¹

Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистьмо себе від усякої скверни плоті і духу, творячи святиню в страхові Божому.

¹

СицєвA u5бо и3мyще њбэтwвaніz, q, возлю1бленніи, (За? Rп7G.) њчи1стимъ себE t всsкіz сквeрны пл0ти и3 дyха, творsще с™hню въ стрaсэ б9іи.

²

Дайте нам місце. Ми нікого не скривдили, нікому не зашкодили, ні від кого не шукали користи.

²

Вмэсти1те ны2: ни є3ди1наго њби1дэхомъ, ни є3ди1наго и3стли1хомъ, ни є3ди1наго лихои1мствовахомъ.

³

Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом і вмерти, і жити.

³

Не на њсуждeніе глаг0лю: прeжде бо рёхъ, ћкw въ сердцaхъ нaшихъ є3стE, во є4же ўмрeти съ вaми и3 сожи1ти.

⁴

Я дуже надіюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утіхи, маю радість велику, при всій скорботі нашій.

⁴

Мн0го ми2 дерзновeніе къ вaмъ, мн0га ми2 похвалA њ вaсъ: и3сп0лнихсz ўтёхи, преизбhточествую рaдостію њ всsцэй печaли нaшей.

⁵

Бо, коли прийшли ми до Македонії, тіло наше не мало ніякого спокою, але ми пригнічені були звідусіль: назовні — боротьба, всередині — страхи.

⁵

И$бо пришeдшымъ нaмъ въ макед0нію, ни є3ди1нагw и3мЁ пок0z пл0ть нaша, но во всeмъ скорбsще: внэyду бр†ни, внутрьyду бо‰зни.

⁶

Але Бог, Який утішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита,

⁶

Но ўтэшazй смирє1нныz, ўтёши нaсъ бGъ пришeствіемъ тjтовымъ,

⁷

і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу прихильність до мене, так що я зрадів ще більше.

⁷

не т0кмw же пришeствіемъ є3гw2, но и3 ўтэшeніемъ, и4мже ўтёшисz њ вaсъ, повёдаz нaмъ вaше желaніе, вaше рыдaніе, вaшу рeвность по мнЁ, ћкw ми2 пaче возрaдоватисz.

⁸

Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час.

⁸

Ћкw ѓще и3 њскорби1хъ вaсъ послaніемъ, не раскaюсz, ѓще и3 раскazлъ бhхъ сS: ви1жду бо2, ћкw послaніе џно, ѓще и3 къ часY, њскорби2 вaсъ.

⁹

Тепер я радію не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що ніскільки не зазнали від нас шкоди.

⁹

Нн7э рaдуюсz, не ћкw ск0рбни бhсте, но ћкw њскорби1стесz въ покаsніе: њскорбёсте бо2 по бз7э, дA ни въ чeмже њтщетитeсz t нaсъ.

¹⁰

Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння, а печаль мирська викликає смерть.

¹⁰

(За? Rп7д7.) Печaль бо2, ћже по бз7э, покаsніе нераскazнно во спcніе содёловаетъ, ґ (сегw2) мjра печaль смeрть содёловаетъ.

¹¹

Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядіть, яку спричинило у вас старанність, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цій справі.

¹¹

Сe бо сіE сaмое, є4же по бз7э њскорби1тисz вaмъ, коли1ко содёла въ вaсъ тщaніе; но tвётъ; но негодовaніе, но стрaхъ, но вожделёніе, но рeвность, но tмщeніе; Во всeмъ предстaвисте себE чи6сты бhти въ вeщи.

¹²

Отже, якщо я писав до вас, то не заради того‚ хто образив‚ і не заради ображеного, але щоб вам відкрилося піклування наше про вас перед Богом.

¹²

Ѓще бо и3 писaхъ вaмъ, не њби1дэвшагw рaди, нижE њби1димагw рaди, но за є4же kви1тисz въ вaсъ тщaнію нaшему, є4же њ вaсъ пред8 бGомъ.

¹³

Тому ми втішились утіхою вашою, і ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його.

¹³

Сегw2 рaди ўтёшихомсz њ ўтэшeніи вaшемъ: ли1шше же пaче возрaдовахомсz њ рaдости тjтовэ, ћкw пок0исz дyхъ є3гw2 t всёхъ вaсъ:

¹⁴

Отже, я не осоромився, коли чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю істину, так і перед Титом похвала наша виявилася правдивою.

¹⁴

ћкw ѓще что2 є3мY њ вaсъ похвали1хсz, не посрами1хсz: но ћкw вс‰ вои1стинну глаг0лахомъ вaмъ, тaкw и3 похвалeніе нaше, є4же къ тjту, и4стинно бhсть:

¹⁵

І серце його дуже прихильне до вас, при спомині про послух усіх вас, як ви прийняли його зі страхом і трепетом.

¹⁵

и3 ўтр0ба є3гw2 и4злиха къ вaмъ є4сть, воспоминaющагw всёхъ вaсъ послушaніе, ћкw со стрaхомъ и3 трeпетомъ пріsсте є3го2.

¹⁶

Отже, радію, що в усьому можу покластися на вас.

¹⁶

Рaдуюсz u5бо, ћкw во всeмъ дерзaю въ вaсъ.