¹

Він відповів мені і сказав: вимірюючи, вимірюй час у собі самому, і коли побачиш, що пройшла деяка частина знамень, раніше вказаних,

¹

И҆ ѿвѣща ко̀ мнѣ̀ и҆ речѐ: мѣ́рѧщь мѣ́ри вре́мѧ въ себѣ̀ самѣ́мъ: и҆ бꙋ́детъ, повнегда̀ оу҆ви́диши, є҆гда̀ пре́йдетъ ча́сть нѣ́котораѧ зна́менїй, ꙗ҆̀же предрѣчє́на сꙋ́ть,

²

тоді зрозумієш, що це і є той час, в який почне Всевишній відвідувати вік, Ним створений.

²

тогда̀ оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ то̀ са́мое є҆́сть вре́мѧ, въ не́же начне́тъ вы́шнїй посѣща́ти вѣ́къ, и҆́же ѿ негѡ̀ сотворе́нъ бы́сть:

³

Коли виявиться у віці коливання місць, сум’яття народів,

³

и҆́ є҆гда̀ оу҆́зритсѧ въ вѣ́цѣ зыба́нїе мѣ́стъ и҆ люді́й смꙋще́нїе,

⁴

тоді зрозумієш, що про це говорив Всевишній від днів, що були раніше за тебе, від початку.

⁴

тогда̀ оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ си́хъ гл҃аше вы́шнїй ѿ дні́й, и҆̀же бы́ша пред̾ тобо́ю ѿ нача́ла:

⁵

Як усе, створене у віці, має початок, так само і кінець, і закінчення буває явно:

⁵

ꙗ҆́коже бо всѐ, є҆́же сотворе́но є҆́сть въ вѣ́цѣ, нача́ло и҆́мать, та́кѡ и҆ сконча́нїе, и҆ сконча́нїе є҆́сть ꙗ҆вле́но:

⁶

так і часи Всевишнього мають початки, які відкриваються чудесами і силами, і закінчення, які виявляються діями і знаменнями.

⁶

та́кѡ и҆ вы́шнѧгѡ времена̀ нача̑ла и҆мѣ́ютъ ꙗ҆влє́нна въ чꙋдесѣ́хъ и҆ си́лахъ, и҆ сконча̑нїѧ въ дѣѧ́нїи и҆ зна́менїихъ:

⁷

Усякий, хто спасеться і зможе ділами своїми і вірою, якою віруєте, уникнути раніше провіщених бід,

⁷

и҆ бꙋ́детъ, всѧ́къ и҆́же спасе́тсѧ и҆ и҆́же возмо́жетъ и҆збѣжа́ти дѣла́ми свои́ми и҆ вѣ́рою, є҆́юже вѣ́ровасте,

⁸

залишиться, і побачить спасіння Моє на землі Моїй і в межах Моїх, які Я освятив Собі від віку.

⁸

ѡ҆ста́нетсѧ ѿ предрѣче́нныхъ бѣ́дъ и҆ оу҆́зритъ спⷭ҇нїе моѐ на землѝ мое́й и҆ въ предѣ́лѣхъ мои́хъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ст҃и́хъ менѐ ѿ вѣ́ка:

⁹

Тоді пошкодують ті, що відступили нині від шляхів Моїх, і ті, що відкинули їх із презирством, будуть перебувати у муках.

⁹

и҆ тогда̀ оу҆милѧ́тсѧ, и҆̀же нн҃ѣ ѿстꙋпи́ша ѿ пꙋті́й мои́хъ, и҆ въ мꙋче́нїихъ пребꙋ́дꙋтъ ті́и, и҆̀же ѿверго́ша ѧ҆̀ въ презо́рствѣ:

¹⁰

Ті, які не пізнали Мене, одержуючи за життя благодіяння,

¹⁰

и҆̀же бо не позна́ша мѧ̀, живꙋ́ще благодѣѧ̑нїѧ полꙋчи́вше,

¹¹

і погребували законом Моїм, не зрозуміли його, але знехтували, коли ще мали свободу і коли ще відкрито було їм місце для покаяння,

¹¹

и҆ и҆̀же возненави́дѣша зако́нъ мо́й, є҆гда̀ є҆щѐ бѧ́хꙋ и҆мѣ́юще свобо́дꙋ и҆ є҆гда̀ є҆щѐ бѧ́ше и҆̀мъ ѿве́рсто покаѧ́нїѧ мѣ́сто, не оу҆разꙋмѣ́ша, но оу҆ничижи́ша,

¹²

ті пізнають Мене після смерти у муках.

¹²

си̑мъ подоба́етъ по сме́рти въ мꙋче́нїи позна́ти:

¹³

Ти не цікався більше, як нечестиві будуть мучитися, але досліджуй, як спасуться праведні, яким належить вік і заради яких вік, і коли.

¹³

ты̀ оу҆̀бо ктомꙋ̀ не бꙋ́ди любопы́тливъ, ка́кѡ нечести́вїи мꙋ́читисѧ бꙋ́дꙋтъ, но и҆спытꙋ́й, ка́кѡ пра́веднїи спасꙋ́тсѧ, и҆ и҆́хже вѣ́къ, и҆ ра́ди кото́рыхъ вѣ́къ, и҆ когда̀.

¹⁴

Я відповів і сказав:

¹⁴

И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ:

¹⁵

я раніше говорив, і тепер говорю, і потім буду говорити, що більше тих, які загинуть, ніж тих, які спасуться, як хвиля більша за краплю.

¹⁵

дре́вле глаго́лахъ и҆ нн҃ѣ глаго́лю и҆ по́слѣ возглаго́лю, ꙗ҆́кѡ мно́жае сꙋ́ть, и҆̀же поги́бнꙋтъ, не́жели и҆̀же спасꙋ́тсѧ, ꙗ҆́коже оу҆множа́ютсѧ вѡ́лны над̾ ка́плю.

¹⁶

Він відповів мені і сказав:

¹⁶

И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ:

¹⁷

яка нива, таке і насіння; які квіти, такі і кольори; який діяч, таке і діло; який хлібороб, такий і обробіток; бо то був час віку.

¹⁷

какова̀ ни́ва, такѡва̀ и҆ сѣ́мена, и҆ какѡвы̀ цвѣ́ти, такѡвы̀ и҆ пестрѡты̀, и҆ како́въ дѣ́латель, таково̀ и҆ дѣ́ло, како́въ земледѣ́лецъ, таково̀ и҆ земледѣ́лство, поне́же вре́мѧ бѧ́ше вѣ́ка:

¹⁸

Коли Я уготовляв вік, перше ніж він був, для перебування тих, які живуть нині у ньому, ніхто Мені не суперечив.

¹⁸

и҆ нн҃ѣ є҆гда̀ бы́хъ оу҆готовлѧ́ющь тѣ̑мъ, и҆̀же нн҃ѣ сꙋ́ть, пре́жде не́же бы́сть вѣ́къ, въ не́мже бы ѡ҆бита́ли: и҆ никто́же проти́вꙋ речѐ мнѣ̀:

¹⁹

А нині, коли вік цей був створений, норови створених пошкодилися при жнивах, які не зменшуються, при недослідимому законі.

¹⁹

тогда́ бо всѧ́къ, и҆ нн҃ѣ творе́цъ въ мі́рѣ се́мъ оу҆гото́ваннѣмъ, и҆ въ жа́твѣ неѡскꙋдѣва́ющей, и҆ въ зако́нѣ неизслѣ́димѣмъ растлѣ́ни сꙋ́ть нра̑вы свои́ми:

²⁰

І розглянув Я вік, і ось, виявилася небезпека від задумів, які з’явилися у ньому.

²⁰

и҆ разсмотри́хъ вѣ́къ, и҆ сѐ, бѧ́ше бѣда̀ ра́ди помышле́нїй, ꙗ҆̀же въ не́мъ прїидо́ша:

²¹

Я побачив і пощадив його, і зберіг для Себе одну ягоду з виноградного грона й одне насадження з безлічі.

²¹

и҆ ви́дѣхъ, и҆ прости́хъ є҆мꙋ̀ ѕѣлѡ̀, и҆ сохрани́хъ мнѣ̀ ꙗ҆́годꙋ ѿ гро́зда и҆ сажде́нїе ѿ колѣ́на мно́га:

²²

Нехай загине безліч, що дарма народилася, і збережеться ягода Моя і насадження Моє, яке Я виростив з великим трудом.

²²

да поги́бнетъ оу҆̀бо мно́жество, є҆́же без̾ вины̀ рожде́но є҆́сть, и҆ да сохрани́тсѧ ꙗ҆́годица моѧ̀ и҆ насажде́нїе моѐ, є҆́же вели́кимъ трꙋдо́мъ соверши́хъ:

²³

А ти, коли після семи днів інших, не постячись, однак, у них,

²³

ты́ же, а҆́ще и҆ є҆щѐ спꙋ́стиши се́дмь дні́й и҆нѣ́хъ, но да не пости́шисѧ въ ни́хъ,

²⁴

вийдеш на квітуче поле, де немає побудованого дому, і станеш годуватися тільки від польових квітів і не споживати м’яса, ні пити вина, а тільки квіти,

²⁴

по́йдеши на по́ле цвѣ́тное, и҆дѣ́же до́мъ нѣ́сть созда́нъ, и҆ снѣ́си то́кмѡ ѿ цвѣтѡ́въ полевы́хъ, и҆ мѧ́са да не вкꙋ́сиши, и҆ вїна̀ не пїе́ши, но то́кмѡ цвѣ́ты:

²⁵

молися до Всевишнього безперестанно, і Я прийду і буду говорити з тобою.

²⁵

моли́сѧ вы́шнемꙋ непреста́ннѡ, и҆ прїидꙋ̀ и҆ возгл҃ю съ тобо́ю.

²⁶

І пішов я, як Він сказав мені, на поле, яке називається Ардаф, і сів там у квітах і споживав від польових трав, і була мені їжа від них насиченням.

²⁶

И҆ и҆до́хъ, ꙗ҆́коже речѐ мнѣ̀, на по́ле, є҆́же зове́тсѧ а҆рда́ѳъ, и҆ сѣдо́хъ та́мѡ въ цвѣ́тѣхъ, и҆ ѿ тра́въ се́лныхъ ꙗ҆до́хъ, и҆ бы́сть мѝ пи́ща и҆́хъ въ сы́тость.

²⁷

Після семи днів лежав я на траві, і серце моє знову бентежилось, як раніше.

²⁷

И҆ бы́сть по седми́хъ дне́хъ, и҆ а҆́зъ лежа́хъ на сѣ́нѣ, и҆ се́рдце моѐ па́ки смꙋща́шесѧ, ꙗ҆́коже пре́жде.

²⁸

І відкрилися вуста мої, і я почав говорити перед Всевишнім і сказав:

²⁸

И҆ ѿверзо́шасѧ оу҆ста̀ моѧ̑, и҆ нача́хъ глаго́лати пред̾ вы́шнимъ и҆ реко́хъ:

²⁹

о, Господи! являючи Себе нам, Ти явився батькам нашим у пустелі непрохідній і неплідній, коли вони вийшли з Єгипту,

²⁹

ѽ, гдⷭ҇и! тѧ̀ на́мъ показꙋ́ѧй показа́лсѧ є҆сѝ ѻ҆тцє́мъ на́шымъ въ пꙋсты́ни непрохо́днѣй и҆ непло́днѣй, є҆гда̀ бѧ́хꙋ и҆сходѧ́ще ѿ є҆гѵ́пта,

³⁰

і сказав: «слухай Мене, Ізраїлю, і дослухайся до слів Моїх, сíм’я Якова.

³⁰

и҆ гл҃ющь ре́клъ є҆сѝ: ты̀, і҆и҃лю, послꙋ́шай мѧ̀, и҆ сѣ́мѧ і҆а́кѡвле, вонмѝ словесє́мъ мои̑мъ:

³¹

Ось, Я сію у вас закон Мій, і принесе у вас плід, і ви будете славитися у ньому вічно».

³¹

се́ бо, а҆́зъ сѣ́ю зако́нъ мо́й, и҆ сотвори́тъ въ ва́съ пло́дъ, и҆ просла́витесѧ въ не́мъ во вѣ́къ:

³²

Але батьки наші, прийнявши закон, не виконали його і постанов Твоїх не зберегли, і хоча плід закону Твого не загинув і не міг загинути, тому що був Твій,

³²

и҆́бо ѻ҆тцы̀ ва́ши прїе́млюще зако́нъ не сохрани́ша и҆ закѡ́ннаѧ моѧ̑ не соблюдо́ша, и҆ бы́сть пло́дъ зако́на неродѧ́щь: ниже́ бо можа́ше, поне́же тво́й бѣ̀:

³³

але ті, що прийняли закон, загинули, не зберігши того, що у ньому було посіяно.

³³

занѐ, и҆̀же прїѧ́ша, погибо́ша не сохранѧ́юще, є҆́же въ ни́хъ сѣ́ѧно бы́сть:

³⁴

Зазвичай буває, що коли земля прийняла насіння, або море корабель, або яка-небудь посудина їжу або питво, і якщо буде пошкоджене те, у чому посіяно, або те, у чому вміщено,

³⁴

и҆ сѐ, ѡ҆бы́чай є҆́сть, да є҆гда̀ прїи́метъ землѧ̀ сѣ́мѧ, и҆лѝ кора́бль мо́ре, и҆лѝ сосꙋ́дъ нѣ́кїй пи́щꙋ и҆лѝ питїѐ: є҆гда̀ бꙋ́детъ поврежде́но то̀, въ не́мже сѣ́ѧно є҆́сть, и҆лѝ то̀, въ не́мже поста́влено є҆́сть,

³⁵

у такому випадку гине разом і саме посіяне, або вміщене, або прийняте, і прийнятого вже не залишається перед нами. Але з нами не так.

³⁵

кꙋ́пнѡ и҆ то̀, є҆́же насѣ́ѧно и҆лѝ поста́влено є҆́сть, и҆лѝ ꙗ҆̀же прїѧ̑та сꙋ́ть, и҆стреблѧ́ютсѧ, и҆ воспрїѧ̑таѧ оу҆жѐ не пребыва́ютъ пред̾ на́ми: на́мъ же не та́кѡ сотворе́но бы́сть:

³⁶

Ми, що прийняли закон, згрішивши, загинули, так само і серце наше, яке прийняло його;

³⁶

мы́ бо, и҆̀же зако́нъ прїѧ́ли є҆смы̀, согрѣша́юще погибо́хомъ, и҆ се́рдце на́ше, є҆́же воспрїѧ̀ є҆го̀:

³⁷

Але закон не загинув, і залишається у своїй силі.

³⁷

ꙗ҆́кѡ зако́нъ не поги́бе, но пребыва́етъ во свое́мъ трꙋдѣ̀.

³⁸

Коли я говорив це у серці моєму, я споглянув очима моїми, і побачив з правого боку жінку; і ось, вона плакала і ридала великим воланням, і сильно уболівала душею; одяг її був розідраний, а на голові її попіл.

³⁸

И҆ є҆гда̀ глаго́лахъ сїѧ̑ въ се́рдцы мое́мъ, воззрѣ́хъ ѻ҆чи́ма мои́ма и҆ ви́дѣхъ женꙋ̀ въ деснѣ́й странѣ̀, и҆ сѐ, сїѧ̀ рыда́ше и҆ пла́каше со гла́сомъ вели́кимъ и҆ дꙋше́ю болѧ́ше ѕѣлѡ̀, и҆ ѡ҆дѣѧ́нїе є҆ѧ̀ раздра́но, и҆ пе́пелъ на главѣ̀ є҆ѧ̀.

³⁹

Тоді залишив я розмірковування, якими був зайнятий, і, звернувшись до неї, сказав їй:

³⁹

И҆ ѡ҆ста́вихъ помышлє́нїѧ, въ кото́рыхъ бы́хъ мы́слѧ, и҆ ѡ҆брати́хсѧ къ не́й

⁴⁰

про що плачеш ти, і чого так уболіваєш душею?

⁴⁰

и҆ реко́хъ є҆́й: ѡ҆ че́мъ пла́чеши, и҆ что̀ боли́ши дꙋше́ю;

⁴¹

Вона сказала: залиш мене, господарю мій, нехай пла́чу за себе і подвою скорботу, бо я дуже засмучена душею і дуже принижена.

⁴¹

И҆ речѐ ко мнѣ̀: ѡ҆ста́ви мѧ̀, го́споди мо́й, да воспла́чꙋ себѐ и҆ приложꙋ̀ бѡлѣ́зни, ꙗ҆́кѡ ѕѣлѡ̀ ѡ҆горчи́хсѧ дꙋше́ю и҆ смире́на є҆́смь ѕѣлѡ̀.

⁴²

Я запитав її: що потерпіла ти? скажи мені. І вона відповіла мені:

⁴²

И҆ реко́хъ є҆́й: что̀ стра́ждеши; рцы̀ мѝ. И҆ речѐ ко мнѣ̀:

⁴³

я була неплідна, раба твоя, і не народжувала, маючи чоловіка, тридцять років.

⁴³

непло́дна бы́хъ а҆́зъ раба̀ твоѧ̀ и҆ не роди́хъ, и҆мѣ́ющи мꙋ́жа лѣ́тъ три́десѧть:

⁴⁴

Кожної години, кожного дня у ці тридцять років я молила Всевишнього безперестанно,

⁴⁴

а҆́зъ бо на всѧ́къ ча́съ и҆ на всѧ́къ де́нь, и҆ лѣ́тъ си́хъ три́десѧть молю́сѧ вы́шнемꙋ де́нь и҆ но́щь:

⁴⁵

і почув мене Бог, рабу твою, після тридцяти років, побачив смирення моє, дослухався до скорботи моєї і дав мені сина, і я дуже зраділа йому, і чоловік мій, і всі співгромадяни мої, і ми багато прославляли Всевишнього.

⁴⁵

и҆ бы́сть, по три́десѧтихъ лѣ́тѣхъ оу҆слы́ша мѧ̀ бг҃ъ рабꙋ̀ твою̀, и҆ ви́дѣ смире́нїе моѐ, и҆ внѧ́тъ скорбѣ́нїю моемꙋ̀, и҆ дадѐ мнѣ̀ сы́на: и҆ оу҆блажи́хсѧ ѡ҆ не́мъ ѕѣлѡ̀ а҆́зъ и҆ мꙋ́жъ мо́й и҆ всѝ гра́ждане моѝ, и҆ почти́хомъ ѕѣлѡ̀ всеси́льнаго:

⁴⁶

Я вигодувала його з великим трудом,

⁴⁶

и҆ вскорми́хъ є҆го̀ съ трꙋдо́мъ вели́кимъ:

⁴⁷

і коли він виріс і пішов узяти собі дружину, я влаштувала день бенкету.

⁴⁷

и҆ бы́сть, є҆гда̀ возрастѐ и҆ прїи́де поѧ́ти женꙋ̀, сотвори́хъ де́нь пи́рный.