¹

Ви самі знаєте, браття, про наш вхід до вас, що він не був даремний;

¹

(За? ©…д7.) Сaми бо вёсте, брaтіе, вх0дъ нaшъ и4же къ вaмъ, ћкw не вотщE бhсть:

²

але, спершу постраждавши і зазнавши зневаги в Филиппах, як ви знаєте, ми насмілились у Богові нашому проповідувати вам благовістя Боже з великим подвигом.

²

но предпострадaвше и3 досаждeни бhвше, ћкоже вёсте, въ філjппэхъ, дерзнyхомъ њ бз7э нaшемъ глаг0лати къ вaмъ бlговэствовaніе б9іе со мн0гимъ п0двигомъ.

³

Бо в нашому вченні нема ні омани, ні нечистих спонукань, ні лукавства;

³

Ўтэшeніе бо нaше не t прeлести, ни t нечистоты2, ни лeстію:

⁴

але, оскільки Бог визнав нас гідними, щоб доручити нам благовістування, то ми так і говоримо, догоджаючи не людям, а Богові, Який випробовує серця наші.

⁴

но ћкоже и3скуси1хомсz t бGа вёрни бhти пріsти бlговэствовaніе, тaкw глаг0лемъ, не ѓки человёкwмъ ўгождaюще, но бGу и3скушaющему сердцA н†ша.

⁵

Бо ніколи не було в нас перед вами ні слова омани, як ви знаєте, ні користи: Бог свідок!

⁵

Никогдaже бо въ словеси2 ласкaніz бhхомъ къ вaмъ, ћкоже вёсте, нижE въ винЁ лихоимaніz: бGъ свидётель!

⁶

Hе шукаємо слави людської ні від вас, ні від інших:

⁶

Ни и4щуще t человBкъ слaвы, ни t вaсъ, ни t и3нёхъ:

⁷

ми могли прийти з поважністю, як апостоли Христові, але були тихі серед вас, як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми.

⁷

могyще въ тzготЁ бhти, ћкоже хrтHвы ґпcли, но бhхомъ ти1си посредЁ вaсъ, ћкоже дои1лица грёетъ сво‰ ч†да.

⁸

Так ми, з прихильности до вас, зажадали передати вам не тільки благовістя Боже, але й душі наші, тому що ви стали нам любі.

⁸

Тaкw желaюще вaсъ, благоволи1хомъ подaти вaмъ не т0чію бlговэствовaніе б9іе, но и3 дyшы сво‰, занeже возлю1блени бhсте нaмъ.

⁹

Бо ви пам’ятаєте, браття, труд наш і подвиг: вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити кого з вас, ми проповідували благовістя Боже.

⁹

(За? ©…е7.) П0мните бо, брaтіе, трyдъ нaшъ и3 п0двигъ: н0щь бо и3 дeнь дёлающе, да не њтzготи1мъ ни є3ди1нагw t вaсъ, проповёдахомъ вaмъ бlговэствовaніе б9іе.

¹⁰

Свідки ви і Бог, як свято і праведно та бездоганно ми поводились серед вас, віруючих,

¹⁰

Вы2 свидётелє и3 бGъ, ћкw прпdбнw и3 првdнw и3 непор0чнw вaмъ вёрующымъ бhхомъ,

¹¹

тому що ви добре знаєте, як кожного з вас, мов батько дітей своїх,

¹¹

ћкоже вёсте, занE є3ди1наго ког0ждо вaсъ, ћкоже nтeцъ ч†да сво‰,

¹²

ми просили і переконували та благали діяти достойно Бога, Який покликав вас у Своє Царство і славу.

¹²

молsще и3 ўтэшaюще вaсъ, и3 свидётелствующе вaмъ ходи1ти дост0йнw бGу, призвaвшему вы2 во своE цrтво и3 слaву.

¹³

Тому і ми безперестанно дякуємо Богові, що‚ прийнявши від нас почуте Слово Боже, ви прийняли його не як слово людське, а як Слово Боже, яким воно є істинно, яке і діє у вас, віруючих.

¹³

Сегw2 рaди и3 мы2 благодари1мъ бGа непрестaннw, ћкw пріeмше сл0во слhшаніz б9іz t нaсъ, пріsсте не ѓки сл0во человёческо, но, ћкоже є4сть вои1стинну, сл0во б9іе, є4же и3 дёйствуетсz въ вaсъ вёрующихъ.

¹⁴

Бо ви, браття, стали наслідувачами церков Божих у Христі Ісусі, які знаходяться в Юдеї, бо і ви те саме перетерпіли від своїх єдиноплемінників, що й ті від юдеїв,

¹⁴

(За? ©…ѕ7.) Вh бо подHбницы бhсте, брaтіе, цRквамъ б9іимъ сyщымъ во їудeи њ хrтЁ ї}сэ, занE т†zжде и3 вы2 пострадaсте t свои1хъ сплемє1нникъ, ћкоже и3 тjи t їудє1й,

¹⁵

які вбили і Господа Ісуса і Його пророків, і нас вигнали, і Богові не догоджають, і всім людям противляться,

¹⁵

ўби1вшихъ и3 гDа ї}са и3 є3гw2 прbр0ки, и3 нaсъ и3згнaвшихъ, и3 бGу не ўгоди1вшихъ, и3 всBмъ человёкwмъ проти1вzщихсz,

¹⁶

які забороняють нам говорити язичникам, щоб спаслися, і через це поповнюють завжди міру гріхів своїх; та наближається на них гнів до кінця.

¹⁶

(и3) возбранsющихъ нaмъ глаг0лати kзhкwмъ, да спасyтсz, во є4же и3сп0лнити и5мъ грэхи2 сво‰ всегдA: пости1же же на ни1хъ гнёвъ до концA.

¹⁷

Ми ж, браття, розлучившись із вами на короткий час лицем, а не серцем, ще з більшим бажанням прагнули побачити лице ваше.

¹⁷

Мh же, брaтіе, њсиротёвше t вaсъ ко врeмени часA лицeмъ, ґ не сeрдцемъ, ли1шше тщaхомсz лицE вaше ви1дэти мн0гимъ желaніемъ.

¹⁸

І тому ми, я‚ Павло, і один раз і вдруге хотіли прийти до вас, та перешкодив нам сатана.

¹⁸

Тёмже хотёхомъ пріити2 къ вaмъ, ѓзъ ќбw пavелъ, є3ди1ною и3 двaжды: и3 возбрани2 нaмъ сатанA.

¹⁹

Бо хто наша надія, або радість, або вінець похвали? Хіба і не ви перед Господом нашим Ісусом Христом у пришестя Його?

¹⁹

Кт0 бо нaмъ ўповaніе и3ли2 рaдость и3ли2 вэнeцъ похвалeніz; Не и3 вh ли пред8 гDемъ нaшимъ ї}съ хrт0мъ во2 пришeствіи є3гw2;

²⁰

Бо ви — слава наша і радість.

²⁰

(За? ©…з7.) Вh бо є3стE слaва нaша и3 рaдость.