¹

І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися.

¹

И҆ помѧнꙋ̀ бг҃ъ нѡ́а, и҆ всѧ̑ ѕвѣ̑ри, и҆ всѧ̑ скоты̀, и҆ всѧ̑ пти̑цы, и҆ всѧ̑ га́ды пресмыка́ющыѧсѧ, є҆ли̑ка бѣ́хꙋ съ ни́мъ въ ковче́зѣ: и҆ наведѐ бг҃ъ дꙋ́хъ на зе́млю, и҆ преста̀ вода̀.

²

І закрилися джерела безодні і вікна небесні, і припинився дощ з неба.

²

И҆ заключи́шасѧ и҆сто́чницы бе́здны и҆ хлѧ̑би небє́сныѧ: и҆ оу҆держа́сѧ до́ждь ѿ небесѐ.

³

Вода ж поступово поверталася з землі, і стала спадати вода після закінчення ста п’ятдесяти днів.

³

И҆ вспѧ́ть по́йде вода̀ и҆дꙋ́щаѧ ѿ землѝ: и҆ оу҆малѧ́шесѧ вода̀ по стѣ̀ пѧти́десѧтихъ дне́хъ.

⁴

І зупинився ковчег у сьомому місяці, у сімнадцятий день місяця, на горах Араратських.

⁴

И҆ сѣ́де ковче́гъ въ мцⷭ҇ъ седмы́й, въ два́десѧть седмы́й де́нь мцⷭ҇а, на гора́хъ а҆рара́тскихъ.

⁵

Вода постійно спадала до десятого місяця; у перший день десятого місяця показалися верхівки гір.

⁵

Вода́ же оу҆ходѧ́щи оу҆малѧ́шесѧ да́же до десѧ́тагѡ мцⷭ҇а: и҆ въ десѧ́тый мцⷭ҇ъ, въ пе́рвый де́нь мцⷭ҇а ꙗ҆ви́шасѧ версѝ го́ръ.

⁶

Після сорока днів Ной відчинив зроблене ним вікно ковчега

⁶

И҆ бы́сть по четы́редесѧтихъ дне́хъ ѿве́рзе нѡ́е ѻ҆ко́нце ковче́га, є҆́же сотворѝ,

⁷

і випустив ворона, [щоб бачити, чи спала вода з землі,] який, вилетівши, відлітав і прилітав, доки не осушилася земля від води.

⁷

и҆ посла̀ вра́на (*ви́дѣти, а҆́ще оу҆стꙋпи́ла вода̀ ѿ лица̀ землѝ): и҆ и҆зше́дъ не возврати́сѧ, до́ндеже и҆зсѧ́че вода̀ ѿ землѝ.

⁸

Потім випустив від себе голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з лиця землі,

⁸

И҆ посла̀ голꙋби́цꙋ по не́мъ ви́дѣти, а҆́ще оу҆стꙋпи́ла вода̀ ѿ лица̀ землѝ:

⁹

але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег, тому що вода була ще на поверхні всієї землі; і він простягнув руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.

⁹

и҆ не ѡ҆брѣ́тши голꙋби́ца поко́ѧ нога́ма свои́ма, возврати́сѧ къ немꙋ̀ въ ковче́гъ, ꙗ҆́кѡ вода̀ бѧ́ше по всемꙋ̀ лицꙋ̀ всеѧ̀ землѝ: и҆ просте́ръ рꙋ́кꙋ свою̀, прїѧ́тъ ю҆̀ и҆ внесѐ ю҆̀ къ себѣ̀ въ ковче́гъ.

¹⁰

І почекав ще сім днів інших і знову випустив голуба з ковчега.

¹⁰

И҆ преме́дливъ є҆щѐ се́дмь дні́й, па́ки посла̀ голꙋби́цꙋ и҆з̾ ковче́га.

¹¹

Голуб повернувся до нього у вечірній час, і ось, свіжий оливковий листок у дзьобі в нього, і Ной дізнався, що вода зійшла з землі.

¹¹

И҆ возврати́сѧ къ немꙋ̀ голꙋби́ца къ ве́черꙋ, и҆ и҆мѣ́ѧше сꙋче́цъ ма́сличенъ съ ли́ствїемъ во оу҆стѣ́хъ свои́хъ: и҆ позна̀ нѡ́е, ꙗ҆́кѡ оу҆стꙋпѝ вода̀ ѿ лица̀ землѝ.

¹²

Він почекав ще сім днів інших і [знову] випустив голуба; і він уже не повернувся до нього.

¹²

И҆ преме́дливъ є҆щѐ се́дмь дні́й дрꙋги́хъ, па́ки посла̀ голꙋби́цꙋ, и҆ не приложѝ возврати́тисѧ къ немꙋ̀ пото́мъ.

¹³

Шістсот першого року [життя Ноя] до першого [дня] першого місяця припинилася вода на землі; і відкрив Ной покрівлю ковчега і подивився, і ось, обсохла поверхня землі.

¹³

И҆ бы́сть въ пе́рвое и҆ шестьсо́тное лѣ́то житїѧ̀ нѡ́ева, въ пе́рвый де́нь пе́рвагѡ мцⷭ҇а, и҆зсѧ́че вода̀ ѿ лица̀ землѝ: и҆ ѿкры̀ нѡ́е покро́въ ковче́га, є҆го́же сотворѝ, и҆ ви́дѣ, ꙗ҆́кѡ и҆зсѧ́че вода̀ ѿ лица̀ землѝ.

¹⁴

Й у другому місяці, до двадцять сьомого дня місяця, земля висохла.

¹⁴

Въ мцⷭ҇ъ же вторы́й, въ два́десѧть седмы́й де́нь мцⷭ҇а и҆́зсше землѧ̀.

¹⁵

І сказав [Господь] Бог Ною:

¹⁵

И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ нѡ́еви, гл҃ѧ:

¹⁶

вийди з ковчега ти і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою;

¹⁶

и҆зы́ди и҆з̾ ковче́га ты̀ и҆ жена̀ твоѧ̀, и҆ сы́нове твоѝ и҆ жєны̀ сынѡ́въ твои́хъ съ тобо́ю:

¹⁷

виведи із собою всіх тварин, що з тобою, від усякої плоті, з птахів, і худоби, і всіх плазунів, що плазують по землі: нехай розійдуться вони по землі, й нехай плодяться і розмножуються на землі.

¹⁷

и҆ всѧ̑ ѕвѣ̑ри, є҆ли́цы сꙋ́ть съ тобо́ю, и҆ всѧ́кꙋ пло́ть ѿ пти́цъ да́же до скотѡ́въ, и҆ всѧ́къ га́дъ дви́жꙋщїйсѧ по землѝ и҆зведѝ съ собо́ю: и҆ расти́тесѧ и҆ мно́житесѧ на землѝ.

¹⁸

І вийшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним;

¹⁸

И҆ и҆зы́де нѡ́е и҆ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ сы́нове є҆гѡ̀ и҆ жєны̀ сынѡ́въ є҆гѡ̀ съ ни́мъ,

¹⁹

усі звірі, й [уся худоба, й] усі плазуни, й усі птахи, все, що рухається по землі, за родами своїми, вийшли з ковчега.

¹⁹

и҆ всѝ ѕвѣ́рїе, и҆ всѝ ско́ти, и҆ всѧ̑ пти̑цы и҆ всѝ га́ди дви́жꙋщїисѧ по ро́дꙋ своемꙋ̀ на землѝ и҆зыдо́ша и҆з̾ ковче́га.

²⁰

І влаштував Ной жертовник Господу; і взяв із усякої худоби чистої і з усіх птахів чистих і приніс у всепалення на жертовнику.

²⁰

И҆ созда̀ нѡ́е же́ртвенникъ гдⷭ҇еви: и҆ взѧ̀ ѿ всѣ́хъ скотѡ́въ чи́стыхъ и҆ ѿ всѣ́хъ пти́цъ чи́стыхъ и҆ вознесѐ во всесожже́нїе на же́ртвенникъ.

²¹

І відчув Господь приємні пахощі, і сказав Господь [Бог] у серці Своєму: не буду більше проклинати землю за людину, тому що помисли серця людського — зло від юности його; і не буду більше знищувати усе живе, як Я зробив:

²¹

И҆ ѡ҆бонѧ̀ гдⷭ҇ь воню̀ благоꙋха́нїѧ. И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ размы́сливъ: не приложꙋ̀ ктомꙋ̀ проклѧ́ти зе́млю за дѣла̀ человѣ́чєскаѧ, занѐ прилежи́тъ помышле́нїе человѣ́кꙋ прилѣ́жнѡ на ѕла̑ѧ ѿ ю҆́ности є҆гѡ̀: не приложꙋ̀ оу҆̀бо ктомꙋ̀ порази́ти всѧ́кꙋю пло́ть живꙋ́щꙋю, ꙗ҆́коже сотвори́хъ:

²²

надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.

²²

во всѧ̑ дни̑ землѝ сѣ́ѧтва и҆ жа́тва, зима̀ и҆ зно́й, лѣ́то и҆ весна̀, де́нь и҆ но́щь не преста́нꙋтъ.