Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Дійшов він до Дервії і Лістри. І ось був там один ученик на ім’я Тимофій, у якого мати була юдеянка, що увірувала, а батько — еллін,
1
Прїи́де же въ де́рвїю и҆ лѵ́стрꙋ. И҆ сѐ, оу҆чн҃къ нѣ́кїй бѣ̀ тꙋ̀, и҆́менемъ тїмоѳе́й, сы́нъ жены̀ нѣ́кїѧ і҆ꙋде́аныни вѣ́рны, ѻ҆тца́ же є҆́ллина:
2
і про якого свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії.
2
и҆́же свидѣ́телствованъ бѣ̀ ѿ сꙋ́щихъ въ лѵ́стрѣхъ и҆ і҆коні́и бра́тїи.
3
Павло захотів узяти його з собою; і взявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін.
3
Сего̀ восхотѣ̀ па́ѵелъ съ собо́ю и҆зы́ти: и҆ прїе́мь ѡ҆брѣ́за є҆го̀, і҆ꙋдє́й ра́ди сꙋ́щихъ на мѣ́стѣхъ ѻ҆́нѣхъ: вѣ́дѧхꙋ бо всѝ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ є҆́ллинъ бѧ́ше.
4
Проходячи ж по містах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, схвалених апостолами і пресвітерами в Єрусалимі.
4
И҆ ꙗ҆́коже прохожда́хꙋ гра́ды, предаѧ́ше и҆̀мъ храни́ти оу҆ста́вы сꙋждє́нныѧ ѿ а҆пⷭ҇лъ и҆ ста́рєцъ, и҆̀же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.
5
І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно.
5
Цр҃кви же оу҆твержда́хꙋсѧ вѣ́рою и҆ прибыва́хꙋ въ число̀ по всѧ̑ дни̑.
6
Коли ж вони пройшли Фригію та Галатійську країну, заборонив їм Святий Дух проповідувати слово в Асії.
6
Проше́дше же фрѷгі́ю и҆ галаті́йскꙋю странꙋ̀, возбране́ни (бы́ша) ѿ ст҃а́гѡ дх҃а глаго́лати сло́во во а҆сі́и.
7
Дійшовши до Місії, вони поривалися йти у Вифинію; але Дух не допустив їх.
7
Прише́дше же въ мѷсі́ю, покꙋша́хꙋсѧ въ вїѳѷні́ю поитѝ: и҆ не ѡ҆ста́ви и҆́хъ дх҃ъ.
8
Перейшовши ж Місію, вони зійшли в Троаду.
8
Преше́дше же мѷсі́ю, снидо́ша въ трѡа́дꙋ.
9
І було Павлові вночі видіння: один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: «Прийди до Македонії і допоможи нам».
9
И҆ видѣ́нїе въ нощѝ ꙗ҆ви́сѧ па́ѵлꙋ: мꙋ́жъ нѣ́кїй бѣ̀ македо́нѧнинъ стоѧ̀, молѧ̀ є҆го̀ и҆ глаго́лѧ: прише́дъ въ македо́нїю, помозѝ на́мъ.
10
Після цього видіння зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там.
10
И҆ ꙗ҆́коже видѣ́нїе ви́дѣ, а҆́бїе взыска́хомъ и҆зы́ти въ македо́нїю, разꙋмѣ́вше, ꙗ҆́кѡ призва̀ ны̀ гдⷭ҇ь благовѣсти́ти и҆̀мъ.
11
Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії, а другого дня до Hеаполя,
11
Ѿве́зшесѧ же ѿ трѡа́ды, прїидо́хомъ въ самоѳра́къ, воꙋ́трїе же въ неапо́ль,
12
звідти ж у Филипи; це перше місто в тій частині Македонії, колонія. У тому місті ми пробули кілька днів.
12
ѿтꙋ́дꙋ же въ фїлі́ппы, и҆́же є҆́сть пе́рвый гра́дъ ча́сти македо́нїи, колѡ́нїа. Бѣ́хомъ же въ то́мъ гра́дѣ пребыва́юще дни̑ нѣ̑кїѧ.
13
А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, сівши, розмовляли з жінками, які посходились.
13
Въ де́нь же сꙋббѡ́тный и҆зыдо́хомъ во́нъ и҆з̾ гра́да при рѣцѣ̀, и҆дѣ́же мнѧ́шесѧ моли́твенница бы́ти, и҆ сѣ́дше глаго́лахомъ къ собра́вшымсѧ жена́мъ.
14
І слухала одна жінка на ймення Лідія, з міста Фіатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; і Господь відкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло.
14
И҆ нѣ́каѧ жена̀, и҆́менемъ лѷді́а, порфѷропрода́лница ѿ гра́да ѳѷаті́рскагѡ, чтꙋ́щи бг҃а, послꙋ́шаше: є҆́йже гдⷭ҇ь ѿве́рзе се́рдце внима́ти глаго́лємымъ ѿ па́ѵла.
15
Коли ж вона та її домашні охрестились, то благала нас, кажучи: «Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть у мій дім і живіть у мене»; і переконала нас.
15
Ꙗ҆́коже крести́сѧ та̀ и҆ до́мъ є҆ѧ̀, молѧ́ше ны̀ глаго́лющи: а҆́ще оу҆смотри́сте мѧ̀ вѣ́рнꙋ гдⷭ҇еви бы́ти, вше́дше въ до́мъ мо́й, пребꙋ́дите. И҆ принꙋ́ди на́съ.
16
Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна служниця, яка мала духа віщування і яка віщуванням давала великий прибуток своїм господарям.
16
(Заⷱ҇ л҃и҃.) Бы́сть же и҆дꙋ́щымъ на́мъ на моли́твꙋ, ѻ҆трокови́ца нѣ́каѧ и҆мꙋ́щаѧ дꙋ́хъ пытли́въ срѣ́те на́съ, ꙗ҆́же стѧжа́нїе мно́го даѧ́ше господє́мъ свои̑мъ волхвꙋ́ющи.
17
Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: «Ці чоловіки — раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння».
17
Та̀ послѣ́довавши па́ѵлꙋ и҆ на́мъ, взыва́ше глаго́лющи: сі́и человѣ́цы рабѝ бг҃а вы́шнѧгѡ сꙋ́ть, и҆̀же возвѣща́ютъ на́мъ пꙋ́ть спⷭ҇нїѧ.
18
Це вона робила багато днів. Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: «Повеліваю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї». І дух вийшов відразу.
18
Се́ же творѧ́ше на мнѡ́ги дни̑. Стꙋжи́въ же сѝ па́ѵелъ и҆ ѡ҆бра́щьсѧ, дꙋ́хови речѐ: запреща́ю тѝ и҆́менемъ і҆и҃са хрⷭ҇та̀, и҆зы́ди и҆з̾ неѧ̀. И҆ и҆зы́де въ то́мъ часѣ̀.
19
Господарі ж її, побачивши, що втратили надію на їхній прибуток, схопили Павла й Силу і потягли на площу до начальників.
19
Ви́дѣвше же госпо́дїе є҆ѧ̀, ꙗ҆́кѡ и҆зы́де наде́жда стѧжа́нїѧ и҆́хъ, пое́мше па́ѵла и҆ сі́лꙋ, влеко́ша на то́ргъ ко кнѧзє́мъ,
20
І, привівши їх до воєвод, сказали: «Ці люди, будучи юдеями, збурюють наше місто
20
и҆ приве́дше и҆̀хъ къ воево́дамъ, рѣ́ша: сі́и человѣ́цы возмꙋща́ютъ гра́дъ на́шъ, і҆ꙋде́є сꙋ́ще,
21
і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не личить ні приймати, ні виконувати».
21
и҆ завѣщава́ютъ ѡ҆бы̑чаи, ꙗ҆̀же не досто́итъ на́мъ прїима́ти ни твори́ти, ри́млѧнѡмъ сꙋ́щымъ.
22
Hарод також піднявся на них, а воєводи, зірвавши з них одяг, звеліли бити їх палицями
22
И҆ сни́десѧ наро́дъ на ни́хъ, и҆ воевѡ́ды растерза́вше и҆́ма ри̑зы, велѧ́хꙋ па́лицами би́ти и҆̀хъ:
23
і, нанісши їм багато ударів, вкинули у в’язницю, наказавши в’язничному сторожеві пильно стерегти їх.
23
мнѡ́ги же да́вше и҆́ма ра̑ны, всади́ша въ темни́цꙋ, завѣща́вше темни́чномꙋ стра́жꙋ тве́рдѡ стрещѝ и҆̀хъ:
24
Одержавши такий наказ, він вкинув їх у внутрішню в’язницю і ноги їхні забив у колоду.
24
и҆́же таково̀ завѣща́нїе прїе́мь, всадѝ и҆̀хъ во внꙋ́треннюю темни́цꙋ и҆ но́ги и҆́хъ забѝ въ кла́дѣ.
25
Близько опівночі Павло і Сила, молячись, прославляли Бога; в’язні ж слухали їх.
25
Въ полꙋ́нощи же па́ѵелъ и҆ сі́ла молѧ̑щасѧ поѧ́ста бг҃а: послꙋ́шахꙋ же и҆́хъ ю҆́зницы.
26
Раптом стався великий землетрус, так що захиталася основа в’язницi; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли.
26
Внеза́пꙋ же трꙋ́съ бы́сть ве́лїй, ꙗ҆́кѡ поколеба́тисѧ ѡ҆снова́нїю темни́чномꙋ: ѿверзо́шасѧ же а҆́бїе двє́ри всѧ̑, и҆ всѣ̑мъ ю҆́зы ѡ҆слабѣ́ша.
27
В’язничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері в’язниці відчинені, вихопив меч і хотів накласти на себе руки, думаючи, що в’язні втекли.
27
Возбꙋ́ждьсѧ же темни́чный стра́жъ и҆ ви́дѣвъ ѿвє́рсты двє́ри темни́цы, и҆звле́къ но́жъ, хотѧ́ше себѐ оу҆би́ти, мнѧ̀ и҆збѣ́гшѧ ю҆́зники.
28
Але Павло вигукнув голосно: «Hе роби собі ніякого зла, бо всі ми тут».
28
Возгласи́ же гла́сомъ ве́лїимъ па́ѵелъ глаго́лѧ: ничто́же сотворѝ себѣ̀ ѕла̀, вси́ бо є҆смы̀ здѣ̀.
29
Він же, зажадавши світла, вбіг до в’язницi; і припав у тремтінні до Павла і Сили,
29
Проси́въ же свѣщѝ вскочѝ, и҆ тре́петенъ бы́въ, припадѐ къ па́ѵлꙋ и҆ сі́лѣ,
30
і, вивівши їх геть, сказав: «Господарі мої, що мені робити, щоб спастися?»
30
и҆ и҆зве́дъ и҆̀хъ во́нъ, речѐ: госпо́дїе, что́ ми подоба́етъ твори́ти, да сп҃сꙋ́сѧ;
31
Вони ж сказали: «Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій».
31
Ѡ҆́на же реко́ста: вѣ́рꙋй въ гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀, и҆ сп҃се́шисѧ ты̀ и҆ ве́сь до́мъ тво́й.
32
І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його.
32
И҆ глаго́ласта є҆мꙋ̀ сло́во гдⷭ҇не, и҆ всѣ̑мъ, и҆̀же въ домꙋ̀ є҆гѡ̀.
33
І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив їхні рани і негайно охрестився сам і всі домашні його.
33
И҆ пое́мь ѧ҆̀ въ то́йже ча́съ но́щи, и҆змы̀ ѿ ра́нъ и҆ крести́сѧ са́мъ и҆ своѝ є҆мꙋ̀ всѝ а҆́бїе:
34
І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.
34
вве́дъ же ѧ҆̀ въ до́мъ сво́й, поста́ви трапе́зꙋ и҆ возра́довасѧ со всѣ́мъ до́момъ свои́мъ, вѣ́ровавъ бг҃ꙋ.
35
Коли ж настав день, воєводи послали міських служителів сказати: «Відпусти людей тих».
35
Дню́ же бы́вшꙋ, посла́ша воевѡ́ды па́личники, глаго́люще: ѿпꙋстѝ человѣ̑ка ѡ҆́на.
36
В’язничний сторож сказав про це Павлові: «Воєводи прислали, щоб відпустити вас; отже, вийдіть тепер і йдіть з миром».
36
Сказа́ же темни́чный стра́жъ словеса̀ сїѧ̑ па́ѵлꙋ, ꙗ҆́кѡ посла́ша воевѡ́ды, да ѿпꙋщє́на бꙋ́дета: нн҃ѣ оу҆̀бо и҆зшє́дша, и҆ди́та съ ми́ромъ.
37
Але Павло відказав їм: «Hас, римських громадян, без суду прилюдно били, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Hі, нехай прийдуть і самі виведуть нас».
37
Па́ѵелъ же речѐ къ ни̑мъ: би́вше на́ю пред̾ людьмѝ, неѡсꙋждє́нна человѣ̑ка ри̑млѧнина сꙋ̑ща, всади́ша въ темни́цꙋ, и҆ нн҃ѣ ѡ҆́тай и҆зво́дѧтъ на́ю; ни́ бо: но да прише́дше са́ми и҆зведꙋ́тъ на́ю.
38
Міські служителі сказали ці слова воєводам, і ті злякались, почувши, що це римські громадяни.
38
Сказа́ша же па́личницы воево́дамъ глаго́лы сїѧ̑: и҆ оу҆боѧ́шасѧ слы́шавше, ꙗ҆́кѡ ри̑млѧнина є҆ста̀.
39
І, прийшовши, вибачились перед ними, і, вивівши, просили йти собі з міста.
39
И҆ прише́дше оу҆моли́ша и҆̀хъ и҆ и҆зве́дше молѧ́хꙋ и҆зы́ти и҆з̾ гра́да.
40
Вони ж, вийшовши з в’язниці, прийшли до Лідії і, побачивши братів, повчали їх, і пішли.
40
И҆зшє́дша же и҆з̾ темни́цы прїидо́ста къ лѷді́и, и҆ ви̑дѣвша бра́тїю, оу҆тѣ́шиста и҆̀хъ и҆ и҆зыдо́ста.