Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
І довідався Яків, що в Єгипті є хліб, і сказав Яків синам своїм: що ви дивитеся?
1
Ви́дѣвъ же і҆а́кѡвъ, ꙗ҆́кѡ кꙋ́плѧ є҆́сть (пшени́цы) во є҆гѵ́птѣ, речѐ сынѡ́мъ свои̑мъ: почто̀ не радитѐ;
2
І сказав: ось, я чув, що є хліб у Єгипті; підіть туди і купіть нам звідти хліба, щоб нам жити і не вмерти.
2
сѐ, слы́шахъ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть пшени́ца во є҆гѵ́птѣ: и҆ди́те та́мѡ и҆ кꙋпи́те на́мъ ма́лѡ пи́щи, да жи́ви бꙋ́демъ и҆ не оу҆́мремъ.
3
Десять братів Йосифових пішли купити хліба в Єгипті,
3
И҆до́ша же бра́тїѧ і҆ѡ́сифѡвы де́сѧть кꙋпи́ти пшени́цы во є҆гѵ́петъ.
4
а Веніаміна, брата Йосифового, не послав Яків з братами його, тому що сказав: не трапилося б з ним лиха.
4
Венїамі́на же, бра́та і҆ѡ́сифова, не ѿпꙋстѝ съ бра́тїею є҆гѡ̀, рече́ бо: да не когда̀ слꙋчи́тсѧ (на пꙋтѝ) є҆мꙋ̀ ѕло̀.
5
І прийшли сини Ізраїлеві купувати хліб, разом з іншими, що прийшли, бо в землі Ханаанській був голод.
5
Прїидо́ша же сы́нове і҆и҃лєвы кꙋпи́ти съ приходѧ́щими: бѧ́ше бо гла́дъ въ землѝ ханаа́нстѣй.
6
Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі.
6
І҆ѡ́сифъ же бѧ́ше кнѧ́зь землѝ: се́й продаѧ́ше всѣ̑мъ лю́демъ землѝ (тоѧ̀). Прише́дше же бра́тїѧ і҆ѡ́сифѡвы, поклони́шасѧ є҆мꙋ̀ лице́мъ до землѝ.
7
І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу.
7
Ви́дѣвъ же і҆ѡ́сифъ бра́тїю свою̀, позна̀: и҆ ѿчꙋжда́шесѧ и҆́хъ, и҆ глаго́лаше и҆̀мъ же́стокѡ, и҆ речѐ и҆̀мъ: ѿкꙋ́дꙋ прїидо́сте; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: ѿ землѝ ханаа́нскїѧ кꙋпи́ти пи́щи.
8
Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його.
8
Позна́ же і҆ѡ́сифъ бра́тїю свою̀: ѻ҆ни́ же не позна́ша є҆гѡ̀.
9
І згадав Йосиф сни, що снилися йому про них; і сказав їм: ви підглядачі, ви прийшли вигледіти наготу* землі цієї.
9
И҆ помѧнꙋ̀ і҆ѡ́сифъ сны̀ своѧ̑, ꙗ҆̀же ви́дѣ ѻ҆́нъ: и҆ речѐ и҆̀мъ: соглѧда̑таи є҆стѐ, соглѧ́дати пꙋті́й страны̀ (сеѧ̀) прїидо́сте.
10
Вони сказали йому: ні, господарю наш; раби твої прийшли купити їжі;
10
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: нѝ, господи́не, рабѝ твоѝ прїидо́хомъ кꙋпи́ти пи́щи:
11
ми всі діти однієї людини; ми люди чесні; раби твої не бували підглядачами.
11
всѝ є҆смы̀ сы́нове є҆ди́нагѡ человѣ́ка: ми́рницы є҆смы̀, не сꙋ́ть рабѝ твоѝ соглѧда̑таи.
12
Він сказав їм: ні, ви прийшли вигледіти наготу землі цієї.
12
Рече́ же и҆̀мъ: нѝ, но пꙋти̑ землѝ (сеѧ̀) прїидо́сте соглѧ́дати.
13
Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало.
13
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: двана́десѧть є҆смы̀ бра́тїѧ рабѝ твоѝ въ землѝ ханаа́ни: и҆ сѐ, ме́ншїй (ѿ на́съ) со ѻ҆тце́мъ на́шимъ дне́сь, а҆ дрꙋга́гѡ нѣ́сть.
14
І сказав їм Йосиф: це саме я і говорив вам, сказавши: ви підглядачі;
14
Рече́ же и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ: сїѐ є҆́сть, є҆́же реко́хъ ва́мъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ соглѧда̑таи є҆стѐ:
15
ось як ви будете випробувані: клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший брат ваш;
15
въ се́мъ ꙗ҆вите́сѧ: та́кѡ мѝ здра́вїѧ фараѡ́нѧ, не и҆зы́дете ѿсю́дꙋ, а҆́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншїй не прїи́детъ сѣ́мѡ:
16
пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі.
16
посли́те ѿ себє̀ є҆ди́наго, и҆ возми́те бра́та ва́шего: вы́ же держи́ми бꙋ́дите, до́ндеже ꙗ҆́вѣ бꙋ́дꙋтъ словеса̀ ва̑ша, а҆́ще и҆́стинствꙋете, и҆лѝ нѝ: а҆́ще же нѝ, та́кѡ мѝ здра́вїѧ фараѡ́нѧ, вои́стиннꙋ соглѧда̑таи є҆стѐ.
17
І віддав їх під варту на три дні.
17
И҆ дадѐ ѧ҆̀ под̾ стра́жꙋ на трѝ дни̑.
18
І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога:
18
Рече́ же и҆̀мъ въ де́нь тре́тїй: сїѐ сотвори́те, и҆ жи́ви бꙋ́дете: бг҃а бо а҆́зъ бою́сѧ:
19
якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших;
19
а҆́ще ми́рницы є҆стѐ, бра́тъ ва́шъ да оу҆де́ржитсѧ є҆ди́нъ под̾ стра́жею: са́ми же и҆ди́те и҆ ѿвези́те кꙋ́пленꙋю пшени́цꙋ ва́шꙋ,
20
брата ж вашого меншого приведіть до мене, щоб виправдалися слова ваші і щоб не померти вам. Так вони і зробили.
20
и҆ бра́та ва́шего ме́ншаго приведи́те ко мнѣ̀, и҆ вѣ̑рна бꙋ́дꙋтъ словеса̀ ва̑ша: а҆́ще же нѝ, оу҆́мрете. И҆ сотвори́ша та́кѡ.
21
І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це.
21
И҆ речѐ кі́йждо къ бра́тꙋ своемꙋ̀: є҆́й, во грѣсѣ́хъ бо є҆смы̀ бра́та ра́ди на́шегѡ, ꙗ҆́кѡ презрѣ́хомъ скорбѣ́нїе дꙋшѝ є҆гѡ̀, є҆гда̀ молѧ́шесѧ на́мъ, и҆ не послꙋ́шахомъ є҆гѡ̀: и҆ сегѡ̀ ра́ди прїи́де на ны̀ скорбѣ́нїе сїѐ.
22
Рувим відповів їм і сказав: чи не говорив я вам: не грішіть проти отрока? але ви не послухалися; ось, кров його стягується.
22
Ѿвѣща́въ же рꙋви́мъ, речѐ и҆̀мъ: не рѣ́хъ ли ва́мъ, глаго́лѧ: не преѡби́дите дѣ́тища; и҆ не послꙋ́шасте менѐ: и҆ сѐ, кро́вь є҆гѡ̀ взыскꙋ́етсѧ.
23
А того не знали вони, що Йосиф розуміє; бо між ними був перекладач.
23
Ті́и же не вѣ́дѣша, ꙗ҆́кѡ разꙋмѣ́етъ і҆ѡ́сифъ: толма́чь бо междꙋ̀ и҆́ми бѧ́ше.
24
І відійшов від них [Йосиф] і заплакав. І повернувся до них, і говорив з ними, і, взявши з них Симеона, зв’язав його перед очима їхніми.
24
Ѿврати́всѧ же ѿ ни́хъ, пропла́касѧ і҆ѡ́сифъ: и҆ па́ки прїи́де къ ни̑мъ и҆ речѐ и҆̀мъ. И҆ поѧ̀ сѷмеѡ́на ѿ ни́хъ, и҆ свѧза̀ є҆го̀ пред̾ ни́ми.
25
І наказав Йосиф наповнити мішки їхні хлібом, а срібло їх повернути кожному в мішок його, і дати їм запасів на дорогу. Так і зроблено з ними.
25
Повелѣ́ же і҆ѡ́сифъ напо́лнити сосꙋ́ды и҆́хъ пшени́цы и҆ возврати́ти сребро̀ и҆́хъ комꙋ́ждо во вре́тище своѐ и҆ да́ти и҆̀мъ бра́шно на пꙋ́ть. И҆ бы́сть и҆̀мъ та́кѡ.
26
Вони поклали хліб свій на ослів своїх, і пішли звідти.
26
И҆ возложи́вше пшени́цꙋ на ѻ҆слы̀ своѧ̑, ѿидо́ша ѿтꙋ́дꙋ.
27
І відкрив один із них мішок свій, щоб дати корму ослові своєму на ночівлі, і побачив срібло своє в отворі мішка його,
27
Ѿрѣши́въ же є҆ди́нъ вре́тище своѐ да́ти пи́щꙋ ѻ҆слѡ́мъ свои̑мъ, и҆дѣ́же ста́ша, и҆ ви́дѣ оу҆́золъ сребра̀ своегѡ̀, и҆ бѣ̀ верхꙋ̀ оу҆́стїѧ вре́тищнагѡ.
28
і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в мішку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами?
28
И҆ речѐ бра́тїи свое́й: возвращено́ ми є҆́сть сребро̀, и҆ сѐ, сїѐ во вре́тищи мое́мъ. И҆ оу҆жасе́сѧ се́рдце и҆́хъ: и҆ возмѧто́шасѧ, дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ глаго́люще: что̀ сїѐ сотворѝ бг҃ъ на́мъ;
29
І прийшли до Якова, батька свого, у землю Ханаанську і розповіли йому все, що трапилося з ними, говорячи:
29
Прїидо́ша же ко і҆а́кѡвꙋ, ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, въ зе́млю ханаа́ню и҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ всѧ̑ слꙋчи̑вшаѧсѧ и҆̀мъ, глаго́люще:
30
начальник над тією землею говорив з нами суворо і прийняв нас за підглядачів землі тієї.
30
глаго́ла мꙋ́жъ господи́нъ землѝ (ѻ҆́ныѧ) къ на́мъ же́стокѡ и҆ вве́рже на́съ въ темни́цꙋ, а҆́ки соглѧ́дающихъ зе́млю:
31
І сказали ми йому: ми люди чесні; ми не бували підглядачами;
31
рѣ́хомъ же є҆мꙋ̀: ми́рницы є҆смы̀, нѣ́смы соглѧда̑таи:
32
нас дванадцять братів, синів у батька нашого; одного не стало, а менший тепер з батьком нашим у землі Ханаанській.
32
двана́десѧть бра́тїѧ є҆смы̀, сы́нове ѻ҆тца̀ на́шегѡ: є҆ди́нагѡ нѣ́сть, а҆ ме́ншїй со ѻ҆тце́мъ на́шимъ дне́сь въ землѝ ханаа́ни:
33
І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть,
33
рече́ же на́мъ мꙋ́жъ господи́нъ землѝ (тоѧ̀): по семꙋ̀ оу҆вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ ми́рницы є҆стѐ: бра́та є҆ди́наго ѡ҆ста́вите здѣ̀ оу҆ менє̀, а҆ кꙋ́пленꙋю пшени́цꙋ до́мꙋ ва́шемꙋ взе́мше ѿиди́те
34
і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі.
34
и҆ приведи́те ко мнѣ̀ бра́та ва́шего ме́ншаго: и҆ оу҆вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ не соглѧда̑таи є҆стѐ, но ꙗ҆́кѡ ми́рницы є҆стѐ: и҆ бра́та ва́шего ѿда́мъ ва́мъ, и҆ кꙋ́плю твори́те въ землѝ.
35
Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися.
35
Бы́сть же є҆гда̀ и҆спразднѧ́хꙋ врє́тища своѧ̑, и҆ бѧ́ше оу҆́золъ сребра̀ во вре́тищи коегѡ́ждо и҆́хъ: и҆ ви́дѣша оу҆́злы сребра̀ своегѡ̀ са́ми и҆ ѻ҆те́цъ и҆́хъ, и҆ оу҆боѧ́шасѧ.
36
І сказав їм Яків, батько їхній: ви позбавили мене дітей: Йосифа нема, і Симеона нема, і Веніаміна взяти хочете, — усе це на мене!
36
Рече́ же и҆̀мъ і҆а́кѡвъ ѻ҆те́цъ и҆́хъ: менѐ безча́дна сотвори́сте: і҆ѡ́сифа нѣ́сть, сѷмеѡ́на нѣ́сть, и҆ венїамі́на ли по́ймете; на мѧ̀ бы́ша сїѧ̑ всѧ̑.
37
І сказав Рувим батькові своєму, говорячи: убий двох моїх синів, якщо я не приведу його до тебе; віддай його на мої руки; я поверну його тобі.
37
Рече́ же рꙋви́мъ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, глаго́лѧ: двои́хъ сынѡ́въ мои́хъ оу҆бі́й, а҆́ще не приведꙋ̀ є҆гѡ̀ къ тебѣ̀: да́ждь є҆го̀ въ рꙋ́цѣ моѝ, и҆ а҆́зъ приведꙋ̀ є҆го̀ къ тебѣ̀.
38
Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу.
38
Ѻ҆́нъ же речѐ: не по́йдетъ сы́нъ мо́й съ ва́ми, ꙗ҆́кѡ бра́тъ є҆гѡ̀ оу҆́мре, и҆ то́й є҆ди́нъ ѡ҆ста̀: и҆ слꙋчи́тсѧ є҆мꙋ̀ ѕло̀ на пꙋтѝ, въ ѻ҆́ньже а҆́ще по́йдете, и҆ сведе́те ста́рость мою̀ съ печа́лїю во а҆́дъ.