Друк брошуроюВиконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Глава 22
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською (гром. шрифт)
1
«Мужі, браття і отці! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами».
1
Му́жіє бра́тіє и отцы́, услы́шите мо́й къ ва́мъ ны́нѣ отвѣ́тъ.
2
Почувши ж, що він заговорив з ними єврейською мовою, вони ще більше стихли. Він сказав:
2
Слы́шавше же, я́ко євре́йскимъ язы́комъ возгласи́ къ ни́мъ, па́че приложи́ша безмо́лвіє. И рече́:
3
«Я — юдеянин, народився у Тарсі киликійському, вихований у цьому місті при ногах Гамаліїла, ретельно навчений у батьківському законі, ревнитель у Бозі, як і всі ви нині.
3
а́зъ у́бо є́смь му́жъ Іуде́анинъ, роди́вся въ Та́рсѣ Кілікі́йстѣмъ, воспита́нъ же во гра́дѣ се́мъ при ногу́ Гамаліи́лову, нака́занъ извѣ́стно оте́ческому зако́ну, ревни́тель сы́й Бо́жій, я́коже вси́ вы́ єсте́ дне́сь:
4
Я гнав послідовників цього вчення навіть до смерті, зв’язуючи і віддаючи до в’язниці і чоловіків, і жінок,
4
и́же се́й пу́ть гони́хъ да́же до сме́рти, вяжя́ и предая́ въ темни́цу му́жы же и жены́,
5
як засвідчать про мене первосвященик і всі старійшини, від котрих, узявши листи до братії, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешніх привести в кайданах до Єрусалима на катування.
5
я́коже и архієре́й свидѣ́телствуєтъ ми́ и вси́ ста́рцы: от ни́хже и посла́нія пріє́мь къ живу́щымъ въ Дама́сцѣ бра́тіямъ, идя́хъ привести́ су́щыя та́мо свя́заны во Ієрусали́мъ, да му́чатся.
6
І коли я був у дорозі і наближався до Дамаска, близько полудня несподівано осяяло мене велике світло з неба.
6
Бы́сть же ми́ иду́щу и приближа́ющуся къ Дама́ску въ полу́дне, внеза́пу съ небесе́ облиста́ свѣ́тъ мно́гъ о́крестъ мене́.
7
Я впав на землю і почув голос, що говорив мені: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?»
7
Падо́хъ же на зе́млю и слы́шахъ гла́съ глаго́лющь ми́: Са́вле, Са́вле, что́ Мя го́ниши?
8
Я відповів: «Хто Ти, Господи?» Він сказав мені: «Я Ісус Назорей, Якого ти гониш».
8
А́зъ же отвѣща́хъ: кто́ єси́, Го́споди? Рече́ же ко мнѣ́: А́зъ є́смь Іису́съ Назоре́й, Єго́же ты́ го́ниши.
9
Ті, що були зі мною, бачили світло і злякалися, але голосу Того, Хто говорив мені, не чули.
9
Со мно́ю же су́щіи свѣ́тъ у́бо ви́дѣша и пристра́шни бы́ша, гла́са же не слы́шаша Глаго́лющаго ко мнѣ́.
10
Тоді я сказав: «Господи! Що мені робити?» Господь же сказав мені: «Устань та йди в Дамаск, і там тобі сказано буде все, що призначено тобі робити».
10
Реко́хъ же: что́ сотворю́, Го́споди? Госпо́дь же рече́ ко мнѣ́: воста́въ иди́ въ Дама́скъ, и та́мо рече́тся ти́ о всѣ́хъ, я́же вчине́но ти́ є́сть твори́ти.
11
А оскільки я від слави світла того позбувся зору, то ті, що були зі мною, за руку привели мене до Дамаска.
11
И я́коже не ви́дѣхъ от сла́вы свѣ́та о́наго, за ру́ку ведо́мь от су́щихъ со мно́ю, внидо́хъ въ Дама́скъ.
12
Один Ананія, чоловік благочестивий за законом, про що свідчать усі юдеї, що живуть у Дамаску,
12
Ана́ніа же нѣ́кій, му́жъ благоговѣ́инъ по зако́ну, свидѣ́телствованъ от всѣ́хъ живу́щихъ въ Дама́сцѣ Іуде́й,
13
прийшов до мене і, підійшовши, сказав мені: «Савле‚ брате! Прозри». І я негайно побачив його.
13
прише́дъ ко мнѣ́ и ста́въ рече́ ми: Са́вле бра́те, прозри́. И а́зъ въ то́й ча́съ воззрѣ́хъ на́нь.
14
Він же сказав мені: «Бог отців наших наперед обрав тебе, щоб ти пізнав волю Його, побачив Праведника і почув голос з уст Його,
14
О́нъ же рече́ ми: Бо́гъ оте́цъ на́шихъ изво́ли {предъизбра́} тя́ разумѣ́ти хотѣ́ніє Єго́, и ви́дѣти Пра́ведника, и слы́шати гла́съ от у́стъ Єго́:
15
бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми у тому, що бачив і чув.
15
я́ко бу́деши Єму́ свидѣ́тель у всѣ́хъ человѣ́ковъ о си́хъ, я́же ви́дѣлъ єси́ и слы́шалъ:
16
Отже, чого ж ти зволікаєш? Устань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа Ісуса».
16
и ны́нѣ что́ ме́длиши? Воста́въ крести́ся и омы́й грѣхи́ твоя́, призва́въ и́мя Го́спода Іису́са.
17
Коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, не тямлячи себе,
17
Бы́сть же возврати́вшумися во Ієрусали́мъ и моля́щумися въ це́ркви, бы́ти во изступле́ніи
18
я побачив Його‚ і Він сказав мені: «Поспіши і скоріше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про Мене».
18
и ви́дѣти Єго́ глаго́люща ми́: потщи́ся и изы́ди ско́ро изъ Ієрусали́ма, зане́ не пріи́мутъ свидѣ́телства твоєго́, є́же о Мнѣ́.
19
Я сказав: «Господи, їм відомо, що я тих, хто вірував у Тебе, ув’язнював у темниці і бив у синагогах,
19
И а́зъ рѣ́хъ: Го́споди, са́ми вѣ́дятъ, я́ко а́зъ бѣ́хъ всажда́я въ темни́цу и бія́ по со́нмищихъ вѣ́рующыя въ Тя́,
20
і коли проливалася кров Стефана, свідка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, і стеріг одежу тих, хто вбивав його».
20
и єгда́ излива́шеся кро́вь Стефа́на свидѣ́теля Твоєго́, и са́мъ бѣ́хъ стоя́ и соизволя́я убіє́нію єго́ и стрегі́й ри́зъ убива́ющихъ єго́.
21
І Він сказав мені: «Йди; Я пошлю тебе далеко до язичників».
21
И рече́ ко мнѣ́: иди́, я́ко А́зъ во язы́ки дале́че послю́ тя.
22
До цього слова слухали його; а потім підняли крик, гукаючи: «Знищ із землі такого! Бо йому не слід жити».
22
Послу́шаху же єго́ да́же до сего́ словесе́ и воздвиго́ша гла́съ сво́й, глаго́люще: возми́ от земли́ такова́го, не подоба́єтъ бо єму́ жи́ти.
23
Поки вони кричали, кидали одяг і порох у повітря,
23
Вопію́щымъ же и́мъ и ме́щущымъ ри́зы и пра́хъ возмета́ющымъ на возду́хъ,
24
тисяцький звелів увести його в фортецю, наказав бичувати його, щоб довідатися: з якої причини так кричали проти нього.
24
повелѣ́ ты́сящникъ отвести́ єго́ въ по́лкъ, ре́къ ра́нами истяза́ти єго́, да разумѣ́єтъ, за ку́ю вину́ та́ко вопія́ху на́нь.
25
Але коли розтягли його ремінням, Павло сказав сотникові, що стояв: «Хіба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»
25
И я́коже протяго́ша єго́ вервьми́, рече́ къ стоя́щему со́тнику Па́велъ: человѣ́ка Ри́млянина и неосужде́на лѣ́ть ли є́сть ва́мъ би́ти?
26
Почувши ж це, сотник пішов і доповів тисяцькому, говорячи: «Дивись, що ти хочеш робити! Цей чоловік — римський громадянин».
26
Слы́шавъ же со́тникъ, приступи́ къ ты́сящнику, сказа́, глаго́ля: ви́ждь, что́ хо́щеши сотвори́ти? Человѣ́къ бо се́й Ри́млянинъ є́сть.
27
Тоді тисяцький, підійшовши до нього, сказав: «Скажи мені, ти римський громадянин?» Він сказав: «Так».
27
Присту́пль же ты́сящникъ рече́ єму́: глаго́ли ми́, Ри́млянинъ ли єси́ ты́? О́нъ же рече́: є́й.
28
Тисяцький на те відповів: «Я за великі гроші придбав це громадянство». Павло ж сказав: «А я і народився в ньому».
28
Отвѣща́ же ты́сящникъ: а́зъ мно́гою цѣно́ю нарѣче́ніє жи́телства сего́ стяжа́хъ. Па́велъ же рече́: а́зъ же и роди́хся въ не́мъ.
29
Тоді відразу відступили від нього ті, хто хотів катувати його, а тисяцький, дізнавшись, що він римський громадянин, злякався, що зв’язав його.
29
А́біє у́бо отступи́ша от него́ хотя́щіи єго́ истяза́ти, и ты́сящникъ же убоя́ся, разумѣ́въ, я́ко Ри́млянинъ є́сть, и я́ко бѣ́ єго́ связа́лъ.
30
Другого дня, бажаючи достовірно дізнатися, в чому звинувачують його юдеї, звільнив його від кайданів, і звелів зібратися первосвященикам і всьому синедріону та, вивівши Павла, поставив його перед ними.
30
На у́тріє же, хотя́ разумѣ́ти и́стину, чесо́ ра́ди оклевета́єтся от Іуде́й, разрѣши́ єго́ от у́зъ и повелѣ́ пріити́ архієре́ємъ и всему́ собо́ру и́хъ: и све́дъ Па́вла, поста́ви [єго́] предъ ни́ми.