Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
*У Вавилоні жив чоловік, на ім’я Іоаким.
1
И҆ бѣ̀ мꙋ́жъ живы́й въ вавѷлѡ́нѣ, и҆́мѧ же є҆мꙋ̀ і҆ѡакі́мъ.
2
І взяв він дружину, на ім’я Сусанна, дочку Хелкія, дуже красиву і богобоязку.
2
И҆ поѧ̀ женꙋ̀, є҆́йже и҆́мѧ сѡса́нна, дще́рь хелкі́ева, добра̀ ѕѣлѡ̀ и҆ боѧ́щисѧ бг҃а.
3
Батьки її були праведні і навчили дочку свою закону Мойсеєвого.
3
Роди́тєлѧ же є҆ѧ̀ пра́вєдна, и҆ наꙋчи́ста дще́рь свою̀ по зако́нꙋ мѡѷсе́овꙋ.
4
Іоаким був дуже багатий, і був у нього сад поблизу дому його; і сходилися до нього юдеї, тому що він був найпочесніший з усіх.
4
Бѣ́ же і҆ѡакі́мъ бога́тъ ѕѣлѡ̀, и҆ бѣ̀ є҆мꙋ̀ вертогра́дъ бли́з̾ двора̀ є҆гѡ̀: и҆ схожда́хꙋсѧ къ немꙋ̀ і҆ꙋде́є, поне́же то́й бѧ́ше сла́внѣе всѣ́хъ.
5
І були поставлені два старці з народу суддями у тім році, про яких Господь сказав, що беззаконня вийшло з Вавилона від старійшин-суддів, які здавалися такими, що керують народом.
5
И҆ и҆збра̑на бы́ста два̀ ста̑рца ѿ люді́и въ сꙋдїи̑ въ то̀ лѣ́то, ѡ҆ ни́хже гл҃а влⷣка, ꙗ҆́кѡ и҆зы́де беззако́нїе и҆з̾ вавѷлѡ́на ѿ ста́рєцъ сꙋді́й, и҆̀же мнѧ́хꙋсѧ оу҆правлѧ́ти люді́й.
6
Вони постійно бували у домі Іоакима, і до них приходили всі, хто мав спірні справи.
6
Сїѧ̑ прихожда́ста ча́стѡ въ до́мъ і҆ѡакі́мль, и҆ прихожда́хꙋ къ ни́ма всѝ прѧ́щїисѧ.
7
Коли народ ішов близько полудня, Сусанна входила у сад свого чоловіка для прогулянки.
7
И҆ бы́сть, внегда̀ ѿхожда́хꙋ лю́дїе ѡ҆ полꙋ́дни, вхожда́ше сѡса́нна и҆ хожда́ше во вертогра́дѣ мꙋ́жа своегѡ̀.
8
І бачили її обидва старійшини кожного дня, як вона приходила і прогулювалася, і в них зародилася похіть до неї,
8
И҆ смотрѧ́ста є҆ѧ̀ ѻ҆́ба ста̑рца по всѧ̑ дни̑ входѧ́щꙋю и҆ и҆сходѧ́щꙋю, и҆ бы́ста въ похотѣ́нїи є҆ѧ̀,
9
і розбестили розум свій, і відхилили очі свої, щоб не дивитися на небо і не згадувати про праведні суди.
9
и҆ разврати́ста оу҆́мъ сво́й, и҆ оу҆клоно́ста ѻ҆́чи своѝ, є҆́же не взира́ти на не́бо, нижѐ помина́ти сꙋде́бъ пра́ведныхъ.
10
Обоє вони були уражені похіттю до неї, але не відкривали один одному болю свого,
10
И҆ бѣ́ста ѻ҆́ба оу҆ѧ́звлєна по́хотїю на ню̀, и҆ не возвѣсти́ста дрꙋ́ъ дрꙋ́гꙋ болѣ́зни своеѧ̀,
11
тому що соромилися оголосити про жадання своє, що хотіли мати її.
11
поне́же стыдѧ́стасѧ и҆сповѣ́дати вожделѣ́нїе своѐ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́ста бы́ти съ не́ю.
12
І вони старанно підстерігали щодня, щоб бачити її, і говорили один одному:
12
И҆ наблюда́ста жада̑юща по всѧ̑ дни̑ зрѣ́ти ю҆̀, и҆ рѣ́ста дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ:
13
«ходімо додому, тому що час обіду», — і, вийшовши, розходилися один від одного,
13
по́йдемъ оу҆́бо въ до́мъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆бѣ́да ча́съ є҆́сть. И҆ и҆зшє́дша разыдо́стасѧ дрꙋ́гъ ѿ дрꙋ́га,
14
і, повернувшись, приходили на те саме місце, і коли допитувались один у одного про причину того, то зізналися у похоті своїй, і тоді разом призначили час, коли могли б знайти її одну.
14
и҆ возвра̑щшасѧ прїидо́ста во є҆ди́но (мѣ́сто), и҆ и҆стѧза̑вша дрꙋ́гъ ѿ дрꙋ́га вины̀, и҆сповѣ́даста дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ похотѣ́нїе своѐ, и҆ тогда̀ ѻ҆́бще оу҆ста́виста вре́мѧ, когда̀ возмо́гꙋтъ ѻ҆́нꙋю ѡ҆брѣстѝ є҆ди́нꙋ.
15
І було, коли вони вичікували зручного дня, Сусанна ввійшла, як вчора і третього дня, із двома тільки служницями і захотіла митися у саду, тому що було спекотно.
15
И҆ бы́сть є҆гда̀ наблюда́ста днѐ оу҆го́днагѡ, вни́де сѡса́ниа, ꙗ҆́коже вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ, со двѣма̀ то́чїю ѻ҆трокови́цами, и҆ восхотѣ̀ мы́тисѧ во вертогра́дѣ, ꙗ҆́кѡ зно́й бѧ́ше.
16
І не було там нікого, крім двох старійшин, які сховалися і підстерігали її.
16
И҆ не бѧ́ше никогѡ́же та́мѡ, кромѣ̀ двою̀ ста́рцєвъ сокрове́нныхъ и҆ стрегꙋ́щихъ є҆ѧ̀.
17
І сказала вона служницям: принесіть мені олії і мила, і замкніть двері саду, щоб мені помитися.
17
И҆ речѐ ѻ҆трокови́цамъ: принеси́те мѝ ма́сло и҆ мы́ло и҆ двє́ри вертогра̑дныѧ затвори́те, да и҆змы́юсѧ.
18
Вони так і зробили, як вона сказала: замкнули двері саду і вийшли бічними дверима, щоб принести, що наказано було їм, і не бачили старійшин, тому що вони сховалися.
18
И҆ сотвори́стѣ ꙗ҆́коже речѐ, и҆ затвори́стѣ двє́ри вертогра̑дныѧ, и҆ и҆зыдо́стѣ за́дними две́рьми принестѝ повелѣ́нное и҆́ма, и҆ не ви́дѣстѣ ста́рцєвъ, поне́же бѧ́ста сокровє́нна.
19
І ось, коли служниці вийшли, встали обидва старійшини, і прибігли до неї, і сказали:
19
И҆ бы́сть, є҆гда̀ и҆зыдо́стѣ ѻ҆трокови̑цы, воста́ста ѻ҆́ба ста̑рца, и҆ теко́ста къ не́й, и҆ рѣ́ста:
20
Ось, двері саду замкнені і ніхто нас не бачить, і ми маємо похіть до тебе, тому погодься з нами і побудь з нами.
20
сѐ, двє́ри ѡ҆гра́дныѧ затвори́шасѧ, и҆ никто́же ви́дитъ на́съ, а҆ въ похотѣ́нїи твое́мъ є҆смы̀: сегѡ̀ ра́ди соизво́ли на́мъ, и҆ бꙋ́ди съ на́ми:
21
Якщо ж не так, то ми будемо свідчити проти тебе, що з тобою був юнак, і тому ти відіслала від себе служниць твоїх.
21
а҆́ще же нѝ, то̀ послꙋ́шествꙋемъ на тѧ̀, ꙗ҆́кѡ бѣ̀ съ тобо́ю ю҆́ноша, и҆ тогѡ̀ ра́ди ѿпꙋсти́ла є҆сѝ ѻ҆трокови́цъ ѿ тебє̀.
22
Тоді застогнала Сусанна і сказала: тісно мені звідусіль; бо, якщо я зроблю це, смерть мені, а якщо не зроблю, то не уникну рук ваших.
22
И҆ возстена̀ сѡса́нна и҆ речѐ: тѣ́сно мѝ ѿвсю́дꙋ: а҆́ще бо сїѐ сотворю̀, сме́рть мѝ є҆́сть: а҆́ще же не сотворю̀, не и҆збѣ́гнꙋ ѿ рꙋ́къ ва́шихъ:
23
Краще для мене не зробити цього і впасти у руки ваші, ніж згрішити перед Господом.
23
и҆зволе́нїе мѝ є҆́сть не сотвори́вшей впа́сти въ рꙋ́цѣ ва́ши, не́жели согѣши́ти пред̾ бг҃омъ.
24
І закричала Сусанна гучним голосом; закричали також і обидва старійшини проти неї,
24
И҆ возопѝ гла́сомъ вели́кимъ сѡса́нна: возопи́ста же и҆ ѻ҆́ба ста̑рца проти́вꙋ є҆́й,
25
і один побіг і відчинив двері саду.
25
и҆ те́къ є҆ди́нъ, ѿве́рзе двє́ри вертогра̑дныѧ.
26
Коли ж ті, що знаходилися у домі, почули крик у саду, заскочили бічними дверима, щоб бачити, що трапилося з нею.
26
Є҆гда́ же оу҆слы́шаша кли́чь во вертогра́дѣ дома́шнїи, вскочи́ша за́дними две́рьми ви́дѣти слꙋчи́вшеесѧ є҆́й.
27
І коли старійшини сказали слова свої, слуги її надзвичайно були присоромлені, тому що ніколи нічого такого про Сусанну не говорили.
27
Є҆гда́ же повѣ́даста ста́рцы словеса̀ своѧ̑, оу҆стыдѣ́шасѧ рабѝ є҆ѧ̀ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ николи́же рече́сѧ таково̀ сло́во ѡ҆ сѡса́ннѣ.
28
І було на другий день, коли зібрався народ до Іоакима, чоловіка її, прийшли й обидва старійшини, сповнені беззаконного заміру проти Сусанни, щоб віддати її на смерть.
28
И҆ бы́сть наꙋ́трїе, є҆гда̀ собра́шасѧ лю́дїе къ мꙋ́жꙋ є҆ѧ̀ і҆ѡакі́мꙋ, прїидо́ста и҆ ѻ҆́ба ста̑рца пѡ́лна беззако́ннагѡ помышле́нїѧ на сѡса́ннꙋ, є҆́же оу҆мори́ти ю҆̀,
29
І сказали вони перед народом: пошліть за Сусанною, дочкою Хелкія, дружиною Іоакима. І послали.
29
и҆ рѣ́ста пред̾ людьмѝ: посли́те по сѡса́ннꙋ дще́рь хелкі́евꙋ, ꙗ҆́же є҆́сть жена̀ і҆ѡакі́млѧ. ѻ҆ни́ же посла́ша.
30
І прийшла вона, і батьки її, і діти її, і всі родичі її.
30
И҆ прїи́де та̀ и҆ роди́тєлѧ є҆ѧ̀, и҆ ча̑да є҆ѧ̀ и҆ всѝ оу҆́жики є҆ѧ̀.
31
Сусанна була дуже ніжна і красива лицем,
31
Сѡса́нна же бѧ́ше млада̀ ѕѣлѡ̀ и҆ добра̀ ѡ҆́бразомъ.
32
і ці беззаконники наказали відкрити лице її, оскільки воно було закрите, щоб насититися красою її.
32
Беззако́ннїи же повелѣ́ста ѿкры́ти ю҆̀, бѧ́ше бо покрове́на, ꙗ҆́кѡ да насы́тѧтсѧ добро́ты є҆ѧ̀.
33
Родичі ж і всі, хто дивився на неї, плакали.
33
Пла́кахꙋ же сꙋ́щїи при не́й и҆ всѝ зна́ющїи ю҆̀.
34
А обидва старійшини, вставши посеред народу, поклали руки на голову її.
34
Воста̑вша же ѻ҆́ба ста̑рца посредѣ̀ люді́й, возложи́ста рꙋ́цѣ на главꙋ̀ є҆ѧ̀.
35
Вона ж у сльозах дивилася на небо, бо серце її уповало на Господа.
35
Сїѧ́ же пла́чꙋщи воззрѣ̀ на не́бо, ꙗ҆́кѡ бѧ́ше се́рдце є҆ѧ̀ оу҆пова́ѧ на гдⷭ҇а.
36
І сказали старійшини: коли ми ходили по саду одні, увійшла ця з двома служницями і зачинила двері саду, і відіслала служниць;
36
Рѣ́ста же ѻ҆́ба ста̑рца: ходѧ́щымъ на́мъ ѻ҆бои́мъ во вертогра́дѣ, вни́де сїѧ̀ со двѣма̀ ѻ҆трокови́цами, и҆ затворѝ двє́ри вертогра̑дныѧ, и҆ ѿпꙋстѝ ѻ҆трокови̑цы,
37
і прийшов до неї юнак, який ховався там, і ліг з нею.
37
и҆ прїи́де къ не́й ю҆́ноша, и҆́же бѧ́ше сокрове́нъ, и҆ возлежѐ съ не́ю:
38
Ми, знаходячись у кутку саду і бачачи таке беззаконня, побігли на них,
38
мы́ же сꙋ́ще во оу҆́глѣ вертогра́да, ви́дѣвше беззако́нїе, теко́хомъ на нѧ̀:
39
і побачили їх з’єднаними, і того не могли затримати, тому що він був сильніший за нас і, відчинивши двері, вискочив.
39
и҆ ви́дѣвше и҆̀хъ смѣша́ющихсѧ, ѻ҆́наго оу҆́бѡ не мого́хомъ ꙗ҆́ти поне́же па́че на́съ можа́ше, и҆ ѿве́рзъ двє́ри вертогра̑дныѧ и҆зскочѝ:
40
Але цю ми схопили і допитували: хто був цей юнак? але вона не хотіла оголосити нам. Про це ми свідчимо.
40
сїю́ же є҆́мше, вопроша́хомъ, кто̀ бѣ̀ ю҆́ноша; и҆ не восхотѣ̀ повѣ́дати на́мъ: ѡ҆ се́мъ послꙋ́шествꙋемъ.
41
І повірило їм зібрання, як старійшинам народу і суддям, і засудили її на смерть.
41
И҆ вѣ́рова и҆́ма со́нмъ а҆́ки ста̑рцємъ людски̑мъ и҆ сꙋдїѧ́мъ, и҆ ѡ҆сꙋди́ша ю҆̀ на оу҆ме́ртвїе.
42
Заволала Сусанна гучним голосом і сказала: Боже вічний, що відаєш таємне і знаєш усе раніше буття його!
42
И҆ возопѝ сѡса́нна гла́сомъ вели́кимъ и҆ речѐ: бж҃е вѣ́чиый и҆ сокрове́нныхъ вѣ́дателю, свѣ́дый всѧ̑ пре́жде бытїѧ̀ и҆́хъ!
43
Ти знаєш, що вони неправдиво свідчили проти мене, і ось, я помираю, не зробивши нічого, що ці люди злісно вигадали на мене.
43
ты̀ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ лжꙋ̀ послꙋ́шествоваста на мѧ̀, и҆ сѐ, оу҆мира́ю, не сотво́рши ничесѡ́же, ѡ҆ ни́хже сі́и слꙋка́вноваста на мѧ̀.
44
І почув Господь голос її.
44
И҆ послꙋ́ша гдⷭ҇ь гла́са є҆ѧ̀,
45
І коли вона ведена була на смерть, збудив Бог святий дух молодого юнака, на ім’я Даниїл,
45
и҆ ведо́мѣй є҆́й на погꙋбле́нїе, воздви́же бг҃ъ дх҃омъ сты́мъ ѻ҆́трока ю҆́на, є҆мꙋ́же и҆́мѧ данїи́лъ:
46
і він закричав гучним голосом: чистий я від крови її!
46
и҆ возопѝ гла́сомъ вели́кимъ: чи́стъ а҆́зъ ѿ кро́ве сеѧ̀.
47
Тоді обернувся до нього весь народ і сказав: що це за слово, яке ти сказав?
47
Ѡ҆брати́шажесѧ всѝ лю́дїе къ немꙋ́ и҆ рѣ́ша: что̀ сло́во сїѐ, є҆́же ты̀ глаго́леши;
48
Тоді він, ставши посеред них, сказав: чи так ви нерозумні, сини Ізраїля, що, не дослідивши і не довідавшись істини, засудили дочку Ізраїля?
48
Се́й же ста́въ средѣ̀ и҆́хъ речѐ: си́це ли юро́диви, сы́нове і҆и҃лєвы, не и҆спыта́вше, ни и҆́стины разꙋмѣ́вше, ѡ҆сꙋди́сте дще́рь і҆и҃левꙋ;
49
Поверніться у суд, бо ці неправдиво проти неї засвідчили.
49
возврати́тесѧ на сꙋди́ще: лжꙋ́ бо сі́и послꙋ́шествоваста на ню̀.
50
І негайно весь народ повернувся, і сказали йому старійшини: сідай посеред нас і оголоси нам, тому що Бог дав тобі старійшинство.
50
И҆ возврати́шасѧ всѝ лю́дїе съ потща́нїемъ. И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀ ста́рцы: грѧдѝ, сѧ́ди посредѣ̀ на́съ и҆ возвѣстѝ на́мъ, ꙗ҆́кѡ тебѣ̀ дадѐ бг҃ъ старѣ́йшинство.
51
І сказав їм Даниїл: відокремте їх один від одного подалі, і я допитаю їх.
51
И҆ речѐ къ ни̑мъ данїи́лъ: разведи́те ѧ҆̀ дрꙋ́гъ ѿ дрꙋ́га дале́че, и҆ вопрошꙋ̀ и҆̀хъ.
52
Коли ж вони відокремлені були один від одного, покликав одного з них і сказав йому: ти, що постарів у злих днях! нині виявилися гріхи твої, які ти робив колись,
52
Є҆гда́ же разведо́ша є҆ди́наго ѿ дрꙋга́гѡ, призва̀ є҆ди́наго ѿ ни́хъ и҆ речѐ къ немꙋ̀: ѡ҆бетша́лый ѕлы́ми де́нми, нн҃ѣ приспѣ́ша грѣсѝ твоѝ, ꙗ҆̀же твори́лъ є҆сѝ пре́жде,
53
чинячи суди неправедні, засуджуючи невинних і виправдовуючи винних, тоді як Господь говорить: «невинного і правого не умертвляй».
53
сꙋдѧ̀ сꙋды̀ непра́вєдны и҆ непови̑нныѧ оу҆́бѡ ѡ҆сꙋжда́ж, проща́ѧ же пови̑нныѧ, гл҃ющꙋ бг҃ꙋ: непови́нна и҆ пра́ведна не оу҆бива́й:
54
Отже, якщо ти цю бачив, скажи, під яким деревом бачив ти їх, що розмовляли одне з одним? Він сказав: під мастиковим.
54
нн҃ѣ оу҆̀бо сїю̀ а҆́ще є҆сѝ ви́дѣлъ, рцы̀, под̾ кі́имъ дре́вомъ ви́дѣлъ є҆сѝ и҆̀хъ бесѣ́дꙋющихъ къ себѣ̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: под̾ те́рномъ.
55
Даниїл сказав: точно, сказав ти неправду на твою голову; бо ось, ангел Божий, прийнявши рішення від Бога, розсіче тебе навпіл.
55
Рече́ же данїи́лъ: пра́вѡ солга́лъ є҆сѝ на твою̀ главꙋ̀: се́ бо, а҆́гг҃лъ бж҃їй прїи́мъ ѿвѣ́тъ ѿ бг҃а, расто́ргнетъ тѧ̀ полма̀.
56
Видаливши його, він наказав привести іншого і сказав йому: плем’я Ханаана, а не Іуди! Краса спокусила тебе, і похіть розбестила серце твоє.
56
И҆ ѿпꙋсти́въ є҆го̀ повелѣ̀ привестѝ дрꙋга́го и҆ речѐ є҆мꙋ̀: пле́мѧ ханаа́не, а҆ не і҆ꙋ́дино, добро́та прельсти́ тѧ, и҆ похотѣ́нїе развратѝ се́рдце твоѐ:
57
Так чинили ви з дочками Ізраїля, і вони зі страху мали спілкування з вами; але дочка Іуди не потерпіла беззаконня вашого.
57
си́це твори́ли є҆стѐ дще́ремъ і҆и҃лєвымъ, ѡ҆́ныѧ же боѧ́шѧсѧ живѧ́хꙋ съ ва́ми, но (нн҃ѣ) дще́рь і҆ꙋ́дина не претерпѣ̀ беззако́нїѧ ва́шегѡ:
58
Отже, скажи мені: під яким деревом ти застав їх, що розмовляли між собою? Він сказав: під зеленим дубом.
58
нн҃ѣ оу҆̀бо глаго́ли мѝ: под̾ кі́имъ дре́вомъ ви́дѣлъ є҆сѝ си́хъ бесѣ́дꙋющихъ къ себѣ̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: под̾ чресми́ною.
59
Даниїл сказав йому: точно, сказав ти неправду на твою голову; бо ангел Божий з мечем чекає, щоб розсікти тебе навпіл, щоб знищити вас.
59
Рече́ же є҆мꙋ̀ данїи́лъ: пра́вѡ солга́лъ є҆сѝ и҆ ты̀ на свою̀ главꙋ̀: жде́тъ бо а҆́гг҃лъ бж҃їй мече́мъ разсѣщѝ тѧ̀ полма̀, ꙗ҆́кѡ да потреби́тъ вы̀.
60
Тоді все зібрання закричало гучним голосом, і благословили Бога, Який спасає тих, хто надіється на Нього,
60
И҆ возопѝ ве́сь со́нмъ гла́сомъ вели́кимъ и҆ благословѝ бг҃а сп҃са́ющаго надѣ́ющыѧсѧ на него̀.
61
і повстали на обох старійшин, тому що Даниїл їхніми вустами викрив їх, що вони неправдиво свідчили;
61
И҆ воста́ша на ѻ҆́ба ста̑рца, ꙗ҆́кѡ ѡ҆бличѝ и҆̀хъ данїи́лъ ѿ оу҆́стъ и҆́хъ, лжꙋ̀ послꙋ́шествовавшихъ.
62
і зробили з ними так, як вони зловмислили проти ближнього, за законом Мойсеєвим, і умертвили їх; і врятована була у той день кров невинна.
62
И҆ сотвори́ша и҆́ма ꙗ҆́коже слꙋка́вноваста бли́жнемꙋ, сотвори́ти по зако́нꙋ мѡѷсе́овꙋ: и҆ оу҆би́ша и҆̀хъ, и҆ спасе́сѧ кро́вь непови́нна въ то́й де́нь.
63
Хелкія ж і дружина його прославили Бога за дочку свою Сусанну з Іоакимом, чоловіком її, і з усіма родичами, тому що не знайдено було у ній ганебного діла.
63
Хелкі́а же и҆ жена̀ є҆гѡ̀ похвали́ша бг҃а ѡ҆ дще́ри свое́й сѡса́ннѣ со і҆ѡакі́момъ мꙋ́жемъ є҆ѧ̀ и҆ со оу҆́жиками всѣ́ми, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆брѣ́тесѧ въ не́й стꙋ́днаѧ ве́щь.
64
І Даниїл став великим перед народом з того дня і потім.
64
Данїи́лъ же бы́сть вели́къ пред̾ людьмѝ ѿ днѐ тогѡ̀ и҆ пото́мъ.