Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
1
И# заповёда їHсифъ домострои1телю своемY, глаг0лz: нап0лните врє1тища мужє1мъ пи1щи, є3ли1кw м0гутъ понести2: и3 вложи1те комyждо сребро2 верхY ќстіz врeтища:
2
а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
2
и3 чaшу мою2 срeбрzную вложи1те во врeтище мeншагw, и3 цёну пшени1цы є3гw2. Бhсть же по словеси2 їHсифову, ћкоже речE.
3
Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
3
Ќтро возсіS, и3 мyжіе tпусти1шасz сaми, и3 nслsта и4хъ.
4
Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
4
И#зшeдше же nни2 и3з8 грaда, не tид0ша далeче: и3 речE їHсифъ домострои1телю своемY: востaвъ гони2 в8слёдъ мужeй и3 пости1гни и5хъ, и3 рцы2 и5мъ: что2 ћкw воздaсте (*ми2) ѕл†z за благ†z;
5
Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
5
вскyю ўкрад0сте чaшу мою2 срeбрzну; не сіs ли є4сть, и3з8 неsже піeтъ господи1нъ м0й; џнъ же и3 волхвовaніемъ волхвyетъ въ нeй: ѕл†z соверши1сте, ±же сотвори1сте.
6
Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.
6
Њбрётъ же и5хъ, речE и5мъ по словесeмъ си6мъ.
7
Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
7
Nни1 же рёша є3мY: вскyю глаг0летъ господи1нъ словесA сі‰; не бyди рабHмъ твои6мъ сотвори1ти по словеси2 семY:
8
Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
8
ѓще сребро2, є4же њбрэт0хомъ во врeтищахъ нaшихъ, возврати1хомъ къ тебЁ t земли2 ханаaни, кaкw бhхомъ ўкрaли и3з8 д0му господи1на твоегw2 сребро2 и3ли2 злaто;
9
У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого.
9
ў негHже ѓще њбрsщеши чaшу t р†бъ твои1хъ, да ќмретъ: и3 мы2 бyдемъ раби2 господи1ну нaшему.
10
Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.
10
Џнъ же речE: и3 нн7э, ћкоже глаг0лете, тaкw бyдетъ: ў негHже ѓще њбрsщетсz чaша, бyдетъ м0й рaбъ, вh же бyдете чи1сти.
11
Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок.
11
И# потщaшасz, и3 свeрже кjйждо врeтище своE на зeмлю, и3 tверз0ша кjйждо врeтище своE.
12
Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і знайшлася чаша в мішку Веніаміновому.
12
И#зыскa же t старёйшагw зачeнъ, д0ндеже пріи1де до мeншагw, и3 њбрёте чaшу во врeтищи веніамjни.
13
І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.
13
И# растерзaша ри6зы сво‰, и3 возложи1ша кjйждо врeтище своE на nслS своE, и3 возврати1шасz во грaдъ.
14
І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.
14
Вни1де же їyда и3 брaтіz є3гw2 ко їHсифу, є3щE є3мY сyщу тY, и3 пад0ша пред8 ни1мъ на зeмлю.
15
Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?
15
Речe же и5мъ їHсифъ: что2 дёло сіE сотвори1сте; не вёдасте ли, ћкw нёсть волхвовaтель человёкъ, ћкоже ѓзъ;
16
Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
16
Речe же їyда: что2 tвэщaемъ господи1ну, и3ли2 что2 возглаг0лемъ, и3ли2 чи1мъ њправди1мсz; бGъ же њбрёте непрaвду рабHвъ твои1хъ: сE, мы2 є3смы2 раби2 господи1ну нaшему, и3 мы2, и3 ў негHже њбрётесz чaша.
17
Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
17
Речe же їHсифъ: не бyди ми2 сотвори1ти глаг0лъ сeй: мyжъ, ў негHже њбрётесz чaша, т0й бyдетъ ми2 рaбъ: вh же поиди1те въ цёлости ко nтцY своемY.
18
І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
18
Приступи1въ же къ немY їyда, речE: молю1 тz, господи1не, да речeтъ рaбъ тв0й сл0во пред8 тоб0ю, и3 не прогнёвайсz на рабA твоего2, ћкw ты2 є3си2 по фараHнэ:
19
Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
19
господи1не, ты2 вопрошaлъ є3си2 рабHвъ твои1хъ, глаг0лz: ѓще и4мате nтцA, и3ли2 брaта;
20
Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
20
И# рёхомъ господи1ну: є4сть нaмъ nтeцъ стaръ, и3 џтрочищь на стaрость мeншій є3мY, ґ брaтъ є3гw2 ќмре, џнъ же є3ди1нъ њстaсz ў мaтере своеS, nтeцъ же возлюби2 є3го2.
21
Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
21
Тh же рeклъ є3си2 рабHмъ твои6мъ: приведи1те є3го2 ко мнЁ, да ви1жду є3го2.
22
Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
22
И# рёхомъ господи1ну: не возм0жетъ џтрочищь њстaвити nтцA своего2: ѓще же њстaвитъ nтцA, ќмретъ.
23
Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
23
Тh же рeклъ є3си2 рабHмъ твои6мъ: ѓще не пріи1детъ брaтъ вaшъ мeншій съ вaми, не приложитE ктомY ви1дэти лицA моегw2.
24
Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого.
24
Бhсть же є3гдA пріид0хомъ къ рабY твоемY nтцY нaшему, повёдахомъ є3мY словесA господи1на нaшегw,
25
І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
25
речe же нaмъ nтeцъ нaшъ: и3ди1те пaки и3 купи1те нaмъ мaлw пи1щи.
26
Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
26
Мh же рек0хомъ: не возм0жемъ и3ти2: но ѓще брaтъ нaшъ мeншій и4детъ съ нaми, п0йдемъ: и4бо не возм0жемъ ви1дэти лицE мyжа, брaту нaшему мeншему не сyщу съ нaми.
27
І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
27
Речe же рaбъ тв0й, nтeцъ нaшъ къ нaмъ: вы2 вёсте, ћкw двои1хъ роди2 мнЁ женA:
28
один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;
28
и3 tи1де є3ди1нъ t менє2, и3 рек0сте, ћкw ѕвёремъ снэдeнъ бhсть, и3 не ви1дэхъ є3гw2 дaже до нн7э:
29
якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.
29
ѓще u5бо п0ймете и3 сего2 t лицA моегw2, и3 случи1тсz є3мY ѕло2 на пути2, и3 сведeте стaрость мою2 съ печaлію во ѓдъ.
30
Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,
30
Нн7э u5бо ѓще пойдY къ рабY твоемY, nтцy же нaшему, и3 џтрочища не бyдетъ съ нaми: (*душa же є3гw2 свsзана є4сть съ душeю сегw2,)
31
то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
31
и3 бyдетъ є3гдA ўви1дитъ џнъ не сyща џтрочища съ нaми, ќмретъ: и3 сведyтъ раби2 твои2 стaрость рабA твоегw2, nтцa же нaшегw, съ печaлію во ѓдъ:
32
При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
32
рaбъ бо тв0й t nтцA взS џтрочища, глаг0лz: ѓще не приведY є3го2 къ тебЁ и3 постaвлю є3го2 пред8 тоб0ю, грёшенъ бyду ко nтцY вс‰ дни6.
33
Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
33
Нн7э u5бо пребyду тебЁ рaбъ вмёстw џтрочища, рaбъ господи1ну: џтрочищь же да и4детъ съ брaтіею своeю:
34
бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого.
34
кaкw бо пойдY ко nтцY, џтрочищу не сyщу съ нaми; да не ви1жду ѕлhхъ, ±же њбрsщутъ nтцA моего2.