¹

І сказали Іоаву: ось, цар плаче і ридає за Авессаломом.

¹

И҆ повѣ́даша і҆ѡа́вꙋ, глаго́люще: сѐ, ца́рь пла́четъ и҆ рыда́етъ ѡ҆ а҆вессалѡ́мѣ.

²

І обернулася перемога того дня на плач для всього народу; бо народ почув у той день і говорив, що цар у скорботі за свого сина.

²

И҆ бы́сть спасе́нїе въ то́й де́нь въ рыда́нїе всѣ̑мъ лю́демъ, оу҆слы́шаша бо лю́дїе въ то́й де́нь, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ печа́ленъ є҆́сть ца́рь ѡ҆ сы́нѣ свое́мъ.

³

І входив тоді народ у місто крадькома, як скрадаються люди, які соромляться, що під час битви кинулися навтіки.

³

И҆ оу҆крада́хꙋсѧ лю́дїе въ то́й де́нь є҆́же входи́ти во гра́дъ, ꙗ҆́коже оу҆крада́ютсѧ лю́дїе посра́мленнїи, внегда̀ бѣ́гати и҆̀мъ на бра́ни.

⁴

А цар закрив лице своє і голосно взивав: сину мій Авессаломе! Авессаломе, сину мій, сину мій!

⁴

И҆ ца́рь покры̀ лицѐ своѐ: и҆ возопѝ ца́рь гла́сомъ вели́кимъ, глаго́лѧ: сы́не мо́й, а҆вессалѡ́ме, а҆вессалѡ́ме, сы́не мо́й.

⁵

І прийшов Іоав до царя в дім і сказав: ти в сором привів сьогодні всіх слуг твоїх, які врятували нині життя твоє і життя синів і дочок твоїх, і життя дружин і життя наложниць твоїх;

⁵

И҆ вни́де і҆ѡа́въ къ царю̀ въ до́мъ и҆ речѐ: посрами́лъ є҆сѝ дне́сь ли́ца ра̑бъ твои́хъ всѣ́хъ и҆з̾е́мшихъ тѧ̀ дне́сь и҆ дꙋ́шꙋ сынѡ́въ твои́хъ и҆ дще́рей твои́хъ и҆ дꙋ́шꙋ же́нъ твои́хъ и҆ подло́жницъ твои́хъ,

⁶

ти любиш ненависників твоїх і ненавидиш тих, що люблять тебе, бо ти показав сьогодні, що ніщо для тебе і вожді і слуги; сьогодні я довідався, що якби Авессалом залишився живий, а ми усі померли, то тобі було б приємніше;

⁶

є҆́же люби́ти ненави́дѧщыѧ тебѐ и҆ ненави́дѣти лю́бѧщыѧ тѧ̀: и҆ ꙗ҆ви́лъ є҆сѝ дне́сь, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть тебѣ̀ кнѧ̑зи, нижѐ ѻ҆́троцы: но разꙋмѣ́хъ дне́сь, ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы а҆вессалѡ́мъ жи́въ бы́лъ, мы̀ всѝ дне́сь мє́ртвы бы́хомъ бы́ли, ꙗ҆́кѡ тогда̀ пра́во бы́ло бы пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма:

⁷

отже, встань, вийди і поговори до серця рабів твоїх, бо клянуся Господом, що, коли ти не вийдеш, у цю ніч не залишиться в тебе жодної людини; і це буде для тебе гірше за всі біди, які находили на тебе від юности твоєї донині.

⁷

и҆ нн҃ѣ воста́въ и҆зы́ди и҆ глаго́ли въ сердца̀ рабѡ́въ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ клѧ́хсѧ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще не и҆зы́деши дне́сь, не ѡ҆ста́нетъ нѝ є҆ди́нъ мꙋ́жъ съ тобо́ю въ но́щь сїю̀: и҆ разꙋмѣ́й въ себѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѕло̀ тѝ є҆́сть сїѐ па́че всѣ́хъ ѕѡ́лъ, ꙗ҆̀же прїидо́ша на тѧ̀ ѿ ю҆́ности твоеѧ̀ до нн҃ѣ.

⁸

І встав цар і сів біля воріт, а весь народ сповістили, що цар сидить біля воріт. І прийшов весь народ перед лице царя [до воріт]; ізраїльтяни ж розбіглися по своїх наметах.

⁸

И҆ воста̀ ца́рь и҆ сѣ́де при две́рехъ. И҆ возвѣсти́ша всѣ̑мъ лю́демъ глаго́люще: сѐ, ца́рь сѣди́тъ въ две́рехъ. И҆ внидо́ша всѝ лю́дїе пред̾ лицѐ царе́во пред̾ двє́ри: мꙋ́жїе же і҆и҃лєвы бѣжа́ша во селє́нїѧ своѧ̑.

⁹

І весь народ у всіх колінах Ізраїлевих сперечався і говорив: цар [Давид] визволив нас від рук ворогів наших і звільнив нас від рук филистимлян, а тепер сам утікав із землі цієї [з царства свого] від Авессалома.

⁹

И҆ прѧ́хꙋсѧ всѝ лю́дїе во всѣ́хъ колѣ́нахъ і҆и҃левыхъ, глаго́люще: ца́рь даві́дъ и҆зба́ви ны̀ ѿ всѣ́хъ вра̑гъ на́шихъ, и҆ сѐ, и҆з̾ѧ̀ на́съ ѿ рꙋкѝ и҆ноплеме́нничи, и҆ нн҃ѣ бѣжа̀ ѿ землѝ и҆ ѿ ца́рства своегѡ̀ и҆ ѿ а҆вессалѡ́ма:

¹⁰

Але Авессалом, якого ми помазали на царя над нами, помер на війні; чому ж тепер ви баритеся повернути царя? [І ці слова всього Ізраїля дійшли до царя.]

¹⁰

а҆вессалѡ́мъ же, є҆го́же пома́захомъ над̾ на́ми, оу҆́мре на бра́ни: и҆ нн҃ѣ что̀ вы̀ молчи́те, є҆́же возврати́ти царѧ̀; И҆ глаго́лъ всегѡ̀ і҆и҃лѧ прїи́де ко царю̀.

¹¹

І цар Давид послав сказати священикам Садокові й Авиафарові: скажіть старійшинам Іудиним: чому ви хочете бути останніми, щоб повернути царя в дім його, тоді як слова всього Ізраїля дійшли до царя в дім його?

¹¹

И҆ ца́рь даві́дъ посла̀ ко садѡ́кꙋ и҆ ко а҆вїаѳа́рꙋ і҆ере́ѡмъ, глаго́лѧ: рцы́те старѣ́йшинамъ і҆ꙋ́динымъ, глаго́люще: почто̀ бы́сте послѣ́днїи, є҆́же возврати́ти царѧ̀ въ до́мъ є҆гѡ̀; сло́во же всегѡ̀ і҆и҃лѧ прїи́де къ царю̀ въ до́мъ є҆гѡ̀:

¹²

Ви брати мої, кості мої і плоть моя — ви; чому ви хочете бути останніми в поверненні царя в дім його?

¹²

бра́тїѧ моѧ̑ вы̀, кѡ́сти моѧ̑ и҆ пло́ть моѧ̀ вы̀ є҆стѐ, то̀ почто̀ бы́сте послѣ́днїи, є҆́же возврати́ти царѧ̀ въ до́мъ є҆гѡ̀;

¹³

І Амессаю скажіть: чи не кость моя і плоть моя — ти? Нехай те і те зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо ти не будеш воєначальником при мені, замість Іоава, назавжди!

¹³

и҆ а҆месса́ю рцы́те: нѣ́си ли ко́сть моѧ̀ и҆ пло́ть моѧ̀ ты̀; и҆ нн҃ѣ сїѧ̑ мѝ да сотвори́тъ бг҃ъ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, а҆́ще не бꙋ́деши кнѧ́зь си́лы предо мно́ю во всѧ̑ дни̑ вмѣ́стѡ і҆ѡа́ва.

¹⁴

І прихилив він серце всіх юдеїв, як однієї людини; і послали вони до царя сказати: повернися ти й усі слуги твої.

¹⁴

И҆ преклонѝ сердца̀ всѣ́хъ мꙋже́й і҆ꙋ́диныхъ ꙗ҆́кѡ мꙋ́жа є҆ди́нагѡ. И҆ посла́ша къ царю̀, глаго́люще: возврати́сѧ ты̀ и҆ всѝ рабѝ твоѝ.

¹⁵

І повернувся цар, і прийшов до Йордану, а юдеї прийшли в Галгал, щоб зустріти царя і перевезти царя через Йордан.

¹⁵

И҆ возврати́сѧ ца́рь и҆ прїи́де до і҆ѻрда́на, и҆ мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины прїидо́ша въ галга́лы є҆́же и҆зы́ти на срѣ́тенїе царю̀, превестѝ царѧ̀ чрез̾ і҆ѻрда́нъ.

¹⁶

І поспішив Семей, син Гери, веніамитянин з Бахурима, і пішов з юдеями назустріч царю Давиду,

¹⁶

И҆ оу҆скорѝ семе́й сы́нъ гира́нь сы́на і҆емїні́ева, и҆́же ѿ ваꙋрі́ма, и҆ сни́де съ мꙋжмѝ і҆ꙋ́диными во срѣ́тенїе царю̀ даві́дꙋ,

¹⁷

і тисяча чоловік з веніамитян з ним, і Сива, слуга дому Саулового, з п’ятнадцятьма синами своїми і двадцятьма рабами своїми; і перейшли вони Йордан перед лицем царя [і приготували для царя переправу через Йордан].

¹⁷

и҆ ты́сѧща мꙋже́й съ ни́мъ ѿ венїамі́на, и҆ сїва̀ ѻ҆́трокъ до́мꙋ саꙋ́лѧ, и҆ пѧтьна́десѧть сынѡ́въ є҆гѡ̀ съ ни́мъ, и҆ два́десѧть рабѡ́въ є҆гѡ̀ съ ни́мъ: и҆ оу҆пра́виша на і҆ѻрда́нъ пꙋ́ть пред̾ царе́мъ,

¹⁸

Коли переправили судно, щоб перевезти дім царя і послужити йому, тоді Семей, син Гери, упав [на лице своє] перед царем, як тільки він перейшов Йордан,

¹⁸

и҆ послꙋжи́ша слꙋже́нїемъ ѡ҆ преведе́нїи царе́вѣ. И҆ пре́йде прехо́дъ є҆́же превестѝ до́мъ царе́въ и҆ сотвори́ти пра́вое пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀. И҆ семе́й сы́нъ гира́нь падѐ на лицы̀ свое́мъ пред̾ царе́мъ, є҆гда̀ прехожда́ше і҆ѻрда́нъ,

¹⁹

і сказав цареві: не постав мені, господарю мій, за злочин, і не пом’яни того, чим згрішив раб твій у той день, коли господар мій цар виходив з Єрусалима, і не тримай того, царю, на серці своєму;

¹⁹

и҆ речѐ ко царю̀: да не вмѣни́тъ господи́нъ мо́й беззако́нїѧ, и҆ не помѧнѝ є҆ли̑ка непра́вдова ра́бъ тво́й въ де́нь ѡ҆́нъ, въ ѻ҆́ньже господи́нъ мо́й ца́рь и҆схожда́ше и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма, є҆́же содержа́ти царю̀ въ се́рдцы свое́мъ:

²⁰

бо знає раб твій, що згрішив, і ось, нині я прийшов перший з усього дому Йосифового, щоб вийти назустріч господареві моєму царю.

²⁰

поне́же разꙋмѣ̀ ра́бъ тво́й, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ согрѣши́хъ, и҆ сѐ, а҆́зъ прїидо́хъ дне́сь пе́рвѣе всегѡ̀ і҆и҃лѧ и҆ до́мꙋ і҆ѡ́сифлѧ, є҆́же сни́ти мѝ на срѣ́тенїе господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀.

²¹

І відповів Авесса, син Саруїн, і сказав: невже Семей не помре за те, що лихословив помазаника Господнього?

²¹

И҆ ѿвѣща̀ а҆ве́сса сы́нъ сарꙋ́инъ и҆ речѐ: сегѡ̀ ли ра́ди не оу҆мертви́тсѧ семе́й, ꙗ҆́кѡ проклѧ̀ хрїста̀ гдⷭ҇нѧ;

²²

І сказав Давид: що мені і вам, сини Саруїни, що ви робитеся нині мені наклепниками? Чи нині умертвляти кого-небудь в Ізраїлі? Чи не бачу я, що нині я — цар над Ізраїлем?

²²

И҆ речѐ даві́дъ: что̀ мнѣ̀ и҆ ва́мъ, сы́нове сарꙋ̑ины, ꙗ҆́кѡ бы́сте мнѣ̀ дне́сь въ навѣ́тъ; дне́сь не оу҆мертви́тсѧ мꙋ́жъ ѿ і҆и҃лѧ, поне́же не вѣ́мъ ли, ꙗ҆́кѡ дне́сь ца́рствꙋю а҆́зъ над̾ і҆и҃лемъ;

²³

І сказав цар Семею: ти не помреш. І поклявся йому цар.

²³

и҆ речѐ ца́рь и҆ семе́ю: не оу҆́мреши. И҆ клѧ́тсѧ є҆мꙋ̀ ца́рь.

²⁴

І Мемфивосфей, син [Іонафана, сина] Саулового, вийшов назустріч цареві. Він не омивав ніг своїх, [не обрізував нігтів,] не піклувався про бороду свою і не мив одягу свого з того дня, як вийшов цар, до дня, коли він повернувся з миром.

²⁴

И҆ сѐ, мемфївосѳе́й сы́нъ і҆ѡнаѳа́на сы́на саꙋ́лѧ сни́де на срѣ́тенїе царю̀, и҆ не ѡ҆мы̀ но́гъ свои́хъ, и҆ не ѡ҆брѣ́за ногте́й, нижѐ оу҆пра́ви брады̀ своеѧ̀, и҆ ри́зъ свои́хъ не и҆змы̀ ѿ днѐ тогѡ̀, въ ѻ҆́ньже и҆зы́де ца́рь, до днѐ въ ѻ҆́ньже то́й возврати́сѧ съ ми́ромъ.

²⁵

Коли він вийшов з Єрусалима назустріч царю, цар сказав йому: чому ти, Мемфивосфею, не пішов зі мною?

²⁵

И҆ бы́сть є҆гда̀ вни́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ на срѣ́тенїе царю̀, и҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: что̀ ꙗ҆́кѡ не поше́лъ є҆сѝ со мно́ю, мемфївосѳе́е;

²⁶

Той відповів: господарю мій царю! слуга мій обманув мене; бо я, раб твій, говорив: «осідлаю собі осла і сяду на нього і поїду з царем», оскільки раб твій кульгавий.

²⁶

И҆ речѐ къ немꙋ̀ мемфївосѳе́й: го́споди мо́й царю̀, пренебрежѐ менѐ ра́бъ мо́й, ꙗ҆́кѡ речѐ ра́бъ тво́й є҆мꙋ̀: ѡ҆сѣдла́й мѝ ѻ҆слѧ̀, и҆ всѧ́дꙋ на нѐ, и҆ пойдꙋ̀ съ царе́мъ, ꙗ҆́кѡ хро́мъ ра́бъ тво́й:

²⁷

А він звів наклеп на раба твого перед господарем моїм царем. Але господар мій цар, як ангел Божий; роби, що тобі угодно;

²⁷

и҆ ѡ҆болга̀ раба̀ твоего̀ ко господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀: и҆ господи́нъ мо́й ца́рь ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃лъ бж҃їй, и҆ сотворѝ благо́е пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма:

²⁸

хоча весь дім батька мого був повинен умерти перед господарем моїм царем, але ти посадив раба твого між тими, хто їсть за столом твоїм; яке ж маю я право скаржитися ще перед царем?

²⁸

ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ ве́сь до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, ра́звѣ мꙋ́жїе (пови́ннїи) сме́рти господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀, и҆ посади́лъ є҆сѝ раба̀ твоего̀ съ ꙗ҆дꙋ́щими на трапе́зѣ твое́й: и҆ ко́е є҆́сть мнѣ̀ є҆щѐ ѡ҆правда́нїе, и҆ возопи́ти мнѣ̀ є҆щѐ къ царю̀;

²⁹

І сказав йому цар: до чого ти говориш усе це? я сказав, щоб ти і Сива розділили між собою поля.

²⁹

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: почто̀ глаго́леши є҆щѐ словеса̀ твоѧ̑; рѣ́хъ тебѣ̀ и҆ сївѣ̀: раздѣли́те себѣ̀ се́ла.

³⁰

Але Мемфивосфей відповів цареві: нехай він візьме навіть усе, після того як господар мій цар з миром повернувся в дім свій.

³⁰

И҆ речѐ мемфївосѳе́й къ царю̀: и҆ всѧ̑ да во́зметъ, повнегда̀ прїитѝ господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀ въ ми́рѣ въ до́мъ сво́й.

³¹

І Верзеллій галаадитянин прийшов з Роглима і перейшов із царем Йордан, щоб провести його за Йордан.

³¹

И҆ верзеллі́й галааді́тинъ сни́де и҆з̾ рѡгеллі́ма, и҆ пре́йде съ царе́мъ і҆ѻрда́нъ, є҆́же превестѝ є҆го̀ чрез̾ і҆ѻрда́нъ.

³²

Верзеллій же був дуже старий, років вісімдесяти. Він постачав царя продовольством під час перебування його в Маханаїмі, тому що був людиною багатою.

³²

И҆ верзеллі́й мꙋ́жъ ста́ръ ѕѣлѡ̀, сы́нъ ѻ҆сми́десѧти лѣ́тъ, и҆ то́й препита̀ царѧ̀, є҆гда̀ живѧ́ше въ манаі́мѣ, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ бѣ̀ ве́лїй ѕѣлѡ̀.

³³

І сказав цар Верзеллію: йди зі мною, і я буду годувати тебе в Єрусалимі.

³³

И҆ речѐ ца́рь къ верзеллі́ю: ты̀ пре́йдеши со мно́ю, и҆ препита́ю ста́рость твою̀ со мно́ю во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.

³⁴

Але Верзеллій відповів цареві: чи довго мені залишилося жити, щоб іти з царем в Єрусалим?

³⁴

И҆ речѐ верзеллі́й къ царю̀: коли́цы дни̑ лѣ́тъ живота̀ моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ да взы́дꙋ съ царе́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ;

³⁵

Мені тепер вісімдесят років; чи відрізню добре від злого? Чи узнає раб твій смак того, що буду їсти, і того, що буду пити? І чи буду у змозі чути голос співаків і співачок? Навіщо ж рабу твоєму бути за тягар господарю моєму царю?

³⁵

сы́нъ ѻ҆сми́десѧти лѣ́тъ а҆́зъ дне́сь є҆́смь: є҆да̀ оу҆разꙋмѣ́ю посредѣ̀ бла́га и҆ посредѣ̀ лꙋка́ва; и҆лѝ оу҆разꙋмѣ́етъ є҆щѐ ра́бъ тво́й, є҆́же ꙗ҆́мъ, и҆лѝ є҆́же пїю̀; и҆лѝ оу҆слы́шꙋ гла́съ є҆щѐ пою́щихъ и҆ воспѣва́ющихъ; и҆ вскꙋ́ю бꙋ́детъ є҆щѐ ра́бъ тво́й въ тѧ́жесть господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀;

³⁶

Ще трохи пройде раб твій з царем за Йордан; за що ж царю нагороджувати мене такою милістю?

³⁶

ма́лѡ пре́йдетъ ра́бъ тво́й і҆ѻрда́нъ съ царе́мъ: и҆ почто̀ воздае́тъ мѝ ца́рь воздаѧ́нїе сїѐ;

³⁷

Дозволь рабу твоєму повернутися, щоб померти у своєму місті, біля гробу батька мого і матері моєї. Але ось, раб твій [син мій] Кимгам нехай піде з господарем моїм, царем, і роби з ним, як тобі вгодно.

³⁷

да возврати́тсѧ нн҃ѣ ра́бъ тво́й, и҆ оу҆мрꙋ̀ во гра́дѣ мое́мъ, оу҆ гро́ба ѻ҆тца̀ моегѡ̀ и҆ ма́тере моеѧ̀: и҆ сѐ, ра́бъ тво́й сы́нъ мо́й хамаа́мъ пре́йдетъ съ го́сподемъ мои́мъ царе́мъ, и҆ сотворѝ є҆мꙋ̀ благо́е пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма.

³⁸

І сказав цар: нехай іде зі мною Кимгам, і я зроблю для нього, що тобі вгодно; і все, чого б не побажав ти від мене, я зроблю для тебе.

³⁸

И҆ речѐ ца́рь: со мно́ю да пре́йдетъ хамаа́мъ, и҆ а҆́зъ сотворю̀ є҆мꙋ̀ благо́е пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка и҆збере́тъ себѣ̀ оу҆ менє̀, сотворю̀ тебѣ̀.

³⁹

І перейшов весь народ Йордан, і цар також. І поцілував цар Верзеллія і благословив його, і він повернувся в місце своє.

³⁹

И҆ преидо́ша всѝ лю́дїе і҆ѻрда́нъ, и҆ ца́рь пре́йде, и҆ цѣлова̀ ца́рь верзеллі́а и҆ благословѝ є҆го̀, и҆ ѿпꙋстѝ є҆го̀ въ до́мъ є҆гѡ̀.

⁴⁰

І вирушив цар у Галгал, рушив з ним і Кимгам; і весь народ юдейський проводжав царя, і половина народу ізраїльського.

⁴⁰

И҆ пре́йде ца́рь въ галга́лы, и҆ хамаа́мъ пре́йде съ ни́мъ, и҆ всѝ лю́дїе і҆ꙋ̑дины провожда́хꙋ царѧ̀ и҆ по́лъ люді́й і҆и҃левыхъ.

⁴¹

І ось, усі ізраїльтяни прийшли до царя і сказали цареві: навіщо брати наші, мужі Іудині, викрали тебе і провели царя і дім його і всіх людей Давида з ним через Йордан?

⁴¹

И҆ сѐ, всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы прїидо́ша къ царю̀ и҆ рѣ́ша къ царю̀: что̀ ꙗ҆́кѡ оу҆крадо́ша тебѐ бра́тїѧ на́шѧ мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины, и҆ преведо́ша царѧ̀ и҆ до́мъ є҆гѡ̀ чрез̾ і҆ѻрда́нъ, и҆ всѝ мꙋ́жїе даві́дѡвы съ ни́мъ;

⁴²

І відповіли всі мужі Іудині ізраїльтянам: тому, що цар ближній нам; і через що сердитися вам на це? Хіба ми що-небудь з’їли в царя, або одержали від нього подарунки? [Або від податків звільнив він нас?]

⁴²

И҆ ѿвѣща́ша всѝ мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины къ мꙋжє́мъ і҆и҃лєвымъ и҆ рѣ́ша: занѐ бли́жнїй на́мъ ца́рь: и҆ почто̀ та́кѡ разгнѣ́вастесѧ ѿ словесѝ се́мъ; є҆да̀ ꙗ҆́ди ꙗ҆до́хомъ ѿ царѧ̀; и҆лѝ да́ры дадѐ на́мъ, и҆лѝ да̑ни ѿѧ̀ ѿ на́съ;

⁴³

І відповіли ізраїльтяни мужам Іудиним і сказали: ми десять частин у царя, також і в Давида ми більше, ніж ви; [ми первісток, а не ви;] навіщо ж ви принизили нас? Чи не нам належало перше слово про те, щоб повернути нашого царя? Але слово мужів Іудиних було сильнішим, ніж слово ізраїльтян.

⁴³

И҆ ѿвѣща́ша мꙋ́жїе і҆и҃лстїи къ мꙋжє́мъ і҆ꙋ̑динымъ и҆ рѣ́ша: де́сѧть рꙋ́къ мы̀ оу҆ царѧ̀, и҆ въ даві́дѣ є҆смы̀ па́че тебє̀, и҆ пе́рвенецъ а҆́зъ, не́жели ты̀: и҆ почто̀ си́це оу҆корѧ́еши мѧ̀; и҆ не вмѣни́сѧ сло́во моѐ пре́жде менѐ і҆ꙋ́дѣ возврати́ти царѧ̀ мнѣ̀; И҆ ѡ҆тѧгча̀ сло́во мꙋже́й і҆ꙋ́диныхъ па́че слове́съ мꙋже́й і҆и҃левыхъ.