¹

Савл же схвалював убивство його. Того дня сталося велике гоніння на церкву в Єрусалимi; і всі, крім апостолів, розсіялися по різних місцях Юдеї та Самарії.

¹

Са́ѵлъ же бѣ̀ соизволѧ́ѧ оу҆бі́йствꙋ є҆гѡ̀. Бы́сть же въ то́й де́нь гоне́нїе ве́лїе на цр҃ковь і҆ерⷭ҇ли́мскꙋю: вси́ же разсѣ́ѧшасѧ по страна́мъ і҆ꙋдє́йскимъ и҆ самарі̑йскимъ, кромѣ̀ а҆пⷭ҇лъ:

²

Стефана ж поховали люди побожні і вчинили великий плач по ньому.

²

погребо́ша же стефа́на мꙋ́жїе благоговѣ́йнїи и҆ сотвори́ша пла́чь ве́лїй над̾ ни́мъ.

³

А Савл нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловіків та жінок і віддавав їх до в’язниці.

³

Са́ѵлъ же ѡ҆ѕлоблѧ́ше цр҃ковь, въ до́мы входѧ̀, и҆ влачѧ̀ мꙋ́жы и҆ жєны̀, предаѧ́ше въ темни́цꙋ.

⁴

Ті ж, що розсіялися, ходили і благовістили слово.

⁴

Разсѣ́ѧвшїисѧ же прохожда́хꙋ, благовѣствꙋ́юще сло́во.

⁵

Так, Филип прийшов у самарійське місто і проповідував їм Христа.

⁵

(Заⷱ҇ и҃і҃.) Фїлі́ппъ же соше́дъ во гра́дъ самарі́йскїй, проповѣ́даше и҆̀мъ хрⷭ҇та̀:

⁶

Hарод однодушно слухав те, що говорив Филип; чув і бачив чудеса, які він творив.

⁶

внима́хꙋ же наро́ди глаго́лємымъ ѿ фїлі́ппа є҆динодꙋ́шнѡ, слы́шаще и҆ ви́дѧще зна́мєнїѧ, ꙗ҆̀же творѧ́ше:

⁷

Бо нечисті духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаблених і кривих зцілялося.

⁷

дꙋ́си бо нечи́стїи ѿ мно́гихъ и҆мꙋ́щихъ ѧ҆̀, вопїю́ще гла́сомъ ве́лїимъ, и҆схожда́хꙋ, мно́зи же разсла́бленнїи и҆ хро́мїи и҆сцѣли́шасѧ:

⁸

І була велика радість у тому місті.

⁸

и҆ бы́сть ра́дость ве́лїѧ во гра́дѣ то́мъ.

⁹

Перебував же в місті один чоловік на ім’я Симон, який раніш волхвував і дивував самарійський народ, видаючи себе за якогось великого.

⁹

Мꙋ́жъ же нѣ́кїй, и҆́менемъ сі́мѡнъ, пре́жде бѣ̀ во гра́дѣ волхвꙋ́ѧ и҆ оу҆дивлѧ́ѧ ꙗ҆зы́къ самарі́йскїй, глаго́лѧ нѣ́коего бы́ти себѐ вели́ка,

¹⁰

Його слухали всі, від малого до великого, кажучи: «Цей є велика сила Божа».

¹⁰

є҆мꙋ́же внима́хꙋ всѝ ѿ ма́ла да́же до вели́ка, глаго́люще: се́й є҆́сть си́ла бж҃їѧ вели́каѧ.

¹¹

А слухали його тому, що він довгий час дивував їх волхвуванням.

¹¹

Внима́хꙋ же є҆мꙋ̀, занѐ дово́лно вре́мѧ волхвова̑нїи оу҆дивлѧ́ше и҆̀хъ.

¹²

Коли ж повірили Филипові, який благовістив про Царство Боже та про ім’я Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки і жінки.

¹²

Є҆гда́ же вѣ́роваша фїлі́ппꙋ благовѣствꙋ́ющꙋ ꙗ҆̀же ѡ҆ црⷭ҇твїи бж҃їи и҆ ѡ҆ и҆́мени і҆и҃съ хрⷭ҇то́вѣ, креща́хꙋсѧ мꙋ́жїе же и҆ жєны̀.

¹³

Увірував і сам Симон і, охрестившись, не відходив від Филипа; і, побачивши великі чудеса й знамення, що творилися, дивувався.

¹³

Сі́мѡнъ же и҆ са́мъ вѣ́рова и҆ кре́щьсѧ бѣ̀ пребыва́ѧ оу҆ фїлі́ппа: ви́дѧ же си̑лы и҆ зна́мєнїѧ вє́лїѧ быва́єма, оу҆жа́сенъ дивлѧ́шесѧ.

¹⁴

Коли почули апостоли, які були в Єрусалимі, що Самарія прийняла слово Боже, послали до них Петра та Іоана,

¹⁴

Слы́шавше же и҆̀же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ а҆пⷭ҇ли, ꙗ҆́кѡ прїѧ́тъ самарі́а сло́во бж҃їе, посла́ша къ ни̑мъ петра̀ и҆ і҆ѡа́нна,

¹⁵

котрі, прийшовши, помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого.

¹⁵

и҆̀же соше́дше помоли́шасѧ ѡ҆ ни́хъ, ꙗ҆́кѡ да прїи́мꙋтъ дх҃а ст҃а́го:

¹⁶

Бо Він не сходив ще на жодного з них, а тільки були вони охрещені в ім’я Господа Ісуса.

¹⁶

є҆ще́ бо ни на є҆ди́наго и҆́хъ бѣ̀ прише́лъ, то́чїю креще́ни бѧ́хꙋ во и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са:

¹⁷

Тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого.

¹⁷

тогда̀ возложи́ша рꙋ́цѣ на нѧ̀, и҆ прїѧ́ша дх҃а ст҃а́го.

¹⁸

Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, приніс їм гроші,

¹⁸

(Заⷱ҇ ѳ҃і҃.) Ви́дѣвъ же сі́мѡнъ, ꙗ҆́кѡ возложе́нїемъ рꙋ́къ а҆пⷭ҇лскихъ дае́тсѧ дх҃ъ ст҃ы́й, принесѐ и҆̀мъ сребро̀,

¹⁹

кажучи: «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одержував Духа Святого».

¹⁹

глаго́лѧ: дади́те и҆ мнѣ̀ вла́сть сїю̀, да, на него́же а҆́ще положꙋ̀ рꙋ́цѣ, прїи́метъ дх҃а ст҃а́го.

²⁰

Але Петро сказав йому: «Hехай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дістати дар Божий за гроші.

²⁰

Пе́тръ же речѐ къ немꙋ̀: сребро̀ твоѐ съ тобо́ю да бꙋ́детъ въ поги́бель, ꙗ҆́кѡ да́ръ бж҃їй непщева́лъ є҆сѝ сребро́мъ стѧжа́ти:

²¹

Hема для тебе в цьому ні частки, ні уділу; бо серце твоє неправдиве перед Богом.

²¹

нѣ́сть тѝ ча́сти ни жре́бїѧ въ словесѝ се́мъ, и҆́бо се́рдце твоѐ нѣ́сть пра́во пред̾ бг҃омъ:

²²

Отже, покайся у цьому гріху твоєму і благай Бога, щоб відпустив тобі помисел серця твого;

²²

пока́йсѧ оу҆̀бо ѡ҆ ѕло́бѣ твое́й се́й и҆ моли́сѧ бг҃ꙋ, а҆́ще оу҆́бѡ ѿпꙋ́ститсѧ тѝ помышле́нїе се́рдца твоегѡ̀:

²³

бо бачу тебе повного жовчі гіркої і в путах неправди».

²³

въ же́лчи бо го́рести и҆ сою́зѣ непра́вды зрю̀ тѧ̀ сꙋ́ща.

²⁴

Симон же сказав у відповідь: «Помоліться за мене до Господа, щоб мене ніщо не спіткало із сказаного вами».

²⁴

Ѿвѣща́въ же сі́мѡнъ речѐ: помоли́тесѧ вы̀ ѡ҆ мнѣ̀ ко гдⷭ҇ꙋ, ꙗ҆́кѡ да ничто́же си́хъ на́йдетъ на мѧ̀, ꙗ҆̀же реко́сте.

²⁵

Вони ж, засвідчивши та проповідавши слово Господнє, поверталися до Єрусалима і в багатьох самарійських селах проповідували Євангеліє.

²⁵

Ѻ҆ни́ же оу҆̀бо, засвидѣ́телствовавше и҆ глаго́лавше сло́во гдⷭ҇не, возврати́шасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ мнѡ́гимъ ве́семъ самарі̑йскимъ благовѣсти́ша.

²⁶

А Филипові ангел Господній сказав: «Устань та йди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу; вона безладна».

²⁶

(Заⷱ҇ к҃.) А҆́гг҃лъ же гдⷭ҇ень речѐ къ фїлі́ппꙋ, глаго́лѧ: воста́ни и҆ и҆дѝ на полꙋ́дне, на пꙋ́ть сходѧ́щїй ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма въ га́зꙋ: и҆ то́й є҆́сть пꙋ́стъ.

²⁷

Він устав і пішов. І ось чоловік ефіопський, євнух, вельможа Кандакії, цариці ефіопської, хранитель усіх її скарбів, який приїжджав до Єрусалима на поклоніння,

²⁷

И҆ воста́въ по́йде: и҆ сѐ, мꙋ́жъ мꙋ́рїнъ, є҆ѵнꙋ́хъ си́ленъ кандакі́и цари́цы мꙋ́рїнскїѧ, и҆́же бѣ̀ над̾ всѣ́ми сокрѡ́вищи є҆ѧ̀, и҆́же прїи́де поклони́тисѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ:

²⁸

повертався і, сидячи на своїй колісниці, читав пророка Ісаю.

²⁸

бѣ́ же возвраща́ѧсѧ, и҆ сѣдѧ̀ на колесни́цѣ свое́й, чтѧ́ше прⷪ҇ро́ка и҆са́їю.

²⁹

Дух сказав Филипові: «Підійди і пристань до цієї колісницi».

²⁹

Рече́ же дх҃ъ къ фїлі́ппꙋ: пристꙋпѝ и҆ прилѣпи́сѧ колесни́цѣ се́й.

³⁰

Филип підійшов і, почувши, що він читає пророка Ісаю, сказав: «Чи розумієш, що читаєш?»

³⁰

Прите́къ же фїлі́ппъ оу҆слы́ша є҆го̀ чтꙋ́ща прⷪ҇ро́ка и҆са́їю и҆ речѐ: оу҆́бѡ разꙋмѣ́еши ли, ꙗ҆́же чте́ши;

³¹

Він сказав: «Як можу розуміти, коли ніхто не настановить мене?» І попросив Филипа піднятися і сісти з ним.

³¹

Ѻ҆́нъ же речѐ: ка́кѡ оу҆́бѡ могꙋ̀ (разꙋмѣ́ти), а҆́ще не кто̀ наста́витъ мѧ̀; оу҆моли́ же фїлі́ппа, да возше́дъ сѧ́детъ съ ни́мъ.

³²

А місце з Писання, яке він читав, було таке: «Як вівцю на заклання, ведено Його, і, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так і Він не відкриває уст Своїх.

³²

Сло́во же писа́нїѧ, є҆́же чтѧ́ше, бѣ̀ сїѐ: ꙗ҆́кѡ ѻ҆вча̀ на заколе́нїе веде́сѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ а҆́гнецъ прѧ́мѡ стригꙋ́щемꙋ є҆го̀ безгла́сенъ, та́кѡ не ѿверза́етъ оу҆́стъ свои́хъ:

³³

У приниженні Його суд Його відбувся. Але про рід Його хто розповість? Бо береться із землі життя Його».

³³

во смире́нїи є҆гѡ̀ сꙋ́дъ є҆гѡ̀ взѧ́тсѧ, ро́дъ же є҆гѡ̀ кто̀ и҆сповѣ́сть; ꙗ҆́кѡ взе́млетсѧ ѿ землѝ живо́тъ є҆гѡ̀.

³⁴

І казав євнух Филипові: «Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це? Про себе чи про когось іншого?»

³⁴

Ѿвѣща́въ же ка́женикъ къ фїлі́ппꙋ, речѐ: молю́ тѧ, ѡ҆ ко́мъ прⷪ҇ро́къ глаго́летъ сїѐ; ѡ҆ себѣ́ ли, и҆лѝ ѡ҆ и҆нѣ́мъ нѣ́коемъ;

³⁵

Филип відкрив уста свої і, почавши з цього Писання, благовістив йому про Ісуса.

³⁵

Ѿве́рзъ же фїлі́ппъ оу҆ста̀ своѧ̑ и҆ наче́нъ ѿ писа́нїѧ сегѡ̀, благовѣстѝ є҆мꙋ̀ і҆и҃са.

³⁶

Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, і євнух сказав: «Ось вода. Що перешкоджає мені хреститись?»

³⁶

Ꙗ҆́коже и҆дѧ́хꙋ пꙋте́мъ, прїидо́ша на нѣ́кꙋю во́дꙋ, и҆ речѐ ка́женикъ: сѐ, вода̀: что̀ возбранѧ́етъ мѝ крести́тисѧ;

³⁷

Филип же сказав йому: «Якщо віруєш від усього серця, то можна». Він сказав у відповідь: «Вірую, що Ісус Христос є Син Божий».

³⁷

Рече́ же є҆мꙋ̀ фїлі́ппъ: а҆́ще вѣ́рꙋеши ѿ всегѡ̀ се́рдца твоегѡ̀, мо́щно тѝ є҆́сть. Ѿвѣща́въ же речѐ: вѣ́рꙋю сн҃а бж҃їѧ бы́ти і҆и҃са хрⷭ҇та̀.

³⁸

І наказав зупинити колісницю; і ввійшли обидва у воду, Филип і євнух; і охрестив [він] його.

³⁸

И҆ повелѣ̀ ста́ти колесни́цѣ: и҆ снидо́ста ѻ҆́ба на во́дꙋ, фїлі́ппъ же и҆ ка́женикъ: и҆ крестѝ є҆го̀.

³⁹

Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зійшов на євнуха, а Филипа возніс ангел Господній, і євнух уже не бачив його, і поїхав дорогою своєю, радіючи.

³⁹

Є҆гда́ же и҆зыдо́ста ѿ воды̀, дх҃ъ ст҃ы́й нападѐ на ка́женика: а҆́гг҃лъ же гдⷭ҇ень восхи́ти фїлі́ппа, и҆ не ви́дѣ є҆гѡ̀ ктомꙋ̀ ка́женикъ, и҆дѧ́ше бо въ пꙋ́ть сво́й ра́дꙋѧсѧ.

⁴⁰

Филип же опинився в Азоті і, проходячи, благовістив усім містам, аж поки прийшов до Кесарії.

⁴⁰

(Заⷱ҇ к҃а҃.) Фїлі́ппъ же ѡ҆брѣ́тесѧ во а҆зѡ́тѣ и҆ проходѧ̀ благовѣствова́ше градѡ́мъ всѣ̑мъ, до́ндеже прїитѝ є҆мꙋ̀ въ кесарі́ю.