¹

Усьому свій час, і час усякій речі під небом:

¹

Всњмъ годъ и^ время вся'кои ве'щи поD слн~чьною.

²

час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене;

²

вре'мя роди'ти, и^ вре'мя ё^мрњти. время сади'ти, и^ время растръѕа'ти сажDеное.

³

час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати;

³

время ё^би'ти, и^ время цњли'ти. и^ время раꙁ#дрђшити, и^ соꙁда'ти.

⁴

час плакати, і час сміятися; час ремствувати, і час танцювати;

⁴

вре'мя пла'катися, и^ время смњя'тися. время рыда'ти, и^ время ликова'ти.

⁵

час розкидати каміння, і час збирати каміння; час обіймати, і час ухилятися від обіймів;

⁵

время раскида'ти ка'менїе, и^ время събра'ти. время ѓ^дњя'тїя, и^ время тръпњти эT ѓ^скђдњнїя.

⁶

час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати;

⁶

время въꙁыска'ти, и^ время погђби'ти. время храни'ти и^ время и^ꙁя'ти.

⁷

час роздирати, і час зшивати; час мовчати, і час говорити;

⁷

время раꙁдра'ти и^ время съши'ти. время молча'ти и^ время гл~ати.

⁸

час любити, і час ненавидіти; час війні, і час миру.

⁸

время вᲆꙁлюби'ти и^ время ненави'дњти. время бра'ни, и^ время ми'ра”

⁹

Яка користь тому, хто працює, від того, над чим він трудиться?

⁹

Чт^о и^ꙁъѓ^билїе творя'щаго в ни'х же спњшиT.

¹⁰

Бачив я цю турботу, яку дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися у тому.

¹⁰

ви'дњхъ попеченїе всяческое е^же да'сть б~ъ сн~омъ чл~ческиM, е^же пещися в нем#,

¹¹

Усе створив Він прекрасним у свій час, і вклав мир у серце їх, хоча людина не може осягнути діл, які Бог чинить, від початку до кінця.

¹¹

всяческая ја%же сътвори до'бры сђть во время е^го” И$б^о всяческая вњковᲆ далъ е^сть въ срDце и^хъ. ја%ко не ѓ^бря'щетъ чл~къ съᲄворенїя ја%же сътвори` б~ъ эT нача'ла и^ до конца”

¹²

Пізнав я, що немає для них нічого кращого, як веселитися і чинити добре в житті своєму.

¹²

РаꙁђмXњ ја%ко нњсть бл~го в ни'хъ, н^о токмо е^же весели'тися, и^ е^же твориᲄи бл~го въ животњ своеM”

¹³

І якщо яка людина їсть і п’є, і бачить добре у всякій праці своїй, то це — дар Божий.

¹³

И$бо всякъ чл~къ и^же пїеT и^ ја%сть, ви'дитъ бл~гое во всемъ трђдњ своеM, се дая'нїе бж~їе е^сть”

¹⁴

Пізнав я, що все, що чинить Бог, перебуває повік: до того нічого додавати і від того нічого віднімати, — і Бог робить так, щоб благоговіли перед лицем Його.

¹⁴

Раꙁђмњхъ ја%ко вся` е^ли'ка сътвори б~ъ, сїя бђдђтъ въ вњкъ. къ тњмъ нњсть приложи'ти, и^ эT сихъ нњсть ё^таи^ти. и^ б~ъ сътвори да ё^боя'ться эT лица е^го,

¹⁵

Що було, те і тепер є, і що буде, те вже було, — і Бог воззове минуле.

¹⁵

бы'вше ё^же е^сть. и^ е^ли'коже е^сть быти и^ ё^же быша, и^ б~ъ въꙁы'щетъ гони'маго”

¹⁶

Ще бачив я під сонцем: де мала б бути правда, там кривда; де мало б бути правосуддя, там беззаконня.

¹⁶

И$ е^ще` ви'дњхъ поD слн~цемъ мњсто сђ'дное, т^ђ нечести'выи. и^ мњсто правеDно т^ђ бл~гочестивыи”

¹⁷

І сказав я у серці своєму: «праведного і нечестивого буде судити Бог; тому що час для всякої речі і суд над усякою справою там».

¹⁷

И$ рњхъ а^ꙁъ въ срDцы мое^мъ, съ правеDнымъ и^ съ нечести'вымъ сђди'тъ б~ъ. и^ ја%ко время вся'кои ве'щи, и^ на всякомъ сътворе'нїю. т^ђ

¹⁸

Сказав я у серці своєму про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини;

¹⁸

рњхъ а^зъ въ срDцы мое^мъ ѓ^ гл~анїи сн~овъ чл~ческихъ, ја%ко рассђди'тъ и^хъ б~ъ. и^ е^же показати ја%ко сїи ско'ти сђть,

¹⁹

тому що доля синів людських і доля тварин — доля одна: як ті вмирають, так вмирають і ці, і одне дихання у всіх, і немає в людини переваги над худобою, тому що все — суєта!

¹⁹

и^б^о и^ тMњ ја%ко слђчаи сн~овъ чл~ческъ. и^ слђча'и скотьскїи, слђча'и в ниX. ја^ко смр~ть сего, ᲄако и^ смр~ть сего и^ дх~ъ во всXњ. и^ что и^зли'ше и%маT чл~къ паче скоᲄа` ничтоy, ја%ко всяческая сђеᲄа,

²⁰

Усе йде в одне місце: все було створено з пороху і все повернеться у порох.

²⁰

вс^я и^дTђ въ е^ді'но мњсто. вс^я быша эT перьсти и^ вс^и въ прьсть въꙁвращаюTся.

²¹

Хто знає: дух синів людських чи сходить угору, і дух тварин чи сходить униз, у землю?

²¹

и^ кт^о вњсть дх~ъ сн~овъ чл~ческихъ, а^ще въсходи'ти е^мђ го'рњ. и^ дх~ъ ско'тьскїи е^же съходи'ти е^мђ до'лђ въ ꙁемлю.

²²

Отже, побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватися людині справами своїми: тому що це — доля її; бо хто приведе її подивитися на те, що буде після неї?

²²

и^ ви'дXњ ја%ко нᲇсть бл~го, н^о токмо е^же въꙁвесели'тся чл~къ въ творенїиX е^го, ја%ко сїя ча'сть е^го. ја%ко кто приведеT е^го ви'дњти в ни'хъ, и^же а^ще бђдеT чт^о с ними”