¹

І було до мене слово Господнє у дев’ятому році, у десятому місяці, у десятий день місяця:

¹

И# бhсть сл0во гDне ко мнЁ, въ девsтое лёто, въ мцcъ десsтый, въ десsтый дeнь мцcа, гlz:

²

сину людський! запиши собі ім’я цього дня, цього самого дня: у цей самий день цар Вавилонський підступить до Єрусалима.

²

сhне человёчь, напиши2 себЁ и4мz днE сегw2, t негHже ўкрэпи1сz цaрь вавmлHнскій на їеrли1мъ, t сегw2 днE, и4же днeсь,

³

І промов на бунтівний дім притчу, і скажи їм: так говорить Господь Бог: постав казан, постав і налий у нього води;

³

и3 рцы2 при1тчу къ д0му прогнэвлsющему, и3 речeши къ ни6мъ: сі‰ гlетъ ґдwнаJ гDь: настaви кон0бъ, настaви и3 влjй въ џнь в0ду,

⁴

склади у нього шматки м’яса, всі кращі шматки, стегна і плечі, і наповни добірними кістками;

⁴

и3 вeрзи въ џнь на дв0е разсэчє1наz, всsкое разсэчeніе д0брое, г0лень и3 рaмо, њбрBзана t костeй,

⁵

добірних овець візьми, і розпали під ним кістки, і кип’яти до того, щоб і кістки розварилися у ньому.

⁵

њ и3збрaнныхъ скотHвъ вз‰таz, и3 подгнэщaй костьми2 под8 ними2: возврЁ и3 воскипЁ, и3 свари1шасz кHсти є3гw2 посредЁ є3гw2.

⁶

Тому так говорить Господь Бог: горе місту крови! горе казану, в якому є накип і з якого накип його не сходить! шматок за шматком його викидайте з нього, не вибираючи за жеребом.

⁶

Тогw2 рaди сі‰ гlетъ ґдwнаJ гDь: q, градE кровeй! кон0бе, въ нeмже є4сть ћдъ, и3 ћдъ не и3зhде и3з8 негw2: по ќдwмъ є3гw2 и3знесE, не падE на нeмъ жрeбій.

⁷

Бо кров його посеред нього; він залишив її на голій скелі; не на землю проливав її, де вона могла б вкритися пилом.

⁷

Ћкw кр0вь є3гw2 средЁ є3гw2 є4сть, на глaдцэмъ кaмени вчини1хъ ю5: не проліsхъ є3S на зeмлю, є4же покрhти ю5 землeю,

⁸

Щоб збудити гнів для звершення помсти, Я залишив кров його на голій скелі, щоб вона не сховалася.

⁸

є4же навести2 ћрость мою2 (на ню2), во tмщeніе є4же tмсти1ти: дaхъ кр0вь є3гw2 на глaдцэмъ кaмени, є4же не покрhти є3S.

⁹

Тому так говорить Господь Бог: горе місту крови! і Я розкладу велике багаття.

⁹

Тогw2 рaди сі‰ гlетъ ґдwнаJ гDь: q, лю1тэ, градE кровeй! ѓзъ же возвели1чу главню2

¹⁰

Додай дров, розведи вогонь, вивари м’ясо; нехай усе загусне, і кістки перегорять.

¹⁰

и3 ўмн0жу дровA и3 возгнэщY џгнь, ћкw да и3стaютъ мzсA, и3 њскудёетъ ю3хA, и3 кHсти и3стaютъ,

¹¹

І коли казан буде порожній, постав його на вугілля, щоб він розгорівся, і щоб мідь його розжарилася, і розплавилася у ньому нечистота його, і весь накип його зник.

¹¹

и3 стaнетъ на главнsхъ є3гw2, (т0щь) разгорёсz, ћкw да и3згори1тъ, и3 распали1тсz и3 сгори1тъ мёдь є3гw2, и3 и3стaетъ средЁ є3гw2 нечистотA є3гw2, и3 њскудёетъ ћдъ є3гw2:

¹²

Праця буде важкою; але великий накип його не зійде з нього; й у вогні залишиться на ньому накип його.

¹²

да смири1тсz ћдъ є3гw2, и3 не и3зhдетъ и3з8 негw2 мн0гій ћдъ є3гw2, и3 посрами1тсz ћдъ є3гw2:

¹³

У нечистоті твоїй така мерзота, що, скільки Я не чищу тебе, ти все нечистий; від нечистоти твоєї ти і надалі не очистишся, доки люті Моєї Я не вгамую на тобі.

¹³

въ нечистотЁ твоeй ўкр0пъ, понeже њсквернsлсz є3си2 ты2 и3 не њчи1стилсz t нечистоты2 твоеS: и3 что2 бyдетъ ѓще не њчи1стишисz по сeмъ, д0ндеже и3сп0лню ћрость мою2 въ тебЁ;

¹⁴

Я Господь, Я говорю: це прийде і Я зроблю; не скасую і не пощаджу, і не помилую. За путями твоїми і за ділами твоїми будуть судити тебе, — говорить Господь Бог.

¹⁴

Ѓзъ гDь гlахъ, и3 пріи1детъ, и3 сотворю2, и3 не ўкосню2, и3 не пощажY, и3 не бyду ўмолeнъ: по путє1мъ твои6мъ и3 по помыслHмъ твои6мъ суждY тебЁ, гlетъ ґдwнаJ гDь: сегw2 рaди, сE, ѓзъ суждY тебЁ по кр0вемъ твои6мъ и3 по помыслHмъ твои6мъ суждY тебЁ, нечи1сте, пресловyте и3 вели1кій на разгнёваніе.

¹⁵

І було до мене слово Господнє:

¹⁵

И# бhсть сл0во гDне ко мнЁ гlz:

¹⁶

сину людський! ось, Я візьму в тебе виразкою утіху очей твоїх; але ти не ремствуй і не плач, і сльози нехай не виступають у тебе;

¹⁶

сhне человёчь, сE, ѓзъ взeмлю t тебє2 жел†ніz nчeсъ твои1хъ въ поражeніи, не восплaчи, нижE возрыдaй, нижE да пріи1дутъ тебЁ слeзы,

¹⁷

зітхай у безмовності, плачу за померлим не звершуй; але обв’язуй себе пов’язкою і взувай ноги твої у взуття твоє, і бороди́ не закривай, і хліба від чужих не їж.

¹⁷

возстени2 молчS: стенaніе кр0ве, чрeслъ плaчь є4сть: да бyдутъ влaси твои2 сплетeни на тебЁ, и3 сап0зи твои2 на ногaхъ твои1хъ, и3 да не ўтёшишисz ўстнaми и4хъ, и3 хлёба мужeй да не снёси.

¹⁸

І після того, як говорив я зранку слово до народу, ввечері померла дружина моя, і наступного дня я зробив так, як наказано було мені.

¹⁸

И# глаг0лахъ къ лю1демъ заyтра, ћкоже заповёда ми2, и3 ќмре женA моS въ вeчеръ, и3 сотвори1хъ заyтра, ћкоже повелёсz ми2.

¹⁹

І сказав мені народ: чи не скажеш нам, яке для нас значення у тому, що ти робиш?

¹⁹

И# рек0ша ко мнЁ лю1діе: не возвэсти1ши ли нaмъ, что2 сyть сі‰, ±же ты2 твори1ши;

²⁰

І сказав я їм: до мене було слово Господнє:

²⁰

И# рек0хъ къ ни6мъ: сл0во гDне бhсть ко мнЁ гlz:

²¹

скажи дому Ізраїлевому: так говорить Господь Бог: ось, Я віддам на наругу святилище Моє, опору сили вашої, утіху очей ваших і розраду душі вашої, а сини ваші і дочки ваші, яких ви залишили, упадуть від меча.

²¹

рцы2 къ д0му ї}леву, сі‰ гlетъ ґдwнаJ гDь: сE, ѓзъ њскверню2 с™†z мо‰, велич†ніz крёпости вaшеz, жел†ніz nчeсъ вaшихъ, и3 и4хже щадsтъ дyши вaшz: и3 сhнове вaши и3 дщє1ри вaшz, ±же њстaвисте, мечeмъ падyтъ:

²²

І ви будете робити те саме, що робив я; бороди́ не будете закривати, і хліба від чужих не будете їсти;

²²

и3 сотворитE, ћкоже ѓзъ сотвори1хъ: t ќстъ и4хъ не ўтёшитесz и3 хлёба мужeй не снёсте,

²³

і пов’язки ваші будуть на головах ваших, і взуття ваше на ногах ваших; не будете ремствувати і плакати, але будете танути від гріхів ваших і зітхати одне перед одним.

²³

и3 влaси вaши на главaхъ вaшихъ, и3 сап0зи вaши на ногaхъ вaшихъ: не бyдете терзaтисz, нижE плaкати, и3 и3стaете въ непрaвдахъ вaшихъ, и3 не ўтёшите кjйждо брaта своегw2.

²⁴

І буде для вас Єзекиїль знаменням: усе, що він робив, і ви будете робити; і коли це збудеться, пізнаєте, що Я Господь Бог.

²⁴

И# бyдетъ вaмъ їезекjиль въ чyдо: по всемY є3ли6ка сотвори1хъ, сотворитE: є3гдA пріи1дутъ сі‰, и3 ўразумёете, ћкw ѓзъ ґдwнаJ гDь.

²⁵

А що до тебе, сину людський, то у той день, коли Я візьму у них прикрасу слави їх, утіху очей їх і розраду душі їх, синів їх і дочок їх, —

²⁵

И# ты2, сhне человёчь, не въ дeнь ли т0й, є3гдA возмY t ни1хъ крёпость и4хъ, вознесeніе хвальбы2 и4хъ, жел†ніz џчію и4хъ и3 возношeніе души2 и4хъ, сhны и4хъ и3 дщє1ри и4хъ:

²⁶

у той день прийде до тебе той, хто спасся звідти, щоб подати звістку у вуха твої.

²⁶

въ т0й дeнь пріи1детъ ўцэлёвый къ тебЁ возвэсти1ти тебЁ во ќшы,

²⁷

У той день при цьому, який спасся, відкриються вуста твої, і ти будеш говорити, і не залишишся вже безмовним, і будеш знаменням для них, і пізнають, що Я Господь.

²⁷

въ т0й дeнь tвeрзутсz ўстA тво‰ ко ўцэлёвшему, и3 возглаг0леши и3 не премолчи1ши ктомY, и3 бyдеши и5мъ въ чyдо: и3 ўвёдzтъ, ћкw ѓзъ ґдwнаJ гDь.