¹

І покликав Ісаак Якова і благословив його, і заповідав йому і сказав: не бери собі дружини з дочок ханаанських;

¹

Призва́въ же і҆саа́къ і҆а́кѡва, бл҃гословѝ є҆го̀ и҆ заповѣ́да є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: да не по́ймеши жены̀ ѿ дще́рей ханане́йскихъ:

²

встань, піди в Месопотамію, в дім Вафуїла, батька матері твоєї, і візьми собі дружину звідти, з дочок Лавана, брата матері твоєї;

²

воста́въ ѿбѣжѝ въ месопота́мїю въ до́мъ ваѳꙋи́ла ѻ҆тца̀ ма́тере твоеѧ̀, и҆ поимѝ себѣ̀ ѿтꙋ́дꙋ женꙋ̀ ѿ дще́рей лава́на бра́та ма́тере твоеѧ̀:

³

Бог же Всемогутній нехай благословить тебе, нехай розплодить тебе і нехай розмножить тебе, і нехай буде від тебе безліч народів,

³

бг҃ъ же мо́й да блгⷭ҇ви́тъ тѧ̀ и҆ возрасти́тъ тѧ̀ и҆ оу҆мно́житъ тѧ̀, и҆ бꙋ́деши въ собра̑нїѧ ꙗ҆зы́кѡвъ:

⁴

і нехай дасть тобі благословення Авраама [батька мого], тобі і нащадкам твоїм з тобою, щоб тобі успадкувати землю подорожування твого, яку Бог дав Аврааму!

⁴

и҆ да да́стъ тебѣ̀ блгⷭ҇ве́нїе а҆враа́ма ѻ҆тца̀ моегѡ̀, тебѣ̀ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀ по тебѣ̀ наслѣ́дити зе́млю ѡ҆бита́нїѧ твоегѡ̀, ю҆́же дадѐ бг҃ъ а҆враа́мꙋ.

⁵

І відпустив Ісаак Якова, і він пішов у Месопотамію до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава.

⁵

Посла́ же і҆саа́къ і҆а́кѡва: и҆ ѿи́де въ месопота́мїю къ лава́нꙋ сы́нꙋ ваѳꙋи́ла сѵ́рїна, къ бра́тꙋ же реве́кки ма́тере і҆а́кѡвли и҆ и҆са́ѵли.

⁶

Ісав побачив, що Ісаак благословив Якова і благословляючи послав його в Месопотамію, взяти собі дружину звідти, і заповів йому, сказавши: не бери дружини з дочок ханаанських;

⁶

Ви́дѣ же и҆са́ѵъ, ꙗ҆́кѡ бл҃гословѝ і҆саа́къ і҆а́кѡва и҆ посла̀ въ месопота́мїю сѵ́рскꙋю поѧ́ти ѿтꙋ́дꙋ себѣ̀ женꙋ̀, є҆гда̀ бл҃гословѝ є҆го̀ и҆ заповѣ́да є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: да не по́ймеши жены̀ ѿ дще́рей ханане́йскихъ.

⁷

і що Яків послухав батька свого і матері своєї і пішов у Месопотамію.

⁷

И҆ послꙋ́ша і҆а́кѡвъ ѻ҆тца̀ и҆ ма́тере своеѧ̀, и҆ ѿи́де въ месопота́мїю сѵ́рскꙋю.

⁸

І побачив Ісав, що дочки ханаанські неугодні Ісааку, батькові його;

⁸

Ви́дѣвъ же и҆са́ѵъ, ꙗ҆́кѡ ѕлы̑ сꙋ́ть дщє́ри хананє́йскїѧ пред̾ і҆саа́комъ ѻ҆тце́мъ є҆гѡ̀,

⁹

і пішов Ісав до Ізмаїла і взяв собі дружину Махалафу, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Наваїофову, зверх інших дружин своїх.

⁹

ѿи́де и҆са́ѵъ ко і҆сма́илꙋ и҆ взѧ̀ маеле́ѳꙋ дще́рь і҆сма́ила сы́на а҆враа́млѧ, сестрꙋ̀ навеѡ́ѳовꙋ, женꙋ̀ къ жена́мъ свои̑мъ.

¹⁰

Яків же вийшов із Вирсавії і пішов у Харан,

¹⁰

И҆ ѿи́де і҆а́кѡвъ ѿ кла́дѧзѧ клѧ́твеннагѡ и҆ и҆́де въ харра́нъ,

¹¹

і прийшов на одне місце, і залишився там ночувати, тому що зайшло сонце. І взяв один із каменів того місця, і поклав собі під голову, і ліг на тому місці.

¹¹

и҆ ѡ҆брѣ́те мѣ́сто и҆ оу҆́спе та́мѡ, за́йде бо со́лнце: и҆ взѧ̀ ѿ ка́менїѧ мѣ́ста (тогѡ̀) и҆ положѝ въ возгла́вїе себѣ̀, и҆ спа̀ на мѣ́стѣ ѻ҆́нѣмъ.

¹²

І побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній.

¹²

И҆ со́нъ ви́дѣ: и҆ сѐ, лѣ́ствица оу҆твержде́на на землѝ, є҆ѧ́же глава̀ досѧза́ше до небесѐ, и҆ а҆́гг҃ли бж҃їи восхожда́хꙋ и҆ низхожда́хꙋ по не́й:

¹³

І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака; [не бійся]. Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі і твоєму потомству;

¹³

гдⷭ҇ь же оу҆твержда́шесѧ на не́й и҆ речѐ: а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ а҆враа́ма ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ и҆ бг҃ъ і҆саа́ка, не бо́йсѧ: землѧ̀, и҆дѣ́же ты̀ спи́ши на не́й, тебѣ̀ да́мъ ю҆̀ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀:

¹⁴

і буде потомство твоє — як пісок земний; і поширишся ти до моря і на схід, і на північ, і на південь, і благословляться у тобі й у твоєму потомстві всі племена земні;

¹⁴

и҆ бꙋ́детъ сѣ́мѧ твоѐ ꙗ҆́кѡ песо́къ земны́й, и҆ распространи́тсѧ на мо́ре, и҆ лі́вꙋ, и҆ сѣ́веръ, и҆ на восто́ки: и҆ благословѧ́тсѧ ѡ҆ тебѣ̀ всѧ̑ колѣ̑на зємна́ѧ и҆ ѡ҆ сѣ́мени твое́мъ:

¹⁵

і ось, Я з тобою, і збережу тебе всюди, куди ти не підеш; і поверну тебе в цю землю, бо Я не залишу тебе, доки не виконаю того, що Я сказав тобі.

¹⁵

и҆ сѐ, а҆́зъ є҆́смь съ тобо́ю, сохранѧ́ѧй тѧ̀ на всѧ́комъ пꙋтѝ, а҆́може а҆́ще по́йдеши, и҆ возвращꙋ́ тѧ въ зе́млю сїю̀: ꙗ҆́кѡ не и҆́мамъ тебѐ ѡ҆ста́вити, до́ндеже сотвори́ти мѝ всѧ̑, є҆ли̑ка гл҃ахъ тебѣ̀.

¹⁶

Яків прокинувся від сну свого і сказав: істинно Господь присутній на цьому місці; а я не знав!

¹⁶

И҆ воста̀ і҆а́кѡвъ ѿ сна̀ своегѡ̀ и҆ речѐ: ꙗ҆́кѡ є҆́сть гдⷭ҇ь на мѣ́стѣ се́мъ, а҆́зъ же не вѣ́дѣхъ.

¹⁷

І убоявся він і сказав: яке страшне це місце! це не що інше, як дім Божий, це врата небесні.

¹⁷

И҆ оу҆боѧ́сѧ и҆ речѐ: ꙗ҆́кѡ стра́шно мѣ́сто сїѐ: нѣ́сть сїѐ, но до́мъ бж҃їй, и҆ сїѧ̑ врата̀ нбⷭ҇наѧ.

¹⁸

І встав Яків рано-вранці, і взяв камінь, який поклав собі під голову, і поставив його пам’ятником, і полив єлей на верхівку його.

¹⁸

И҆ воста̀ і҆а́кѡвъ заꙋ́тра, и҆ взѧ̀ ка́мень, є҆го́же положѝ та́мѡ въ возгла́вїе себѣ̀: и҆ поста́ви є҆го̀ въ сто́лпъ, и҆ возлїѧ̀ є҆ле́й верхꙋ̀ є҆гѡ̀.

¹⁹

І нарік [Яків] ім’я місцю тому: Вефиль^*, а раніше ім’я того міста було: Луз.

¹⁹

И҆ прозва̀ і҆а́кѡвъ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ до́мъ бж҃їй: оу҆ламлꙋ́зъ же бѣ̀ и҆́мѧ гра́дꙋ пе́рвѣе.

²⁰

І дав Яків обітницю, сказавши: якщо [Господь] Бог буде зі мною і збереже мене в путі цій, у яку я йду, і дасть мені хліб їсти й одяг одягнутися,

²⁰

И҆ положѝ і҆а́кѡвъ ѡ҆бѣ́тъ, глаго́лѧ: а҆́ще бꙋ́детъ гдⷭ҇ь бг҃ъ со мно́ю и҆ сохрани́тъ мѧ̀ на пꙋтѝ се́мъ, въ ѻ҆́ньже а҆́зъ и҆дꙋ̀, и҆ да́стъ мѝ хлѣ́бъ ꙗ҆́сти, и҆ ри̑зы ѡ҆блещи́сѧ,

²¹

і я у мирі повернусь у дім батька мого, і буде Господь моїм Богом, —

²¹

и҆ возврати́тъ мѧ̀ здра́ва въ до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, и҆ бꙋ́детъ гдⷭ҇ь мнѣ̀ въ бг҃а:

²²

то цей камінь, який я поставив пам’ятником, буде [у мене] домом Божим; і з усього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину.

²²

и҆ ка́мень се́й, є҆го́же поста́вихъ въ сто́лпъ, бꙋ́детъ мѝ до́мъ бж҃їй, и҆ ѿ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же мѝ да́си, десѧти́нꙋ ѡ҆десѧ́тствꙋю та̑ тебѣ̀.