Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глава 19
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською (гром. шрифт)
1
І сказали Іоаву: ось, цар плаче і ридає за Авессаломом.
1
И повѣ́даша Іоа́ву, глаго́люще: се́, ца́рь пла́четъ и рыда́єтъ о Авессало́мѣ.
2
І обернулася перемога того дня на плач для всього народу; бо народ почув у той день і говорив, що цар у скорботі за свого сина.
2
И бы́сть спасе́ніє въ то́й де́нь въ рыда́ніє всѣ́мъ лю́демъ, услы́шаша бо лю́діє въ то́й де́нь, глаго́люще: я́ко печа́ленъ є́сть ца́рь о сы́нѣ своє́мъ.
3
І входив тоді народ у місто крадькома, як скрадаються люди, які соромляться, що під час битви кинулися навтіки.
3
И украда́хуся лю́діє въ то́й де́нь є́же входи́ти во гра́дъ, я́коже украда́ются лю́діє посра́мленніи, внегда́ бѣ́гати и́мъ на бра́ни.
4
А цар закрив лице своє і голосно взивав: сину мій Авессаломе! Авессаломе, сину мій, сину мій!
4
И ца́рь покры́ лице́ своє́: и возопи́ ца́рь гла́сомъ вели́кимъ, глаго́ля: сы́не мо́й, Авессало́ме, Авессало́ме, сы́не мо́й.
5
І прийшов Іоав до царя в дім і сказав: ти в сором привів сьогодні всіх слуг твоїх, які врятували нині життя твоє і життя синів і дочок твоїх, і життя дружин і життя наложниць твоїх;
5
И вни́де Іоа́въ къ царю́ въ до́мъ и рече́: посрами́лъ єси́ дне́сь ли́ца ра́бъ твои́хъ всѣ́хъ изъе́мшихъ тя́ дне́сь и ду́шу сыно́въ твои́хъ и дще́рей твои́хъ и ду́шу же́нъ твои́хъ и подло́жницъ твои́хъ,
6
ти любиш ненависників твоїх і ненавидиш тих, що люблять тебе, бо ти показав сьогодні, що ніщо для тебе і вожді і слуги; сьогодні я довідався, що якби Авессалом залишився живий, а ми усі померли, то тобі було б приємніше;
6
є́же люби́ти ненави́дящыя тебе́ и ненави́дѣти лю́бящыя тя́: и яви́лъ єси́ дне́сь, я́ко не су́ть тебѣ́ кня́зи, ниже́ о́троцы: но разумѣ́хъ дне́сь, я́ко а́ще бы Авессало́мъ жи́въ бы́лъ, мы́ вси́ дне́сь ме́ртвы бы́хомъ бы́ли, я́ко тогда́ пра́во бы́ло бы предъ очи́ма твои́ма:
7
отже, встань, вийди і поговори до серця рабів твоїх, бо клянуся Господом, що, коли ти не вийдеш, у цю ніч не залишиться в тебе жодної людини; і це буде для тебе гірше за всі біди, які находили на тебе від юности твоєї донині.
7
и ны́нѣ воста́въ изы́ди и глаго́ли въ сердца́ рабо́въ твои́хъ, я́ко о Го́сподѣ кля́хся, я́ко а́ще не изы́деши дне́сь, не оста́нетъ ни́ єди́нъ му́жъ съ тобо́ю въ но́щь сію́: и разумѣ́й въ себѣ́, я́ко зло́ ти́ є́сть сіє́ па́че всѣ́хъ зо́лъ, я́же пріидо́ша на тя́ от ю́ности твоєя́ до ны́нѣ.
8
І встав цар і сів біля воріт, а весь народ сповістили, що цар сидить біля воріт. І прийшов весь народ перед лице царя [до воріт]; ізраїльтяни ж розбіглися по своїх наметах.
8
И воста́ ца́рь и сѣ́де при две́рехъ. И возвѣсти́ша всѣ́мъ лю́демъ глаго́люще: се́, ца́рь сѣди́тъ въ две́рехъ. И внидо́ша вси́ лю́діє предъ лице́ царе́во предъ две́ри: му́жіє же Ізра́илевы бѣжа́ша во селе́нія своя́.
9
І весь народ у всіх колінах Ізраїлевих сперечався і говорив: цар [Давид] визволив нас від рук ворогів наших і звільнив нас від рук филистимлян, а тепер сам утікав із землі цієї [з царства свого] від Авессалома.
9
И пря́хуся вси́ лю́діє во всѣ́хъ колѣ́нахъ Ізра́илевыхъ, глаго́люще: ца́рь даві́дъ изба́ви ны́ от всѣ́хъ вра́гъ на́шихъ, и се́, изъя́ на́съ от руки́ иноплеме́нничи, и ны́нѣ бѣжа́ от земли́ и от ца́рства своєго́ и от Авессало́ма:
10
Але Авессалом, якого ми помазали на царя над нами, помер на війні; чому ж тепер ви баритеся повернути царя? [І ці слова всього Ізраїля дійшли до царя.]
10
Авессало́мъ же, єго́же пома́захомъ надъ на́ми, у́мре на бра́ни: и ны́нѣ что́ вы́ молчи́те, є́же возврати́ти царя́? И глаго́лъ всего́ Ізра́иля пріи́де ко царю́.
11
І цар Давид послав сказати священикам Садокові й Авиафарові: скажіть старійшинам Іудиним: чому ви хочете бути останніми, щоб повернути царя в дім його, тоді як слова всього Ізраїля дійшли до царя в дім його?
11
И ца́рь даві́дъ посла́ ко садо́ку и ко Авіаѳа́ру ієре́омъ, глаго́ля: рцы́те старѣ́йшинамъ Іу́динымъ, глаго́люще: почто́ бы́сте послѣ́дніи, є́же возврати́ти царя́ въ до́мъ єго́? сло́во же всего́ Ізра́иля пріи́де къ царю́ въ до́мъ єго́:
12
Ви брати мої, кості мої і плоть моя — ви; чому ви хочете бути останніми в поверненні царя в дім його?
І Амессаю скажіть: чи не кость моя і плоть моя — ти? Нехай те і те зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо ти не будеш воєначальником при мені, замість Іоава, назавжди!
13
и Амесса́ю рцы́те: нѣ́си ли ко́сть моя́ и пло́ть моя́ ты́? и ны́нѣ сія́ ми́ да сотвори́тъ Бо́гъ и сія́ да приложи́тъ, а́ще не бу́деши кня́зь си́лы предо мно́ю во вся́ дни́ вмѣ́сто Іоа́ва.
14
І прихилив він серце всіх юдеїв, як однієї людини; і послали вони до царя сказати: повернися ти й усі слуги твої.
14
И преклони́ сердца́ всѣ́хъ муже́й Іу́диныхъ я́ко му́жа єди́наго. И посла́ша къ царю́, глаго́люще: возврати́ся ты́ и вси́ раби́ твои́.
15
І повернувся цар, і прийшов до Йордану, а юдеї прийшли в Галгал, щоб зустріти царя і перевезти царя через Йордан.
15
И возврати́ся ца́рь и пріи́де до Іорда́на, и му́жіє Іу́дины пріидо́ша въ Галга́лы є́же изы́ти на срѣ́теніє царю́, превести́ царя́ чрезъ Іорда́нъ.
16
І поспішив Семей, син Гери, веніамитянин з Бахурима, і пішов з юдеями назустріч царю Давиду,
16
И ускори́ Семе́й сы́нъ Гира́нь сы́на Ієміні́єва, и́же от ваурі́ма, и сни́де съ мужми́ Іу́диными во срѣ́теніє царю́ даві́ду,
17
і тисяча чоловік з веніамитян з ним, і Сива, слуга дому Саулового, з п’ятнадцятьма синами своїми і двадцятьма рабами своїми; і перейшли вони Йордан перед лицем царя [і приготували для царя переправу через Йордан].
17
и ты́сяща муже́й съ ни́мъ от Веніамі́на, и Сіва́ о́трокъ до́му Сау́ля, и пятьна́десять сыно́въ єго́ съ ни́мъ, и два́десять рабо́въ єго́ съ ни́мъ: и упра́виша на Іорда́нъ пу́ть предъ царе́мъ,
18
Коли переправили судно, щоб перевезти дім царя і послужити йому, тоді Семей, син Гери, упав [на лице своє] перед царем, як тільки він перейшов Йордан,
18
и послужи́ша служе́ніємъ о преведе́ніи царе́вѣ. И пре́йде прехо́дъ є́же превести́ до́мъ царе́въ и сотвори́ти пра́воє предъ очи́ма єго́. И Семе́й сы́нъ Гира́нь паде́ на лицы́ своє́мъ предъ царе́мъ, єгда́ прехожда́ше Іорда́нъ,
19
і сказав цареві: не постав мені, господарю мій, за злочин, і не пом’яни того, чим згрішив раб твій у той день, коли господар мій цар виходив з Єрусалима, і не тримай того, царю, на серці своєму;
19
и рече́ ко царю́: да не вмѣни́тъ господи́нъ мо́й беззако́нія, и не помяни́ єли́ка непра́вдова ра́бъ тво́й въ де́нь о́нъ, въ о́ньже господи́нъ мо́й ца́рь исхожда́ше изъ Ієрусали́ма, є́же содержа́ти царю́ въ се́рдцы своє́мъ:
20
бо знає раб твій, що згрішив, і ось, нині я прийшов перший з усього дому Йосифового, щоб вийти назустріч господареві моєму царю.
20
поне́же разумѣ́ ра́бъ тво́й, я́ко а́зъ согрѣши́хъ, и се́, а́зъ пріидо́хъ дне́сь пе́рвѣє всего́ Ізра́иля и до́му Іо́сифля, є́же сни́ти ми́ на срѣ́теніє господи́ну моєму́ царю́.
21
І відповів Авесса, син Саруїн, і сказав: невже Семей не помре за те, що лихословив помазаника Господнього?
21
И отвѣща́ Аве́сса сы́нъ сару́инъ и рече́: сего́ ли ра́ди не умертви́тся Семе́й, я́ко прокля́ хріста́ Госпо́дня?
22
І сказав Давид: що мені і вам, сини Саруїни, що ви робитеся нині мені наклепниками? Чи нині умертвляти кого-небудь в Ізраїлі? Чи не бачу я, що нині я — цар над Ізраїлем?
22
И рече́ даві́дъ: что́ мнѣ́ и ва́мъ, сы́нове сару́ины, я́ко бы́сте мнѣ́ дне́сь въ навѣ́тъ? дне́сь не умертви́тся му́жъ от Ізра́иля, поне́же не вѣ́мъ ли, я́ко дне́сь ца́рствую а́зъ надъ Ізра́илемъ?
23
І сказав цар Семею: ти не помреш. І поклявся йому цар.
23
и рече́ ца́рь и Семе́ю: не у́мреши. И кля́тся єму́ ца́рь.
24
І Мемфивосфей, син [Іонафана, сина] Саулового, вийшов назустріч цареві. Він не омивав ніг своїх, [не обрізував нігтів,] не піклувався про бороду свою і не мив одягу свого з того дня, як вийшов цар, до дня, коли він повернувся з миром.
24
И се́, мемфівосѳе́й сы́нъ Іонаѳа́на сы́на Сау́ля сни́де на срѣ́теніє царю́, и не омы́ но́гъ свои́хъ, и не обрѣ́за ногте́й, ниже́ упра́ви брады́ своєя́, и ри́зъ свои́хъ не измы́ от дне́ того́, въ о́ньже изы́де ца́рь, до дне́ въ о́ньже то́й возврати́ся съ ми́ромъ.
25
Коли він вийшов з Єрусалима назустріч царю, цар сказав йому: чому ти, Мемфивосфею, не пішов зі мною?
25
И бы́сть єгда́ вни́де во Ієрусали́мъ на срѣ́теніє царю́, и рече́ єму́ ца́рь: что́ я́ко не поше́лъ єси́ со мно́ю, мемфівосѳе́є?
26
Той відповів: господарю мій царю! слуга мій обманув мене; бо я, раб твій, говорив: «осідлаю собі осла і сяду на нього і поїду з царем», оскільки раб твій кульгавий.
26
И рече́ къ нему́ мемфівосѳе́й: го́споди мо́й царю́, пренебреже́ мене́ ра́бъ мо́й, я́ко рече́ ра́бъ тво́й єму́: осѣдла́й ми́ осля́, и вся́ду на не́, и пойду́ съ царе́мъ, я́ко хро́мъ ра́бъ тво́й:
27
А він звів наклеп на раба твого перед господарем моїм царем. Але господар мій цар, як ангел Божий; роби, що тобі угодно;
27
и оболга́ раба́ твоєго́ ко господи́ну моєму́ царю́: и господи́нъ мо́й ца́рь я́ко а́нгелъ Бо́жій, и сотвори́ благо́є предъ очи́ма твои́ма:
28
хоча весь дім батька мого був повинен умерти перед господарем моїм царем, але ти посадив раба твого між тими, хто їсть за столом твоїм; яке ж маю я право скаржитися ще перед царем?
28
я́ко не бѣ́ ве́сь до́мъ отца́ моєго́, ра́звѣ му́жіє [пови́нніи] сме́рти господи́ну моєму́ царю́, и посади́лъ єси́ раба́ твоєго́ съ яду́щими на трапе́зѣ твоє́й: и ко́є є́сть мнѣ́ єще́ оправда́ніє, и возопи́ти мнѣ́ єще́ къ царю́?
29
І сказав йому цар: до чого ти говориш усе це? я сказав, щоб ти і Сива розділили між собою поля.
29
И рече́ єму́ ца́рь: почто́ глаго́леши єще́ словеса́ твоя́? рѣ́хъ тебѣ́ и Сівѣ́: раздѣли́те себѣ́ се́ла.
30
Але Мемфивосфей відповів цареві: нехай він візьме навіть усе, після того як господар мій цар з миром повернувся в дім свій.
30
И рече́ мемфівосѳе́й къ царю́: и вся́ да во́зметъ, повнегда́ пріити́ господи́ну моєму́ царю́ въ ми́рѣ въ до́мъ сво́й.
31
І Верзеллій галаадитянин прийшов з Роглима і перейшов із царем Йордан, щоб провести його за Йордан.
31
И верзеллі́й Галааді́тинъ сни́де изъ рогеллі́ма, и пре́йде съ царе́мъ Іорда́нъ, є́же превести́ єго́ чрезъ Іорда́нъ.
32
Верзеллій же був дуже старий, років вісімдесяти. Він постачав царя продовольством під час перебування його в Маханаїмі, тому що був людиною багатою.
І сказав цар Верзеллію: йди зі мною, і я буду годувати тебе в Єрусалимі.
33
И рече́ ца́рь къ верзеллі́ю: ты́ пре́йдеши со мно́ю, и препита́ю ста́рость твою́ со мно́ю во Ієрусали́мѣ.
34
Але Верзеллій відповів цареві: чи довго мені залишилося жити, щоб іти з царем в Єрусалим?
34
И рече́ верзеллі́й къ царю́: коли́цы дни́ лѣ́тъ живота́ моєго́, я́ко да взы́ду съ царе́мъ во Ієрусали́мъ?
35
Мені тепер вісімдесят років; чи відрізню добре від злого? Чи узнає раб твій смак того, що буду їсти, і того, що буду пити? І чи буду у змозі чути голос співаків і співачок? Навіщо ж рабу твоєму бути за тягар господарю моєму царю?
Дозволь рабу твоєму повернутися, щоб померти у своєму місті, біля гробу батька мого і матері моєї. Але ось, раб твій [син мій] Кимгам нехай піде з господарем моїм, царем, і роби з ним, як тобі вгодно.
37
да возврати́тся ны́нѣ ра́бъ тво́й, и умру́ во гра́дѣ моє́мъ, у гро́ба отца́ моєго́ и ма́тере моєя́: и се́, ра́бъ тво́й сы́нъ мо́й хамаа́мъ пре́йдетъ съ го́сподемъ мои́мъ царе́мъ, и сотвори́ єму́ благо́є предъ очи́ма твои́ма.
38
І сказав цар: нехай іде зі мною Кимгам, і я зроблю для нього, що тобі вгодно; і все, чого б не побажав ти від мене, я зроблю для тебе.
38
И рече́ ца́рь: со мно́ю да пре́йдетъ хамаа́мъ, и а́зъ сотворю́ єму́ благо́є предъ очи́ма мои́ма, и вся́ єли́ка избере́тъ себѣ́ у мене́, сотворю́ тебѣ́.
39
І перейшов весь народ Йордан, і цар також. І поцілував цар Верзеллія і благословив його, і він повернувся в місце своє.
39
И преидо́ша вси́ лю́діє Іорда́нъ, и ца́рь пре́йде, и цѣлова́ ца́рь верзеллі́а и благослови́ єго́, и отпусти́ єго́ въ до́мъ єго́.
40
І вирушив цар у Галгал, рушив з ним і Кимгам; і весь народ юдейський проводжав царя, і половина народу ізраїльського.
40
И пре́йде ца́рь въ Галга́лы, и хамаа́мъ пре́йде съ ни́мъ, и вси́ лю́діє Іу́дины провожда́ху царя́ и по́лъ люді́й Ізра́илевыхъ.
41
І ось, усі ізраїльтяни прийшли до царя і сказали цареві: навіщо брати наші, мужі Іудині, викрали тебе і провели царя і дім його і всіх людей Давида з ним через Йордан?
41
И се́, вси́ му́жіє Ізра́илевы пріидо́ша къ царю́ и рѣ́ша къ царю́: что́ я́ко украдо́ша тебе́ бра́тія на́шя му́жіє Іу́дины, и преведо́ша царя́ и до́мъ єго́ чрезъ Іорда́нъ, и вси́ му́жіє даві́довы съ ни́мъ?
42
І відповіли всі мужі Іудині ізраїльтянам: тому, що цар ближній нам; і через що сердитися вам на це? Хіба ми що-небудь з’їли в царя, або одержали від нього подарунки? [Або від податків звільнив він нас?]
42
И отвѣща́ша вси́ му́жіє Іу́дины къ муже́мъ Ізра́илевымъ и рѣ́ша: зане́ бли́жній на́мъ ца́рь: и почто́ та́ко разгнѣ́вастеся от словеси́ се́мъ? єда́ я́ди ядо́хомъ от царя́? или́ да́ры даде́ на́мъ, или́ да́ни отъя́ от на́съ?
43
І відповіли ізраїльтяни мужам Іудиним і сказали: ми десять частин у царя, також і в Давида ми більше, ніж ви; [ми первісток, а не ви;] навіщо ж ви принизили нас? Чи не нам належало перше слово про те, щоб повернути нашого царя? Але слово мужів Іудиних було сильнішим, ніж слово ізраїльтян.
43
И отвѣща́ша му́жіє Ізра́илстіи къ муже́мъ Іу́динымъ и рѣ́ша: де́сять ру́къ мы́ у царя́, и въ даві́дѣ єсмы́ па́че тебе́, и пе́рвенецъ а́зъ, не́жели ты́: и почто́ си́це укоря́єши мя́? и не вмѣни́ся сло́во моє́ пре́жде мене́ Іу́дѣ возврати́ти царя́ мнѣ́? И отягча́ сло́во муже́й Іу́диныхъ па́че слове́съ муже́й Ізра́илевыхъ.