¹

Коли я закінчив говорити ці слова, посланий був до мене ангел, який посилався до мене у попередні ночі,

¹

И҆ бы́сть є҆гда̀ сконча́хъ глаго́лати словеса̀ сїѧ̑, по́сланъ є҆́сть ко мнѣ̀ а҆́гг҃лъ, и҆́же по́сланъ бѣ̀ ко мнѣ̀ въ прє́жнїѧ но́щы,

²

і сказав мені: встань, Ездро, і слухай слова́, які я прийшов говорити тобі.

²

и҆ речѐ ко мнѣ̀: воста́ни, є҆́здро, и҆ слы́ши словеса̀, ꙗ҆̀же прїидо́хъ глаго́лати къ тебѣ̀.

³

Я сказав: говори, господарю мій. І він сказав мені: море розташоване у просторому місці, щоб бути глибоким і безмірним;

³

И҆ реко́хъ: глаго́ли, го́споди мо́й. И҆ речѐ ко мнѣ̀: мо́ре поста́влено є҆́сть въ простра́ннѣ мѣ́стѣ, дабы̀ бы́ло глꙋбо́ко и҆ безмѣ́рно,

⁴

але вхід у нього знаходиться у вузькому місці, так що подібний до рік.

⁴

бꙋ́детъ же є҆мꙋ̀ вхо́дъ въ тѣ́снѣ мѣ́стѣ поста́вленъ, дабы̀ подо́бно рѣка́мъ бы́ло:

⁵

Хто побажав би ввійти у море і бачити його, або володарювати над ним, той, якщо не пройде вузьке, як може дійти до широти?

⁵

кто́ бо хотѧ́й восхо́щетъ вни́ти въ мо́ре и҆ ви́дѣти є҆̀, и҆лѝ госпо́дствовати и҆́мъ, а҆́ще не про́йдетъ тѣсноты̀, въ широтꙋ̀ ка́кѡ прїитѝ мо́жетъ;

⁶

Або інша подоба: місто побудоване і розташоване на рівнині, й наповнене усіма благами;

⁶

и҆ па́ки и҆́но: гра́дъ со́зданъ є҆́сть и҆ поста́вленъ на мѣ́стѣ полево́мъ, є҆́сть же и҆спо́лненъ всѣ́ми благи́ми:

⁷

але вхід у нього тісний і розташований на крутизні так, що праворуч вогонь, а ліворуч глибока вода.

⁷

вхо́дъ є҆гѡ̀ тѣ́сенъ и҆ въ стремни́нѣ поста́вленъ, дабы̀ ѡ҆деснꙋ́ю ѻ҆́гнь бы́лъ, ѡ҆шꙋ́юю же вода̀ глꙋбока̀:

⁸

Між ними, тобто між вогнем і водою, лежить лише одна стежка, на якій може поміститися не більше, як тільки ступня людини.

⁸

стезѧ́ же є҆́сть є҆ди́на то́кмѡ междꙋ̀ и҆́ма проложена̀, си́рѣчь междꙋ̀ ѻ҆гне́мъ и҆ водо́ю, є҆ди́нꙋ то́кмѡ стꙋпе́нь человѣ́чꙋ могꙋ́щаѧ вмѣсти́ти:

⁹

Якщо місто це буде дане у спадщину людині, то як вона одержить свою спадщину, якщо ніколи не перейде небезпеки, що лежить на шляху?

⁹

є҆гда̀ оу҆́бѡ да́стсѧ гра́дъ се́й человѣ́кꙋ въ достоѧ́нїе, а҆́ще не про́йдетъ когда̀ предположе́ннагѡ бѣ́дства, ка́кѡ прїи́метъ достоѧ́нїе своѐ;

¹⁰

Я сказав: так, Господи. І Він сказав мені: така і доля Ізраїля.

¹⁰

И҆ реко́хъ: та́кѡ, гдⷭ҇и. И҆ речѐ ко мнѣ̀: та́кѡ є҆́сть и҆ і҆и҃лева ча́сть:

¹¹

Для них Я створив вік; але коли Адам порушив Мої постанови, визначено було бути тому, що зроблено.

¹¹

и҆́хъ бо ра́ди сотвори́хъ вѣ́къ, и҆ є҆гда̀ престꙋпи́лъ є҆́сть а҆да́мъ законоположє́нїѧ моѧ̑, сꙋжде́но бы́сть є҆́же сотворе́но є҆́сть:

¹²

І зробилися входи віку цього тісними, хворобливими, стомливими, також вузькими, лукавими, сповненими бід і які потребують великої праці.

¹²

и҆ сотвори́шасѧ вхо́ди сегѡ̀ вѣ́ка тѣ́сни и҆ болѣ́зненни и҆ трꙋ́дни, ма́ли же и҆ лꙋка́ви, и҆ бѣ́дствъ по́лни и҆ трꙋдо́мъ вели́кимъ оу҆твержде́нни,

¹³

А входи майбутнього віку просторі, безпечні, і приносять плід безсмертя.

¹³

и҆́бо бо́лшагѡ вѣ́ка вхо́ди простра́нни и҆ без̾ѡпа́сни и҆ творѧ́щїи безсме́ртный пло́дъ:

¹⁴

Отже, якщо ті, що входять, які живуть, не ввійдуть у це тісне і злигоднє, вони не можуть одержати те, що уготоване.

¹⁴

а҆́ще оу҆́бѡ входѧ́щїи не вни́дꙋтъ, и҆̀же живꙋ́тъ, въ тѣ̑снаѧ и҆ сꙋ́єтнаѧ сїѧ̑, не возмо́гꙋтъ прїѧ́ти, ꙗ҆̀же сꙋ́ть оу҆готѡ́вана:

¹⁵

Навіщо ж засмучуєшся, коли ти тлінний, і чого бентежишся, коли смертний?

¹⁵

нн҃ѣ оу҆́бѡ вскꙋ́ю ты̀ смꙋща́ешисѧ, є҆гда̀ є҆сѝ тлѣ́ненъ, и҆ что̀ мѧте́шисѧ ты̀, є҆гда̀ є҆сѝ сме́ртенъ;

¹⁶

Навіщо прийняв ти у серці твоєму того, що майбутнє, а прийняв те, що у теперішньому?

¹⁶

и҆ вскꙋ́ю не прїѧ́лъ є҆сѝ въ се́рдцы твое́мъ, є҆́же є҆́сть бꙋ́дꙋщее, но є҆́же настоѧ́щее;

¹⁷

Я відповів і сказав: Владико Господи! ось, Ти визначив законом Твоїм, що праведники успадкують це, а грішники загинуть.

¹⁷

Ѿвѣща́хъ и҆ рѣ́хъ: влⷣко гдⷭ҇и! сѐ, оу҆стро́илъ є҆сѝ зако́номъ твои́мъ, ꙗ҆́кѡ пра́веднїи наслѣ́дѧтъ сїѧ̑, нечести́вїи же поги́бнꙋтъ:

¹⁸

Праведники потерплять тісноту, сподіваючись на просторе, а ті, що нечестиво жили, хоч потерпіли тісноту, не побачать просторого.

¹⁸

пра́веднїи же понесꙋ́тъ тѣснотꙋ̀ надѣ́ющесѧ простра́нныхъ: и҆̀же бо нечести́вѡ сотвори́ша, и҆ тѣснотꙋ̀ пострада́вше простра́нныхъ не оу҆́зрѧтъ.

¹⁹

І Він сказав мені: немає судді вище за Бога, немає того, хто розуміє більше за Всевишнього.

¹⁹

И҆ речѐ ко мнѣ̀: нѣ́сть сꙋдїѧ̀ па́че бг҃а, ни разꙋмѣва́ѧй па́че вы́шнѧгѡ:

²⁰

Гине багато хто у цьому житті, тому що не дбає про запропонований йому закон Божий.

²⁰

погиба́ютъ бо мно́зи настоѧ́щїи, поне́же не радѧ́тъ ѡ҆ предположе́ннѣмъ бж҃їи зако́нѣ:

²¹

Бо суворо повелів Бог тим, що приходять, коли вони прийшли, що працюючи, вони будуть живі, і що дотримуючись, не будуть покарані.

²¹

повелѣва́ѧ бо повелѣ̀ бг҃ъ приходѧ́щымъ, є҆гда̀ прїидо́ша, что̀ творѧ́ще жи́ви бꙋ́дꙋтъ, и҆ что̀ хранѧ́ще казни́ми не бꙋ́дꙋтъ:

²²

А вони не послухалися, і стали проти Нього, утвердили у собі помисел суєтний.

²²

ті́и бо не сꙋ́ть оу҆вѣща́ни, и҆ проти́вишасѧ є҆мꙋ̀, и҆ положи́ша себѣ̀ помышле́нїе сꙋ́етное,

²³

Захопилися гріховними оманами, сказали про Всевишнього, що Його нема, не пізнали путів Його,

²³

и҆ предста́виша себѣ̀ ѡ҆бхожде́нїе грѣхѡ́въ, и҆ глаго́лаша вы́шнемꙋ не бы́ти, и҆ пꙋті́й є҆гѡ̀ не позна́ша,

²⁴

знехтували закон Його, відкинули обітниці Його, не мали віри до обрядових установлень Його, не звершували діл Його.

²⁴

и҆ зако́нъ є҆гѡ̀ оу҆ничижи́ша, и҆ ѡ҆бѣтѡва́нїѧ є҆гѡ̀ ѿверго́ша, и҆ въ зако́нѣхъ є҆гѡ̀ вѣ́ры не и҆мѣ́ша, и҆ дѣ́лъ є҆гѡ̀ не соверши́ша:

²⁵

І тому, Ездро, пустим порожнє, а повним повне.

²⁵

тогѡ̀ ра́ди, є҆́здро, тшє́тнаѧ тщє́тнымъ и҆ пѡ́лнаѧ пѡ́лнымъ:

²⁶

Ось, прийде час, коли прийдуть знамення, які Я передрік тобі, і явиться наречена, і, являючись, покажеться, — приховувана нині землею.

²⁶

сѐ, вре́мѧ прїи́детъ, и҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ прїи́дꙋтъ зна́мєнїѧ, ꙗ҆̀же предреко́хъ тебѣ̀, и҆ ꙗ҆ви́тсѧ невѣ́ста, и҆ ꙗ҆влѧ́ющисѧ пока́жетсѧ, ꙗ҆́же нн҃ѣ кры́етсѧ ѿ землѝ,

²⁷

І всякий, хто позбавиться раніше перелічених зол, сам побачить чудеса Мої.

²⁷

и҆ всѧ́къ, и҆́же и҆зба́вленъ є҆́сть ѿ предрѣче́нныхъ ѕлы́хъ, то́й оу҆́зритъ ди̑внаѧ моѧ̑:

²⁸

Бо відкриється Син Мій Ісус з тими, які з Ним, і ті, що залишилися, будуть насолоджуватися чотириста років.

²⁸

ѿкры́етбосѧ сн҃ъ мо́й і҆и҃съ съ тѣ́ми, и҆̀же съ ни́мъ сꙋ́ть, и҆ насладѧ́тсѧ, и҆̀же ѡ҆ста́влени сꙋ́ть, въ лѣ́тѣхъ четы́рехъ стѣ́хъ:

²⁹

А після цих років помре Син Мій Христос і всі люди, які мають дихання.

²⁹

и҆ бꙋ́детъ по лѣ́тѣхъ си́хъ, и҆ оу҆́мретъ сн҃ъ мо́й хрⷭ҇то́съ, и҆ всѝ и҆̀же дыха́нїе и҆́мꙋтъ человѣ́цы,

³⁰

І повернеться вік у давнє мовчання на сім днів, подібно до того, як було раніше, так що не залишиться нікого.

³⁰

и҆ ѡ҆брати́тсѧ вѣ́къ въ дре́внее молча́нїе дні́й се́дмь, ꙗ҆́коже въ пре́жнихъ сꙋдѣ́хъ, та́кѡ ꙗ҆́кѡ да никто̀ ѡ҆ста́нетсѧ:

³¹

Після ж семи днів постане вік приспаний, і помре ушкоджений.

³¹

и҆ бꙋ́детъ по дне́хъ седмѝ, и҆ возбꙋ́дитсѧ, и҆́же не оу҆̀ бди́тъ, вѣ́къ и҆ оу҆́мретъ растлѣ́нный,

³²

І віддасть земля тих, які у ній сплять, і прах тих, які мовчазно у ньому живуть, а сховища віддадуть ввірені їм душі.

³²

и҆ землѧ̀ и҆зда́стъ тѣ́хъ, и҆̀же въ не́й спѧ́тъ, и҆ пра́хъ, и҆̀же въ не́мъ молча́нїемъ ѡ҆бита́ютъ, и҆ храни̑лища и҆здадꙋ́тъ вда̑нныѧ и҆̀мъ дꙋ́шы:

³³

Тоді явиться Всевишній на престолі суду, і пройдуть біди, і закінчиться довготерпіння.

³³

и҆ ѿкры́етсѧ вы́шнїй на прⷭ҇то́лѣ сꙋда̀, и҆ про́йдꙋтъ бѣды̑, и҆ долготерпѣ́нїе собере́тсѧ:

³⁴

Суд буде один, істина утвердиться, віра зміцниться.

³⁴

сꙋ́дъ же є҆ди́нъ пребꙋ́детъ, и҆́стина ста́нетъ, и҆ вѣ́ра возмо́жетъ,

³⁵

Потім піде діло, відкриється нагорода, постане правда, перестане господарювати неправда.

³⁵

и҆ дѣ́ло послѣ́довати бꙋ́детъ, и҆ мзда̀ пока́жетсѧ, и҆ пра̑вды воспрѧ́нꙋтъ, и҆ непра̑вды не воз̾ѡблада́ютъ.

³⁶

Я сказав: Авраам перший молився за содомлян; Мойсей — за батьків, які згрішили у пустелі;

³⁶

И҆ реко́хъ: пе́рвый а҆враа́мъ ѡ҆ содо́млѧнѣхъ моли́лсѧ, и҆ мѡѷсе́й за ѻ҆тцы̀ согрѣ́шшыѧ въ пꙋсты́ни,

³⁷

Ісус після нього — за Ізраїля у дні Ахана;

³⁷

и҆ и҆̀же по не́мъ за і҆и҃лѧ во дни̑ а҆ха́за и҆ самꙋи́ла,

³⁸

Самуїл і Давид — за тих, кого погубляють, Соломон — за тих, які прийшли на освячення;

³⁸

даві́дъ ѡ҆ сокрꙋше́нїи, и҆ соломѡ́нъ за си́хъ, и҆̀же прїидо́ша во ѡ҆свѧще́нїе,

³⁹

Ілля — за тих, які прийняли дощ, і за мерця, щоб він ожив;

³⁹

и҆ и҆лїа̀ за тѣ́хъ, и҆̀же до́ждь прїѧ́ша, и҆ за ме́ртва, да ѡ҆живе́тъ,

⁴⁰

Єзекія — за народ у дні Сеннахирима, і багато хто — за багатьох.

⁴⁰

и҆ є҆зекі́а за лю́ди во дни̑ сеннахирі́ма, и҆ мно́зи за мно́гихъ:

⁴¹

Отже, якщо тоді, коли посилилося розтління і примножилася неправда, праведні молилися за неправедних, то чому ж не бути тому і нині?

⁴¹

а҆́ще оу҆̀бо нн҃ѣ, є҆гда̀ тлѣ́нное возрастѐ, и҆ непра́вда оу҆мно́жена є҆́сть, и҆ моли́шасѧ пра́веднїи за нечести́выхъ, вскꙋ́ю и҆ нн҃ѣ та́кѡ не бꙋ́детъ;

⁴²

Він відповів мені і сказав: нинішній вік не є кінець; слави у ньому часто не буває, тому молилися за немічних.

⁴²

И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ: настоѧ́щїй вѣ́къ не є҆́сть коне́цъ, сла́ва въ не́мъ ча́стаѧ пребыва́етъ: тогѡ̀ ра́ди моли́шасѧ за немощны́хъ:

⁴³

День же суду буде кінцем часу цього і початком часу майбутнього безсмертя, коли мине тління,

⁴³

де́нь бо сꙋ́дный бꙋ́детъ коне́цъ вре́мене сегѡ̀ и҆ нача́ло вре́мене бꙋ́дꙋщагѡ безсме́ртїѧ, въ не́мже мимои́де тлѣ́нїе,

⁴⁴

припиниться нестриманість, знищиться невір’я, а зросте правда, засяє істина.

⁴⁴

разрꙋши́сѧ невозде́ржность, ѿсѣ́чено є҆́сть невѣ́рїе, возрасте́ же пра́вда, возсїѧ̀ и҆́стина:

⁴⁵

Тоді ніхто не зможе ні спасти загиблого, ні погубити того, хто переміг.

⁴⁵

тогда̀ бо никто́же мо́жетъ спастѝ того̀, и҆́же поги́бе, ни потопи́ти того̀, и҆́же побѣдѝ.

⁴⁶

Я відповів і сказав: ось моє слово перше й останнє: краще було не давати землі Адаму, або, коли вже дана, утримати його, щоб не згрішив.

⁴⁶

И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ: сїѐ є҆́сть сло́во моѐ пе́рвое и҆ послѣ́днее, ꙗ҆́кѡ лꙋ́чше бѣ̀ не да́ти землѝ а҆да́мꙋ, и҆лѝ є҆гда̀ оу҆жѐ дана̀ бы́сть, оу҆держа́ти є҆го̀, да не согрѣши́тъ:

⁴⁷

Яка користь людям — у нинішньому віці жити у смутку, а після смерти очікувати покарання?

⁴⁷

что́ бо по́льзꙋетъ человѣ́кѡмъ въ настоѧ́щемъ вѣ́цѣ жи́ти въ ско́рби, и҆ мє́ртвымъ ча́ѧти ка́зни;

⁴⁸

О, що зробив ти, Адаме? Коли ти згрішив, то звершилося падіння не тебе тільки одного, але і нас, які від тебе народжуємося.

⁴⁸

ѽ, что̀ сотвори́лъ є҆сѝ, а҆да́ме; а҆́ще бо ты̀ согрѣши́лъ є҆сѝ, не є҆ди́нагѡ тебє̀ сотвори́сѧ паде́нїе, но и҆ на́ше, и҆̀же ѿ тебє̀ произыдо́хомъ:

⁴⁹

Яка користь нам, якщо нам обіцяно безсмертний час, а ми чинили смертні діла?

⁴⁹

что́ бо по́льзꙋетъ на́мъ, а҆́ще ѡ҆бѣща́но є҆́сть на́мъ безсме́ртное вре́мѧ, мы́ же смє́ртнаѧ дѣла̀ содѣ́лахомъ;

⁵⁰

Нам передвіщена вічна надія, а ми, непотребні, зробилися суєтними.

⁵⁰

и҆ ꙗ҆́кѡ предрѣче́нно є҆́сть на́мъ вѣ́чное оу҆пова́нїе, мы́ же стропти́вїи сꙋ́етни сотвори́хомсѧ;

⁵¹

Нам уготовані оселі здоров’я і спокою, а ми жили зле;

⁵¹

и҆ ꙗ҆́кѡ ѿложє́на сꙋ́ть на́мъ жили̑ща здра́вїѧ и҆ поко́ѧ, мы́ же лꙋка́вѡ жи́ли є҆смы̀;

⁵²

уготована слава Всевишнього, щоб покрити тих, які жили лагідно, а ми ходили путями злими.

⁵²

и҆ ꙗ҆́кѡ пред̾ꙋгото́вана є҆́сть сла́ва вы́шнѧгѡ защити́ти тѣ́хъ, и҆̀же по́здѣ пожи́ша, мы́ же по стро́пѡтнымъ пꙋтє́мъ ходи́хомъ;

⁵³

Показаний буде рай, плід якого перебуває нетлінним і в якому спокій і зцілення;

⁵³

и҆ ꙗ҆́кѡ пока́занъ бꙋ́детъ ра́й, є҆гѡ́же пло́дъ нерастлѣ́нъ пребыва́етъ, въ не́мже є҆́сть поко́й и҆ врачба̀,

⁵⁴

але ми не увійдемо в нього, тому що оберталися у місцях неплідних.

⁵⁴

мы́ же не вни́демъ, въ неблагода́рныхъ бо мѣ́стѣхъ пожи́хомъ;

⁵⁵

Світліше за зірки засяють лиця тих, які мали стриманість, а наші лиця — чорніші за пітьму.

⁵⁵

и҆ ꙗ҆́кѡ па́че ѕвѣ́здъ возблиста́ютъ ли́ца тѣ́хъ, и҆̀же воздержа́нїе и҆мѣ́ѧхꙋ, на̑ша же ли́ца па́че тмы̀ чє́рна;

⁵⁶

Ми не помишляли у житті, коли чинили беззаконня, що після смерти будемо страждати.

⁵⁶

и҆́бо не помышлѧ́хомъ живꙋ́ще, є҆гда̀ беззако́нїе твори́хомъ, ꙗ҆́кѡ и҆́мамы по сме́рти терпѣ́ти.

⁵⁷

Він відповів і сказав: це — помисел про боротьбу, яку повинна вести на землі народжена людина,

⁵⁷

И҆ ѿвѣща̀ и҆ речѐ: сїѐ є҆́сть помышле́нїе по́двига, и҆́мже подвиза́тисѧ бꙋ́детъ на землѝ рожде́нный человѣ́къ,

⁵⁸

щоб, якщо буде переможена, потерпіти те, про що ти сказав, а якщо переможе, одержати те, про що Я говорю.

⁵⁸

да а҆́ще побѣжде́нъ бꙋ́детъ, претерпи́тъ є҆́же ре́клъ є҆сѝ, а҆́ще же побѣди́тъ, воспрїи́метъ є҆́же гл҃ю:

⁵⁹

Це те життя, про яке сказав Мойсей, коли жив, до народу, говорячи: «обери собі життя, щоб жити».

⁵⁹

поне́же се́й є҆́сть живо́тъ, ѡ҆ не́мже мѡѷсе́й речѐ, є҆гда̀ живѧ́ше, къ лю́демъ, глаго́лѧ: и҆зберѝ себѣ̀ живо́тъ, да живе́ши:

⁶⁰

Але вони не повірили йому, ні пророкам після нього, ні Мені, що говорив до них,

⁶⁰

не вѣ́роваша же є҆мꙋ̀, но ни по́слѣ є҆гѡ̀ прⷪ҇ро́кѡмъ, нижѐ мнѣ̀, и҆́же гл҃алъ є҆́смь и҆̀мъ,

⁶¹

що не буде скорботи за погибель їх, як буде радість за тих, яким уготовано спасіння.

⁶¹

ꙗ҆́кѡ не была́ бы ско́рбь въ погꙋбле́нїе и҆́хъ, ꙗ҆́коже бꙋ́детъ ра́дость тѣ̑мъ, и҆̀мже оу҆совѣ́товано є҆́сть спⷭ҇нїе.

⁶²

Я відповів і сказав: знаю, Господи, що Всевишній називається милосердим, тому що помилує тих, які ще не прийшли у світ,

⁶²

И҆ ѿвѣша́хъ и҆ реко́хъ: вѣ́мъ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ назва́нъ є҆́сть вы́шнїй млⷭ҇рдъ, поне́же поми́лꙋетъ тѣ́хъ, и҆̀же не оу҆̀ въ вѣ́къ прїидо́ша,

⁶³

і милує тих, які проводять життя у законі Його.

⁶³

и҆ ꙗ҆́кѡ ми́лꙋетъ тѣ́хъ, и҆̀же житїѐ творѧ́тъ по зако́нꙋ є҆гѡ̀,

⁶⁴

Він довготерпеливий, бо виявляє довготерпіння до тих, що згрішили, як до Свого творіння.

⁶⁴

и҆ долготерпѣли́въ є҆́сть, ꙗ҆́кѡ долготерпи́тъ си̑мъ, и҆̀же согрѣши́ша, ꙗ҆́кѡ своемꙋ̀ творе́нїю,

⁶⁵

Він щедрий, бо готовий давати за потребою,

⁶⁵

и҆ ще́дръ є҆́сть да́тель, ꙗ҆́кѡ даѧ́ти хо́щетъ по тре́бованїємъ,

⁶⁶

і многомилостивий, бо примножує милості Свої до тих, що живуть нині, і до тих, що жили, і до тих, що будуть жити.

⁶⁶

и҆ многомлⷭ҇рдъ, поне́же оу҆множа́етъ млⷭ҇рдїе тѣ̑мъ, и҆̀же и҆ настоѧ́щїи сꙋ́ть, и҆ и҆̀же минꙋ́ша, и҆ и҆̀же бꙋ́дꙋтъ:

⁶⁷

Бо, якби не примножував Він Своїх милостей, то не міг би вік продовжувати жити з тими, які живуть у ньому.

⁶⁷

а҆́ще бо не оу҆мно́житъ млⷭ҇рдїѧ своегѡ̀, не ѡ҆живе́тъ вѣ́къ съ тѣ́ми, и҆̀же наслѣ́дѧтъ въ не́мъ, и҆ да́рствꙋетъ:

⁶⁸

Він подає дари; бо якби не дарував з благости Своєї, щоб полегшити тим, що зробили нечестя своїми беззаконнями, то не могла б залишатися у живих десятитисячна частина людей.

⁶⁸

поне́же а҆́ще бы не да́рствовалъ ѿ бл҃гости своеѧ̀, да ѡ҆блегча́тсѧ сі́и, и҆̀же беззако́нїе сотвори́ша ѿ свои́хъ беззако́нїй, то не возмогла́ бы десѧтоты́сѧщнаѧ ча́сть жива̀ бы́ти человѣ́кѡвъ:

⁶⁹

Він суддя, і якби не прощав тих, які створені словом Його, і не знищив безлічі злочинів,

⁶⁹

и҆ сꙋдїѧ̀, а҆́ще бы не прости́лъ ѡ҆́нымъ, и҆̀же и҆зцѣле́ни сꙋ́ть сло́вомъ є҆гѡ̀, и҆ потреби́лъ бы мно́жество ра́спрей,

⁷⁰

можливо, з незліченної кількости залишився б тільки дуже мало хто.

⁷⁰

не бы̀ ѡ҆ста́лисѧ бы́ша въ безчи́сленнѣмъ мно́жествѣ, ра́звѣ ма́ли ѕѣлѡ̀.