Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
Через три роки дійшла чутка до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з сильним сухопутним і морським військом
1
Потрїехъ же лњтехъ прїиде въ і^ё^де'искђю стра'нђ. дими'трїи селев#кїев#, съ мно'жествомъ ѕњ'лным#, треX ради гра'довᲆ приста'нищныX
2
і, оволодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія.
2
и^ ё^держа странђ” и^ ё^би` а^нтїѓ'ха и^ е^го приѓ^бра'ꙁнаго лисїю.
3
Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровільно осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника,
3
а^лкиM же нњ'кто бы'выи пре'жде а^рхїере'и, во'лею же ѓ^скверненъ въ времена` смњшенїя. и^ помышля'я ја%ко никимже ѓ%браꙁомъ нњсть е^мђ сп~сенїа, ниже прихоже'нїя къ ст~омђ ѓ^лтарю`”
4
у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки, які вважалися приналежностями храму, — і в цей день Алким нічого не зробив.
4
Прїиде къ цр~ю дими'трїю, рн~а, лњта. принося е^мђ вњнецъ зла'т# и^ фини'ки, кси'м же и^ цвњти, и^же цр~ковнїи сђще видяхђся. и^ въ дн~ь ѓ%нъ бысть въ млъча'нїи.
5
Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це:
5
ё^смотри' же вре'мя нераꙁђмїю свое^мђ и^ приꙁва'ся дими'трїемъ въ собо'ръ, и^ въпроше'нъ бысᲄь. в кое^мъ раZлоѕе и^ совњтњ стоя'тъ і^ё^де'и,
6
так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту.
6
ксим же рече. гл~емїи і^ё^де'и а^сиде'и и^хъже во'ждъ і^ё^да, и^ мак#каве'и брани строи'тели и^ ра'спря въздвиза'ютъ не помышля'ютъ црsкаго бл~гостоја%нїя полђчи'ти.
7
Тому я, позбавлений честі предків моїх, тобто священноначалля, прийшов тепер сюди,
7
эTню'дђже эTлђчеn е^смь прародительскїя сла'вы. сирqњ сщ~енонача'лъства. гряды'и нн~њ прїидо'хъ.
8
по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш.
8
прьвое ё^бо полеꙁныхъ ради цр~еви вњрђ съдръжа'щи. второ'е же и^ свои^хъ гража'нъ созирая преDреченыхъ ё^бо беꙁъсловесїе, по всемђ роD нашъ не мало ѓ^жесточаеT”
9
Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм:
9
Ко'ждо же сихъ ꙁна'ноти бђди ЭO цр~ю ѓ^ странњ` и^ ѓ^ стоя'нїю рода прораꙁђмњ'и. по е^мђже и%маши къ всњм# любочл~чїя бл~госрњте'нїе”
10
доки залишається Іуда, не може бути спокою.
10
донелиy б^о і^ё^да е^сть невоꙁмо'жно ми'ра полђчи'ти дњтелеи.
11
Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія.
11
си'цевым же рече'ннымъ эT него. и^ про'чїи дрђꙁи вра'ждђ и^мђщи на і^ё'дђ, раꙁждего'ша дими'трїя.
12
Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, призначивши його воєначальником у Юдею, послав його,
12
приꙁва' же ско'ро никано'ра гл~ема старњ'ишинђ е^лефа'новᲆ и^ вое^водђ поста'ви і^ё^деѓ'м#, и^ посла`
13
давши наказ, щоб Іуду умертвити, спільників його розсіяти, Алкима ж поставити первосвящеником великого храму.
13
да'въ за'повDњ, самаго і^ё'дђ ё^биᲄи і^ и^же с ни'мъ расточи'ти” поста'вити же а^лки'ма а^рхїере'я вели'каго хра'ма”
14
Тоді язичники, які втекли з Юдеї від Іуди, натовпами сходилися до Никанора у надії, що нещастя і біди юдеїв зробляться для них благоденством.
14
Тогда` ја^зы'цы ё^бњгшїя въ і^ё^де'ю къ і^ё'де, смњси'шася внеза'пђ съ никаноромъ. хотя'ща і^ё^де'искаго неполђче'нїя и^ бл~говременїя гони'тели бы'ти”
15
Юдеї ж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій.
15
Слы'шавши же і^ё^де'и никано'рово прише'ствїе, и^ повинове'нїе ја%ꙁы'къ, поко'ивше ꙁеMлю моля'хђ даже до' вњка посᲄа'вльшаго лю'ди своя прsно съ ја^вле'нїемъ въспомага'я свое^я ради ча'сти”
16
За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау.
16
Повелњвшђ же вое^во'дњ ско'ро эTтђдђ дви'гнђшася, и^ смњси'шася съ страно'ю деса'влею”
17
Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику поразку.
17
Си'монъ же братъ і^ё'динъ сътвори` съ никано'роM бра'нь мале же ё^страшися нахожде'нїя раd сђпоста'тъ,
18
Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся вирішити справу кровопролиттям;
18
ја%коже слыша никаноr мђжество и^же ѓ^ і^ё'де сђщиX, и^ бл~годш~їе и^мже подвиꙁа'юᲄся ꙁа эTч~ество и^ страша'шеся сђда крове ради сътвори'ти”
19
тому послав Посидонія, Феодота і Маттафію — укласти з юдеями мир.
19
Сего ради посла`, посидо'на, і џеѓ^до'та, и^ маTтаџїа, даᲄи и^ взя'ти десни'цђ”
20
Після довгого розмірковування про це, і коли вождь сповістив про те народ, склалася одностайна думка, і вони погодилися на переговори
20
На мно'ѕњ же ѓ^ семъ бывшђ совњтђ, и^ вое^во'да къ мно'жествђ и^ꙁнесе. всњмᲆ е^ді'но бысть и^ꙁволе'нїе прїя'ти дрђжбђ.
21
і призначили день, у який би зійтися їм разом наодинці, і коли він настав, поставили для кожного особливі сідалища.
21
и^ нареко'ша дн~ь во'ньже на ё^е^дине'нїе сни'дђтся, и^ прїиде, и^ поста'виша комђждо сњда'лище”
22
Іуда ж поставив у зручних місцях озброєних людей напоготові, щоб від ворогів раптово не пішло якого-небудь лиходійства, — і мали вони мирну нараду.
22
Повелњ же і^ё'да въѓ^рђженымъ быти гото'воM въ мњстњ подо'бнњ, да не когда эT сђпоста'тъ внеꙁа'пђ ѕлодњянїе бђдеT и^ съвръше'нђ бесњдђ сътвори'ша.
23
Никанор пробув у Єрусалимі деякий час, і не зробив нічого недоречного, і відпустив зібраний народ.
23
пребысть же никано'ръ въ і^ерsлимњ, и^ никое^гоже ѕла` сътвори`. ста'да же народовъ събра'нныхъ эTпђсти`”
24
Він постійно мав Іуду з собою і душевно прихилився до цього мужа;
24
И$мњяше же і^ё'дђ всегда` въ лицы` и^ дш~евне прилежа'ше мђжђ.
25
переконав його одружитися, щоб народжувати дітей. Іуда одружився, заспокоївся і насолоджувався життям.
25
молиy е^го жени'тися и^ ча'да сътвори'ти. и^ ѓ^женься бл~гостояше и^ соѓ^бщися жи'тїю”
26
Алким же, бачачи взаємну їх один до одного прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем.
26
А$лким же ви'дящи межDђ и^ма бл~гораꙁђмїе и^ бы'вшая совњща'нїя” Прїиде къ дими'трїю и^ гл~аше, никанора вещемъ чюждим# мђдръствова'ти” і^ё^дђ же совњт#ника црsтва свое^го въспрїяти.
27
Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Маккавея в Антиохію у кайданах.
27
цр~ь же възја^ри'ся, и^ стропти'выми ѓ^клевета'нїи е^го раꙁъсверњпњ” писа` никано'рђ рекђщи. ѓ^ ꙁавњща'нїяхъ сихъ тя'жко ми е^сть носити. повелњва'ю же т^и мак#кавея свяꙁанA посла'ти к на'мъ въ а^нтїѓхїю”
28
Коли довідався про це Никанор, то знітився, і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого.
28
Оу^вњдњ же ѓ^ си'хъ никано'ръ и^ смятеся и^ бњдне пребыва'ше. не хотя эTврещися ꙁавњща'наго, ꙁане` ничто'же видњ ѓ^би'дна въ мђжи.
29
Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю.
29
н^о понеже цр~ю съпротивиᲄися не бᲇ бл~говре'мя снабдя'ше воиnствоM сїя сᲆвершити”
30
Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора.
30
Мак#каве'и же ви'дящи собою грознње дња'ти никанора, ѓ^бычное срњтнїе ѕвᲇрско і^мђща. разђмᲇ не эT блажа'иша быᲄи прещенїя с^и, собра` нема'ло и^же ѓ%крsтъ себе, и^ съкрыся эT никанора.
31
Коли останній довідався, що Іуда майстерно випередив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли священики приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа.
31
позна' же дрђгъ е^го ја%ко роDнњише эT мђжа ратђ'ется, прїиде къ вели'комђ и^ ст~омђ хра'мђ, и^ въꙁнося'щиM подобныя жертвы повелњ преда'ти мђжа”
32
Коли ж вони з клятвою говорили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає,
32
И$м#же е^гда` съ кля'твою рекшимъ не вњдњти ка'мо е^сть и^ще'мыи. и^ простерᲆ рђкђ на цр~ковъ кляTся рекђщи,
33
то він, простягнувши правицю на храм, поклявся, сказавши: якщо ви не видасте мені Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, розкопаю жертовник, і збудую тут славний храм Діонису.
33
а^ще не предасте ми свя'зана і^ё'дђ. т^о бж~їи храM в равнинђ сᲆтворђ и^ ѓ'лтарь раскопа'ю, и^ капище дїѓнисїю сътворю зде`.
34
Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здіймаючи руки до неба, благали постійного Захисника народу нашого і говорили:
34
и^ сїя рекъ эTи'де” Жръцы же въꙁдњ'юще рђцњ на' нб~о призывахђ строи'теля и^ съпоборьника јаꙁыка и^хъ, сђщаго всегда, сїя рекђщи”
35
Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьому бути місцем Твого перебування між нами.
35
Ты г~и всњхъ сы'и, не требђ'яи ничᲄоже бл~говолил# е^си храмъ ѓ^бита'нїя твое^го быти в насъ”
36
І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні.
36
И$ нн~њ ЭO ст~е всякого ѓ^сщ~енїя и^ г~и, съхрани въ вњк# несквернеn храмъ твои секраты ѓ^чищеныи” загради' же всяка ё^ста` неправеDна.
37
Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв.
37
разїи же нњ'кто ста`рецъ эT і^ерsли'ма ѓ^клеветаn бысть никанорђ” Мђжᲆ любополитъ и^ ѕњло добрњсло'выи. и^ по бл~гораꙁђмїю эTц~ъ і^ё^деѓ^мъ и^меновашеся”
38
Він у попередні смутні часи стояв на боці юдейства і з усією старанністю віддавав за юдейство і тіло і душу.
38
Бысть б^о въ прежниX временеX смњшенїя сђдъ внося і^ё^де'иства ради си'цевъ, ја%котњло и^ дш~ђ предаа'ше съ всякимᲆ прилњжанїемъ”
39
Никанор, бажаючи показати, яку він має ненависть проти юдеїв, послав понад п’ятсот воїнів, щоб схопити його,
39
Хотя'ше же ника'норъ и^ꙁ#вњстно ја^вити не'нависть ю%же и^мњ на і^ё^де'и, посла` во'инъ пять соT ја%ти е^го.
40
бо думав, що, взявши його, заподіє їм нещастя.
40
мняше б^о ѓ%наго ја%вши сиM съдњлати по'лезная.
41
Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже наказано було принести вогню, щоб запалити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем,
41
мно'жествђ же хотя'щђ столпъ раскопа'ти и^ дворныи двери раꙁдрђша'ющи, і^ повелњша ѓ%гнь принести и^ двери зажещи” Є$гда` и^маше е^го мечемъ ся пораѕи.
42
бажаючи краще доблесно вмерти, ніж потрапити до рук беззаконників і негідно знечестити своє благородство.
42
лђче хотя ё%мрети неже л^и врагомъ поDрђчникᲆ быти, и^ свое` бл~гороDство ѓ^беZчестиᲄи.
43
Але оскільки удар виявився від поспіху неточним, а натовп уже вривався у двері, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу.
43
скоростиy ради не смр~тна ја%зва бысть, наро'доM же двери раꙁбива'ющимъ, ѓ%н# же притекъ дръзновенне на стњнђ сверже самъ себе мђжествено наро'ды,
44
Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт.
44
ѓ^ни же а%бїе разбњгошася паденїя е^го ради. и^ паде посредњ и^хъ.
45
Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяжкі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі.
45
е^ще же дыхаше разжеn дш~ею воста`, кро'виy е^го ѕᲇлне текђщи, и^ тяжча'ишими ранами бысть ја%звенъ. и^ теча` нароD прои^де,
46
Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихання, скінчив таким способом життя.
46
и^ ста` на нњ'коемъ ка'мени высоцњ, и^ ё^же беZ кро'ви бысть” ѓ^бъя'тъ внђтренњя своя` ѓ^бњма рђка'ма врьжеся на наро'ды. възыва'ю^щи владђщаго животоM и^ дх~омъ. сїя е^мђ` па'ки воздати, и^ сиM ѓ%бразоM живота` гонзе”