¹

І було до мене слово Господнє:

¹

И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ:

²

сину людський! запропонуй загадку і скажи притчу до дому Ізраїлевого.

²

сы́не человѣ́чь, повѣ́ждь по́вѣсть и҆ рцы̀ при́тчꙋ на до́мъ і҆и҃левъ,

³

Скажи: так говорить Господь Бог: великий орел з великими крилами, з довгими перами, пухнастий, строкатий, прилетів у Ливан і зняв з кедра верхівку,

³

и҆ рече́ши: сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: ѻ҆ре́лъ вели́кїй, великокри́лый, до́лгїй протѧже́нїемъ, и҆спо́лнь ногте́й, и҆́же и҆́мать повелѣ́нїе вни́ти въ лїва́нъ, и҆ взѧ̀ и҆збра̑нныѧ ке́дра,

⁴

зірвав верхній з молодих паростків його і приніс його у землю Ханаанську, у місті торговців поклав його;

⁴

и҆ верхѝ мѧ́гкости ѡ҆строга̀, и҆ принесѐ ѧ҆̀ въ зе́млю ханане́йскꙋ, во гра́дѣ ѡ҆гражде́ннѣмъ положѝ ѧ҆̀:

⁵

і взяв від насіння цієї землі, і посадив на землі насіння, помістив біля великих вод, як садять вербу.

⁵

и҆ взѧ̀ ѿ сѣ̑мене земна́гѡ и҆ дадѐ є҆̀ на по́ли пло́днѣ, (да оу҆тверди́тъ коре́нїе) над̾ вода́ми мно́гими, ви́дѣно оу҆чинѝ є҆̀:

⁶

І воно виросло, і зробилося виноградною лозою, широкою, низькою на зріст, віття якої хилилося до неї, і коріння її було під нею ж, і стало виноградною лозою, і дало паростки, і пустило віття.

⁶

и҆ прозѧбѐ и҆ бы́сть въ вїногра́дъ не́мощенъ и҆ ма́лъ вели́чествомъ, є҆́же ꙗ҆влѧ́тисѧ ло́зїю є҆гѡ̀ на не́мъ, и҆ коре́нїе є҆гѡ̀ под̾ ни́мъ бѧ́ше: и҆ бы́сть въ вїногра́дъ, и҆ сотворѝ рѡ́зги, и҆ прострѐ ѿра̑сли своѧ̑.

⁷

І ще був орел з великими крилами і пухнастий; і ось, ця виноградна лоза потягнулася до нього своїм корінням і простягла до нього віття своє, щоб він поливав її з борозен розсадника свого.

⁷

И҆ бы́сть ѻ҆ре́лъ дрꙋгі́й вели́къ, великокри́лный, мно́гъ ногтьмѝ, и҆ сѐ, вїногра́дъ се́й ѡ҆плета́ѧсѧ ѡ҆б̾ не́мъ: и҆ коре́нїе є҆гѡ̀ къ немꙋ̀, и҆ ло́зїе своѐ и҆спꙋстѝ є҆мꙋ̀, є҆́же напаѧ́ти себѐ со грꙋ́дїемъ са́да своегѡ̀.

⁸

Вона була посаджена на доброму полі, біля великих вод, так що могла пускати віття і приносити плід, зробитися лозою чудовою.

⁸

На по́ли до́брѣ, на водѣ̀ мно́зѣ пита́етсѧ то́й, є҆́же сотвори́ти прозѧбє́нїѧ и҆ приноси́ти пло́дъ, є҆́же бы́ти въ вїногра́дъ вели́къ.

⁹

Скажи: так говорить Господь Бог: чи буде у неї успіх? Чи не вирвуть коренів її, і чи не обірвуть плодів її, так що вона засохне? усе молоде віття, яке виросло від неї, засохне. І не з великою силою і не з багатьма людьми зірвуть її з коренів її.

⁹

Сегѡ̀ ра́ди рцы̀: сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: є҆да̀ и҆спра́витсѧ; не коре́нїе ли мѧгкоты̀ є҆гѡ̀ и҆ пло́дъ и҆згнїе́тъ; и҆ и҆́зсхнꙋтъ всѧ̑ лѣ́тѡрасли є҆гѡ̀, и҆ не мы́шцею ли вели́кою, ни людьмѝ мно́гими є҆́же и҆сто́ргнꙋти є҆го̀ и҆з̾ коре́нїѧ є҆гѡ̀;

¹⁰

І ось, хоч вона посаджена, але чи буде успіх? Чи не засохне вона, як тільки торкнеться її східний вітер? засохне на грядках, де виросла.

¹⁰

И҆ сѐ, ты́етъ: є҆да̀ оу҆спѣ́етъ; не а҆́бїе ли, є҆гда̀ ко́снетсѧ є҆мꙋ̀ вѣ́тръ зно́йный, посхне́тъ сꙋхото́ю; со грꙋ́дїемъ прозѧбе́нїѧ своегѡ̀ и҆́зсхнетъ.

¹¹

І було до мене слово Господнє:

¹¹

И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ:

¹²

скажи бунтівному дому: хіба не знаєте, що це означає? — Скажи: ось, прийшов цар Вавилонський у Єрусалим, і взяв царя його і князів його, і привів їх до себе у Вавилон.

¹²

сы́не человѣ́чь, рцы̀ ко до́мꙋ прогнѣвлѧ́ющемꙋ мѧ̀: не вѣ́сте ли, что̀ сꙋ́ть сїѧ̑; рцы̀ и҆̀мъ: сѐ, грѧде́тъ ца́рь вавѷлѡ́нскъ на і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ во́зметъ царѧ̀ є҆гѡ̀ и҆ кнѧ́зѧ є҆гѡ̀, и҆ ѿведе́тъ ѧ҆̀ къ себѣ̀ въ вавѷлѡ́нъ:

¹³

І взяв іншого з царського роду, й уклав з ним союз, і зобов’язав його клятвою, і взяв сильних землі тієї із собою,

¹³

и҆ по́йметъ ѿ пле́мене ца́рска, и҆ завѣща́етъ съ ни́мъ завѣ́тъ, и҆ введе́тъ є҆го̀ въ клѧ́твѣ, и҆ старѣ̑йшины землѝ во́зметъ,

¹⁴

щоб царство було покірне, щоб не могло піднятися, щоб збережений був союз і стояв твердо.

¹⁴

є҆́же бы́ти въ ца́рство немощно̀, є҆́же весьма̀ не возноси́тисѧ, (но) храни́ти завѣ́тъ є҆гѡ̀ и҆ стоѧ́ти въ не́мъ:

¹⁵

Але той відійшов від нього, пославши послів своїх у Єгипет, щоб дали йому коней і багато людей. Чи буде йому успіх? Чи вціліє той, хто це робить? Він порушив союз і чи уціліє?

¹⁵

и҆ ѿве́ржетсѧ ѿ негѡ̀ посыла́ѧ послы̀ своѧ̑ во є҆гѵ́петъ да́ти є҆мꙋ̀ ко́ни и҆ лю́ди мнѡ́ги: є҆да̀ и҆спра́витъ; спасе́тсѧ ли творѧ́й сопроти̑внаѧ; и҆ престꙋпа́ѧй завѣ́тъ спасе́тсѧ ли;

¹⁶

Живу Я, — говорить Господь Бог: у місці перебування царя, який поставив його царем, і якому дану клятву він знехтував, і порушив союз свій з ним, він помре у нього у Вавилоні.

¹⁶

Живꙋ̀ а҆́зъ, гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь, а҆́ще не на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же ца́рь воцари́вый є҆го̀, и҆́же похꙋ́ли клѧ́твꙋ мою̀ и҆ и҆́же престꙋпѝ завѣ́тъ мо́й, съ ни́мъ средѣ̀ вавѷлѡ́на сконча́етсѧ.

¹⁷

З великою силою і з численним народом фараон нічого не зробить для нього у цій війні, коли буде насипаний вал і будуть побудовані облогові вежі на загибель багатьох душ.

¹⁷

И҆ не въ си́лѣ вели́цѣй, нижѐ въ наро́дѣ мно́зѣ сотвори́тъ съ ни́мъ фараѡ́нъ бра́нь во ѻ҆стро́зѣ и҆ въ согражде́нїи стрѣ́льницъ, є҆́же и҆з̾ѧ́ти дꙋ́шы мнѡ́ги.

¹⁸

Він знехтував клятву, щоб порушити союз, і ось, дав руку свою і зробив усе це; він не вціліє.

¹⁸

И҆ похꙋ́ли клѧ́твꙋ, є҆́же престꙋпи́ти завѣ́тъ, и҆ сѐ, дадѐ рꙋ́кꙋ свою̀ и҆ всѧ̑ сїѧ̑ сотворѝ є҆мꙋ̀: не спасе́тсѧ.

¹⁹

Тому так говорить Господь Бог: живу Я! клятву Мою, яку він знехтував, і союз Мій, який він порушив, Я поверну на його голову.

¹⁹

Сегѡ̀ ра́ди рцы̀: сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: живꙋ̀ а҆́зъ, а҆́ще не клѧ́твꙋ мою̀, ю҆́же похꙋ́ли, и҆ завѣ́тъ мо́й, є҆го́же престꙋпѝ, да́мъ на главꙋ̀ є҆гѡ̀:

²⁰

І закину на нього сіть Мою, і впійманий буде у тенета Мої; і приведу його у Вавилон, і там буду судитися з ним за віроломство його проти Мене.

²⁰

и҆ прострꙋ̀ мре́жꙋ мою̀ на́нь, и҆ ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ во ѡ҆держа́нїи є҆ѧ̀: и҆ приведꙋ̀ є҆го̀ въ вавѷлѡ́нъ и҆ разсꙋждꙋ́сѧ съ ни́мъ та́мѡ ѡ҆ непра́вдѣ є҆гѡ̀, є҆́юже непра́вдова ко мнѣ̀:

²¹

А всі утікачі його з усіх полків його упадуть від меча, а ті, що залишилися, розвіяні будуть по всіх вітрах; і пізнаєте, що Я, Господь, сказав це.

²¹

и҆ всѝ и҆збѣ́гшїи є҆гѡ̀ и҆ всѝ и҆збра́ннїи со всѣ́ми ѡ҆полчє́нїи є҆гѡ̀ мече́мъ падꙋ́тъ, и҆ всѧ̑ ѡ҆ста̑вшаѧ и҆́хъ разсѣ́ю по всемꙋ̀ вѣ́трꙋ, и҆ оу҆вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь гл҃ахъ.

²²

Так говорить Господь Бог: і візьму Я з вершини високого кедра, і посаджу; з верхніх паростків його відірву ніжну парость і посаджу на високій і величній горі.

²²

Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: и҆ возмꙋ̀ а҆́зъ ѡ҆ и҆збра́нныхъ ке́дра высо́кагѡ ѿ верха̀ и҆ да́мъ ѿ главы̀ ѿра́слей є҆гѡ̀, сердца̀ и҆́хъ ѡ҆стрꙋжꙋ̀ и҆ насаждꙋ̀ а҆́зъ на горѣ̀ высо́цѣ:

²³

На високій горі Ізраїлевій посаджу її, і пустить віття, і принесе плід, і зробиться величним кедром, і будуть жити під ним усякі птахи, усякі пернаті будуть жити у тіні гілок його.

²³

и҆ повѣ́шꙋ и҆̀ въ горѣ̀ высо́цѣ і҆и҃левѣ и҆ насаждꙋ̀ и҆̀, и҆ прорасти́тъ ѿра́сль и҆ сотвори́тъ пло́дъ и҆ бꙋ́детъ въ ке́дръ вели́къ: и҆ почі́етъ под̾ ни́мъ всѧ́къ ѕвѣ́рь, и҆ под̾ сѣ́нїю є҆гѡ̀ почі́етъ всѧ́ка пти́ца, и҆ ло́зїе є҆гѡ̀ па́ки оу҆стро́ѧтсѧ:

²⁴

І пізнають усі дерева польові, що Я, Господь, високе дерево понижую, низьке дерево підвищую, дерево, яке зеленіє, висушую, а сухе дерево роблю квітучим: Я, Господь, сказав, і зроблю.

²⁴

и҆ оу҆вѣ́сть всѧ́ко дре́во полево́е, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь смирѧ́ѧй дре́во высо́кое и҆ возносѧ́й дре́во смире́нное, и҆ и҆зсꙋша́ѧй дре́во зеле́ное и҆ прораща́ѧй дре́во сꙋхо́е: а҆́зъ гдⷭ҇ь гл҃ахъ и҆ сотворю̀.