Друк брошуроюВиконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Глава 6
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською (unicode)
1
Через якийсь час цар послав одного старця, афінянина, примушувати юдеїв відступати від законів батьківських і не жити за законами Божими,
1
Не по мно́зѣ же вре́мени посла̀ ца́рь ста́рца (нѣ́коего) а҆ѳине́анина понꙋжда́ти і҆ꙋдє́й, дабы̀ ѿстꙋпи́ли ѿ ѻ҆те́ческихъ преда́нїй и҆ по бжⷭ҇твєннымъ зако́нѡмъ не жи́телствовали,
2
а також осквернити храм Єрусалимський і найменувати його храмом Юпітера Олімпійського, а храм у Гаризині, оскільки мешканці того місця прибульці, храмом Юпітера странноприїмного.
2
ѡ҆скверни́ти же и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ хра́мъ и҆ нарещѝ ді́а ѻ҆лѷмпі́йскагѡ, и҆ сꙋ́щїй въ гарїзі́нѣ, ꙗ҆́коже ѡ҆бита́ющїи бѧ́хꙋ на мѣ́стѣ ѻ҆́нѣмъ, ді́а страннопрїи́мца.
3
Важким і нестерпним було для народу нещастя, що настало.
3
Лю́то же и҆ всемꙋ̀ наро́дꙋ бѣ̀ и тѧ́жко нападе́нїе ѕло́бы,
4
Храм наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блудницями, змішувалися з жінками у самих священних притворах і вносили всередину речі недозволені.
Не можна було ні зберігати суботи, ні дотримуватися батьківських свят, ні навіть називатися юдеєм.
6
Бѧ́ше же не возмо́жио сꙋббѡ́тъ храни́ти, ни пра́здникѡвъ ѻ҆те́ческихъ содержа́ти, нижѐ весьма̀ комꙋ̀ себѐ і҆ꙋде́аниномъ и҆менова́ти.
7
З тяжким примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жертви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса.
Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви,
8
Повелѣ́нїе же и҆зы́де въ бли̑жнїѧ гра́ды є҆́ллинскїѧ, птоломе́ю под̾ꙋсти́вшꙋ, да тогѡ́жде оу҆ставле́нїѧ проти́вꙋ і҆ꙋде́євъ оу҆потреблѧ́ютъ, и҆ же́ртвꙋ прино́сѧтъ,
9
а тих, що не погоджувалися переходити до еллінських звичаїв, убивали. Тоді-то можна було бачити справжню біду.
9
не и҆зволѧ́ющихъ же прейтѝ на є҆́ллинскїѧ оу҆ста́вы да оу҆бива́ютъ: бѣ̀ оу҆̀бо ви́дѣти настоѧ́щꙋю бѣ́дность.
10
Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни.
10
Двѣ̀ бо жєны̀ ѡ҆клевєта́ны бы́стѣ ѡ҆брѣ́завшыѧ ча̑да своѧ̑: си́хъ привѣ́сивше и҆́ма къ сосца́мъ младе́нцы и҆ пред̾ наро́домъ ѡ҆бводи́вше и҆̀хъ по гра́дꙋ, со стѣны̀ сверго́ша.
11
Інші бігли у ближні печери, щоб потай святкувати сьомий день, але, будучи виданими Филипу, були спалені, бо вони неправедним вважали захищатися з поваги до святости дня.
Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого.
12
Молю̀ оу҆̀бо чтꙋ́щихъ кни́гꙋ сїю̀ не оу҆страша́тисѧ напа́стей, мнѣ́ти же мꙋчє́їѧ сїѧ̑ не къ погꙋбле́нїю, но къ наказа́нїю ро́да на́шегѡ бы́ти.
13
Бо те саме, що нечестивцям не дається багато часу, але швидко піддаються вони карам, є знамення великого благодіяння.
13
И҆́бо на мно́го вре́мѧ не попꙋска́ти ѕлоче́ствꙋющымъ, но а҆́бїе впа́дати и҆̀мъ въ мꙋчє́нїѧ, вели́кагѡ благодѣѧ́нїѧ є҆́сть зна́менїе.
14
Бо не так, як до інших народів, продовжує Господь довготерпіння, щоб карати їх, коли вони досягнуть повноти гріхів, не так судив Він про нас,
14
Не бо̀ ꙗ҆́коже на и҆́ныхъ ꙗ҆зы́цѣхъ жде́тъ долготерпѣли́вый влⷣка, до́ндеже дости́гшихъ ко и҆сполне́нїю грѣхѡ́въ мꙋ́читъ, та́кѡ и҆ на на́съ сꙋдѝ бы́ти:
15
щоб покарати нас після, коли вже досягнемо краю гріхів.
15
да не до конца̀ дости́гшымъ грѣхѡ́мъ на́шымъ, послѣдѝ на́мъ ѿмсти́тъ.
16
Він ніколи не відбирає у нас Своєї милости і, караючи нещастями, не залишає Свого народу.
16
Сегѡ̀ ра́ди никогда́же ѿ на́съ млⷭ҇рдїе своѐ ѿе́млетъ: наказꙋ́ѧй же бѣ́дствами не ѡ҆ставлѧ́етъ люді́й свои́хъ.
17
Втім, нехай буде це сказано на пам’ять нам: після цих небагатьох слів повернемося до оповіді.
17
Но сїѧ̑ ко оу҆вѣща́нїю на́мъ речє́на сꙋ́ть: ма́лыми же подоба́етъ вни́ти въ по́вѣсть.
18
Був такий собі Єлеазар, з перших книжників, муж, який уже досяг старости, але дуже красивої зовнішности: його примушували, розкриваючи йому рот, їсти свиняче м’ясо.
Віддаючи перевагу славній смерті перед зганьбленим життям, він добровільно пішов на муки, і плював,
19
Ѻ҆́нъ же со сла́вою сме́рть па́че, не́жели ненави́стный живо́тъ пред̾избра́въ, во́лею и҆дѧ́ше на мꙋ́кꙋ:
20
як належало тим, хто вирішив устояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати.
20
плю́нꙋвъ же (на та̑ѧ), и҆́мже ѡ҆́бразомъ подоба́ше приходи́ти хотѧ́щымъ терпѣ́ти мꙋче́нїе, ꙗ҆̀же не лѣ́ть бѣ̀ ꙗ҆́сти ра́ди любле́нїѧ живота̀.
21
Тоді приставлені до беззаконного жертвоприношення, які знали цього мужа з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принести ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо,
21
Ко беззако́ннѣй же приста́вленнїи же́ртвѣ, дре́внѧгѡ ра́ди къ мꙋ́жꙋ зна́нїѧ, взе́мше є҆го̀ на є҆ди́нѣ молѧ́хꙋ, да принесє́наѧ мѧса̀, ꙗ҆̀же ꙗ҆́сти є҆мꙋ̀ лѣ́ть бѧ́ше, є҆гѡ̀ ра́ди оу҆готѡ́вана, притвори́тъ себѐ а҆́ки ꙗ҆дꙋ́ща повелѣ̑ннаѧ ѿ царѧ̀ же́ртвєннаѧ мѧса̀:
22
щоб через це уникнути смерти і за давньою з ними дружбою скористатися їхнім людинолюбством.
Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше — святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть;
бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’яностолітній Єлеазар перейшов у язичництво,
24
не бо̀ во́зрастꙋ на́шемꙋ досто́йно є҆́сть лицемѣ́рити, да мно́зи ѿ ю҆́ныхъ непщꙋ́юще є҆леаза́ра девѧтидесѧтилѣ́тна прейтѝ къ жи́телствꙋ и҆ноплеме́нныхъ,
25
і самі внаслідок мого лицемірства, заради короткого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість.
а юним залишу добрий приклад — охоче і мужньо приймати смерть за шановані і святі закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки.
28
ю҆́нымъ же ѡ҆́бразъ до́блїй ѡ҆ста́влю, є҆́же оу҆се́рднѡ и҆ до́бльственнѡ за чєстны́ѧ и҆ свѧты̑ѧ зако́ны оу҆мира́ти. И҆ сїѧ̑ ре́къ, со тща́нїемъ на мꙋ́кꙋ по́йде.
29
Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим виявлену до нього доброзичливість змінили на ненависть через вищесказані слова, бо вони вважали їх божевіллям.
Готуючись уже померти під ударами, він, застогнавши, промовив: Господу, Який має досконале відання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страждання, а душею охоче терплю їх зі страху перед Ним.
30
Хотѧ́ же ра́нами сконча́тисѧ, возстена́въ речѐ: гдⷭ҇еви ст҃ы́й ра́зꙋмъ и҆мꙋ́щемꙋ ꙗ҆́вно є҆́сть, ꙗ҆́кѡ ѿ сме́рти могꙋ́щь и҆зба́витисѧ, же́стѡкїѧ терплю̀ на тѣ́лѣ бѡлѣ́зни оу҆ѧзвлѧ́емь, на дꙋши́ же сла́дцѣ стра́ха ра́ди є҆гѡ̀ сїѧ̑ стра́ждꙋ.
31
І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з народу зразок доблести і пам’ятник доброчесности.
31
И҆ се́й оу҆̀бо си́мъ ѡ҆́бразомъ живо́тъ сконча̀, не то́кмѡ ю҆́ношамъ, но и҆ премнѡ́гимъ ꙗ҆зы́ка свою̀ сме́рть во ѡ҆́бразъ до́блести и҆ въ памѧть добродѣ́тели ѡ҆ста́вивъ.