Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
І помітив Іоав, син Саруї, що серце царя навернулося до Авессалома.
1
И разумѣ́ Іоа́въ сы́нъ сару́инъ, я́ко се́рдце царе́во преклони́ся ко Авессало́му.
2
І послав Іоав у Фекою, і взяв звідти розумну жінку і сказав їй: прикинься, що ти плачеш, і одягни печальний одяг, і не намащуйся єлеєм, і представся жінкою, яка багато днів плакала за померлим;
2
И посла́ Іоа́въ въ Ѳеко́ю, и взя́ отту́ду жену́ му́дру и рече́ къ не́й: сѣ́туй ны́нѣ, и облецы́ся въ ри́зы сѣ́тованія, и не пома́жися єле́ємъ, и бу́деши я́ко жена́ сѣ́тующая о уме́ршемъ дни́ мно́ги:
3
і піди до царя і скажи йому так і так. І вклав Іоав у вуста її, що сказати.
3
и вни́деши ко царю́ и рече́ши къ нему́ по глаго́лу сему́. И положи́ Іоа́въ словеса́ своя́ во уста́ єя́.
4
І ввійшла жінка фекоїтянка до царя й упала лицем своїм на землю, і поклонилася і сказала: допоможи, царю, [допоможи]!
4
И вни́де жена́ Ѳекоі́тяныня ко царю́ и паде́ на лицы́ своє́мъ на зе́млю, и поклони́ся єму́, и рече́: спаси́, царю́, спаси́ мя.
5
І сказав їй цар: що тобі? І сказала вона: я [давно] вдова, чоловік мій помер;
5
И рече́ є́й ца́рь: что́ ти є́сть? Она́ же рече́: изда́вна вдова́ жена́ а́зъ є́смь, и у́мре му́жъ мо́й:
6
і у раби твоєї було два сини; вони посварилися в полі, і не було кому розняти їх, і вразив один другого й умертвив його.
6
и рабѣ́ твоє́й два́ сы́на, и би́стася о́ба на селѣ́, и не бы́сть кто́ бы и́хъ разлучи́лъ, и нападе́ єди́нъ на бра́та своєго́, и умертви́ єго́:
7
І ось, повстали всі родичі на рабу твою, і говорять: «віддай убивцю брата свого; ми вб’ємо його за душу брата його, якого він згубив, і знищимо навіть спадкоємця». І так вони погасять останню іскру мою, щоб не залишити чоловікові моєму імені і потомства на лиці землі.
7
и се́, воста́ все́ оте́чество на рабу́ твою́ и рѣ́ша: да́й уби́вшаго бра́та своєго́, и умертви́мъ єго́ вмѣ́сто души́ бра́та, єго́же уби́, и погуби́мъ и наслѣ́дника ва́шего: и угася́тъ и́скру мою́ оста́вшуюся, я́ко не оста́вити му́жу моєму́ оста́нка и и́мене на лицы́ земли́.
8
І сказав цар жінці: йди спокійно додому, я дам наказ про тебе.
8
И рече́ ца́рь къ женѣ́: иди́ здра́ва въ до́мъ сво́й, и а́зъ заповѣ́даю о тебѣ́.
9
Але жінка фекоїтянка сказала цареві: на мені, господарю мій царю, нехай буде провина і на домі батька мого, цар же і престіл його невинний.
9
И рече́ жена́ Ѳекоі́тяныня ко царю́: на мнѣ́ беззако́ніє, го́споди мо́й царю́, и на дому́ отца́ моєго́, ца́рь же и престо́лъ єго́ непови́ненъ.
10
І сказав цар: того, хто буде проти тебе, приведи до мене, і він більше не торкнеться тебе.
10
И рече́ ца́рь: кто́ глаго́ляй къ тебѣ́, и приведе́ши єго́ ко мнѣ́, и не приложи́тъ ктому́ косну́тися єму́?
11
Вона сказала: пом’яни, царю, Господа Бога твого, щоб не примножилися месники за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: живий Господь! не упаде і волосина сина твого на землю.
11
И рече́ жена́: да воспомя́нетъ ны́нѣ ца́рь Го́спода Бо́га своєго́, внегда́ умно́жити у́жика кро́ве, є́же растли́ти, и не и́мутъ погуби́ти сы́на моєго́. И рече́ [ца́рь]: жи́въ Госпо́дь, а́ще и вла́съ паде́тъ сы́ну твоєму́ съ главы́ на зе́млю.
12
І сказала жінка: дозволь рабі твоїй сказати ще слово господарю моєму царю.
12
И рече́ жена́: да глаго́летъ ны́нѣ раба́ твоя́ ко господи́ну моєму́ царю́ сло́во. О́нъ же рече́: глаго́ли.
13
Він сказав: говори. І сказала жінка: чому ти так думаєш проти народу Божого? Цар, сказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнанця свого.
13
И рече́ жена́: почто́ помы́слилъ єси́ та́ко о лю́дехъ Бо́жіихъ? єда́ от у́стъ царе́выхъ сло́во сіє́ а́ки преступле́ніє, є́же не возврати́ти царю́ отринове́ннаго своєго́?
14
Ми помремо і будемо, як вода, вилита на землю, яку не можна зібрати; але Бог не бажає погубити душу і помишляє, як би не відкинути від Себе і відкинутого.
14
я́ко сме́ртію у́мремъ, и я́ко вода́ низходя́щая на зе́млю, я́же не собере́тся, и пріи́метъ Бо́гъ ду́шу, и помышля́яй спасти́ от него́ отринове́ннаго:
15
І тепер я прийшла сказати цареві, господарю моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і раба твоя сказала: поговорю я з царем, чи не зробить він за словом раби своєї;
15
и ны́нѣ я́ко пріидо́хъ глаго́лати ко царю́ господи́ну моєму́ глаго́лъ се́й, я́ко уви́дятъ мя́ лю́діє, и рече́тъ раба́ твоя́: да глаго́летъ у́бо ко господи́ну моєму́ царю́, не́гли сотвори́тъ ца́рь сло́во рабы́ своєя́,
16
цар вислухає і визволить рабу свою від руки людей, які хочуть знищити мене разом із сином моїм із насліддя Божого.
16
я́ко услы́шитъ ца́рь: да и́зметъ рабу́ свою́ изъ ру́къ муже́й и́щущихъ погуби́ти мя́ и сы́на моєго́ от уча́стія Бо́жія:
17
І сказала раба твоя: нехай буде слово господаря мого царя в утіху мені, тому що господар мій цар, як ангел Божий, і може вислухати і добре і лихе. І Господь Бог твій буде з тобою.
17
и рече́тъ раба́ твоя́: да бу́детъ ны́нѣ сло́во го́спода моєго́ царя́ на же́ртву: я́коже бо а́нгелъ Бо́жій, та́ко госпо́дь мо́й ца́рь, є́же слы́шати благо́є и зло́є: и Госпо́дь Бо́гъ тво́й бу́детъ съ тобо́ю.
18
І відповів цар і сказав жінці: не втаї від мене, про що я запитаю тебе. І сказала жінка: говори, господарю мій царю.
18
И отвѣща́ ца́рь и рече́ къ женѣ́: ника́коже да утаи́ши от мене́ глаго́ла, о не́мже а́зъ вопрошу́ тя. И рече́ жена́: да глаго́летъ у́бо госпо́дь мо́й ца́рь.
19
І сказав цар: чи не рука Іоава у всьому цьому з тобою? І відповіла жінка і сказала: нехай живе душа твоя, господарю мій царю; ні праворуч, ні ліворуч не можна ухилитися від того, що сказав господар мій, цар; справді, раб твій Іоав наказав мені, і він вклав у вуста раби твоєї усі ці слова;
19
И рече́ ца́рь: єда́ рука́ Іоа́вля о все́мъ се́мъ съ тобо́ю? И рече́ жена́ къ царю́: да живе́тъ душа́ твоя́, го́споди мо́й царю́, а́ще є́сть одесну́ю или́ ошу́юю от всѣ́хъ, я́же глаго́ла господи́нъ мо́й ца́рь, я́ко ра́бъ тво́й Іоа́въ то́й заповѣ́да мнѣ́, и то́й вложи́ во уста́ рабѣ́ твоє́й вся́ словеса́ сія́:
20
щоб притчею дати ділу такий вигляд, раб твій Іоав навчив мене; але господар мій [цар] мудрий, як мудрий ангел Божий, щоб знати все, що на землі.
20
за є́же пріити́ лицу́ глаго́ла сего́, є́же сотвори́ ра́бъ тво́й Іоа́въ сло́во сіє́: господи́нъ же мо́й ца́рь му́дръ, я́коже му́дрость а́нгела Бо́жія, є́же разумѣ́ти вся́, я́же на земли́.
21
І сказав цар Іоаву: ось, я зробив [за словом твоїм]; піди ж, поверни отрока Авессалома.
21
И рече́ ца́рь ко Іоа́ву: се́, ны́нѣ сотвори́хъ ти́ по словеси́ твоєму́ сему́: иди́, возврати́ о́трока Авессало́ма.
22
Тоді Іоав упав лицем на землю і поклонився, і благословив царя і сказав: тепер знає раб твій, що знайшов благовоління перед очима твоїми, господарю мій царю, тому що цар зробив за словом раба свого.
22
И паде́ на лицы́ своє́мъ Іоа́въ на зе́млю, и поклони́ся, и благослови́ царя́. И рече́ Іоа́въ: дне́сь позна́ ра́бъ тво́й, я́ко обрѣто́хъ благода́ть предъ очи́ма твои́ма, го́споди мо́й царю́, я́ко сотвори́ господи́нъ мо́й ца́рь сло́во раба́ своєго́.
23
І встав Іоав, і пішов у Гессур, і привів Авессалома в Єрусалим.
23
И воста́ Іоа́въ и и́де въ гедсу́ръ, и приведе́ Авессало́ма во Ієрусали́мъ.
24
І сказав цар: нехай він повернеться в дім свій, а лиця мого не бачить. І пішов Авессалом у свій дім, а лиця царевого не бачив.
24
И рече́ ца́рь: да возврати́тся въ до́мъ сво́й, лица́ же моєго́ да не ви́дитъ. И возврати́ся Авессало́мъ въ до́мъ сво́й, лица́ же царе́ва не ви́дѣ.
25
Не було в усьому Ізраїлі чоловіка настільки красивого, як Авессалом, і стільки хвалимого, як він; від підошви ніг до верха голови його не було в нього недоліку.
25
И я́коже Авессало́мъ не бѣ́ му́жъ во все́мъ Ізра́или хва́ленъ зѣло́: от пяты́ ноги́ єго́ и до верха́ єго́ не бѣ́ въ не́мъ поро́ка:
26
Коли він стриг голову свою, — а він стриг її щороку, тому що вона обтяжувала його, — то волосся з голови його важило двісті сиклів за вагою царською.
26
и внегда́ стрищи́ єму́ главу́ свою́, и бы́сть от нача́ла дні́й до дні́й въ ня́же стрижа́шеся, я́ко тя́жко бя́ше єму́ от ни́хъ, и стригу́щься вѣ́сяше власы́ главы́ своєя́ двѣ́сти сі́клей по сі́клю ца́рскому.
27
І народилися в Авессалома три сини й одна дочка, на ім’я Фамар; вона була жінка красива [і стала дружиною Ровоама, сина Соломонового, і народила йому Авию].
27
И роди́шася Авессало́му три́ сы́ны и дще́рь єди́на, и и́мя є́й Ѳама́рь: сія́ бѣ́ жена́ добра́ зѣло́ взо́ромъ, и бы́сть жена́ ровоа́му сы́ну Соломо́ню, и роди́ єму́ Аві́ю.
28
І залишався Авессалом в Єрусалимі два роки, а лиця царевого не бачив.
28
И сѣдя́ше Авессало́мъ во Ієрусали́мѣ два́ лѣ́та дні́й, и лица́ царе́ва не ви́дѣ.
29
І послав Авессалом за Іоавом, щоб послати його до царя, але той не захотів прийти до нього. Послав і вдруге; але той не захотів прийти.
29
И посла́ Авессало́мъ ко Іоа́ву, дабы́ посла́ти єго́ ко царю́, и не восхотѣ́ пріити́ къ нему́: и посла́ второ́є къ нему́, и не восхотѣ́ пріити́.
30
І сказав [Авессалом] слугам своїм: бачите ділянку поля Іоава поряд з моїм, і в нього там ячмінь; підіть, випаліть його вогнем. І випалили слуги Авессалома ту ділянку поля вогнем. [І прийшли слуги Іоава до нього, роздерши одяг свій, і сказали: слуги Авессалома випалили ділянку твою вогнем.]
30
И рече́ Авессало́мъ ко отроко́мъ свои́мъ: ви́дите, ча́сть на селѣ́ Іоа́вли бли́зъ мене́, єго́ та́мо ячме́нь, иди́те и запали́те єго́ огне́мъ. И запали́ша раби́ Авессало́мли ча́сть [Іоа́влю] огне́мъ. И пріидо́ша раби́ Іоа́вли къ нему́ раздра́вше ри́зы своя́, и рѣ́ша: пожго́ша раби́ Авессало́мли ча́сть твою́ огне́мъ.
31
І встав Іоав, і прийшов до Авессалома в дім, і сказав йому: навіщо слуги твої випалили мою ділянку вогнем?
31
И воста́ Іоа́въ и пріи́де ко Авессало́му въ до́мъ, и рече́ къ нему́: почто́ сожго́ша раби́ твои́ ча́сть мою́ огне́мъ?
32
І сказав Авессалом Іоаву: ось, я посилав за тобою, говорячи: прийди сюди, і я пошлю тебе до царя сказати: навіщо я прийшов з Гессура? Краще було б мені залишатися там. Я хочу побачити лице царя. Якщо ж я винен, то убий мене.
32
И рече́ Авессало́мъ ко Іоа́ву: се́, посыла́хъ къ тебѣ́, глаго́ля: иди́ сѣ́мо, и послю́ тя ко царю́, глаго́ля: почто́ пріидо́хъ изъ гедсу́ра? лу́чше ми́ бѣ́ бы́ти єще́ та́мо: и ны́нѣ се́, лица́ царе́ва не ви́дѣхъ: а́ще же є́сть во мнѣ́ непра́вда, то́ умертви́ мя.
33
І пішов Іоав до царя і переказав йому це. І покликав цар Авессалома; він прийшов до царя, [поклонився йому] й упав лицем своїм на землю перед царем; і поцілував цар Авессалома.
33
И вни́де Іоа́въ ко царю́ и возвѣсти́ єму́. И призва́ Авессало́ма, и пріи́де ко царю́, и поклони́ся єму́, и паде́ лице́мъ свои́мъ на зе́млю предъ лице́мъ царе́вымъ, и облобыза́ ца́рь Авессало́ма.