¹

Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа, і Тимофій брат, церкві Божій, що в Коринфі, з усіма святими по всій Ахайї:

¹

(За? R…з7.) Пavелъ, послaнникъ ї}съ хrт0въ в0лею б9іею, и3 тімоfeй брaтъ, цRкви б9іей сyщей въ корjнfэ, со с™hми всёми сyщими во всeй ґхaіи:

²

благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.

²

блгdть вaмъ и3 ми1ръ t бGа nц7A нaшегw, и3 гDа ї}са хrтA.

³

Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог усякої втіхи,

³

(За?.) Блгcвeнъ бGъ и3 nц7ъ гDа нaшегw ї}са хrтA, nц7ъ щедр0тъ и3 бGъ всsкіz ўтёхи,

⁴

Який втішає у всякій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати тих‚ хто перебуває у всякій скорботi‚ тією втіхою, якою Бог утішає нас самих.

⁴

ўтэшazй нaсъ њ всsцэй ск0рби нaшей, ћкw возмощи2 нaмъ ўтёшити сyщыz во всsцэй ск0рби, ўтэшeніемъ, и4мже ўтэшaемсz сaми t бGа.

⁵

Бо в міру, як примножуються в нас страждання Христові, примножує Христос і втіху нашу.

⁵

ЗанE ћкоже и3збhточествуютъ страд†ніz хrтHва въ нaсъ, тaкw хrт0мъ и3збhточествуетъ и3 ўтэшeніе нaше.

⁶

Чи терпимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втіхи і спасіння, що здійснюється перенесенням тих самих страждань, які й ми терпимо.

⁶

Ѓще ли же скорби1мъ, њ вaшемъ ўтэшeніи и3 спcніи, дёйствующемсz въ терпёніи тёхже страдaній, ±же и3 мы2 стрaждемъ:

⁷

І надія наша на вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємося для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утішенні.

⁷

и3 ўповaніе нaше и3звёстно њ вaсъ. Ѓще ли ўтэшaемсz, њ вaшемъ ўтэшeніи и3 спcніи, вёдzще, занE ћкоже w4бщницы є3стE страстeмъ нaшымъ, тaкожде и3 ўтэшeнію.

⁸

Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невідомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії, де було нам тяжко надміру і над силу, так що не сподівалися залишитися живими,

⁸

(За? R…}.) Не бо2 х0щемъ вaсъ, брaтіе, не вёдэти њ ск0рби нaшей бhвшей нaмъ во ґсjи, ћкw по премн0гу (и3) пaче си1лы њтzготи1хомсz, ћкw не надёzтисz нaмъ и3 жи1ти.

⁹

але самі в собі мали вирок до смерти для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих,

⁹

Но сaми въ себЁ њсуждeніе смeрти и3мёхомъ, да не надёющесz бyдемъ на сS, но на бGа возставлsющаго мє1ртвыz,

¹⁰

Який і врятував нас від такої близької смерти‚ і визволяє, і на Якого надіємось, що і ще визволить,

¹⁰

и4же t толи1кіz смeрти и3збaвилъ ны2 є4сть и3 и3збавлsетъ, нaньже и3 ўповaхомъ, ћкw и3 є3щE и3збaвитъ,

¹¹

при сприянні й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.

¹¹

споспэшествyющымъ и3 вaмъ по нaсъ моли1твою, да t мн0гихъ ли1цъ, є4же въ нaсъ даровaніе, мн0гими благодари1тсz њ вaсъ [въ нёкіихъ: њ нaсъ].

¹²

Бо похвала ця наша — є свідченням совісти нашої, що ми в простоті і боговгодній щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою, жили на світі, особливо ж у вас.

¹²

(За? R…f7.) Похвалeніе бо нaше сіE є4сть, свидётелство с0вэсти нaшеz, ћкw въ простотЁ и3 чтcотЁ б9іей, (ґ) не въ мyдрости пл0ти, но блгdтію б9іею жи1хомъ въ мjрэ, мн0жае же ў вaсъ.

¹³

І ми пишемо вам не інше, як те, що ви читаєте або розумієте і що, сподіваюсь, до кінця зрозумієте.

¹³

Не и3н†z бо пи1шемъ вaмъ, но ±же чтетE и3 разумэвaете: ўповaю же, ћкw и3 до концA ўразумёете,

¹⁴

Бо ви частково і зрозуміли вже, що ми будемо вашою похвалою, а рівно й ви нашою, в день Господа нашого Ісуса Христа.

¹⁴

ћкоже и3 разумёсте нaсъ t чaсти, ћкw похвалeніе вaмъ є3смы2, ћкоже и3 вы2 нaмъ, въ дeнь гDа нaшегw ї}са хrтA.

¹⁵

І з цією певністю я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви вдруге одержали благодать,

¹⁵

И# си1мъ ўповaніемъ хотёхъ къ вaмъ пріити2 прeжде, да вторyю блгdть и4мате,

¹⁶

і через вас пройти до Македонії, з Македонії знову прийти до вас, а ви провели б мене до Юдеї.

¹⁶

и3 вaми проити2 въ макед0нію, и3 пaки t макед0ніи пріити2 къ вaмъ, и3 вaми проводи1тисz во їудeю.

¹⁷

Маючи такий намір, хіба легковажно я вчинив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене і «так, так», і «ні, нi»?

¹⁷

Сіe же хотS, є3дA что2 ќбw легкот0ю дёzхъ; И#ли2 ±же совэщавaю, по пл0ти совэщавaю, да бyдетъ ў менє2 є4же є4й, є4й, и3 є4же ни2, ни2.

¹⁸

Вірний Бог, що наше слово до вас не було і «так», і «нi».

¹⁸

Вёренъ же бGъ, ћкw сл0во нaше, є4же къ вaмъ, не бhсть є4й и3 ни2.

¹⁹

Бо Син Божий, Ісус Христос, проповіданий у вас нами, мною та Силуаном і Тимофієм, не був «так» і «нi»; але в Hьому Самому було «так», —

¹⁹

И$бо б9ій сн7ъ ї}съ хrт0съ, и4же ў вaсъ нaми проповёданный, мн0ю и3 сілуaномъ и3 тімоfeемъ, не бhсть є4й и3 ни2, но въ нeмъ самёмъ є4й бhсть:

²⁰

бо всі обітниці в Hьому «так»‚ і в Hьому «амінь» — Богові на славу, через нас.

²⁰

є3ли6ка бо њбэтwвaніz б9іz, въ т0мъ є4й и3 въ т0мъ ґми1нь: бGу къ слaвэ нaми.

²¹

А Той‚ Хто утверджує нас із вами у Христі і Який помазав нас‚ є Бог,

²¹

(За? Rо7.) И#звэствyzй же нaсъ съ вaми во хrтA и3 помaзавый нaсъ, бGъ,

²²

Він і поклав печать на нас‚ і дав запоруку Духа в серця наші.

²²

и4же и3 запечатлЁ нaсъ, и3 дадE њбручeніе д¦а въ сердцA н†ша.

²³

Бога кличу в свідки на душу мою, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Коринфа,

²³

Ѓзъ же свидётелz бGа призывaю на мою2 дyшу, ћкw щадS вaсъ, ктомY не пріид0хъ въ корjнfъ,

²⁴

не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою; але ми сприяємо радості вашій: бо вірою ви тверді.

²⁴

не ћкw њбладaемъ вёрою вaшею, но (ћкw) споспBшницы є3смы2 вaшей рaдости: вёрою бо стоитE.