Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Авраам був уже старий і в літах похилих. Господь благословив Авраама усім.
1
А҆враа́мъ же бѧ́ше ста́ръ, заматерѣ́вшїй во дне́хъ: и҆ гдⷭ҇ь блгⷭ҇вѝ а҆враа́ма во всѣ́хъ.
2
І сказав Авраам рабові своєму, старшому в домі його, який управляв усім, що у нього було: поклади руку твою під стегно моє
2
И҆ речѐ а҆враа́мъ рабꙋ̀ своемꙋ̀ старѣ́йшемꙋ до́мꙋ своегѡ̀, ѡ҆блада́ющемꙋ всѣ́ми є҆гѡ̀: положѝ рꙋ́кꙋ твою̀ под̾ стегно̀ моѐ,
3
і клянися мені Господом, Богом неба і Богом землі, що ти не візьмеш синові моєму [Ісааку] дружини з дочок хананеїв, серед яких я живу,
3
и҆ закленꙋ́ тѧ гдⷭ҇емъ бг҃омъ нб҃сѐ и҆ бг҃омъ землѝ, да не по́ймеши сы́нꙋ моемꙋ̀ і҆саа́кꙋ жены̀ ѿ дще́рей ханане́йскихъ, съ ни́миже а҆́зъ живꙋ̀ въ ни́хъ:
4
але підеш у землю мою, на батьківщину мою [і до племені мого], і візьмеш [звідти] дружину синові моєму Ісааку.
4
но то́кмѡ на зе́млю мою̀, и҆дѣ́же роди́хсѧ, по́йдеши, и҆ ко пле́мени моемꙋ̀, и҆ по́ймеши женꙋ̀ сы́нꙋ моемꙋ̀ і҆саа́кꙋ ѿтꙋ́дꙋ.
5
Раб сказав йому: можливо, не захоче жінка йти зі мною в цю землю, чи повинен я повернути сина твого в землю, з якої ти вийшов?
5
Рече́ же къ немꙋ̀ ра́бъ: є҆да̀ оу҆́бѡ не восхо́щетъ и҆тѝ жена̀ в̾слѣ́дъ со мно́ю на зе́млю сїю̀, возвращꙋ́ ли сы́на твоего̀ въ зе́млю, ѿ неѧ́же и҆зше́лъ є҆сѝ;
6
Авраам сказав йому: бережися, не повертай сина мого туди;
6
Рече́ же къ немꙋ̀ а҆враа́мъ: внемлѝ себѣ̀, да не возврати́ши сы́на моегѡ̀ ѻ҆на́мѡ.
7
Господь, Бог неба [і Бог землі], Який взяв мене з дому батька мого і з землі народження мого, Який говорив мені і Який клявся мені, говорячи: [тобі і] нащадкам твоїм дам цю землю, — Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму [Ісааку] звідти;
7
Гдⷭ҇ь бг҃ъ нб҃сѐ и҆ бг҃ъ землѝ, и҆́же поѧ́ мѧ и҆з̾ до́мꙋ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ и҆ ѿ землѝ, въ не́йже роди́хсѧ, и҆́же гл҃а мнѣ̀ и҆ и҆́же клѧ́сѧ мнѣ̀, гл҃ѧ: тебѣ̀ да́мъ зе́млю сїю̀ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀, то́й по́слетъ а҆́гг҃ла своего̀ пред̾ тобо́ю, и҆ по́ймеши женꙋ̀ сы́нꙋ моемꙋ̀ і҆саа́кꙋ ѿтꙋ́дꙋ:
8
якщо ж не захоче жінка йти з тобою [у землю цю], ти будеш вільний від цієї клятви моєї; тільки сина мого не повертай туди.
8
а҆́ще же не восхо́щетъ жена̀ поитѝ съ тобо́ю въ зе́млю сїю̀, чи́стъ бꙋ́деши ѿ заклѧ́тїѧ моегѡ̀: то́чїю сы́на моегѡ̀ не возвратѝ та́мѡ.
9
І поклав раб руку свою під стегно Авраама, господаря свого, і поклявся йому в цьому.
9
И҆ положѝ ра́бъ рꙋ́кꙋ свою̀ под̾ стегно̀ а҆враа́ма господи́на своегѡ̀, и҆ клѧ́сѧ є҆мꙋ̀ ѡ҆ словесѝ се́мъ.
10
І взяв раб з верблюдів господаря свого десять верблюдів і пішов. У руках у нього були також різні скарби господаря його. Він встав і пішов у Месопотамію, в місто Нахора,
10
И҆ взѧ̀ ра́бъ де́сѧть велблю̑дъ ѿ велблю̑дъ господи́на своегѡ̀, и҆ ѿ всѣ́хъ бла̑гъ господи́на своегѡ̀ съ собо́ю, и҆ воста́въ и҆́де въ месопота́мїю во гра́дъ нахѡ́ровъ:
11
і зупинив верблюдів за містом, біля колодязя води, надвечір, у той час, коли виходять жінки брати [воду],
11
и҆ поста́ви велблю́ды внѣ̀ гра́да оу҆ кла́дѧзѧ во́днагѡ под̾ ве́черъ, є҆гда̀ и҆схо́дѧтъ (жєны̀) почерпа́ти воды̀,
12
і сказав: Господи, Боже господаря мого Авраама! пошли її сьогодні назустріч мені і вчини милість з господарем моїм Авраамом;
12
и҆ речѐ: гдⷭ҇и, бж҃е господи́на моегѡ̀ а҆враа́ма, бл҃гоꙋстро́й предо мно́ю дне́сь, и҆ сотворѝ млⷭ҇ть съ господи́номъ мои́мъ а҆враа́момъ:
13
ось, я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду;
13
сѐ, а҆́зъ ста́хъ оу҆ кла́дѧзѧ во́днагѡ, дщє́ри же живꙋ́щихъ во гра́дѣ и҆схо́дѧтъ почерпа́ти воды̀:
14
і дівчина, якій я скажу: нахили глечик твій, я нап’юся, і яка скаже [мені]: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, [поки не нап’ються,] — ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку; і з того довідаюсь я, що Ти твориш милість з господарем моїм [Авраамом].
14
и҆ бꙋ́детъ дѣви́ца, є҆́йже а҆́зъ рекꙋ̀: преклонѝ водоно́съ тво́й, да пїю̀, и҆ рече́тъ мѝ: пі́й ты̀, и҆ велблю́ды твоѧ̑ напою̀, до́ндеже напїю́тсѧ: сїю̀ оу҆гото́валъ є҆сѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ і҆саа́кꙋ: и҆ по семꙋ̀ оу҆вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ є҆сѝ млⷭ҇ть съ господи́номъ мои́мъ а҆враа́момъ.
15
Ще не перестав він говорити [у розумі своєму], і ось, вийшла Ревекка, яка народилася від Вафуїла, сина Милки, дружини Нахора, брата Авраамового, і глечик її на плечі її;
15
И҆ бы́сть пре́жде не́же сконча́ти є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ во оу҆мѣ̀ свое́мъ, и҆ сѐ, реве́кка и҆схожда́ше, ꙗ҆́же роди́сѧ ваѳꙋи́лꙋ, сы́нꙋ ме́лхи жены̀ нахѡ́ра, бра́та же а҆враа́млѧ, держа́щи водоно́съ на ра́мѣхъ свои́хъ:
16
дівчина була прекрасна на вигляд, діва, якої не пізнав чоловік. Вона зійшла до джерела, наповнила глечик свій і пішла нагору.
16
дѣви́ца же бѧ́ше доброзра́чна ѕѣлѡ̀: дѣ́ва бѣ̀, мꙋ́жъ не позна̀ є҆ѧ̀. Соше́дши же на кла́дѧзь, напо́лни водоно́съ сво́й и҆ взы́де.
17
І побіг раб назустріч їй і сказав: дай мені напитися трохи із глечика твого.
17
Тече́ же ра́бъ во срѣ́тенїе є҆́й и҆ речѐ: напо́й мѧ̀ ма́лѡ водо́ю ѿ водоно́са твоегѡ̀.
18
Вона сказала: пий, господарю мій. І негайно спустила глечик свій на руку свою і напоїла його.
18
Сїѧ́ же речѐ: пі́й, господи́не. И҆ потща́сѧ, и҆ снѧ̀ водоно́съ на мы̑шца своѧ̑, и҆ напоѝ є҆го̀, до́ндеже напи́сѧ.
19
І, коли напоїла його, сказала: я наберу води також і для верблюдів твоїх, доки не нап’ються [усі].
19
И҆ речѐ: и҆ велблю́дѡмъ твои̑мъ налїю̀, до́ндеже всѝ напїю́тсѧ.
20
І негайно вилила воду із глечика свого в поїлку і побігла знову до колодязя почерпнути [води], і набрала для усіх верблюдів його.
20
И҆ потща́сѧ, и҆ и҆спразднѝ водоно́съ въ пои́ло: и҆ течѐ па́ки на кла́дѧзь почерпнꙋ́ти воды̀, и҆ влїѧ̀ велблю́дѡмъ всѣ̑мъ.
21
Чоловік той дивився на неї зі здивуванням у мовчанні, бажаючи зрозуміти, чи благословив Господь путь його, чи ні.
21
Человѣ́къ же выразꙋмѣва́ше ю҆̀ и҆ помолчева́ше, да оу҆разꙋмѣ́етъ, а҆́ще бл҃гоꙋстро́и бг҃ъ пꙋ́ть є҆мꙋ̀, и҆лѝ нѝ.
22
Коли верблюди перестали пити, тоді чоловік той узяв золоту сергу, вагою півсикля, і два зап’ястя на руки їй, вагою в десять сиклів золота;
22
Бы́сть же є҆гда̀ преста́ша всѝ велблю́ды пїю́ще, взѧ̀ человѣ́къ оу҆серѧ̑зи зла̑ты вѣ́сомъ по дра́хмѣ и҆ два̀ запѧ̑стїѧ на рꙋ́ки є҆ѧ̀: де́сѧть златни́цъ вѣ́съ и҆́хъ.
23
[і запитав її] і сказав: чия ти дочка? скажи мені, чи є в домі батька твого місце, щоб нам переночувати?
23
И҆ вопросѝ ю҆̀ и҆ речѐ: чїѧ̀ є҆сѝ дще́рь; повѣ́ждь мѝ, а҆́ще є҆́сть оу҆ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ мѣ́сто на́мъ вита́ти;
24
Вона сказала йому: я дочка Вафуїла, сина Милки, якого вона народила Нахору.
24
Ѻ҆на́ же речѐ є҆мꙋ̀: дще́рь ваѳꙋи́лева є҆́смь (сы́на) ме́лхина, є҆го́же родѝ нахѡ́рꙋ.
25
І ще сказала йому: у нас багато соломи і корму, і є місце для ночівлі.
25
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆ плевы̀ и҆ сѣ́на мно́гѡ оу҆ на́съ, и҆ мѣ́сто вита́ти.
26
І схилився чоловік той і поклонився Господу,
26
И҆ благослови́въ человѣ́къ, поклони́сѧ гдⷭ҇ꙋ
27
і сказав: благословенний Господь Бог господаря мого Авраама, Який не залишив господаря мого милістю Своєю й істиною Своєю! Господь прямою дорогою привів мене до дому брата господаря мого.
27
и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ господи́на моегѡ̀ а҆враа́ма, и҆́же не ѡ҆ста́ви пра́вды своеѧ̀ и҆ и҆́стины ѿ господи́на моегѡ̀: и҆ менѐ бл҃гоꙋстро́и гдⷭ҇ь въ до́мъ бра́та господи́на моегѡ̀.
28
Дівчина побігла і розповіла про це в домі матері своїй.
28
И҆ те́кши дѣви́ца въ до́мъ ма́тере своеѧ̀, повѣ́да по глаго́лѡмъ си̑мъ.
29
У Ревекки був брат, на ім’я Лаван. Лаван вибіг до тієї людини, до джерела.
29
Реве́кцѣ же бѧ́ше бра́тъ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ лава́нъ: и҆ течѐ лава́нъ къ человѣ́кꙋ во́нъ на кла́дѧзь.
30
І коли він побачив сергу і зап’ястя на руках у сестри своєї і почув слова Ревекки, сестри своєї, яка говорила: так говорив зі мною той чоловік, — то прийшов до чоловіка цього, і ось, він стоїть з верблюдами біля джерела;
30
И҆ бы́сть є҆гда̀ ви́дѣ оу҆серѧ̑зи, и҆ запѧ̑стїѧ на рꙋкꙋ̀ сестры̀ своеѧ̀, и҆ є҆гда̀ слы́ша словеса̀ реве́кки сестры̀ своеѧ̀, глаго́лющїѧ: си́це глаго́ла мнѣ̀ человѣ́къ: и҆ прїи́де къ человѣ́кꙋ, стоѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ оу҆ велблю̑дъ оу҆ кла́дѧзѧ,
31
і сказав [йому]: ввійди, благословенний Господом; чому ти стоїш ззовні? я приготував дім і місце для верблюдів.
31
и҆ речѐ є҆мꙋ̀: грѧдѝ, вни́ди бл҃гослове́нный ѿ гдⷭ҇а, почто̀ стои́ши внѣ̀; а҆́зъ же оу҆гото́вахъ хра́минꙋ и҆ мѣ́сто велблю́дѡмъ.
32
І ввійшов чоловік. Лаван розсідлав верблюдів і дав соломи і корму верблюдам, і води, щоб умити ноги йому і людям, які були з ним;
32
И҆ вни́де человѣ́къ въ до́мъ, и҆ разсѣдла̀ велблю́ды, и҆ дадѐ плє́вы и҆ сѣ́но велблю́дѡмъ, и҆ во́дꙋ оу҆мы́ти но́зѣ є҆гѡ̀, и҆ но́ги мꙋжє́мъ, и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́мъ:
33
і запропонована була йому їжа; але він сказав: не буду їсти, поки не скажу про діло своє. І сказали: говори.
33
и҆ предложѝ и҆̀мъ хлѣ́бы ꙗ҆́сти, и҆ речѐ: не ꙗ҆́мъ, до́ндеже возглаго́лю словеса̀ моѧ̑. И҆ речѐ: глаго́ли.
34
Він сказав: я раб Авраамів;
34
И҆ речѐ: ра́бъ а҆враа́мль є҆́смь а҆́зъ:
35
Господь дуже благословив господаря мого, і він став великим: Він дав йому овець і волів, срібло і золото, рабів і рабинь, верблюдів і ослів;
35
гдⷭ҇ь же блгⷭ҇вѝ господи́на моего̀ ѕѣлѡ̀, и҆ возвы́сисѧ: и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ ѻ҆́вцы и҆ телцы̀, сребро̀ и҆ зла́то, рабы̑ и҆ рабы̑ни, и҆ велблю́ды и҆ ѻ҆слы̀:
36
Сарра, дружина господаря мого, вже будучи старою, народила господарю моєму [одного] сина, якому він віддав усе, що в нього;
36
и҆ родѝ са́рра, жена̀ господи́на моегѡ̀, сы́на є҆ди́наго господи́нꙋ моемꙋ̀, состарѣ́вшемꙋсѧ є҆мꙋ̀, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀, є҆ли̑ка и҆мѧ́ше:
37
і взяв з мене клятву господар мій, сказавши: не бери дружини синові моєму з дочок хананеїв, у землі яких я живу,
37
и҆ заклѧ́ мѧ господи́нъ мо́й, глаго́лѧ: не по́ймеши жены̀ сы́нꙋ моемꙋ̀ ѿ дще́рей ханане́йскихъ, въ ни́хже а҆́зъ ѡ҆бита́ю въ землѝ и҆́хъ:
38
а піди в дім батька мого і до родичів моїх, і візьмеш [звідти] дружину синові моєму.
38
но въ до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ по́йдеши, и҆ въ пле́мѧ моѐ, и҆ по́ймеши женꙋ̀ сы́нꙋ моемꙋ̀ ѿтꙋ́дꙋ:
39
Я сказав господарю моєму: можливо, не піде жінка зі мною.
39
рѣ́хъ же (а҆́зъ) господи́нꙋ моемꙋ̀: а҆ є҆гда̀ не восхо́щетъ жена̀ со мно́ю и҆тѝ;
40
Він сказав мені: Господь [Бог], перед лицем Якого я ходжу, пошле з тобою ангела Свого і благовлаштує путь твою, і візьмеш дружину сину моєму з рідних моїх і з дому батька мого;
40
и҆ рече́ ми: гдⷭ҇ь бг҃ъ, є҆мꙋ́же благоꙋгоди́хъ пред̾ ни́мъ, ѻ҆́нъ по́слетъ а҆́гг҃ла своего̀ съ тобо́ю и҆ бл҃гоꙋстро́итъ пꙋ́ть тво́й, и҆ по́ймеши женꙋ̀ сы́нꙋ моемꙋ̀ ѿ пле́мене моегѡ̀ и҆ ѿ до́мꙋ ѻ҆тца̀ моегѡ̀:
41
тоді будеш ти вільним від клятви моєї, коли сходиш до родичів моїх; і якщо вони не дадуть тобі, то будеш вільним від клятви моєї.
41
тогда̀ бꙋ́деши чи́стъ ѿ заклина́нїѧ моегѡ̀: є҆гда́ бо до́йдеши въ пле́мѧ моѐ, и҆ не дадѧ́тъ тѝ, и҆ бꙋ́деши чи́стъ ѿ заклина́нїѧ моегѡ̀:
42
І прийшов я нині до джерела, і сказав: Господи, Боже господаря мого Авраама! Якщо Ти благовлаштуєш путь, яку я звершую,
42
и҆ прише́дъ дне́сь на кла́дѧзь, реко́хъ: гдⷭ҇и, бж҃е господи́на моегѡ̀ а҆враа́ма, а҆́ще ты̀ бл҃гоꙋстроѧ́еши пꙋ́ть мо́й, въ ѻ҆́ньже нн҃ѣ а҆́зъ и҆дꙋ̀:
43
то ось, я стою біля джерела води, [і дочки жителів міста виходять черпати воду,] і дівчина, яка вийде черпати, і якій я скажу: дай мені напитися трохи з глечика твого,
43
сѐ, а҆́зъ ста́хъ оу҆ кла́дѧзѧ во́днагѡ, и҆ дщє́ри гра́жданъ и҆схо́дѧтъ почерпа́ти воды̀: и҆ бꙋ́детъ дѣви́ца, є҆́йже а҆́ще а҆́зъ рекꙋ̀: напо́й мѧ̀ ѿ водоно́са твоегѡ̀ ма́лѡ водо́ю:
44
і яка скаже мені: і ти пий, і верблюдам твоїм я начерпаю, ось дружина, яку Господь призначив синові господаря мого [рабу Своєму Ісааку; і з цього дізнаюсь я, що Ти чиниш милість господарю моєму Аврааму].
44
и҆ рече́тъ мѝ: и҆ ты̀ пі́й, и҆ велблю́дѡмъ твои̑мъ влїю̀: сїѧ̀ (бꙋ́детъ) жена̀, ю҆́же оу҆гото́ва гдⷭ҇ь рабꙋ̀ своемꙋ̀ і҆саа́кꙋ: и҆ по семꙋ̀ оу҆разꙋмѣ́ю, ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ є҆сѝ млⷭ҇ть господи́нꙋ моемꙋ̀ а҆враа́мꙋ.
45
Ще не перестав я говорити в розумі моєму, і ось, вийшла Ревекка, і глечик її на плечі її, і зійшла до джерела і зачерпнула [води]; і я сказав їй: напої мене.
45
И҆ бы́сть пре́жде не́же сконча́ти мнѣ̀ глаго́лющꙋ во оу҆мѣ̀ свое́мъ, а҆́бїе реве́кка и҆схожда́ше держа́щи водоно́съ на ра̑мꙋ, и҆ сни́де на кла́дѧзь, и҆ почерпѐ воды̀: и҆ реко́хъ є҆́й: напо́й мѧ̀.
46
Вона негайно спустила з себе глечик свій [на руку свою] і сказала: пий, і верблюдів твоїх я напою. І я пив, і верблюдів [моїх] вона напоїла.
46
И҆ потща́вшисѧ снѧ̀ водоно́съ съ себє̀ на мы́шцꙋ свою̀ и҆ речѐ: пі́й ты̀, и҆ велблю́ды твоѧ̑ напою̀. И҆ напи́хсѧ, и҆ велблю́ды моѧ̑ напоѝ.
47
Я запитав її і сказав: чия ти дочка? [скажи мені]. Вона сказала: дочка Вафуїла, сина Нахорового, якого народила йому Милка. І дав я серги їй і зап’ястя на руки її.
47
И҆ вопроси́хъ ю҆̀ и҆ реко́хъ: чїѧ̀ є҆сѝ дще́рь; повѣ́ждь мѝ. Ѻ҆на́ же речѐ: дще́рь ваѳꙋи́лева є҆́смь сы́на нахѡ́рова, є҆го́же родѝ є҆мꙋ̀ ме́лха. И҆ да́хъ є҆́й оу҆серѧ̑зи, и҆ запѧ̑стїѧ на рꙋ́цѣ є҆ѧ̀,
48
І схилився я і поклонився Господу, і благословив Господа, Бога господаря мого Авраама, Який прямою дорогою привів мене, щоб узяти дочку брата господаря мого за сина його.
48
и҆ благоволи́въ поклони́хсѧ гдⷭ҇ꙋ: и҆ благослови́хъ гдⷭ҇а бг҃а господи́на моегѡ̀ а҆враа́ма, и҆́же бл҃гоꙋстро́и мѧ̀ на пꙋтѝ и҆́стины поѧ́ти дще́рь бра́та господи́на моегѡ̀ сы́нꙋ є҆гѡ̀:
49
І нині скажіть мені: чи маєте ви намір зробити милість і правду господарю моєму чи ні? скажіть мені, і я обернуся праворуч, або ліворуч.
49
а҆́ще оу҆́бѡ сотворитѐ вы̀ ми́лость и҆ пра́вдꙋ къ господи́нꙋ моемꙋ̀: а҆́ще же нѝ, повѣ́дите мѝ: да ѡ҆бращꙋ́сѧ и҆лѝ на де́сно, и҆лѝ на лѣ́во.
50
І відповіли Лаван і Вафуїл і сказали: від Господа прийшла ця справа; ми не можемо сказати тобі всупереч ні поганого, ні доброго;
50
Ѿвѣща̑вша же лава́нъ и҆ ваѳꙋи́лъ, реко́ста: ѿ гдⷭ҇а прїи́де дѣ́ло сїѐ: не возмо́жемъ тѝ проти́вꙋ рещѝ ѕло̀ и҆лѝ бла́го:
51
ось Ревекка перед тобою; візьми [її] і піди; нехай буде вона дружиною синові господаря твого, як сказав Господь.
51
сѐ, реве́кка пред̾ тобо́ю: пое́мь ю҆̀, и҆дѝ: и҆ да бꙋ́детъ жена̀ сы́нꙋ господи́на твоегѡ̀, ꙗ҆́коже гл҃а гдⷭ҇ь.
52
Коли раб Авраамів почув слова їхні, то поклонився Господу до землі.
52
Бы́сть же є҆гда̀ оу҆слы́ша ра́бъ а҆враа́мль словеса̀ сїѧ̑, поклони́сѧ до землѝ гдⷭ҇ꙋ.
53
І вийняв раб срібні і золоті речі й одяг і дав Ревецці; також і братові її і матері її дав багаті подарунки.
53
И҆ и҆зне́съ ра́бъ сосꙋ́ды зла̑ты и҆ срє́брѧны и҆ ри̑зы, дадѐ реве́кцѣ: и҆ да́ры дадѐ бра́тꙋ є҆ѧ̀ и҆ ма́тери є҆ѧ̀.
54
І їли і пили він і люди, які були з ним, і переночували. Коли ж встали вранці, то він сказав: відпустіть мене [і я піду] до господаря мого.
54
И҆ ꙗ҆до́ша и҆ пи́ша и҆ то́й и҆ мꙋ́жїе, и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́мъ, и҆ почи́ша. И҆ воста́въ заꙋ́тра, речѐ: ѿпꙋсти́те мѧ̀, да ѿидꙋ̀ къ господи́нꙋ моемꙋ̀.
55
Але брат її і мати її сказали: нехай побуде з нами дівчина днів хоч десять, потім підеш.
55
Рѣ́ша же бра́тїѧ є҆ѧ̀ и҆ ма́ти: да пребꙋ́детъ дѣви́ца съ на́ми ꙗ҆́кѡ де́сѧть дні́й, и҆ посе́мъ по́йдетъ.
56
Він сказав їм: не затримуйте мене, тому що Господь благовлаштував путь мою; відпустіть мене, і я піду до господаря мого.
56
Ѻ҆́нъ же речѐ къ ни̑мъ: не держи́те мѧ̀, гдⷭ҇ь бо бл҃гоꙋстро́и пꙋ́ть мо́й во мнѣ̀: ѿпꙋсти́те мѧ̀, да и҆дꙋ̀ къ господи́нꙋ моемꙋ̀.
57
Вони сказали: покличемо дівчину і запитаємо, що вона скаже.
57
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: призове́мъ дѣви́цꙋ и҆ вопро́симъ є҆ѧ̀ и҆зоꙋ́стъ.
58
І покликали Ревекку і сказали їй: чи підеш з цим чоловіком? Вона сказала: піду.
58
И҆ призва́ша реве́ккꙋ и҆ рѣ́ша є҆́й: по́йдеши ли съ человѣ́комъ си́мъ; Ѻ҆на́ же речѐ: пойдꙋ̀.
59
І відпустили Ревекку, сестру свою, і годівницю її, і раба Авраамового, і людей його.
59
И҆ ѿпꙋсти́ша реве́ккꙋ сестрꙋ̀ свою̀, и҆ и҆мѣ̑нїѧ є҆ѧ̀, и҆ раба̀ а҆враа́млѧ, и҆ и҆̀же съ ни́мъ бы́ша.
60
І благословили Ревекку і сказали їй: сестро наша! нехай народяться від тебе тисячі тисяч, і нехай володіють нащадки твої оселями ворогів твоїх!
60
И҆ благослови́ша реве́ккꙋ и҆ рѣ́ша є҆́й: сестра̀ на́ша є҆сѝ, бꙋ́ди въ ты́сѧщы тє́мъ, и҆ да наслѣ́дитъ сѣ́мѧ твоѐ гра́ды сꙋпоста̑тъ.
61
І встала Ревекка і служниці її, і сіли на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І раб узяв Ревекку і пішов.
61
Воста́вши же реве́кка и҆ рабы̑ни є҆ѧ̀, всѣдо́ша на велблю́ды и҆ поидо́ша съ человѣ́комъ. И҆ пои́мъ ра́бъ реве́ккꙋ, ѿи́де.
62
А Ісаак прийшов з Беер-лахай-рої, бо жив він у землі полуденній.
62
І҆саа́къ же прехожда́ше сквозѣ̀ пꙋсты́ню оу҆ кла́дѧзѧ видѣ́нїѧ: са́мъ же живѧ́ше на землѝ на полꙋ́дне.
63
Коли настав вечір, Ісаак вийшов у поле пороздумувати, і звів очі свої, і побачив: ось, йдуть верблюди.
63
И҆ и҆зы́де і҆саа́къ поглꙋми́тисѧ на по́ле къ ве́черꙋ, и҆ воззрѣ́въ ѻ҆чи́ма свои́ма, ви́дѣ велблю́ды и҆дꙋ́щыѧ.
64
Ревекка глянула, і побачила Ісаака, і спустилася з верблюда.
64
И҆ воззрѣ́вши реве́кка ѻ҆чи́ма свои́ма, ви́дѣ і҆саа́ка: и҆ и҆зскочѝ съ велблю́да.
65
І сказала рабові: хто ця людина, яка йде по полю назустріч нам? Раб сказав: це господар мій. І вона взяла покривало і покрилася.
65
И҆ речѐ рабꙋ̀: кто́ є҆сть человѣ́къ ѻ҆́ный, и҆́же и҆́детъ по по́лю во срѣ́тенїе на́мъ; Рече́ же ра́бъ: се́й є҆́сть господи́нъ мо́й. Ѻ҆на́ же взе́мши ри́зꙋ лѣ́тнюю, ѡ҆блече́сѧ.
66
Раб же розповів Ісааку усе, що зробив.
66
И҆ повѣ́да ра́бъ і҆саа́кꙋ всѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же сотворѝ.
67
І ввів її Ісаак у шатро Сарри, матері своєї, і взяв Ревекку, і вона стала йому дружиною, і він полюбив її; й утішився Ісаак у печалі за [Саррою,] матір’ю своєю.
67
Вни́де же і҆саа́къ въ до́мъ ма́тере своеѧ̀, и҆ поѧ̀ реве́ккꙋ, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ жена̀: и҆ возлюбѝ ю҆̀, и҆ оу҆тѣ́шисѧ і҆саа́къ по са́ррѣ ма́тери свое́й.