Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
Дійшов він до Дервії і Лістри. І ось був там один ученик на ім’я Тимофій, у якого мати була юдеянка, що увірувала, а батько — еллін,
1
Пріи́де же въ Де́рвію и Ли́стру. И се́, учени́къ нѣ́кій бѣ́ ту́, и́менемъ Тімоѳє́й, сы́нъ жены́ нѣ́кія Іуде́аныни вѣ́рны, отца́ же Є́ллина:
2
і про якого свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії.
2
и́же свидѣ́телствованъ бѣ́ от су́щихъ въ Ли́стрѣхъ и Іконі́и бра́тіи.
3
Павло захотів узяти його з собою; і взявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін.
3
Сего́ восхотѣ́ Па́велъ съ собо́ю изы́ти: и пріє́мь обрѣ́за єго́, Іуде́й ра́ди су́щихъ на мѣ́стѣхъ о́нѣхъ: вѣ́дяху бо вси́ отца́ єго́, я́ко Є́ллинъ бя́ше.
4
Проходячи ж по містах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, схвалених апостолами і пресвітерами в Єрусалимі.
4
И я́коже прохожда́ху гра́ды, предая́ше и́мъ храни́ти уста́вы сужде́нныя от апо́столъ и ста́рецъ, и́же во Ієрусали́мѣ.
5
І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно.
5
Це́ркви же утвержда́хуся вѣ́рою и прибыва́ху въ число́ по вся́ дни́.
6
Коли ж вони пройшли Фригію та Галатійську країну, заборонив їм Святий Дух проповідувати слово в Асії.
6
Проше́дше же Фригі́ю и Галаті́йскую страну́, возбране́ни [бы́ша] от Свята́го Ду́ха глаго́лати сло́во во Асі́и.
7
Дійшовши до Місії, вони поривалися йти у Вифинію; але Дух не допустив їх.
7
Прише́дше же въ Мисі́ю, покуша́хуся въ Віѳині́ю поити́: и не оста́ви и́хъ Ду́хъ.
8
Перейшовши ж Місію, вони зійшли в Троаду.
8
Преше́дше же Мисі́ю, снидо́ша въ Троа́ду.
9
І було Павлові вночі видіння: один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: «Прийди до Македонії і допоможи нам».
9
И видѣ́ніє въ нощи́ яви́ся Па́влу: му́жъ нѣ́кій бѣ́ Македо́нянинъ стоя́, моля́ єго́ и глаго́ля: прише́дъ въ Македо́нію, помози́ на́мъ.
10
Після цього видіння зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там.
10
И я́коже видѣ́ніє ви́дѣ, а́біє взыска́хомъ изы́ти въ Македо́нію, разумѣ́вше, я́ко призва́ ны́ Госпо́дь благовѣсти́ти и́мъ.
11
Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії, а другого дня до Неаполя,
11
Отве́зшеся же от Троа́ды, пріидо́хомъ въ Самоѳра́къ, воу́тріє же въ Неапо́ль,
12
звідти ж у Филипи; це перше місто в тій частині Македонії, колонія. У тому місті ми пробули кілька днів.
12
отту́ду же въ Філі́ппы, и́же є́сть пе́рвый гра́дъ ча́сти Македо́ніи, коло́ніа. Бѣ́хомъ же въ то́мъ гра́дѣ пребыва́юще дни́ нѣ́кія.
13
А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, сівши, розмовляли з жінками, які посходились.
13
Въ де́нь же суббо́тный изыдо́хомъ во́нъ изъ гра́да при рѣцѣ́, идѣ́же мня́шеся моли́твенница бы́ти, и сѣ́дше глаго́лахомъ къ собра́вшымся жена́мъ.
14
І слухала одна жінка на ймення Лідія, з міста Фіатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; і Господь відкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло.
14
И нѣ́кая жена́, и́менемъ Лиді́а, порфиропрода́лница от гра́да Ѳиаті́рскаго, чту́щи Бо́га, послу́шаше: є́йже Госпо́дь отве́рзе се́рдце внима́ти глаго́лемымъ от Па́вла.
15
Коли ж вона та її домашні охрестились, то благала нас, кажучи: «Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть у мій дім і живіть у мене»; і переконала нас.
15
Я́коже крести́ся та́ и до́мъ єя́, моля́ше ны́ глаго́лющи: а́ще усмотри́сте мя́ вѣ́рну Го́сподеви бы́ти, вше́дше въ до́мъ мо́й, пребу́дите. И прину́ди на́съ.
16
Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна служниця, яка мала духа віщування і яка віщуванням давала великий прибуток своїм господарям.
16
Бы́сть же иду́щымъ на́мъ на моли́тву, отрокови́ца нѣ́кая иму́щая ду́хъ пытли́въ срѣ́те на́съ, я́же стяжа́ніє мно́го дая́ше господе́мъ свои́мъ волхву́ющи.
17
Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: «Ці чоловіки — раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння».
17
Та́ послѣ́довавши Па́влу и на́мъ, взыва́ше глаго́лющи: сі́и человѣ́цы раби́ Бо́га Вы́шняго су́ть, и́же возвѣща́ютъ на́мъ пу́ть спасе́нія.
18
Це вона робила багато днів. Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: «Повеліваю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї». І дух вийшов відразу.
18
Се́ же творя́ше на мно́ги дни́. Стужи́въ же си́ Па́велъ и обра́щься, ду́хови рече́: запреща́ю ти́ и́менемъ Іису́са Христа́, изы́ди изъ нея́. И изы́де въ то́мъ часѣ́.
19
Господарі ж її, побачивши, що втратили надію на їхній прибуток, схопили Павла й Силу і потягли на площу до начальників.
19
Ви́дѣвше же госпо́діє єя́, я́ко изы́де наде́жда стяжа́нія и́хъ, поє́мше Па́вла и Сі́лу, влеко́ша на то́ргъ ко князе́мъ,
20
І, привівши їх до воєвод, сказали: «Ці люди, будучи юдеями, збурюють наше місто
20
и приве́дше и́хъ къ воєво́дамъ, рѣ́ша: сі́и человѣ́цы возмуща́ютъ гра́дъ на́шъ, Іуде́є су́ще,
21
і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не личить ні приймати, ні виконувати».
21
и завѣщава́ютъ обы́чаи, я́же не досто́итъ на́мъ пріима́ти ни твори́ти, Ри́мляномъ су́щымъ.
22
Народ також піднявся на них, а воєводи, зірвавши з них одяг, звеліли бити їх палицями
22
И сни́деся наро́дъ на ни́хъ, и воєво́ды растерза́вше и́ма ри́зы, веля́ху па́лицами би́ти и́хъ:
23
і, нанісши їм багато ударів, вкинули у в’язницю, наказавши в’язничному сторожеві пильно стерегти їх.
23
мно́ги же да́вше и́ма ра́ны, всади́ша въ темни́цу, завѣща́вше темни́чному стра́жу тве́рдо стрещи́ и́хъ:
24
Одержавши такий наказ, він вкинув їх у внутрішню в’язницю і ноги їхні забив у колоду.
24
и́же таково́ завѣща́ніє пріє́мь, всади́ и́хъ во вну́треннюю темни́цу и но́ги и́хъ заби́ въ кла́дѣ.
25
Близько опівночі Павло і Сила, молячись, прославляли Бога; в’язні ж слухали їх.
25
Въ полу́нощи же Па́велъ и Сі́ла моля́щася поя́ста Бо́га: послу́шаху же и́хъ ю́зницы.
26
Раптом стався великий землетрус, так що захиталася основа в’язниці; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли.
26
Внеза́пу же тру́съ бы́сть ве́лій, я́ко поколеба́тися основа́нію темни́чному: отверзо́шася же а́біє две́ри вся́, и всѣ́мъ ю́зы ослабѣ́ша.
27
В’язничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері в’язниці відчинені, вихопив меч і хотів накласти на себе руки, думаючи, що в’язні втекли.
27
Возбу́ждься же темни́чный стра́жъ и ви́дѣвъ отве́рсты две́ри темни́цы, извле́къ но́жъ, хотя́ше себе́ уби́ти, мня́ избѣ́гшя ю́зники.
28
Але Павло вигукнув голосно: «Не роби собі ніякого зла, бо всі ми тут».
28
Возгласи́ же гла́сомъ ве́ліимъ Па́велъ глаго́ля: ничто́же сотвори́ себѣ́ зла́, вси́ бо єсмы́ здѣ́.
29
Він же, зажадавши світла, вбіг до в’язниці; і припав у тремтінні до Павла і Сили,
29
Проси́въ же свѣщи́ вскочи́, и тре́петенъ бы́въ, припаде́ къ Па́влу и Сі́лѣ,
30
і, вивівши їх геть, сказав: «Господарі мої, що мені робити, щоб спастися?»
30
и изве́дъ и́хъ во́нъ, рече́: госпо́діє, что́ ми подоба́єтъ твори́ти, да спасу́ся?
31
Вони ж сказали: «Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій».
31
О́на же реко́ста: вѣ́руй въ Го́спода Іису́са Христа́, и спасе́шися ты́ и ве́сь до́мъ тво́й.
32
І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його.
32
И глаго́ласта єму́ сло́во Госпо́дне, и всѣ́мъ, и́же въ дому́ єго́.
33
І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив їхні рани і негайно охрестився сам і всі домашні його.
33
И поє́мь я́ въ то́йже ча́съ но́щи, измы́ от ра́нъ и крести́ся са́мъ и свои́ єму́ вси́ а́біє:
34
І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.
34
вве́дъ же я́ въ до́мъ сво́й, поста́ви трапе́зу и возра́довася со всѣ́мъ до́момъ свои́мъ, вѣ́ровавъ Бо́гу.
35
Коли ж настав день, воєводи послали міських служителів сказати: «Відпусти людей тих».
35
Дню́ же бы́вшу, посла́ша воєво́ды па́личники, глаго́люще: отпусти́ человѣ́ка о́на.
36
В’язничний сторож сказав про це Павлові: «Воєводи прислали, щоб відпустити вас; отже, вийдіть тепер і йдіть з миром».
36
Сказа́ же темни́чный стра́жъ словеса́ сія́ Па́влу, я́ко посла́ша воєво́ды, да отпуще́на бу́дета: ны́нѣ у́бо изше́дша, иди́та съ ми́ромъ.
37
Але Павло відказав їм: «Нас, римських громадян, без суду прилюдно били, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Ні, нехай прийдуть і самі виведуть нас».
37
Па́велъ же рече́ къ ни́мъ: би́вше на́ю предъ людьми́, неосужде́нна человѣ́ка Ри́млянина су́ща, всади́ша въ темни́цу, и ны́нѣ о́тай изво́дятъ на́ю? Ни́ бо: но да прише́дше са́ми изведу́тъ на́ю.
38
Міські служителі сказали ці слова воєводам, і ті злякались, почувши, що це римські громадяни.
38
Сказа́ша же па́личницы воєво́дамъ глаго́лы сія́: и убоя́шася слы́шавше, я́ко Ри́млянина єста́.
39
І, прийшовши, вибачились перед ними, і, вивівши, просили йти собі з міста.
39
И прише́дше умоли́ша и́хъ и изве́дше моля́ху изы́ти изъ гра́да.
40
Вони ж, вийшовши з в’язниці, прийшли до Лідії і, побачивши братів, повчали їх, і пішли.
40
Изше́дша же изъ темни́цы пріидо́ста къ Лиді́и, и ви́дѣвша бра́тію, утѣ́шиста и́хъ и изыдо́ста.