Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глава 44
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською (гром. шрифт)
1
І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
1
И заповѣ́да Іо́сифъ домострои́телю своєму́, глаго́ля: напо́лните вре́тища муже́мъ пи́щи, єли́ко мо́гутъ понести́: и вложи́те кому́ждо сребро́ верху́ у́стія вре́тища:
2
а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
2
и ча́шу мою́ сре́бряную вложи́те во вре́тище ме́ншаго, и цѣ́ну пшени́цы єго́. Бы́сть же по словеси́ Іо́сифову, я́коже рече́.
3
Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
3
У́тро возсія́, и му́жіє отпусти́шася са́ми, и осля́та и́хъ.
4
Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
4
Изше́дше же они́ изъ гра́да, не отидо́ша дале́че: и рече́ Іо́сифъ домострои́телю своєму́: воста́въ гони́ вслѣ́дъ муже́й и пости́гни и́хъ, и рцы́ и́мъ: что́ я́ко возда́сте [ми́] зла́я за блага́я?
5
Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
5
Вску́ю украдо́сте ча́шу мою́ сре́бряну? Не сія́ ли є́сть, изъ нея́же піє́тъ господи́нъ мо́й? О́нъ же и волхвова́ніємъ волхву́єтъ въ не́й: зла́я соверши́сте, я́же сотвори́сте.
6
Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.
6
Обрѣ́тъ же и́хъ, рече́ и́мъ по словесе́мъ си́мъ.
7
Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
7
Они́ же рѣ́ша єму́: вску́ю глаго́летъ господи́нъ словеса́ сія́? Не бу́ди рабо́мъ твои́мъ сотвори́ти по словеси́ сему́:
8
Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого.
9
У него́же а́ще обря́щеши ча́шу от ра́бъ твои́хъ, да у́мретъ: и мы́ бу́демъ раби́ господи́ну на́шему.
10
Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.
10
О́нъ же рече́: и ны́нѣ, я́коже глаго́лете, та́ко бу́детъ: у него́же а́ще обря́щется ча́ша, бу́детъ мо́й ра́бъ, вы́ же бу́дете чи́сти.
11
Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок.
11
И потща́шася, и све́рже кі́йждо вре́тище своє́ на зе́млю, и отверзо́ша кі́йждо вре́тище своє́.
12
Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і знайшлася чаша в мішку Веніаміновому.
12
Изыска́ же от старѣ́йшаго заче́нъ, до́ндеже пріи́де до ме́ншаго, и обрѣ́те ча́шу во вре́тищи Веніамі́ни.
13
І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.
13
И растерза́ша ри́зы своя́, и возложи́ша кі́йждо вре́тище своє́ на осля́ своє́, и возврати́шася во гра́дъ.
14
І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.
14
Вни́де же Іу́да и бра́тія єго́ ко Іо́сифу, єще́ єму́ су́щу ту́, и падо́ша предъ ни́мъ на зе́млю.
15
Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?
15
Рече́ же и́мъ Іо́сифъ: что́ дѣ́ло сіє́ сотвори́сте? Не вѣ́дасте ли, я́ко нѣ́сть волхвова́тель человѣ́къ, я́коже а́зъ?
16
Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
16
Рече́ же Іу́да: что́ отвѣща́ємъ господи́ну, или́ что́ возглаго́лемъ, или́ чи́мъ оправди́мся? Бо́гъ же обрѣ́те непра́вду рабо́въ твои́хъ: се́, мы́ єсмы́ раби́ господи́ну на́шему, и мы́, и у него́же обрѣ́теся ча́ша.
17
Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
17
Рече́ же Іо́сифъ: не бу́ди ми́ сотвори́ти глаго́лъ се́й: му́жъ, у него́же обрѣ́теся ча́ша, то́й бу́детъ ми́ ра́бъ: вы́ же поиди́те въ цѣ́лости ко отцу́ своєму́.
18
І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
18
Приступи́въ же къ нему́ Іу́да, рече́: молю́ тя, господи́не, да рече́тъ ра́бъ тво́й сло́во предъ тобо́ю, и не прогнѣ́вайся на раба́ твоєго́, я́ко ты́ єси́ по фарао́нѣ:
19
Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
20
И рѣ́хомъ господи́ну: є́сть на́мъ оте́цъ ста́ръ, и о́трочищь на ста́рость ме́ншій єму́, а бра́тъ єго́ у́мре, о́нъ же єди́нъ оста́ся у ма́тере своєя́, оте́цъ же возлюби́ єго́.
21
Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
21
Ты́ же ре́клъ єси́ рабо́мъ твои́мъ: приведи́те єго́ ко мнѣ́, да ви́жду єго́.
22
Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
22
И рѣ́хомъ господи́ну: не возмо́жетъ о́трочищь оста́вити отца́ своєго́: а́ще же оста́витъ отца́, у́мретъ.
23
Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
23
Ты́ же ре́клъ єси́ рабо́мъ твои́мъ: а́ще не пріи́детъ бра́тъ ва́шъ ме́ншій съ ва́ми, не приложите́ ктому́ ви́дѣти лица́ моєго́.
24
Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого.
І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
25
рече́ же на́мъ оте́цъ на́шъ: иди́те па́ки и купи́те на́мъ ма́ло пи́щи.
26
Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
26
Мы́ же реко́хомъ: не возмо́жемъ ити́: но а́ще бра́тъ на́шъ ме́ншій и́детъ съ на́ми, по́йдемъ: и́бо не возмо́жемъ ви́дѣти лице́ му́жа, бра́ту на́шему ме́ншему не су́щу съ на́ми.
27
І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;
28
и отъи́де єди́нъ от мене́, и реко́сте, я́ко звѣ́ремъ снѣде́нъ бы́сть, и не ви́дѣхъ єго́ да́же до ны́нѣ:
29
якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.
29
а́ще у́бо по́ймете и сего́ от лица́ моєго́, и случи́тся єму́ зло́ на пути́, и сведе́те ста́рость мою́ съ печа́лію во а́дъ.
30
Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,
30
Ны́нѣ у́бо а́ще пойду́ къ рабу́ твоєму́, отцу́ же на́шему, и о́трочища не бу́детъ съ на́ми: [душа́ же єго́ свя́зана є́сть съ душе́ю сего́,]
31
то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
31
и бу́детъ єгда́ уви́дитъ о́нъ не су́ща о́трочища съ на́ми, у́мретъ: и сведу́тъ раби́ твои́ ста́рость раба́ твоєго́, отца́ же на́шего, съ печа́лію во а́дъ:
32
При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
32
ра́бъ бо тво́й от отца́ взя́ о́трочища, глаго́ля: а́ще не приведу́ єго́ къ тебѣ́ и поста́влю єго́ предъ тобо́ю, грѣ́шенъ бу́ду ко отцу́ вся́ дни́.
33
Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
33
Ны́нѣ у́бо пребу́ду тебѣ́ ра́бъ вмѣ́сто о́трочища, ра́бъ господи́ну: о́трочищь же да и́детъ съ бра́тією своє́ю:
34
бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого.
34
ка́ко бо пойду́ ко отцу́, о́трочищу не су́щу съ на́ми? да не ви́жду злы́хъ, я́же обря́щутъ отца́ моєго́.