Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
І сказали Іоаву: ось, цар плаче і ридає за Авессаломом.
1
И# повёдаша їwaву, глаг0люще: сE, цaрь плaчетъ и3 рыдaетъ њ ґвессалHмэ.
2
І обернулася перемога того дня на плач для всього народу; бо народ почув у той день і говорив, що цар у скорботі за свого сина.
2
И# бhсть спасeніе въ т0й дeнь въ рыдaніе всBмъ лю1демъ, ўслhшаша бо лю1діе въ т0й дeнь, глаг0люще: ћкw печaленъ є4сть цaрь њ сhнэ своeмъ.
3
І входив тоді народ у місто крадькома, як скрадаються люди, які соромляться, що під час битви кинулися навтіки.
3
И# ўкрадaхусz лю1діе въ т0й дeнь є4же входи1ти во грaдъ, ћкоже ўкрадaютсz лю1діе посрaмленніи, внегдA бёгати и5мъ на брaни.
4
А цар закрив лице своє і голосно взивав: сину мій Авессаломе! Авессаломе, сину мій, сину мій!
4
И# цaрь покры2 лицE своE: и3 возопи2 цaрь глaсомъ вели1кимъ, глаг0лz: сhне м0й, ґвессалHме, ґвессалHме, сhне м0й.
5
І прийшов Іоав до царя в дім і сказав: ти в сором привів сьогодні всіх слуг твоїх, які врятували нині життя твоє і життя синів і дочок твоїх, і життя дружин і життя наложниць твоїх;
5
И# вни1де їwaвъ къ царю2 въ д0мъ и3 речE: посрами1лъ є3си2 днeсь ли1ца р†бъ твои1хъ всёхъ и3з8eмшихъ тS днeсь и3 дyшу сынHвъ твои1хъ и3 дщeрей твои1хъ и3 дyшу жeнъ твои1хъ и3 подл0жницъ твои1хъ,
6
ти любиш ненависників твоїх і ненавидиш тих, що люблять тебе, бо ти показав сьогодні, що ніщо для тебе і вожді і слуги; сьогодні я довідався, що якби Авессалом залишився живий, а ми усі померли, то тобі було б приємніше;
6
є4же люби1ти ненави1дzщыz тебE и3 ненави1дэти лю1бzщыz тS: и3 kви1лъ є3си2 днeсь, ћкw не сyть тебЁ кн‰зи, нижE џтроцы: но разумёхъ днeсь, ћкw ѓще бы ґвессалHмъ жи1въ бhлъ, мы2 вси2 днeсь мє1ртвы бhхомъ бhли, ћкw тогдA прaво бhло бы пред8 nчи1ма твои1ма:
7
отже, встань, вийди і поговори до серця рабів твоїх, бо клянуся Господом, що, коли ти не вийдеш, у цю ніч не залишиться в тебе жодної людини; і це буде для тебе гірше за всі біди, які находили на тебе від юности твоєї донині.
7
и3 нн7э востaвъ и3зhди и3 глаг0ли въ сердцA рабHвъ твои1хъ, ћкw њ гDэ клsхсz, ћкw ѓще не и3зhдеши днeсь, не њстaнетъ ни2 є3ди1нъ мyжъ съ тоб0ю въ н0щь сію2: и3 разумёй въ себЁ, ћкw ѕло2 ти2 є4сть сіE пaче всёхъ ѕHлъ, ±же пріид0ша на тS t ю4ности твоеS до нн7э.
8
І встав цар і сів біля воріт, а весь народ сповістили, що цар сидить біля воріт. І прийшов весь народ перед лице царя [до воріт]; ізраїльтяни ж розбіглися по своїх наметах.
8
И# востA цaрь и3 сёде при двeрехъ. И# возвэсти1ша всBмъ лю1демъ глаг0люще: сE, цaрь сэди1тъ въ двeрехъ. И# внид0ша вси2 лю1діе пред8 лицE царeво пред8 двє1ри: мyжіе же ї}лєвы бэжaша во селє1ніz сво‰.
9
І весь народ у всіх колінах Ізраїлевих сперечався і говорив: цар [Давид] визволив нас від рук ворогів наших і звільнив нас від рук филистимлян, а тепер сам утікав із землі цієї [з царства свого] від Авессалома.
9
И# прsхусz вси2 лю1діе во всёхъ колёнахъ ї}левыхъ, глаг0люще: цaрь давjдъ и3збaви ны2 t всёхъ вр†гъ нaшихъ, и3 сE, и3з8S нaсъ t руки2 и3ноплемeнничи, и3 нн7э бэжA t земли2 и3 t цaрства своегw2 и3 t ґвессалHма:
10
Але Авессалом, якого ми помазали на царя над нами, помер на війні; чому ж тепер ви баритеся повернути царя? [І ці слова всього Ізраїля дійшли до царя.]
10
ґвессалHмъ же, є3г0же помaзахомъ над8 нaми, ќмре на брaни: и3 нн7э что2 вы2 молчи1те, є4же возврати1ти царS; И# глаг0лъ всегw2 ї}лz пріи1де ко царю2.
11
І цар Давид послав сказати священикам Садокові й Авиафарові: скажіть старійшинам Іудиним: чому ви хочете бути останніми, щоб повернути царя в дім його, тоді як слова всього Ізраїля дійшли до царя в дім його?
11
И# цaрь давjдъ послA ко садHку и3 ко ґвіаfaру їерewмъ, глаг0лz: рцhте старёйшинамъ їyдинымъ, глаг0люще: почто2 бhсте послёдніи, є4же возврати1ти царS въ д0мъ є3гw2; сл0во же всегw2 ї}лz пріи1де къ царю2 въ д0мъ є3гw2:
12
Ви брати мої, кості мої і плоть моя — ви; чому ви хочете бути останніми в поверненні царя в дім його?
12
брaтіz мо‰ вы2, кHсти мо‰ и3 пл0ть моS вы2 є3стE, то2 почто2 бhсте послёдніи, є4же возврати1ти царS въ д0мъ є3гw2;
13
І Амессаю скажіть: чи не кость моя і плоть моя — ти? Нехай те і те зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо ти не будеш воєначальником при мені, замість Іоава, назавжди!
13
и3 ґмессaю рцhте: нёси ли к0сть моS и3 пл0ть моS ты2; и3 нн7э сі‰ ми2 да сотвори1тъ бGъ и3 сі‰ да приложи1тъ, ѓще не бyдеши кнsзь си1лы предо мн0ю во вс‰ дни6 вмёстw їwaва.
14
І прихилив він серце всіх юдеїв, як однієї людини; і послали вони до царя сказати: повернися ти й усі слуги твої.
14
И# преклони2 сердцA всёхъ мужeй їyдиныхъ ћкw мyжа є3ди1нагw. И# послaша къ царю2, глаг0люще: возврати1сz ты2 и3 вси2 раби2 твои2.
15
І повернувся цар, і прийшов до Йордану, а юдеї прийшли в Галгал, щоб зустріти царя і перевезти царя через Йордан.
15
И# возврати1сz цaрь и3 пріи1де до їoрдaна, и3 мyжіе ї{дины пріид0ша въ галгaлы є4же и3зhти на срётеніе царю2, превести2 царS чрез8 їoрдaнъ.
16
І поспішив Семей, син Гери, веніамитянин з Бахурима, і пішов з юдеями назустріч царю Давиду,
16
И# ўскори2 семeй сhнъ гирaнь сhна їемінjева, и4же t ваурjма, и3 сни1де съ мужми2 їyдиными во срётеніе царю2 давjду,
17
і тисяча чоловік з веніамитян з ним, і Сива, слуга дому Саулового, з п’ятнадцятьма синами своїми і двадцятьма рабами своїми; і перейшли вони Йордан перед лицем царя [і приготували для царя переправу через Йордан].
17
и3 тhсzща мужeй съ ни1мъ t веніамjна, и3 сівA џтрокъ д0му саyлz, и3 пzтьнaдесzть сынHвъ є3гw2 съ ни1мъ, и3 двaдесzть рабHвъ є3гw2 съ ни1мъ: и3 ўпрaвиша на їoрдaнъ пyть пред8 царeмъ,
18
Коли переправили судно, щоб перевезти дім царя і послужити йому, тоді Семей, син Гери, упав [на лице своє] перед царем, як тільки він перейшов Йордан,
18
и3 послужи1ша служeніемъ њ преведeніи царeвэ. И# прeйде прех0дъ є4же превести2 д0мъ царeвъ и3 сотвори1ти прaвое пред8 nчи1ма є3гw2. И# семeй сhнъ гирaнь падE на лицы2 своeмъ пред8 царeмъ, є3гдA прехождaше їoрдaнъ,
19
і сказав цареві: не постав мені, господарю мій, за злочин, і не пом’яни того, чим згрішив раб твій у той день, коли господар мій цар виходив з Єрусалима, і не тримай того, царю, на серці своєму;
19
и3 речE ко царю2: да не вмэни1тъ господи1нъ м0й беззак0ніz, и3 не помzни2 є3ли6ка непрaвдова рaбъ тв0й въ дeнь w4нъ, въ џньже господи1нъ м0й цaрь и3схождaше и3з8 їеrли1ма, є4же содержaти царю2 въ сeрдцы своeмъ:
20
бо знає раб твій, що згрішив, і ось, нині я прийшов перший з усього дому Йосифового, щоб вийти назустріч господареві моєму царю.
20
понeже разумЁ рaбъ тв0й, ћкw ѓзъ согрэши1хъ, и3 сE, ѓзъ пріид0хъ днeсь пeрвэе всегw2 ї}лz и3 д0му їHсифлz, є4же сни1ти ми2 на срётеніе господи1ну моемY царю2.
21
І відповів Авесса, син Саруїн, і сказав: невже Семей не помре за те, що лихословив помазаника Господнього?
21
И# tвэщA ґвeсса сhнъ сарyинъ и3 речE: сегw2 ли рaди не ўмертви1тсz семeй, ћкw проклS хрістA гDнz;
22
І сказав Давид: що мені і вам, сини Саруїни, що ви робитеся нині мені наклепниками? Чи нині умертвляти кого-небудь в Ізраїлі? Чи не бачу я, що нині я — цар над Ізраїлем?
22
И# речE давjдъ: что2 мнЁ и3 вaмъ, сhнове сар{ины, ћкw бhсте мнЁ днeсь въ навётъ; днeсь не ўмертви1тсz мyжъ t ї}лz, понeже не вёмъ ли, ћкw днeсь цaрствую ѓзъ над8 ї}лемъ;
23
І сказав цар Семею: ти не помреш. І поклявся йому цар.
23
и3 речE цaрь и3 семeю: не ќмреши. И# клsтсz є3мY цaрь.
24
І Мемфивосфей, син [Іонафана, сина] Саулового, вийшов назустріч цареві. Він не омивав ніг своїх, [не обрізував нігтів,] не піклувався про бороду свою і не мив одягу свого з того дня, як вийшов цар, до дня, коли він повернувся з миром.
24
И# сE, мемфівосfeй сhнъ їwнаfaна сhна саyлz сни1де на срётеніе царю2, и3 не њмы2 н0гъ свои1хъ, и3 не њбрёза ногтeй, нижE ўпрaви брады2 своеS, и3 ри1зъ свои1хъ не и3змы2 t днE тогw2, въ џньже и3зhде цaрь, до днE въ џньже т0й возврати1сz съ ми1ромъ.
25
Коли він вийшов з Єрусалима назустріч царю, цар сказав йому: чому ти, Мемфивосфею, не пішов зі мною?
25
И# бhсть є3гдA вни1де во їеrли1мъ на срётеніе царю2, и3 речE є3мY цaрь: что2 ћкw не пошeлъ є3си2 со мн0ю, мемфівосfeе;
26
Той відповів: господарю мій царю! слуга мій обманув мене; бо я, раб твій, говорив: «осідлаю собі осла і сяду на нього і поїду з царем», оскільки раб твій кульгавий.
26
И# речE къ немY мемфівосfeй: г0споди м0й царю2, пренебрежE менE рaбъ м0й, ћкw речE рaбъ тв0й є3мY: њсэдлaй ми2 nслS, и3 всsду на нE, и3 пойдY съ царeмъ, ћкw хр0мъ рaбъ тв0й:
27
А він звів наклеп на раба твого перед господарем моїм царем. Але господар мій цар, як ангел Божий; роби, що тобі угодно;
27
и3 њболгA рабA твоего2 ко господи1ну моемY царю2: и3 господи1нъ м0й цaрь ћкw ѓгGлъ б9ій, и3 сотвори2 благ0е пред8 nчи1ма твои1ма:
28
хоча весь дім батька мого був повинен умерти перед господарем моїм царем, але ти посадив раба твого між тими, хто їсть за столом твоїм; яке ж маю я право скаржитися ще перед царем?
28
ћкw не бЁ вeсь д0мъ nтцA моегw2, рaзвэ мyжіе (пови1нніи) смeрти господи1ну моемY царю2, и3 посади1лъ є3си2 рабA твоего2 съ kдyщими на трапeзэ твоeй: и3 к0е є4сть мнЁ є3щE њправдaніе, и3 возопи1ти мнЁ є3щE къ царю2;
29
І сказав йому цар: до чого ти говориш усе це? я сказав, щоб ти і Сива розділили між собою поля.
29
И# речE є3мY цaрь: почто2 глаг0леши є3щE словесA тво‰; рёхъ тебЁ и3 сівЁ: раздэли1те себЁ сeла.
30
Але Мемфивосфей відповів цареві: нехай він візьме навіть усе, після того як господар мій цар з миром повернувся в дім свій.
30
И# речE мемфівосfeй къ царю2: и3 вс‰ да в0зметъ, повнегдA пріити2 господи1ну моемY царю2 въ ми1рэ въ д0мъ св0й.
31
І Верзеллій галаадитянин прийшов з Роглима і перейшов із царем Йордан, щоб провести його за Йордан.
31
И# верзеллjй галаадjтинъ сни1де и3з8 рwгеллjма, и3 прeйде съ царeмъ їoрдaнъ, є4же превести2 є3го2 чрез8 їoрдaнъ.
32
Верзеллій же був дуже старий, років вісімдесяти. Він постачав царя продовольством під час перебування його в Маханаїмі, тому що був людиною багатою.
32
И# верзеллjй мyжъ стaръ ѕэлw2, сhнъ nсми1десzти лётъ, и3 т0й препитA царS, є3гдA живsше въ манаjмэ, ћкw мyжъ бЁ вeлій ѕэлw2.
33
І сказав цар Верзеллію: йди зі мною, і я буду годувати тебе в Єрусалимі.
33
И# речE цaрь къ верзеллjю: ты2 прeйдеши со мн0ю, и3 препитaю стaрость твою2 со мн0ю во їеrли1мэ.
34
Але Верзеллій відповів цареві: чи довго мені залишилося жити, щоб іти з царем в Єрусалим?
34
И# речE верзеллjй къ царю2: коли1цы дни6 лётъ животA моегw2, ћкw да взhду съ царeмъ во їеrли1мъ;
35
Мені тепер вісімдесят років; чи відрізню добре від злого? Чи узнає раб твій смак того, що буду їсти, і того, що буду пити? І чи буду у змозі чути голос співаків і співачок? Навіщо ж рабу твоєму бути за тягар господарю моєму царю?
35
сhнъ nсми1десzти лётъ ѓзъ днeсь є4смь: є3дA ўразумёю посредЁ блaга и3 посредЁ лукaва; и3ли2 ўразумёетъ є3щE рaбъ тв0й, є4же ћмъ, и3ли2 є4же пію2; и3ли2 ўслhшу глaсъ є3щE пою1щихъ и3 воспэвaющихъ; и3 вскyю бyдетъ є3щE рaбъ тв0й въ тsжесть господи1ну моемY царю2;
36
Ще трохи пройде раб твій з царем за Йордан; за що ж царю нагороджувати мене такою милістю?
36
мaлw прeйдетъ рaбъ тв0й їoрдaнъ съ царeмъ: и3 почто2 воздаeтъ ми2 цaрь воздаsніе сіE;
37
Дозволь рабу твоєму повернутися, щоб померти у своєму місті, біля гробу батька мого і матері моєї. Але ось, раб твій [син мій] Кимгам нехай піде з господарем моїм, царем, і роби з ним, як тобі вгодно.
37
да возврати1тсz нн7э рaбъ тв0й, и3 ўмрY во грaдэ моeмъ, ў гр0ба nтцA моегw2 и3 мaтере моеS: и3 сE, рaбъ тв0й сhнъ м0й хамаaмъ прeйдетъ съ г0сподемъ мои1мъ царeмъ, и3 сотвори2 є3мY благ0е пред8 nчи1ма твои1ма.
38
І сказав цар: нехай іде зі мною Кимгам, і я зроблю для нього, що тобі вгодно; і все, чого б не побажав ти від мене, я зроблю для тебе.
38
И# речE цaрь: со мн0ю да прeйдетъ хамаaмъ, и3 ѓзъ сотворю2 є3мY благ0е пред8 nчи1ма мои1ма, и3 вс‰ є3ли6ка и3зберeтъ себЁ ў менє2, сотворю2 тебЁ.
39
І перейшов весь народ Йордан, і цар також. І поцілував цар Верзеллія і благословив його, і він повернувся в місце своє.
39
И# преид0ша вси2 лю1діе їoрдaнъ, и3 цaрь прeйде, и3 цэловA цaрь верзеллjа и3 благослови2 є3го2, и3 tпусти2 є3го2 въ д0мъ є3гw2.
40
І вирушив цар у Галгал, рушив з ним і Кимгам; і весь народ юдейський проводжав царя, і половина народу ізраїльського.
40
И# прeйде цaрь въ галгaлы, и3 хамаaмъ прeйде съ ни1мъ, и3 вси2 лю1діе ї{дины провождaху царS и3 п0лъ людjй ї}левыхъ.
41
І ось, усі ізраїльтяни прийшли до царя і сказали цареві: навіщо брати наші, мужі Іудині, викрали тебе і провели царя і дім його і всіх людей Давида з ним через Йордан?
41
И# сE, вси2 мyжіе ї}лєвы пріид0ша къ царю2 и3 рёша къ царю2: что2 ћкw ўкрад0ша тебE брaтіz нaшz мyжіе ї{дины, и3 превед0ша царS и3 д0мъ є3гw2 чрез8 їoрдaнъ, и3 вси2 мyжіе давjдwвы съ ни1мъ;
42
І відповіли всі мужі Іудині ізраїльтянам: тому, що цар ближній нам; і через що сердитися вам на це? Хіба ми що-небудь з’їли в царя, або одержали від нього подарунки? [Або від податків звільнив він нас?]
42
И# tвэщaша вси2 мyжіе ї{дины къ мужє1мъ ї}лєвымъ и3 рёша: занE бли1жній нaмъ цaрь: и3 почто2 тaкw разгнёвастесz t словеси2 сeмъ; є3дA ћди kд0хомъ t царS; и3ли2 дaры дадE нaмъ, и3ли2 д†ни tS t нaсъ;
43
І відповіли ізраїльтяни мужам Іудиним і сказали: ми десять частин у царя, також і в Давида ми більше, ніж ви; [ми первісток, а не ви;] навіщо ж ви принизили нас? Чи не нам належало перше слово про те, щоб повернути нашого царя? Але слово мужів Іудиних було сильнішим, ніж слово ізраїльтян.
43
И# tвэщaша мyжіе ї}лстіи къ мужє1мъ ї{динымъ и3 рёша: дeсzть рyкъ мы2 ў царS, и3 въ давjдэ є3смы2 пaче тебє2, и3 пeрвенецъ ѓзъ, нeжели ты2: и3 почто2 си1це ўкорsеши мS; и3 не вмэни1сz сл0во моE прeжде менE їyдэ возврати1ти царS мнЁ; И# њтzгчA сл0во мужeй їyдиныхъ пaче словeсъ мужeй ї}левыхъ.