Друк брошуроюВиконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Глава 14
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською (unicode)
1
Через три роки дійшла чутка до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з сильним сухопутним і морським військом
1
По трїе́хъ же лѣ́тѣхъ оу҆вѣ́бда і҆ꙋ́да, ꙗ҆́кѡ дими́трїй селе́ѵковъ сы́нъ вплывѐ сквозѣ̀ приста́нище, є҆́же при трі́поли, со мно́жествомъ крѣ́пкимъ и҆ кораблѧ́ми,
2
і, оволодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія.
Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровільно осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника,
3
А҆лкі́мъ же нѣ́кто бы́вый пре́жде а҆рхїере́й, во́лею же ѡ҆скверни́выйсѧ во времена̀ смѣше́нїѧ, помы́сливъ, ꙗ҆́кѡ ни кі́имъ ѡ҆́бразомънѣ́бсть є҆мꙋ̀ спасе́нїѧ, нижѐ прихожде́нїѧ ко ст҃о́мꙋ ѻ҆лтарю̀,
4
у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки, які вважалися приналежностями храму, — і в цей день Алким нічого не зробив.
4
прїи́де ко царю̀ дими́трїю сто̀ пѧтьдесѧ́тъ пе́рвагѡ лѣ́та, приносѧ̀ є҆мꙋ̀ вѣне́цъ зла́тъ и҆ фі́нїкъ, къ си̑мъ же и҆ цвѣты̀, и҆̀же мнѧ́хꙋсѧ церко́внїи бы́ти: и въ де́нь ѻ҆́ный молча́ше.
5
Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це:
5
Полꙋчи́въ же вре́мѧ безꙋ́мїю своемꙋ̀ содѣ́йствꙋющее, при́званъ бы́сть дими́трїемъ на собо́ръ и҆ вопроше́нъ, въ ко́емъ состоѧ́нїи и҆ совѣ́тѣ стоѧ́тъ і҆ꙋде́є;
6
так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту.
по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш.
8
пе́рвое оу҆́бѡ ѡ҆ надлежа́щихъ царю̀ вѣ́рность содержа́щь, второ́е же и҆ ѡ҆ свои́хъ гра́жданѣ́хъ промышлѧ́ѧ: предрѣче́ниыхъ бо безслове́сїемъ весьма̀ ро́дъ на́шъ не ма́лѡ стра́ждетъ:
9
Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм:
9
ка̑ѧждо же си́хъ позна́въ, ты̀, царю̀, ѡ҆ странѣ̀ и҆ ѡ҆ ѡ҆бстоѧ́нїи ро́да на́шегѡ проꙋразꙋмѣ́й по человѣколю́бїю, є҆́же и҆́маши ко всѣ̑мъ благопрекло́нное:
10
доки залишається Іуда, не може бути спокою.
10
доне́лѣже бо і҆ꙋ́да жи́въ є҆́сть, невозмо́жно ми́ра полꙋчи́ти веще́мъ.
11
Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія.
11
Сицєвымъ же рѣчє́ннымъ бы́вшымъ ѿ негѡ̀, а҆́бїе про́чїи дрꙋ́зи, враждꙋ̀ и҆мꙋ́щїи на і҆ꙋ́дꙋ, разжего́ша дими́трїа.
12
Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, призначивши його воєначальником у Юдею, послав його,
Юдеї ж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій.
За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау.
16
Повелѣ́вшꙋ же воево́дꙋ, ско́рѡ ѿтꙋ́дꙋ дви́гнꙋшасѧ и҆ смѣси́шасѧ съ ни́ми при гра́дцѣ деса́вли.
17
Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику поразку.
17
Сі́мѡнъ же бра́тъ і҆ꙋ́динъ срази́всѧ съ нїкано́ромъ, ма́лѡ же оу҆страши́всѧ внеза́пнагѡ ра́ди нахожде́нїѧ сꙋпоста́тѡвъ.
18
Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся вирішити справу кровопролиттям;
18
Ѻ҆ба́че же слы́шавъ нїкано́ръ мꙋ́жесто при і҆ꙋ́дѣ сꙋ́щихъ и҆ благодꙋ́шїе, и҆́мже подвиза́ютсѧ за ѻ҆те́чество, оу҆боѧ́сѧ сꙋ́дъ кро́вїю сотвори́ти:
19
тому послав Посидонія, Феодота і Маттафію — укласти з юдеями мир.
Алким же, бачачи взаємну їх один до одного прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем.
Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Маккавея в Антиохію у кайданах.
Коли довідався про це Никанор, то знітився, і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого.
28
Оу҆вѣ́давъ же ѡ҆ си́хъ нїкано́ръ, смѧте́сѧ и҆ тѧ́жкѡ терпѧ́ше завѣща̑ннаѧ ѿри́нꙋти, ни чи́мже є҆го̀ мꙋ́жꙋ ѡ҆би́дѣвшꙋ.
29
Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю.
29
Но поне́же царю̀ сопроти́витисѧ не бѣ̀ возмо́жно, благовре́менства наблюда́ше хи́тростїю военною сїѐ соверши́ти.
30
Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора.
30
Маккаве́й же ви́дѧ над̾ собо́ю гро́знѣе дѣ́юща нїкано́ра и҆ ѡ҆быкнове́нное срѣ́тенїе свирѣ́пѣе и҆мꙋ́ща, оу҆разꙋмѣ́въ не ѿ бла́га бы́ти сꙋровствꙋ̀ семꙋ̀, собра́въ не ма́лѡ сꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ себє̀, скры́сѧ ѿ нїкано́ра.
31
Коли останній довідався, що Іуда майстерно випередив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли священики приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа.
Коли ж вони з клятвою говорили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає,
32
Си̑мъ же съ клѧ́твою ре́кшымъ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́дѧтъ, гдѣ̀ є҆́сть и҆ско́мый, просте́ръ десни́цꙋ на це́рковь, си́ми клѧ́тсѧ:
33
то він, простягнувши правицю на храм, поклявся, сказавши: якщо ви не видасте мені Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, розкопаю жертовник, і збудую тут славний храм Діонису.
33
а҆́ще не предадите́ ми свѧ́зана і҆ꙋ́дꙋ, то̀ бж҃їй хра́мъ ра́венъ со земле́ю сотворю̀, и҆ ѻ҆лта́рь раскопа́ю, и҆ ка́пище дїонѵ́сꙋ сла́вное возста́влю здѣ̀.
34
Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здіймаючи руки до неба, благали постійного Захисника народу нашого і говорили:
34
И҆ сїѧ̑ ре́къ ѿи́де. Жерцы̀ же воздѣ́юще рꙋ́цѣ на не́бо, прнзыва́хꙋ сꙋ́щаго всегда̀ спобо́рника ꙗ҆зы́кꙋ своемꙋ̀, сїѧ̑ рекꙋ́ще:
35
Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьому бути місцем Твого перебування між нами.
І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні.
36
и҆ нн҃ѣ, ѽⷩ҇̑, ст҃е, всѧ́кагѡ ѡ҆сщ҃е́нїѧ гдⷭ҇и, сохранѝ во вѣ́къ нескве́рненъ се́й хра́мъ неда́внѡ ѡ҆чище́нный, загради́ же всѧ̑ка оу҆ста̀ непра́вєдна.
37
Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв.
Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже наказано було принести вогню, щоб запалити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем,
Але оскільки удар виявився від поспіху неточним, а натовп уже вривався у двері, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу.
43
Ско́рости же ра́ди по́двига несме́ртна ꙗ҆́зва бы́сть, и҆ наро́дѡмъ внꙋ́трь две́рїй врѣ́ѧвшымсѧ, восте́къ де́рзостнѡ на стѣ́нꙋ, све́рже са́мъ себѐ мꙋ́жественнѡ на наро́ды.
44
Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт.
Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяжкі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі.
Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихання, скінчив таким способом життя.