Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
1
И҆ заповѣ́да і҆ѡ́сифъ домострои́телю своемꙋ̀, глаго́лѧ: напо́лните врє́тища мꙋжє́мъ пи́щи, є҆ли́кѡ мо́гꙋтъ понестѝ: и҆ вложи́те комꙋ́ждо сребро̀ верхꙋ̀ оу҆́стїѧ вре́тища:
2
а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
2
и҆ ча́шꙋ мою̀ сре́брѧнꙋю вложи́те во вре́тище ме́ншагѡ, и҆ цѣ́нꙋ пшени́цы є҆гѡ̀. Бы́сть же по словесѝ і҆ѡ́сифовꙋ, ꙗ҆́коже речѐ.
3
Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
3
Оу҆́тро возсїѧ̀, и҆ мꙋ́жїе ѿпꙋсти́шасѧ са́ми, и҆ ѻ҆слѧ́та и҆́хъ.
4
Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
4
И҆зше́дше же ѻ҆нѝ и҆з̾ гра́да, не ѿидо́ша дале́че: и҆ речѐ і҆ѡ́сифъ домострои́телю своемꙋ̀: воста́въ гонѝ в̾слѣ́дъ мꙋже́й и҆ пости́гни и҆̀хъ, и҆ рцы̀ и҆̀мъ: что̀ ꙗ҆́кѡ возда́сте (*мѝ) ѕла̑ѧ за блага̑ѧ;
5
Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
5
вскꙋ́ю оу҆крадо́сте ча́шꙋ мою̀ сре́брѧнꙋ; не сїѧ́ ли є҆́сть, и҆з̾ неѧ́же пїе́тъ господи́нъ мо́й; ѻ҆́нъ же и҆ волхвова́нїемъ волхвꙋ́етъ въ не́й: ѕла̑ѧ соверши́сте, ꙗ҆̀же сотвори́сте.
6
Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.
6
Ѡ҆брѣ́тъ же и҆̀хъ, речѐ и҆̀мъ по словесе́мъ си̑мъ.
7
Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
7
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша є҆мꙋ̀: вскꙋ́ю глаго́летъ господи́нъ словеса̀ сїѧ̑; не бꙋ́ди рабѡ́мъ твои̑мъ сотвори́ти по словесѝ семꙋ̀:
8
Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
8
а҆́ще сребро̀, є҆́же ѡ҆брѣто́хомъ во вре́тищахъ на́шихъ, возврати́хомъ къ тебѣ̀ ѿ землѝ ханаа́ни, ка́кѡ бы́хомъ оу҆кра́ли и҆з̾ до́мꙋ господи́на твоегѡ̀ сребро̀ и҆лѝ зла́то;
9
У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого.
9
оу҆ негѡ́же а҆́ще ѡ҆брѧ́щеши ча́шꙋ ѿ ра̑бъ твои́хъ, да оу҆́мретъ: и҆ мы̀ бꙋ́демъ рабѝ господи́нꙋ на́шемꙋ.
10
Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.
10
Ѻ҆́нъ же речѐ: и҆ нн҃ѣ, ꙗ҆́коже глаго́лете, та́кѡ бꙋ́детъ: оу҆ негѡ́же а҆́ще ѡ҆брѧ́щетсѧ ча́ша, бꙋ́детъ мо́й ра́бъ, вы́ же бꙋ́дете чи́сти.
11
Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок.
11
И҆ потща́шасѧ, и҆ све́рже кі́йждо вре́тище своѐ на зе́млю, и҆ ѿверзо́ша кі́йждо вре́тище своѐ.
12
Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і знайшлася чаша в мішку Веніаміновому.
12
И҆зыска́ же ѿ старѣ́йшагѡ заче́нъ, до́ндеже прїи́де до ме́ншагѡ, и҆ ѡ҆брѣ́те ча́шꙋ во вре́тищи венїамі́ни.
13
І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.
13
И҆ растерза́ша ри̑зы своѧ̑, и҆ возложи́ша кі́йждо вре́тище своѐ на ѻ҆слѧ̀ своѐ, и҆ возврати́шасѧ во гра́дъ.
14
І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.
14
Вни́де же і҆ꙋ́да и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ ко і҆ѡ́сифꙋ, є҆щѐ є҆мꙋ̀ сꙋ́щꙋ тꙋ̀, и҆ падо́ша пред̾ ни́мъ на зе́млю.
15
Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?
15
Рече́ же и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ: что̀ дѣ́ло сїѐ сотвори́сте; не вѣ́дасте ли, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть волхвова́тель человѣ́къ, ꙗ҆́коже а҆́зъ;
16
Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
16
Рече́ же і҆ꙋ́да: что̀ ѿвѣща́емъ господи́нꙋ, и҆лѝ что̀ возглаго́лемъ, и҆лѝ чи́мъ ѡ҆правди́мсѧ; бг҃ъ же ѡ҆брѣ́те непра́вдꙋ рабѡ́въ твои́хъ: сѐ, мы̀ є҆смы̀ рабѝ господи́нꙋ на́шемꙋ, и҆ мы̀, и҆ оу҆ негѡ́же ѡ҆брѣ́тесѧ ча́ша.
17
Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
17
Рече́ же і҆ѡ́сифъ: не бꙋ́ди мѝ сотвори́ти глаго́лъ се́й: мꙋ́жъ, оу҆ негѡ́же ѡ҆брѣ́тесѧ ча́ша, то́й бꙋ́детъ мѝ ра́бъ: вы́ же поиди́те въ цѣ́лости ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀.
18
І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
18
Пристꙋпи́въ же къ немꙋ̀ і҆ꙋ́да, речѐ: молю́ тѧ, господи́не, да рече́тъ ра́бъ тво́й сло́во пред̾ тобо́ю, и҆ не прогнѣ́вайсѧ на раба̀ твоего̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ по фараѡ́нѣ:
19
Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
19
господи́не, ты̀ вопроша́лъ є҆сѝ рабѡ́въ твои́хъ, глаго́лѧ: а҆́ще и҆́мате ѻ҆тца̀, и҆лѝ бра́та;
20
Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
20
И҆ рѣ́хомъ господи́нꙋ: є҆́сть на́мъ ѻ҆те́цъ ста́ръ, и҆ ѻ҆́трочищь на ста́рость ме́ншїй є҆мꙋ̀, а҆ бра́тъ є҆гѡ̀ оу҆́мре, ѻ҆́нъ же є҆ди́нъ ѡ҆ста́сѧ оу҆ ма́тере своеѧ̀, ѻ҆те́цъ же возлюбѝ є҆го̀.
21
Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
21
Ты́ же ре́клъ є҆сѝ рабѡ́мъ твои̑мъ: приведи́те є҆го̀ ко мнѣ̀, да ви́ждꙋ є҆го̀.
22
Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
22
И҆ рѣ́хомъ господи́нꙋ: не возмо́жетъ ѻ҆́трочищь ѡ҆ста́вити ѻ҆тца̀ своего̀: а҆́ще же ѡ҆ста́витъ ѻ҆тца̀, оу҆́мретъ.
23
Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
23
Ты́ же ре́клъ є҆сѝ рабѡ́мъ твои̑мъ: а҆́ще не прїи́детъ бра́тъ ва́шъ ме́ншїй съ ва́ми, не приложитѐ ктомꙋ̀ ви́дѣти лица̀ моегѡ̀.
24
Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого.
24
Бы́сть же є҆гда̀ прїидо́хомъ къ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ ѻ҆тцꙋ̀ на́шемꙋ, повѣ́дахомъ є҆мꙋ̀ словеса̀ господи́на на́шегѡ,
25
І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
25
рече́ же на́мъ ѻ҆те́цъ на́шъ: и҆ди́те па́ки и҆ кꙋпи́те на́мъ ма́лѡ пи́щи.
26
Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
26
Мы́ же реко́хомъ: не возмо́жемъ и҆тѝ: но а҆́ще бра́тъ на́шъ ме́ншїй и҆́детъ съ на́ми, по́йдемъ: и҆́бо не возмо́жемъ ви́дѣти лицѐ мꙋ́жа, бра́тꙋ на́шемꙋ ме́ншемꙋ не сꙋ́щꙋ съ на́ми.
27
І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
27
Рече́ же ра́бъ тво́й, ѻ҆те́цъ на́шъ къ на́мъ: вы̀ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ двои́хъ родѝ мнѣ̀ жена̀:
28
один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;
28
и҆ ѿи́де є҆ди́нъ ѿ менє̀, и҆ реко́сте, ꙗ҆́кѡ ѕвѣ́ремъ снѣде́нъ бы́сть, и҆ не ви́дѣхъ є҆гѡ̀ да́же до нн҃ѣ:
29
якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.
29
а҆́ще оу҆̀бо по́ймете и҆ сего̀ ѿ лица̀ моегѡ̀, и҆ слꙋчи́тсѧ є҆мꙋ̀ ѕло̀ на пꙋтѝ, и҆ сведе́те ста́рость мою̀ съ печа́лїю во а҆́дъ.
30
Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,
30
Нн҃ѣ оу҆̀бо а҆́ще пойдꙋ̀ къ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, ѻ҆тцꙋ́ же на́шемꙋ, и҆ ѻ҆́трочища не бꙋ́детъ съ на́ми: (*дꙋша́ же є҆гѡ̀ свѧ́зана є҆́сть съ дꙋше́ю сегѡ̀,)
31
то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
31
и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ оу҆ви́дитъ ѻ҆́нъ не сꙋ́ща ѻ҆́трочища съ на́ми, оу҆́мретъ: и҆ сведꙋ́тъ рабѝ твоѝ ста́рость раба̀ твоегѡ̀, ѻ҆тца́ же на́шегѡ, съ печа́лїю во а҆́дъ:
32
При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
32
ра́бъ бо тво́й ѿ ѻ҆тца̀ взѧ̀ ѻ҆́трочища, глаго́лѧ: а҆́ще не приведꙋ̀ є҆го̀ къ тебѣ̀ и҆ поста́влю є҆го̀ пред̾ тобо́ю, грѣ́шенъ бꙋ́дꙋ ко ѻ҆тцꙋ̀ всѧ̑ дни̑.
33
Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
33
Нн҃ѣ оу҆̀бо пребꙋ́дꙋ тебѣ̀ ра́бъ вмѣ́стѡ ѻ҆́трочища, ра́бъ господи́нꙋ: ѻ҆́трочищь же да и҆́детъ съ бра́тїею свое́ю:
34
бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого.
34
ка́кѡ бо пойдꙋ̀ ко ѻ҆тцꙋ̀, ѻ҆́трочищꙋ не сꙋ́щꙋ съ на́ми; да не ви́ждꙋ ѕлы́хъ, ꙗ҆̀же ѡ҆брѧ́щꙋтъ ѻ҆тца̀ моего̀.