Друк брошуроюВиконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Буття
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською
Глава 1
1
На початку створив Бог небо і землю.
1
Въ начaлэ сотвори2 бGъ нeбо и3 зeмлю.
2
Земля ж була безвидна і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою.
І сказав Бог: нехай збереться вода, що під небом, в одне місце, і нехай з’явиться суша. І стало так. [І зібралася вода під небом у свої місця, і з’явилася суша.]
І сказав Бог: нехай вирощує земля зелень, траву, що сіє насіння за [родом і за подобою своєю, і] дерево плідне, що приносить за родом своїм плід, у якому насіння його на землі. І стало так.
11
И# речE бGъ: да прорасти1тъ землS бhліе травн0е, сёющее сёмz по р0ду и3 по под0бію, и3 дрeво плодови1тое творsщее пл0дъ, є3мyже сёмz є3гw2 въ нeмъ, по р0ду на земли2. И# бhсть тaкw.
12
І виростила земля зелень, траву, що сіє насіння за родом [і за подобою] її, і дерево [плідне], що приносить плід, у якому насіння його за родом його [на землі]. І побачив Бог, що це добре.
12
И# и3знесE землS бhліе травн0е, сёющее сёмz по р0ду и3 по под0бію, и3 дрeво плодови1тое творsщее пл0дъ, є3мyже сёмz є3гw2 въ нeмъ, по р0ду на земли2. И# ви1дэ бGъ, ћкw добро2.
13
І був вечір, і був ранок: день третій.
13
И# бhсть вeчеръ, и3 бhсть ќтро, дeнь трeтій.
14
І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років;
14
И# речE бGъ: да бyдутъ свэти6ла на твeрди небeснэй, њсвэщaти зeмлю и3 разлучaти междY днeмъ и3 междY н0щію: и3 да бyдутъ въ знaмєніz и3 во временA, и3 во дни6 и3 въ лBта,
15
і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так.
15
и3 да бyдутъ въ просвэщeніе на твeрди небeснэй, ћкw свэти1ти по земли2. И# бhсть тaкw.
16
І створив Бог два світила великі: світило більше — для управління днем, і світило менше — для управління ніччю, і зорі;
І сказав Бог: нехай породить вода плазунів, душу живу; і птахи нехай полетять над землею, під твердю небесною. [І стало так.]
20
И# речE бGъ: да и3зведyтъ в0ды гaды дyшъ живhхъ, и3 пти6цы летaющыz по земли2, по твeрди небeснэй. И# бhсть тaкw.
21
І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів, яких породила вода, за родом їх, і всякого птаха пернатого за родом його. І побачив Бог, що це добре.
І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі.
22
И# блгcви2 | бGъ, гlz: расти1тесz и3 мн0житесz, и3 нап0лните в0ды, ±же въ морsхъ, и3 пти6цы да ўмн0жатсz на земли2.
23
І був вечір, і був ранок: день п’ятий.
23
И# бhсть вeчеръ, и3 бhсть ќтро, дeнь пsтый.
24
І сказав Бог: нехай родить земля душу живу за родом її, тварин і плазунів, і звірів земних за родом їх. І стало так.
24
И# речE бGъ: да и3зведeтъ землS дyшу жи1ву по р0ду, четверонHгаz и3 гaды, и3 ѕвBри земли2 по р0ду. И# бhсть тaкw.
25
І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре.
25
И# сотвори2 бGъ ѕвBри земли2 по р0ду, и3 скоты2 по р0ду и4хъ, и3 вс‰ гaды земли2 по р0ду и4хъ. И# ви1дэ бGъ, ћкw дwбрA.
26
І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірами,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі.
26
И# речE бGъ: сотвори1мъ человёка по w4бразу нaшему и3 по под0бію, и3 да њбладaетъ рhбами морски1ми, и3 пти1цами небeсными, (и3 ѕвэрьми2) и3 скотaми, и3 всeю землeю, и3 всёми г†ды пресмыкaющимисz по земли2.
27
І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх.
І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і владарюйте над рибами морськими [і над звірами,] і над птахами небесними, [і над усякою худобою, і над усією землею,] і над усякою твариною, що плазує по землі.
і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробки землі,
5
и3 всsкій ѕлaкъ сeлный, прeжде дaже бhти на земли2, и3 всsкую травY сeлную, прeжде дaже прозsбнути: не бо2 њдожди2 гDь бGъ на зeмлю, и3 человёкъ не бsше дёлати ю5:
6
але пара піднімалася з землі й зрошувала усе лице землі.
6
и3ст0чникъ же и3схождaше и3з8 земли2 и3 напаsше всE лицE земли2.
7
І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою.
а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш.
17
t дрeва же, є4же разумёти д0брое и3 лукaвое, не снёсте t негw2: ґ въ џньже ѓще дeнь снёсте t негw2, смeртію ќмрете.
18
І сказав Господь Бог: не добре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, за його подобою.
18
И# речE гDь бGъ: не добро2 бhти человёку є3ди1ному: сотвори1мъ є3мY пом0щника по немY.
19
Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів [їх] до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй.
І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв.
І сказав Господь Бог змієві: за те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого;
Жінці сказав: примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою.
Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого;
І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер як би не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно.
22
И# речE бGъ: сE, ґдaмъ бhсть ћкw є3ди1нъ t нaсъ, є4же разумёти д0брое и3 лукaвое: и3 нн7э да не когдA прострeтъ рyку свою2 и3 в0зметъ t дрeва жи1зни и3 снёстъ, и3 жи1въ бyдетъ во вёкъ.
23
І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий.
ось, Ти тепер зганяєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я сховаюсь, і буду вигнанцем і мандрівцем на землі; і всякий, хто зустрінеться зі мною, уб’є мене.
14
ѓще и3зг0ниши мS днeсь t лицA земли2, и3 t лицA твоегw2 скрhюсz, и3 бyду стенS и3 трzсhйсz на земли2, и3 бyдетъ, всsкъ њбрэтazй мS ўбіeтъ мS.
15
І сказав йому Господь [Бог]: за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься всемеро. І зробив Господь [Бог] Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшись з ним, не убив його.
15
И# речE є3мY гDь бGъ: не тaкw: всsкъ ўби1вый кaіна седми1жды tмсти1тсz. И# положи2 гDь бGъ знaменіе на кaінэ, є4же не ўби1ти є3гw2 всsкому њбрэтaющему є3го2.
16
І пішов Каїн від лиця Господнього й оселився в землі Нод, на схід від Едема.
Цилла також народила Тувалкаїна [Фовела], що був ковачем усякого знаряддя з міді і заліза. І сестра Тувалкаїна Ноема.
22
Селлa же и3 тaz роди2 f0вела: сeй бsше млатобjецъ, ковaчь мёди и3 желёза: сестрa же f0велова ноемA.
23
І сказав Ламех дружинам своїм: Ада і Цилла! послухайте голосу мого, дружини Ламехові! слухайте слова мої: я убив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі;
якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро.
24
ћкw седми1цею tмсти1сz t кaіна, t ламeха же сeдмьдесzтъ седми1цею.
25
І пізнав Адам ще [Єву,] дружину свою, і вона народила сина, і нарекла йому ім’я: Сиф, тому що, [говорила вона,] Бог поклав мені інше сім’я, замість Авеля, якого убив Каїн.
тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони красиві, і брали їх собі за дружин, яку хто обрав.
2
ви1дэвше же сhнове б9іи дщє1ри человBчи, ћкw добры6 сyть, поsша себЁ жєны2 t всёхъ, ±же и3збрaша.
3
І сказав Господь [Бог]: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять років.
3
И# речE гDь бGъ: не и4мать д¦ъ м0й пребывaти въ человёцэхъ си1хъ во вёкъ, занE сyть пл0ть: бyдутъ же днjе и4хъ лётъ сто2 двaдесzть.
4
У той час були на землі велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди.
4
И#споли1ни же бsху на земли2 во дни6 w4ны: и3 пот0мъ, є3гдA вхождaху сhнове б9іи къ дщeремъ человёчєскимъ, и3 раждaху себЁ: тjи бsху и3споли1ни, и5же t вёка, человёцы и3мени1тіи.
5
І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно;
5
Ви1дэвъ же гDь бGъ, ћкw ўмн0жишасz ѕлHбы человёкwвъ на земли2: и3 всsкъ помышлsетъ въ сeрдцы своeмъ прилёжнw на ѕл†z во вс‰ дни6:
6
і розкаявся Господь, що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму.
6
и3 помhсли бGъ, ћкw сотвори2 человёка на земли2, и3 размhсли.
7
І сказав Господь: знищу з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до худоби, і плазунів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх.
7
И# речE бGъ: потреблю2 человёка, є3г0же сотвори1хъ, t лицA земли2, t человёка дaже до скотA, и3 t г†дъ дaже до пти1цъ небeсныхъ: занE размhслихъ, ћкw сотвори1хъ |.
8
Ной же придбав благодать перед очима Господа [Бога].
8
НHе же њбрёте блгdть пред8 гDемъ бGомъ.
9
Ось житіє Ноя: Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом.
Введи також у ковчег [з усякої худоби, і з усіх плазунів, і] з усіх тварин, і від усякої плоті по парі, щоб вони залишилися з тобою живими; чоловічої статі і жіночої нехай вони будуть.
19
И# t всёхъ скотHвъ и3 t всёхъ г†дъ, и3 t всёхъ ѕвэрeй, и3 t всsкіz пл0ти, двA двA t всёхъ введeши въ ковчeгъ, да питaеши съ соб0ю: мyжескій п0лъ и3 жeнскій бyдутъ.
20
З [усіх] птахів за родом їх, і з [усієї] худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, з усіх по парі ввійдуть до тебе, щоб залишилися живими [з тобою, чоловічої статі і жіночої].
20
T всёхъ пти1цъ пернaтыхъ по р0ду, и3 t всёхъ скотHвъ по р0ду, и3 t всёхъ гадHвъ п0лзающихъ по земли2 по р0ду и4хъ, двA двA t всёхъ вни1дутъ къ тебЁ, питaтисz съ тоб0ю, мyжескій п0лъ и3 жeнскій.
21
Ти ж візьми собі всякої їжі, яку споживають, і збери до себе; і буде вона для тебе і для них споживою.
21
Тh же возми2 себЁ t всёхъ брaшенъ, ±же и4мате ћсти, и3 соберeши къ себЁ, и3 бyдутъ тебЁ и3 w4нымъ брaшно.
22
І зробив Ной усе: як повелів йому [Господь] Бог, так він і зробив.
і всякої худоби чистої візьми по семеро, чоловічої статі і жіночої, а з худоби нечистої по двоє, чоловічої статі і жіночої;
2
t скотHвъ же чи1стыхъ введи2 къ себЁ сeдмь сeдмь, мyжескій п0лъ и3 жeнскій: t скотHвъ же нечи1стыхъ двA двA, мyжескій п0лъ и3 жeнскій:
3
також і з птахів небесних [чистих] по сім, чоловічої статі і жіночої, [і з усіх птахів нечистих по двоє, чоловічої статі і жіночої,] щоб зберегти сім’я для всієї землі,
3
и3 t пти1цъ небeсныхъ чи1стыхъ сeдмь сeдмь, мyжескій п0лъ и3 жeнскій: и3 t всёхъ пти1цъ нечи1стыхъ двЁ двЁ, мyжескій п0лъ и3 жeнскій, препитaти сёмz по всeй земли2:
4
тому що через сім днів Я буду лити дощ на землю сорок днів і сорок ночей; і винищу все, що існує, що Я створив, з лиця землі.
4
є3щe бо днjй сeдмь, ѓзъ наведY д0ждь на зeмлю четhредесzть днjй и3 четhредесzть нощeй: и3 потреблю2 всsкое востaніе, є4же сотвори1хъ, t лицA всеS земли2.
И# бhсть по седми2 днeхъ, и3 водA пот0пнаz бhсть на земли2.
11
В шестисотий рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий [27] день місяця, у цей день відкрилися усі джерела великої безодні, і вікна небесні розчинились;
Вони, і всі звірі [землі] за родом їх, і всяка худоба за родом її, і всі плазуни, що плазують по землі, за родом їх, і всі, що літають за родом їх, усі птахи, усі крилаті,
14
И# вси2 ѕвёріе земнjи по р0ду, и3 вси2 ск0ти по р0ду, и3 всsкій гaдъ дви1жущійсz на земли2 по р0ду, и3 всsкаz пти1ца пернaтаz по р0ду своемY,
15
і ввійшли до Ноя в ковчег по парі [чоловічої статі і жіночої] від усякої плоті, в якій є дух життя;
і ті, що ввійшли [до Ноя в ковчег] чоловічої і жіночої статі, від усякої плоті ввійшли, як повелів йому [Господь] Бог. І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег].
Знищились усі істоти, що були на поверхні [усієї] землі; від людини до худоби, і плазунів, і птахів небесних, усі були знищені на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним в ковчезі.
23
И# потреби1сz всsкое востaніе, є4же бsше на лицы2 всеS земли2, t человёка дaже до скотA и3 гадHвъ и3 пти1цъ небeсныхъ, и3 потреби1шасz t земли2: и3 њстA нHе є3ди1нъ, и3 и5же съ ни1мъ въ ковчeзэ.
І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися.
і випустив ворона, [щоб бачити, чи спала вода з землі,] який, вилетівши, відлітав і прилітав, доки не осушилася земля від води.
7
и3 послA врaна (*ви1дэти, ѓще ўступи1ла водA t лицA земли2): и3 и3зшeдъ не возврати1сz, д0ндеже и3зсsче водA t земли2.
8
Потім випустив від себе голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з лиця землі,
8
И# послA голуби1цу по нeмъ ви1дэти, ѓще ўступи1ла водA t лицA земли2:
9
але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег, тому що вода була ще на поверхні всієї землі; і він простягнув руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.
Шістсот першого року [життя Ноя] до першого [дня] першого місяця припинилася вода на землі; і відкрив Ной покрівлю ковчега і подивився, і ось, обсохла поверхня землі.
виведи із собою всіх тварин, що з тобою, від усякої плоті, з птахів, і худоби, і всіх плазунів, що плазують по землі: нехай розійдуться вони по землі, й нехай плодяться і розмножуються на землі.
17
и3 вс‰ ѕвBри, є3ли1цы сyть съ тоб0ю, и3 всsку пл0ть t пти1цъ дaже до скотHвъ, и3 всsкъ гaдъ дви1жущійсz по земли2 и3зведи2 съ соб0ю: и3 расти1тесz и3 мн0житесz на земли2.
18
І вийшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним;
І влаштував Ной жертовник Господу; і взяв із усякої худоби чистої і з усіх птахів чистих і приніс у всепалення на жертовнику.
20
И# создA нHе жeртвенникъ гDеви: и3 взS t всёхъ скотHвъ чи1стыхъ и3 t всёхъ пти1цъ чи1стыхъ и3 вознесE во всесожжeніе на жeртвенникъ.
21
І відчув Господь приємні пахощі, і сказав Господь [Бог] у серці Своєму: не буду більше проклинати землю за людину, тому що помисли серця людського — зло від юности його; і не буду більше знищувати усе живе, як Я зробив:
21
И# њбонS гDь воню2 благоухaніz. И# речE гDь бGъ размhсливъ: не приложY ктомY проклsти зeмлю за дэлA человёчєскаz, занE прилежи1тъ помышлeніе человёку прилёжнw на ѕл†z t ю4ности є3гw2: не приложY u5бо ктомY порази1ти всsкую пл0ть живyщую, ћкоже сотвори1хъ:
22
надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.
22
во вс‰ дни6 земли2 сёzтва и3 жaтва, зимA и3 зн0й, лёто и3 веснA, дeнь и3 н0щь не престaнутъ.
Глава 9
1
І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, [і володійте нею];
нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони;
2
и3 стрaхъ и3 трeпетъ вaшъ бyдетъ на всёхъ ѕвэрeхъ земнhхъ (и3 на всёхъ скотёхъ земнhхъ), на всёхъ пти1цахъ небeсныхъ и3 на всёхъ дви1жущихсz по земли2 и3 на всёхъ рhбахъ морски1хъ: въ рyцэ вaшы вдaхъ (|).
3
все, що рухається, що живе, буде вам у їжу; як зелень трав’яну даю вам усе;
і з усякою душею живою, що з вами, із птахами і з худобою, і з усіма звірами земними, які у вас, з усіма, що вийшли з ковчега, з усіма тваринами земними;
10
и3 всsкой души2 живyщей съ вaми t пти1цъ и3 t скHтъ и3 всBмъ ѕвэрє1мъ зємнhмъ, є3ли6ка съ вaми (сyть) t всёхъ и3зшeдшихъ и3з8 ковчeга:
11
укладу завіт Мій з вами, що не буде більше знищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі.
11
и3 постaвлю завётъ м0й съ вaми: и3 не ќмретъ всsка пл0ть ктомY t воды2 пот0пныz, и3 ктомY не бyдетъ пот0пъ воднhй, є4же и3стли1ти всю2 зeмлю.
12
І сказав [Господь] Бог: ось знамення завіту, який Я укладаю між Мною і між вами і між усякою душею живою, що з вами, в роди назавжди:
Сим же і Яфет взяли одяг і, поклавши його на плечі свої, пішли задом і покрили наготу батька свого; обличчя їхні були повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого.
Арфаксад жив тридцять п’ять [135] років і породив [Каїнана. Після нарождення Каїнана Арфаксад жив триста тридцять років і породив синів і дочок і помер. Каїнан жив сто тридцять років, і породив] Салу.
І взяв Фарра Аврама, сина свого, і Лота, сина Аранового, онука свого, і Сару, невістку свою, дружину Аврама, сина свого, і вийшов з ними з Ура халдейського, щоб іти в землю Ханаанську; але, дійшовши до Харрана, вони зупинилися там.
І взяв Аврам з собою Сару, дружину свою, Лота, сина брата свого, і все майно, яке вони придбали, і всіх людей, яких вони мали в Харрані; і вийшли, щоб іти в землю Ханаанську; і прийшли в землю Ханаанську.
Звідти рушив він до гори, на схід від Вефиля; і поставив намет свій так, що від нього Вефиль був на захід, а Гай на схід; і зробив там жертовник Господу і закликав ім’я Господа [Який явився йому].
І сказав Аврам Лотові: нехай не буде розбрату між мною і тобою, і між пастухами моїми і пастухами твоїми, тому що ми родичі;
8
Речe же ґврaмъ лHту: да не бyдетъ рaспрz междY мн0ю и3 тоб0ю, и3 междY пастухи6 твои1ми и3 междY пастухи6 мои1ми, ћкw человёцы брaтіz мы2 є3смы2:
9
чи не вся земля перед тобою? відділись же від мене: якщо ти ліворуч, то я праворуч; а якщо ти праворуч, то я ліворуч.
9
не сe ли всS землS пред8 тоб0ю є4сть; Tлучи1сz ты2 t менє2: ѓще ты2 на лёво, ѓзъ на дeсно: ѓще же ты2 на дeсно, ѓзъ на лёво.
10
Лот звів очі свої і побачив усю околицю Йорданську, що вона, перш ніж знищив Господь Содом і Гоморру, вся до Сигора зрошувалася водою, як сад Господній, як земля Єгипетська;
І сказав Господь Авраму, після того як Лот відокремився від нього: зведи очі твої з місця, на якому ти тепер, подивися на північ і на південь, і на схід і на захід;
14
БGъ же речE ґврaму, повнегдA разлучи1тисz лHту t негw2: воззри2 nчи1ма твои1ма и3 ви1ждь t мёста, и3дёже ты2 нн7э є3си2, къ сёверу, и3 лjвэ [ю4гу], и3 къ вост0ку, и3 м0рю:
15
бо всю землю, що ти бачиш, Я дам тобі і нащадкам твоїм навіки,
пішли вони війною проти Бери, царя Содомського, проти Бирши, царя Гоморрського, Шинава, царя Адми, Шемевера, царя Севоїмського, і проти царя Бели, яка є Сигор.
І взяли Лота, племінника Аврамового, який жив у Содомі, і майно його і пішли.
12
Взsша же и3 лHта сhна брaта ґврaмова и3 и3мёніе є3гw2, и3 tид0ша: бё бо въ сод0мэхъ живhй.
13
І прийшов один з тих, хто уцілів, і сповістив Аврама єврея, який жив тоді біля діброви Мамре, аморреянина, брата Ешколу і брата Анеру, які були союзниками Аврамовими.
13
Пришeдъ же є3ди1нъ t ўцэлёвшихъ, возвэсти2 ґврaму пришeлцу, и4же живsше ў дyба мамврjйскагw, ґморрeа брaта є3схHлz и3 брaта ґvнaнz, и5же бёша сою6зницы ґврaмwвы.
14
Аврам, почувши, що [Лот] родич його узятий у полон, озброїв рабів своїх, і народжених у домі його, триста вісімнадцять, і переслідував ворогів до Дана;
Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар.
1
Сaра же женA ґврaмлz не раждaше є3мY: бsше же є4й рабA є3гЂптzнынz, є4йже и4мz ѓгарь.
2
І сказала Сара Авраму: ось, Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала; увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї. Аврам послухався слів Сари.
2
Речe же сaра ко ґврaму: сE, заключи1 мz гDь, є4же не раждaти: вни1ди u5бо къ рабЁ моeй, да ч†да сотворю2 t неS. Послyша же ґврaмъ глaса сaрина.
3
І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Агар, після десяти років перебування Аврамового в землі Ханаанській, і дала її Авраму, чоловіку своєму, за дружину.
Він увійшов до Агарі, і вона зачала. Побачивши ж, що зачала, вона стала зневажати господиню свою.
4
И# вни1де ко ѓгари, и3 зачaтъ: и3 ви1дэ, ћкw во чрeвэ и4мать, и3 ўкорeна бhсть госпожA (є3S) пред8 нeю.
5
І сказала Сара Авраму: в обра́зі моїй винен ти; я віддала служницю мою в надра твої; а вона, побачивши, що зачала, стала нехтувати мене; Господь нехай буде суддею між мною і між тобою.
5
И# речE сaра ко ґврaму: њби1да ми2 t тебє2: ѓзъ дaхъ рабY мою2 въ нёдро твоE: nнa же ви1дэвши, ћкw во чрeвэ и4мать, ўкорeна бhхъ пред8 нeю: суди2 бGъ междY мн0ю и3 тоб0ю.
6
Аврам сказав Сарі: ось, служниця твоя у твоїх руках; роби з нею, що тобі завгодно. І Сара почала пригноблювати її, і вона втекла від неї.
і поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе;
7
и3 постaвлю завётъ м0й междY мн0ю и3 междY тоб0ю, и3 междY сёменемъ твои1мъ по тебЁ въ р0ды и4хъ, въ завётъ вёченъ, да бyду тебЁ бGъ и3 сёмени твоемY по тебЁ:
8
і дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю, по якій ти мандруєш, усю землю Ханаанську, у володіння вічне; і буду їм Богом.
І сказав Бог Авраамові: ти ж збережи завіт Мій, ти і нащадки твої після тебе в роди їх.
9
И# речE бGъ ко ґвраaму: тh же завётъ м0й соблюдeши, ты2 и3 сёмz твоE по тебЁ въ р0ды и4хъ.
10
Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать;
Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі, народжене у домі і куплене за срібло в якого-небудь іноплемінника, який не від твого сімені.
Обов’язково нехай буде обрізаний народжений у домі твоєму і куплений за срібло твоє, і буде завіт Мій на тілі вашому завітом вічним.
13
И# бyдетъ завётъ м0й на пл0ти вaшей въ завётъ вёченъ.
14
Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у восьмий день], знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій.
14
Неwбрёзаный же мyжескій п0лъ, и4же не њбрёжетъ пл0ти крaйніz своеS въ дeнь nсмhй, погуби1тсz душA тA t р0да своегw2: ћкw завётъ м0й разори2.
15
І сказав Бог Аврааму: Сару, дружину твою, не називай Сарою, але нехай буде ім’я їй: Сарра;
15
И# речE бGъ ґвраaму: сaра женA твоS не наречeтсz и4мz є3S сaра, но сaрра бyдетъ и4мz є4й:
16
Я благословлю її і дам тобі від неї сина; благословлю її, і народяться від неї народи, і царі народів народяться від неї.
І сказав Авраам Богові: о, хоч би Ізмаїл був живим перед лицем Твоїм!
18
Речe же ґвраaмъ къ бGу: їсмaилъ сeй да живeтъ пред8 тоб0ю.
19
Бог же сказав [Аврааму]: саме Сарра, дружина твоя, народить тобі сина, і ти наречеш йому ім’я: Ісаак; і укладу завіт Мій з ним завітом вічним [в тому, що Я буду Богом йому і] нащадкам його після нього.
19
Речe же бGъ ко ґвраaму: вои1стинну, сE, сaрра женA твоS роди1тъ тебЁ сhна, и3 наречeши и4мz є3мY їсаaкъ: и3 постaвлю завётъ м0й съ ни1мъ въ завётъ вёченъ, да бyду є3мY въ бGа и3 сёмени є3гw2 по нeмъ.
20
І про Ізмаїла Я почув тебе: ось, Я благословлю його, і зроблю його плодовитим, і дуже, дуже розмножу; дванадцять князів народяться від нього; і Я породжу від нього великий народ.
Але завіт Мій укладу з Ісааком, якого народить тобі Сарра в цей самий час на наступний рік.
21
Завётъ же м0й постaвлю со їсаaкомъ, є3г0же роди1тъ тебЁ сaрра, во врeмz сіE, въ лёто втор0е.
22
І Бог перестав говорити з Авраамом і відійшов від нього.
22
Скончa же (бGъ) гlz къ немY, и3 взhде бGъ t ґвраaма.
23
І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх народжених у домі своїм і всіх куплених за срібло своє, всіх чоловічої статі людей дому Авраамового; і обрізав крайню плоть їх у той самий день, як сказав йому Бог.
І сказали йому: де Сарра, дружина твоя? Він відповів: тут, у наметі.
9
Речe же къ немY: гдЁ сaрра женA твоS; Џнъ же tвэщaвъ, речE: сE, въ сёни.
10
І сказав один з них: Я знову буду в тебе у цей же час [у наступному році], і буде син у Сарри, дружини твоєї. А Сарра слухала при вході в намет, позаду його.
10
Речe же: (сE) возвращazсz пріидY къ тебЁ во врeмz сіE въ часы2, и3 роди1тъ сhна сaрра женA твоS. Сaрра же ўслhша пред8 двeрьми сёни сyщи за ни1мъ.
11
Авраам же і Сарра були старі й у літах похилих, і звичайне у жінок у Сарри припинилося.
11
Ґвраaмъ же и3 сaрра ст†ра (бёста,) заматерBвшаz во днeхъ: и3 престaша сaррэ бывaти жє1нскаz.
12
Сарра внутрішньо розсміялася, сказавши: чи мені, коли я постаріла, мати цю втіху? і господар мій старий.
12
Разсмэsсz же сaрра въ себЁ, глаг0лющи: не u5 бhло ми2 ќбw досeлэ, господи1нъ же м0й стaръ.
13
І сказав Господь Аврааму: чому це [сама в собі] розсміялася Сарра, сказавши: «невже я дійсно можу народити, коли я постаріла»?
13
И# речE гDь ко ґвраaму: что2 ћкw разсмэsсz сaрра въ себЁ, глаг0лющи: є3дA и4стиннw рождY; ѓзъ же состарёхсz.
14
Чи є щось важке для Господа? У призначений час буду Я у тебе в наступному році, і [буде] у Сарри син.
тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд; і здійснить Господь над Авраамом [усе], що сказав про нього.
19
вёмъ бо, ћкw заповёсть сынHмъ свои6мъ и3 д0му своемY по себЁ, и3 сохранsтъ пути6 гDни твори1ти прaвду и3 сyдъ, ћкw да наведeтъ гDь на ґвраaма вс‰, є3ли6ка гlа къ немY.
20
І сказав Господь: крик содомський і гоморрський, великий він, і гріх їх, дуже тяжкий він;
20
Речe же гDь: в0пль сод0мскій и3 гом0ррскій ўмн0жисz ко мнЁ, и3 грэси2 и4хъ вели1цы ѕэлw2:
21
зійду і подивлюся, чи дійсно вони чинять так, яке волання проти них, що доходить до Мене, чи ні; дізнаюся.
21
сошeдъ u5бо ўзрю2, ѓще по в0плю и4хъ грzдyщему ко мнЁ совершaютсz: ѓще же ни2, да разумёю.
22
І повернули мужі звідти і пішли до Содома; Авраам же ще стояв перед лицем Господа.
може, є в цьому місті п’ятдесят праведників? невже Ти погубиш, і не пощадиш [усього] місця цього ради п’ятдесятьох праведників, [якщо вони перебувають] у ньому?
24
ѓще бyдутъ пzтьдесsтъ првdницы во грaдэ, погуби1ши ли |; не пощади1ши ли всегw2 мёста пzти1десzти рaди првdныхъ, ѓще бyдутъ въ нeмъ;
25
не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим, щоб те саме було з праведником, що з нечестивим; не може бути від Тебе! Суддя всієї землі чи вчинить неправосудно?
25
никaкоже ты2 сотвори1ши по глаг0лу семY, є4же ўби1ти првdника съ нечести1вымъ, и3 бyдетъ првdникъ ћкw нечести1вый: никaкоже, судsй всeй земли2, не сотвори1ши ли судA;
26
Господь сказав: якщо Я знайду в місті Содомі п’ятдесят праведників, то Я заради них пощаджу [все місто й] усе місце це.
26
Речe же гDь: ѓще бyдутъ въ сод0мэхъ пzтьдесsтъ првdницы во грaдэ, њстaвлю вeсь грaдъ и3 всE мёсто и4хъ рaди.
27
Авраам сказав у відповідь: ось, я насмілився говорити Владиці, я, порох і попіл:
27
И# tвэщaвъ ґвраaмъ, речE: нн7э начaхъ глаг0лати ко гDу моемY, ѓзъ же є4смь землS и3 пeпелъ:
28
можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже через недостачу п’яти Ти винищиш усе місто? Він сказав: не винищу, якщо найду там сорок п’ять.
28
ѓще же ўмaлzтсz пzтьдесsтъ првdницы въ четhредесzть пsть, погуби1ши ли четhредесzти пzти1хъ рaди вeсь грaдъ; И# речE: не погублю2, ѓще њбрsщу тaмw четhредесzть пsть.
29
Авраам продовжував говорити з Ним і сказав: можливо, знайдеться там сорок? Він сказав: не зроблю того і заради сорока.
29
И# приложи2 є3щE глаг0лати къ немY, и3 речE: ѓще же њбрsщутсz тaмw четhредесzть; И# речE: не погублю2 рaди четhредесzти.
30
І сказав Авраам: нехай не прогнівається Владика, що я буду говорити: може, знайдеться там тридцять? Він сказав: не зроблю, якщо знайдеться там тридцять.
30
И# речE: что2, гDи, ѓще возглаг0лю; ѓще же њбрsщетсz тaмw три1десzть; И# речE: не погублю2 три1десzтихъ рaди.
31
Авраам сказав: ось, я зважився говорити Владиці: можливо, знайдеться там двадцять? Він сказав: не знищу ради двадцяти.
31
И# речE: понeже и4мамъ глаг0лати ко гDу: ѓще же њбрsщутсz тaмw двaдесzть; И# речE: не погублю2, ѓще њбрsщутсz тaмw двaдесzть.
32
Авраам сказав: нехай не прогнівається Владика, що я скажу ще один раз: можливо, знайдеться там десять? Він сказав: не винищу заради десяти.
32
И# речE: что2, гDи, ѓще возглаг0лю є3щE є3ди1ною; ѓще же њбрsщутсz тaмw дeсzть; И# речE: не погублю2 десzти1хъ рaди.
33
І пішов Господь, припинивши говорити з Авраамом; Авраам же повернувся у своє місто.
33
Tи1де же гDь, ћкw престA гlz ко ґвраaму: и3 ґвраaмъ возврати1сz на мёсто своE.
Глава 19
1
І прийшли ті два ангели в Содом увечері, коли Лот сидів біля воріт Содома. Лот побачив, і встав, щоб зустріти їх, і поклонився лицем до землі
1
Пріид0ста же двA ѓгGла въ сод0мъ въ вeчеръ: лHтъ же сэдsше пред8 враты2 сод0мскими. Ви1дэвъ же лHтъ, востA въ срётеніе и5мъ и3 поклони1сz лицeмъ на зeмлю
2
і сказав: господарі мої! зайдіть у дім раба вашого і ночуйте, й умийте ноги ваші, і встаньте вранці і підете дорогою своєю. Але вони сказали: ні, ми ночуємо на вулиці.
Лот вийшов до них до входу, і замкнув за собою двері,
6
И#зhде же лHтъ къ ни6мъ въ преддвeріе, двє1ри же затвори2 за соб0ю.
7
і сказав [їм]: брати мої, не робіть зла;
7
Речe же къ ни6мъ: никaкоже, брaтіе, не дёйте ѕлA:
8
ось у мене дві дочки, що не пізнали чоловіка; краще я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам завгодно, тільки людям цим не робіть нічого, тому що вони прийшли під дах дому мого.
8
сyть же ми2 двЁ дщє1ри, ±же не познaша мyжа: и3зведY и5хъ къ вaмъ, и3 твори1те и5мъ, ћкоже ўг0дно є4сть вaмъ: т0чію мужє1мъ си6мъ не сотвори1те њби1ды, тогH бо рaди внид0ша под8 кр0въ д0му моегw2.
9
Але вони сказали [йому]: йди сюди. І сказали: ось прийшлий, і хоче судити? тепер ми гірше вчинимо з тобою, ніж з ними. І дуже приступали до людини цієї, до Лота, і підійшли, щоб виламати двері.
І вийшов Лот, і говорив із зятями своїми, які брали за себе дочок його, і сказав: встаньте, вийдіть із цього місця, бо Господь винищить це місто. Але зятям його здалося, що він жартує.
14
И#зhде же лHтъ и3 глаг0ла къ зsтємъ свои6мъ, пои1мшымъ дщє1ри є3гw2, и3 речE: востaните и3 и3зыди1те t мёста сегw2, ћкw погублsетъ гDь грaдъ. Возмнёсz же и3грaти пред8 зzтьми2 свои1ми.
15
Коли зійшла зоря, ангели почали прискорювати Лота, говорячи: встань, візьми дружину твою і двох дочок твоїх, які в тебе, щоб не загинути тобі за беззаконня міста.
15
Е#гдa же ќтро бhсть, понуждaху ѓгGли лHта, глаг0люще: востaвъ, поими2 женY твою2 и3 двЁ дщє1ри тво‰, ±же и4маши, и3 и3зhди, да не и3 ты2 поги1бнеши со беззак0нми грaда.
16
І оскільки він барився, то мужі ті [ангели], з милости до нього Господньої, взяли за руку його і дружину його, і двох дочок його, і вивели його і поставили його за містом.
16
И# смути1шасz, и3 взsша ѓгGли за рyку є3го2, и3 за рyку женY є3гw2, и3 за рyки двyхъ дщeрей є3гw2, понeже пощадЁ и5 гDь.
17
Коли ж вивели їх геть, то один з них сказав: спасай душу свою; не оглядайся назад і ніде не зупиняйся в околиці цій; спасайся на горі, щоб тобі не загинути.
17
И# бhсть є3гдA и3звед0ша | в0нъ, и3 рёша: спасaz спасaй твою2 дyшу: не њзирaйсz вспsть, нижE пост0й во всeмъ предёлэ (сeмъ): въ горЁ спасaйсz, да не когдA кyпнw ћтъ бyдеши.
18
Але Лот сказав їм: ні, Владико!
18
Речe же лHтъ къ ни6мъ: молю1сz, гDи,
19
ось, раб Твій знайшов благовоління перед очима Твоїми, і велика милість Твоя, яку Ти зробив зі мною, що врятував життя моє; але я не можу спасатися на горі, щоб не застигло мене лихо і я не вмер;
19
понeже њбрёте рaбъ тв0й млcть пред8 тоб0ю, и3 возвели1чилъ є3си2 прaвду твою2, ю4же твори1ши на мнЁ, є4же жи1ти души2 моeй: ѓзъ же не возмогY спасти1сz въ горЁ, да не когдA пости1гнутъ мS ѕл†z, и3 ўмрY:
20
ось, ближче тікати у це місто, воно ж мале; побіжу я туди, — воно ж мале; і збережеться життя моє [заради Тебе].
І напоїли батька свого вином у ту ніч; і ввійшла старша і спала з батьком своїм [у ту ніч]; а він не знав, коли вона лягла і коли встала.
33
Ўпои1ша же nтцA своего2 він0мъ въ нощи2 џнэй: и3 вшeдши старёйшаz, преспA со nтцeмъ свои1мъ тоS н0щи: и3 не поразумЁ џнъ, є3гдA преспA и3 є3гдA востA.
34
На другий день старша сказала молодшій: ось, я спала вчора з батьком моїм; напоїмо його вином і в цю ніч; і ти ввійди, спи з ним, і відродимо від батька нашого плем’я.
І сказав Авраам про Сарру, дружину свою: вона сестра моя. [Тому що він боявся сказати, що це дружина його, щоб жителі міста того не вбили його за неї.] І послав Авимелех, цар Герарський, і взяв Сарру.
2
Речe же ґвраaмъ њ сaррэ женЁ своeй, ћкw сестрa ми є4сть: ўбоsсz бо рещи2, ћкw женa ми є4сть, да не когдA ўбію1тъ є3го2 мyжіе грaдстіи є3S рaди. Послa же ґвімелeхъ цaрь герaрскій и3 взS сaрру.
3
І прийшов Бог до Авимелеха вночі уві сні і сказав йому: ось, ти вмреш за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка.
3
И# пріи1де бGъ ко ґвімелeху н0щію во снЁ и3 речE є3мY: сE, ты2 ўмирaеши жены2 рaди сеS, ю4же поsлъ є3си2: сіs же є4сть сожи1телствующаz мyжу.
4
Авимелех же не доторкався до неї і сказав: Владико! невже ти погубиш [того, хто не знав цього] і невинний народ?
4
Ґвімелeхъ же не прикоснyсz є4й и3 речE: гDи, kзhкъ невёдущій и3 првdнъ погуби1ши ли;
5
Чи не сам він сказав мені: вона сестра моя? І вона сама сказала: він брат мій. Я зробив це у простоті серця мого й у чистоті рук моїх.
5
не сaмъ ли ми2 речE: сестрa ми є4сть; и3 сіs ми речE: брaтъ ми2 є4сть; чи1стымъ сeрдцемъ и3 въ прaвдэ рyкъ сотвори1хъ сіE.
6
І сказав йому Бог уві сні: і Я знаю, що ти зробив це у простоті серця твого, і стримав тебе від гріха переді Мною, тому і не допустив тебе доторкнутися до неї;
6
Речe же є3мY бGъ во снЁ: и3 ѓзъ познaхъ, ћкw чи1стымъ сeрдцемъ сотвори1лъ є3си2 сіE, и3 пощадёхъ тS, да не согрэши1ши ко мнЁ: сегw2 рaди не попусти1хъ ти2 коснyтисz є3S:
7
тепер же поверни дружину чоловікові, бо він пророк і помолиться за тебе, і ти будеш живий; а якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти й усі твої.
7
нн7э же tдaждь женY мyжу, ћкw прbр0къ є4сть, и3 пом0литсz њ тебЁ, и3 жи1въ бyдеши: ѓще же не tдaси, вёждь, ћкw ќмреши ты2 и3 вс‰ тво‰.
8
І встав Авимелех рано-вранці і покликав усіх рабів своїх, і переказав усі слова ці у вуха їхні; і люди ці [усі] дуже злякалися.
І покликав Авимелех Авраама і сказав йому: що ти з нами зробив? чим згрішив я проти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх? Ти зробив зі мною діла, які не роблять.
Авраам сказав: я подумав, що немає на місці цьому страху Божого, й уб’ють мене за дружину мою;
11
Речe же ґвраaмъ: рек0хъ бо: нeгли нёсть бlгочcтіz на мёстэ сeмъ: и3 ўбію1тъ мS жены2 рaди моеS:
12
та вона і насправді сестра мені: вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї; і стала моєю дружиною;
12
и4бо и4стиннw сестрa ми є4сть по nтцY, ґ не по мaтери: бhсть же ми2 въ женY:
13
коли Бог повів мене подорожувати з дому батька мого, то я сказав їй: зроби зі мною цю милість, у яке не прийдемо ми місце, скрізь говори про мене: це брат мій.
Але Бог сказав Аврааму: не засмучуйся заради отрока і рабині твоєї; в усьому, що скаже тобі Сарра, слухайся голосу її, бо в Ісаакові наречеться тобі сíм’я;
12
И# речE бGъ ґвраaму: да не бyдетъ жeстоко пред8 тоб0ю њ џтроцэ и3 њ рабhни: вс‰ є3ли6ка ѓще речeтъ тебЁ сaрра, слyшай глaса є3S: ћкw во їсаaцэ наречeтсz тебЁ сёмz:
13
і від сина рабині Я породжу [великий] народ, тому що він сíм’я твоє.
Авраам встав рано-вранці, й узяв хліба і міх води, і дав Агарі, поклавши їй на плечі, й отрока, і відпустив її. Вона пішла, і заблукала у пустелі Вирсавії;
14
Востa же ґвраaмъ заyтра и3 взS хлёбы и3 мёхъ воды2, и3 дадE ѓгари: и3 возложи2 на плещы2 є3S nтрочA и3 tпусти2 ю5. Tшeдши же заблуждaше въ пустhни, ў клaдzзz клsтвеннагw:
15
і не стало води в міху, і вона залишила отрока під одним кущем
і пішла, сіла віддалік на відстані одного пострілу з лука. Бо вона сказала: не хочу бачити смерти дитини. І вона сіла [на відстані] навпроти [нього], і підняла крик, і плакала;
16
Tшeдши же сэдsше прsмw є3мY и3здалeче, ћкоже дострэли1ти и3з8 лyка: речe бо: да не ви1жду смeрти дётища моегw2. И# сёде прsмw є3мY и3здалeче. Воскричaвъ же nтрочA, восплaкасz:
17
і почув Бог голос отрока [звідти, де він був]; і ангел Божий з неба воззвав до Агарі і сказав їй: що з тобою, Агар? не бійся; Бог почув голос отрока звідти, де він знаходиться;
17
ўслhша же бGъ глaсъ nтрочaте t мёста, и3дёже бsше: и3 воззвA ѓгGлъ б9ій ѓгарь съ нб7сE и3 речE є4й: чт0 є3сть, ѓгарь; не б0йсz: ўслhша бо бGъ глaсъ џтрочища t мёста, и3дёже є4сть:
18
встань, підніми отрока і візьми його за руку, тому що Я породжу від нього великий народ.
І було в той час, Авимелех з [Ахузафом, що водив наречену, і] Фихолом, воєначальником своїм, сказав Аврааму: з тобою Бог у всьому, що ти не робив би;
22
Бhсть же въ то2 врeмz, и3 речE ґвімелeхъ, и3 nхозafъ невэстоводи1тель є3гw2, и3 фіх0лъ воев0да си1лы є3гw2, ко ґвраaму, глаг0лz: бGъ съ тоб0ю во всёхъ, ±же твори1ши:
23
і тепер поклянися мені тут Богом, що ти не скривдиш ні мене, ні сина мого, ні онука мого; і як я добре чинив з тобою, так і ти будеш чинити зі мною і землею, в якій ти гостюєш.
23
нн7э u5бо клени1сz ми2 бGомъ, не њби1дэти менE, нижE сёмене моегw2, нижE и4мене моегw2: но по прaвдэ, ю4же сотвори1хъ съ тоб0ю, сотвори1ши со мн0ю и3 земли2, и3дёже ты2 всели1лсz є3си2 на нeй.
24
І сказав Авраам: я клянуся.
24
И# речE ґвраaмъ: ѓзъ кленyсz.
25
І Авраам докоряв Авимелеху за колодязь з водою, що його відібрали раби Авимелехові.
Бог сказав: візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш, Ісаака; і піди в землю Моріа і там принеси його у всепалення на одній з гір, про яку Я скажу тобі.
2
И# речE: поими2 сhна твоего2 возлю1бленнаго, є3г0же возлюби1лъ є3си2, їсаaка, и3 и3ди2 на зeмлю выс0ку и3 вознеси2 є3го2 тaмw во всесожжeніе, на є3ди1ну t г0ръ, и5хже ти2 рекY.
3
Авраам устав рано-вранці, осідлав осла свого, взяв з собою двох слуг своїх та Ісаака, сина свого; наколов дров для всепалення і, вставши, пішов на місце, про яке сказав йому Бог.
3
Востaвъ же ґвраaмъ ќтрw, њсэдлA nслS своE: поsтъ же съ соб0ю двA џтрwчища и3 їсаaка сhна своего2: и3 растни1въ дровA во всесожжeніе, востaвъ и4де, и3 пріи1де на мёсто, є4же речE є3мY бGъ, въ трeтій дeнь.
4
На третій день Авраам звів очі свої, і побачив те місце здалеку.
І сказав Авраам слугам своїм: ви залиштеся тут з ослом, а я і син підемо туди і поклонимося, і повернемося до вас.
5
И# речE ґвраaмъ nтрокHмъ свои6мъ: сsдите здЁ со nслsтемъ: ѓзъ же и3 дётищь п0йдемъ до џндэ, и3 поклони1вшесz возврати1мсz къ вaмъ.
6
І взяв Авраам дрова для всепалення, і поклав на Ісаака, сина свого; взяв у руки вогонь і ніж, і пішли обоє разом.
6
Взs же ґвраaмъ дровA всесожжeніz и3 возложи2 на їсаaка сhна своего2: взs же въ рyки и3 џгнь, и3 н0жь, и3 и3д0ста џба вкyпэ.
7
І почав Ісаак говорити Аврааму, батькові своєму, і сказав: батьку мій! Він відповів: ось я, сину мій. Він сказав: ось вогонь і дрова, де ж агнець для всепалення?
7
Речe же їсаaкъ ко ґвраaму nтцY своемY: џтче. Џнъ же речE: чт0 є3сть, чaдо; Речe же: сE, џгнь и3 дровA, гдё є3сть nвчA є4же во всесожжeніе;
8
Авраам сказав: Бог угледить Собі агнця для всепалення, сину мій. І йшли далі обоє разом.
8
Речe же ґвраaмъ: бGъ ќзритъ себЁ nвчA во всесожжeніе, чaдо. Шє1дша же џба вкyпэ,
9
І пройшли на місце, про яке сказав йому Бог; і влаштував там Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши сина свого Ісаака, поклав його на жертовник поверх дров.
Ангел сказав: не здіймай руки твоєї на отрока і не роби з ним нічого, тому що тепер Я знаю, що боїшся ти Бога і не пожалів сина твого, єдиного твого, для Мене.
12
И# речE: да не возложи1ши руки2 твоеS на џтрочища, нижE да сотвори1ши є3мY что2: нн7э бо познaхъ, ћкw бои1шисz ты2 бGа, и3 не пощадёлъ є3си2 сhна твоегw2 возлю1бленнагw менє2 рaди.
13
І підвів Авраам очі свої і побачив: і ось, позаду баран, що заплутався у гущавині рогами своїми. Авраам пішов, узяв барана і приніс його у всепалення замість [Ісаака], сина свого.
то Я благословляючи благословлю тебе і примножуючи примножу сíм’я твоє, як зірки небесні і як пісок на березі моря; й оволодіє сíм’я твоє містами ворогів своїх;
я у вас подорожній і поселенець; дайте мені у власність місце для гробу між вами, щоб мені померлу мою поховати від очей моїх.
4
пресeлникъ и3 пришлeцъ ѓзъ є4смь ў вaсъ, дади1те ми2 u5бо стzжaніе гр0ба междY вaми, да погребY мертвецA моего2 t менє2.
5
Сини Хета відповіли Аврааму і сказали йому:
5
Tвэщaша же сhнове хеттewвы ко ґвраaму, глаг0люще: ни2, господи1не:
6
послухай нас, господарю наш; ти князь Божий посеред нас; у кращому з наших погребальних місць поховай померлу твою; ніхто з нас не відмовить тобі в погребальному місці, для поховання [в ньому] померлої твоєї.
6
послyшай же нaсъ: цaрь t бGа ты2 є3си2 въ нaсъ: во и3збрaнныхъ гробёхъ нaшихъ погреби2 мертвецA твоего2: никт0же бо t нaсъ возбрани1тъ гр0ба своегw2 t тебє2, є4же погребсти2 мертвецA твоего2 тaмw.
7
Авраам встав і поклонився народу землі тієї, синам Хетовим;
7
Востaвъ же ґвраaмъ поклони1сz нар0ду земли2, сынHмъ хеттewвымъ,
8
і говорив до них [Авраам] і сказав: якщо ви згодні, щоб я поховав померлу мою, то послухайте мене, попросіть за мене Ефрона, сина Цохарового,
і промовив до Ефрона, щоб чув [увесь] народ землі тієї, і сказав: якщо послухаєш, я даю тобі за поле срібло; візьми у мене, і я поховаю там померлу мою.
13
и3 речE є3фрHну во ўшесA пред8 всёмъ нар0домъ земли2: понeже по мнЁ є3си2, послyшай менE: сребро2 селA возми2 ў менє2, и3 погребY мертвецA моего2 тaмw.
14
Ефрон відповів Аврааму і сказав йому:
14
Tвэщa же є3фрHнъ ґвраaму, глаг0лz:
15
господарю мій! послухай мене: земля коштує чотириста сиклів срібла; для мене і для тебе що це? поховай померлу твою.
15
ни2, господи1не: слhшахъ бо, ћкw землS четhрехъ сHтъ дідрaхмъ сребрA: но что2 бhло бы сіE междY мн0ю и3 тоб0ю; тh же мертвецA твоего2 погреби2.
16
Авраам вислухав Ефрона; і відважив Авраам Ефрону срібла, скільки він оголосив так, щоб чули сини Хетові, чотириста сиклів срібла, яке ходить серед купців.
і клянися мені Господом, Богом неба і Богом землі, що ти не візьмеш синові моєму [Ісааку] дружини з дочок хананеїв, серед яких я живу,
3
и3 закленy тz гDемъ бGомъ нб7сE и3 бGомъ земли2, да не п0ймеши сhну моемY їсаaку жены2 t дщeрей хананeйскихъ, съ ни1миже ѓзъ живY въ ни1хъ:
4
але підеш у землю мою, на батьківщину мою [і до племені мого], і візьмеш [звідти] дружину синові моєму Ісааку.
4
но т0кмw на зeмлю мою2, и3дёже роди1хсz, п0йдеши, и3 ко плeмени моемY, и3 п0ймеши женY сhну моемY їсаaку tтyду.
5
Раб сказав йому: можливо, не захоче жінка йти зі мною в цю землю, чи повинен я повернути сина твого в землю, з якої ти вийшов?
5
Речe же къ немY рaбъ: є3дA ќбw не восх0щетъ и3ти2 женA в8слёдъ со мн0ю на зeмлю сію2, возвращy ли сhна твоего2 въ зeмлю, t неsже и3зшeлъ є3си2;
6
Авраам сказав йому: бережися, не повертай сина мого туди;
6
Речe же къ немY ґвраaмъ: внемли2 себЁ, да не возврати1ши сhна моегw2 nнaмw.
7
Господь, Бог неба [і Бог землі], Який взяв мене з дому батька мого і з землі народження мого, Який говорив мені і Який клявся мені, говорячи: [тобі і] нащадкам твоїм дам цю землю, — Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму [Ісааку] звідти;
І взяв раб з верблюдів господаря свого десять верблюдів і пішов. У руках у нього були також різні скарби господаря його. Він встав і пішов у Месопотамію, в місто Нахора,
10
И# взS рaбъ дeсzть велблю6дъ t велблю6дъ господи1на своегw2, и3 t всёхъ бл†гъ господи1на своегw2 съ соб0ю, и3 востaвъ и4де въ месопотaмію во грaдъ нахHровъ:
11
і зупинив верблюдів за містом, біля колодязя води, надвечір, у той час, коли виходять жінки брати [воду],
ось, я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду;
13
сE, ѓзъ стaхъ ў клaдzзz в0днагw, дщє1ри же живyщихъ во грaдэ и3сх0дzтъ почерпaти воды2:
14
і дівчина, якій я скажу: нахили глечик твій, я нап’юся, і яка скаже [мені]: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, [поки не нап’ються,] — ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку; і з того довідаюсь я, що Ти твориш милість з господарем моїм [Авраамом].
Ще не перестав він говорити [у розумі своєму], і ось, вийшла Ревекка, яка народилася від Вафуїла, сина Милки, дружини Нахора, брата Авраамового, і глечик її на плечі її;
15
И# бhсть прeжде нeже скончaти є3мY глаг0лющу во ўмЁ своeмъ, и3 сE, ревeкка и3схождaше, ћже роди1сz ваfуи1лу, сhну мeлхи жены2 нахHра, брaта же ґвраaмлz, держaщи водон0съ на рaмэхъ свои1хъ:
16
дівчина була прекрасна на вигляд, діва, якої не пізнав чоловік. Вона зійшла до джерела, наповнила глечик свій і пішла нагору.
16
дэви1ца же бsше доброзрaчна ѕэлw2: дёва бЁ, мyжъ не познA є3S. Сошeдши же на клaдzзь, нап0лни водон0съ св0й и3 взhде.
17
І побіг раб назустріч їй і сказав: дай мені напитися трохи із глечика твого.
17
Течe же рaбъ во срётеніе є4й и3 речE: нап0й мS мaлw вод0ю t водон0са твоегw2.
18
Вона сказала: пий, господарю мій. І негайно спустила глечик свій на руку свою і напоїла його.
18
Сіs же речE: пjй, господи1не. И# потщaсz, и3 снS водон0съ на мы6шца сво‰, и3 напои2 є3го2, д0ндеже напи1сz.
19
І, коли напоїла його, сказала: я наберу води також і для верблюдів твоїх, доки не нап’ються [усі].
і сказав: благословенний Господь Бог господаря мого Авраама, Який не залишив господаря мого милістю Своєю й істиною Своєю! Господь прямою дорогою привів мене до дому брата господаря мого.
У Ревекки був брат, на ім’я Лаван. Лаван вибіг до тієї людини, до джерела.
29
Ревeкцэ же бsше брaтъ, є3мyже и4мz лавaнъ: и3 течE лавaнъ къ человёку в0нъ на клaдzзь.
30
І коли він побачив сергу і зап’ястя на руках у сестри своєї і почув слова Ревекки, сестри своєї, яка говорила: так говорив зі мною той чоловік, — то прийшов до чоловіка цього, і ось, він стоїть з верблюдами біля джерела;
Я сказав господарю моєму: можливо, не піде жінка зі мною.
39
рёхъ же (ѓзъ) господи1ну моемY: ґ є3гдA не восх0щетъ женA со мн0ю и3ти2;
40
Він сказав мені: Господь [Бог], перед лицем Якого я ходжу, пошле з тобою ангела Свого і благовлаштує путь твою, і візьмеш дружину сину моєму з рідних моїх і з дому батька мого;
то ось, я стою біля джерела води, [і дочки жителів міста виходять черпати воду,] і дівчина, яка вийде черпати, і якій я скажу: дай мені напитися трохи з глечика твого,
і яка скаже мені: і ти пий, і верблюдам твоїм я начерпаю, ось дружина, яку Господь призначив синові господаря мого [рабу Своєму Ісааку; і з цього дізнаюсь я, що Ти чиниш милість господарю моєму Аврааму].
Ще не перестав я говорити в розумі моєму, і ось, вийшла Ревекка, і глечик її на плечі її, і зійшла до джерела і зачерпнула [води]; і я сказав їй: напої мене.
45
И# бhсть прeжде нeже скончaти мнЁ глаг0лющу во ўмЁ своeмъ, ѓбіе ревeкка и3схождaше держaщи водон0съ на р†му, и3 сни1де на клaдzзь, и3 почерпE воды2: и3 рек0хъ є4й: нап0й мS.
46
Вона негайно спустила з себе глечик свій [на руку свою] і сказала: пий, і верблюдів твоїх я напою. І я пив, і верблюдів [моїх] вона напоїла.
Я запитав її і сказав: чия ти дочка? [скажи мені]. Вона сказала: дочка Вафуїла, сина Нахорового, якого народила йому Милка. І дав я серги їй і зап’ястя на руки її.
І схилився я і поклонився Господу, і благословив Господа, Бога господаря мого Авраама, Який прямою дорогою привів мене, щоб узяти дочку брата господаря мого за сина його.
І сказала рабові: хто ця людина, яка йде по полю назустріч нам? Раб сказав: це господар мій. І вона взяла покривало і покрилася.
65
И# речE рабY: кт0 є3сть человёкъ џный, и4же и4детъ по п0лю во срётеніе нaмъ; Речe же рaбъ: сeй є4сть господи1нъ м0й. Nнa же взeмши ри1зу лётнюю, њблечeсz.
66
Раб же розповів Ісааку усе, що зробив.
66
И# повёда рaбъ їсаaку вс‰ словесA, ±же сотвори2.
67
І ввів її Ісаак у шатро Сарри, матері своєї, і взяв Ревекку, і вона стала йому дружиною, і він полюбив її; й утішився Ісаак у печалі за [Саррою,] матір’ю своєю.
Ісаак був сорока років, коли він узяв собі за дружину Ревекку, дочку Вафуїла арамеянина з Месопотамії, сестру Лавана арамеянина.
20
Бsше же їсаaкъ лётъ четhредесzти, є3гдA поS ревeкку дщeрь ваfуи1ла сЂріна t месопотaміи сЂрскіz, сестрY лавaна сЂріна, себЁ въ женY.
21
І молився Ісаак Господу за [Ревекку] дружину свою, тому що вона була неплідна; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його.
21
Молsшесz же їсаaкъ гDеви њ ревeкцэ женЁ своeй, ћкw непл0ды бsше: послyша же є3го2 бGъ, и3 зачaтъ во ўтр0бэ ревeкка женA є3гw2.
22
Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то для чого мені це? І пішла запитати Господа.
22
И#грaста же младє1нца въ нeй, и3 речE: ѓще тaкw ми2 х0щетъ бhти, почт0 ми сіE; И# и4де вопрошaти гDа.
23
Господь сказав їй: два племені в утробі твоїй, і два різних народи вийдуть з утроби твоєї; один народ стане сильнішим за інший, і більший буде служити меншому.
Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Яків. Ісаак же був шістдесяти років, коли вони народилися [від Ревекки].
Був голод у землі, більший за колишній голод, що був у дні Авраама; і пішов Ісаак до Авимелеха, царя Филистимського, у Герар.
1
Бhсть же глaдъ на земли2, кромЁ глaда бhвшагw прeжде во врeмz ґвраaмле. Tи1де же їсаaкъ ко ґвімелeху царю2 фmлістjмску въ герaру:
2
Господь явився йому і сказав: не ходи в Єгипет; живи в землі, про яку Я скажу тобі,
2
kви1сz же є3мY гDь и3 речE: не ходи2 во є3гЂпетъ, всели1сz же въ земли2, въ нeйже ти2 рекY,
3
подорожуй по цій землі, і Я буду з тобою і благословлю тебе, бо тобі і нащадкам твоїм дам усі землі ці і виконаю клятву [Мою], якою Я клявся Аврааму, батькові твоєму;
Жителі місця того запитали про [Ревекку] дружину його, і він сказав: це сестра моя; тому що боявся сказати: дружина моя, щоб не вбили мене, думав він, жителі місця цього, за Ревекку, тому що вона прекрасна на вигляд.
7
Вопроси1ша же мyжіе мёста тогw2 њ ревeкцэ женЁ є3гw2, и3 речE: сестрa ми є4сть. Ўбоsсz бо рещи2, ћкw женa ми є4сть, да не когдA ўбію1тъ є3го2 мyжіе мёста тогw2 ревeкки рaди, понeже бЁ доброзрaчна.
8
Але коли вже багато часу він там прожив, Авимелех, цар Филистимський, подивившись у вікно, побачив, що Ісаак грається з Ревеккою, дружиною своєю.
І покликав Авимелех Ісаака і сказав: ось, це дружина твоя; як же ти сказав: вона сестра моя? Ісаак сказав йому: тому що я думав, не вмерти б мені заради неї.
9
Призвa же ґвімелeхъ їсаaка и3 речE є3мY: u5бо женA твоS є4сть; почто2 рeклъ є3си2, ћкw сестрa ми є4сть; Речe же є3мY їсаaкъ: рёхъ бо, да не ўмрY є3S рaди.
10
Але Авимелех сказав [йому]: навіщо ти зробив це з нами? ледве один з народу [мого] не з’єднався з дружиною твоєю, і ти ввів би нас у гріх.
10
Речe же є3мY ґвімелeхъ: что2 сіE сотвори1лъ є3си2 нaмъ; вмaлэ не бhсть нёкто t р0да моегw2 съ жен0ю твоeю, и3 навeлъ бы є3си2 на ны2 невёдэніе.
11
І дав Авимелех повеління всьому народові, сказавши: хто доторкнеться до цього чоловіка і до дружини його, той відданий буде на смерть.
І знову викопав Ісаак колодязі води, що були викопані у дні Авраама, батька його, і які завалили филистимляни після смерти Авраама [батька його]; і назвав їх тими ж іменами, якими назвав їх [Авраам,] батько його.
[Коли рушив звідти Ісаак,] викопали інший колодязь; сперечалися також і через нього; і він нарік йому ім’я: Ситна.
21
Tшeдъ же tтyду їсаaкъ, и3скопA клaдzзь другjй. Прsхусz же и3 њ т0мъ: и3 прозвA и4мz є3мY враждA.
22
І він рушив звідти і викопав інший колодязь, про який уже не сперечалися, і нарік йому ім’я: Реховоф, тому що, сказав він, тепер Господь дав нам просторе місце, і ми розмножимося на землі.
22
Tшeдъ же tтyду, и3скопA клaдzзь другjй. И# не прsхусz њ т0мъ, и3 прозвA и4мz є3мY прострaнство, глаг0лz: ћкw нн7э распространи2 гDь нaмъ и3 возрасти2 нaсъ на земли2.
23
Звідти перейшов він у Вирсавію.
23
Взhде же tтyду ко клaдzзю клsтвенному:
24
І в ту ніч явився йому Господь і сказав: Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою; і благословлю тебе і розмножу нащадків твоїх, заради [батька твого] Авраама, раба Мого.
Він підійшов і поцілував його. І відчув Ісаак запах від одягу його і благословив його і сказав: ось, запах від сина мого, як запах від поля [повного], яке благословив Господь;
нехай дасть тобі Бог від роси небесної і від багатства землі, і безліч хліба і вина;
28
и3 да дaстъ тебЁ бGъ t росы2 небeсныz и3 t тyка земли2, и3 мн0жество пшени1цы и3 вінA:
29
нехай послужать тобі народи, і нехай поклоняться тобі племена; будь господарем над братами твоїми, і нехай поклоняться тобі сини матері твоєї; ті, що проклинають тебе, — прокляті; ті, що благословляють тебе, — благословенні!
29
и3 да пораб0таютъ тебЁ kзhцы, и3 да покл0нzтсz тебЁ кн‰зи, и3 бyди господи1нъ брaту твоемY, и3 покл0нzтсz тебЁ сhнове nтцA твоегw2: проклинazй тS пр0клzтъ, бlгословлszй же тS бlгословeнъ.
30
Як тільки Ісаак благословив Якова [сина свого], і як тільки вийшов Яків від лиця Ісаака, батька свого, Ісав, брат його, прийшов з полювання свого.
Приготував і він страву, і приніс батькові своєму, і сказав батькові своєму: встань, батьку мій, і поїж дичини сина твого, щоб благословила мене душа твоя.
31
Сотвори1 же и3 т0й снBди и3 принесE nтцY своемY, и3 речE nтцY: да востaнетъ nтeцъ м0й, и3 да ћстъ t л0ва сhна своегw2, ћкw да бlгослови1тъ мS душA твоS.
32
Ісаак же, батько його, сказав йому: хто ти? Він сказав: я син твій, первісток твій, Ісав.
І затремтів Ісаак дуже великим трепетом, і сказав: хто ж це, що дістав [мені] дичини і приніс мені, і я їв від усього, раніше ніж ти прийшов, і я благословив його? він і буде благословенний.
І сказав [Ісав]: чи не тому дано йому ім’я: Яків, що він запнув мене вже двічі? Він узяв первородство моє, і ось, тепер узяв благословення моє. І ще сказав [Ісав батькові своєму]: невже ти не залишив [і] мені благословення?
Ісаак відповів Ісаву: ось, я поставив його господарем над тобою і всіх братів його віддав йому в раби: обдарував його хлібом і вином; що ж я зроблю для тебе, сину мій?
Але Ісав сказав батькові своєму: невже, батьку мій, одне в тебе благословення? благослови і мене, батьку мій! І [оскільки Ісаак мовчав,] підняв Ісав голос свій і заплакав.
38
Речe же и3сavъ ко nтцY своемY: є3дA є3ди1но є4сть бlгословeніе ў тебє2, џтче; бlгослови2 ќбw и3 менE, џтче. Ўмили1вшусz же їсаaку, возопи2 глaсомъ вeліимъ и3сavъ и3 восплaкасz.
39
І відповів Ісаак, батько його, і сказав йому: ось, від багатства землі буде перебування твоє і від роси небесної звище;
39
Tвэщaвъ же їсаaкъ nтeцъ є3гw2, речE є3мY: сE, t тyка земли2 бyдетъ вселeніе твоE, и3 t росы2 небeсныz свhше:
40
і ти будеш жити мечем твоїм і будеш служити братові твоєму; прийде ж час, коли ти вчиниш опір і скинеш ярмо його з шиї твоєї.
І зненавидів Ісав Якова через благословення, яким благословив його батько його; і сказав Ісав у серці своїм: наближаються дні плачу за батьком моїм, і я вб’ю Якова, брата мого.
41
И# враждовaше и3сavъ на їaкwва њ бlгословeніи, и4мже бlгослови2 є3го2 nтeцъ є3гw2. Речe же и3сavъ во ўмЁ своeмъ: да прибли1жатсz днjе плaча nтцA моегw2, да бhхъ ўби1лъ їaкwва брaта моего2.
42
І переказані були Ревецці слова Ісава, старшого сина її; і вона послала, і покликала молодшого сина свого Якова, і сказала йому: ось, Ісав, брат твій, погрожує убити тебе;
доки вгамується гнів брата твого на тебе, і він забуде, що ти зробив йому: тоді я пошлю і візьму тебе звідти; для чого мені в один день позбутися обох вас?
45
и3 забyдетъ ±же є3мY сотвори1лъ є3си2, и3 послaвши приведY тS tтyду, да не когдA безчaдна бyду t nбои1хъ вaсъ въ дeнь є3ди1нъ.
46
І сказала Ревекка Ісааку: я життю не рада від дочок хеттейських; якщо Яків візьме дружину з дочок хеттейських, які ці, з дочок цієї землі, то для чого мені і життя?
46
Речe же ревeкка ко їсаaку: стужи1хъ си2 жи1знію моeю дщeрей рaди сынHвъ хеттeйскихъ: ѓще п0йметъ їaкwвъ женY t дщeрей земли2 сеS, то2 вскyю ми2 жи1ти;
Глава 28
1
І покликав Ісаак Якова і благословив його, і заповідав йому і сказав: не бери собі дружини з дочок ханаанських;
1
Призвaвъ же їсаaкъ їaкwва, бlгослови2 є3го2 и3 заповёда є3мY, глаг0лz: да не п0ймеши жены2 t дщeрей хананeйскихъ:
2
встань, піди в Месопотамію, в дім Вафуїла, батька матері твоєї, і візьми собі дружину звідти, з дочок Лавана, брата матері твоєї;
Бог же Всемогутній нехай благословить тебе, нехай розплодить тебе і нехай розмножить тебе, і нехай буде від тебе безліч народів,
3
бGъ же м0й да блгcви1тъ тS и3 возрасти1тъ тS и3 ўмн0житъ тS, и3 бyдеши въ собр†ніz kзhкwвъ:
4
і нехай дасть тобі благословення Авраама [батька мого], тобі і нащадкам твоїм з тобою, щоб тобі успадкувати землю подорожування твого, яку Бог дав Аврааму!
Ісав побачив, що Ісаак благословив Якова і благословляючи послав його в Месопотамію, взяти собі дружину звідти, і заповів йому, сказавши: не бери дружини з дочок ханаанських;
6
Ви1дэ же и3сavъ, ћкw бlгослови2 їсаaкъ їaкwва и3 послA въ месопотaмію сЂрскую поsти tтyду себЁ женY, є3гдA бlгослови2 є3го2 и3 заповёда є3мY, глаг0лz: да не п0ймеши жены2 t дщeрей хананeйскихъ.
7
і що Яків послухав батька свого і матері своєї і пішов у Месопотамію.
И# tи1де їaкwвъ t клaдzзz клsтвеннагw и3 и4де въ харрaнъ,
11
і прийшов на одне місце, і залишився там ночувати, тому що зайшло сонце. І взяв один із каменів того місця, і поклав собі під голову, і ліг на тому місці.
11
и3 њбрёте мёсто и3 ќспе тaмw, зaйде бо с0лнце: и3 взS t кaменіz мёста (тогw2) и3 положи2 въ возглaвіе себЁ, и3 спA на мёстэ џнэмъ.
12
І побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній.
12
И# с0нъ ви1дэ: и3 сE, лёствица ўтверждeна на земли2, є3sже главA досzзaше до небесE, и3 ѓгGли б9іи восхождaху и3 низхождaху по нeй:
13
І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака; [не бійся]. Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі і твоєму потомству;
13
гDь же ўтверждaшесz на нeй и3 речE: ѓзъ є4смь бGъ ґвраaма nтцA твоегw2 и3 бGъ їсаaка, не б0йсz: землS, и3дёже ты2 спи1ши на нeй, тебЁ дaмъ ю5 и3 сёмени твоемY:
14
і буде потомство твоє — як пісок земний; і поширишся ти до моря і на схід, і на північ, і на південь, і благословляться у тобі й у твоєму потомстві всі племена земні;
І побачив: ось, на полі колодязь, і там три отари дрібної худоби, що лежала біля нього, тому що із того колодязя напували отари. Над отвором колодязя був великий камінь.
2
Ўзрё же, и3 сE, клaдzзь на п0ли: и3 бsху тaмw три2 ст†да nвeцъ, почивaюще при нeмъ: t тогH бо клaдzзz напаsхусz стадA. Кaмень же вeлій бsше над8 ќстіемъ клaдzзz.
3
Коли збиралися туди всі отари, відвалювали камінь від отвору колодязя і напували овець; потім знову клали камінь на своє місце, на отвір колодязя.
3
И# собирaхусz тaмw вс‰ стадA: и3 tвалsху кaмень t ќстіz клaдzзz и3 напаsху џвцы: и3 пaки полагaху кaмень на ќстіи клaдzзz на мёстэ своeмъ.
4
Яків сказав їм [пастухам]: брати мої! звідки ви? Вони сказали: ми з Харрана.
4
Речe же и5мъ їaкwвъ: брaтіz, tкyду є3стE вы2; Nни1 же рёша: t харрaна є3смы2.
5
Він сказав їм: чи знаєте ви Лавана, сина Нахорового? Вони сказали: знаємо.
5
Речe же и5мъ: знaете ли лавaна сhна нахHрова; Nни1 же рёша: знaемъ.
6
Він ще сказав їм: чи здоровий він? Вони сказали: здоровий; і ось, Рахиль, дочка його, йде з вівцями.
6
Речe же и5мъ: здрaвствуетъ ли; Nни1 же рёша: здрaвствуетъ. И# сE, рахи1ль дщи2 є3гw2 и3дsше со nвцaми.
7
І сказав [Яків]: ось, день ще довгий; не час збирати худобу; напоїть овець і йдіть, пасіть.
Коли Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків, відвалив камінь від отвору колодязя і напоїв овець Лавана, брата матері своєї.
Лаван, почувши про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його і поцілував його, і ввів його в дім свій; і він розповів Лавану про все це.
Господь [Бог] побачив, що Лія була нелюбою, і відкрив утробу її, а Рахиль була неплідна.
31
Ви1дэвъ же гDь бGъ, ћкw ненави1дима бsше лjа, tвeрзе ложеснA є3S: рахи1ль же бsше непл0ды.
32
Лія зачала і народила [Якову] сина, і нарекла йому ім’я: Рувим, тому що сказала вона: Господь споглянув на моє нещастя [і дав мені сина], бо тепер буде любити мене чоловік мій.
32
И# зачaтъ лjа и3 роди2 сhна їaкwву: наречe же и4мz є3мY руви1мъ, глаг0лz: ћкw призрЁ гDь на моE смирeніе и3 дадe ми сhна: нн7э u5бо возлю1битъ мS мyжъ м0й.
33
І зачала [Лія] знову і народила [Якову другого] сина, і сказала: Господь почув, що я нелюба, і дав мені і цього. І нарекла йому ім’я: Симеон.
І зачала ще і народила сина, і сказала: тепер-то прилучиться до мене чоловік мій, тому що я народила йому трьох синів. Від цього наречено йому ім’я: Левій.
Рувим пішов під час жнив пшениці, і знайшов мандрагорові яблука в полі, і приніс їх Лії, матері своїй. І Рахиль сказала Лії [сестрі своїй]: дай мені мандрагорів сина твого.
14
И$де же руви1мъ въ дeнь жaтвы пшени1цы и3 њбрёте ћблwка мандраг0рwва на п0ли, и3 принесE | къ лjи мaтери своeй. Речe же рахи1ль къ лjи сестрЁ своeй: дaждь ми2 t мандраг0рwвъ сhна твоегw2.
15
Але [Лія] сказала їй: невже мало тобі заволодіти чоловіком моїм, що ти домагаєшся і мандрагорів сина мого? Рахиль сказала: так нехай він ляже з тобою в цю ніч, за мандрагори сина твого.
15
Речe же лjа: не дов0лно ли тебЁ, ћкw взzлA є3си2 мyжа моего2; є3дA и3 мандраг0ры сhна моегw2 в0змеши; Речe же рахи1ль: не тaкw: да бyдетъ сеS н0щи съ тоб0ю за мандраг0ры сhна твоегw2.
16
Яків прийшов з поля ввечері, і Лія вийшла йому назустріч і сказала: увійди до мене [сьогодні], тому що я купила тебе за мандрагори сина мого. І ліг він з нею в ту ніч.
16
Пріи1де же їaкwвъ съ п0лz въ вeчеръ, и3 и3зhде лjа во срётеніе є3мY и3 речE: ко мнЁ вни1деши днeсь: наsла бо тS є4смь за мандраг0ры сhна моегw2. И# бhсть съ нeю тоS н0щи.
17
І почув Бог Лію, і вона зачала і народила Якову п’ятого сина.
І сказав: признач собі нагороду від мене, і я дам [тобі].
28
раздэли2 мздY свою2 ў менє2, и3 дaмъ ти2.
29
І сказав йому [Яків]: ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя при мені;
29
Речe же їaкwвъ: ты2 вёси, ±же раб0тахъ тебЁ, и3 коли1кw бЁ скотA твоегw2 ў менє2:
30
бо мало було у тебе до мене, а стало багато; Господь благословив тебе з приходом моїм; коли ж я буду працювати для свого дому?
30
мaлw бо бЁ є3ли1кw твоегw2 ў менє2 и3 возрастE во мн0жество: и3 блгcви1 тz гDь пришeствіемъ мои1мъ: нн7э u5бо когдA сотворю2 и3 ѓзъ себЁ д0мъ;
31
І сказав [йому Лаван]: що дати тобі? Яків сказав [йому]: не давай мені нічого. Якщо тільки зробиш мені, що я скажу, то я знову буду пасти і стерегти овець твоїх.
31
И# речE къ немY лавaнъ: чт0 ти дaмъ; Речe же є3мY їaкwвъ: не дaси ми2 ничт0же: ѓще сотвори1ши ми2 глаг0лъ сeй, пaки пасти2 и4мамъ џвцы тво‰, и3 сохраню2:
32
Я пройду сьогодні через усю отару овець твоїх; відокрем з нього всяку худобу з цятками і з плямами, усяку тварину чорну із овець, також із плямами і з цятками з кіз. Така худоба буде нагородою мені [і буде моєю].
І буде говорити за мене перед тобою справедливість моя в наступний час, коли прийдеш подивитися нагороду мою. Усяка коза не з цятками і не з плямами, і з овець не чорна, крадене це в мене.
33
и3 послyшаетъ менE прaвда моS во ќтрешній дeнь, ћкw є4сть мздA моS пред8 тоб0ю: всE є4же ѓще не бyдетъ пестро2 и3 бэловaтое въ козaхъ, и3 пелeсо во nвцaхъ, за ўкрaденое бyдетъ мн0ю.
34
Лаван сказав [йому]: добре, нехай буде за твоїм словом.
34
Речe же є3мY лавaнъ: бyди по словеси2 твоемY.
35
І відокремив у той день козлів строкатих і з плямами, і всіх кіз із цятками і з плямами, усіх, на яких було трохи білого, і всіх чорних овець, і віддав у руки синам своїм;
І відокремлював Яків ягнят і ставив худобу лицем до строкатої і всієї чорної худоби Лаванової; і тримав свої отари окремо і не ставив їх разом з худобою Лавана.
40
Ѓгницы же разлучи2 їaкwвъ и3 постaви прsмw nвцaмъ nвнA бэловaтаго, и3 всsкое пeстрое во ѓгнцахъ: и3 разлучи2 себЁ стадA по себЁ, и3 не смэси2 си1хъ со nвцaми лавaновыми.
41
Кожного разу, коли зачинала худоба міцна, Яків клав пруття в коритах перед очима худоби, щоб вона зачинала перед пруттям.
41
Бhсть же во врeмz, въ нeже зачинaху џвцы во чрeвэ пріeмлющz, положи2 їaкwвъ жезлы2 пред8 nвцaми въ корhтэхъ, є4же зачинaти и5мъ по жезлHмъ:
42
А коли зачинала худоба слабка, тоді він не клав. І діставалася слабка худоба Лавану, а міцна Якову.
42
є3гдa же раждaху џвцы, не полагaше: бhша же неназнамен†ныz лавaнwвы, ґ знамен†ныz ї†кwвли.
43
І стала ця людина дуже, дуже багатою, і було в нього безліч дрібної худоби [і великої худоби], і рабинь, і рабів, і верблюдів, і ослів.
а батько ваш обманював мене і разів десять переміняв нагороду мою; але Бог не попустив йому зробити мені зло.
7
nтeцъ же вaшъ њби1дэ мS и3 и3змэни2 мздY мою2 десzти2 ѓгнцєвъ, но не дадE є3мY бGъ ѕлA сотвори1ти мнЁ.
8
Коли сказав він, що худоба з цятками буде тобі в нагороду, то худоба вся народжувалася з цятками. А коли він сказав: строкаті будуть тобі в нагороду, то вся худоба народжувала строкатих.
І відібрав Бог [усю] худобу у батька вашого і дав [її] мені.
9
И# tS бGъ вс‰ скоты2 nтцA вaшегw и3 дадE | мнЁ.
10
Одного разу в такий час, коли худоба зачинає, я глянув і побачив уві сні, і ось козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і плямами.
Ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: ось я.
11
И# речe ми ѓгGлъ б9ій во снЁ: їaкwве. Ѓзъ же рёхъ: чт0 є3сть;
12
Він сказав: зведи очі твої і подивися: усі козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і з плямами, бо Я бачу все, що Лаван робить з тобою;
Я Бог [Який явився тобі] у Вефилі, де ти возлив єлей на пам’ятник і де ти дав Мені обітницю; тепер встань, вийди з землі цієї і повернися в землю батьківщини твоєї [і Я буду з тобою].
І встав Яків, і посадив дітей своїх і дружин своїх на верблюдів,
17
Востaвъ же їaкwвъ, взS жєны2 сво‰ и3 дёти сво‰ на велблю1ды,
18
і взяв із собою всю худобу свою і все багатство своє, яке надбав, худобу власну його, яку він придбав у Месопотамії, [і все своє,] щоб іти до Ісаака, батька свого, в землю Ханаанську.
Яків відповів Лавану і сказав: я боявся, тому що я думав, не відняв би ти в мене дочок своїх [і все моє].
31
Tвэщaвъ же їaкwвъ речE къ лавaну: понeже ўбоsхсz: рёхъ бо, да не кaкw tи1меши дщє1ри тво‰ t менє2, и3 вс‰ мо‰.
32
[І сказав Яків:] у кого знайдеш богів твоїх, той не буде живим; при родичах наших дізнавайся, що [є твого] у мене, і візьми собі. [Але він нічого від нього не дізнався.] Яків не знав, що Рахиль [дружина його] украла їх.
32
И# речE їaкwвъ: ў негHже ѓще њбрsщеши б0ги тво‰, да не бyдетъ жи1въ пред8 брaтіею нaшею: ўзнавaй, что2 є4сть твоегw2 ў менє2, и3 возми2. И# не познA ў негw2 ничт0же: не вёдzше же їaкwвъ, ћкw рахи1ль женA є3гw2 ўкрадE |.
33
І ходив Лаван у намет Якова, і в намет Лії, і в намет двох рабинь, [і обшукував,] але не знайшов. І, вийшовши з намету Лії, ввійшов у намет Рахилі.
33
Вшeдъ же лавaнъ, њб8искA въ кyщи лjинэ, и3 не њбрёте. И# и3зhде и3з8 кyщи лjины, и3 њб8искA кyщу їaкwвлю и3 въ кyщи двои1хъ рабhнь, и3 не њбрёте. Вни1де же и3 въ кyщу рахи1лину.
34
Рахиль же взяла ідолів, і поклала їх під верблюже сідло і сіла на них. І обшукав Лаван увесь намет; але не знайшов.
34
Рахи1ль же взS јдwлы и3 положи2 w4ныz под8 сэдло2 велблю1же и3 сёде на ни1хъ,
35
Вона ж сказала батькові своєму: нехай не прогнівається господар мій, що я не можу встати перед тобою, тому що в мене звичайне жіноче. І [Лаван] шукав [у всьому наметі], але не знайшов ідолів.
35
и3 речE nтцY своемY: не и3мёй себЁ тsжкw, господи1не: не могY востaти пред8 тоб0ю, ћкw nбы6чнаz жє1нскаz ми2 сyть. И#скa же лавaнъ по всeй кyщи, и3 не њбрёте јдwлwвъ.
36
Яків розсердився і вступив у суперечку з Лаваном. І почав Яків говорити і сказав Лавану: яка провина моя, який гріх мій, що ти переслідуєш мене?
ти оглянув у мене усі речі [в домі моєму], що знайшов ти з усіх речей твого дому? покажи тут перед родичами моїми і перед родичами твоїми; нехай вони розсудять між нами обома.
роздертого звіром я не приносив до тебе, це був мій збиток; ти з мене стягував, чи вдень що пропадало, чи вночі пропадало;
39
ѕвэроsдины не принес0хъ къ тебЁ: ѓзъ воздаsхъ тебЁ t менє2 самaгw татбины6 дєннhz и3 татбины6 нwщнhz:
40
я знемагав удень від спеки, а вночі від холоду, і сон мій тікав від очей моїх.
40
бhхъ во дни2 жег0мь зн0емъ, и3 стyденію въ нощи2, и3 tхождaше с0нъ t џчію моє1ю:
41
Такі мої двадцять років у домі твоєму. Я служив тобі чотирнадцять років за двох дочок твоїх і шість років за худобу твою, а ти десять разів переміняв нагороду мою.
Якби не був зі мною Бог батька мого, Бог Авраама і страх Ісаака, ти тепер відпустив би мене ні з чим. Бог побачив недолю мою і працю рук моїх і заступився за мене вчора.
І відповів Лаван і сказав Якову: дочки — мої дочки; діти — мої діти; худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, це моє: чи можу я що зробити тепер з дочками моїми і з дітьми їхніми, які народжені ними?
Тепер укладімо союз я і ти, і це буде свідоцтвом між мною і тобою. [При цьому Яків сказав йому: ось, з нами немає нікого; дивися, Бог свідок між мною і тобою.]
І сказав Яків родичам своїм: наберіть каміння. Вони взяли каміння, і зробили пагорб, і їли [і пили] там на пагорбі. [І сказав йому Лаван: пагорб цей свідок сьогодні між мною і тобою.]
також: Мицпа, від того, що Лаван сказав: нехай наглядає Господь за мною і за тобою, коли ми розійдемося один від одного;
49
и3 видёніе, є4же речE: да ви1дитъ бGъ междY мн0ю и3 тоб0ю, ћкw tи1демъ дрyгъ t дрyга:
50
якщо ти будеш чинити лихе з дочками моїми, або якщо візьмеш дружин, крім дочок моїх, то, хоч немає людини між нами, [яка б бачила,] але дивись, Бог свідок між мною і між тобою.
цей пагорб свідок, і цей пам’ятник свідок, що ні я не перейду до тебе за цей пагорб, ні ти не перейдеш до мене за цей пагорб і за цей пам’ятник, для зла;
52
ѓще бо ѓзъ не прейдY къ тебЁ, нижE ты2 да прeйдеши ко мнЁ холмA сегw2 и3 столпA сегw2 со ѕл0бою:
53
Бог Авраамів і Бог Нахорів нехай судить між нами, Бог батька їхнього. Яків поклявся страхом батька свого Ісаака.
і є в мене воли й осли і дрібна худоба, і раби й рабині; і я послав сповістити про себе добродія мого [Ісава], щоб придбати [рабу твоєму] благовоління перед очима твоїми.
І сказав [Яків]: якщо Ісав нападе на один стан і поб’є його, то другий стан може врятуватися.
8
и3 речE їaкwвъ: ѓще пріи1детъ и3сavъ на є3ди1нъ п0лкъ и3 и3зсэчeтъ и5, бyдетъ вторhй п0лкъ во спасeніи.
9
І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Боже отця мого Ісаака, Господи [Боже], що сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою, і Я буду благодіяти тобі!
і скажіть: ось, і раб твій Яків [іде] за нами. Бо він сказав сам у собі: умилостивлю його дарами, що йдуть переді мною, і потім побачу лице його; можливо, і прийме мене.
Ісав сказав: у мене багато, брате мій; нехай буде твоє у тебе.
9
Речe же и3сavъ: сyть мнЁ мнHга, брaте: да бyдутъ тебЁ тво‰.
10
Яків сказав: ні, якщо я придбав благовоління в очах твоїх, прийми дар мій від руки моєї, тому що я побачив лице твоє, наче хто побачив лице Боже, і ти був доброзичливим до мене;
І сказав Сихем Еммору, батькові своєму, говорячи: візьми мені цю дівчину за дружину.
4
Речe же сmхeмъ ко є3ммHру nтцY своемY, глаг0лz: поими2 мнЁ nтрокови1цу сію2 въ женY.
5
Яків чув, що [син Емморів] збезчестив Діну, дочку його, але оскільки сини його були з худобою його в полі, то Яків мовчав, поки не прийшли вони.
5
Їaкwвъ же слhша, ћкw њскверни2 сhнъ є3ммHровъ дjну дщeрь є3гw2: сhнове же є3гw2 бsху со скоты6 є3гw2 на п0ли: премолчa же їaкwвъ, д0ндеже пріити2 и5мъ.
6
І вийшов Еммор, батько Сихемів, до Якова, поговорити з ним.
6
И#зhде же є3ммHръ nтeцъ сmхeмль ко їaкwву глаг0лати къ немY.
7
Сини ж Якова прийшли з поля, і коли почули, то засмутилися мужі ті й запалали гнівом, тому що безчестя зробив він Ізраїлю, переспавши з дочкою Якова, а так не можна робити.
7
Сhнове же ї†кwвли пріид0ша съ п0лz: є3гдa же ўслhшаша, смути1шасz мyжіе, и3 жaлостно и5мъ бhсть ѕэлw2, ћкw не лёпw сотвори2 во ї}ли, бhвъ со дщeрію їaкwвлею: и3 не бyдетъ си1це.
8
Еммор став говорити їм, і сказав: Сихем, син мій, приліпився душею до дочки вашої; дайте ж її за дружину йому;
і сказали їм [Симеон і Левій, брати Діни, сини Ліїні]: не можемо цього зробити, віддати сестру нашу за чоловіка, який необрізаний, тому що це безчесно для нас;
ці люди мирні з нами; нехай вони селяться на землі і промишляють на ній; земля ж ось простора перед ними. Станемо брати дочок їхніх собі за дружин і наших дочок віддавати за них.
21
человёцы сjи ми1рни сyть, съ нaми да населsтсz на земли2 и3 да кyплю дёютъ на нeй: землs же сE прострaнна пред8 ни1ми: дщє1ри и4хъ да п0ймемъ себЁ въ жєны2, и3 дщє1ри нaшz дади1мъ и5мъ:
22
Тільки за тієї умови ці люди погоджуються жити з нами і бути одним народом, щоб і в нас обрізана була вся чоловіча стать, як вони обрізані.
І послухалися Еммора і Сихема, сина його, всі, хто виходив з воріт міста його: і була обрізана вся чоловіча стать, — усі, що виходили з воріт міста його.
На третій день, коли вони хворіли, два сини Якова, Симеон і Левій, брати Діни, взяли кожен свій меч, і сміливо напали на місто, й умертвили всю чоловічу стать;
І сказав Яків Симеону і Левію: ви обурили мене, зробивши мене ненависним для [усіх] жителів цієї землі, для хананеїв і ферезеїв. У мене людей мало; зберуться проти мене, подолають мене, і знищений буду я і дім мій.
30
Речe же їaкwвъ къ сmмеHну и3 леvjи: ненави1стна мS сотвори1сте, ћкw ѕлY мнЁ бhти всBмъ живyщымъ на земли2, въ хананeахъ и3 ферезeахъ, ѓзъ же мaлъ є4смь числ0мъ: и3 собрaвшесz на мS и3зсэкyтъ мS, и3 и3стреблeнъ бyду ѓзъ и3 д0мъ м0й.
31
Вони ж сказали: а хіба можна чинити з сестрою нашою, як з блудницею!
31
Nни1 же рек0ша: ѓки блудни1цу ли воз8имёютъ сестрY нaшу;
Глава 35
1
Бог сказав Якову: встань, піди у Вефиль і живи там, і зроби там жертовник Богу, Який явився тобі, коли ти тікав від лиця Ісава, брата твого.
1
Речe же бGъ ко їaкwву: востaвъ взhди на мёсто веfи1ль, и3 живи2 тaмw, и3 сотвори2 тaмw жeртвенникъ бGу ћвльшемусz тебЁ, є3гдA бэжaлъ є3си2 t лицA и3сavа брaта твоегw2.
2
І сказав Яків дому своєму і всім, хто був з ним: киньте богів чужих, що знаходяться у вас, і очистіться, і перемініть одяг ваш;
І віддали Якову всіх богів чужих, що були в руках їх, і серги, що були у вухах їхніх, і закопав їх Яків під дубом, який поблизу Сихема. [І залишив їх невідомими навіть до нинішнього дня.]
І вирушили з Вефиля. [І розкинув він намет свій за вежею Гадер.] І коли ще залишалася деяка відстань землі до Ефрафи, Рахиль народила, і пологи її були тяжкими.
16
(*Востaвъ же (*їaкwвъ) t веfи1лz, и3 постaви кyщу свою2 дaлэе столпA гадeръ.) Бhсть же є3гдA прибли1жисz къ хаврafэ пріити2 до земли2 є3фрafа, роди2 рахи1ль и3 возбёдствова въ рождeніи:
17
Коли ж вона страждала в пологах, повитуха сказала їй: не бійся, бо і це тобі син.
І коли виходила з неї душа, бо вона вмирала, то нарекла йому ім’я: Беноні. Але батько його назвав його Веніаміном.
18
Бhсть же є3гдA њставлsше ю5 душA, ўмирaше бо, прозвA и4мz є3мY сhнъ болёзни моеS: nтeцъ же прозвA и4мz є3мY веніамjнъ.
19
І вмерла Рахиль, і похована була по дорозі у Ефрафу, тобто Вифлеєм.
19
Ќмре же рахи1ль, и3 погреб0ша ю5 на пути2 їпподр0ма є3фрafы: сіS є4сть виfлеeмъ:
20
Яків поставив над гробом її пам’ятник. Це надгробний пам’ятник Рахилі до цього дня.
20
и3 постaви їaкwвъ ст0лпъ на гр0бэ є3S: сeй є4сть ст0лпъ над8 гр0бомъ рахи1линымъ дaже до днE сегw2.
21
І вирушив [звідти] Ізраїль і розкинув намет свій за вежею Гадер.
21
И#зhде же tтyду ї}ль и3 постaви кyщу свою2 за столп0мъ гадeръ.
22
Під час перебування Ізраїля в тій країні, Рувим пішов і переспав з Валлою, наложницею батька свого [Якова]. І почув Ізраїль [і прийняв це зі смутком]. Синів же в Якова було дванадцять.
І прийшов Яків до Ісаака, батька свого, [бо він був ще живий,] у Мамре, у Кириаф-Арбу, тобто Хеврон [у землі Ханаанській,] де подорожували Авраам та Ісаак.
27
Пріи1де же їaкwвъ ко їсаaку nтцY своемY (є3щE жи1ву сyщу є3мY) въ мамврjю, во грaдъ п0льный: сeй є4сть хеврHнъ въ земли2 ханаaнстэй, и3дёже њбитA ґвраaмъ и3 їсаaкъ.
28
І було днів [життя] Ісаакового сто вісімдесят років.
28
Бhша же днjе їсаaкwвы, ±же поживE, сто2 џсмьдесzтъ лётъ:
29
І спустив Ісаак дух і помер, і приєднався до народу свого, будучи старим і насиченим життям; і поховали його Ісав і Яків, сини його.
І взяв Ісав дружин своїх і синів своїх, і дочок своїх, і всіх людей дому свого, й [усі] отари свої, і всю худобу свою, і все майно своє, яке він придбав у землі Ханаанській, і пішов [Ісав] в іншу землю від лиця Якова, брата свого,
Ці сини Рагуїла, сина Ісавового: старійшина Нахаф, старійшина Зерах, старійшина Шамма, старійшина Миза. Ці старійшини Рагуїлові в землі Едома; ці сини Васемафи, дружини Ісавової.
Ось царі, що царювали в землі Едома, раніше царювання царів у синів Ізраїлевих:
31
И# сjи цaріе цaрствовавшіи во є3дHмэ, прeжде цaрствованіz царeй во ї}ли:
32
царював у Едомі Бела, син Веорів, а ім’я міста його Дингава.
32
и3 цaрствова во є3дHмэ валaкъ, сhнъ веHровъ: и4мz же грaду є3гw2 деннавA.
33
І помер Бела, і зацарював після нього Іовав, син Зераха, з Восори.
33
Ќмре же валaкъ, и3 цaрь бhсть по нeмъ їwвaвъ, сhнъ зaринъ t вос0рры.
34
Помер Іовав, і зацарював після нього Хушам, із землі феманитян.
34
Ќмре же їwвaвъ, и3 цaрь бhсть по нeмъ ґсHмъ t земли2 fеманHни.
35
І помер Хушам, і запанував після нього Гадад, син Бедадів, який переміг мадіанитян на полі Моава; ім’я міста його Авиф.
35
Ќмре же ґсHмъ, и3 бhсть цaрь по нeмъ ґдaдъ сhнъ варaдовъ, и4же и3зсэчE мадіaма на п0ли мwaвли: и4мz же грaду є3гw2 гетfeмъ.
36
І помер Гадад, і зацарював після нього Самла з Масреки.
36
Ќмре же ґдaдъ, и3 цaрь бhсть по нeмъ самадA t массеккaса.
37
І помер Самла, і зацарював після нього Саул з Реховофа, що біля річки.
37
Ќмре же самадA, и3 цaрь бhсть по нeмъ саyлъ и3з8 роwвHfа, и4же є4сть бли1з8 рэки2.
38
І помер Саул, і зацарював після нього Баал-Ханан, син Ахбора.
38
Ќмре же саyлъ, и3 цaрь бhсть по нeмъ вааленнHнъ, сhнъ ґховHрь.
39
І помер Баал-Ханан, син Ахбора, і зацарював після нього Гадар [син Варадів]; ім’я міста його Пау; ім’я дружини його Мегетавеель, дочка Матреди, сина Мезагава.
39
Ќмре же вааленнHнъ сhнъ ґховHрь, и3 цaрь бhсть по нeмъ ґрaдъ, сhнъ варaдовъ: и3 и4мz грaду є3гw2 фогHръ, и4мz же женЁ є3гw2 метевеи1ль, дщeрь матраjfа, сhна мезоHвлz.
40
Ці імена старійшин Ісавових, за племенами їх, за місцями їх, за іменами їх, [за народами їх]: старійшина Фимна, старійшина Алва, старійшина Ієтеф,
Ось житіє Якова. Йосиф, сімнадцяти років, пас худобу [батька свого] разом із братами своїми, будучи отроком, з синами Валли і з синами Зелфи, дружин батька свого. І доносив Йосиф недобрі про них чутки до [Ізраїля] батька їх.
2
Сjи же р0ди ї†кwвли. ЇHсифъ же бsше седминaдесzти лётъ, пасhй џвцы nтцA своегw2 съ брaтіею своeю, ю4нъ сhй, съ сынми2 вaллы и3 съ сынми2 зeлфы, жeнъ nтцA своегw2: нанес0ша же на їHсифа ѕлY клеветY ко ї}лю nтцY своемY.
3
Ізраїль любив Йосифа більше за всіх синів своїх, тому що він був сином старости його, — і зробив йому різнобарвний одяг.
І бачив він ще інший сон і розповів його [батькові своєму і] братам своїм, говорячи: ось, я бачив ще сон: ось, сонце і місяць і одинадцять зірок поклоняються мені.
І він розповів батькові своєму і братам своїм; і насварив його батько його і сказав йому: що це за сон, який ти бачив? невже я і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі?
Брати його досаджували на нього, а батько його запам’ятав це слово.
11
Позави1дэша же є3мY брaтіz є3гw2: nтeцъ же є3гw2 соблюдE сл0во сіE.
12
Брати його пішли пасти худобу батька свого в Сихем.
12
Tид0ша же брaтіz є3гw2 пасти2 џвцы nтцA своегw2 въ сmхeмъ.
13
І сказав Ізраїль Йосифові: брати твої чи не пасуть у Сихемі? піди, я пошлю тебе до них. Він відповів йому: ось я.
13
И# речE ї}ль ко їHсифу: є3дA брaтіz тво‰ не пасyтъ въ сmхeмэ; грzди2, да послю1 тz къ ни6мъ. Речe же є3мY: сE, ѓзъ.
14
[Ізраїль] сказав йому: піди, подивися, чи здорові брати твої і чи ціла худоба, і принеси мені відповідь. І послав його з долини Хевронської; і він прийшов у Сихем.
І почув це Рувим і порятував його від рук їхніх, сказавши: не вб’ємо його.
21
Слhшавъ же руви1мъ, tS є3го2 и3з8 рyкъ и4хъ и3 речE: не ўбіeмъ є3го2 на души2.
22
І сказав їм Рувим: не проливайте крови; киньте його у рів, що у пустелі, а руки не накладайте на нього. Це говорив він [з тим наміром], щоб урятувати його від рук їхніх і повернути його до батька його.
22
Речe же и5мъ руви1мъ: не пролjйте кр0ве, ввeрзите є3го2 во є3ди1нъ t рвHвъ си1хъ, и5же въ пустhни, руки1 же не возложи1те на него2: (тщaшесz бо) ћкw да и3зhметъ є3го2 t рyкъ и4хъ и3 tдaстъ є3го2 nтцY своемY.
23
Коли Йосиф прийшов до братів своїх, вони зняли з Йосифа одежу його, одежу різнобарвну, яка була на ньому,
23
Бhсть же є3гдA пріи1де їHсифъ къ брaтіи своeй, совлек0ша со їHсифа ри1зу пeструю, ћже на нeмъ,
24
і взяли його і кинули його у рів; рів же той був порожнім; води в ньому не було.
24
и3 поeмше є3го2 вверг0ша въ р0въ: р0въ же т0щь, воды2 не и3мsше.
25
І сіли вони їсти хліб, і, глянувши, побачили, ось, іде з Галаада караван ізмаїльтян, і верблюди їхні несуть стираксу, бальзам і ладан: ідуть вони відвезти це в Єгипет.
І зібрались усі сини його і всі дочки його, щоб утішити його; але він не хотів утішитися і сказав: з печаллю зійду до сина мого в пекло. Так оплакував його батько його.
35
Собрaшасz же вси2 сhнове є3гw2 и3 дщє1ри и3 пріид0ша ўтёшити є3го2: и3 не хотsше ўтёшитисz, глаг0лz: ћкw сни1ду къ сhну моемY сётуz во ѓдъ. И# плaкасz њ нeмъ nтeцъ є3гw2.
36
Мадіанитяни ж продали його в Єгипті Потифару, царедворцеві фараона, начальникові охоронців.
36
Мадіaне же продaша їHсифа во є3гЂпетъ пентефрjю є3vнyху фараHнову, ґрхімагjру.
Глава 38
1
У той час Іуда відійшов від братів своїх і оселився поблизу одного одолламитянина, якому ім’я: Хира.
1
Бhсть же въ то2 врeмz, tи1де їyда t брaтіи своеS и3 пріи1де къ человёку нёкоему nдолламjтину, є3мyже и4мz їрaсъ:
2
І побачив там Іуда дочку одного хананеянина, якому ім’я: Шуа; і взяв її і ввійшов до неї.
І сказав Іуда Фамарі, невістці своїй [після смерти двох синів своїх]: живи вдовою в домі батька твого, доки підросте Шела, син мій. Тому що він сказав [у розумі своєму]: не помер би і він подібно до братів його. Фамар пішла і стала жити в домі батька свого.
11
Речe же їyда fамaри, невёстцэ своeй (по смeрти двY сынHвъ свои1хъ): сэди2 вдов0ю въ домY nтцA твоегw2, д0ндеже вели1къ бyдетъ силHмъ, сhнъ м0й. Речe бо (во ўмЁ си2): да не когдA ќмретъ и3 сeй, ћкоже и3 брaтіz є3гw2. Tшeдши же fамaрь, сэдsше въ домY nтцA своегw2.
12
Минуло багато часу, і померла дочка Шуї, дружина Іудина. Іуда, утішившись, пішов у Фамну до охоронців худоби його, сам і Хира, друг його, одолламитянин.
І зняла вона із себе одяг удівства свого, покрила себе покривалом і, закрившись, сіла біля воріт Енаїма, що на дорозі до Фамни. Бо бачила, що Шела виріс, і вона не дана йому за дружину.
14
Nнa же свeргши ри6зы вдовствA съ себє2, њблечeсz въ ри1зу лётнюю и3 ўкраси1сz, и3 сёде пред8 враты2 є3н†ни, ±же сyть на пути2 faмны: вёдzше бо, ћкw вели1къ бhсть силHмъ: сeй же не дадE є3S є3мY въ женY.
15
І побачив її Іуда і прийняв її за блудницю, тому що вона закрила лице своє. [І не впізнав її.]
15
И# ви1дэвъ ю5 їyда, возмнЁ ю5 блудни1цу бhти: покрh бо лицE своE, и3 не познA є3S.
16
Він повернув до неї і сказав: я увійду до тебе. Тому що не знав, що це невістка його. Вона сказала: що ти даси мені, якщо ввійдеш до мене?
16
Ўклони1сz же къ нeй путeмъ и3 речE є4й: попусти1 ми вни1ти къ себЁ. Не познa бо, ћкw невёстка є3мY є4сть. Nнa же речE: чт0 ми дaси, ѓще вни1деши ко мнЁ;
17
Він сказав: я надішлю тобі козеня з отари [моєї]. Вона сказала: чи даси ти мені заставу, поки пришлеш?
17
Џнъ же речE: ѓзъ тебЁ послю2 к0злище к0зъ t nвeцъ мои1хъ. Nнa же речE: ѓще дaси ми2 зал0гъ, д0ндеже при1шлеши.
18
Він сказав: яку дати тобі заставу? Вона сказала: печатку твою, і перев’язь твою, і тростину твою, що в руці твоїй. І дав він їй і ввійшов до неї; і вона зачала від нього.
18
Џнъ же речE: кjй зал0гъ тебЁ дaмъ; Nнa же речE: пeрстень тв0й и3 гри1вну, и3 жeзлъ и4же въ руцЁ твоeй. И# дадE є4й, и3 вни1де къ нeй, и3 зачA во ўтр0бэ t негw2.
19
І, вставши, пішла, зняла з себе покривало своє й одяглася в одяг удівства свого.
Іуда ж послав козеня через друга свого одолламитянина, щоб взяти заставу з руки жінки, але він не знайшов її.
20
Послa же їyда к0злище t к0зъ рук0ю пaстырz своегw2 nдолламjтина взsти зал0гъ t жены2, и3 не њбрёте є3S.
21
І запитав жителів того місця, говорячи: де блудниця, що була в Енаїмі при дорозі? Але вони сказали: тут не було блудниці.
21
Вопроси1 же мужeй мёста тогw2 и3 речE и5мъ: гдЁ є4сть блудни1ца бhвшаz во є3нaнэ на распyтіи; И# рёша: не бЁ здЁ блудни1ца.
22
І повернувся він до Іуди і сказав: я не знайшов її; та й жителі місця того сказали: тут не було блудниці.
22
И# возврати1сz ко їyдэ и3 речE: не њбрэт0хъ: и3 человёцы мёста тогw2 глаг0лютъ: нёсть здЁ блудни1цы.
23
Іуда сказав: нехай вона візьме собі, аби тільки не стали над нами сміятися; ось, я посилав це козеня, але ти не знайшов її.
23
Речe же їyда: да и4мать т†: но да не когдA посмэю1тсz нaмъ: ѓзъ ќбw послaхъ к0злище сіE, тh же не њбрёлъ є3си2.
24
Минуло близько трьох місяців, і сказали Іуді, говорячи: Фамар, невістка твоя, впала у блуд, і ось, вона вагітна від блуду. Іуда сказав: виведіть її, і нехай вона буде спалена.
24
Бhсть же по трeхъ мцcэхъ, повёдаша їyдэ, глаг0люще: соблуди2 fамaрь невёстка твоS, и3 сE, во ўтр0бэ и4мать t блудA. Речe же їyда: и3зведи1те ю5, и3 да сожгyтъ ю5.
25
Але коли повели її, вона послала сказати свекру своєму: я вагітна від того, чиї ці речі. І сказала: впізнавай, чия ця печатка і перев’язь і тростина.
25
Nнa же вед0ма послA къ свeкру своемY, глаг0лющи: t человёка, є3гHже сі‰ сyть, ѓзъ во ўтр0бэ и4мамъ. И# речE: познaй, чjй пeрстень и3 гри1вна и3 жeзлъ сeй.
26
Іуда впізнав і сказав: вона правіша за мене, тому що я не дав її Шелі, синові моєму. І не пізнавав її більше.
26
Познa же їyда и3 речE: њправдaсz fамaрь пaче менє2, ћкw не дaхъ є3S силHму сhну моемY. И# не приложи2 ктомY познaти ю5.
27
Під час пологів її виявилося, що в утробі у неї близнюки.
27
Бhсть же є3гдA раждaше, и3 бёста близнsта во ўтр0бэ є3S.
28
І під час пологів її з’явилася рука [одного]; і взяла повитуха і нав’язала йому на руку червону нитку, сказавши: цей вийшов першим.
28
Бhсть же въ рождeніи є3S, є3ди1нъ произнесE рyку: взeмши же бaба навzзA на рyку є3гw2 чeрвлень, глаг0лющи: сeй и3зhдетъ пeрвый.
29
Але він повернув руку свою; і ось, вийшов брат його. І вона сказала: як ти подолав собі перешкоду? І наречено йому ім’я: Фарес.
І з того часу, як він поставив його над домом своїм і над усім, що мав, Господь благословив дім єгиптянина заради Йосифа, і було благословення Господнє на всьому, що мав він у домі й у полі [його].
І звернула погляди на Йосифа дружина господаря його і сказала: спи зі мною.
7
И# бhсть по словесёхъ си1хъ, и3 возложи2 женA господи1на є3гw2 џчи сво‰ на їHсифа и3 речE: пребyди со мн0ю.
8
Але він відмовився і сказав дружині господаря свого: ось, господар мій не знає при мені нічого в домі, і все, що має, віддав у мої руки;
8
Џнъ же не хотsше и3 речE женЁ господи1на своегw2: ѓще господи1нъ м0й не вёсть менє2 рaди ничт0же въ домY своeмъ, и3 вс‰, є3ли6ка сyть є3мY, вдадE въ рyцэ мои2,
9
немає більшого за мене в домі цьому; і він не заборонив мені нічого, крім тебе, тому що ти дружина його; як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом?
покликала домашніх своїх і сказала їм так: подивіться, він привів до нас єврея насміхатися над нами. Він прийшов до мене, щоб лягти зі мною, але я закричала гучним голосом,
Одного разу виночерпію і хлібодару царя Єгипетського, замкненим у в’язниці, бачилися сни, кожному свій сон, обом в одну ніч, кожному сон особливого значення.
через три дні фараон піднесе голову твою і поверне тебе на місце твоє, і ти подаси чашу фараонову в руку його, за колишнім звичаєм, коли ти був у нього виночерпієм;
через три дні фараон зніме з тебе голову твою і повісить тебе на дереві, і птахи [небесні] будуть клювати плоть твою з тебе.
19
є3щE три2 днjе, и3 tи1метъ фараHнъ главY твою2 t тебє2 и3 повёситъ тS на дрeвэ, и3 и3з8zдsтъ пти6цы небє1сныz пл0ть твою2 t тебє2.
20
На третій день, день народження фараонового, зробив він вечерю для всіх слуг своїх і згадав він про головного виночерпія і головного хлібодара серед слуг своїх;
Уранці засмутився дух його, і послав він, і покликав усіх волхвів Єгипту і всіх мудреців його, і розповів їм фараон сон свій; але не було нікого, хто витлумачив би його фараону.
Йосифові було тридцять років від народження, коли він став перед лице фараона, царя Єгипетського. І вийшов Йосиф від лиця фараонового і пройшов по всій землі Єгипетській.
46
ЇHсифъ же бsше лётъ три1десzти, є3гдA предстA фараHну царю2 є3гЂпетскому. И#зhде же їHсифъ t лицA фараHнz и3 пр0йде всю2 зeмлю є3гЂпетскую.
47
Земля ж у сім років достатку принесла з одного зерна по жмені.
47
И# сотвори2 землS въ седми2 лётэхъ nби1лну жaтву.
48
І зібрав він усякий хліб семи років, які були [родючі] в землі Єгипетській, і поклав хліб у містах; у кожному місті поклав хліб полів, що оточують його.
І минули сім років достатку, що був у землі Єгипетській,
53
Минyша же сeдмь лётъ nби1лныхъ, ±же бhша въ земли2 є3гЂпетстэй,
54
і настали сім років голоду, як сказав Йосиф. І був голод по всіх землях, а в усій землі Єгипетській був хліб.
54
и3 начaша сeдмь лётъ глaдныхъ приходи1ти, ћкоже речE їHсифъ. И# бhсть глaдъ по всeй земли2: во всeй же земли2 є3гЂпетстэй бhша [пред8 глаг0ломъ си1мъ бhша въ є3ди1нэй ґлеxандрjйстэй не, но и3 то2 во вмэсти1телныхъ] хлёбы.
55
Але коли і вся земля Єгипетська почала терпіти голод, то народ почав волати до фараона про хліб. І сказав фараон усім єгиптянам: підіть до Йосифа і робіть, що він вам скаже.
55
И# взалкA всS землS є3гЂпетскаz: возопи1 же нар0дъ къ фараHну њ хлёбэхъ. Речe же фараHнъ всBмъ є3гЂптzнwмъ: и3ди1те ко їHсифу, и3 є4же речeтъ вaмъ, сотвори1те.
56
І був голод по всій землі; і відчинив Йосиф усі житниці, і став продавати хліб єгиптянам. Голод же посилювався в землі Єгипетській.
56
И# глaдъ бsше на лицы2 всеS земли2. Tвeрзе же їHсифъ вс‰ жи6тницы, и3 продаsше всBмъ є3гЂптzнwмъ:
57
І з усіх країн приходили в Єгипет купувати хліб у Йосифа, тому що голод посилився по всій землі.
57
и3 вс‰ страны6 прихождaху во є3гЂпетъ, куповaти ко їHсифу: њбдержaше бо глaдъ всю2 зeмлю.
Глава 42
1
І довідався Яків, що в Єгипті є хліб, і сказав Яків синам своїм: що ви дивитеся?
1
Ви1дэвъ же їaкwвъ, ћкw кyплz є4сть (пшени1цы) во є3гЂптэ, речE сынHмъ свои6мъ: почто2 не радитE;
2
І сказав: ось, я чув, що є хліб у Єгипті; підіть туди і купіть нам звідти хліба, щоб нам жити і не вмерти.
2
сE, слhшахъ, ћкw є4сть пшени1ца во є3гЂптэ: и3ди1те тaмw и3 купи1те нaмъ мaлw пи1щи, да жи1ви бyдемъ и3 не ќмремъ.
3
Десять братів Йосифових пішли купити хліба в Єгипті,
3
И#д0ша же брaтіz їHсифwвы дeсzть купи1ти пшени1цы во є3гЂпетъ.
4
а Веніаміна, брата Йосифового, не послав Яків з братами його, тому що сказав: не трапилося б з ним лиха.
4
Веніамjна же, брaта їHсифова, не tпусти2 съ брaтіею є3гw2, речe бо: да не когдA случи1тсz (на пути2) є3мY ѕло2.
5
І прийшли сини Ізраїлеві купувати хліб, разом з іншими, що прийшли, бо в землі Ханаанській був голод.
5
Пріид0ша же сhнове ї}лєвы купи1ти съ приходsщими: бsше бо глaдъ въ земли2 ханаaнстэй.
6
Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі.
6
ЇHсифъ же бsше кнsзь земли2: сeй продаsше всBмъ лю1демъ земли2 (тоS). Пришeдше же брaтіz їHсифwвы, поклони1шасz є3мY лицeмъ до земли2.
7
І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу.
7
Ви1дэвъ же їHсифъ брaтію свою2, познA: и3 tчуждaшесz и4хъ, и3 глаг0лаше и5мъ жeстокw, и3 речE и5мъ: tкyду пріид0сте; Nни1 же рёша: t земли2 ханаaнскіz купи1ти пи1щи.
8
Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його.
8
Познa же їHсифъ брaтію свою2: nни1 же не познaша є3гw2.
9
І згадав Йосиф сни, що снилися йому про них; і сказав їм: ви підглядачі, ви прийшли вигледіти наготу* землі цієї.
Він сказав їм: ні, ви прийшли вигледіти наготу землі цієї.
12
Речe же и5мъ: ни2, но пути6 земли2 (сеS) пріид0сте соглsдати.
13
Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало.
ось як ви будете випробувані: клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший брат ваш;
15
въ сeмъ kвитeсz: тaкw ми2 здрaвіz фараHнz, не и3зhдете tсю1ду, ѓще брaтъ вaшъ мeншій не пріи1детъ сёмw:
16
пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі.
І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога:
18
Речe же и5мъ въ дeнь трeтій: сіE сотвори1те, и3 жи1ви бyдете: бGа бо ѓзъ бою1сz:
19
якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших;
19
ѓще ми1рницы є3стE, брaтъ вaшъ да ўдeржитсz є3ди1нъ под8 стрaжею: сaми же и3ди1те и3 tвези1те кyпленую пшени1цу вaшу,
20
брата ж вашого меншого приведіть до мене, щоб виправдалися слова ваші і щоб не померти вам. Так вони і зробили.
20
и3 брaта вaшего мeншаго приведи1те ко мнЁ, и3 вBрна бyдутъ словесA в†ша: ѓще же ни2, ќмрете. И# сотвори1ша тaкw.
21
І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це.
21
И# речE кjйждо къ брaту своемY: є4й, во грэсёхъ бо є3смы2 брaта рaди нaшегw, ћкw презрёхомъ скорбёніе души2 є3гw2, є3гдA молsшесz нaмъ, и3 не послyшахомъ є3гw2: и3 сегw2 рaди пріи1де на ны2 скорбёніе сіE.
22
Рувим відповів їм і сказав: чи не говорив я вам: не грішіть проти отрока? але ви не послухалися; ось, кров його стягується.
22
Tвэщaвъ же руви1мъ, речE и5мъ: не рёхъ ли вaмъ, глаг0лz: не преwби1дите дётища; и3 не послyшасте менE: и3 сE, кр0вь є3гw2 взыскyетсz.
23
А того не знали вони, що Йосиф розуміє; бо між ними був перекладач.
23
Тjи же не вёдэша, ћкw разумёетъ їHсифъ: толмaчь бо междY и4ми бsше.
24
І відійшов від них [Йосиф] і заплакав. І повернувся до них, і говорив з ними, і, взявши з них Симеона, зв’язав його перед очима їхніми.
24
Tврати1всz же t ни1хъ, проплaкасz їHсифъ: и3 пaки пріи1де къ ни6мъ и3 речE и5мъ. И# поS сmмеHна t ни1хъ, и3 свzзA є3го2 пред8 ни1ми.
25
І наказав Йосиф наповнити мішки їхні хлібом, а срібло їх повернути кожному в мішок його, і дати їм запасів на дорогу. Так і зроблено з ними.
25
Повелё же їHсифъ нап0лнити сосyды и4хъ пшени1цы и3 возврати1ти сребро2 и4хъ комyждо во врeтище своE и3 дaти и5мъ брaшно на пyть. И# бhсть и5мъ тaкw.
26
Вони поклали хліб свій на ослів своїх, і пішли звідти.
26
И# возложи1вше пшени1цу на nслы2 сво‰, tид0ша tтyду.
27
І відкрив один із них мішок свій, щоб дати корму ослові своєму на ночівлі, і побачив срібло своє в отворі мішка його,
і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в мішку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами?
28
И# речE брaтіи своeй: возвращен0 ми є4сть сребро2, и3 сE, сіE во врeтищи моeмъ. И# ўжасeсz сeрдце и4хъ: и3 возмzт0шасz, дрyгъ ко дрyгу глаг0люще: что2 сіE сотвори2 бGъ нaмъ;
29
І прийшли до Якова, батька свого, у землю Ханаанську і розповіли йому все, що трапилося з ними, говорячи:
29
Пріид0ша же ко їaкwву, nтцY своемY, въ зeмлю ханаaню и3 повёдаша є3мY вс‰ случи6вшаzсz и5мъ, глаг0люще:
30
начальник над тією землею говорив з нами суворо і прийняв нас за підглядачів землі тієї.
І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть,
33
речe же нaмъ мyжъ господи1нъ земли2 (тоS): по семY ўвёмъ, ћкw ми1рницы є3стE: брaта є3ди1наго њстaвите здЁ ў менє2, ґ кyпленую пшени1цу д0му вaшему взeмше tиди1те
34
і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі.
34
и3 приведи1те ко мнЁ брaта вaшего мeншаго: и3 ўвёмъ, ћкw не соглzд†таи є3стE, но ћкw ми1рницы є3стE: и3 брaта вaшего tдaмъ вaмъ, и3 кyплю твори1те въ земли2.
35
Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися.
Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу.
38
Џнъ же речE: не п0йдетъ сhнъ м0й съ вaми, ћкw брaтъ є3гw2 ќмре, и3 т0й є3ди1нъ њстA: и3 случи1тсz є3мY ѕло2 на пути2, въ џньже ѓще п0йдете, и3 сведeте стaрость мою2 съ печaлію во ѓдъ.
Глава 43
1
Голод посилився на землі.
1
Глaдъ же њдолЁ на земли2.
2
І коли вони з’їли хліб, який привезли з Єгипту, тоді батько їхній сказав їм: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
Вони сказали: розпитував той чоловік про нас і про рід наш, говорячи: чи живий ще батько ваш? чи є у вас брат? Ми і розповіли йому за цими розпитами. Чи могли ми знати, що він скаже: приведіть брата вашого?
Іуда ж сказав Ізраїлю, батькові своєму: відпусти отрока зі мною, і ми встанемо і підемо, і живі будемо і не помрем і ми, і ти, і діти наші;
8
Речe же їyда ко ї}лю, nтцY своемY: tпусти2 џтрочища со мн0ю: и3 востaвше п0йдемъ, да жи1ви бyдемъ и3 не ќмремъ, и3 мы2 и3 ты2 и3 и3мёніе нaше:
9
я відповідаю за нього, з моїх рук вимагатимеш його; якщо я не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то залишусь я винним перед тобою в усі дні життя;
9
ѓзъ же возмY є3го2: t рукY моє1ю взыщи2 є3го2: ѓще не приведY є3гw2 къ тебЁ, и3 постaвлю є3го2 пред8 тоб0ю, грёшенъ бyду къ тебЁ вс‰ дни6:
10
якби ми не барилися, то вже сходили б двічі.
10
ѓще бо бhхомъ не ўмeдлили, ўжE возврати1лисz бы двaжды.
11
Ізраїль, батько їх, сказав їм: якщо так, то ось що зробіть: візьміть із собою плодів землі цієї і віднесіть у дарунок тому чоловікові трохи бальзаму і трохи меду, стиракси і ладану, фісташок і мигдалевих горіхів;
Бог же Всемогутній нехай дасть вам знайти милість у чоловіка того, щоб він відпустив вам і іншого брата вашого і Веніаміна, а мені якщо вже бути бездітним, то нехай буду бездітним.
14
бGъ же м0й да дaстъ вaмъ блгdть пред8 мyжемъ и3 tпyститъ брaта вaшего є3ди1наго, и3 веніамjна: ѓзъ бо ћкоже њбезчaдэхъ, њбезчaдэхъ.
15
І взяли ті люди дарунки ці, і срібла вдвічі взяли в руки свої, і Веніаміна, і встали, пішли в Єгипет і постали перед лицем Йосифа.
Йосиф, побачивши між ними Веніаміна [брата свого, сина матері своєї], сказав начальнику дому свого: введи цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, тому що зі мною будуть їсти ці люди опівдні.
16
Ви1дэ же и5хъ їHсифъ, и3 веніамjна брaта своего2 є3диномaтернz, и3 речE строи1телю д0му своегw2: введи2 мyжы (сі‰) въ д0мъ, и3 заколи2 t скотA, и3 ўгот0вай: со мн0ю бо ћсти и4мутъ мyжіе (сjи) хлёбъ въ полyдне.
17
І зробив чоловік той, як сказав Йосиф, і ввів чоловік той людей цих у дім Йосифів.
І злякалися люди ці, що ввели їх у дім Йосифів, і сказали: це за срібло, повернуте раніше у мішки наші, ввели нас, щоб причепитися до нас і напасти на нас, і взяти нас у рабство, і ослів наших.
18
Ви1дэвше же мyжіе, ћкw введ0ша и5хъ въ д0мъ їHсифовъ, рёша: сребрA рaди возвращeннагw во врeтищахъ нaшихъ пeрвэе, вв0дzтъ ны2, є4же бы њклеветaти нaсъ и3 нанести2 на ны2, да п0ймутъ нaсъ въ рабы6, и3 nслы2 нaшz.
19
І підійшли вони до начальника дому Йосифового, і стали говорити йому біля дверей дому,
19
Приступи1вше же къ человёку сyщему над8 д0момъ їHсифовымъ, рек0ша є3мY при вратёхъ д0му,
20
і сказали: послухай, господарю наш, ми приходили вже раніше купувати їжу,
і трапилося, що, коли прийшли ми на ночівлю і відкрили мішки наші, — ось срібло кожного в отворі мішка його, срібло наше за вагою його, і ми повертаємо його своїми руками;
21
бhсть же є3гдA пріид0хомъ на стaнъ и3 tрэши1хомъ врє1тища сво‰, и3 сE, сребро2 коегHждо во врeтищи є3гw2: т0е сребро2 нaше вёсомъ возврати1хомъ нн7э рукaми нaшими:
22
а для купівлі їжі ми принесли інше срібло в руках наших, ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші.
22
и3 сребро2 друг0е принес0хомъ съ соб0ю купи1ти пи1щи: не вёмы, кто2 вложи2 сребро2 во врє1тища н†ша.
23
Він сказав: будьте спокійні, не бійтеся; Бог ваш і Бог батька вашого дав вам скарб у мішках ваших; срібло ваше дійшло до мене. І привів до них Симеона.
23
Речe же и5мъ: ми1ръ вaмъ, не б0йтесz: бGъ вaшъ и3 бGъ nтє1цъ вaшихъ дадE вaмъ сокрHвища во врeтищахъ вaшихъ: ґ сребро2 вaше за пріsтое и3мёю. И# и3зведE къ ни6мъ сmмеHна:
24
І ввів той чоловік людей цих у дім Йосифів і дав води, і вони обмили ноги свої; і дав корму ослам їхнім.
І підняв очі свої [Йосиф], і побачив Веніаміна, брата свого, сина матері своєї, і сказав: це брат ваш менший, про якого ви говорили мені? І сказав: нехай буде милість Божа з тобою, сину мій!
29
Воззрёвъ же nчи1ма свои1ма їHсифъ, ви1дэ веніамjна брaта своего2 є3диномaтернz и3 речE: сeй ли є4сть брaтъ вaшъ ю3нёйшій, є3г0же рек0сте ко мнЁ привести2; И# речE: бGъ да поми1луетъ тS, чaдо.
30
І поспіхом вийшов Йосиф, тому що закипіла любов до брата його, і він готовий був заплакати, і вийшов він у внутрішню кімнату і плакав там.
30
Возмути1сz же їHсифъ: подви1жесz бо ўтр0ба є3гw2 њ брaтэ своeмъ, и3 и3скaше плaкати: вшeдъ же въ л0жницу, плaкасz тaмw.
31
І, умивши лице своє, ввійшов, і укріпився і сказав: подавайте страву.
І подали йому окремо, і їм окремо, і єгиптянам, які обідали з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти з євреями, тому що це мерзота для єгиптян.
32
И# предложи1ша є3мY є3ди1ному, и3 w4нымъ nс0бнw, и3 є3гЂптzнwмъ, и5же съ ни1мъ kдsху, nс0бнw: не можaху бо є3гЂптzне ћсти хлёба со є3врє1и: мeрзость бо є4сть є3гЂптzнwмъ (*всsкъ пастyхъ џвчій).
33
І сіли вони перед ним, первородний за первородством його, і молодший за молодістю його, і дивувалися ці люди один перед одним.
33
Сэд0ша же прsмw є3мY пeрвенецъ по старёйшинству своемY и3 мeншій по мeншеству своемY, и3 дивлsхусz мyжіе кjйждо ко брaту своемY:
34
І посилалися їм страви від нього, і частка Веніаміна була вп’ятеро більшою за частки кожного з них. І пили, і доволі пили вони з ним.
34
и3 взsша ч†сти t негw2 къ себЁ: вsщшаz же бhсть чaсть веніамjнова пaче всёхъ частeй пzтери1цею, нeже џныхъ: пи1ша же и3 ўпи1шасz съ ни1мъ.
Глава 44
1
І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
4
И#зшeдше же nни2 и3з8 грaда, не tид0ша далeче: и3 речE їHсифъ домострои1телю своемY: востaвъ гони2 в8слёдъ мужeй и3 пости1гни и5хъ, и3 рцы2 и5мъ: что2 ћкw воздaсте (*ми2) ѕл†z за благ†z;
5
Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
5
вскyю ўкрад0сте чaшу мою2 срeбрzну; не сіs ли є4сть, и3з8 неsже піeтъ господи1нъ м0й; џнъ же и3 волхвовaніемъ волхвyетъ въ нeй: ѕл†z соверши1сте, ±же сотвори1сте.
6
Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.
6
Њбрётъ же и5хъ, речE и5мъ по словесeмъ си6мъ.
7
Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
7
Nни1 же рёша є3мY: вскyю глаг0летъ господи1нъ словесA сі‰; не бyди рабHмъ твои6мъ сотвори1ти по словеси2 семY:
8
Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і знайшлася чаша в мішку Веніаміновому.
12
И#зыскa же t старёйшагw зачeнъ, д0ндеже пріи1де до мeншагw, и3 њбрёте чaшу во врeтищи веніамjни.
13
І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.
13
И# растерзaша ри6зы сво‰, и3 возложи1ша кjйждо врeтище своE на nслS своE, и3 возврати1шасz во грaдъ.
14
І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.
14
Вни1де же їyда и3 брaтіz є3гw2 ко їHсифу, є3щE є3мY сyщу тY, и3 пад0ша пред8 ни1мъ на зeмлю.
15
Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?
15
Речe же и5мъ їHсифъ: что2 дёло сіE сотвори1сте; не вёдасте ли, ћкw нёсть волхвовaтель человёкъ, ћкоже ѓзъ;
16
Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
17
Речe же їHсифъ: не бyди ми2 сотвори1ти глаг0лъ сeй: мyжъ, ў негHже њбрётесz чaша, т0й бyдетъ ми2 рaбъ: вh же поиди1те въ цёлости ко nтцY своемY.
18
І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
18
Приступи1въ же къ немY їyда, речE: молю1 тz, господи1не, да речeтъ рaбъ тв0й сл0во пред8 тоб0ю, и3 не прогнёвайсz на рабA твоего2, ћкw ты2 є3си2 по фараHнэ:
19
Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
20
И# рёхомъ господи1ну: є4сть нaмъ nтeцъ стaръ, и3 џтрочищь на стaрость мeншій є3мY, ґ брaтъ є3гw2 ќмре, џнъ же є3ди1нъ њстaсz ў мaтере своеS, nтeцъ же возлюби2 є3го2.
21
Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
21
Тh же рeклъ є3си2 рабHмъ твои6мъ: приведи1те є3го2 ко мнЁ, да ви1жду є3го2.
22
Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
22
И# рёхомъ господи1ну: не возм0жетъ џтрочищь њстaвити nтцA своего2: ѓще же њстaвитъ nтцA, ќмретъ.
23
Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
23
Тh же рeклъ є3си2 рабHмъ твои6мъ: ѓще не пріи1детъ брaтъ вaшъ мeншій съ вaми, не приложитE ктомY ви1дэти лицA моегw2.
24
Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого.
Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
26
Мh же рек0хомъ: не возм0жемъ и3ти2: но ѓще брaтъ нaшъ мeншій и4детъ съ нaми, п0йдемъ: и4бо не возм0жемъ ви1дэти лицE мyжа, брaту нaшему мeншему не сyщу съ нaми.
27
І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;
28
и3 tи1де є3ди1нъ t менє2, и3 рек0сте, ћкw ѕвёремъ снэдeнъ бhсть, и3 не ви1дэхъ є3гw2 дaже до нн7э:
29
якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.
29
ѓще u5бо п0ймете и3 сего2 t лицA моегw2, и3 случи1тсz є3мY ѕло2 на пути2, и3 сведeте стaрость мою2 съ печaлію во ѓдъ.
30
Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,
30
Нн7э u5бо ѓще пойдY къ рабY твоемY, nтцy же нaшему, и3 џтрочища не бyдетъ съ нaми: (*душa же є3гw2 свsзана є4сть съ душeю сегw2,)
31
то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
31
и3 бyдетъ є3гдA ўви1дитъ џнъ не сyща џтрочища съ нaми, ќмретъ: и3 сведyтъ раби2 твои2 стaрость рабA твоегw2, nтцa же нaшегw, съ печaлію во ѓдъ:
32
При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
32
рaбъ бо тв0й t nтцA взS џтрочища, глаг0лz: ѓще не приведY є3го2 къ тебЁ и3 постaвлю є3го2 пред8 тоб0ю, грёшенъ бyду ко nтцY вс‰ дни6.
33
Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
33
Нн7э u5бо пребyду тебЁ рaбъ вмёстw џтрочища, рaбъ господи1ну: џтрочищь же да и4детъ съ брaтіею своeю:
34
бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого.
34
кaкw бо пойдY ко nтцY, џтрочищу не сyщу съ нaми; да не ви1жду ѕлhхъ, ±же њбрsщутъ nтцA моего2.
Глава 45
1
Йосиф не міг більш утримуватися при всіх, що стояли біля нього і закричав: виведіть від мене усіх. І не залишалося при Йосифові нікого, коли він відкрився братам своїм.
1
И# не можaше їHсифъ ўдержaтисz всBмъ предстоsщымъ є3мY, но речE: њтосли1те всёхъ t менє2. И# не предстоsше ни є3ди1нъ їHсифу, є3гдA познавaшесz брaтіи своeй.
2
І голосно заридав він, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів.
Тобі ж повеліваю сказати їм: зробіть це: візьміть собі з землі Єгипетської колісниці для дітей ваших і для дружин ваших, і привезіть батька вашого і прийдіть;
19
тh же заповёждь сі‰: взsти и5мъ колесни6цы t земли2 є3гЂпетскіz, дётемъ и4хъ и3 женaмъ и4хъ: и3 пои1мше nтцA своего2, пріиди1те:
20
і не шкодуйте речей ваших, бо найкраще з усієї землі Єгипетської дам вам.
20
и3 не пощади1те nчи1ма сосyдwвъ вaшихъ: вс‰ бо благ†z є3гЂпєтскаz вaмъ бyдутъ.
21
Так і зробили сини Ізраїлеві. І дав їм Йосиф колісниці за наказом фараона, і дав їм запас на дорогу,
21
Сотвори1ша же тaкw сhнове ї}лєвы: дадe же и5мъ їHсифъ колесни6цы по повелёнію фараHна царS (є3гЂпетска), и3 дадE и5мъ брaшно на пyть:
22
кожному з них він дав переміну одягу, а Веніаміну дав триста срібників і п’ять перемін одягу;
також і батькові своєму послав десять ослів, нав’ючених кращими здобутками єгипетськими, і десять ослиць, нав’ючених зерном, хлібом і припасами батькові своєму на дорогу.
І відпустив братів своїх, і вони пішли. І сказав їм: не сваріться на дорозі.
24
И# tпусти2 брaтію свою2. И# tид0ша. И# речE и5мъ: не гнёвайтесz на пути2.
25
І пішли вони з Єгипту, і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого,
25
И#зыд0ша же и3з8 є3гЂпта и3 пріид0ша въ зeмлю ханаaню ко їaкwву nтцY своемY
26
і сповістили його, сказавши: Йосиф [син твій] живий і тепер володарює над усією землею Єгипетською. Але серце його збентежилося, тому що він не вірив їм.
Коли ж вони переказали йому всі слова Йосифа, які він говорив їм, і коли побачив колісниці, що прислав Йосиф, щоб везти його, тоді ожив дух Якова, батька їх,
27
Глаг0лаша же є3мY вс‰ речє1ннаz t їHсифа, є3ли6ка речE и5мъ. Ўзрёвъ же колесни6цы, ±же послA їHсифъ, є4же взsти є3го2, њживE д¦ъ їaкwва, nтцA и4хъ,
28
і сказав Ізраїль: досить [цього для мене], ще живий син мій Йосиф; піду й побачу його, поки не помру.
І вирушив Ізраїль з усім, що в нього було, і прийшов у Вирсавію, і приніс жертви Богу батька свого Ісаака.
1
Востaвъ же ї}ль сaмъ и3 вс‰ с{щаz є3гw2, пріи1де ко клaдzзю клsтвенному и3 пожрE жeртву бGу nтцA своегw2 їсаaка.
2
І сказав Бог Ізраїлю у видінні нічному: Якове! Якове! Він сказав: ось я.
2
Речe же бGъ ко ї}лю въ видёніи н0щію, гlz: їaкwве, їaкwве. Џнъ же речE: чт0 є3сть;
3
Бог сказав: Я Бог, Бог батька твого; не бійся йти в Єгипет, тому що там породжу від тебе народ великий;
3
Џнъ же речE є3мY: ѓзъ є4смь бGъ nтцє1въ твои1хъ, не ўб0йсz и3зhти во є3гЂпетъ: въ kзhкъ бо вeлій сотворю1 тz тaмw:
4
Я піду з тобою в Єгипет, Я і виведу тебе назад. Йосиф своєю рукою закриє очі твої.
4
и3 ѓзъ сни1ду съ тоб0ю во є3гЂпетъ, и3 ѓзъ возведy тz до концA: и3 їHсифъ возложи1тъ рyки сво‰ на џчи твои2.
5
Яків вирушив з Вирсавії; і повезли сини Ізраїлеві Якова, батька свого, і дітей своїх, і дружин своїх на колісницях, які послав фараон, щоб привезти його.
5
Востa же їaкwвъ t клaдzзz клsтвеннагw, и3 взsша сhнове ї}лz nтцA своего2, и3 стzжaніе, и3 жєны2 сво‰ на колесни6цы, ±же послA їHсифъ, взsти є3го2:
6
І взяли вони худобу свою і майно своє, що придбали в землі Ханаанській, і прийшли в Єгипет, — Яків і весь рід його з ним.
Усіх душ, що прийшли з Яковом в Єгипет, що пішли зі стегон його, крім дружин синів Яковових, усього шістдесят шість душ.
26
Всёхъ же дyшъ вшeдшихъ со їaкwвомъ во є3гЂпетъ, ±же и3зыд0ша и3з8 чрeслъ є3гw2, кромЁ жeнъ сынHвъ їaкwвлихъ, всёхъ дyшъ шестьдесsтъ шeсть.
27
Синів Йосифа, які народилися у нього в Єгипті, дві душі. Всіх душ дому Яковового, що прийшли [з Яковом] у Єгипет, сімдесят [п’ять].
27
Сhнове же їHсифwвы, и5же бhша є3мY въ земли2 є3гЂпетстэй, дyшъ дeвzть: всёхъ дyшъ д0му їaкwвлz, ±же пріид0ша со їaкwвомъ во є3гЂпетъ, дyшъ сeдмьдесzтъ пsть.
28
Іуду послав він перед собою до Йосифа, щоб він показав шлях у Гесем. І прийшли в землю Гесем.
28
Їyду же послA пред8 соб0ю ко їHсифу срёсти є3го2 ў и3рHйска грaда въ земли2 рамессjйстэй.
29
Йосиф запряг колісницю свою і виїхав назустріч Ізраїлю, батькові своєму, в Гесем, і, побачивши його, упав на шию його, і довго плакав на шиї його.
29
Впрsгъ же їHсифъ колєсни1цы сво‰, и3зhде во срётеніе ї}лю, nтцY своемY, ко и3рwHну грaду: и3 kви1всz є3мY, нападE на вhю є3гw2 и3 плaкасz плaчемъ вели1кимъ.
30
І сказав Ізраїль Йосифові: помру я тепер, побачивши лице твоє, бо ти ще живий.
30
И# речE ї}ль ко їHсифу: да ўмрY tнн7э, понeже ви1дэхъ лицE твоE: є3щe бо ты2 є3си2 жи1въ.
31
І сказав Йосиф братам своїм і дому батька свого: я піду, сповіщу фараона і скажу йому: брати мої і дім батька мого, які були в землі Ханаанській, прийшли до мене;
31
Речe же їHсифъ ко брaтіи своeй: шeдъ повёмъ фараHну и3 рекY є3мY: брaтіz мо‰ и3 д0мъ nтцA моегw2, и5же бhша въ земли2 ханаaни, пріид0ша ко мнЁ:
32
ці люди пастухи овець, бо скотарі вони; і дрібна і велика худоба своя, й усе, що у них, привели вони.
32
nни1 же сyть мyжіе пастуси2, мyжіе бо скотопитaтеліе бhша: и3 скоты2, и3 волы2, и3 вс‰ сво‰ привед0ша:
33
Якщо фараон покличе вас і скаже: яке заняття ваше?
то ви скажіть: ми, раби твої, скотарями були від юности нашої донині, і ми і батьки наші, щоб вас оселили в землі Гесем. Тому що мерзота є для єгиптян усякий пастух овець.
34
рцhте: мyжіе скотопитaтеліе є3смы2, раби2 твои2, и3здётска дaже до нн7э, и3 мы2 и3 nтцы2 нaши: да вселитeсz въ земли2 гесeмъ ґравjйстэй: мeрзость бо є4сть є3гЂптzнwмъ всsкъ пастyхъ џвчій.
Глава 47
1
І прийшов Йосиф і сповістив фараона і сказав: батько мій і брати мої, із дрібною і великою худобою своєю і з усім, що у них, прийшли з землі Ханаанської; і ось, вони в землі Гесем.
І сказали вони фараонові: ми прийшли пожити в цій землі, тому що немає пасовищ для худоби рабів твоїх, бо в землі Ханаанській сильний голод; отже, дозволь оселитися рабам твоїм у землі Гесем.
4
Рек0ша же фараHну: њбитaти въ земли2 пріид0хомъ, нёсть бо пaжити скотHмъ р†бъ твои1хъ: њдолё бо глaдъ на земли2 ханаaни: нн7э u5бо да всели1мсz раби2 твои2 въ земли2 гесeмъ.
5
І сказав фараон Йосифові: батько твій і брати твої прийшли до тебе;
земля Єгипетська перед тобою; на кращому місці землі осели батька твого і братів твоїх; нехай живуть вони в землі Гесем; і якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою.
6
сE, землS є3гЂпетскаz пред8 тоб0ю є4сть: на лyчшей земли2 посели2 nтцA твоего2 и3 брaтію твою2, да вселsтсz въ земли2 гесeмъ: ѓще же вёси, ћкw сyть въ ни1хъ мyжіе си1льніи, постaви и5хъ старBйшины скотHмъ мои6мъ. (Пріид0ша же во є3гЂпетъ ко їHсифу їaкwвъ и3 сhнове є3гw2: и3 ўслhша фараHнъ цaрь є3гЂпетскій).
7
І привів Йосиф Якова, батька свого, і представив його фараону; і благословив Яків фараона.
Речe же фараHнъ ко їaкwву: коли1кw лётъ днjй житіS твоегw2;
9
Яків сказав фараону: днів подорожування мого сто тридцять років; малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх.
І срібло вичерпалося в землі Єгипетській і у землі Ханаанській. Усі єгиптяни прийшли до Йосифа і говорили: дай нам хліба; навіщо нам помирати перед тобою, тому що срібло закінчилося у нас?
15
И# њскудЁ всE сребро2 t земли2 є3гЂпетскіz и3 t земли2 ханаaнскіz: пріид0ша же вси2 є3гЂптzне ко їHсифу, глаг0люще: дaждь нaмъ хлёбы, и3 вскyю ўмирaемъ пред8 тоб0ю; скончaсz бо сребро2 нaше.
16
Йосиф сказав: приганяйте худобу вашу, і я буду давати вам [хліб] за худобу вашу, якщо срібло закінчилося у вас.
16
Речe же и5мъ їHсифъ: пригони1те скоты2 вaшz, и3 дaмъ вaмъ хлёбы за скоты2 вaшz, ѓще скончaсz сребро2 вaше.
17
І приганяли вони до Йосифа худобу свою; і давав їм Йосиф хліб за коней, і за отари дрібної худоби, і за стада великої худоби, і за ослів; і постачав їм хліб у той рік за всю худобу їхню.
17
Пригнaша же скоты2 сво‰ ко їHсифу, и3 дадE и5мъ їHсифъ хлёбы за к0ни и3 за џвцы, и3 за волы2 и3 за nслы2, и3 прекорми2 и5хъ хлёбами за вс‰ скоты2 и4хъ въ т0мъ лётэ.
18
І минув цей рік; і прийшли до нього на другий рік і сказали йому: не приховаємо від господаря нашого, що срібло вичерпалося і стада худоби нашої у господаря нашого; нічого не залишилося у нас перед господарем нашим, крім тіл наших і земель наших;
18
Прeйде же то2 лёто, и3 пріид0ша къ немY во втор0е лёто и3 рек0ша є3мY: да не кaкw поги1бнемъ t господи1на нaшегw; ѓще бо скончaсz сребро2 нaше, и3 и3мёніе и3 скоты2 пред8 тоб0ю, господи1не, и3 не њстaсz нaмъ пред8 господи1номъ нaшимъ, т0чію є3ди1но тёло и3 землS нaша:
19
для чого нам гинути на очах твоїх, і нам і землям нашим? купи нас і землі наші за хліб, і ми з землями нашими будемо рабами фараону, а ти дай нам насіння, щоб нам бути живими і не вмерти, і щоб не спустошилася земля.
19
да не ќмремъ u5бо пред8 тоб0ю, и3 землS њпустёетъ, купи2 нaсъ и3 зeмлю нaшу хлёбами: и3 бyдемъ мы2 и3 землS нaша раби2 фараHну: дaждь сёмz, да посёемъ и3 жи1ви бyдемъ, и3 не ќмремъ, и3 землS не њпустёетъ.
20
І купив Йосиф усю землю Єгипетську для фараона, тому що продали єгиптяни кожен своє поле, бо голод долав їх. І дісталася земля фараону.
І зробив він народ рабами від одного кінця Єгипту до іншого.
21
И# лю1ди пораб0ти є3мY въ рабы6, t крaz предBлъ є3гЂпетскихъ дaже до краeвъ,
22
Тільки землі жерців не купив [Йосиф], тому що жерцям від фараона виділена була ділянка, і вони годувалися зі своєї ділянки, яку дав їм фараон; тому і не продали землі своєї.
22
кромЁ земли2 жрeческіz т0кмw, тоs бо не купи2 їHсифъ: даsніемъ бо дадE въ дaръ жерцє1мъ фараHнъ, и3 kдsху даsніе, є4же дадE и5мъ фараHнъ: сегw2 рaди не продaша земли2 своеS.
23
І сказав Йосиф народу: ось, я купив тепер для фараона вас і землю вашу; ось вам насіння, і засівайте землю;
23
Речe же їHсифъ всBмъ є3гЂптzнwмъ: сE, купи1хъ вaсъ и3 зeмлю вaшу днeсь фараHну: возми1те себЁ сёмена и3 сёйте на земли2:
24
коли будуть жнива, віддавайте п’яту частину фараону, а чотири частини залишаться вам на засівання поля, на прогодування вам і тим, хто в домах ваших, і на їжу дітям вашим.
24
и3 бyдутъ плоды2 є3S, и3 да дaсте пsтую чaсть фараHну, четhри же ч†сти бyдутъ вaмъ самBмъ въ сёмена земли2 и3 на препитaніе вaмъ и3 всBмъ сyщымъ въ домёхъ вaшихъ.
25
Вони сказали: ти врятував нам життя; нехай знайдемо милість в очах господаря нашого і нехай будемо рабами фараона.
І поставив Йосиф за закон землі Єгипетській, навіть до цього дня: п’яту частину давати фараонові, за винятком тільки землі жерців, яка не належала фараонові.
26
И# ўстaви и5мъ їHсифъ зaповэдь дaже до сегw2 днE на земли2 є3гЂпетстэй пsтую чaсть даsти фараHну, кромЁ земли2 жрeческіz: тA т0чію не бsше фараHнz.
27
І жив Ізраїль у землі Єгипетській, у землі Гесем, і володіли вони нею, і плодилися, і дуже розмножились.
27
Всели1сz же ї}ль въ земли2 є3гЂпетстэй, на земли2 гесeмъ, и3 наслёдствоваше ю5: и3 возраст0ша, и3 ўмн0жишасz ѕэлw2.
28
І жив Яків у землі Єгипетській сімнадцять років; і було днів Якова, років життя його, сто сорок сім років.
І прийшов час Ізраїлю померти, і покликав він сина свого Йосифа і сказав йому: якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, поклади руку твою під стегно моє і клянись, що ти зробиш мені милість і правду, не поховаєш мене в Єгипті,
29
Прибли1жишасz же днjе ї}лю є4же ўмрeти, и3 призвA сhна своего2 їHсифа и3 речE є3мY: ѓще њбрэт0хъ благодaть пред8 тоб0ю, подложи2 рyку твою2 под8 стегно2 моE и3 сотвори1ши надо мн0ю ми1лость и3 и4стину, є4же не погребсти2 менE во є3гЂптэ,
30
щоб мені лягти з батьками моїми; винесеш мене з Єгипту і поховаєш мене в їхній гробниці. Йосиф сказав: зроблю за словом твоїм.
30
но да почjю со nтцы6 мои1ми: и3 и3знесeши мS и3з8 є3гЂпта, и3 погребeши мS во гр0бэ и4хъ. Џнъ же речE: ѓзъ сотворю2 по словеси2 твоемY.
31
І сказав: клянися мені. І клявся йому. І поклонився Ізраїль до узголів’я постелі*.
І нині два сини твої, які народилися тобі в землі Єгипетській, до мого прибуття до тебе в Єгипет, мої вони; Єфрем і Манассія, як Рувим і Симеон, будуть мої;
діти ж твої, які народяться від тебе після них, будуть твої; вони під ім’ям братів своїх будуть іменуватися в їхньому наслідді.
6
сhны же, ±же ѓще роди1ши по си1хъ, бyдутъ тебЁ: во и4мz брaтіи своеS призовyтсz ко жрeбіzмъ џныхъ:
7
Коли я йшов з Месопотамії, померла в мене Рахиль [мати твоя] у землі Ханаанській, по дорозі, не дійшовши трохи до Ефрафи, і я поховав її там по дорозі до Ефрафи, що нині Вифлеєм.
7
ѓзъ же є3гдA и3дsхъ t месопотaміи сЂрскіz, ќмре рахи1ль мaти твоS въ земли2 ханаaни, приближaющусz ми2 ко їпподр0му хаврafы земли2, є4же пріити2 во є3фрafу: и3 погреб0хъ ю5 на пути2 їпподр0ма: сeй є4сть виfлеeмъ.
8
І побачив Ізраїль синів Йосифа і сказав: хто це?
8
Ви1дэвъ же ї}ль сhны їHсифwвы, речE: что2 тебЁ сjи;
9
І сказав Йосиф батькові своєму: це сини мої, яких Бог дав мені тут. [Яків] сказав: підведи їх до мене, і я благословлю їх.
9
Речe же їHсифъ nтцY своемY: сhнове мои2 сyть, ±же дадe ми бGъ здЁ. И# речE їaкwвъ: приведи1 ми |, да благословлю2 и5хъ.
10
Очі ж Ізраїлеві притупилися від старости; не міг він бачити ясно. Йосиф підвів їх до нього, і він поцілував їх і обійняв їх.
10
Џчи же ї}лю тsжкw ви1дэста t стaрости, и3 не можaше ви1дэти: и3 прибли1жи и5хъ къ немY, и3 лобзA и5хъ, и3 њб8sтъ |.
11
І сказав Ізраїль Йосифу: не сподівався я бачити твоє лице; але ось, Бог показав мені і дітей твоїх.
11
И# речE ї}ль ко їHсифу: сE, лицA твоегw2 не лиши1хсz, и3 сE, показa ми бGъ и3 сёмz твоE.
12
І відвів їх Йосиф від колін його і поклонився йому лицем своїм до землі.
12
И# tведE и5хъ їHсифъ t колёнъ є3гw2, и3 поклони1шасz є3мY лицeмъ до земли2.
13
І взяв Йосиф обох [синів своїх], Єфрема у праву свою руку навпроти лівої Ізраїля, а Манассію в ліву навпроти правої Ізраїля, і підвів до нього.
Але Ізраїль простяг праву руку свою і поклав на голову Єфрема, хоча цей був менший, а ліву на голову Манассії. З наміром поклав він так руки свої, хоча Манассія був первістком.
14
Простeръ же ї}ль рyку деснyю, возложи2 на главY є3фрeмлю, сeй же бsше мeншій, ґ лёвую на главY манассjину, премэни1въ рyцэ,
15
І благословив Йосифа і сказав: Бог, перед Яким ходили батьки мої Авраам та Ісаак, Бог, Який пасе мене з тих пір, як я існую, до цього дня,
ангел, що визволяє мене від усякого зла, нехай благословить отроків цих; нехай буде на них наречене ім’я моє й ім’я батьків моїх Авраама та Ісаака, і нехай виростуть вони в безліч посеред землі.
16
ѓгGлъ, и4же мS и3збавлsетъ t всёхъ ѕHлъ, да блгcви1тъ дBтища сі‰, и3 прозовeтсz въ ни1хъ и4мz моE, и3 и4мz nтє1цъ мои1хъ, ґвраaма и3 їсаaка, и3 да ўмн0жатсz во мн0жество мн0гое на земли2.
17
І побачив Йосиф, що батько його поклав праву руку свою на голову Єфрема; і прикро було йому через це. І взяв він руку батька свого, щоб перекласти її з голови Єфрема на голову Манассії,
17
Ви1дэвъ же їHсифъ, ћкw возложи2 nтeцъ є3гw2 рyку деснyю свою2 на главY є3фрeмлю, тsжко є3мY kви1сz: и3 пріS їHсифъ рyку nтцA своегw2 tsти ю5 t главы2 є3фрeмли на главY манассjину,
18
і сказав Йосиф батькові своєму: не так, батьку мій, бо це — первісток; поклади на його голову праву руку твою.
18
и3 речE їHсифъ nтцY своемY: не тaкw, џтче: сeй бо (є4сть) пeрвенецъ, возложи2 рyку деснyю твою2 на главY є3гw2.
19
Але батько його не погодився і сказав: знаю, сину мій, знаю; і від нього народиться народ, і він буде великим; але менший його брат буде більшим за нього, і від сімені його народиться численний народ.
19
И# не хотsше, но речE: вёмъ, чaдо, вёмъ: и3 сeй бyдетъ въ лю1ди, и3 сeй вознесeтсz: но брaтъ є3гw2 мeншій б0лій є3гw2 бyдетъ, и3 сёмz є3гw2 бyдетъ во мн0жество kзhкwвъ.
20
І благословив їх у той день, говорячи: тобою буде благословляти Ізраїль, говорячи: Бог нехай вчинить тобі, як Єфрему і Манассії. І поставив Єфрема вище за Манассію.
але ти бушував, як вода, — не будеш мати переваги, бо ти зійшов на ложе батька твого, ти осквернив постіль мою, [на яку] зійшов.
4
досади1лъ є3си2 ћкw водA, да не воскипи1ши: возшeлъ бо є3си2 на л0же nтцA твоегw2, тогдA њскверни1лъ є3си2 постeлю, и3дёже возшeлъ є3си2.
5
Симеон і Левій брати, знаряддя жорстокости мечі їхні;
5
СmмеHнъ и3 леvjй брaтіz соверши1ста њби1ду t в0ли своеS:
6
в раду їх нехай не ввійде душа моя, і до зібрання їх нехай не прилучиться слава моя, бо вони у гніві своєму убили мужа і з примхи своєї перерізали жили тельця;
6
въ совётъ и4хъ да не пріи1детъ душA моS, и3 къ собрaнію и4хъ да не прилэпsтсz внyтрєннzz мо‰: ћкw во гнёвэ своeмъ и3зби1ста человёки, и3 въ п0хоти своeй прерёзаста жи6лы ю3нцA:
7
проклятий гнів їх, бо жорстокий, і розлюченість їх, тому що люта; розділю їх в Якові і розсію їх в Ізраїлі.
7
проклzтA ћрость и4хъ, ћкw ўп0рна, и3 гнёвъ и4хъ, ћкw њжесточи1сz: раздэлю2 и5хъ во їaкwвэ и3 разсёю и5хъ во ї}ли.
8
Іудо! тебе хвалитимуть брати твої. Рука твоя на хребті ворогів твоїх; поклоняться тобі сини батька твого.
від Бога батька твого, Який нехай і допоможе тобі, і від Всемогутнього, Який нехай і благословить тебе благословеннями небесними звище, благословеннями безодні, що лежить долі, благословеннями сосків і утроби,
благословеннями батька твого, які перевищують благословення гір давніх і приємності пагорбів вічних; нехай будуть вони на голові Йосифа і на тімені обраного між братами своїми.
Коли ж минули дні плачу по ньому, Йосиф сказав придворним фараона, говорячи: якщо я знайшов благовоління в очах ваших, то скажіть фараонові так:
4
Е#гдa же преид0ша днjе плaча, глаг0ла їHсифъ ко вельм0жамъ фараHнwвымъ, глаг0лz: ѓще њбрэт0хъ благодaть пред8 вaми, рцhте њ мнЁ во ќшы фараHну, глаг0люще:
5
батько мій закляв мене, сказавши: ось, я вмираю; у гробі моєму, який я викопав собі в землі Ханаанській, там поховай мене. І тепер хотів би я піти і поховати батька мого і повернутися. [Слова Йосифа переказали фараонові.]
І бачили жителі землі тієї, хананеї, плач у Горен-гаатаді, і сказали: великий плач цей у єгиптян! Тому наречено ім’я [місцю] тому: плач єгиптян, що при Йордані.
і віднесли його сини його в землю Ханаанську і поховали його в печері на полі Махпела, яку купив Авраам з полем у власність для поховання у Ефрона хеттеянина, перед Мамре.
так скажіть Йосифові: прости братам твоїм провину і гріх їх, оскільки вони зробили тобі зло. І нині прости провини рабів Бога батька твого. Йосиф плакав, коли йому говорили це.