Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Урятувавшись, ті, що були з Павлом, дізналися, що острів зветься Меліт.
1
(Заⷱ҇ н҃а҃.) Спасе́ни же бы́вше и҆̀же съ па́ѵломъ ѿ кораблѧ̀ [ѿ пла́ванїѧ], тогда̀ разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́стровъ мелі́тъ нарица́етсѧ.
2
Іноплемінники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище і прийняли всіх нас‚ бо йшов дощ і було зимно.
2
Ва́рвари же творѧ́хꙋ не ма́лое милосе́рдїе на́мъ: возгнѣ́щше бо ѻ҆́гнь, прїѧ́ша всѣ́хъ на́съ, за настоѧ́щїй до́ждь и҆ зи́мꙋ.
3
Коли ж Павло набрав багато хмизу і поклав на вогонь, [тодi] єхидна, вилізши з жару, повисла у нього на руці.
3
Сгрома́ждшꙋ же па́ѵлꙋ ро́ждїѧ мно́жество и҆ возложи́вшꙋ на ѻ҆́гнь, є҆хі́дна ѿ теплоты̀ и҆зше́дши, сѣкнꙋ̀ въ рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀.
4
Іноплемінники, побачивши змію, звислу в нього на руці, говорили один одному: «Певне, цей чоловік — убивця, коли його, врятованого від моря, суд Божий не залишає жити».
4
И҆ є҆гда̀ ви́дѣша ва́рвари ви́сѧщꙋ ѕмїю̀ ѿ рꙋкѝ є҆гѡ̀, глаго́лахꙋ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ: всѧ́кѡ оу҆бі́йца є҆́сть человѣ́къ се́й, є҆го́же спасе́на ѿ мо́рѧ сꙋ́дъ бж҃їй жи́ти не ѡ҆ста́ви.
5
Але він, струсивши змію у вогонь, не зазнав ніякої шкоди.
5
То́й же оу҆̀бо, ѿтрѧ́съ ѕмїю̀ во ѻ҆́гнь, ничто́же ѕло̀ пострада̀.
6
Вони ж чекали, що в нього буде запалення або він раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи і побачивши, що з ним ніякої біди не сталося, змінили думку і говорили, що він Бог.
6
Ѻ҆ни́ же ча́ѧхꙋ є҆го̀ и҆мꙋ́ща возгорѣ́тисѧ, и҆лѝ па́сти внеза́пꙋ ме́ртва: на мно́зѣ же тогѡ̀ ча́ющымъ и҆ ничто́же ѕло̀ въ не́мъ бы́вшее ви́дѧщымъ, претво́ршесѧ, глаго́лахꙋ бг҃а того̀ бы́ти.
7
Біля того місця були маєтки начальника острова на ім’я Поплій; він прийняв нас і три дні люб’язно пригощав.
7
Ѡ҆́крестъ же мѣ́ста ѻ҆́нагѡ бѧ́хꙋ се́ла пе́рвагѡ во ѻ҆́стровѣ, и҆́менемъ поплі́а, и҆́же прїи́мь на́съ, трѝ дни̑ любе́знѣ оу҆чредѝ.
8
Батько Поплія лежав одержимий гарячкою і болем у животі. Павло увійшов до нього, помолився і, поклавши на нього свої руки, зцілив його.
8
Бы́сть же ѻ҆тцꙋ̀ поплі́евꙋ ѻ҆гне́мъ и҆ водны́мъ [кро́внымъ] трꙋдо́мъ ѡ҆держи́мꙋ лежа́ти: къ немꙋ́же па́ѵелъ вше́дъ, и҆ помоли́всѧ, и҆ возло́жь рꙋ́цѣ своѝ на́нь, и҆сцѣлѝ є҆го̀.
9
Після цієї події інші на острові, що мали недуги, приходили і зцілялися,
9
Семꙋ́ же бы́вшꙋ, и҆ про́чїи и҆мꙋ́щїи недꙋ́ги во ѻ҆́стровѣ то́мъ прихожда́хꙋ и҆ и҆сцѣлѣва́хꙋсѧ:
10
і віддавали нам велику шану, а при від’їзді наділили нас усім потрібним.
10
и҆̀же и҆ мно́гими честьмѝ почто́ша на́съ, и҆ ѿвозѧ́щымсѧ на́мъ ꙗ҆̀же на потре́бꙋ вложи́ша.
11
Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, який називався «Діоскури» і зимував на цьому островi;
11
По трїе́хъ же мцⷭ҇ѣхъ ѿвезо́хомсѧ въ кораблѝ а҆леѯандрі́йстѣмъ, подпи́саномъ дїоскꙋ́ры, презимѣ́вшемъ во ѻ҆́стровѣ,
12
і, припливши до Сиракуз, пробули там три дні.
12
и҆ доплы́вше въ сѷракꙋ́сы, пребы́хомъ дни̑ трѝ:
13
Звідти відпливши, прибули в Ригію; а коли через день повіяв південний вітер, прибули на другий день у Путеоли,
13
ѿтꙋ́дꙋ же ѿплы́вше, прїидо́хомъ въ ригі́ю, и҆ по є҆ди́нѣмъ днѝ возвѣ́ѧвшꙋ ю҆́гꙋ, во вторы́й де́нь прїидо́хомъ въ потїо́лы,
14
де знайшли братів і були запрошені пробути в них днів сім, а потім пішли у Рим.
14
и҆дѣ́же ѡ҆брѣ́тше бра́тїю, оу҆моле́ни бы́хомъ ѿ ни́хъ пребы́ти дні́й се́дмь: и҆ та́кѡ въ ри́мъ и҆до́хомъ.
15
Тамтешні браття, почувши про нас, вийшли нам назустріч до Аппієвої площі і Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Богові і пожвавішав.
15
И҆ ѿ та́мѡ бра́тїѧ, слы́шавше ꙗ҆̀же ѡ҆ на́съ, и҆зыдо́ша во срѣ́тенїе на́ше да́же до а҆ппі́ева торга̀ и҆ трїе́хъ корче́мницъ: и҆̀хже ви́дѣвъ па́ѵелъ и҆ благодари́въ бг҃а, прїѧ́тъ дерзнове́нїе.
16
Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнів воєначальникові, а Павлові повелів жити окремо — з воїном, що стеріг його.
16
Є҆гда́ же прїидо́хомъ въ ри́мъ, со́тникъ предадѐ оу҆́зники воево́дѣ, па́ѵлꙋ же повелѣ̀ пребыва́ти ѡ҆ себѣ̀, съ соблюда́ющимъ є҆го̀ во́иномъ.
17
Через три дні Павло скликав найзнатніших з юдеїв і, коли вони зійшлися, говорив до них: «Мужі-браття! Hе зробивши нічого проти народу або батьківських звичаїв, я в кайданах із Єрусалима переданий до рук римлян.
17
Бы́сть же по дне́хъ трїе́хъ, созва̀ па́ѵелъ сꙋ́щыѧ ѿ і҆ꙋде́євъ пє́рвыѧ: сше́дшымсѧ же и҆̀мъ, глаго́лаше къ ни̑мъ: мꙋ́жїе бра́тїе, а҆́зъ ничто́же проти́вно сотвори́въ лю́демъ и҆лѝ ѡ҆бы́чаємъ ѻ҆те́чєскимъ, оу҆́зникъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́млѧнъ пре́данъ бы́хъ въ рꙋ́цѣ ри́млѧнѡмъ,
18
Вони, судивши мене, хотіли звільнити, тому що немає на мені ніякої провини, вартої смерти;
18
и҆̀же разсꙋди́вше ꙗ҆̀же ѡ҆ мнѣ̀, хотѧ́хꙋ пꙋсти́ти, занѐ ни є҆ди́на вина̀ сме́ртнаѧ бы́сть во мнѣ̀:
19
але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мій народ.
19
сопроти́въ же глаго́лющымъ і҆ꙋде́ємъ, нꙋ́жда мѝ бы́сть нарещѝ ке́сарѧ, не ꙗ҆́кѡ ꙗ҆зы́къ мо́й и҆мѣ́ѧ въ чесо́мъ ѡ҆клевета́ти:
20
З цієї причини я і покликав вас, щоб побачитись і поговорити з вами, бо за надію Ізраїлеву обкутий я цими кайданами».
20
сеѧ̀ ра́ди оу҆̀бо вины̀ оу҆моли́хъ ва́съ, да ви́ждꙋ и҆ бесѣ́дꙋю: наде́жды бо ра́ди і҆и҃левы вери́гами си́ми ѡ҆бложе́нъ є҆́смь.
21
Вони ж сказали йому: «Ми ані листів не одержували про тебе з Юдеї, ані з братів, що приходили, ніхто не сповістив про тебе і не сказав чогось лихого.
21
Ѻ҆ни́ же къ немꙋ̀ рѣ́ша: мы̀ нижѐ писа̑нїѧ ѡ҆ тебѣ̀ прїѧ́хомъ ѿ і҆ꙋде́й, нижѐ прише́дъ кто̀ ѿ бра́тїй возвѣстѝ и҆лѝ глаго́ла что̀ ѡ҆ тебѣ̀ ѕло̀:
22
А втім, хотіли б ми почути від тебе, як ти міркуєш; бо нам відомо, що про це вчення скрізь сперечаються».
22
мо́лимсѧ же, да слы́шимъ ѿ тебє̀, ꙗ҆̀же мꙋ́дрствꙋеши: ѡ҆ є҆́реси бо се́й [ѡ҆ оу҆че́нїи бо се́мъ] вѣ́домо є҆́сть на́мъ, ꙗ҆́кѡ всю́дꙋ сопроти́въ глаго́лемо є҆́сть.
23
І, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; і він з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свідчення і переконуючи їх про Ісуса із Закону Мойсеєвого і Пророків.
23
Оу҆ста́вивше же є҆мꙋ̀ де́нь, прїидо́ша къ немꙋ̀ въ страннопрїе́мницꙋ мно́жайшїи, и҆̀мже сказа́ше свидѣ́телствꙋѧ црⷭ҇твїе бж҃їе и҆ оу҆вѣрѧ́ѧ и҆̀хъ, ꙗ҆̀же ѡ҆ і҆и҃сѣ, ѿ зако́на мѡѷсе́ова и҆ прⷪ҇рѡ́къ, ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера.
24
Одні з них вірили його словам, а інші не вірили.
24
И҆ ѻ҆́ви оу҆́бѡ вѣ́ровахꙋ глаго́лємымъ, ѻ҆́ви же не вѣ́ровахꙋ.
25
Ті, що були незгідні між собою, виходили, коли Павло сказав такі слова: «Добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Ісаю:
25
Несогла́сни же сꙋ́ще дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ, ѿхожда́хꙋ, ре́кшꙋ па́ѵлꙋ глаго́лъ є҆ди́нъ, ꙗ҆́кѡ до́брѣ дх҃ъ ст҃ы́й гл҃а и҆са́їемъ прⷪ҇ро́комъ ко ѻ҆тцє́мъ на́шымъ,
26
«Піди до цього народу і скажи: «Слухом почуєте і не зрозумієте, і очима дивитися будете і не побачите».
26
гл҃ѧ: и҆дѝ къ лю́демъ си̑мъ и҆ рцы̀: слꙋ́хомъ оу҆слы́шите и҆ не и҆́мате разꙋмѣ́ти: и҆ ви́дѧще оу҆́зрите и҆ не и҆́мате ви́дѣти:
27
Бо згрубіло серце людей цих, і вухами ледве чують, і очі свої заплющили, щоб не бачити очима, і не чути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися, щоб Я зцілив їх».
27
ѡ҆дебелѣ́ бо се́рдце люді́й си́хъ, и҆ оу҆ши́ма тѧ́жкѡ слы́шаша, и҆ ѻ҆́чи своѝ смежи́ша, да не ка́кѡ оу҆ви́дѧтъ ѻ҆чи́ма, и҆ оу҆ши́ма оу҆слы́шатъ, и҆ се́рдцемъ оу҆разꙋмѣ́ютъ, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ, и҆ и҆сцѣлю̀ и҆̀хъ.
28
Отже, нехай буде вам відомо, що спасіння Боже послане язичникам: вони і почують».
28
Вѣ́домо оу҆̀бо да бꙋ́детъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆зы́кѡмъ посла́сѧ спⷭ҇нїе бж҃їе, сі́и и҆ оу҆слы́шатъ.
29
Коли він сказав це, юдеї пішли, довго сперечаючись між собою.
29
И҆ сїѧ̑ томꙋ̀ ре́кшꙋ, ѿидо́ша і҆ꙋде́є, мно́гое и҆мꙋ́ще междꙋ̀ собо́ю состѧза́нїе.
30
І жив Павло цілих два роки на своєму утриманні і приймав усіх, хто приходив до нього,
30
Пребы́сть же па́ѵелъ два̀ лѣ̑та и҆спо́лнь свое́ю мздо́ю [цѣ̑ла два̀ лѣ̑та на свое́мъ и҆ждиве́нїи] и҆ прїима́ше всѧ̑ приходѧ́щыѧ къ немꙋ̀,
31
проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усякою відвагою безборонно.
31
проповѣ́дꙋѧ црⷭ҇твїе бж҃їе и҆ оу҆чѧ̀ ꙗ҆̀же ѡ҆ гдⷭ҇ѣ на́шемъ і҆и҃сѣ хрⷭ҇тѣ̀ со всѧ́кимъ дерзнове́нїемъ невозбра́ннѡ.