Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глава 42
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською (гром. шрифт)
1
І довідався Яків, що в Єгипті є хліб, і сказав Яків синам своїм: що ви дивитеся?
1
Ви́дѣвъ же Іа́ковъ, я́ко ку́пля є́сть [пшени́цы] во Єги́птѣ, рече́ сыно́мъ свои́мъ: почто́ не радите́?
2
І сказав: ось, я чув, що є хліб у Єгипті; підіть туди і купіть нам звідти хліба, щоб нам жити і не вмерти.
2
Се́, слы́шахъ, я́ко є́сть пшени́ца во Єги́птѣ: иди́те та́мо и купи́те на́мъ ма́ло пи́щи, да жи́ви бу́демъ и не у́мремъ.
3
Десять братів Йосифових пішли купити хліба в Єгипті,
3
Идо́ша же бра́тія Іо́сифовы де́сять купи́ти пшени́цы во Єги́петъ.
4
а Веніаміна, брата Йосифового, не послав Яків з братами його, тому що сказав: не трапилося б з ним лиха.
4
Веніамі́на же, бра́та Іо́сифова, не отпусти́ съ бра́тією єго́, рече́ бо: да не когда́ случи́тся [на пути́] єму́ зло́.
5
І прийшли сини Ізраїлеві купувати хліб, разом з іншими, що прийшли, бо в землі Ханаанській був голод.
5
Пріидо́ша же сы́нове Ізра́илевы купи́ти съ приходя́щими: бя́ше бо гла́дъ въ земли́ Ханаа́нстѣй.
6
Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі.
6
Іо́сифъ же бя́ше кня́зь земли́: се́й продая́ше всѣ́мъ лю́демъ земли́ [тоя́]. Прише́дше же бра́тія Іо́сифовы, поклони́шася єму́ лице́мъ до земли́.
7
І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу.
7
Ви́дѣвъ же Іо́сифъ бра́тію свою́, позна́: и отчужда́шеся и́хъ, и глаго́лаше и́мъ же́стоко, и рече́ и́мъ: отку́ду пріидо́сте? Они́ же рѣ́ша: от земли́ Ханаа́нскія купи́ти пи́щи.
8
Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його.
8
Позна́ же Іо́сифъ бра́тію свою́: они́ же не позна́ша єго́.
9
І згадав Йосиф сни, що снилися йому про них; і сказав їм: ви підглядачі, ви прийшли вигледіти наготу* землі цієї.
9
И помяну́ Іо́сифъ сны́ своя́, я́же ви́дѣ о́нъ: и рече́ и́мъ: согляда́таи єсте́, согля́дати путі́й страны́ [сея́] пріидо́сте.
10
Вони сказали йому: ні, господарю наш; раби твої прийшли купити їжі;
10
Они́ же рѣ́ша: ни́, господи́не, раби́ твои́ пріидо́хомъ купи́ти пи́щи:
11
ми всі діти однієї людини; ми люди чесні; раби твої не бували підглядачами.
Він сказав їм: ні, ви прийшли вигледіти наготу землі цієї.
12
Рече́ же и́мъ: ни́, но пути́ земли́ [сея́] пріидо́сте согля́дати.
13
Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало.
13
Они́ же рѣ́ша: двана́десять єсмы́ бра́тія раби́ твои́ въ земли́ Ханаа́ни: и се́, ме́ншій [от на́съ] со отце́мъ на́шимъ дне́сь, а друга́го нѣ́сть.
14
І сказав їм Йосиф: це саме я і говорив вам, сказавши: ви підглядачі;
ось як ви будете випробувані: клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший брат ваш;
15
въ се́мъ явите́ся: та́ко ми́ здра́вія фарао́ня, не изы́дете отсю́ду, а́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншій не пріи́детъ сѣ́мо:
16
пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі.
16
посли́те от себе́ єди́наго, и возми́те бра́та ва́шего: вы́ же держи́ми бу́дите, до́ндеже я́вѣ бу́дутъ словеса́ ва́ша, а́ще и́стинствуєте, или́ ни́: а́ще же ни́, та́ко ми́ здра́вія фарао́ня, вои́стинну согляда́таи єсте́.
17
І віддав їх під варту на три дні.
17
И даде́ я́ подъ стра́жу на три́ дни́.
18
І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога:
18
Рече́ же и́мъ въ де́нь тре́тій: сіє́ сотвори́те, и жи́ви бу́дете: Бо́га бо а́зъ бою́ся:
19
якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших;
19
а́ще ми́рницы єсте́, бра́тъ ва́шъ да уде́ржится єди́нъ подъ стра́жею: са́ми же иди́те и отвези́те ку́пленую пшени́цу ва́шу,
20
брата ж вашого меншого приведіть до мене, щоб виправдалися слова ваші і щоб не померти вам. Так вони і зробили.
20
и бра́та ва́шего ме́ншаго приведи́те ко мнѣ́, и вѣ́рна бу́дутъ словеса́ ва́ша: а́ще же ни́, у́мрете. И сотвори́ша та́ко.
21
І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це.
21
И рече́ кі́йждо къ бра́ту своєму́: є́й, во грѣсѣ́хъ бо єсмы́ бра́та ра́ди на́шего, я́ко презрѣ́хомъ скорбѣ́ніє души́ єго́, єгда́ моля́шеся на́мъ, и не послу́шахомъ єго́: и сего́ ра́ди пріи́де на ны́ скорбѣ́ніє сіє́.
22
Рувим відповів їм і сказав: чи не говорив я вам: не грішіть проти отрока? але ви не послухалися; ось, кров його стягується.
22
Отвѣща́въ же Руви́мъ, рече́ и́мъ: не рѣ́хъ ли ва́мъ, глаго́ля: не преоби́дите дѣ́тища? И не послу́шасте мене́: и се́, кро́вь єго́ взыску́єтся.
23
А того не знали вони, що Йосиф розуміє; бо між ними був перекладач.
23
Ті́и же не вѣ́дѣша, я́ко разумѣ́єтъ Іо́сифъ: толма́чь бо между́ и́ми бя́ше.
24
І відійшов від них [Йосиф] і заплакав. І повернувся до них, і говорив з ними, і, взявши з них Симеона, зв’язав його перед очима їхніми.
24
Отврати́вся же от ни́хъ, пропла́кася Іо́сифъ: и па́ки пріи́де къ ни́мъ и рече́ и́мъ. И поя́ Симео́на от ни́хъ, и связа́ єго́ предъ ни́ми.
25
І наказав Йосиф наповнити мішки їхні хлібом, а срібло їх повернути кожному в мішок його, і дати їм запасів на дорогу. Так і зроблено з ними.
25
Повелѣ́ же Іо́сифъ напо́лнити сосу́ды и́хъ пшени́цы и возврати́ти сребро́ и́хъ кому́ждо во вре́тище своє́ и да́ти и́мъ бра́шно на пу́ть. И бы́сть и́мъ та́ко.
26
Вони поклали хліб свій на ослів своїх, і пішли звідти.
26
И возложи́вше пшени́цу на ослы́ своя́, отидо́ша отту́ду.
27
І відкрив один із них мішок свій, щоб дати корму ослові своєму на ночівлі, і побачив срібло своє в отворі мішка його,
27
Отрѣши́въ же єди́нъ вре́тище своє́ да́ти пи́щу осло́мъ свои́мъ, идѣ́же ста́ша, и ви́дѣ у́золъ сребра́ своєго́, и бѣ́ верху́ у́стія вре́тищнаго.
28
і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в мішку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами?
28
И рече́ бра́тіи своє́й: возвращено́ ми є́сть сребро́, и се́, сіє́ во вре́тищи моє́мъ. И ужасе́ся се́рдце и́хъ: и возмято́шася, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще: что́ сіє́ сотвори́ Бо́гъ на́мъ?
29
І прийшли до Якова, батька свого, у землю Ханаанську і розповіли йому все, що трапилося з ними, говорячи:
29
Пріидо́ша же ко Іа́кову, отцу́ своєму́, въ зе́млю Ханаа́ню и повѣ́даша єму́ вся́ случи́вшаяся и́мъ, глаго́люще:
30
начальник над тією землею говорив з нами суворо і прийняв нас за підглядачів землі тієї.
І сказали ми йому: ми люди чесні; ми не бували підглядачами;
31
рѣ́хомъ же єму́: ми́рницы єсмы́, нѣ́смы согляда́таи:
32
нас дванадцять братів, синів у батька нашого; одного не стало, а менший тепер з батьком нашим у землі Ханаанській.
32
двана́десять бра́тія єсмы́, сы́нове отца́ на́шего: єди́наго нѣ́сть, а ме́ншій со отце́мъ на́шимъ дне́сь въ земли́ Ханаа́ни:
33
І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть,
33
рече́ же на́мъ му́жъ господи́нъ земли́ [тоя́]: по сему́ увѣ́мъ, я́ко ми́рницы єсте́: бра́та єди́наго оста́вите здѣ́ у мене́, а ку́пленую пшени́цу до́му ва́шему взе́мше отиди́те
34
і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі.
34
и приведи́те ко мнѣ́ бра́та ва́шего ме́ншаго: и увѣ́мъ, я́ко не согляда́таи єсте́, но я́ко ми́рницы єсте́: и бра́та ва́шего отда́мъ ва́мъ, и ку́плю твори́те въ земли́.
35
Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися.
35
Бы́сть же єгда́ испраздня́ху вре́тища своя́, и бя́ше у́золъ сребра́ во вре́тищи коєго́ждо и́хъ: и ви́дѣша у́злы сребра́ своєго́ са́ми и оте́цъ и́хъ, и убоя́шася.
36
І сказав їм Яків, батько їхній: ви позбавили мене дітей: Йосифа нема, і Симеона нема, і Веніаміна взяти хочете, — усе це на мене!
36
Рече́ же и́мъ Іа́ковъ оте́цъ и́хъ: мене́ безча́дна сотвори́сте: Іо́сифа нѣ́сть, Симео́на нѣ́сть, и Веніамі́на ли по́ймете? На мя́ бы́ша сія́ вся́.
37
І сказав Рувим батькові своєму, говорячи: убий двох моїх синів, якщо я не приведу його до тебе; віддай його на мої руки; я поверну його тобі.
37
Рече́ же Руви́мъ отцу́ своєму́, глаго́ля: двои́хъ сыно́въ мои́хъ убі́й, а́ще не приведу́ єго́ къ тебѣ́: да́ждь єго́ въ ру́цѣ мои́, и а́зъ приведу́ єго́ къ тебѣ́.
38
Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу.
38
О́нъ же рече́: не по́йдетъ сы́нъ мо́й съ ва́ми, я́ко бра́тъ єго́ у́мре, и то́й єди́нъ оста́: и случи́тся єму́ зло́ на пути́, въ о́ньже а́ще по́йдете, и сведе́те ста́рость мою́ съ печа́лію во а́дъ.