Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Після цього Авессалом завів у себе колісниці і коней і п’ятдесят скороходів.
1
И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ сотворѝ себѣ̀ а҆вессалѡ́мъ колєсни́цы и҆ ко́ни и҆ пѧтьдесѧ́тъ мꙋ̑жъ текꙋ́щихъ пред̾ ни́мъ:
2
І вставав Авессалом рано-вранці, і ставав при дорозі біля воріт, і коли хто-небудь, маючи позов, ішов до царя на суд, то Авессалом підкликав його до себе і запитував: з якого міста ти? І коли той відповідав: з такого-то коліна Ізраїлевого раб твій,
2
и҆ востава́ше ра́нѡ а҆вессалѡ́мъ, и҆ стоѧ́ше при са́мѣмъ пꙋтѝ вра́тъ: и҆ бы́сть всѧ́къ мꙋ́жъ, є҆мꙋ́же бѧ́ше прѧ̀, прїи́де пред̾ царѧ̀ на сꙋ́дъ, и҆ возопѝ къ немꙋ̀ а҆вессалѡ́мъ, и҆ глаго́лаше є҆мꙋ̀: ѿ ко́егѡ гра́да ты̀ є҆сѝ; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ мꙋ́жъ: ѿ є҆ди́нагѡ колѣ́нъ і҆и҃левыхъ ра́бъ тво́й.
3
тоді говорив йому Авессалом: ось, справа твоя добра і справедлива, але у царя нема кому вислухати тебе.
3
И҆ речѐ къ немꙋ̀ а҆вессалѡ́мъ: сѐ, словеса̀ твоѧ̑ бла̑га и҆ оу҆дѡ́бна, но слꙋ́шающагѡ нѣ́сть тѝ ѿ царѧ̀.
4
І говорив Авессалом: о, якби мене поставили суддею в цій землі! До мене приходив би всякий, хто має суперечку і позов, і я судив би його за правдою.
4
И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ: кто́ мѧ поста́витъ сꙋдїю̀ на землѝ, и҆ ко мнѣ̀ прїи́детъ всѧ́къ мꙋ́жъ и҆мѣ́ѧй прю̀ и҆ сꙋ́дъ, и҆ ѡ҆правда́ю є҆го̀;
5
І коли підходив хто-небудь поклонитися йому, то він простягав руку свою й обіймав його і цілував його.
5
И҆ бы́сть є҆гда̀ приближа́шесѧ мꙋ́жъ поклони́тисѧ є҆мꙋ̀, и҆ простира́ше рꙋ́кꙋ свою̀, и҆ прїима́ше є҆го̀, и҆ цѣлова́ше є҆го̀.
6
Так робив Авессалом із кожним ізраїльтянином, який приходив на суд до царя, і приваблював Авессалом до себе серця ізраїльтян.
6
И҆ сотворѝ а҆вессалѡ́мъ по глаго́лꙋ семꙋ̀ всемꙋ̀ і҆и҃лю приходѧ́щымъ на сꙋ́дъ къ царю̀ и҆ приꙋсво́и а҆вессалѡ́мъ сердца̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.
7
Коли минуло сорок років царювання Давида, Авессалом сказав цареві: піду я і виконаю обітницю мою, яку я дав Господу, у Хевроні;
7
И҆ бы́сть ѿ конца̀ четы́редесѧти лѣ́тъ, и҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: пойдꙋ̀ нн҃ѣ и҆ возда́мъ ѡ҆бѣ́ты моѧ̑, ꙗ҆̀же ѡ҆бѣща́хъ гдⷭ҇ꙋ въ хеврѡ́нѣ:
8
бо я, раб твій, живучи в Гессурі в Сирії, дав обітницю: якщо Господь поверне мене в Єрусалим, то я принесу жертву Господу.
8
занѐ ѡ҆бѣ́тъ ѡ҆бѣща̀ ра́бъ тво́й, є҆гда̀ жи́хъ въ гедсꙋ́рѣ сѷрі́йстѣмъ, глаго́лѧ: а҆́ще возвраща́ѧ возврати́тъ мѧ̀ гдⷭ҇ь во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ послꙋжꙋ̀ гдⷭ҇ꙋ.
9
І сказав йому цар: іди з миром. І встав він і пішов у Хеврон.
9
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: и҆дѝ съ ми́ромъ. И҆ воста́въ и҆́де въ хеврѡ́нъ.
10
І розіслав Авессалом спостерігачів в усі коліна Ізраїлеві, сказавши: коли ви почуєте звук труби, то говоріть: Авессалом став царем у Хевроні.
10
И҆ посла̀ а҆вессалѡ́мъ соглѧда̑таи во всѧ̑ кѡлѣ́на і҆и҃лєва, глаго́лѧ: є҆гда̀ оу҆слы́шите вы̀ гла́съ трꙋбы̀ ро́жаны, и҆ рцы́те: воцари́сѧ ца́рь а҆вессалѡ́мъ въ хеврѡ́нѣ.
11
З Авессаломом пішли з Єрусалима двісті чоловік, які були запрошені ним, і пішли з простоти своєї, не знаючи, в чому справа.
11
И҆ и҆до́ша со а҆вессалѡ́момъ двѣ́сти мꙋже́й ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма по́звани: и҆ и҆дѧ́хꙋ въ простотѣ̀ свое́й, и҆ не разꙋмѣ́ша всѧ́кагѡ глаго́ла.
12
Під час жертвоприношення Авессалом послав і прикликав Ахитофела гилонянина, радника Давидового, з його міста Гило. І склалася сильна змова, і народ стікався і збільшувався навколо Авессалома.
12
И҆ посла̀ а҆вессалѡ́мъ, и҆ призва̀ а҆хїтофе́ла галамоні́йскаго, совѣ́тника даві́дова, ѿ гра́да є҆гѡ̀ гѡла́мы, є҆гда̀ жрѧ́ше жє́ртвы. И҆ бы́сть смѧте́нїе крѣ́пко: и҆ люді́й мно́жество и҆дꙋ́щихъ со а҆вессалѡ́момъ.
13
І прийшов вісник до Давида і сказав: серце ізраїльтян схилилося на бік Авессалома.
13
И҆ прїи́де вѣ́стникъ къ даві́дꙋ, глаго́лѧ: бы́сть се́рдце мꙋже́й і҆и҃левыхъ со а҆вессалѡ́момъ.
14
І сказав Давид усім слугам своїм, які були при ньому в Єрусалимі: встаньте, втечімо, тому що не буде нам порятунку від Авессалома; поспішайте, щоб нам утекти, щоб він не застиг і не захопив нас, і не навів на нас лиха і не знищив міста мечем.
14
И҆ речѐ даві́дъ всѣ̑мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ сꙋ́щымъ съ ни́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: воста́ните, и҆ бѣжи́мъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть на́мъ спасе́нїѧ ѿ лица̀ а҆вессалѡ́млѧ: оу҆скори́те и҆тѝ, да не оу҆скори́тъ и҆ во́зметъ на́съ, и҆ наведе́тъ на на́съ ѕло́бꙋ, и҆ и҆збїе́тъ гра́дъ ѻ҆́стрїемъ меча̀.
15
І сказали слуги царські царю: в усьому, що вгодно господарю нашому царю, ми — раби твої.
15
И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы царє́вы къ царю̀: всѧ̑ є҆ли̑ка заповѣ́сть госпо́дь на́шъ ца́рь, сѐ, мы̀ ѻ҆́троцы твоѝ.
16
І вийшов цар і весь дім його за ним пішки. Залишив же цар десять дружин, наложниць [своїх], для збереження дому.
16
И҆ и҆зы́де ца́рь и҆ ве́сь до́мъ є҆гѡ̀ нога́ми свои́ми, и҆ ѡ҆ста́ви ца́рь де́сѧть же́нъ подло́жницъ свои́хъ храни́ти до́мъ.
17
І вийшов цар і весь народ пішки, і зупинилися в Беф-Мерхата.
17
И҆ и҆зы́де ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ пѣ̑ши и҆ ста́ша въ домꙋ̀ сꙋ́щемъ дале́че:
18
І всі слуги його йшли по боках його, і всі хелефеї, і всі фелефеї, і всі гефяни до шестисот чоловік, які прийшли разом з ним з Гефа, йшли попереду царя.
18
и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ ѿ ѻ҆бою̀ странꙋ̑ є҆гѡ̀ и҆дѧ́хꙋ, и҆ всѝ хелеѳе́є и҆ всѝ фелеѳе́є и҆ всѝ геѳе́є, ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й ше́дше пѣ̑ши ѿ ге́ѳа пред̾идѧ́хꙋ пред̾ лице́мъ царе́вымъ.
19
І сказав цар Еффею гефянину: навіщо і ти йдеш з нами? Повернися і залишайся з тим царем; тому що ти — чужеземець і прийшов сюди зі свого місця;
19
И҆ речѐ ца́рь ко є҆ѳѳе́ю геѳѳе́инꙋ: почто̀ и҆ ты̀ и҆́деши съ на́ми; возврати́сѧ и҆ живѝ съ царе́мъ, ꙗ҆́кѡ чꙋ́ждь є҆сѝ ты̀, и҆ ꙗ҆́кѡ пресели́лсѧ є҆сѝ ты̀ ѿ мѣ́ста твоегѡ̀:
20
вчора ти прийшов, а сьогодні я змушу тебе йти з нами? Я йду, куди трапиться; повернися і поверни братів своїх із собою, [нехай учинить Господь] милість і істину [з тобою]!
20
а҆́ще вчера̀ прише́лъ є҆сѝ, и҆ дне́сь ли подви́гнꙋ тѧ̀ и҆тѝ съ на́ми; и҆ а҆́зъ и҆дꙋ̀, а҆́може пойдꙋ̀: и҆дѝ и҆ возврати́сѧ, и҆ возвратѝ бра́тїю твою̀ съ тобо́ю, и҆ гдⷭ҇ь да сотвори́тъ съ тобо́ю млⷭ҇ть и҆ и҆́стинꙋ.
21
І відповів Еффей царю і сказав: живий Господь, і нехай живе господар мій цар: де б не був господар мій цар, чи в житті, а чи у смерті, там буде і раб твій.
21
И҆ ѿвѣща̀ є҆ѳѳе́й къ царю̀ и҆ речѐ: жи́въ гдⷭ҇ь, и҆ жи́въ господи́нъ мо́й ца́рь, ꙗ҆́кѡ на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же бꙋ́детъ господи́нъ мо́й ца́рь, и҆лѝ въ сме́рти, и҆лѝ въ животѣ̀, та́мѡ бꙋ́детъ ра́бъ тво́й.
22
І сказав Давид Еффею: отже, йди і ходи зі мною. І пішов Еффей гефянин і всі люди його і всі діти, які були з ним.
22
И҆ речѐ ца́рь ко є҆ѳѳе́ю: грѧдѝ, и҆ прейдѝ со мно́ю. И҆ пре́йде є҆ѳѳе́й геѳѳе́инъ и҆ ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ и҆ ве́сь наро́дъ и҆́же съ ни́мъ.
23
І плакала вся земля голосно. І весь народ переходив, і цар перейшов потік Кедрон; і пішов весь народ [і цар] по дорозі до пустелі.
23
И҆ всѧ̀ землѧ̀ пла́кашесѧ гла́сомъ вели́кимъ. И҆ всѝ лю́дїе прехожда́хꙋ по пото́кꙋ ке́дрскꙋ, и҆ ца́рь пре́йде чрез̾ пото́къ ке́дрскїй, и҆ всѝ лю́дїе и҆ ца́рь и҆дѧ́хꙋ къ лицꙋ̀ пꙋтѝ пꙋсты́ннагѡ.
24
Ось і Садок [священик], і всі левити з ним несли ковчег завіту Божого з Вефари і поставили ковчег Божий; Авиафар же стояв на підвищенні, доки весь народ не вийшов з міста.
24
И҆ сѐ, и҆ садѡ́къ і҆ере́й и҆ всѝ леѵі́ти съ ни́мъ, носѧ́ще кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ ѿ веѳа́ры: и҆ поста́виша кївѡ́тъ бж҃їй: и҆ а҆вїа́ѳаръ взы́де, до́ндеже преста́ша всѝ лю́дїе и҆сходи́ти и҆з̾ гра́да.
25
І сказав цар Садокові: поверни ковчег Божий у місто [і нехай він стоїть на своєму місці]. Якщо я знайду милість перед очима Господа, то Він поверне мене і дасть мені бачити його й оселю його.
25
И҆ речѐ ца́рь къ садѡ́кꙋ: возвратѝ кївѡ́тъ бж҃їй во гра́дъ, и҆ да ста́нетъ на мѣ́стѣ свое́мъ: а҆́ще ѡ҆брѧ́щꙋ блгⷣть пред̾ ѻ҆чи́ма гдⷭ҇нима, и҆ возврати́тъ мѧ̀, и҆ пока́жетъ мѝ є҆го̀ и҆ лѣ́потꙋ є҆гѡ̀:
26
А якщо Він скаже так: «немає Мого благовоління до тебе», то ось я; нехай творить зі мною, що Йому благовгодно.
26
и҆ а҆́ще та́кѡ рече́тъ: не благоволи́хъ въ тебѣ̀: сѐ, а҆́зъ є҆́смь, да сотвори́тъ мѝ по бл҃го́мꙋ пред̾ ѻ҆чи́ма свои́ма.
27
І сказав цар Садоку священику: чи бачиш, — повернися в місто з миром, і Ахимаас, син твій, і Іонафан, син Авиафара, обидва сини ваші з вами;
27
И҆ речѐ ца́рь садѡ́кꙋ і҆ере́ю: ви́дите, ты̀ возвраща́ешисѧ во гра́дъ съ ми́ромъ и҆ а҆хїмаа́съ сы́нъ тво́й и҆ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ а҆вїа́ѳаровъ, два̀ сы́ны ва́ши съ ва́ми:
28
чи бачите, я затримаюся на рівнині в пустелі, доки не прийде звістка від вас до мене.
28
ви́дите, а҆́зъ вселѧ́юсѧ во а҆равѡ́ѳъ пꙋсты́нный, до́ндеже прїи́детъ мѝ сло́во ѿ ва́съ, є҆́же возвѣсти́ти мѝ.
29
І повернули Садок і Авиафар ковчег Божий в Єрусалим, і залишилися там.
29
И҆ возвратѝ садѡ́къ и҆ а҆вїа́ѳаръ кївѡ́тъ бж҃їй во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ сѣ́де та́мѡ.
30
А Давид пішов на гору Елеонську, йшов і плакав; голова в нього була покрита; він ішов босий, і всі люди, які були з ним, покрили кожен голову свою, йшли і плакали.
30
И҆ даві́дъ восхожда́ше восхо́домъ на го́рꙋ є҆леѡ́нскꙋю восходѧ̀ и҆ пла́часѧ, и҆ покры́въ главꙋ̀ свою̀, и҆ са́мъ и҆дѧ́ше босы́ма нога́ма: и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ покры́ша кі́йждо главꙋ̀ свою̀, и҆ восхожда́хꙋ восходѧ́ще и҆ пла́чꙋщесѧ.
31
Донесли Давиду і сказали: і Ахитофел у числі змовників з Авессаломом. І сказав Давид: Господи [Боже мій!] зруйнуй раду Ахитофела.
31
И҆ возвѣсти́ша даві́дꙋ глаго́люще: и҆ а҆хїтофе́лъ въ мѧте́жницѣхъ со а҆вессалѡ́момъ. И҆ речѐ даві́дъ: разрꙋшѝ совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ, гдⷭ҇и, бж҃е мо́й.
32
Коли Давид зійшов на вершину гори, де він поклонявся Богу, ось назустріч йому йде Хусій архитянин, друг Давидів; одяг на ньому був розідраний, і порох на голові його.
32
И҆ бѣ̀ даві́дъ грѧды́й да́же до рѡ́са, и҆дѣ́же поклони́сѧ бг҃ꙋ. И҆ сѐ, на срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ (и҆зы́де) хꙋсі́й пе́рвый дрꙋ́гъ даві́довъ, растерза́въ ри̑зы своѧ̑, и҆ пе́рсть на главѣ̀ є҆гѡ̀.
33
І сказав йому Давид: якщо ти підеш зі мною, то будеш мені за тягар;
33
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ даві́дъ: а҆́ще по́йдеши со мно́ю, и҆ бꙋ́деши мѝ въ тѧ́гость:
34
але якщо повернешся в місто і скажеш Авессалому: «царю, [пройшли мимо брати твої, і цар батько твій пройшов, і нині] я раб твій; [залиш мене в живих;] досі я був рабом батька твого, а тепер я — твій раб»: то ти зруйнуєш для мене раду Ахитофела.
34
а҆́ще же возврати́шисѧ во гра́дъ и҆ рече́ши а҆вессалѡ́мꙋ: минꙋ́ша бра́тїѧ твоѧ̑, и҆ ца́рь за мно́ю минꙋ̀ ѻ҆те́цъ тво́й, и҆ нн҃ѣ ра́бъ тво́й є҆́смь, царю̀, пощади́ мѧ жи́ва бы́ти: ра́бъ бѣ́хъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ тогда̀ и҆ досе́лѣ, нн҃ѣ же а҆́зъ тво́й ра́бъ: и҆ разрꙋши́ ми совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ:
35
Ось, там з тобою Садок і Авиафар священики, і всяке слово, яке почуєш з дому царя, переказуй Садоку й Авиафару священикам.
35
и҆ сѐ, съ тобо́ю та́мѡ садѡ́къ и҆ а҆вїа́ѳаръ і҆ере́є: и҆ бꙋ́детъ всѧ́къ глаго́лъ, є҆го́же оу҆слы́шиши и҆з̾ оу҆́стъ ца́рскихъ, и҆ ска́жеши садѡ́кꙋ и҆ а҆вїа́ѳарꙋ і҆ере́ємъ:
36
Там з ними і два сини їхні, Ахимаас, син Садока, та Іонафан, син Авиафара; через них посилайте до мене всяку звістку, яку почуєте.
36
сѐ, та́мѡ съ ни́ми два̀ сы̑на и҆́хъ, а҆хїмаа́съ сы́нъ садѡ́ковъ и҆ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ а҆вїа́ѳаровъ: и҆ посли́те рꙋко́ю и҆́хъ ко мнѣ̀ всѧ́къ глаго́лъ, є҆го́же а҆́ще оу҆слы́шите.
37
І прийшов Хусій, друг Давидів, у місто; Авессалом же вступав тоді в Єрусалим.
37
И҆ вни́де хꙋсі́й дрꙋ́гъ даві́довъ во гра́дъ, и҆ а҆вессалѡ́мъ тогда̀ вхожда́ше во і҆ерⷭ҇ли́мъ.