¹

Пройшовши через Амфіполь і Аполлонію, (вони) прийшли до Фессалоніки, де була юдейська синагога.

¹

(Заⷱ҇ л҃ѳ҃.) Прешє́дша же а҆мфїпо́ль и҆ а҆поллѡ́нїю, внидо́ста въ солꙋ́нь, и҆дѣ́же бѣ̀ со́нмище і҆ꙋде́йское.

²

Павло, за своїм звичаєм, пішов до них і три суботи говорив з ними з Писання,

²

По ѡ҆бы́чаю же своемꙋ̀ па́ѵелъ вни́де къ ни̑мъ и҆ по сꙋббѡ̑ты трѝ стѧза́шесѧ съ ни́ми ѿ писа́нїй,

³

відкриваючи та доводячи їм, що «Христу належало постраждати і воскреснути з мертвих, і що цей Христос є Ісус, Якого я проповідую вам».

³

сказꙋ́ѧ и҆ предлага́ѧ и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇тꙋ̀ подоба́ше пострада́ти и҆ воскрⷭ҇нꙋти ѿ ме́ртвыхъ, и҆ ꙗ҆́кѡ се́й і҆и҃съ, є҆го́же а҆́зъ проповѣ́дꙋю ва́мъ, є҆́сть хрⷭ҇то́съ.

⁴

І деякі з них увірували і приєдналися до Павла та Сили, як з еллінів, що визнають Бога, дуже багато, так і зі знатних жінок чимало.

⁴

И҆ нѣ́цыи ѿ ни́хъ вѣ́роваша и҆ приложи́шасѧ къ па́ѵлꙋ и҆ сі́лѣ, ѿ чести́выхъ є҆́ллинъ мно́жество мно́го и҆ ѿ же́нъ благоро́дныхъ не ма́лѡ.

⁵

Але юдеї, які не увірували, запалившись заздрістю і взявши з майдану деяких негідних людей, зібралися натовпом і збурювали місто і, приступивши до дому Ясонового, намагалися вивести їх до народу.

⁵

Возревнова́вше же непоко́ршїисѧ і҆ꙋде́є и҆ прїе́мше крамо́лники нѣ̑кїѧ мꙋ́жы ѕлы̑ѧ, и҆ собра́вше наро́дъ, мо́лвѧхꙋ по гра́дꙋ: наше́дше же на до́мъ і҆ассо́новъ, и҆ска́хꙋ и҆̀хъ и҆звестѝ къ наро́дꙋ.

⁶

Hе знайшовши ж їх, потягли Ясона і деяких братів до міських начальників з криком, що ці всесвітні підбурювачі прийшли сюди,

⁶

Не ѡ҆брѣ́тше же и҆́хъ, влеча́хꙋ і҆ассо́на и҆ нѣ̑кїѧ ѿ бра́тїй ко градонача́лникѡмъ, вопїю́ще, ꙗ҆́кѡ, и҆̀же разврати́ша вселе́ннꙋю, сі́и и҆ здѣ̀ прїидо́ша,

⁷

а Ясон прийняв їх; і всі вони діють проти повелінь кесаря, визнаючи іншого царем — Ісуса.

⁷

и҆̀хже прїѧ́тъ і҆ассо́нъ: и҆ сі́и всѝ проти́внѡ велѣ́нїємъ ке́сарєвымъ творѧ́тъ, цр҃ѧ̀ глаго́люще и҆но́го бы́ти, і҆и҃са.

⁸

І стривожили народ та міських начальників, що слухали їх.

⁸

Смѧто́ша же наро́дъ и҆ градонача́лники слы́шащыѧ сїѧ̑:

⁹

Але ті, одержавши від Ясона та інших запоруку, відпустили їх.

⁹

взе́мше же дово́лное ѿ і҆ассо́на и҆ ѿ про́чихъ, ѿпꙋсти́ша и҆̀хъ.

¹⁰

Hегайно вночі браття відправили Павла та Силу до Верії, прибувши до якої, вони пішли до синагоги юдейської.

¹⁰

Бра́тїѧ же а҆́бїе въ нощѝ ѿсла́ша па́ѵла и҆ сі́лꙋ въ бе́рїю: и҆̀же пришє́дша, и҆до́ста въ собо́ръ і҆ꙋде́йскїй.

¹¹

Тутешні були добродушніші, ніж жителі Фессалоніки: вони прийняли слово з усією ревністю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так.

¹¹

Сі́и же бѧ́хꙋ благоро́днѣйши живꙋ́щихъ въ солꙋ́ни, и҆̀же прїѧ́ша сло́во со всѣ́мъ оу҆се́рдїемъ, по всѧ̑ дни̑ разсꙋжда́юще писа̑нїѧ, а҆́ще сꙋ́ть сїѧ̑ та́кѡ.

¹²

І багато з них увірувало, та з еллінських почесних жінок і чоловіків чимало.

¹²

Мно́зи оу҆̀бо ѿ ни́хъ вѣ́роваша, и҆ ѿ є҆́ллинскихъ же́нъ благоѡбра́зныхъ и҆ мꙋже́й не ма́лѡ.

¹³

Але коли фессалонікійські юдеї довідалися, що і у Верії проповідано Павлом слово Боже, то прийшли і туди, збуджуючи та підбурюючи народ.

¹³

И҆ ꙗ҆́кѡ оу҆вѣ́даша и҆̀же ѿ солꙋ́нѧ і҆ꙋде́є, ꙗ҆́кѡ и҆ въ бе́рїи проповѣ́дасѧ ѿ па́ѵла сло́во бж҃їе, прїидо́ша и҆ та́мѡ дви́жꙋще и҆ смꙋща́юще наро́ды.

¹⁴

Тоді браття зараз же відпустили Павла, який ішов немовби до моря; а Сила і Тимофій зосталися там.

¹⁴

А҆́бїе же тогда̀ бра́тїѧ ѿпꙋсти́ша па́ѵла и҆тѝ на помо́рїе: ѡ҆ста́ста же сі́ла и҆ тїмоѳе́й та́мѡ.

¹⁵

Ті, що супроводжували Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ щодо Сили й Тимофія, щоб вони швидше прийшли до нього, відбули.

¹⁵

Провожда́ющїи же па́ѵла ведо́ша є҆го̀ да́же до а҆ѳи́нъ, и҆ прїе́мше за́повѣдь къ сі́лѣ и҆ тїмоѳе́ю, да ꙗ҆́кѡ скорѣ́е прїи́дꙋтъ къ немꙋ̀, и҆зыдо́ша.

¹⁶

Чекаючи їх в Афінах, Павло збурився духом, бачачи це місто‚ повне ідолів.

¹⁶

(Заⷱ҇ м҃.) Во а҆ѳи́нѣхъ же ждꙋ́щꙋ и҆́хъ па́ѵлꙋ, раздража́шесѧ дꙋ́хъ є҆гѡ̀ въ не́мъ зрѧ́щемъ і҆́дѡлъ по́лнъ сꙋ́щь гра́дъ.

¹⁷

Тож він говорив у синагозі з юдеями і тими, які шанують Бога, і кого він зустрічав щоденно на майдані.

¹⁷

Стѧза́шесѧ же оу҆̀бо на со́нмищи со і҆ꙋдє́и и҆ съ чести́выми, и҆ на то́ржищи по всѧ̑ дни̑ съ приключа́ющимисѧ.

¹⁸

Деякі з епікурейських філософів та стоїків почали сперечатися з ним; одні говорили: «Що хоче сказати цей марнослівець?» А інші: «Здається, він проповідує про чужі божества», бо він благовістив їм про Ісуса і воскресіння.

¹⁸

Нѣ́цыи же ѿ є҆пїкꙋ́ръ и҆ ѿ стѡ́їкъ фїлосѡ́фъ стѧза́хꙋсѧ съ ни́мъ: и҆ нѣ́цыи глаго́лахꙋ: что̀ оу҆́бѡ хо́щетъ сꙋесло́вивый се́й глаго́лати; И҆ні́и же: чꙋжди́хъ богѡ́въ мни́тсѧ проповѣ́дникъ бы́ти: ꙗ҆́кѡ і҆и҃са и҆ воскрⷭ҇нїе благовѣствова́ше и҆̀мъ.

¹⁹

І, взявши його, привели до ареопагу і говорили: «Чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його проповідуєш?

¹⁹

(Заⷱ҇.) Пое́мше же є҆го̀, ведо́ша на а҆реопа́гъ, глаго́люще: мо́жемъ ли разꙋмѣ́ти, что̀ но́вое сїѐ глаго́лемое тобо́ю оу҆ч҃нїе;

²⁰

Бо щось дивовижне ти вкладаєш у вуха наші. Тому хочемо знати, що це таке?»

²⁰

стра̑нна бо нѣ̑каѧ влага́еши во оу҆шеса̀ на̑ша: хо́щемъ оу҆̀бо разꙋмѣ́ти, что̀ хотѧ́тъ сїѧ̑ бы́ти;

²¹

Усі ж афіняни та чужоземці, які жили серед них, ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове.

²¹

А҆ѳине́є же всѝ и҆ приходѧ́щїи стра́ннїи ни во что́же и҆́но оу҆пражнѧ́хꙋсѧ, ра́звѣ глаго́лати что̀ и҆лѝ слы́шати но́вое.

²²

Павло, ставши серед ареопагу, сказав: «Афіняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побожні.

²²

Ста́въ же па́ѵелъ посредѣ̀ а҆реопа́га, речѐ: мꙋ́жїе а҆ѳине́йстїи, по всемꙋ̀ зрю̀ вы̀ а҆́ки благочести̑выѧ:

²³

Бо, проходячи і оглядаючи ваші святині, я знайшов і жертовник, на якому написано: «Незнаному Боговi». Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я і проповідую вам.

²³

проходѧ́ бо и҆ соглѧ́даѧ чествова̑нїѧ ва̑ша, ѡ҆брѣто́хъ и҆ ка́пище, на не́мже бѣ̀ напи́сано: невѣ́домомꙋ бг҃ꙋ. Є҆го́же оу҆̀бо не вѣ́дꙋще (благолѣ́пнѣ) чтетѐ, сего̀ а҆́зъ проповѣ́дꙋю ва́мъ.

²⁴

Бог‚ що створив світ і все, що в ньому, Він‚ будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе

²⁴

Бг҃ъ сотвори́вый мі́ръ и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же въ не́мъ, се́й нб҃сѐ и҆ землѝ гдⷭ҇ь сы́й, не въ рꙋкотворе́нныхъ хра́мѣхъ живе́тъ,

²⁵

і не вимагає служіння людських рук, ніби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя і дихання‚ і все.

²⁵

ни ѿ рꙋ́къ человѣ́ческихъ оу҆гождє́нїѧ прїе́млетъ, тре́бꙋѧ что̀, са́мъ даѧ̀ всѣ̑мъ живо́тъ и҆ дыха́нїе и҆ всѧ̑:

²⁶

Від однієї крови створив увесь рід людський для проживання по всій землі, наперед визначивши часи і межі їх перебування,

²⁶

сотвори́лъ же є҆́сть ѿ є҆ди́ныѧ кро́ве ве́сь ꙗ҆зы́къ человѣ́чь, жи́ти по всемꙋ̀ лицꙋ̀ земно́мꙋ, оу҆ста́вивъ пред̾ꙋчинє́наѧ времена̀ и҆ предѣ́лы селе́нїѧ и҆́хъ,

²⁷

щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, хоч Він і недалеко від кожного з нас:

²⁷

взыска́ти гдⷭ҇а, да понѐ ѡ҆сѧ́жꙋтъ є҆го̀ и҆ ѡ҆брѧ́щꙋтъ, ꙗ҆́кѡ не дале́че ѿ є҆ди́нагѡ коегѡ́ждо на́съ сꙋ́ща:

²⁸

бо ми Hим живемо‚ і рухаємось‚ і існуємо, як і деякі з ваших віршотворців говорили: «Ми Його і рід».

²⁸

ѡ҆ не́мъ бо живе́мъ и҆ дви́жемсѧ и҆ є҆смы̀, ꙗ҆́коже и҆ нѣ́цыи ѿ ва́шихъ кни̑жникъ реко́ша: сегѡ́ бо и҆ ро́дъ є҆смы̀.

²⁹

Отже, будучи родом Божим, ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський.

²⁹

Ро́дъ оу҆̀бо сꙋ́ще бж҃їй, не до́лжни є҆смы̀ непщева́ти подо́бно бы́ти бжⷭ҇тво̀ зла́тꙋ, и҆лѝ сребрꙋ̀, и҆лѝ ка́меню хꙋдо́жнѣ начерта́нꙋ, и҆ смышле́нїю человѣ́чꙋ:

³⁰

Залишаючи часи невідання, Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися;

³⁰

лѣ̑та оу҆̀бо невѣ́дѣнїѧ презира́ѧ бг҃ъ, нн҃ѣ повелѣва́етъ человѣ́кѡмъ всѣ̑мъ всю́дꙋ пока́ѧтисѧ:

³¹

бо Він визначив день, у який праведно судитиме весь світ, через наперед настановленого Hим Мужа, подавши свідчення всім через воскресіння Його з мертвих».

³¹

занѐ оу҆ста́вилъ є҆́сть де́нь, въ ѻ҆́ньже хо́щетъ сꙋди́ти вселе́ннѣй въ пра́вдѣ, ѡ҆ мꙋ́жи, є҆го́же пред̾ꙋста́ви, вѣ́рꙋ подаѧ̀ всѣ̑мъ, воскр҃си́въ є҆го̀ ѿ ме́ртвыхъ.

³²

Почувши про воскресіння мертвих, одні глузували, а інші говорили: «Про це послухаємо тебе іншим часом».

³²

Слы́шавше же воскрⷭ҇нїе ме́ртвыхъ, ѻ҆́вїи оу҆́бѡ рꙋга́хꙋсѧ, ѻ҆́вїи же рѣ́ша: да слы́шимъ тѧ̀ па́ки ѡ҆ се́мѣ.

³³

І Павло вийшов з-поміж них.

³³

И҆ та́кѡ па́ѵелъ и҆зы́де ѿ среды̀ и҆́хъ.

³⁴

Деякі мужі, приєднавшись до нього, увірували; між ними був Діонисій Ареопагіт і жінка на ім’я Дамар та інші з ними.

³⁴

Нѣ́цыи же мꙋ́жїе прилѣпи́вшесѧ є҆мꙋ̀, вѣ́роваша: въ ни́хже бѣ̀ и҆ дїонѵ́сїй а҆реопагі́тскїй, и҆ жена̀ и҆́менемъ да́марь, и҆ дрꙋзі́и съ ни́ми.