заповњ'даю ти и^ ѓ'троки ѓ^ста'вихъ. на мњсте гл~емемъ е^мᲆмо'нмъ”
3
отже, що є в тебе під рукою, дай мені, хлібів п’ять, або що знайдеться.
І відповів священик Давиду, говорячи: немає в мене під рукою простого хліба, а є хліб священний; якщо тільки люди твої втрималися від жінок, [нехай з’їдять].
І відповів Давид священикові і сказав йому: жінок при нас не було ні вчора, ні третього дня, з часу, як я вийшов, і сосуди отроків чисті, а якщо дорога нечиста, то хліб залишиться чистим у сосудах.
І дав йому священик священного хліба; тому що не було в нього хліба, крім хлібів священних, що узяті були від лиця Господа, щоб після зняття їхнього покласти теплі хліби.
І сказав Давид Ахимелеху: чи немає тут у тебе під рукою списа або меча? тому що я не взяв із собою ні меча, ні іншої зброї, бо доручення царя було спішне.
І сказав священик: ось меч Голіафа филистимлянина, якого ти вразив у долині дуба, загорнений в одяг, за ефодом; якщо хочеш, візьми його; іншого, крім цього, немає тут. І сказав Давид: немає йому подібного, дай мені його. [І дав йому.]
І сказали Анхусу слуги його: чи це не Давид, цар тієї країни? чи не йому співали в хороводах і говорили: «Саул уразив тисячі, а Давид — десятки тисяч»?
І зібралися до нього всі пригноблені і всі боржники і всі засмучені душею, і зробився він начальником над ними; і було з ним близько чотирьохсот чоловік.
2
И$ събра'шася к немђ` вс^и сђщи въ бњда'х#. и^ вс^и и^же въ ѕлњ`, и^ вс^и и^же в печа'леX, и^ бњ` и%ми ѓ^блада'яи и^ бя'ше с ни'мъ ја^ко, у~, мђжъ”
3
Звідти пішов Давид у Массифу моавитську і сказав цареві Моавитському: нехай батько мій і мати моя побудуть у вас, доки я не дізнаюся, що зробить зі мною Бог.
І почув Саул, що Давид з’явився і люди, які були з ним. Саул сидів тоді в Гиві під дубом на горі, зі списом у руці, і всі слуги його оточували його.
6
И$ слы'ша саё'лъ. ја%ко ја^ви'ся дв~дъ и мђжи и^же с нимъ, и^ саё'лъ сњдя'ше на хо'лмᲇ на столњ` в ра'мњ, и^ копїе` в рђкђ е^го, и^ вс^и ѓ%троцы е^го преDстоја%хђ е^мђ”
7
І сказав Саул слугам своїм, що оточували його: послухайте, сини Веніамінові, невже всім вам дасть син Ієссея поля і виноградники і всіх вас поставить тисячоначальниками і сотниками,
що ви усі змовилися проти мене, і ніхто не відкрив мені, коли син мій вступив у дружбу із сином Ієссея, і ніхто з вас не пожалів про мене і не відкрив мені, що син мій підбурив проти мене раба мого чинити проти мене підступи, як це нині видно?
І сказав йому Саул: для чого ви зговорилися проти мене, ти і син Ієссея, що ти дав йому хліби і меч і запитав про нього Бога, щоб він повстав проти мене і чинив проти мене підступи, як це нині видно?
Чи тепер я став запитувати про нього Бога? Ні, не звинувачуй у цьому, царю, раба твого і весь дім батька мого, тому що в усій цій справі не знає раб твій ні малого, ні великого.
15
И$л^и мни'ши дне'сь наче'нша м^я моли'тися ѓ^ нем# къ б~ђ, н^и ё^бо да не вᲆзложи'ши цр~ю на раба` свое^го слове'съ сихᲆ. и^ на ве'сь до'мъ эTц~а мое^го ја^ко не вњде ра'бъ твой сего словесе` ни ма'ла ни вели'ка,
16
І сказав цар: ти повинен померти, Ахимелеху, ти і весь дім батька твого.
16
и^ рече цр~ь саё'лᲆ смр~тїю да ё%мреши а^вимеле'хъ т^ы, и^ весь до'мъ эTц~а твое^го”
17
І сказав цар охоронцям, які стояли при ньому: йдіть, умертвіть священиків Господніх, бо і їхня рука з Давидом, і вони знали, що він утік, і не відкрили мені. Але слуги царя не хотіли підняти рук своїх на вбивство священиків Господніх.
І сказав цар Доїку: йди ти й умертви священиків. І пішов Доїк ідумеянин, і напав на священиків, і умертвив у той день вісімдесят п’ять* чоловіків, які носили лляний ефод;
І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені, і чи подолаю я цих филистимлян? І відповів Господь Давиду: йди, ти подолаєш филистимлян і врятуєш Кеїль.
Але ті, що були з Давидом сказали йому: ось, ми боїмося тут в Юдеї, як же нам іти в Кеїль проти ополчень филистимських? [ми потрапимо в полон до филистимлян.]
Чи віддадуть мене жителі Кеїля в руки його? І чи прийде сюди Саул, як чув раб Твій? Господи Боже Ізраїлів! відкрий рабові Твоєму. І сказав Господь: прийде.
І сказав Давид: чи видадуть жителі Кеїля мене і людей моїх у руки Саула? І сказав Господь: видадуть.
12
и^ рече г~ь предадя'тъ т^я”
13
Тоді піднявся Давид і люди його, близько шестисот чоловік, і вийшли з Кеїля і ходили, де могли. Саулу ж було донесено, що Давид утік з Кеїля, і тоді він відмінив похід.
і сказав йому: не бійся, бо не знайде тебе рука батька мого Саула, і ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду другим після тебе; і Саул, батько мій, знає це.
І прийшли зифеї до Саула в Гиву, говорячи: ось, Давид ховається в нас у неприступних місцях, у лісі, на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона;
19
І$ и^ꙁыидо'ша зиџњ'и эT м#гле'ныя земля` к саё'лђ гл~юще на хо'лмњ” Вњ'си л^и ја%ко дв~дъ кры'е^тся в на'съ в махе'рњ въ ё'зинахъ в но'вњи, на хо'лмњ хела'тъстњ, ѓ^деснђю і^е^семо'на”
20
отже, за бажанням душі твоєї, царю, йди; а наша справа буде видати його в руки царя.
20
И$ нн~њ е^ли'ко по дш~и цр~евњ е^сть, да сни'детъ к на'мъ затворе'нъ б^о е^сть, и^ та'ко мни` ја^ко в рђцњ т^и е^сть”
21
І сказав їм Саул: благословенні ви в Господа за те, що пожаліли про мене;
21
И$ рече саё'лъ блsвени вы` гв~и ја%ко поболњсте со мно'ю,
22
йдіть, упевніться ще, розвідайте і виглядіть місце його, де буде нога його, і хто бачив його там, бо мені говорять, що він дуже хитрий;
і виглядіть, і розвідайте про всі схованки, в яких він ховається, і поверніться до мене з вірною звісткою, і я піду з вами; і якщо він у цій землі, я буду шукати його у всіх тисячах Іудиних.
23
Но вы` вњдњте и^ раꙁёмњ'ите ѓ^ всњхъ мњсᲄъ, и^дњже ся кры'е^тъ и^ възврати'теся къ мн^њ, да на гото'во и^дђ` с ва'ми а^ще е^сть и^ поD земле'ю и^ꙁыска'ти и%мамъ его, и^ въ всњ'хъ ты'сђщахъ і^ё'динахъ.
24
І встали вони і пішли в Зиф раніше Саула. Давид же і люди його були в пустелі Маон, на рівнині, праворуч від Ієсимона.
І пішов Саул з людьми своїми шукати його. Але Давида сповістили про це, і він перейшов до скелі і залишався в пустелі Маон. І почув Саул, і погнався за Давидом у пустелю Маон.
І йшов Саул з одного боку гори, а Давид з людьми своїми був на іншому боці гори. І коли Давид поспішав утекти від Саула, а Саул з людьми своїми йшов в обхід Давида і людей його, щоб захопити їх;
І прийшов до загону овечого, при дорозі; там була печера, і зайшов туди Саул за потребою; Давид же і люди його сиділи в глибині печери.
4
И$ прїидо'ша до стаD пасо'мыX пђте'мъ. и^ бњ т^ђ верте'пᲆ и^ саё%лᲆ вни'де да почїеT т^ђ. дв~дъ же и^ мђжи е^го внђтрених# връте'пњхъ сњдя'хђ”
5
І говорили Давиду люди його: ось день, про який говорив тобі Господь: «ось, Я видам ворога твого в руки твої, і зробиш з ним, що тобі завгодно». Давид встав і тихенько відрізав край від верхнього одягу Саула.
І сказав він людям своїм: нехай не попустить мені Господь зробити це господареві моєму, помазанику Господньому, щоб накласти руку мою на нього, бо він помазаник Господній.
І утримав Давид людей своїх цими словами і не дав їм повстати на Саула. А Саул встав і вийшов з печери на дорогу.
8
И$ ё^кроти` дв~дъ мђжа своя словесы`. и^ не да'стъ и^мъ ё^би'ти саё%ла. и^ въста` саё'лъ и^ сни'де на пђть сво'и”
9
Потім встав і Давид, і вийшов з печери, і закричав услід Саулу, говорячи: господарю мій, царю! Саул оглянувся назад, і Давид упав лицем на землю і поклонився [йому].
Ось, сьогодні бачать очі твої, що Господь віддавав тебе нині в руки мої в печері; і мені говорили, щоб убити тебе; але я пощадив тебе і сказав: «не підніму руки моєї на господаря мого, бо він помазаник Господа».
11
Се б^о днsь ви'дњста ѓ%чи твои`. ја%ко преда'лъ т^я бя'ше г~ь в рђ'цњ мои` вᲆ вертепњ. и^ не помы'слихъ ё^би'ти тебе`, н^о поми'ловахъ т^я. и^ рњхъ не прострђ` рђки` мое^я на г~а мое^го, ја^ко помаза'нникъ е^сть гн~ь се'й”
12
Батьку мій! подивися на край одягу твого в руці моїй; я відрізав край одягу твого, а тебе не убив: довідайся і переконайся, що немає в руці моїй зла, ні підступництва, і я не згрішив проти тебе; а ти шукаєш душі моєї, щоб погубити її.
Був хтось у Маоні, а маєток його на Кармилі, чоловік дуже багатий; у нього було три тисячі овець і тисяча кіз; і був він на стрижці овець своїх на Кармилі.
2
И$ б^њ чл~къ въ маа'нњ. и^ ста'да е^мђ своя на карми'лњ, и^ чл~къ с^и вели'къ ѕњ'ло, и^ сего ѓ^вецъ б^њ, Wг~, а^ ко'зъ Wа~. и^ бы'сть е^гда` стрижаще стада своя на каrми'лњ”
3
Ім’я чоловіка того — Навал, а ім’я дружини його — Авигея; ця жінка була дуже розумна і красива лицем, а він — людина жорстока і зла норовом; він був з роду Халева.
нині я почув, що в тебе стрижуть овець. Ось, пастухи твої були з нами, і ми не кривдили їх, і нічого в них не пропало за весь час їхнього перебування на Кармилі;
7
И$ нн~њ ё^бо слы'шђ ја%ко стригђтъ пастђси твои`, и^же бњша с на'ми въ пђсты'ни, и^ не възбра'нихомъ и^мъ, и^ не сътвори'хомъ ничесо'же въ вс^я дн~и, е^гда бњша на карми'лњ”
8
запитай слуг твоїх, і вони скажуть тобі; отже, нехай знайдуть отроки благовоління в очах твоїх, бо в добрий день прийшли ми; дай же рабам твоїм і синові твоєму Давиду, що знайде рука твоя».
І [підхопився] Навал, [і] відповів слугам Давидовим, і сказав: хто такий Давид, і хто такий син Ієссеїв? нині стало багато рабів, що тікають від господарів своїх;
невже мені взяти хліби мої і воду мою, [і вино моє] і м’ясо, приготоване мною для тих, хто стриже овець моїх, і віддати людям, про яких не знаю, звідки вони?
Тоді Давид сказав людям своїм: опережіться кожен мечем своїм. І всі оперезалися мечами своїми, оперезався і сам Давид своїм мечем, і пішли за Давидом близько чотирьохсот чоловік, а двісті залишилися при обозі.
Авигею ж, дружину Навала, сповістив один із слуг, сказавши: ось, Давид послав з пустелі послів вітати нашого господаря, але він обійшовся з ними грубо;
Тоді Авигея поспішно взяла двісті хлібів, і два міхи з вином, і п’ять овець приготованих, і п’ять мір сушених зерен, і сто зв’язок ізюму, і двісті зв’язок смокв, і нав’ючила на ослів,
І Давид сказав: так, марно я охороняв у пустелі все майно цього чоловіка, і нічого не пропало з того, що належало йому; він платить мені злом за добро;
нехай те і те зробить Бог з ворогами Давида, і ще більше зробить, якщо до світанку з усього, що належить Навалові, я залишу того, хто мочиться до стіни.
Нехай господар мій не звертає уваги на цю злу людину, на Навала; тому що яке ім’я його, такий і він. Навала — ім’я його, і безумство його з ним*. А я, раба твоя, не бачила слуг господаря мого, яких ти посилав.
25
Не положи` господи'не на срDцы свое^мъ ничесо'же, чл~ка сего` ра'ди глDаствђю'щаго. ја^ко б^о и%мя е^мђ та'ко и^ е^сть нава'нъ б^о е^сть и%мя е^мђ и^ нњсть смы'сла в неM, а%з же раба` твоа` не вњ'да ѓ%троk твоиX господи'на мое^го ја%же е^си посла`”
26
І нині, господарю мій, живий Господь і жива душа твоя, Господь не попустить тобі йти на пролиття крові й утримає руку твою від помсти, і нині нехай будуть, як Навал, вороги твої і зловмисники проти господаря мого.
26
И$ нн~њ господи'не мо'и живᲆ г~ь и^ жива дш~а твоя`, ја^ко въз#брани` т^и г~ь. да прїидеши на кро'вь непови'ннђ, и^ сп~се рђ'кђ свою самᲆ. и^ нн~њ да бђдђT ја%ко и^ нава'нъ вра'ѕи твои` и%щђще господи'нђ мое^мђ ѕл^а”
27
Ось ці дари, що принесла раба твоя господареві моєму, щоб дати їх отрокам, які служать господареві моєму.
Прости провину раби твоєї; Господь неодмінно влаштує господарю моєму дім міцний, бо війни Господні веде господар мій, і зло не прийде до тебе в усе життя твоє.
Якщо повстане людина переслідувати тебе і шукати душі твоєї, то душа господаря мого буде зав’язана у вузлі життя Господа Бога твого, а душу ворогів твоїх кине Він немов пращею.
то не буде це для серця господаря мого засмученням і занепокоєнням, що не пролив марно крові і зберіг себе від помсти. І Господь облагодіє господаря мого, і згадаєш рабу твою [і зробиш милість їй].
31
и^ не бђдетᲆ с^е на ме'рзосᲄь и^ на собла'знь срDцђ господи'на мое^го, е^же и^злїа'ти кро'вь непови'ннђ безђма`. и^ сп~си рђкђ свою` господи'нђ мое^мђ. и^ да ё^бла'житъ г~ь господи'на мое^го. и^ помяне'ши рабђ` свою ё^блажи'ти ю&”
32
І сказав Давид Авигеї: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який послав тебе нині назустріч мені,
Але, — живий Господь Бог Ізраїлів, Який утримав мене від вчинення зла тобі, — якби ти не поспішила і не прийшла назустріч мені, то до світанку я не залишив би Навалу того, хто мочиться до стіни.
34
Э$ба'че жиv г~ь б~ъ і^и~леv, и^же възбрани' ми днsь ѕл^а не сътвори'ти. а%ще б^о бы` не пот#щася на срᲇтенїе м^и. тогда` рњ'хъ, а^ще кт^о ѓ^скђдње^тъ м^и эT нава'на. ё^тро до' свњта полђчи'та ви'димое`”
35
І прийняв Давид з рук її те, що вона принесла йому, і сказав їй: іди з миром у дім твій; ось, я послухався голосу твого й ушанував лице твоє.
35
И$ прїяT дв~дᲆ эT рђкђ е^я вс^я ја%же принесе` е^мђ и рече е'й и^ди` с ми'ромъ в до'мъ сво'и, ја%ко послђшахъ гла'са твое^го, и^ възлюби'хъ лице` твое.
36
І прийшла Авигея до Навала, і ось, у нього бенкет у домі його, як бенкет царський, і серце Навала було веселе; він же був дуже п’яний; і не сказала йому ні слова, ні великого, ні малого, до ранку.
І почув Давид, що Навал помер, і сказав: благословенний Господь, що віддав за посоромлення, нанесене мені Навалом, і раба Свого вберіг від зла; Господь повернув злобу Навала на його ж голову. І послав Давид сказати Авигеї, що він бере її собі за дружину.
І встав Давид [таємно] і пішов до місця, на якому Саул розташувався станом, і побачив Давид місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, воєначальник його. Саул же спав у наметі, а народ розташувався довкола нього.
І звернувся Давид і сказав Ахимелеху хеттеянину й Авессі, синові Саруїному, братові Іоава, говорячи: хто піде зі мною до Саула в стан? І відповів Авесса: я піду з тобою.
І прийшов Давид з Авессою до людей [Саулових] уночі; і ось, Саул лежить, спить у наметі, і спис його встромлений у землю в головах його; Авенир же і народ лежать довкола нього.
Авесса сказав Давиду: віддав Бог нині ворога твого в руки твої; отже, дозволь, я приколю його списом до землі одним ударом і не повторю удару.
8
И$ рече а^ве'са къ дв~дђ, с^е да'лъ ти е^сть г~ь днsь врага` твое^го в рђцњ твои`. и^ с^е да ё^бїю и&. се б^о ѓ^рђж'їе е^го кро'мњ е^го е^сть, и^ в#торо'е не маха'ю на'нь”
9
Але Давид сказав Авессі: не вбивай його; бо хто, піднявши руку на помазаника Господнього, залишиться непокараним?
9
И$ рече дв~дъ къ а^весњ, не ё^бива'и е^го. ја%ко кт^о коли` просᲄе'ръ рђкђ на х~а гн~я и^ ѓ^чи'стит#ся”
10
І сказав Давид: живий Господь! нехай уразить його Господь, або прийде день його, і він помре, або піде на війну і загине; мене ж нехай не попустить Господь підняти руку мою на помазаника Господнього;
а візьми його спис, що у головах його, і посудину з водою, і підемо до себе.
11
да не бђдетъ м^и г~и, наложи'ти рђ'кђ мою` на х~а гн~я. и^ нн~њ возми` ко'пїе эT възъгла'вїя и^ сосђдъ воDны'и, и^ эTи^девᲇ ѓ^со'бњ”
12
І взяв Давид спис і посудину з водою в головах Саула, і пішли вони до себе; і ніхто не бачив, і ніхто не знав, і ніхто не прокинувся, але усі спали, тому що сон від Господа напав на них.
І сказав Давид Авениру: чи не муж ти, і хто рівний тобі в Ізраїлі? Чому ж ти не бережеш господаря твого, царя? тому що приходив хтось з народу, щоб погубити царя, господаря твого.
Недобре ти це робиш; живий Господь! ви гідні смерті за те, що не бережете господаря вашого, помазаника Господнього. Подивися, де спис царя і посудина з водою, що були в головах його?
І нині нехай вислухає господар мій, цар, слова раба свого: якщо Господь розпалив тебе проти мене, то нехай буде це від тебе благозапашною жертвою; якщо ж — сини людські, то прокляті вони перед Господом, тому що вони вигнали мене нині, щоб не належати мені до спадщини Господа, говорячи: «йди, служи богам чужим».
І сказав Саул: згрішив я; повернися, сину мій Давиде, тому що я не буду більше робити тобі зла, бо душа моя була дорогою нині в очах твоїх; безумно робив я і дуже багато згрішив.
І відповів Давид і сказав: ось спис царя; нехай один з отроків прийде і візьме його;
22
И эTвњща` дв~дъ и^ рече с^е ко'пїе цр~ево, и^ да прїидетъ ѓ%троk е^ді'нъ и^ воꙁмеT ѓ^рђжїе”
23
і нехай відплатить Господь кожному за правдою його і за істиною Його, бо Господь віддавав тебе в руки мої, але я не захотів підняти руки моєї на помазаника Господнього;
23
И$ г~ь ѓ^брати'тъ кого'ждо по ѓ^правданїемᲆ е^го и^ по вᲇрњ е^го, ја%коже преда` т^я г~ь днsь в рђцњ мои`. и^ не ра'чихᲆ възложи'ти рђки мое^я на х~а гн~я”
24
і нехай, як дорогоцінне було життя твоє нині в очах моїх, так цінується моє життя в очах Господа, [і нехай покриє Він мене] і нехай визволить мене від усякого лиха!
І сказав Саул Давиду: благословенний ти, сину мій Давиде; і діло зробиш, і перемогти переможеш. І пішов Давид своїм шляхом, а Саул повернувся у своє місце.
І сказав Давид у серці своєму: коли-небудь потраплю я в руки Саула, і немає для мене нічого кращого, як утекти в землю Филистимську; і відстане від мене Саул і не буде шукати мене більше по всіх краях Ізраїльських, і я спасуся від руки його.
І жив Давид у Анхуса в Гефі, сам і люди його, кожен із родиною своєю, Давид і обидві дружини його — Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка.
І донесли Саулу, що Давид утік у Геф, і не став він більше шукати його.
4
И$ възвњсти'ша саё'лђ ја%ко эTбњже дв~дъ в ге'џы. и^ не приложи` ктомђ` саё'лъ и^ска'ти дв~да”
5
І сказав Давид Анхусу: якщо я придбав благовоління в очах твоїх, то нехай дано буде мені місце в одному з малих міст, і я буду жити там; для чого рабові твоєму жити в царському місті разом з тобою?
Усього часу, який прожив Давид у країні Филистимській, було рік і чотири місяці.
7
И$ бы'сть число` дне'и. в ня'же сњ'де дв~дъ на селњ` и^ноплемеnничи четы'ри мsцы”
8
І виходив Давид з людьми своїми і нападав на гессурян і гирзеян і амаликитян, які здавна населяли цю країну до Сура і навіть до землі Єгипетської.
8
И$ въсхожда'ше дв~дᲆ и^ мђжи е^го, напада'хђ на вс^я гесњры, и^ на а^м#мали'киты. и^ с^е си` ꙁемля` прилежа'ше эT ламосђ'ра. и^ до ꙁемля` е^гљ=петъски”
9
І спустошував Давид ту країну, і не залишав у живих ні чоловіка, ні жінки, і забирав овець, і волів, і ослів, і верблюдів, і одяг; і повертався, і приходив до Анхуса.
9
И побњжDа'ша зе'млю т^ђ. и^ не живяше мђжеска по'лђ и же'ньска. пои^ма'хђ ста'да и^ бђ'иволицы, ѓ^сля'та вельблю'ды и^ ри'зы. и^ възвраща'ющася прихожда'хђ, къ а^кхђ'сђ”
10
І сказав Анхус Давиду: на кого нападали нині? Давид сказав: на південну країну Юдеї і на південну країну Ієрахмеїла і на південну країну Кенеї.
10
И$ рече а^кхђ'съ къ дв~дђ ка'мо вое^ва'стњ нн~њ” И$ рече дв~дъ къ а^кхђ'сђ. на ю%гъ і^ё^дея и^ на ю%гъ и^е^зме'ги. и^ на ю%гъ кенезїя”
11
І не залишав Давид у живих ні чоловіка, ні жінки, і не приводив у Геф, говорячи: вони можуть донести на нас і сказати: «так вчинив Давид, і такий спосіб дій його в усі часи перебування у країні Филистимській».
11
Ни мђжеска по'лђ и^ же'ньска не живи'хомᲆ ја%ко не въвести` в ге'џы гл~я, е^гда ка'ко възвестя'тъ в ге'џы на' ны гл~юще. ја%ко с^е дв~дъ тво'ритъ. себњ ѓ^правда'нїе е^го, вс^я дн~и. в ня'же сњде дв~дъ на селњ` и^ноплеме'нничи”
12
І довірився Анхус Давиду, говорячи: він став огидним народу своєму Ізраїлю і буде слугою моїм повік.
У той час филистимляни зібрали війська свої для війни, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Анхус Давиду: нехай буде тобі відомо, що ти підеш зі мною в ополчення, ти і люди твої.
І запитав Саул Господа; але Господь не відповів йому ні уві сні, ні через урим, ні через пророків.
6
И$ въпроси` саё^лъ г~а. и^ не эTвњща` е^мђ г~ь ничесо'же, ни въ снњ` ни ја%ве. ни пррoки”
7
Тоді Саул сказав слугам своїм: найдіть мені жінку чаклунку, і я піду до неї і запитаю її. І відповіли йому слуги його: тут у Аендорі є жінка чаклунка.
7
И$ рече саё^лъ ѓ%трокомᲆ свои^мъ. пои^щи'те м^и жены` ја%же и%мать волхвова'нїе в рђцњ`, і^ и^дђ` к неи въпрошђ` и&. и^ рњша ѓ%троцы е^го к немђ. с^е жена` ја%же и%мать в рђцњ` волшве'нїя въ е^ндо'ре”
8
І зняв із себе Саул одяг свій і вдягнув інший, і пішов сам і два чоловіка з ним, і прийшли вони до жінки вночі. І сказав їй Саул: прошу тебе, поворожи мені і виведи мені того, про кого я скажу тобі.
Але жінка відповіла йому: ти знаєш, що зробив Саул, як вигнав він із країни чаклунів і ворожбитів; для чого ж ти розставляєш сітку душі моїй на загибель мою?
Який він на вигляд? — запитав у неї Саул. Вона сказала: виходить із землі чоловік старий, одягнений у довгий одяг. Тоді узнав Саул, що це Самуїл, і упав лицем на землю і поклонився.
І сказав Самуїл Саулу: для чого ти тривожиш мене, щоб я вийшов? І відповів Саул: тяжко мені дуже; филистимляни воюють проти мене, а Бог відступив від мене і більше не відповідає мені ні через пророків, ні уві сні, [ні у видінні]; тому я викликав тебе, щоб ти навчив мене, що мені робити.
15
И$ рече е^мђ само'илъ. чт^о с^е нђдиши м^я взыити` м^и. и^ рече саё'лъ скорблю` ѕњло, ја%ко и^ноплеме'нницы въю'ютъ на' мя, и^ г~ь эTстђпи` эT мене`, и^ ё^же не послђшае^тъ мене` ктомђ. ни рђка'ми пррoческими, ни въ снњхъ. ни въ ја^вле'нїи. и^ нн~њ призва'х тя да наста'виши м^я чт^о сътворю`”
16
І сказав Самуїл: для чого ж ти запитуєш мене, коли Господь відступив від тебе і зробився ворогом твоїм?
Оскільки ти не послухав голосу Господа і не виконав люті гніву Його на Амалика, то Господь і робить це над тобою нині.
18
Поне'же т^ы не послђша гла'са гн~я. и^ не и^спо'лни гнњва ја%рости е^го на а^м#мали'цњ. гл~а ради того` сътвори` тебњ г~ь с^и въ дн~и сїи”
19
І віддасть Господь Ізраїля разом з тобою в руки филистимлян: завтра ти і сини твої будете зі мною, і стан ізраїльський віддасть Господь у руки филистимлян.
19
И$ преда'сть г~ь і^и^л~я и^с тобо'ю, в рђки и^ноплеме'нникъ. и^ ё'трот^ы и^ сн~ове твои` падђтъ с ᲄобо'ю, и^ по'лкᲆ і^и^л~евъ да'сть г~ь в рђцњ и^ноплеме'нъникъ”
20
Тоді Саул раптом упав усім тілом своїм на землю, тому що сильно злякався слів Самуїла; притому і сили не стало в ньому, бо він не їв хліба весь той день і всю ніч.
20
И$ потща'вся саё'лъ ја%коже стоя` и^ паде` на земли`. и^ възбоя'ся ѕњло эT лица` словесе` само'и^ля. и^ не бы'сть ктомђ` крњ'пости в немъ. ја%ко не я'лъ хлњба ве'сь дн~ь то'и и^ вс^ю но'щь т^ђ”
21
І підійшла жінка та до Саула, і побачила, що він дуже злякався, і сказала: ось, раба твоя послухалася голосу твого і піддала життя своє небезпеці і виконала наказ, який ти дав мені;
тепер прошу, послухайся і ти голосу раби твоєї: я запропоную тобі шматок хліба, поїж, і буде в тобі сила, коли підеш в дорогу.
22
И$ нн~њ ё^же послђш'аи гла'са рабы` твое^я. и^ положђ` преD тобо'ю насыще'нїе хлњба и^ ја%ждᲆ, и^ бђдетъ в тебњ крњпость. и^ по сеM и%деши в пђть
23
Але він відмовився і сказав: не буду їсти. І стали умовляти його слуги його, а також і жінка; і він послухався голосу їхнього, і встав із землі і сів на ліжку.
І зібрали филистимляни всі ополчення свої в Афеку, а ізраїльтяни розташувалися станом біля джерела, що в Ізреелі.
1
И$ събра'ша и^ноплеме'нницы вс^я по'лки своя на софеkкђ. і^ и^л~ьтя'не ста'ша на е^ндо'рᲇ и^же въ і^и^л~и”
2
Князі филистимські йшли сотнями і тисячами, Давид же і люди його йшли позаду з Анхусом.
2
И$ по'лцы и^ноплеме'нникъ, и^дя'хђ по ст^о. и^ поты'сящи. дв~дъ же и^ мђжи е^го и^дя'хђ ѓ^со'бъ. съ а^кхђсомъ”
3
І говорили князі филистимські: що це за євреї? Анхус відповів князям филистимським: хіба не знаєте, що це Давид, раб Саула, царя Ізраїльського? він при мені вже понад рік, і я не знайшов у ньому нічого недоброго з часу його приходу до сьогодні.
3
И$ рњша вое^во'ды и^ноплеме'ннича. кᲄо сђть и^дђщїи сїи с на'ми. и^ рече а^къхђсъ к вое^во'дамъ и^ноплеме'нничамᲆ не се' ли дв~дъ ра'бъ саё'ла цр~я і^и^л~ва и^ се ё^ насъ бы'сть мно'го дн~їи. и^ семђ е^сть ё^ наs, второ'е лњто, и^ нњсм# ѓ^брњлъ в немъ ничто'же ѕл^а, эT дн~е во'ньже е^сть прише'лъ къ мнњ` и^ до дн~е сего”
4
І обурилися на нього князі филистимські, і сказали йому князі филистимські: відпусти ти цього чоловіка, нехай він сидить у своєму місці, яке ти призначив йому, щоб він не йшов з нами на війну і не зробився супротивником нашим на війні. Чим він може умилостивити господаря свого, як не головами цих людей?
4
И$ приско'рбны бы'ша ѓ^ немъ вс^я вое^во'ды и^ноплеме'ннича. и^ гл~аша е^мђ въꙁврати` мђжа, и^ пђсти` на мњ'сто свое. и^дњже поста'вилъ е^си та'мо, да не и'дђтъ с на'ми на' брань, да не бђ'детъ развраще'нїе в по'лцњхъ. и^ чт^о ра'ди эTлђчи'ся се'и господи'на свое^го не глава' ми л^и мђжъ тњхъ”
5
чи не той це Давид, якому співали в хороводах, говорячи: «Саул уразив тисячі, а Давид — десятки тисяч»?
І покликав Анхус Давида і сказав йому: живий Господь! ти чесний, і очам моїм приємно було б, щоб ти виходив і входив зі мною в ополченні; бо я не помітив у тобі недоброго з часу приходу твого до мене до цього дня; але в очах князів ти недобрий.
6
И$ призва` а^кхђсъ дв~да, и^ рече жи'въ г~ь. ја%ко до'бръ е^си и^ блаh преD ѓ^чи'ма мои^ма. и^ вхо'дъ твои і^ и^схо'дъ твой со мно'ю е^сть в по'лцњ ја%ко не ѓ^брњто'хъ в тебњ` ѕло'бы эTне'лњже е^си прише'лъ къ мнњ` до дне'шняго дн~е. н^о преD ѓ^чи'ма вое^во'дњ не бл~гъ е^си т^ы”
7
Отже, повернися тепер, і йди з миром і не дратуй князів филистимських.
7
И$ нн~њ възвра'щъся ты`, и^ди` с ми'ромъ. и^ не и'маши сътвори'ти ѕл^а, преD ѓ^чи'ма вое^воD и^ноплеме'нничъ”
8
Але Давид сказав Анхусу: що я зробив, і що ти знайшов у рабі твоєму з того часу, як я перед лицем твоїм, і до цього дня, чому б мені не йти і не воювати з ворогами господаря мого, царя?
8
И рече дв~дъ къ а^кхђсђ чт^о сътвори'хъ т^и. и^ чт^о ѓ^брњте` ѕло'бы в рабњ свое^мъ, и^ коли'ко дн~їи бы'хъ преD тобо'ю, и^ не сътвори'хъ до дн~е сего` ничто'же. т^о чт^о ра'дьма не и^дђ на' брань враго'мъ господи'на свое^го цр~я”
9
І відповідав Анхус Давиду: будь упевнений, що в моїх очах ти добрий, як ангел Божий; але князі филистимські сказали: «нехай він не йде з нами на війну».
9
И$ эTвњща` а^кхђсъ дв~дђ, ви'дњ ја%ко бл~гъ е^си преD ѓ^чи'ма мои'ма. н^о вое^во'ды и^ноплеме'нничи гл~ютъ. да не хо'дитъ с на'ми на' брань”
10
Отже, встань ранком, ти і раби господаря твого, які прийшли з тобою, [і йдіть на місце, яке я призначив вам, і не май недоброї думки на серці твоєму, бо ти переді мною добрий]; і встаньте зранку, і коли буде світло, йдіть.
Але Давид укріпився надією на Господа Бога свого, і сказав Давид Авиафару священикові, синові Ахимелеховому: принеси мені ефод. І приніс Авиафар ефод до Давида.
і дали йому частину зв’язки смокв і дві зв’язки ізюму, і він їв і зміцнився, бо він не їв хліба і не пив води три дні і три ночі.
12
И$ да'ша е^мђ ё^крђхъ сы'ра, и^ ја%сть. и^ ста` дђхъ е^го в немъ, ја%ко бя'ше не ја^лъ хлњба, ни пи'лъ воды`, г~. дн~и, и^ г~ но'щи”
13
І сказав йому Давид: чий ти і звідки ти? І сказав він: я — отрок єгиптянина, раб одного амаликитянина, і кинув мене господар мій, тому що вже три дні, як я занедужав;
ми вдиралися в полуденну частину Керети і в область Іудину й у полуденну частину Халева, а Секелаг спалили вогнем.
14
и^ м^ы с^е входи'хомъ на ю%гъ до хеле'фи и^ на і^ё^де'искїя страны`. и^ на гелвђ'е и^ сикеи'лђ, заж#го'хомъ ѓ^гне'мъ”
15
І сказав йому Давид: чи доведеш мене до цього полчища? І сказав він: поклянися мені Богом, що ти не умертвиш мене і не віддаси мене в руки господаря мого, і я доведу тебе до цього полчища.
15
И$ рече е^мђ дв~дъ. вести л^и м^я и%маши до во'и тXњ, ѓ%н же реq к немђ клени` м^и ся бм~ъ ја%ко не ё^бі'еши м^я, и^ не предаси` мене` в рђцњ господи'нђ мое^мђ и^ доведђ тя на во'я си`”
16
[Давид поклявся йому,] і він повів його; і ось, амаликитяни, розсипавшись по всій тій країні, їдять і п’ють і святкують з причини великої здобичі, яку вони взяли в землі Филистимській і в землі Юдейській.
[І напав на них] і вражав їх Давид від сутінків до вечора другого дня, і ніхто з них не врятувався, крім чотирьохсот юнаків, які сіли на верблюдів і втекли.
17
И$ прїиде на' ня дв~дъ, и^ би я& эT ё'тра и^ до' вечера. и^ наё'трїя и^зби` я&. и^ ни е^ді'нъ же ѓ^ста` эT ни'хъ мђжъ. ра'звњ у~ ѓ%трокъ всњдше на велблю'ды ё^бњжа'ша”
18
І відібрав Давид усе, що взяли амаликитяни, і обох дружин своїх відібрав Давид.
І прийшов Давид до тих двохсот людей, які не були в силах іти за ним, і яких він залишив біля потоку Восор, і вийшли вони назустріч Давиду і назустріч людям, які були з ним. І підійшов Давид до цих людей і вітав їх.
21
И$ прїиде дв~дъ къ двњма сто'ма мQђ ѓ^ста'вшихъ, и^ти` въ слњ'дъ дв~двᲆ и^же повелњша ѓ^ста'ти на пото'цњ въсо'ръстњ. і^ и^зыидо'ша на срњте'нїе дв~дђ, и^ на срњте'нїе людеM, и^же с ни'мъ. и^ прїиде дв~дъ до людїи. и^ въпроси'ша е^го ѓ^ ми'рныхъ”
22
Тоді злі і негідні люди, які ходили з Давидом, стали говорити: за те, що вони не ходили з нами, не дамо їм зі здобичі, яку ми відняли; нехай кожен візьме тільки свою дружину і дітей і йде.
22
И$ эTвњща'ша вс^и мђжи гнњвливыи` и^ лђка'вныи`, эT мђжебо'рцеи сходя'щихъ съ дв~домъ. и^ рњша ја%ко не гони'ша с на'ми. не да'мы и^мъ эT плњ'на, и^же е^смы` поя'ли. н^ото'кмо ко'ждо иX же'ны своя` и^ ча'да своя да во'змђтъ и^ възвратя'тся”
23
Але Давид сказав: не робіть так, брати мої, після того, як Господь дав нам це і зберіг нас і віддав у руки наші полчище, що приходило проти нас.
23
И$ рече дв~дъ не ᲄвори'те бра'тїя моя та'ко. преда'нїя ради гн~я и^ снабдњ'нїя и^мже съхрани` насъ. и^ преда'сть г~ь во'я пришеDшая на' ны в рђ'ки на'ша”
24
І хто послухає вас у цій справі? [Вони не гірші за нас.] Яка частина тим, що ходили на війну, така частина повинна бути й тим, що залишилися при обозі: на всіх слід розділити.
24
И$ кт^о послђшаетъ ва'шего словеси`. ја%ко не на'ши л^и сђть. поне'же ја%ко по ча'сᲄи съшеDшаго на' брань. та'ко е^сть ча'сть сњдя'щаго ё^ рњшины, с тњми` то'чно да раздњли'тся”
25
Так було з цього часу і після; і поставив він це в закон і в правило для Ізраїля до цього дня.
25
И$ бы'сть эT дн~е того` и^ вы'ше, и^ бы'сть въ повеле'нїе и^ на ѓ^правда'нїе, до дн~е сего` і^и^л~ю
26
І прийшов Давид у Секелаг і послав зі здобичі до старійшин Іудиних, друзям своїм, говорячи: «ось вам подарунок зі здобичі, взятої у ворогів Господніх», —
І битва проти Саула зробилася жорстокою, і стрільці з луків уражали його, і він був дуже зранений стрільцями.
3
И$ ѓ^тягчи'ся бра'нь на саё'ла. и^ прїидо'ша на' ня бескопе'йницы мђжи стрњлцы`, и^ ја^зви'ша саё'ла в дебе'лое мњ'сто”
4
І сказав Саул зброєносцеві своєму: вийми твій меч і заколи мене ним, щоб не прийшли ці необрізані й не убили мене і не знущалися з мене. Але зброєносець не хотів, бо дуже боявся. Тоді Саул узяв меч свій і упав на нього.
4
И$ рече саёl к нося'щемђ ѓ^рђжїе иZсђни ѓ^рђжїе свое прободи` м^я иM да не пришеDше неѓ^брњзанїи сїи и^збодTђ м^я и^ порђга'ются мно'ю” и^ не хотя'ше того сътвори'ти нося'и эTрђжїе е^го ја^ко боја%шеся ѕњ'ло, и^ взя'тъ саё'лъ ѓ^рђжїе свое, и^ нападе'ся са'м# на не`”
5
Зброєносець його, побачивши, що Саул помер, і сам упав на свій меч і помер з ним.
5
И$ ви'дњ нося'и ѓ^рђжїе е^го, ја^ко ё'мре саё'лъ, и^ паде` и^ то'и саM на ѓ^рђжїе е^го, и^ ё'мре с ни'мъ”
6
Так помер у той день Саул і три сини його, і зброєносець його, а також і всі люди його разом.
Ізраїльтяни, які жили на боці долини і за Йорданом, бачачи, що люди ізраїльські побігли і що помер Саул і сини його, залишили міста свої і бігли, а филистимляни прийшли і засіли в них.
І [повернули його і] відтяли йому голову, і зняли з нього зброю і послали по всій землі Филистимській, щоб сповістити про це у капищах ідолів своїх і народ;