Друк брошуроюВиконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Буття
Українською (п. Філарета)
Острозька Біблія, 1581р.
Глава 1
1
На початку створив Бог небо і землю.
1
И$ско'ни сътвори` б~ъ нб~о и^ ꙁ'емлю.
2
Земля ж була безвидна і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою.
І сказав Бог: нехай збереться вода, що під небом, в одне місце, і нехай з’явиться суша. І стало так. [І зібралася вода під небом у свої місця, і з’явилася суша.]
І сказав Бог: нехай вирощує земля зелень, траву, що сіє насіння за [родом і за подобою своєю, і] дерево плідне, що приносить за родом своїм плід, у якому насіння його на землі. І стало так.
11
И$ рече б~ъ, да прорасти'тъ ꙁемля` бы'лїе травно'е, сњю'ще сњмя по ро'дђ и^ по подобїю, и^ древо плодови'то творя'щее пло'дъ, е^мђже сњмя е^го въ
немъ по ро'дђ на ꙁемли`, и^ бы'сть та'ко”
12
І виростила земля зелень, траву, що сіє насіння за родом [і за подобою] її, і дерево [плідне], що приносить плід, у якому насіння його за родом його [на землі]. І побачив Бог, що це добре.
12
І$ и^ꙁнесе` ꙁемля` былїе травно'е, сњю'ще сњмя по ро'дђ и^ по подо'бїю и^ дре'во плодови'то ᲄворя'щее плодъ, е^мђже сњмя е^го въ не'мъ по ро'дђ на ꙁемли`, и^ ви'дњ б~ъ ја^ко добро`.
13
І був вечір, і був ранок: день третій.
13
и^ бы'сть ве'черᲆ и^ бысть ё%тро дн~ь тре'тїи”
14
І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років;
14
И$ рече б~ъ, да бђдђтъ свњти'ла на тве'рди нбsнњи, ѓ^свњща'ти ꙁе'млю, и раꙁлђча'ти ме'ждђ дн~емъ и^ ме'ждђ
но'щїю” И$ да бђдђтъ въ ꙁна'менїя и^ въ времена`, и^ въ дн~и и^ въ лњта”
15
і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так.
15
И$ да бђдђтъ въ просвњще'нїе на тве'рди нбsнњи, ја^ко свњти'ти по ꙁеMли` и^ бысть та'ко”
16
І створив Бог два світила великі: світило більше — для управління днем, і світило менше — для управління ніччю, і зорі;
І сказав Бог: нехай породить вода плазунів, душу живу; і птахи нехай полетять над землею, під твердю небесною. [І стало так.]
20
И$ ре'че б~ъ, да и^ꙁведђтъ во'ды, га'ды дш~ъ живы'хъ, и^ пти'цы лᲇта'юща на ꙁемли` по тве'рди нбsнњи, и^ бы'сть та'ко”
21
І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів, яких породила вода, за родом їх, і всякого птаха пернатого за родом його. І побачив Бог, що це добре.
І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі.
22
И$ блsви я& б~ъ гл~я, расти'теся и^ множи'теся, и^ напо'лните во'ды ја%же
въ мо'рњхъ, и^ пти'цы да ё^мно'жатся на ꙁемли`”
23
І був вечір, і був ранок: день п’ятий.
23
И$ бысть ве'черъ и^ бысть ё%тро дн~ь пя'тыи”
24
І сказав Бог: нехай родить земля душу живу за родом її, тварин і плазунів, і звірів земних за родом їх. І стало так.
24
И$ ре'че б~ъ, да и^ꙁведеT ꙁемля` дш~ђ жи'вђ по ро'дђ, четвероно'га и^ га'ды, и^ ѕвњря ꙁемли` по ро'дђ. и^ бы'сть та'ко,
25
І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре.
25
и^ сътвори` б~ъ, ѕвњ'ря ꙁе'мныа по ро'дђ и^ ско'ты по ро'дђ и^хъ, и^ вс^я га'ды ꙁемли` по ро'дђ иX” И$ ви'дњ б~ъ ја^ко добро`.
26
І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірами,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі.
26
И$ рече б~ъ, сътвори'мъ чл~ка по ѓ%браꙁђ на'шемђ, и^ по подо'бїю И$ да ѓ^блада'етᲆ ры'бами мор#ски'ми,
и^ пти'цами нбsными, и^ ѕвњ'рми и^ ско'ты, и^ все'ю ꙁемле'ю, и^ всњми га'ды пресмыка'ющимися по ꙁемли`.
27
І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх.
27
И сътвори` б~ъ чл~ка” По ѓ%браꙁђ бж~їю
сътвори` е^го” Мђжа и^ жен`ђ сътвори` и^х#”
28
І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і владарюйте над рибами морськими [і над звірами,] і над птахами небесними, [і над усякою худобою, і над усією землею,] і над усякою твариною, що плазує по землі.
і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробки землі,
5
и^ вся'к% ꙁла'къ се'лныи пре'жDе да'же бы'ти на ꙁемли`, и^ вся'кђ трав`ђ се'льнђ пре'жде да'же проꙁя'бнђти” Ни б^о ѓ^дожди` б~ъ на' ꙁемлю, и^ чл~къ не бя'ше дњ'лати ю&”
6
але пара піднімалася з землі й зрошувала усе лице землі.
6
И$сто'чникъ же и^схожDа'ше и^зъ ꙁемля`, и^ напая'ше вс^е лице` ꙁемли`”
7
І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою.
І сказав Господь Бог: не добре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, за його подобою.
18
И$ рече г~ь б~ъ, не добро` быти чл~кђ е^ді'номђ, сᲆтвори'м# е^мђ помо'щника по немђ`”
19
Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів [їх] до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй.
І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв.
І сказав Господь Бог змієві: за те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого;
Жінці сказав: примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою.
Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого;
І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер як би не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно.
ось, Ти тепер зганяєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я сховаюсь, і буду вигнанцем і мандрівцем на землі; і всякий, хто зустрінеться зі мною, уб’є мене.
І сказав йому Господь [Бог]: за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься всемеро. І зробив Господь [Бог] Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшись з ним, не убив його.
15
И$ ре'че е^мђ г~ь б~ъ, не та'ко, вся'къ ё^би'выи ка'ина се'дмь эTмще'нїи прїиметъ” И$ положи` г~ь б~ъ, зна'менїе на ка'инњ, е^же не ё^би'ти е^го, вся'комђ ѓ^брњта'ющемђ е^го.
16
І пішов Каїн від лиця Господнього й оселився в землі Нод, на схід від Едема.
Цилла також народила Тувалкаїна [Фовела], що був ковачем усякого знаряддя з міді і заліза. І сестра Тувалкаїна Ноема.
22
Се'лла же роди` џове'ла, се'и бя'ше млатобїецъ кова'чъ мњди и^ желњ'ꙁђ” Сестра' же џове'лова, ное^ма”
23
І сказав Ламех дружинам своїм: Ада і Цилла! послухайте голосу мого, дружини Ламехові! слухайте слова мої: я убив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі;
І пізнав Адам ще [Єву,] дружину свою, і вона народила сина, і нарекла йому ім’я: Сиф, тому що, [говорила вона,] Бог поклав мені інше сім’я, замість Авеля, якого убив Каїн.
25
Поꙁна' же а^да'мъ женђ` свою е%ввђ, и^ ꙁаче'нши роди` сн~а і^ и^менова` и%мя е^мђ си'фъ, гл~ющи, въскsри' бо ми б~ъ сњмя дрђго'е въ мњсто а%веля, е^гоже ё^би` ка'инъ”
26
У Сифа також народився син, і він нарік йому ім’я: Єнос; тоді почали призивати ім’я Господа [Бога].
У той час були на землі велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди.
4
и^споли'ни же бяхђ на ꙁемли` въ дн~и ѓ%ни” И$ потMо ја%коже въхожDахђ сн~ве бж~їи кᲆ дще'реM члчsким#, и рожDахђ себњ сїи, и^ тїи бя'хђ и^споли'ни, и^же эT вњка чл~вцы и^мени'ти”
5
І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно;
5
Ви'дњвъ же г~ь б~ъ, ја%ко ё^мно'жишася ꙁло'бы чл~вкомъ на ꙁемли`, и вся'къ кто` помышля'етъ въ срDцы своеM прилњжно на ꙁла'я вся` дн~и”
6
і розкаявся Господь, що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму.
6
І$ помысли б~ъ ја%ко сътвори` чл~вка на зеMли, и^ размы'сли”
7
І сказав Господь: знищу з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до худоби, і плазунів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх.
7
И$ рече да поᲄреблю` члв~ка е^гоже сътворих# эT земля`, эT члв~ка да'же и^ до ско'та, и^ эT га'дъ да`же и^ до пти'цъ нбsныхъ, ја%ко раꙁмы'слихъ и^же сотвори'хъ
8
Ной же придбав благодать перед очима Господа [Бога].
8
Но'е же ѓ^брњте блгDть прDе гм~ъ бг~м#.
9
Ось житіє Ноя: Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом.
Але з тобою Я укладу завіт Мій, і ввійдеш у ковчег ти, і сини твої, і дружина твоя, і дружини синів твоїх з тобою.
18
І$ поста'влю ꙁавњ T мо'и к тебњ`” Въни'дешиy въ ковче'гъ ты`, и^ сн~ве твои`, жена` твоя`, и^ жены` сн~въ твои'хᲆ с тобо'ю. и^ эT вся'кого ско'та,
19
Введи також у ковчег [з усякої худоби, і з усіх плазунів, і] з усіх тварин, і від усякої плоті по парі, щоб вони залишилися з тобою живими; чоловічої статі і жіночої нехай вони будуть.
З [усіх] птахів за родом їх, і з [усієї] худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, з усіх по парі ввійдуть до тебе, щоб залишилися живими [з тобою, чоловічої статі і жіночої].
також і з птахів небесних [чистих] по сім, чоловічої статі і жіночої, [і з усіх птахів нечистих по двоє, чоловічої статі і жіночої,] щоб зберегти сім’я для всієї землі,
3
эT пти'цъ же нбsныхᲆ чи'стыX, сеDмь сеDмь мђжескїи полъ и^ же'ньскїи. эT пти'цъ же нечи'стыхъ дво'е дво'е мђжескїи по'лᲆ и^ же'ньскїи, препиᲄа'ти племя` по все'и ꙁемли`”
4
тому що через сім днів Я буду лити дощ на землю сорок днів і сорок ночей; і винищу все, що існує, що Я створив, з лиця землі.
Бы'сть же по сеDми дн~їи вода` пото'пная на' ꙁеMлю.
11
В шестисотий рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий [27] день місяця, у цей день відкрилися усі джерела великої безодні, і вікна небесні розчинились;
Вони, і всі звірі [землі] за родом їх, і всяка худоба за родом її, і всі плазуни, що плазують по землі, за родом їх, і всі, що літають за родом їх, усі птахи, усі крилаті,
14
І$ всяк# ꙁвњ'рь по ро'дђ и^ всњ ско'ти по ро'дђ, и^ вся'къ гадъ дви'жђщїися на ꙁемли` по ро'дђ. и^ вся'ка пти'ца пер#на'тая по ро'дђ
15
і ввійшли до Ноя в ковчег по парі [чоловічої статі і жіночої] від усякої плоті, в якій є дух життя;
і ті, що ввійшли [до Ноя в ковчег] чоловічої і жіночої статі, від усякої плоті ввійшли, як повелів йому [Господь] Бог. І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег].
Знищились усі істоти, що були на поверхні [усієї] землі; від людини до худоби, і плазунів, і птахів небесних, усі були знищені на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним в ковчезі.
23
и^ потреби` вся` движђщая^ся и^же бя'хђ на лицы` всея` земля`. эT чл~ка до ско'та гаD же и^ пти'ць нбsныX, потреби'шася на ꙁемли`. и^ ѓ^ста` е^ді'нъ но'е, и^ сђщїи` съ ни'мъ вᲆ ковче'зњ,
24
Вода ж прибувала на землі сто п’ятдесят днів.
24
и^ стоя^ше вода` наD ꙁемле'ю рн~ дн~їи”
Глава 8
1
І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися.
1
И$ помянђ` б~ъ но'я, и^ вся'къ звњ'рь, и^ вся'къ ско'тъ, и^ вся` пти'ца, и^ вся` га'ды, и^же бя'хђ с ниM въ ковче'зњ. И наведе б~ъ вњтрᲆ на' землю и ё^ста вода`.
2
І закрилися джерела безодні і вікна небесні, і припинився дощ з неба.
але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег, тому що вода була ще на поверхні всієї землі; і він простягнув руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.
Шістсот першого року [життя Ноя] до першого [дня] першого місяця припинилася вода на землі; і відкрив Ной покрівлю ковчега і подивився, і ось, обсохла поверхня землі.
Й у другому місяці, до двадцять сьомого дня місяця, земля висохла.
14
Въ мsцъ же вторы'и, вᲆ кз~ дн~ь мsца исъше земля`”
15
І сказав [Господь] Бог Ною:
15
Ре'че г~ь б~ъ но'еви гл~я,
16
вийди з ковчега ти і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою;
16
и^ꙁы'иди и^с ковче'га ты`, и^ сн~ве твои`, жена твоя`, и^ же'ны сн~въ твои%хъ с тобо'ю”
17
виведи із собою всіх тварин, що з тобою, від усякої плоті, з птахів, і худоби, і всіх плазунів, що плазують по землі: нехай розійдуться вони по землі, й нехай плодяться і розмножуються на землі.
17
И$ вся'ка пло'ть эT птицъ и^ до ско'та, и^ вся'къ га'дъ дви'жђщїися по ꙁемли` и^ꙁведи` съ собо'ю, растњтеся и^ множи'теся на земли`”
18
І вийшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним;
І відчув Господь приємні пахощі, і сказав Господь [Бог] у серці Своєму: не буду більше проклинати землю за людину, тому що помисли серця людського — зло від юности його; і не буду більше знищувати усе живе, як Я зробив:
21
и` ѓ^боня` г~ь воню` бл~гоё^ханїя” И$ ре'че г~ь б~ъ, не приложђ ктомђ` прокля'ти ꙁе'млю ꙁа дњ'ла члчsка. ꙁане` прилежиT помышле'нїе чл~кђ прилњжно на зла'я эT ю%носᲄи е^го и^ того ради не приложђ кᲄомђ` ё^би'ти вся'кїя пло'ти живы'я, ја%же сътвори'хъ
22
надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.
22
вся` дн~и на ꙁемли`” Сњя'тва и^ жа'тва, зима`, и^ ꙁно'и, лњт'о, и^ ѓ%сень, дн~ь и^ но'щь не преста'нђт#”
Глава 9
1
І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, [і володійте нею];
нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони;
2
И$ сᲄра'хъ и^ тре'петъ ва'шъ да бђдет# на всњх'ъ звњ'рехъ ꙁе'мныхъ, и^ на всњ'хъ ско'техъ, на всњхъ птицахᲆ нбsныхъ, и^ на всњ'хъ дви'жђщихся по ꙁемли`, и^ на всњ'хъ ры'бахъ мо'рьскихъ, въ рђцњ` ваши въдаX я&”
3
все, що рухається, що живе, буде вам у їжу; як зелень трав’яну даю вам усе;
і з усякою душею живою, що з вами, із птахами і з худобою, і з усіма звірами земними, які у вас, з усіма, що вийшли з ковчега, з усіма тваринами земними;
Сим же і Яфет взяли одяг і, поклавши його на плечі свої, пішли задом і покрили наготу батька свого; обличчя їхні були повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого.
Ось племена синів Ноєвих, за родоводом їх, у народах їх. Від них пішли народи на землі після потопу.
32
си племена сн~въ но'евыX, по родђ и^хъ, по ја%ꙁы'комᲆ и%хъ, въ се'лехᲆ иX и^ въ стра'наX и^хъ, эT си'хъ разсњя^шася ѓ%строви странъ, на ꙁемли` по пото'пњ”
Глава 11
1
На всій землі була одна мова й один говір.
1
И$ бњ` вся земля ё^ста` е^ді'на и^ гла'съ е^ді'нъ всњм#.
2
Рухаючись зі сходу, вони знайшли в землі Сеннаар рівнину й оселилися там.
Арфаксад жив тридцять п’ять [135] років і породив [Каїнана. Після нарождення Каїнана Арфаксад жив триста тридцять років і породив синів і дочок і помер. Каїнан жив сто тридцять років, і породив] Салу.
12
А$рфаћа'д же жи'тъ лTњ рл~е, и^ роди` каи^на'на,
13
Після нарождення Сали Арфаксад [Каїнан] жив чотириста три [330] роки і породив синів і дочок [і помер].
І взяв Фарра Аврама, сина свого, і Лота, сина Аранового, онука свого, і Сару, невістку свою, дружину Аврама, сина свого, і вийшов з ними з Ура халдейського, щоб іти в землю Ханаанську; але, дійшовши до Харрана, вони зупинилися там.
І взяв Аврам з собою Сару, дружину свою, Лота, сина брата свого, і все майно, яке вони придбали, і всіх людей, яких вони мали в Харрані; і вийшли, щоб іти в землю Ханаанську; і прийшли в землю Ханаанську.
Звідти рушив він до гори, на схід від Вефиля; і поставив намет свій так, що від нього Вефиль був на захід, а Гай на схід; і зробив там жертовник Господу і закликав ім’я Господа [Який явився йому].
І сказав Аврам Лотові: нехай не буде розбрату між мною і тобою, і між пастухами моїми і пастухами твоїми, тому що ми родичі;
8
Ре'че же а^вра'мъ ло'тђ, да не бђ'детᲆ сва'ръ междђ мно'ю и^ тобо'ю, и^ меQдђ пастђхи` ᲄвои%ми, и^ ме'ждђ пастђхи` мои'ми, ја%ко чл~ка бра'та е^свњ себњ
9
чи не вся земля перед тобою? відділись же від мене: якщо ти ліворуч, то я праворуч; а якщо ти праворуч, то я ліворуч.
9
Не се' ли вся` ꙁемля` прDе тобо'ю, эTлђчи'ся ты` эT мене`, люботы` на' лᲇво а^ а%ꙁъ на' десно, люботы` на десно а^ а%ꙁъ на' лњво”
10
Лот звів очі свої і побачив усю околицю Йорданську, що вона, перш ніж знищив Господь Содом і Гоморру, вся до Сигора зрошувалася водою, як сад Господній, як земля Єгипетська;
Аврам став жити в землі Ханаанській; а Лот став жити у містах околиці і розкинув намети до Содома.
12
А$враM же всели'ся в ꙁе'млю ханаѓ%ньскђ” Лѓ'т# же всели'ся въ грDа предњлескᲆ, и^ всели'ся в содо'мъ”
13
Жителі ж содомські були злі і грішні перед Господом.
13
Чл~цы же и^же в содо'мњ зли`, и^ грњшни прDе бм~ъ ѕњло`”
14
І сказав Господь Авраму, після того як Лот відокремився від нього: зведи очі твої з місця, на якому ти тепер, подивися на північ і на південь, і на схід і на захід;
14
Ре'че же б~ъ кᲆ а^вра'мђ, ја%коже эTлђчи'ся ло'тъ эT него, вᲆꙁдви'гни ѓ%чи свои` и^ ви'ждь, эT мњста и^дњже ты` нн~њ е^си, к сњверђ и^ ко въсто'коM и^ къ мо'рю,
15
бо всю землю, що ти бачиш, Я дам тобі і нащадкам твоїм навіки,
пішли вони війною проти Бери, царя Содомського, проти Бирши, царя Гоморрського, Шинава, царя Адми, Шемевера, царя Севоїмського, і проти царя Бели, яка є Сигор.
І прийшов один з тих, хто уцілів, і сповістив Аврама єврея, який жив тоді біля діброви Мамре, аморреянина, брата Ешколу і брата Анеру, які були союзниками Аврамовими.
13
пришеD же е^ді'нъ эT и^сцелњвшиX повњда а^вра'мђ прише'лцђ” А$враM же жи'тъ ё^ дђба мам#врїя” А$море'и же бра'та е^схо'ля, и^ бра'та е^ё^на'ня, и^же бњша ро'тницы а^вра'мовы”
14
Аврам, почувши, що [Лот] родич його узятий у полон, озброїв рабів своїх, і народжених у домі його, триста вісімнадцять, і переслідував ворогів до Дана;
Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар.
1
Са'ра же жена` а^вра'мля, не ражда'ше е^мђ” Бя'ше же раба` ё^ нея` е^гљ=птяныни, се'и и%мя а^га'рᲆ,
2
І сказала Сара Авраму: ось, Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала; увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї. Аврам послухався слів Сари.
2
рече' же са'ра къ а^вра'мђ, с^е ꙁаключи' мя г~ь не ражда'ти, въни'ди ё%бо кᲆ рабњ` мое'и и^ роди'ши эT нея`”`” Послђша' же а^вра'мъ гл~анїя са'рина,
3
І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Агар, після десяти років перебування Аврамового в землі Ханаанській, і дала її Авраму, чоловіку своєму, за дружину.
І сказала Сара Авраму: в обра́зі моїй винен ти; я віддала служницю мою в надра твої; а вона, побачивши, що зачала, стала нехтувати мене; Господь нехай буде суддею між мною і між тобою.
і поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе;
І сказав Бог Авраамові: ти ж збережи завіт Мій, ти і нащадки твої після тебе в роди їх.
9
И$ рече б~ъ къ а^враа'мђ, т^ы же ꙁавњтъ мои сънабди`, и^ сњмя твое с тобо'ю въ родъ иX,
10
Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать;
Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі, народжене у домі і куплене за срібло в якого-небудь іноплемінника, який не від твого сімені.
Обов’язково нехай буде обрізаний народжений у домі твоєму і куплений за срібло твоє, і буде завіт Мій на тілі вашому завітом вічним.
13
И$ бђдеть ꙁавњтъ мои на плоти ва'шеи въ ꙁавњтъ вњ'ченъ”
14
Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у восьмий день], знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій.
Бог же сказав [Аврааму]: саме Сарра, дружина твоя, народить тобі сина, і ти наречеш йому ім’я: Ісаак; і укладу завіт Мій з ним завітом вічним [в тому, що Я буду Богом йому і] нащадкам його після нього.
І про Ізмаїла Я почув тебе: ось, Я благословлю його, і зроблю його плодовитим, і дуже, дуже розмножу; дванадцять князів народяться від нього; і Я породжу від нього великий народ.
І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх народжених у домі своїм і всіх куплених за срібло своє, всіх чоловічої статі людей дому Авраамового; і обрізав крайню плоть їх у той самий день, як сказав йому Бог.
І взяв олії і молока і теля приготоване, і поставив перед ними, а сам стояв біля них під деревом. І вони їли.
8
И$ взя масло, и^ млеко, и^ телеw, е^же пригото'ва, и^ посᲄави преD ни'ми и^ ја%до'ша, сам же стоя'ше преD ними. поD древомъ” И$ реко'ста къ немђ` гд^њ са'рра жена твоя`, ѓ^н же эTвњщавъ
9
І сказали йому: де Сарра, дружина твоя? Він відповів: тут, у наметі.
9
рече с^е въ хра'минњ”
10
І сказав один з них: Я знову буду в тебе у цей же час [у наступному році], і буде син у Сарри, дружини твоєї. А Сарра слухала при вході в намет, позаду його.
10
И рече с^е ѓ^бращᲆся прїидђ к тебњ, ѓ^ вре'мени семъ въ часᲇ, и^ родиT сн~ъ са'рра жена твоа`, са'рра же ёслы'ша преD две'рми храмины сђщи ꙁа нимъ”
11
Авраам же і Сарра були старі й у літах похилих, і звичайне у жінок у Сарри припинилося.
11
А$враа'м же и^ сар#ра стара бњста, жи'вши дн~и мно'гы, и^ минђ'ла бяше са'рры женская` не'мощъ,
12
Сарра внутрішньо розсміялася, сказавши: чи мені, коли я постаріла, мати цю втіху? і господар мій старий.
12
и^ посмњя'ся са'рра гл~ющи в себњ, не ё^бо бы'ло ми доселњ, се мQђ мо= стаr”
13
І сказав Господь Аврааму: чому це [сама в собі] розсміялася Сарра, сказавши: «невже я дійсно можу народити, коли я постаріла»?
тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд; і здійснить Господь над Авраамом [усе], що сказав про нього.
19
вњмъ ё^бо ја^ко скажетъ сн~омъ свои^мъ, и^ домђ свое^мђ по себњ, да сънабдя'тъ за'повњди г~а б~а твори'ти правдђ и^ сDђ” до'ндеже сътвори'тъ г~ь а^враа'мђ вс^е е^ли'ко гл~а к немђ”
20
І сказав Господь: крик содомський і гоморрський, великий він, і гріх їх, дуже тяжкий він;
може, є в цьому місті п’ятдесят праведників? невже Ти погубиш, і не пощадиш [усього] місця цього ради п’ятдесятьох праведників, [якщо вони перебувають] у ньому?
24
А$ще е^сть, н~, пра'веDныхъ въ градњ погђби'ши ли я&, не ѓ^ста'виши ли всякомђ градђ. н~. правеDныхъ ради, а^ще сђть в немъ,
25
не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим, щоб те саме було з праведником, що з нечестивим; не може бути від Тебе! Суддя всієї землі чи вчинить неправосудно?
можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже через недостачу п’яти Ти винищиш усе місто? Він сказав: не винищу, якщо найду там сорок п’ять.
28
да а^ще ё^бђ'детъ, эT н~, правеDныхъ е~. погђбиши л^и, м~е, ради правеDныхъ весь граD” И$ реq не погђблю`, аще ѓ^бря'щђ т^ђ, м~е”
29
Авраам продовжував говорити з Ним і сказав: можливо, знайдеться там сорок? Він сказав: не зроблю того і заради сорока.
І сказав Авраам: нехай не прогнівається Владика, що я буду говорити: може, знайдеться там тридцять? Він сказав: не зроблю, якщо знайдеться там тридцять.
30
И$ рече не погђблю` л~, ради” и^ рече, да чт^о е^ще гл~ю” г~и, а^ще ѓ^брящTђся иX, к~”
31
Авраам сказав: ось, я зважився говорити Владиці: можливо, знайдеться там двадцять? Він сказав: не знищу ради двадцяти.
31
И$ реq не погђблю`. к~ ради”
32
Авраам сказав: нехай не прогнівається Владика, що я скажу ще один раз: можливо, знайдеться там десять? Він сказав: не винищу заради десяти.
І пішов Господь, припинивши говорити з Авраамом; Авраам же повернувся у своє місто.
33
эTи^де же г~ь, ја%ко сконча гл~я къ а^враа'мђ, и^ а^враа'мъ ѓ^брати'ся на мњсто свое`”
Глава 19
1
І прийшли ті два ангели в Содом увечері, коли Лот сидів біля воріт Содома. Лот побачив, і встав, щоб зустріти їх, і поклонився лицем до землі
1
Прїйдоста же дв^а а^гг~ла въ содо'мъ вечеръ, ло'тъ же сњдя'ше преD вра'ты содомскыми, и^ е^гда` видњ и^хъ лоT въста` и^ срњте я&, и^ поклони'ся лицеM до ꙁемли`”
2
і сказав: господарі мої! зайдіть у дім раба вашого і ночуйте, й умийте ноги ваші, і встаньте вранці і підете дорогою своєю. Але вони сказали: ні, ми ночуємо на вулиці.
2
И$ рече с^е гдsїе ё^клони'теся въ домъ раба ва'шего, да почи'ета и^ ѓ^мы'ета ноѕњ ваши, ѓ^свњтша же и^зы'дета на пђть свой, Рњша же н^и ё^бо на стъгнах#, почи'евњ”
3
Він же дуже умовляв їх; і вони пішли до нього і зайшли в дім його. Він зробив їм частування і спік прісні хліби, і вони їли.
Ще не лягли вони спати, як міські жителі, содомляни, від молодого до старого, весь народ з усіх кінців міста, оточили будинок
4
преD спа'нїемъ” Мђ'жїе же града содо'мска ѓ^быдоша до'мъ е^го эT юнот# даже и^ до ста'рецъ, весь нароD въкђпᲇ
5
і викликали Лота і говорили йому: де люди, які прийшли до тебе на ніч? виведи їх до нас; ми пізнаємо їх.
5
і^ и^ꙁ#зыва'хђ ло'та и^ гл~ахђ къ немђ, где е^ста мђжа ја%же прїидоста к тебᲇ но'щїю, и^ꙁведи я` к на'мъ, да бђдемъ с ни'ми
6
Лот вийшов до них до входу, і замкнув за собою двері,
6
и^зшеD же лотъ преD две'ри къ нимъ, двери же ꙁатвори` за собо'ю
7
і сказав [їм]: брати мої, не робіть зла;
7
и^ рече и^мъ, никакоже братїа не дњи'те, е^ста
8
ось у мене дві дочки, що не пізнали чоловіка; краще я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам завгодно, тільки людям цим не робіть нічого, тому що вони прийшли під дах дому мого.
Але вони сказали [йому]: йди сюди. І сказали: ось прийшлий, і хоче судити? тепер ми гірше вчинимо з тобою, ніж з ними. І дуже приступали до людини цієї, до Лота, і підійшли, щоб виламати двері.
9
И$ рњша эTи^ди эTселњ, пришеl е^си сњмо, ё^ наs ѓ^бита'ти, а^ не сђда` сђди'ти” нн~њ б^отя бо'лее ё^бїемъ нежели ѓ^ны” И$ наси'лїе творяхђ лотђ ѕњло, и^ пристђпи'ша да разби'ютъ две'ри”
10
Тоді мужі ті простягли руки свої і ввели Лота до себе в дім, і двері [дому] замкнули;
І вийшов Лот, і говорив із зятями своїми, які брали за себе дочок його, і сказав: встаньте, вийдіть із цього місця, бо Господь винищить це місто. Але зятям його здалося, що він жартує.
Коли зійшла зоря, ангели почали прискорювати Лота, говорячи: встань, візьми дружину твою і двох дочок твоїх, які в тебе, щоб не загинути тобі за беззаконня міста.
15
ниM. ја^коже ё%тро бысть тща'хђ а^гг~ли лота гл~ще, въстав# пои^ми` женђ твою` и^ двњ дще'ри твои` ја%же и%маши, і^ и^ꙁы'иди да не и^ ты` поги'бнеши въ безако'нїи града,
16
І оскільки він барився, то мужі ті [ангели], з милости до нього Господньої, взяли за руку його і дружину його, і двох дочок його, і вивели його і поставили його за містом.
Коли ж вивели їх геть, то один з них сказав: спасай душу свою; не оглядайся назад і ніде не зупиняйся в околиці цій; спасайся на горі, щоб тобі не загинути.
17
И$ быs егда` и^зведоша я& вонъ, и^ рњ'ста спасай и^ спс~и дш~ђ твою, не ѓ^ꙁира'ися въспять, н^и посто'и въ всемъ предњлњ семᲆ. н^о въ горњ сп~се'шися, да и тя^ сїе не ѓ^бы'идетъ”
18
Але Лот сказав їм: ні, Владико!
18
Рече же лотъ к ни'ма, молю' тя г~и,
19
ось, раб Твій знайшов благовоління перед очима Твоїми, і велика милість Твоя, яку Ти зробив зі мною, що врятував життя моє; але я не можу спасатися на горі, щоб не застигло мене лихо і я не вмер;
19
е^лмаже ѓ^брњ'те рабъ ᲄвои блгDть преD тобо'ю, и^ ёвели'чи правдђ твою ю'же сᲆтвори мнњ, да живетъ дш~а моа” А$ꙁ же не могђ` цњлити до горы` е^гда` пости'гнеT ѕло и^ ё^мрђ, с^е блиZ е^сть
20
ось, ближче тікати у це місто, воно ж мале; побіжу я туди, — воно ж мале; і збережеться життя моє [заради Тебе].
І напоїли батька свого вином у ту ніч; і ввійшла старша і спала з батьком своїм [у ту ніч]; а він не знав, коли вона лягла і коли встала.
33
Оу^пои'ста же эTц~а свое^го вино'мъ на тђю нощᲆ, и^ пришеDши старᲇ'ишая быs съ эTц~еM своиM, тои` нощи, ѓ%нже не раꙁђмњ е^гда и^стреꙁви'ся, и^же бы'въ с нею и^ въста`”
34
На другий день старша сказала молодшій: ось, я спала вчора з батьком моїм; напоїмо його вином і в цю ніч; і ти ввійди, спи з ним, і відродимо від батька нашого плем’я.
І сказав Авраам про Сарру, дружину свою: вона сестра моя. [Тому що він боявся сказати, що це дружина його, щоб жителі міста того не вбили його за неї.] І послав Авимелех, цар Герарський, і взяв Сарру.
2
Рече же а^врааM ѓ^ саррњ женњ свое'й, сестра' ми е^сᲄь. ё^боя' бо ся рещи жена ми е^сть, е^да` побию'тъ и& мђжи гра'днїи е^я` ради” посла же а^вимеле'хъ цр~ь гера'рьскыи и^ вꙁя` са'ррђ,
3
І прийшов Бог до Авимелеха вночі уві сні і сказав йому: ось, ти вмреш за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка.
3
и^ прїиде б~ъ кᲆ а^вимеле'хђ нощїю въ снњ и^ рече е^мђ. се^ т^ы ё%мреши жены ради сея`. ю%же поя`, ᲄа бо е^сть жила` съ мђ'жемъ.
4
Авимелех же не доторкався до неї і сказав: Владико! невже ти погубиш [того, хто не знав цього] і невинний народ?
4
а^вимелеX же не прикоснђ'ся е'й, И$ рече г~и ја%ꙁыk невњ'дђщїи, и^ пра'веDныи погђби'ши.
5
Чи не сам він сказав мені: вона сестра моя? І вона сама сказала: він брат мій. Я зробив це у простоті серця мого й у чистоті рук моїх.
5
са'мъ ми вњща` сестра ми е^сть, и^ сїа ми рече бра'тъ ми е^сть, чи'стымъ срDцемъ и^ правеDною рђко'ю сᲆтворXи с^е”
6
І сказав йому Бог уві сні: і Я знаю, що ти зробив це у простоті серця твого, і стримав тебе від гріха переді Мною, тому і не допустив тебе доторкнутися до неї;
6
Рече же е^мђ б~ъ въ снњ, и^ а'ꙁъ вњмъ ја^ко чи'стымъ срDцемъ сътвори с^е, и^ пощадXњ тя да не съгрњши` къ мнњ. сего` ра'ди не да'хъ ти коснђт'ися е^я`”
7
тепер же поверни дружину чоловікові, бо він пророк і помолиться за тебе, і ти будеш живий; а якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти й усі твої.
7
Нн~њ же въꙁврати` женђ` мђж'ђ, ја^ко пррoкъ е^сть, и^ мо'литъ ꙁа тя и^ живе'ши. а%ще ли не въꙁврати'ши, вњжDь ја%ко ё%мреши т^ы, и вс^е твое`”
8
І встав Авимелех рано-вранці і покликав усіх рабів своїх, і переказав усі слова ці у вуха їхні; і люди ці [усі] дуже злякалися.
І покликав Авимелех Авраама і сказав йому: що ти з нами зробив? чим згрішив я проти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх? Ти зробив зі мною діла, які не роблять.
Авраам сказав: я подумав, що немає на місці цьому страху Божого, й уб’ють мене за дружину мою;
11
Рече же а^враа'мъ, рекоX е^да` нњсть боя%ꙁни бж~їя въ мњстњ семъ, да мя ё^бїю'тъ жены` ради моея. Пра'во
12
та вона і насправді сестра мені: вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї; і стала моєю дружиною;
12
Ибо сесᲄра ми е^сть эTц~мъ н^о не мт~рїю, и^ пояхъ ю& себњ въ женђ`”
13
коли Бог повів мене подорожувати з дому батька мого, то я сказав їй: зроби зі мною цю милість, у яке не прийдемо ми місце, скрізь говори про мене: це брат мій.
13
И$ бысть е^гда и^зведе' мя б~ъ эT до'мђ эTц~а мое^го, и^ рњX ей пра'вдђ сътвори` сᲆ мно'ю сїю`, въ всᲇхъ мњ'стехъ в няже прїидемъ, тамъ рцы бра'тъ ми е^сть”
14
І взяв Авимелех [срібла тисячу сиклів і] дрібної та великої худоби, і рабів і рабинь, і дав Аврааму; і повернув йому Сарру, дружину його.
І здалося це Аврааму дуже неприємним заради сина його [Ізмаїла].
11
поро'ко же ја%ви` слово с^е ѕњло, преD а^враа'момъ сн~а ра'ди е^го и^ꙁмаила”
12
Але Бог сказав Аврааму: не засмучуйся заради отрока і рабині твоєї; в усьому, що скаже тобі Сарра, слухайся голосу її, бо в Ісаакові наречеться тобі сíм’я;
12
И$ рече б~ъ къ а^враамђ, да не бђ'детъ ти поро'чно слово с^е прDњ тобо'ю, ѓ^ ѓ'троцњ, и^ ѓ^ рабњ`. вс^е е^ли'коти рече'тъ са'рра, послђш'аи словесъ е^я`, ја%ко въ і^саа'цњ прозовеT ти ся сᲇмя.
13
і від сина рабині Я породжу [великий] народ, тому що він сíм’я твоє.
Авраам встав рано-вранці, й узяв хліба і міх води, і дав Агарі, поклавши їй на плечі, й отрока, і відпустив її. Вона пішла, і заблукала у пустелі Вирсавії;
і не стало води в міху, і вона залишила отрока під одним кущем
15
сконча же ся вода і^ꙁ мњха. и^ пове'рже ѓ^троча пDо е^лїю е^ді'ною
16
і пішла, сіла віддалік на відстані одного пострілу з лука. Бо вона сказала: не хочу бачити смерти дитини. І вона сіла [на відстані] навпроти [нього], і підняла крик, і плакала;
16
ше'дъши же сњ'де пря'мо е^мђ по'дали. ја%коже дострњли'ти ꙁ лђ'ка. и^ рече да не ви'ждђ смр~ти дњтища свое^го, и^ сњ'де пря'мо е^мђ ꙁдале'че. въскрича же ѓ^троча` и^ вᲆсплакася.
17
і почув Бог голос отрока [звідти, де він був]; і ангел Божий з неба воззвав до Агарі і сказав їй: що з тобою, Агар? не бійся; Бог почув голос отрока звідти, де він знаходиться;
І було в той час, Авимелех з [Ахузафом, що водив наречену, і] Фихолом, воєначальником своїм, сказав Аврааму: з тобою Бог у всьому, що ти не робив би;
22
быs же в т^о время, рече авимелехъ, и^ хоꙁафъ дрђгъ е^го, и^ фило'хъ вое^во'да во'и, и^ ѓ%бласти е^го, къ а^враамђ гл~я. б~ъ с тобо'ю е^сть въ всемъ е^же твори'ши.
23
і тепер поклянися мені тут Богом, що ти не скривдиш ні мене, ні сина мого, ні онука мого; і як я добре чинив з тобою, так і ти будеш чинити зі мною і землею, в якій ти гостюєш.
23
нн~њ ё^бо клени' ми ся б~гоM, да не вреди'ши мене`, н^и сњме'ни мое^го, н^и и^мени мое^го. н^о по правдњ ю%же сътворихъ с тобо'ю, сътвори`, и^ съ мно'ю, въ ꙁемли`, ю%же т^ы ѓ^бита на не'й”
24
І сказав Авраам: я клянуся.
24
И$ рече а^враа'мъ, а^ꙁъ кленђ'ся,
25
І Авраам докоряв Авимелеху за колодязь з водою, що його відібрали раби Авимелехові.
І жив Авраам у землі Филистимській, як мандрівник, дні довгі.
34
ѓ^бита же а^враамъ в ꙁемли` филистиMстњи дн~и мно'ги”
Глава 22
1
І було, після цих подій Бог спокушав Авраама і сказав йому: Аврааме! Він сказав: ось я.
1
И$ бысть по гл~анїи се'мᲆ, бг~ъ и^скђшаше а^враама. и^ рече къ немђ`, а^врааме, а^врааме, се'й же рече с^е а^ꙁъ.
2
Бог сказав: візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш, Ісаака; і піди в землю Моріа і там принеси його у всепалення на одній з гір, про яку Я скажу тобі.
2
и^ рече, поими` сн~а свое^го възлю'бленнаго, е^гоy въꙁлюби` и^саака, і^ и^ди` на ꙁемлю высо'кђ, и^ въꙁведи` и& тамо въ тре'бђ, на е^ди'нђ эT го'рᲆ ю'же ти покажђ`”
3
Авраам устав рано-вранці, осідлав осла свого, взяв з собою двох слуг своїх та Ісаака, сина свого; наколов дров для всепалення і, вставши, пішов на місце, про яке сказав йому Бог.
І взяв Авраам дрова для всепалення, і поклав на Ісаака, сина свого; взяв у руки вогонь і ніж, і пішли обоє разом.
6
Вꙁя' же а^враамъ дрова тре'б#ная, и^ ꙁадњ и^саакђ сн~ђ свое^мђ” вꙁя' же и^ ѓ'гнь в рђ'кђ, и^ но'жь, і^ и^до'ста ѓ%ба въ кђ'пњ”
7
І почав Ісаак говорити Аврааму, батькові своєму, і сказав: батьку мій! Він відповів: ось я, сину мій. Він сказав: ось вогонь і дрова, де ж агнець для всепалення?
Авраам сказав: Бог угледить Собі агнця для всепалення, сину мій. І йшли далі обоє разом.
8
и^ рече а^враамъ, б~ъ да ё^ꙁритъ себњ ѓ^вча е^же на тре'бђ чадо. і^ и^до'ша ѓ%ба кђпно,
9
І пройшли на місце, про яке сказав йому Бог; і влаштував там Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши сина свого Ісаака, поклав його на жертовник поверх дров.
9
прїидо'ста на мњ'сто, на не'же бњ е^мђ ре'клъ б~ъ. и^ съꙁда т^ђ а^врааM тре'бникъ, и^ въꙁложи` дрова и^ свяꙁа и^саака сн~а свое^го, и^ въꙁложи` на требникъ, връхђ дро'въ” И$ꙁъся
10
І простяг Авраам руку свою і взяв ніж, щоб заколоти сина свого.
10
же' а^враамъ рђкђ свою`, вꙁя'ти но'жь да ꙁако'леT сн~а свое^го.
11
Але ангел Господній воззвав до нього з неба і сказав: Аврааме! Аврааме! Він сказав: ось я.
Ангел сказав: не здіймай руки твоєї на отрока і не роби з ним нічого, тому що тепер Я знаю, що боїшся ти Бога і не пожалів сина твого, єдиного твого, для Мене.
12
и^ рече не въꙁложи` рђки твое'я на ѓ^тро'чищъ, н^и сᲆтвори` е^мђ ничтоже. нн~њ бо раꙁђмXњ, ја^ко бои'шися т^ы б~а, и^ не пощадњ сн~а свое^го люби'маго мене` ради.
13
І підвів Авраам очі свої і побачив: і ось, позаду баран, що заплутався у гущавині рогами своїми. Авраам пішов, узяв барана і приніс його у всепалення замість [Ісаака], сина свого.
то Я благословляючи благословлю тебе і примножуючи примножу сíм’я твоє, як зірки небесні і як пісок на березі моря; й оволодіє сíм’я твоє містами ворогів своїх;
послухай нас, господарю наш; ти князь Божий посеред нас; у кращому з наших погребальних місць поховай померлу твою; ніхто з нас не відмовить тобі в погребальному місці, для поховання [в ньому] померлої твоєї.
6
слђшаи насᲆ цр~ем# эT б~а ты е%си в насъ, въ чтsныхъ гро'бехъ нашихъ погреби` мр~твеца` своя`” Никтоже б^о эT насъ воꙁбрани'тъ гро'ба свое^готебњ, погрести` мр~твеца` своя` в не'мъ”
7
Авраам встав і поклонився народу землі тієї, синам Хетовим;
7
Въста'в же а^враа'мъ поклони'ся народђ се'лномђ, сн~омъ хеTџе'ѓвыM,
8
і говорив до них [Авраам] і сказав: якщо ви згодні, щоб я поховав померлу мою, то послухайте мене, попросіть за мене Ефрона, сина Цохарового,
і промовив до Ефрона, щоб чув [увесь] народ землі тієї, і сказав: якщо послухаєш, я даю тобі за поле срібло; візьми у мене, і я поховаю там померлу мою.
13
и^ рече е^фронђ въ слы'шанїе преD всњ'мъ наро'домъ насе'лнымъ” Є/лма же е^си по мнњ, послђш'аи же мене`, цњ'нђ се'лнђю въꙁми` ё^ мене, и^ погребђ` мр~твеw свои т^ђ.
14
Ефрон відповів Аврааму і сказав йому:
14
эTвњщав же е^фро'нъ а^враа' мђ гл~я,
15
господарю мій! послухай мене: земля коштує чотириста сиклів срібла; для мене і для тебе що це? поховай померлу твою.
Авраам вислухав Ефрона; і відважив Авраам Ефрону срібла, скільки він оголосив так, щоб чули сини Хетові, чотириста сиклів срібла, яке ходить серед купців.
16
И послђш'а а^врааM, е^фрона и^ даде е^мђ сребро`, е^же гл~а въ слђхъ сн~овъ хеTџеѓ^въ. у~, дидра'гмъ, сребра` чи'сᲄа кђпе'чьска”
17
І стало поле Ефронове, що при Махпелі, навпроти Мамре, поле і печера, що на ньому, і всі дерева, що на полі, в усіх межах його,
але підеш у землю мою, на батьківщину мою [і до племені мого], і візьмеш [звідти] дружину синові моєму Ісааку.
4
н^о до ꙁемля` и^дyњ а%ꙁъ бњхъ, и%деши до племе'ни мое^го и^ по'и^меши женђ` сн~ђ мое^мђ и^саа'кђ, эTтђ'дњ.
5
Раб сказав йому: можливо, не захоче жінка йти зі мною в цю землю, чи повинен я повернути сина твого в землю, з якої ти вийшов?
5
речеy рабъ к немђ`, а^ е^гда не восхо'щетъ и^ти` жена въ слњ'дъ со мно'ю на ꙁемлю` сїю`, т^о ѓ^бращђ' ли сн~а твое^го въ ꙁе'млю эT неја%же и^ꙁы'де т^ы”
6
Авраам сказав йому: бережися, не повертай сина мого туди;
6
Рече' же к немђ а^враа'мъ, блюd са'мъ себе`, да не ѓ^брати'ши сн^а моеh та'мо,
7
Господь, Бог неба [і Бог землі], Який взяв мене з дому батька мого і з землі народження мого, Який говорив мені і Який клявся мені, говорячи: [тобі і] нащадкам твоїм дам цю землю, — Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму [Ісааку] звідти;
І взяв раб з верблюдів господаря свого десять верблюдів і пішов. У руках у нього були також різні скарби господаря його. Він встав і пішов у Месопотамію, в місто Нахора,
10
сего`” И$ поя` рабъ, і~, веlблюD эT веlблDю гднsа своего и^ эT всего добра гднsа свое^го вꙁяT сᲆ собо'ю. и^ въстаv и^де въ междорњчїе, вᲆ граD нахо'ровъ.
11
і зупинив верблюдів за містом, біля колодязя води, надвечір, у той час, коли виходять жінки брати [воду],
ось, я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду;
13
се же а%ꙁъ стою` ё^ кла'дяꙁя во'днаго, дще'ри же живђщихъ, въ' градњ, и^зы'дђть почерпати воды`,
14
і дівчина, якій я скажу: нахили глечик твій, я нап’юся, і яка скаже [мені]: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, [поки не нап’ються,] — ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку; і з того довідаюсь я, що Ти твориш милість з господарем моїм [Авраамом].
14
да бђдеᲄъ дв~ца, е'й же а^зъ рекђ` прњклони' ми вњдро` твое` да пїю`, и^ реч'ет ми пїи' т^ы и^ вельблю'ды твоя` напою`, до'ндеже напїю'тся, т^ђ ё^готовалъ еси рабђ` твое^мђ` и^саа'кђ, и^ по се'мъ ё^вњмъ, ја%ко сътвориl е^си млsть гн~ђ моемђ а^враа'мђ.
15
Ще не перестав він говорити [у розумі своєму], і ось, вийшла Ревекка, яка народилася від Вафуїла, сина Милки, дружини Нахора, брата Авраамового, і глечик її на плечі її;
15
И$ бысть даже не конча` гл~я въ ё^мњ с^и, и^ с^е реве'ка и^схождаше, е^я'же роди` ваџђи'лъ сн~ъ ме'лхинъ жены` нахо'ровы, бра'та а^враа'мля, дръжа` вњдро` на рамђ,
16
дівчина була прекрасна на вигляд, діва, якої не пізнав чоловік. Вона зійшла до джерела, наповнила глечик свій і пішла нагору.
16
дв~ца же бя'ше доброзра'чна ѕњло, дᲇва же б^њ и^же мђжа не ꙁнаа'ше, сᲆстђпи'вши же на кладяꙁь начерпе` воды` вњдро и^ и'де”
17
І побіг раб назустріч їй і сказав: дай мені напитися трохи із глечика твого.
17
Тек же рабъ противђ е'й и^ рече, напои мя мало воды` эT вᲇдра` твое^го.
18
Вона сказала: пий, господарю мій. І негайно спустила глечик свій на руку свою і напоїла його.
18
си^я' же рече пі'и гднsе и^ потща'вся сня` вњдро на рђцњ свои`, и^ напо'й я& до'ндеже напи'ся.
19
І, коли напоїла його, сказала: я наберу води також і для верблюдів твоїх, доки не нап’ються [усі].
і сказав: благословенний Господь Бог господаря мого Авраама, Який не залишив господаря мого милістю Своєю й істиною Своєю! Господь прямою дорогою привів мене до дому брата господаря мого.
27
и^ реq, блsвенᲆ б~ъ гдsна мое^го а^враа'ма. и%же не ѓ^ста'ви пра'вды і^ и'стинны гдsна мое^го а^враа'ма, мене` на пђти` ё^строи` г~ь, и^ въ до'мᲆ брата гдsна моего въведе`”
28
Дівчина побігла і розповіла про це в домі матері своїй.
У Ревекки був брат, на ім’я Лаван. Лаван вибіг до тієї людини, до джерела.
29
реве'цњ же бњаше браT, е^мђ'же и^мя лава'нъ” И$ тече` лава'нъ къ мђжђ во'нᲆ на кла'дяꙁь.
30
І коли він побачив сергу і зап’ястя на руках у сестри своєї і почув слова Ревекки, сестри своєї, яка говорила: так говорив зі мною той чоловік, — то прийшов до чоловіка цього, і ось, він стоїть з верблюдами біля джерела;
Я сказав господарю моєму: можливо, не піде жінка зі мною.
39
рXњ же а%ꙁъ гдsнђ своемђ, е^д^а не по'хощеT жена` по мн^њ и^ти`
40
Він сказав мені: Господь [Бог], перед лицем Якого я ходжу, пошле з тобою ангела Свого і благовлаштує путь твою, і візьмеш дружину сину моєму з рідних моїх і з дому батька мого;
то ось, я стою біля джерела води, [і дочки жителів міста виходять черпати воду,] і дівчина, яка вийде черпати, і якій я скажу: дай мені напитися трохи з глечика твого,
43
и^ с^е ста'хъ на кла'дяꙁњ во'днњмъ, дще'ри же гражданъ и^ꙁы'идђть почрпа'ти воды`, и^ да бђдетъ дв~ца е'иже рекђ` напо'и мя воды` ма'ло,
44
і яка скаже мені: і ти пий, і верблюдам твоїм я начерпаю, ось дружина, яку Господь призначив синові господаря мого [рабу Своєму Ісааку; і з цього дізнаюсь я, що Ти чиниш милість господарю моєму Аврааму].
Ще не перестав я говорити в розумі моєму, і ось, вийшла Ревекка, і глечик її на плечі її, і зійшла до джерела і зачерпнула [води]; і я сказав їй: напої мене.
45
И$ бысть даже не конча'хъ въ ё^мњ своемᲆ гл~я вᲆнеꙁа'а^пђ реве'ка и^схожда'ше, дръжа'щи вњдро` на ра'мђ, въстђпи'вши же на кла'дязь, и^ почръпе` вњдро` воды`, и^ реко'хъ е'й напо'и мя,
46
Вона негайно спустила з себе глечик свій [на руку свою] і сказала: пий, і верблюдів твоїх я напою. І я пив, і верблюдів [моїх] вона напоїла.
Я запитав її і сказав: чия ти дочка? [скажи мені]. Вона сказала: дочка Вафуїла, сина Нахорового, якого народила йому Милка. І дав я серги їй і зап’ястя на руки її.
І схилився я і поклонився Господу, і благословив Господа, Бога господаря мого Авраама, Який прямою дорогою привів мене, щоб узяти дочку брата господаря мого за сина його.
І ввів її Ісаак у шатро Сарри, матері своєї, і взяв Ревекку, і вона стала йому дружиною, і він полюбив її; й утішився Ісаак у печалі за [Саррою,] матір’ю своєю.
67
прїиде же і^саа'кᲆ в домъ мт~ри своея`, и^ поя` реве'кђ, и^ быs е^мђ жена`, и^ възлюби ю`, и^ ё^тᲇшися, і^саа'къ ѓ^ саrрњ, матери свое'и^”
І молився Ісаак Господу за [Ревекку] дружину свою, тому що вона була неплідна; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його.
21
Моля'ше же ся і^саа'къ реве'кы ради жены` свое^я, ја%ко непло'ды бяше” Послђш'а же е^го б~ъ, зачатъ въ ё^тро'бњ реве'ка жена е^го”
22
Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то для чого мені це? І пішла запитати Господа.
22
И$гра'ста же младе'нца въ не'й, и^ рече а^ще хо'щетъ си'це быти, т^о что` се ми е^сть” І$ и^де въпрашаᲄи г~а,
23
Господь сказав їй: два племені в утробі твоїй, і два різних народи вийдуть з утроби твоєї; один народ стане сильнішим за інший, і більший буде служити меншому.
Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Яків. Ісаак же був шістдесяти років, коли вони народилися [від Ревекки].
26
И$ по се'мъ и^ꙁы'де братᲆ е^го рђка же е^го придержася пятњ и^савовњ, и^ нарече и^мя е^мђ і^а'ковъ” И$саа'къ же и^мя'ше, ћ~, лњтъ, е^гда роди е^мђ реве'ка,
27
Діти виросли, і став Ісав людиною вправною у звіроловстві, людиною полів; а Яків людиною лагідною, що живе у наметах.
Був голод у землі, більший за колишній голод, що був у дні Авраама; і пішов Ісаак до Авимелеха, царя Филистимського, у Герар.
1
Бысть же глаD на земли`, по гла'дњ, и^же б^њ прьвње въ лњта а^враа'мля. ѓ'ты'деy і^саа'къ къ а^вимеле'хђ, къ цр~ю филисти'мъскђ, въ гера'рђ”
2
Господь явився йому і сказав: не ходи в Єгипет; живи в землі, про яку Я скажу тобі,
2
ЈА/ви же ся е^мђ г~ь, и^ ре'че не ходи' въ е^гљ=петъ, всели'ся вᲆ земли, въ не'же ти рекђ`,
3
подорожуй по цій землі, і Я буду з тобою і благословлю тебе, бо тобі і нащадкам твоїм дам усі землі ці і виконаю клятву [Мою], якою Я клявся Аврааму, батькові твоєму;
3
и^ ѓ^битаи въ земли` то'й, и^ бђдђ с тобою. и^ блsвлю т^я” Тебњ б^о и^ сњмени твое^мђ даM, землю сїю, и ё^ста'влю кля'твђ, е^ю'же кля'хся къ авраа'мђ эTц~ђ твое^мђ”
4
примножу нащадків твоїх, як зірки небесні, і дам нащадкам твоїм усі землі ці; благословляться в сімені твоєму всі народи земні,
Жителі місця того запитали про [Ревекку] дружину його, і він сказав: це сестра моя; тому що боявся сказати: дружина моя, щоб не вбили мене, думав він, жителі місця цього, за Ревекку, тому що вона прекрасна на вигляд.
7
въпраша'хђ е^го мђ'жи тамо ѓ^бита'ющеи, ѓ^ реве'цᲇ женњ е^го” И$ рече сестра м^и е^сть, ё^боя' бо ся рещи` жена` м^и е^сть, да не ёбїю'тъ е^го мђ'жи ѓ^бита'телнїи, реве'кы ради жены` е^го, поне'же б^њ доброꙁра'чна”
8
Але коли вже багато часу він там прожив, Авимелех, цар Филистимський, подивившись у вікно, побачив, що Ісаак грається з Ревеккою, дружиною своєю.
8
Бысть же мно'га лњта тђ, преклони'в же ся а^вимелехᲆ цр~ь гера'рскїи, ѓ^кно'мъ, ви'дњ і^саа'ка и^гра'юща съ реве'кою женою свое'ю",
9
І покликав Авимелех Ісаака і сказав: ось, це дружина твоя; як же ти сказав: вона сестра моя? Ісаак сказав йому: тому що я думав, не вмерти б мені заради неї.
9
възва же а^вимеле'хъ і^саа'ка, и^ рече е^мђ ја%ко жена ти е^сть, почто` рече ја%ко с^естра м^и е^сть” Рече же е^мђ і^саа'къ” Рњхᲆ б^о да не ё^мрђ` ея` ради”
10
Але Авимелех сказав [йому]: навіщо ти зробив це з нами? ледве один з народу [мого] не з’єднався з дружиною твоєю, і ти ввів би нас у гріх.
10
Рече' же е^мђ а'вимеле'хъ что^ с^е е^си сътвори'лъ нам#, мало, не бы`, нњ'кто эT рода мое^го съ жено'ю ᲄвоею, и^ възложилъ бы на ны събла'ꙁнъ”
11
І дав Авимелех повеління всьому народові, сказавши: хто доторкнеться до цього чоловіка і до дружини його, той відданий буде на смерть.
І знову викопав Ісаак колодязі води, що були викопані у дні Авраама, батька його, і які завалили филистимляни після смерти Авраама [батька його]; і назвав їх тими ж іменами, якими назвав їх [Авраам,] батько його.
[Коли рушив звідти Ісаак,] викопали інший колодязь; сперечалися також і через нього; і він нарік йому ім’я: Ситна.
21
И$ въста'вᲆ эTтђ'дђ і^саа'къ, и^скопа` кладязь дрђгі'и, пря'хђ же ся и^ ѓ^ томъ, прозва же и%мя емђ вражда`”
22
І він рушив звідти і викопав інший колодязь, про який уже не сперечалися, і нарік йому ім’я: Реховоф, тому що, сказав він, тепер Господь дав нам просторе місце, і ми розмножимося на землі.
22
Въстав же эTтђдђ, и^скопа же кладя'зъ дрђгі'и, и^ не пря'хђся ѓ^ томъ, и^ проꙁва и%мя е^мђ пространство гл~я” ЈА$ко нн~њ ё^пространи` г~ь намъ, и^ въста'ви насъ на ꙁемли`”
23
Звідти перейшов він у Вирсавію.
23
И$ възы'де эTтђ'дђ кᲆ кладя'ꙁю клятвеномђ,
24
І в ту ніч явився йому Господь і сказав: Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою; і благословлю тебе і розмножу нащадків твоїх, заради [батька твого] Авраама, раба Мого.
І не впізнав його, тому що руки його були, як руки Ісава, брата його, волохаті; і благословив його
23
и^ не поꙁна е^го, бњста бо рђцњ е^го ја%ко рђцњ и^савовњ бра'та е^го косма'тᲇ” Блsви же е^мђ
24
і сказав: чи ти син мій Ісав? Він відповів: я.
24
и^ реq ты' ли е^си сн~ъ мой и^саv, ѓ'н же реq а^ꙁъ е^смь.
25
Ісаак сказав: подай мені, я поїм дичини сина мого, щоб благословила тебе душа моя. Яків подав йому, і він їв; приніс йому і вино, і він пив.
25
и^ реq принеси' ми да я'мъ лови'твђ твою` ча'до, да блsвить т^я дш~а моя`, и^ принесе` е^мђ і^ я'сть, и^ принесе` е^мђ вино` и^ п^и”
26
Ісаак, батько його, сказав йому: підійди [до мене], поцілуй мене, сину мій.
26
Рече же е^мђ і^саа'къ эTц~ъ е^го, присᲄђпи` къ мн^њ. да м^я лобыжеши ча'до,
27
Він підійшов і поцілував його. І відчув Ісаак запах від одягу його і благословив його і сказав: ось, запах від сина мого, як запах від поля [повного], яке благословив Господь;
нехай дасть тобі Бог від роси небесної і від багатства землі, і безліч хліба і вина;
28
да да'сть тебњ г~ь эT росы` нбsныа`, и^ эT вла'гы ꙁемны'я” Мно'жество` пшени'чно и^ ви'нно, и^ да ти`
29
нехай послужать тобі народи, і нехай поклоняться тобі племена; будь господарем над братами твоїми, і нехай поклоняться тобі сини матері твоєї; ті, що проклинають тебе, — прокляті; ті, що благословляють тебе, — благословенні!
29
рабо'таю^ть ја%ꙁы'цы, и^ да покло'нят# ти ся кн~ѕи, и^ бђ'ди гдsнъ братђ твое^мђ, да ти ся покланя'ють сн~ве эTц~а твое^го, проклиная т^я бђ'деT про'кляT, и^ блsвя'й т^я бђ'деть блsвенъ”
30
Як тільки Ісаак благословив Якова [сина свого], і як тільки вийшов Яків від лиця Ісаака, батька свого, Ісав, брат його, прийшов з полювання свого.
Приготував і він страву, і приніс батькові своєму, і сказав батькові своєму: встань, батьку мій, і поїж дичини сина твого, щоб благословила мене душа твоя.
Ісаак же, батько його, сказав йому: хто ти? Він сказав: я син твій, первісток твій, Ісав.
32
рече же е^мђ і^саа'къ эTц~ъ е^го, кто` е^си т^ы, и^са'въ же рече а%ꙁъ е^смь сн~ъ твой прьве'нецъ и^са'въ”
33
І затремтів Ісаак дуже великим трепетом, і сказав: хто ж це, що дістав [мені] дичини і приніс мені, і я їв від усього, раніше ніж ти прийшов, і я благословив його? він і буде благословенний.
І сказав [Ісав]: чи не тому дано йому ім’я: Яків, що він запнув мене вже двічі? Він узяв первородство моє, і ось, тепер узяв благословення моє. І ще сказав [Ісав батькові своєму]: невже ти не залишив [і] мені благословення?
Ісаак відповів Ісаву: ось, я поставив його господарем над тобою і всіх братів його віддав йому в раби: обдарував його хлібом і вином; що ж я зроблю для тебе, сину мій?
Але Ісав сказав батькові своєму: невже, батьку мій, одне в тебе благословення? благослови і мене, батьку мій! І [оскільки Ісаак мовчав,] підняв Ісав голос свій і заплакав.
І зненавидів Ісав Якова через благословення, яким благословив його батько його; і сказав Ісав у серці своїм: наближаються дні плачу за батьком моїм, і я вб’ю Якова, брата мого.
41
же ся і^са'въ і^а'ковђ, ѓ^ блsве'нїи` и^же блsви` эTц~ъ е^го, и^ рече і^са'въ въ ё^мњ своеM, а^ще быша приспᲇ'ли дн~їе см~рти эTц~а мое^го. да бы'хъ ё^би'лᲆ і^а'кова брата свое^го”
42
І переказані були Ревецці слова Ісава, старшого сина її; і вона послала, і покликала молодшого сина свого Якова, і сказала йому: ось, Ісав, брат твій, погрожує убити тебе;
і тепер, сину мій, послухайся слів моїх, встань, біжи [у Месопотамію] до Лавана, брата мого, у Харран,
43
Нн~њ ё^бо ча'до послђшай гла'са мое^го. въста'в же бњжи` в междорњ'чїе, кᲆ лава'нђ браᲄђ мое^мђ въ хара'нъ,
44
і поживи в нього трохи часу, доки вгамується лють брата твого,
44
и^ бђ'ди с нимъ нњколико дн~їи, до'ндеже минеT лютость и^ гнњ'въ брата твое^го эT тебе`,
45
доки вгамується гнів брата твого на тебе, і він забуде, що ти зробив йому: тоді я пошлю і візьму тебе звідти; для чого мені в один день позбутися обох вас?
45
и^ ꙁабђдетъ е^же е^мђ сътвори'лъ е^си, и^ посла'въ приведђ тя эTтђ'дђ, да не когда` бесча'дђ бђ'дђ ѓ^бою` ва'ю въ е^ді'н# дн~ь.
46
І сказала Ревекка Ісааку: я життю не рада від дочок хеттейських; якщо Яків візьме дружину з дочок хеттейських, які ці, з дочок цієї землі, то для чого мені і життя?
і нехай дасть тобі благословення Авраама [батька мого], тобі і нащадкам твоїм з тобою, щоб тобі успадкувати землю подорожування твого, яку Бог дав Аврааму!
І відпустив Ісаак Якова, і він пішов у Месопотамію до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава.
5
Посла' же і^саа'къ і^а'кова, и^ ѓ^ты'де вᲆ междорњчїе кᲆ лава'нђ ваџђилевђ си'рии^нђ, къ бра'тђ же ревекы мт~ре і^а'ковля і^ и^савля”
6
Ісав побачив, що Ісаак благословив Якова і благословляючи послав його в Месопотамію, взяти собі дружину звідти, і заповів йому, сказавши: не бери дружини з дочок ханаанських;
И$ ѓты'иде і^а'ковᲆ эT кла'дязя кля'твенаго, і^ и^ꙁы'де в ха'раn
11
і прийшов на одне місце, і залишився там ночувати, тому що зайшло сонце. І взяв один із каменів того місця, і поклав собі під голову, і ліг на тому місці.
І побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній.
12
со'нъ” И$ с^е лᲇ'ствица ё^тврᲆждена на ꙁемли`, е^яy конеw досяза'ше до нб~си, и^ агг~ли бж~їи въсхожда'хђ, и^ нисхожда'хђ, по не'и,
13
І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака; [не бійся]. Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі і твоєму потомству;
13
г~ь же ё^твръжда'шеся на не'й, и^ рече а%зъ б~ъ а^враа'мов# эTц~а твое^го, и^ б~ъ і^саа'ковъ, не бо'ися земля` и^дњже т^ы спиши на не'и, ᲄебњ` да'мъ ю& и^ сњ'мени твое^мђ,
14
і буде потомство твоє — як пісок земний; і поширишся ти до моря і на схід, і на північ, і на південь, і благословляться у тобі й у твоєму потомстві всі племена земні;
14
и^ бђдетъ сњмя твое ја%ко пњсоk ꙁеMныи, и распространи'тся до' моря, и^ до въсто'къ, и^ запаD, и^ до сᲇ'вера” И$ блаhсловя'тся ѓ^ тебњ вс^и ја%зы'ци зем#нїи въ сњ'мени твое^мъ”
15
і ось, Я з тобою, і збережу тебе всюди, куди ти не підеш; і поверну тебе в цю землю, бо Я не залишу тебе, доки не виконаю того, що Я сказав тобі.
15
Се же а^ꙁъ с тобою, съхраню' т^я, на всемъ пђти` а%може и'деши, и^ въꙁвращђ` т^я на землю` сїю', ја^ко не ѓ^ста'влю т^я до'ндеже сътворю` вс^е е^же гл~аX тебᲇ”
16
Яків прокинувся від сну свого і сказав: істинно Господь присутній на цьому місці; а я не знав!
16
И$ въста'въ і^а'ковъ эT сна` свое^го, и^ рече ја^ко е^сть г~ь въ мњ'стњ се'мъ, а%ꙁ же не вњ'дяхъ. ё^боја%
17
І убоявся він і сказав: яке страшне це місце! це не що інше, як дім Божий, це врата небесні.
І побачив: ось, на полі колодязь, і там три отари дрібної худоби, що лежала біля нього, тому що із того колодязя напували отари. Над отвором колодязя був великий камінь.
2
Оу^^зрњ же и^ с^е кла'дяꙁь на' поли, и^ бяхђ т^ђ три ста'да ѓ^ве'ць почива'юще при немъ, эT того' бо кла'дяꙁя напоја%хђ ста'да” Ка'мень же ве'лїи бя'ше надъ ё%стїеM кла'дяꙁя,
3
Коли збиралися туди всі отари, відвалювали камінь від отвору колодязя і напували овець; потім знову клали камінь на своє місце, на отвір колодязя.
3
и^ събира'хђся т^ђ вс^я ста'да, и^ эTваля'хђ ка'мень, эT ё%стїя кла'дяꙁя`, и напаја%хђ сᲄа'да, и^ па'ки полага'хђ ка'мень на ё%стїи кла'дяꙁя на мᲇстњ своеM”
4
Яків сказав їм [пастухам]: брати мої! звідки ви? Вони сказали: ми з Харрана.
Коли Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків, відвалив камінь від отвору колодязя і напоїв овець Лавана, брата матері своєї.
І сказав Яків Рахилі, що він родич батька її і що він син Ревекки. А вона побігла і сказала батьку своєму [все це].
12
и^сповᲇ'да рахи'ли ја%ко браT эTц~а еа` е'сть. сїя же повњ'да те'кши эTц~ђ свое^мђ по словесе'мъ симъ”
13
Лаван, почувши про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його і поцілував його, і ввів його в дім свій; і він розповів Лавану про все це.
Яків так і зробив і закінчив тиждень цією. І [Лаван] дав Рахиль, дочку свою, йому за дружину.
28
съᲄвори' же і^а'коv тако и^ сконча` седми'цђ сїю, и^ да'сть лаваn рахи'ль дще'рь свою е^мђ въ женђ`”
29
І дав Лаван служницю свою Валлу в служниці дочці своїй Рахилі.
29
да'сть же лава'нъ рахи'ли дще'ри свое'й ва'ллђ рабђ`,
30
[Яків] увійшов і до Рахилі, і любив Рахиль більше, ніж Лію; і служив у нього ще сім років інших.
30
и^ въни'де і^а'ковъ къ рахи'ли” Въꙁлюби' же рахи'ль паче, нежели ли'ю, и^ рабо'та е^мђ се'дмь лњт# дрђгђ'ю.
31
Господь [Бог] побачив, що Лія була нелюбою, і відкрив утробу її, а Рахиль була неплідна.
31
ви'дњв же г~ь б~ъ ја%ко не любиT лїи', эTвр'ьꙁе ё^тро'бђ еа`, рахи'ль же бяше непло'ды”
32
Лія зачала і народила [Якову] сина, і нарекла йому ім’я: Рувим, тому що сказала вона: Господь споглянув на моє нещастя [і дав мені сина], бо тепер буде любити мене чоловік мій.
І зачала ще і народила сина, і сказала: тепер-то прилучиться до мене чоловік мій, тому що я народила йому трьох синів. Від цього наречено йому ім’я: Левій.
Рувим пішов під час жнив пшениці, і знайшов мандрагорові яблука в полі, і приніс їх Лії, матері своїй. І Рахиль сказала Лії [сестрі своїй]: дай мені мандрагорів сина твого.
Але [Лія] сказала їй: невже мало тобі заволодіти чоловіком моїм, що ти домагаєшся і мандрагорів сина мого? Рахиль сказала: так нехай він ляже з тобою в цю ніч, за мандрагори сина твого.
15
рече же лі'а не довлњ' ли т^и ја%ко эTпри'сни мђ'жа мое^го, н^о и^ мандраго'ры сн~а мое^го во'ꙁмеши” Реq же рахи'ль не та'ко н^о да бђдеть сея но'щи с тобо'ю, за маnдраго'ры сн~а твое^го,
16
Яків прийшов з поля ввечері, і Лія вийшла йому назустріч і сказала: увійди до мене [сьогодні], тому що я купила тебе за мандрагори сина мого. І ліг він з нею в ту ніч.
І сказав [йому Лаван]: що дати тобі? Яків сказав [йому]: не давай мені нічого. Якщо тільки зробиш мені, що я скажу, то я знову буду пасти і стерегти овець твоїх.
31
И$ рече къ немђ` лава'нъ что` ти даM. рече же і^а'ковᲆ не да'ждь ми ничто'же, а%ще сᲆᲄвори'ши с^е сло'во и^ па'ки да пасђ` ѓвца` твоя`, и^ съхраню`.
32
Я пройду сьогодні через усю отару овець твоїх; відокрем з нього всяку худобу з цятками і з плямами, усяку тварину чорну із овець, також із плямами і з цятками з кіз. Така худоба буде нагородою мені [і буде моєю].
32
ѓ^быди` вс^я ѓ^вца` твоя` нн~њ, и^ раꙁлђчи` эTтђ'дђ вся'кђ ѓ%вцђ пелњ'сђю въ ѓ^вцаX и^ всю` бњ'лђ, и^ пе'строе ё^ ѓ^вна'хъ и^ в коꙁаX да бђ'деть ми м#ꙁда` и^ бђдеть мое`
33
І буде говорити за мене перед тобою справедливість моя в наступний час, коли прийдеш подивитися нагороду мою. Усяка коза не з цятками і не з плямами, і з овець не чорна, крадене це в мене.
33
и^ послђ'шае^тъ мене` пра'вда моя` въ ё%трешнїи дн~ь, ја%ко е^сть м#ꙁда` моя` предъ ᲄобо'ю” И$ все` е^же не пе'стро ни бњ'ло в коꙁа'хъ, и^ не пеле'со въ ѓ^вца'хъ эTлђче'ное, ё^кра'дено да бђдеT мною”
34
Лаван сказав [йому]: добре, нехай буде за твоїм словом.
34
Рече же е^мђ лава'нъ бђ'ди ја%коy гл~еши,
35
І відокремив у той день козлів строкатих і з плямами, і всіх кіз із цятками і з плямами, усіх, на яких було трохи білого, і всіх чорних овець, і віддав у руки синам своїм;
І зачинала худоба перед пруттям, і народжувалася худоба строката, і з цятками, і з плямами.
39
въ жезлы`, и^ ражDахђ ѓ^вца` бњ'ло и^ пе'стро”
40
І відокремлював Яків ягнят і ставив худобу лицем до строкатої і всієї чорної худоби Лаванової; і тримав свої отари окремо і не ставив їх разом з худобою Лавана.
40
Э/вны же раꙁлђчи` і^а'ковъ, и^ поста'ви прямо ѓ^вцамъ, ѓ^ве'нъ бњлъ, и^ ве'сь пе'стръ въ ѓ^вца'х, и^ раꙁлђчи` стадо к себњ`, и^ не смњси си'хъ съ ѓ^вцами лава'новыми”
41
Кожного разу, коли зачинала худоба міцна, Яків клав пруття в коритах перед очима худоби, щоб вона зачинала перед пруттям.
41
Бысть же въ вре'мя въ не'же ѓ^вца ꙁачина'ющи въ' чревњ, положи` і^а'ковъ жеꙁлы` предᲆ ѓ^вцами в коры'техъ, да ꙁачинаю'тᲆ зря'ще въ жеꙁлы`,
42
А коли зачинала худоба слабка, тоді він не клав. І діставалася слабка худоба Лавану, а міцна Якову.
Коли сказав він, що худоба з цятками буде тобі в нагороду, то худоба вся народжувалася з цятками. А коли він сказав: строкаті будуть тобі в нагороду, то вся худоба народжувала строкатих.
8
А/ще ё^ботако речеT пе'сᲄрыя` да бђдеT твоя` мзда` родяT вся ѓ^вца` пе'стра” А/ще ли речетъ та'ко бᲇ'лыя да бђ'деть т^и мзда`. родяT вс^я ѓ^вца` бњ'ло
9
І відібрав Бог [усю] худобу у батька вашого і дав [її] мені.
9
эTја% б~ъ весь ско'т# эTц~а ва'шего, и^ да'стъ мн^њ е^го”
10
Одного разу в такий час, коли худоба зачинає, я глянув і побачив уві сні, і ось козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і плямами.
Ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: ось я.
11
И$ рече ми а%гг~лъ бж~їи въ снњ`, і^а'кове а%з же рњхъ чт^о е^сть”
12
Він сказав: зведи очі твої і подивися: усі козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і з плямами, бо Я бачу все, що Лаван робить з тобою;
Я Бог [Який явився тобі] у Вефилі, де ти возлив єлей на пам’ятник і де ти дав Мені обітницю; тепер встань, вийди з землі цієї і повернися в землю батьківщини твоєї [і Я буду з тобою].
13
б^о е^смь б~ъ тво'и ја%ви'выися тебњ на мњстњ бж~їи, е^же пома'за ти м^и тамо столпᲆ, и^ моли'ся мн^њ тамо мл~твою`” И$ нн~њ ё^бо въста'ни. і^ и^зы'ди эT ꙁемля` се'я, і^ и^ди` в зе'млю рожде'нїа твое^го, и^ бђдђ с то'бою”
14
Рахиль і Лія сказали йому у відповідь: чи є ще нам частка і спадщина в домі батька нашого?
14
И$ эTвњща'вши рахи'ль и^ ли'я реко'ста е^мђ. нsњ ли нама еще ча'сти ни прїа'тїя вᲆ домђ` эTц~а нашего
15
чи не за чужих він нас вважає? бо він продав нас і з’їв навіть срібло наше;
І встав Яків, і посадив дітей своїх і дружин своїх на верблюдів,
17
Вᲆста'в же і^а'ковъ поя` жены свои и^ дњти своа всади` ѓ^бњ на веlблю'ды,
18
і взяв із собою всю худобу свою і все багатство своє, яке надбав, худобу власну його, яку він придбав у Месопотамії, [і все своє,] щоб іти до Ісаака, батька свого, в землю Ханаанську.
Яків відповів Лавану і сказав: я боявся, тому що я думав, не відняв би ти в мене дочок своїх [і все моє].
31
эTвᲇщаv же і^а'ковъ рече къ лава'нђ, рXњ б^о да не эTи^меши дще'ри своя` эT мене`, и^ вс^я моя`”
32
[І сказав Яків:] у кого знайдеш богів твоїх, той не буде живим; при родичах наших дізнавайся, що [є твого] у мене, і візьми собі. [Але він нічого від нього не дізнався.] Яків не знав, що Рахиль [дружина його] украла їх.
32
И$ рече і^а'ковъ ё^ негоже а%ще ѓ^бря'щеши бо'ги твоя`, да не бђ'детъ т^и живъ преD бра'тїею на'шею`. сеже мое` вс^е и^щи` и^ познава'и, и^ чт^о е^сть твое^го ё^ мене` възми`. и^ не позна ё^ него ничто'же, не вњ'дњ бо і^а'ковъ ја^ко рахи'ль жена е^го ё^краде я&”
33
І ходив Лаван у намет Якова, і в намет Лії, і в намет двох рабинь, [і обшукував,] але не знайшов. І, вийшовши з намету Лії, ввійшов у намет Рахилі.
33
Вни'де же лава'нъ въ кђщ'ђ лі'инђ и^зыска` и^мњнїе ея`, и^ не ѓ^брњте. и^зъше'дъ же эT кђщи ли'ины, и^зыска` кђщђ і^а'ковлю. и^ кђщ'ђ ѓ^бою` рабы'ню и^ не ѓ^брњте” Прїиде же въ кђщ'ђ рахи'линђ, рахи'ль
34
Рахиль же взяла ідолів, і поклала їх під верблюже сідло і сіла на них. І обшукав Лаван увесь намет; але не знайшов.
Вона ж сказала батькові своєму: нехай не прогнівається господар мій, що я не можу встати перед тобою, тому що в мене звичайне жіноче. І [Лаван] шукав [у всьому наметі], але не знайшов ідолів.
35
Рече эTц~ђ свое^мђ не и^мњ'и с^и тя'жка гдsне не могђ` б^о въста'ти преD тобо'ю ја%ко ве'щъ же'ньска ми е^сть. и^ска же лава'нъ въ все'и кђщи и^ не ѓ^брњте и%долъ”
36
Яків розсердився і вступив у суперечку з Лаваном. І почав Яків говорити і сказав Лавану: яка провина моя, який гріх мій, що ти переслідуєш мене?
36
Разгнњва же ся і^а'коv. и^ свари` лава'нђ” И$ эTвњща'в же і^а'ковъ рече лава'нђ, чт^о ли пра'вда моя, чт^о ли грXњ мои`, ја^ко жене'ши въ слDњ мене`,
37
ти оглянув у мене усі речі [в домі моєму], що знайшов ти з усіх речей твого дому? покажи тут перед родичами моїми і перед родичами твоїми; нехай вони розсудять між нами обома.
Ось, двадцять років я був у тебе; вівці твої і кози твої не викидали; баранів отари твоєї я не їв;
38
с^е, к~, лњтъ а^зъ е^смь с тобо'ю ѓ^вца твоя` и^ ко'зы твоа` не бы'ша бес плода`. ѓ^ве'нъ ᲄвоиX ста'дъ нњсмь и^зъя'лъ,
39
роздертого звіром я не приносив до тебе, це був мій збиток; ти з мене стягував, чи вдень що пропадало, чи вночі пропадало;
39
звњроја%дины не принесохъ к тебњ” А/зъ напоlнихъ т^и татьбины' дн~ьныя` и^ нощᲆныя,
40
я знемагав удень від спеки, а вночі від холоду, і сон мій тікав від очей моїх.
40
быхъ дн~ью` жего'мъ ꙁно'емᲆ, а^ стђденїю в нощи`, и^ эTхожа'ше соn эT ѓ^чїю моею`” Си
41
Такі мої двадцять років у домі твоєму. Я служив тобі чотирнадцять років за двох дочок твоїх і шість років за худобу твою, а ти десять разів переміняв нагороду мою.
Якби не був зі мною Бог батька мого, Бог Авраама і страх Ісаака, ти тепер відпустив би мене ні з чим. Бог побачив недолю мою і працю рук моїх і заступився за мене вчора.
42
а%ще не бы` б~ъ эTц~а мое^го а^враа'ма и^ страхъ і^саа'ковъ не бысть мн^њ, нн~њ ё^ботща бы м^я эTпђсти'лъ, на смире'нїе мое и^ трђдъ рђ'кђ моею` ё^ви'дњвъ б~ъ, и^ наказа м^я вчера`”
43
І відповів Лаван і сказав Якову: дочки — мої дочки; діти — мої діти; худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, це моє: чи можу я що зробити тепер з дочками моїми і з дітьми їхніми, які народжені ними?
Тепер укладімо союз я і ти, і це буде свідоцтвом між мною і тобою. [При цьому Яків сказав йому: ось, з нами немає нікого; дивися, Бог свідок між мною і тобою.]
И$ възе'м же камень і^а'ковᲆ поствї и& въ стол'пъ,
46
І сказав Яків родичам своїм: наберіть каміння. Вони взяли каміння, і зробили пагорб, і їли [і пили] там на пагорбі. [І сказав йому Лаван: пагорб цей свідок сьогодні між мною і тобою.]
якщо ти будеш чинити лихе з дочками моїми, або якщо візьмеш дружин, крім дочок моїх, то, хоч немає людини між нами, [яка б бачила,] але дивись, Бог свідок між мною і між тобою.
цей пагорб свідок, і цей пам’ятник свідок, що ні я не перейду до тебе за цей пагорб, ні ти не перейдеш до мене за цей пагорб і за цей пам’ятник, для зла;
52
а%ще ё^бо а%зъ не минђ к тебњ, т^о и^ ты` не мини` къ мн^њ могилы сея`, и^ стлъпа` съ ꙁло'бою,
53
Бог Авраамів і Бог Нахорів нехай судить між нами, Бог батька їхнього. Яків поклявся страхом батька свого Ісаака.
і наказав їм, промовивши: так скажіть добродію моєму Ісаву: ось що говорить раб твій Яків: я жив у Лавана і прожив донині;
4
и^ заповњ'да иM гл~я” Тако рецњте гдsнђ мое^мђ і^са'вђ, тако гл~етᲆ ра'бъ твои і^а'ковᲆ, ё^ лава'на ѓ^битахъ и^ ё^меDлњхъ досе'лњ.
5
і є в мене воли й осли і дрібна худоба, і раби й рабині; і я послав сповістити про себе добродія мого [Ісава], щоб придбати [рабу твоєму] благовоління перед очима твоїми.
І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Боже отця мого Ісаака, Господи [Боже], що сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою, і Я буду благодіяти тобі!
і скажіть: ось, і раб твій Яків [іде] за нами. Бо він сказав сам у собі: умилостивлю його дарами, що йдуть переді мною, і потім побачу лице його; можливо, і прийме мене.
20
гл~ите, се^ рабъ твои і^а'ковъ и^детъ за на'ми, вњща ё^бо ё^крощђ` лице е^го, да'ромъ мои^мъ, преDи^дђщиM е^го и^ по сеM ё^зрю лице е^го и^ да прїиметъ лице мое` лице е^го”
21
І пішли дари перед ним, а він у ту ніч ночував у стані.
І глянув [Ісав] і побачив дружин і дітей і сказав: хто це у тебе? Яків сказав: діти, яких Бог дарував рабу твоєму.
5
Възрњв# же ви'дњ жены` и^ дњти, и^ рече чт^о с^и сђть. се'й же рече дᲇти и%миже поми'лова б~ъ раба` твое^го”
6
І підійшли служниці і діти їхні й поклонилися;
6
И$ пристђпи'ста же рабы'ни и^ дњти ея`, и^ поколони'шася.
7
підійшли і Лія та діти її і поклонилися; в кінці підійшли Йосиф і Рахиль і поклонились.
7
пристђпи y лїя` и^ дњти ея`, и^ поклони'шася. посе'м же пристђпи` рахи'ль і^ и^ѓ'сифъ, и^ поклони'сᲄася”
8
І сказав Ісав: для чого у тебе така кількість, яку я зустрів? І сказав Яків: щоб [рабу твоєму] придбати благовоління в очах господаря мого.
8
И рече чт^о с^е сђт'ь по'лцы с^и вс^и ја%же срњтоX, се'й же реq да ѓ^бря'щеT рабъ твои блгDть преD тобо'ю гдsне”
9
Ісав сказав: у мене багато, брате мій; нехай буде твоє у тебе.
9
Рече же е^мђ і^са'въ довлњ'ет# ми брате. ты же твое` собњ съдержи`”
10
Яків сказав: ні, якщо я придбав благовоління в очах твоїх, прийми дар мій від руки моєї, тому що я побачив лице твоє, наче хто побачив лице Боже, і ти був доброзичливим до мене;
Яків чув, що [син Емморів] збезчестив Діну, дочку його, але оскільки сини його були з худобою його в полі, то Яків мовчав, поки не прийшли вони.
5
І$а'ков же слышав# ја%ко ѓ^сквеrни` ди'нђ дще'ръ е^го сн~ъ е^м#мо'ровъ, сн~ове же е^го бя'хђ съ ско'ты на' поли, премолча'в же і^а'ковъ до'ндеже прїидTђ сі'и”
6
І вийшов Еммор, батько Сихемів, до Якова, поговорити з ним.
6
И$зы'де же самъ е^м#мо'ръ эTц~ъ сихе'мль къ і^а'ковђ гл~ати к немђ`”
7
Сини ж Якова прийшли з поля, і коли почули, то засмутилися мужі ті й запалали гнівом, тому що безчестя зробив він Ізраїлю, переспавши з дочкою Якова, а так не можна робити.
7
Сн~ове же і^а'ковли прїидоша с по'ля, и^ ја%коже слы'шаше смђти'шася мђжи, и^ жа'лостно преD ними бысть ѕњло ја%ко не лњ'по сътвори і^ил~ю бы'вши съ дще'рїю і^а'ковлею`, и^ не бђ'детъ сице”
8
Еммор став говорити їм, і сказав: Сихем, син мій, приліпився душею до дочки вашої; дайте ж її за дружину йому;
і живіть з нами; земля ця [простора] перед вами, живіть і промишляйте на ній і здобувайте її у володіння.
10
и^ ё^ насъ ё^сели'теся, и^ ꙁемля` простра'нна преD вами, ё^селитеся, и^ притяжите на не'и, и^ въздњ'лаите на ней” Сихе'мъ
11
Сихем же сказав батьку її і братам її: тільки б мені знайти благовоління в очах ваших, я дам, що тільки скажете мені;
11
же рече эTц~ђ ея`, и^ браᲄїи ея` гл~я, да ѓ^бря'щђ блгDть преD вами. и^ е^же а^ще речете дадиM.
12
призначте найбільше віно й дарунки; я дам, що не скажете мені, тільки віддайте мені дівчину за дружину.
12
ё^множи'те вњино ѕњло, и^ дади'мъ вам. ја%коже речете, дади'те же ми ѓ^троковицђ сїю` въ женђ`”
13
І відповіли сини Якова Сихему та Еммору, батькові його, з лукавством; а говорили так тому, що він збезчестив Діну, сестру їхню;
13
эTвњщаша сн~ве і^а'ковли сихе'мђ, и^ е^м#мо'рђ эTц~ђ е^го, на лђка'в#ствњ, и^ гл~аша к нимъ ја^ко ѓ^скверъни` ди'нђ сестрђ и^хъ”
14
і сказали їм [Симеон і Левій, брати Діни, сини Ліїні]: не можемо цього зробити, віддати сестру нашу за чоловіка, який необрізаний, тому що це безчесно для нас;
14
Рекоста' же и^мъ симеѓ'нъ и^ левїи брата ди'нина сн~ове лі'и. не възмо'жеM сътвори'ти словеси` сего, дати сестрђ свою чл~кђ и^же и%мать коне'чнђ плоть неѓ^брњза'ннђ, е^сть ё^бо ё^кори'зна намъ”
15
тільки за тієї умови ми погодимося з вами [й оселимося у вас], якщо ви будете як ми, щоб і у вас уся чоловіча стать була обрізана;
Юнак не барився зробити це, тому що любив дочку Якова. А його більше за всіх поважали в домі батька його.
19
и^ не премеDли ю%ноша, сътвори'ти словеси` сего, любля'ше б^о дще'ръ і^а'ковлю`. се'й же бяше сла'в#нње всњхъ, и^же в домђ` эTц~а е^го”
20
І прийшли Еммор і Сихем, син його, до воріт міста свого, і стали говорити жителям міста свого і сказали:
20
Прїидоста же е^м#мо'ръ и^ сихе'мъ сн~ъ е^го, преD врата града и^хъ, и^ гл~аста къ мђжеM гра'да свое^го рекђщи`”
21
ці люди мирні з нами; нехай вони селяться на землі і промишляють на ній; земля ж ось простора перед ними. Станемо брати дочок їхніх собі за дружин і наших дочок віддавати за них.
21
Чл~ци с^и ми'рни сђть, съ на'ми да ся ё^селятъ на ꙁемли`, и^ да вᲆстяжаT на неи, земля же простра'нна преD ними” И$ дще'рї ихᲆ да по'ймемъ. дщери же наша дади'мъ и^мъ.
22
Тільки за тієї умови ці люди погоджуються жити з нами і бути одним народом, щоб і в нас обрізана була вся чоловіча стать, як вони обрізані.
Чи не для нас отари їх, і маєтки їх, і вся худоба їх? Тільки [у тому] погодимося з ними, і будуть жити з нами.
23
и^ скоти и^хъ, і^ и^мњ'нїе и^хъ, не на'ше ли бђдетъ” Точїю симᲆ сподо'бимся иM и^ вселя'тся с нами”
24
І послухалися Еммора і Сихема, сина його, всі, хто виходив з воріт міста його: і була обрізана вся чоловіча стать, — усі, що виходили з воріт міста його.
На третій день, коли вони хворіли, два сини Якова, Симеон і Левій, брати Діни, взяли кожен свій меч, і сміливо напали на місто, й умертвили всю чоловічу стать;
25
Бысᲄь же въ тре'тїи дн~ь, е^гда` бњхђ в боле'зни, и^ взя'ста сн~а дв^а і^аковля` симеѓ%нъ, и^ левїи, бра'тїа ди'ны. ко'ждо сво'и меq. и^ въшеDша въ' градᲆ безъ събла'зна, и съсњко'ста весь мђжескъ полъ,
26
і самого Еммора і Сихема, сина його, убили мечем; і взяли Діну з дому Сихемового і вийшли.
І сказав Яків Симеону і Левію: ви обурили мене, зробивши мене ненависним для [усіх] жителів цієї землі, для хананеїв і ферезеїв. У мене людей мало; зберуться проти мене, подолають мене, і знищений буду я і дім мій.
30
Рече же і^а'ковъ къ симеѓ'нђ и^ левїи`, не'навистна м^я сътвори'сте, ја%ко злђ` мн^њ. быти всњмъ живђ'щимъ на земли` въ хананеи` и^ въ фе'резе'и” Мене же е^сть мало число'мъ. и^ събра'вшеся погђбяT м^я. и^ поги'бнђ а%зъ и^ до'мъ мои`.
31
Вони ж сказали: а хіба можна чинити з сестрою нашою, як з блудницею!
31
ѓ^ни' же рекоша, то л^и ја^ко блђ'дницђ и%мђт# сестрђ на'шђ”
Глава 35
1
Бог сказав Якову: встань, піди у Вефиль і живи там, і зроби там жертовник Богу, Який явився тобі, коли ти тікав від лиця Ісава, брата твого.
1
Рече і^а'ковђ б~ъ, въста'въ и^зыиди в мњсто веџїи'лево живи т^ђ, сътвори же ѓ^лᲆта'рь бг~ђ. ја^влъшемђся тебњ, е^гда` бњжа` эT лица бра'та свое^го і^са'ва”
2
І сказав Яків дому своєму і всім, хто був з ним: киньте богів чужих, що знаходяться у вас, і очистіться, і перемініть одяг ваш;
2
Рече же і^а'коv до'мђ свое^мђ, и^ всњмъ и^же с ни'мъ, повр'ъзњте в^ы богы чюжда'я, и^же с ва'ми, и^ эT срњды` иX ѓ^чисти'теся, І$ и^змњни'те ризы своя`.
3
встанемо і підемо у Вефиль; там влаштую я жертовник Богу, Який почув мене в день біди моєї і був зі мною [й оберігав мене] в путі, якою я ходив.
3
и^ въста'вᲆше и^дњте въ веџе'иль, да сотвориM т^ђ ѓ^лта'рь бг~ђ, и^же послђш'а мене` въ дн~ь скръбњ'нїа мое^го, и^же б^њ со мно'ю, и^ снабдњ м^я на пђти` воньже ходих#”
4
І віддали Якову всіх богів чужих, що були в руках їх, і серги, що були у вухах їхніх, і закопав їх Яків під дубом, який поблизу Сихема. [І залишив їх невідомими навіть до нинішнього дня.]
І вирушили з Вефиля. [І розкинув він намет свій за вежею Гадер.] І коли ще залишалася деяка відстань землі до Ефрафи, Рахиль народила, і пологи її були тяжкими.
16
Въста'в же і^а'ковъ эT виџе'иля, и^ постави кђщђ свою` недале'че сто'лпа гаде'ръ” И$ бысть е^гда приближи'ся хара'џњи преити` до ꙁемли` е^фра'џа. роди' же рахи'ль, и^ възбњднова` роDствомъ”
17
Коли ж вона страждала в пологах, повитуха сказала їй: не бійся, бо і це тобі син.
17
И$ бысть е^гда болњꙁнено е'й роди'ти, рече е'й ба'ба не боися се б^отебњ е^сть сн~ъ”
18
І коли виходила з неї душа, бо вона вмирала, то нарекла йому ім’я: Беноні. Але батько його назвав його Веніаміном.
І вирушив [звідти] Ізраїль і розкинув намет свій за вежею Гадер.
21
и^ꙁы'де же эTтђдђ і^ил~ь. постави кђщ'и ꙁа столпо'мъ гаде'ръ”
22
Під час перебування Ізраїля в тій країні, Рувим пішов і переспав з Валлою, наложницею батька свого [Якова]. І почув Ізраїль [і прийняв це зі смутком]. Синів же в Якова було дванадцять.
22
И$ бысть е^гда ё^сели'ся і^ил~ь в ꙁемли` то'и, шеD рђвимъ и^ спа` съ ва'ллою`, зало'жницею эTц~а свое^го, слы'ша же і^ил~ь зл^њ ја^ви'ся преD ниM” Бњша же
23
Сини Лії: первісток Якова Рувим, після нього Симеон, Левій, Іуда, Іссахар і Завулон.
Сини Зелфи, служниці Ліїної: Гад і Асир. Ці сини Якова, які народилися йому в Месопотамії.
26
сн~ове же ꙁе'лџы рабы` ли'ины га'дъ, и^ а^си'ръ” Си^ сђть сн~ове і^а'ковли е^же быша е^мђ в междорњ'чїи сљ=рьстњи”
27
І прийшов Яків до Ісаака, батька свого, [бо він був ще живий,] у Мамре, у Кириаф-Арбу, тобто Хеврон [у землі Ханаанській,] де подорожували Авраам та Ісаак.
І взяв Ісав дружин своїх і синів своїх, і дочок своїх, і всіх людей дому свого, й [усі] отари свої, і всю худобу свою, і все майно своє, яке він придбав у землі Ханаанській, і пішов [Ісав] в іншу землю від лиця Якова, брата свого,
Ці сини Рагуїла, сина Ісавового: старійшина Нахаф, старійшина Зерах, старійшина Шамма, старійшина Миза. Ці старійшини Рагуїлові в землі Едома; ці сини Васемафи, дружини Ісавової.
І помер Бела, і зацарював після нього Іовав, син Зераха, з Восори.
33
Оу^мре же валаа'къ, и^ цр~ь быs по не'мъ, и^ѓ^ва'въ, сн~ъ ꙁа'ринъ эT въсо'ры”
34
Помер Іовав, і зацарював після нього Хушам, із землі феманитян.
34
Оу^мре' же и^ѓ^ва'въ, и^ цр~ь, бы'сть по не'мъ, а^со'мъ эT земля`, џема'нонъ”
35
І помер Хушам, і запанував після нього Гадад, син Бедадів, який переміг мадіанитян на полі Моава; ім’я міста його Авиф.
35
Оу^мре же а^со'мъ е^же быs съ џема'нонъ, и^ ц~рь бы'сть по не'мъ а^да'дъ сн~ъ вара'ждъ, и^же и^ссњче` мадїа'ма на' поли моа'вли, и%мя же градђ е^го сетџе'мъ”
36
І помер Гадад, і зацарював після нього Самла з Масреки.
36
Оу^мре же а^даD и^ ц~рь бы'сть по немъ сама'да эT масекасъ”
37
І помер Самла, і зацарював після нього Саул з Реховофа, що біля річки.
37
Оу^мре' же сама'да, и^ ц~рь быs по не'мъ, саё%лъ съ рогово'џъ е^же е^сть недале'че рњки`”
38
І помер Саул, і зацарював після нього Баал-Ханан, син Ахбора.
38
Оу^мре' же саёl и^ ц~рь бысть по не'мъ, валае^нонъ, сн~ъ а^хово'ръ.
39
І помер Баал-Ханан, син Ахбора, і зацарював після нього Гадар [син Варадів]; ім’я міста його Пау; ім’я дружини його Мегетавеель, дочка Матреди, сина Мезагава.
Яків жив у землі подорожування батька свого [Ісаака], у землі Ханаанській.
1
Оусели же ся і^а'ковᲆ в ꙁемли` и^дњж'е ѓ^бита` і^саа'къ эTц~ъ е^го в ꙁемли` ханаа'ни, с^и бытїа` і^а'ковля”
2
Ось житіє Якова. Йосиф, сімнадцяти років, пас худобу [батька свого] разом із братами своїми, будучи отроком, з синами Валли і з синами Зелфи, дружин батька свого. І доносив Йосиф недобрі про них чутки до [Ізраїля] батька їх.
І сказали йому брати його: невже ти будеш царювати над нами? невже будеш володіти нами? І зненавиділи його ще більше за сни його і за слова його.
8
Рњша же е^мђ бра'тїя е^го, е^гда` црsтвђя црsтвовати бђ'деши над на'ми. и^л^и владыи владњти бђ'деши над нами, и^ приложи'ша е^ще` ненави'дњти е^го сно'въ ради и^ рњ'чи е^го”
9
І бачив він ще інший сон і розповів його [батькові своєму і] братам своїм, говорячи: ось, я бачив ще сон: ось, сонце і місяць і одинадцять зірок поклоняються мені.
І він розповів батькові своєму і братам своїм; і насварив його батько його і сказав йому: що це за сон, який ти бачив? невже я і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі?
І сказав Ізраїль Йосифові: брати твої чи не пасуть у Сихемі? піди, я пошлю тебе до них. Він відповів йому: ось я.
13
рече же і^и^л~ь і^ѓ'сифђ, е^да л^и бра'тїя твоя` не пасђт'ъ в сихе'мъ. ходи` да пошлю` т^я къ ни'мъ. рече же се а'ꙁъ”
14
[Ізраїль] сказав йому: піди, подивися, чи здорові брати твої і чи ціла худоба, і принеси мені відповідь. І послав його з долини Хевронської; і він прийшов у Сихем.
І почув це Рувим і порятував його від рук їхніх, сказавши: не вб’ємо його.
21
Слы'шавъ же рђви'мъ хотя` и^ꙁба'вити е^го эT рђкђ иX. и^ рече не ё^бїе'мъ е^го на дш~ђ.
22
І сказав їм Рувим: не проливайте крови; киньте його у рів, що у пустелі, а руки не накладайте на нього. Це говорив він [з тим наміром], щоб урятувати його від рук їхніх і повернути його до батька його.
22
рече же и^мъ рђви'мъ не пролеите крови. н^о въвр'ъꙁите и& въ ро'въ то'й е^же е'сть вᲆ пђсты'ни. а^ рђкђ не вᲆꙁложиᲄе на'нь. и^ тща'ся ја^ко да и^ꙁба'витъ е^го эT рђкђ` и^хъ. и^ эTпђ'ститᲆ къ эTц~ђ свое^мђ”
23
Коли Йосиф прийшов до братів своїх, вони зняли з Йосифа одежу його, одежу різнобарвну, яка була на ньому,
23
Бысть же е^гда` прїиде і^ѓ'сифъ къ братїи свое'и. съвлекоша съ і^ѓ'сифа риꙁђ кра'снђю и^же на не'мъ б^њ.
24
і взяли його і кинули його у рів; рів же той був порожнім; води в ньому не було.
24
и^ поим#ше въвръго'ша и& в ро'въ въ не'мже не бњ вода`
25
І сіли вони їсти хліб, і, глянувши, побачили, ось, іде з Галаада караван ізмаїльтян, і верблюди їхні несуть стираксу, бальзам і ладан: ідуть вони відвезти це в Єгипет.
І зібрались усі сини його і всі дочки його, щоб утішити його; але він не хотів утішитися і сказав: з печаллю зійду до сина мого в пекло. Так оплакував його батько його.
35
Събра'ша же ся вси сн~ове е^го и^ дще'ри е^го прїидо'ша ё^тњш'ити е^го. и^ не хотя'ше ётњш'итися гл~я ја%ко да сни'дђ къ сн~ђ мое^мђ сњтђя въ а'дъ. и^ пла'кася эTц~ъ е^го”
36
Мадіанитяни ж продали його в Єгипті Потифару, царедворцеві фараона, начальникові охоронців.
І сказав Іуда Фамарі, невістці своїй [після смерти двох синів своїх]: живи вдовою в домі батька твого, доки підросте Шела, син мій. Тому що він сказав [у розумі своєму]: не помер би і він подібно до братів його. Фамар пішла і стала жити в домі батька свого.
Минуло багато часу, і померла дочка Шуї, дружина Іудина. Іуда, утішившись, пішов у Фамну до охоронців худоби його, сам і Хира, друг його, одолламитянин.
12
ё^мно'жиша же ся дн~їе. и^ ё^мре` сава` жена` і^ё%дина, ё^тњшив же ся і^ё%да вꙁы'де къ стрыгђщ'им# ѓ^вца` е^го, і^ и^ра'съ пасты'рь ста'дъ е^го, ѓ^делами'тъ въ џа'мнђ с
13
І повідомили Фамар, говорячи: ось, свекор твій іде у Фамну стригти худобу свою.
І зняла вона із себе одяг удівства свого, покрила себе покривалом і, закрившись, сіла біля воріт Енаїма, що на дорозі до Фамни. Бо бачила, що Шела виріс, і вона не дана йому за дружину.
Він сказав: я надішлю тобі козеня з отари [моєї]. Вона сказала: чи даси ти мені заставу, поки пришлеш?
17
ѓn же эTвњща а%зъ тебњ пошлю` ко'зли'щъ эT стадъ свои^хъ” Сїя же рече а^ще даси залоh, до'ндеже при'шлеши.
18
Він сказав: яку дати тобі заставу? Вона сказала: печатку твою, і перев’язь твою, і тростину твою, що в руці твоїй. І дав він їй і ввійшов до неї; і вона зачала від нього.
І, вставши, пішла, зняла з себе покривало своє й одяглася в одяг удівства свого.
19
Въста'вши же эTи'де, и^ съвр'ъже ризы лњ'потныя съ себе`, и^ ѓ^блечеся в ри'зы вдов#ства` свое^го”
20
Іуда ж послав козеня через друга свого одолламитянина, щоб взяти заставу з руки жінки, але він не знайшов її.
20
Посла' же і^ё^да ко'злищъ эT ко'зъ, рђко'ю пастыря свое^го ѓ^доломи'та, и^ взя'ти зало'гъ эT жены`, и^ не ѓ^брњте е'я`”
21
І запитав жителів того місця, говорячи: де блудниця, що була в Енаїмі при дорозі? Але вони сказали: тут не було блудниці.
21
Въпроша же мђже'и насе'лныхъ, и^ рече и^мъ. гдњ е^сть любодњявшая е^же бяше въ е^на'нњ на распђт'їи`. си' же рњша нњсть здњ` любодњ'и”
22
І повернувся він до Іуди і сказав: я не знайшов її; та й жителі місця того сказали: тут не було блудниці.
22
Възврати'ся къ і^ё^дњ, и^ рече не ѓ'брњтох#, и^ мђж'и насе'лнїи рњша, не быва'ет# зд^њ любодњ'ица”
23
Іуда сказав: нехай вона візьме собі, аби тільки не стали над нами сміятися; ось, я посилав це козеня, але ти не знайшов її.
23
Рече же і^ё^да да и%мать т^о, н^о е^гда` когда посмњю'т ны ся, а%зъ б^о послаX ко'злищ# а^ т^ы не ѓ^брњте”
24
Минуло близько трьох місяців, і сказали Іуді, говорячи: Фамар, невістка твоя, впала у блуд, і ось, вона вагітна від блуду. Іуда сказав: виведіть її, і нехай вона буде спалена.
24
Бысть же тре'тїи мцsь, и^ повњ'даша і^ё^дᲇ г~лющи, сᲆблђди` џамаr невњ'стъка твоа, и^ с^е въ ё^тро'бᲇ и%мать эT блђда'. рече же і^ё^да и^зведи'те ю& да ю` соyгђтъ”
25
Але коли повели її, вона послала сказати свекру своєму: я вагітна від того, чиї ці речі. І сказала: впізнавай, чия ця печатка і перев’язь і тростина.
І з того часу, як він поставив його над домом своїм і над усім, що мав, Господь благословив дім єгиптянина заради Йосифа, і було благословення Господнє на всьому, що мав він у домі й у полі [його].
І звернула погляди на Йосифа дружина господаря його і сказала: спи зі мною.
7
И бысть по словесњхъ сихъ, положи жена` господина` е^мђ ѓ^чи на і^ѓ'сифњ, и^ рече бђди съ мно'ю,
8
Але він відмовився і сказав дружині господаря свого: ось, господар мій не знає при мені нічого в домі, і все, що має, віддав у мої руки;
8
се'и же не хотяше” Рече женњ` гдsна свое^го, ја^ко гдsнъ мой не вњсть мене` ради ничто'же въ домђ` свое^мъ, и^ вс^е е^лико и'мать вд^а в рђцњ мои`, и^ нњсть никтоже` вы'ш#ше мене` в#домђ семᲆ
9
немає більшого за мене в домі цьому; і він не заборонив мені нічого, крім тебе, тому що ти дружина його; як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом?
Вона ж, побачивши, що він залишив одяг свій у руках її і побіг геть,
13
и^ эTбњже`, і^ и^зы'де вонъ”
14
покликала домашніх своїх і сказала їм так: подивіться, він привів до нас єврея насміхатися над нами. Він прийшов до мене, щоб лягти зі мною, але я закричала гучним голосом,
Одного разу виночерпію і хлібодару царя Єгипетського, замкненим у в’язниці, бачилися сни, кожному свій сон, обом в одну ніч, кожному сон особливого значення.
Вони сказали йому: ми бачили сни; а витлумачити їх нема кому. Йосиф сказав їм: чи не від Бога тлумачення? розкажіть мені.
8
ѓ%на же е^мђ реко'ста со'нъ ви'дњховњ, и^ раꙁђмњва'ющаго нњсть” Рече же и%ма і^ѓ'сифъ е^да` не на б~а належи'тъ проповњ'данїе е^ю`. повњ'дњта ми ё^б^о”
9
І розповів головний виночерпій Йосифу сон свій і сказав йому: мені снилося, ось виноградна лоза переді мною;
через три дні фараон піднесе голову твою і поверне тебе на місце твоє, і ти подаси чашу фараонову в руку його, за колишнім звичаєм, коли ти був у нього виночерпієм;
На третій день, день народження фараонового, зробив він вечерю для всіх слуг своїх і згадав він про головного виночерпія і головного хлібодара серед слуг своїх;
Уранці засмутився дух його, і послав він, і покликав усіх волхвів Єгипту і всіх мудреців його, і розповів їм фараон сон свій; але не було нікого, хто витлумачив би його фараону.
8
ја^ко быs заё%тра. и^ въꙁмђти'ся дш~а е^го. посла'вши же съзва` вся скаꙁа'теля е^гљ=петъскы, и^ вс^я мђдрыя и'хъ. і^ и^сповњ'да и^мъ фараѓ'нъ со'нъ. н^о не бя'ше никто'же скаꙁа'ти то фараѓ'нђ”
9
І став говорити головний виночерпій фараонові і сказав: гріхи мої згадую я нині;
Йосифові було тридцять років від народження, коли він став перед лице фараона, царя Єгипетського. І вийшов Йосиф від лиця фараонового і пройшов по всій землі Єгипетській.
46
І$ѓ'сифъ же и^мњ'яше л~, лњтъ. е^гда`прїиде преDфараѓ'на цр~я е^гљ=петъска, эTы'иде же і^ѓ'сифъ эT лица` фараѓ'ня, и^про'иде весь е^гљ=петъ”
47
Земля ж у сім років достатку принесла з одного зерна по жмені.
47
И$ сътвори` ꙁемля` в се'дмь лњтъ ѓ^би'лнђ жатвђ,
48
І зібрав він усякий хліб семи років, які були [родючі] в землі Єгипетській, і поклав хліб у містах; у кожному місті поклав хліб полів, що оточують його.
І минули сім років достатку, що був у землі Єгипетській,
53
Минђ' же се'дмь лњтъ ѓ^би'лныхъ, ја^коже бы'ша въ ꙁемли` е^гљ=петъстњи”
54
і настали сім років голоду, як сказав Йосиф. І був голод по всіх землях, а в усій землі Єгипетській був хліб.
54
И$ нача'ша сеDмь лњтъ гла'дныхъ приходи'ти, ја%коже рече и^ѓ'сифᲆ” И$ бысть гла'дъ по все'и ꙁемли`, и^ въ все'и же ꙁемли` е^гљ=петъстњи не бя'ше хлњба,
55
Але коли і вся земля Єгипетська почала терпіти голод, то народ почав волати до фараона про хліб. І сказав фараон усім єгиптянам: підіть до Йосифа і робіть, що він вам скаже.
55
и^ въꙁа'лче вс^я ꙁемля` е^гљ=пеTская, въꙁопи же наро'дъ къ фараѓ'нђ ѓ^ хлњбехъ” Рече же фараѓ'нъ всњмъ е^гљ=птяномъ, и^дњте къ і^ѓ'сифђ е^же бо речетъ вамъ сътвори'те,
56
І був голод по всій землі; і відчинив Йосиф усі житниці, і став продавати хліб єгиптянам. Голод же посилювався в землі Єгипетській.
56
и^ с^е гла'дъ бяше на лицы` всея` ꙁемля`” эTвр'ъꙁе же і^ѓ'сифъ вс^я жи'тница, и^ продая'ше всMњ е^гљ=птяноM,
57
І з усіх країн приходили в Єгипет купувати хліб у Йосифа, тому що голод посилився по всій землі.
Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі.
6
І$ѓ'сифъ же бя'ше кня'ꙁь все'и ꙁемли`, сїи` продаја%ше всњмъ лю'демъ насе'лнымъ” Прїидоша же бра'тїя і^ѓ'сифовы, и^ поклони'шася е^мђ ни'ць до ꙁемля`,
7
І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу.
7
ви'дњвъ же і^ѓ'сифъ бра'тїю свою`, и^ позна` я& и^ эTмета'шеся и^хъ, и^ гл~аше и^мъ поро'ко” Рече же и^мъ эTкђдђ хо'дите, сїи же рњша эT ꙁемля` ханаан#скїа, кђпити пи'ща”
8
Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його.
8
Позна же і^ѓ'сифъ бра'тїю свою, сїи же не поꙁна'ша е^го.
9
І згадав Йосиф сни, що снилися йому про них; і сказав їм: ви підглядачі, ви прийшли вигледіти наготу* землі цієї.
Вони сказали йому: ні, господарю наш; раби твої прийшли купити їжі;
10
н^и гдsне раби` твои` кђпи'ти пища прїидо'ша,
11
ми всі діти однієї людини; ми люди чесні; раби твої не бували підглядачами.
11
вс^и бо е^смы` сн~ове е^ді'ного мђжа ми'рницы е^смы`, не сTђ раби` ᲄвои` прелага'таи`”
12
Він сказав їм: ні, ви прийшли вигледіти наготу землі цієї.
12
Реq же иM н^и но пђти` съглядати прїидо'сте из# ꙁемля' сея`”
13
Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало.
ось як ви будете випробувані: клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший брат ваш;
15
си'м ся ја^ви'сте, тако м^и ꙁдра'вїя фараѓ'ня, не и^ꙁы'дете эTсю'дђ, а%ще не прїидетъ бра'тъ вашъ ме'ншїи сњмо”
16
пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі.
І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога:
18
Рече же и^мᲆ въ дн~ь третїи с^е сътвори'те да жи'ви бђдете б~а бо ся а%ꙁъ бою`”
19
якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших;
19
А$ще ми'рницы е^сте братъ вашъ да ся дрьжи'тъ в темни'цы, вы' же шеDше донеси'те кђ'пленђю пшени'цђ
20
брата ж вашого меншого приведіть до мене, щоб виправдалися слова ваші і щоб не померти вам. Так вони і зробили.
20
а^ брата ва'ю ме'ншаго приведњте къ мн^њ, и^ вњрна бђдетᲆ рњ'чь ваша, а^ще л^и ни` ᲄо ё%мрете” Съᲄвори'ша же та'ко,
21
І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це.
і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в мішку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами?
І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть,
33
Рече же намъ мђжъ гн~ь насе'лникъ, по семђ` ё^вњмъ ја%ко ми'рницы е^сте`, брата е^ді'наго ѓ^ста'вите ё^ мене`, а^ цњны ва'ша и^ пшени'цђ въꙁе'мше до до'мђ вашего и^дњте”
34
і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі.
34
Приведњте же брата ва'шего меншаго къ мн^њ, и^ ё^вњмъ ја%ко нњсть прелага'таи`, н^о ми'рницы е^сте`, и^ брата ва'шего вамъ дамъ и^ кђ'плю ᲄвори'те в ꙁемли`”
35
Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися.
І сказав Рувим батькові своєму, говорячи: убий двох моїх синів, якщо я не приведу його до тебе; віддай його на мої руки; я поверну його тобі.
37
же рече эTц~ђ свое^мђ гл~я. сн~а моя` ѓ'ба ё^бїи, а%ще не приведђ` е^го к тебњ`, да'ждь е^го мн^њ въ рђцњ а%ꙁ же приведђ и& к тебњ”
38
Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу.
38
Се'и же рече не' идетъ сн~ъ мой с вами, ја%ко бра'тъ е^мђ ё^мре. сїи же е^ді'нъ ѓ^ста`, е^гда ся е^мђ лђчи'тъ ꙁл^о на пђти`, на'ньже а^ще пои'дете, и^ прово'дите ста'рость мою` съ печа'лїю въ а^дъ”
Глава 43
1
Голод посилився на землі.
1
Гла'д же съѓ^долњ` на ꙁемли`.
2
І коли вони з’їли хліб, який привезли з Єгипту, тоді батько їхній сказав їм: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
І сказав йому Іуда, говорячи: той чоловік рішуче заявив нам, сказавши: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
3
И$ рече е^мђ і^ё^да гл~я послђш'аемъ ё^крњпи` наs под кля'твою мђжь гн~ь гл~я, не јави'те ми ся преD лицемъ, а%ще браT вашъ мнїи не прїидетъ с ва'ми
4
Якщо пошлеш з нами брата нашого, то підемо і купимо тобі їжі,
4
и^ а%ще л^и по'слеши брата нашего с на'ми т^о и%демъ кђпи'ти тебњ` пи'ща
5
а якщо не пошлеш, то не підемо, тому що той чоловік сказав нам: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
5
а%ще л^и не по'слеши брата нашего с на'ми, т^о не и'деM” Мђжᲆ б^о реq наM гл~я нњсть вамъ ви'дњти лица мое^го, а^ще братъ вашъ мнїи не прїидетъ с ва'ми”
6
Ізраїль сказав: для чого ви зробили мені таке зло, сказавши тому чоловікові, що у вас є ще брат?
Вони сказали: розпитував той чоловік про нас і про рід наш, говорячи: чи живий ще батько ваш? чи є у вас брат? Ми і розповіли йому за цими розпитами. Чи могли ми знати, що він скаже: приведіть брата вашого?
7
сїи же рњша въпраша'я въпроси` насᲆ мQђ и^ рода нашего гл~я, и^ еще` л^и эTц~ъ вашъ жиv е^сть, и^ есть ли вамъ братъ повњдахомъ е^мђ по въпро'сђ семђ`, и^л^и вњдяхомъ ја%ко речетъ намъ приведи'те брата вашего,
8
Іуда ж сказав Ізраїлю, батькові своєму: відпусти отрока зі мною, і ми встанемо і підемо, і живі будемо і не помрем і ми, і ти, і діти наші;
8
и^ рече же і^ё%да къ і^и^л~ю эTц~ђ свое^мђ, пђсти` ѓ^тро'чища съ мно'ю и^ въста'вше да и'демъ и^ да живи бђдемъ, а^ не ё%мреM и^ мы` и^ т^ы, и^ вс^е и^мњ'нїе наше
9
я відповідаю за нього, з моїх рук вимагатимеш його; якщо я не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то залишусь я винним перед тобою в усі дні життя;
9
аZ же въꙁмђ` е^го, и^ эT рђкђ` мое'ю възы'щи` е^го” А/ще не приведђ е^го к тебњ`, и^ поставлю и& предᲆ тобо'ю, грњшенᲆ бђдђ к тебњ вс^я дн^и.
10
якби ми не барилися, то вже сходили б двічі.
10
а%ще б^о бы'хоM не ё^ме'длили, въꙁврати'лися быхомъ два'жды”
11
Ізраїль, батько їх, сказав їм: якщо так, то ось що зробіть: візьміть із собою плодів землі цієї і віднесіть у дарунок тому чоловікові трохи бальзаму і трохи меду, стиракси і ладану, фісташок і мигдалевих горіхів;
і брата вашого візьміть і, вставши, підіть знову до чоловіка того;
13
и^ бра'та своего по'имњте, и^ въста'вше и^дњте къ мђжђ
14
Бог же Всемогутній нехай дасть вам знайти милість у чоловіка того, щоб він відпустив вам і іншого брата вашого і Веніаміна, а мені якщо вже бути бездітним, то нехай буду бездітним.
Йосиф, побачивши між ними Веніаміна [брата свого, сина матері своєї], сказав начальнику дому свого: введи цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, тому що зі мною будуть їсти ці люди опівдні.
16
ви'дњв же я& і^ѓ'сифъ, и^ венїами'на брата свое^го, и^ ре'че строи^телю до'мђ свое^го въвеd мђж'и с^и в до'мъ, и^ ꙁаколи` эT скота` и^ ё^гото'ваи, съ мно'ю бо ја%сти мђжемъ си'мъ хлᲇбъ въ полђдне”
17
І зробив чоловік той, як сказав Йосиф, і ввів чоловік той людей цих у дім Йосифів.
І злякалися люди ці, що ввели їх у дім Йосифів, і сказали: це за срібло, повернуте раніше у мішки наші, ввели нас, щоб причепитися до нас і напасти на нас, і взяти нас у рабство, і ослів наших.
18
Ви'дњвше же мђжи, ја%ко въведо'шаа` в до'мъ і^ѓ'сифовъ, рњша сребра` раd въꙁвраще'ннаго въ вре'тищихъ нашихъ, пръ'вње, въво'дят ны ѓ^бол#га'ти насъ, да ны` по'имђтъ въ рабо'тђ и^ ѓ^слы` наша”
19
І підійшли вони до начальника дому Йосифового, і стали говорити йому біля дверей дому,
і трапилося, що, коли прийшли ми на ночівлю і відкрили мішки наші, — ось срібло кожного в отворі мішка його, срібло наше за вагою його, і ми повертаємо його своїми руками;
21
бысть же е^гда` прїидо'хомъ на ста'нъ, и^ эTрњши'хоM вре'тища своя`, и^ с^е сребро` кое^го'ждо въ вре'тищи е^го. сребро` наше мњрно е^гоже вꙁяхомъ въ рђ'кђ свою въꙁвраща'емъ,
22
а для купівлі їжі ми принесли інше срібло в руках наших, ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші.
Він сказав: будьте спокійні, не бійтеся; Бог ваш і Бог батька вашого дав вам скарб у мішках ваших; срібло ваше дійшло до мене. І привів до них Симеона.
23
Рече же и^мъ ми'ръ вамъ не бо'итеся б~ъ вашъ, и^ б~ъ эTц~а вашего даде` ваM бога'тъство въ вре'тищихъ вашиX сребра же вашего бл~говолящаго и^маM і^ и^ꙁведе` к нимъ симеѓ'на.
24
І ввів той чоловік людей цих у дім Йосифів і дав води, і вони обмили ноги свої; і дав корму ослам їхнім.
І підняв очі свої [Йосиф], і побачив Веніаміна, брата свого, сина матері своєї, і сказав: це брат ваш менший, про якого ви говорили мені? І сказав: нехай буде милість Божа з тобою, сину мій!
29
Възрњв же ѓ^чи'ма і^ѓ'сифъ ви'дњ венїа^мина брата свое^го е^дїнома'терня. и^ рече се'и л^и е^сть братъ вашъ ме'ншїи, е^гоже реко'сте къ мн^њ привести`, рече же, б~ъ поми'лђет# т^я ча'до.
30
І поспіхом вийшов Йосиф, тому що закипіла любов до брата його, і він готовий був заплакати, і вийшов він у внутрішню кімнату і плакав там.
30
вᲆꙁмђти' же ся і^ѓ'сифъ, и^ рыда'ше ё^тро'ба е^го брата раd свое^го, і^ и^ска'ше пла'каᲄися, вни'де же въ клњть пла'кася,
31
І, умивши лице своє, ввійшов, і укріпився і сказав: подавайте страву.
І сіли вони перед ним, первородний за первородством його, і молодший за молодістю його, і дивувалися ці люди один перед одним.
33
Сњде же прямо е^мђ прьвене'цъ по старњ'ишинъствђ свое^мђ, и^ ме'ншїи по ме'ньшествђ свое^мђ, и^ дивля'хђся мђжи къждо къ бра'тђ свое^мђ”
34
І посилалися їм страви від нього, і частка Веніаміна була вп’ятеро більшою за частки кожного з них. І пили, і доволі пили вони з ним.
34
Вꙁя'ша же часть кᲆ себњ` эT него` вя'щши б^о бысть ча'сть венїа^ми'нова, паче всњхъ ча'стїи, пять кра'тъ съгђ'бњиши ѓ^нњхъ, пи'ша же и^ ё^пи'шася с ни'мъ”
Глава 44
1
І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
2
и^ чашђ сребрянђю вложи'те въ меnшего вре'тище, и^ цњ'нђ пшени'чнђю” Бы'сть же по словесњхъ і^ѓ'сифовыхњ ја%коже гл~а, ꙁаё%тра
3
Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
3
же на свита'нїи мђжи эTпђсти'шася и^ ѓ^сля'та и^хъ
4
Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
4
і^ и^ꙁшеDшим же и'мъ и%з града, не эTи^до'ша далече” И$ реq і^ѓ'сифъ домосᲄрои'телю свое^мђ гл~я, въста'въ и^ди` въ слњдъ мђжїи, и^ пости'гни я& и^ сᲆ гнᲇвомъ рцы и^мᲆ” Почт^ота'ко ми въꙁда'сте зл^о ꙁа добро`,
5
Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
Пости'гше же я& мђжъ рече и^мъ по словесе'мᲆ симъ”
7
Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
7
Сїи же рњша въскђ'ю гл~етᲆ гдsнъ словеса с^и. не бђ'ди рабо'мъ твои^мъ сътвори'ти сего` по словесеM сим#.
8
Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.
14
Въни'де же і^ё'да и^ бра'тїя е^го къ і^ѓ^сифђ. е^ще` е^мђ сђщ'ђ т^ђ, и^ припадо'ша прњд ни'мъ до ꙁемля`”
15
Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?
15
Рече же и^мъ і^ѓ^сифъ чт^о дњтель сїю` сътвори'сте. не вњ'сте ли ја%ко нњ'сть враж#би'тъ чл~къ ја%коже а%ꙁъ”
16
Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
17
Рече же і^ѓ'сифъ не бђ'ди ми сътвори'ти словеси` сего, мђж'ᲆ ё^ него'же ѓ^брњтеся ча'ша сїя`, то'и да бђ'детъ м^и ра'бъ, а^ в^ы да и'дете в цњ'лости къ эTц~ђ свое^мђ” При
18
І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
18
стђпи'въ же і^ё'да, и^ реq молю'ся гдsне да рече'тъ рабъ тво'и преD тобо'ю, и^ не прогнᲇ' ваися на раба` твое^го. ја^коты е^си по фараѓ'нњ властели'нъ
19
Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
19
гдsне, т^ы въпроша` ра'бъ твоиX гл~я, не и'мате ли эTц~а и^ брата,
20
Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
20
и^ рњхомъ гдsне, е%сть н^ы эTц~ъ ста'ръ. и^ ѓтро'чищъ на ста'рость мнїи е^мђ. бра'тъ же е^мђ ё^мре`, се'и же е^ди'нъ ѓ^ста` ё^ мт~ре свое^я, эTц~ъ же въꙁлюби`
21
Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
21
Ти&” Ты же рече рабо'мъ свои^мъ приведњте е^го къ мн^њ да и& ви'ждђ
22
Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
22
и^ рњ'хомъ гдsне не мо'жетъ ѓ^ста'виᲄи ѓ^тро'чищъ эTц~а. а^ще ли ѓ^ста'вит# эTц~а, т^о ё%мретъ”
23
Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
23
Ты же эTвњща` рабо'мъ свои^мъ, а%ще не приведе'те брата ва'шего ме'ншего сᲇмо, т^о не приложи'те ктомђ` ви'дњти лица` мое^го`”
24
Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого.
І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
25
рњ'чь гдsна” Рече же наM эTц~ъ нашъ. и^дњте па'ки кђпи'те намъ мало пи'ща,
26
Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
26
мы же реко'хомъ не мо'жемъ и^ти. а%ще ли братъ на'ш# мнїи и'детъ с нами. то^ и'демъ, не мо'жемъ бо ви'дњти лица` мђж'ђ. братђ ме'ншемђ не сђщ'ђ с нами”
27
І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
32
Ра'бъ ботво'и эTц~ъ нашъ вда` ѓ^тро'ка в рђцњ` мои`. и^ а%ꙁъ реко'хъ аще не приведђ е^го к тебњ. и^ не поста'влю е^го преD тобо'ю грњшенъ бђ'дђ къ эTц~ђ вс^я дн~и”
33
Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого.
34
ка'ко бо и'демъ къ эTц~ђ эTтро'чищђ не сђщ'ђ с нами. да не ви'жDђ ꙁл^а е'же и'мать быти на эTц~а мое^го”
Глава 45
1
Йосиф не міг більш утримуватися при всіх, що стояли біля нього і закричав: виведіть від мене усіх. І не залишалося при Йосифові нікого, коли він відкрився братам своїм.
Тобі ж повеліваю сказати їм: зробіть це: візьміть собі з землі Єгипетської колісниці для дітей ваших і для дружин ваших, і привезіть батька вашого і прийдіть;
19
Ты^ же ꙁаповњж'дь иM да въ'змђтъ ко'ла эT земля` е^гљ=петъски дњтемъ и^хъ и^ женамъ и^хᲆ. и^ пои'мше эTц~а своего, да и& приведђт#
20
і не шкодуйте речей ваших, бо найкраще з усієї землі Єгипетської дам вам.
20
не пощади'те же ѓ^чи'ма съсђ'дъ своиX, все` б^о до'бро е^гљ=пет#ско вамъ бђ'деT”
21
Так і зробили сини Ізраїлеві. І дав їм Йосиф колісниці за наказом фараона, і дав їм запас на дорогу,
21
Сътвори'ша же сн~ове і^и^л~евы та'ко. да'сть же и^мъ і^ѓ'сифъ ко'ла. по повелњ'нїю фараѓ'на цр~я е^гљ=петъска и^ да'стъ и^мъ бра'шно на пђт'ь.
22
кожному з них він дав переміну одягу, а Веніаміну дав триста срібників і п’ять перемін одягу;
також і батькові своєму послав десять ослів, нав’ючених кращими здобутками єгипетськими, і десять ослиць, нав’ючених зерном, хлібом і припасами батькові своєму на дорогу.
І відпустив братів своїх, і вони пішли. І сказав їм: не сваріться на дорозі.
24
и^ эTпђсти бра'тїю свою`” и^ эTидо'ша. рече же и^мъ не гнњ'ваитеся на пђти`”
25
І пішли вони з Єгипту, і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого,
25
И$ꙁыдо'ша же и^ꙁъ е^гљ=п#та, и^ прїидо'ша в ꙁе'млю ханаа`ню, къ і^а'ковђ эTц~ђ свое^мђ,
26
і сповістили його, сказавши: Йосиф [син твій] живий і тепер володарює над усією землею Єгипетською. Але серце його збентежилося, тому що він не вірив їм.
Коли ж вони переказали йому всі слова Йосифа, які він говорив їм, і коли побачив колісниці, що прислав Йосиф, щоб везти його, тоді ожив дух Якова, батька їх,
27
гл~аша же е^мђ вс^я словеса` с^и, ја%же гл~а и^мъ і^ѓ'сифъ, е^ли'ко же рече и^мъ” Оу^ꙁрњ'въ же ко'ла і^а'ковᲆ ја%же посла` і^ѓсифъ, ја^ко въздви'гнђти и& и^ ѓ^жи` дх~ъ і^а'ковль эTц~а и^хъ”
28
і сказав Ізраїль: досить [цього для мене], ще живий син мій Йосиф; піду й побачу його, поки не помру.
28
И$ рече і^и~ль велико ми е^сть с^е а^ще е^сть і^ѓсифᲆ сн~ъ мои живъ, шедъ да ви'ждђ е^го до'ндеже не ё^мрђ`”
Глава 46
1
І вирушив Ізраїль з усім, що в нього було, і прийшов у Вирсавію, і приніс жертви Богу батька свого Ісаака.
І сказав Бог Ізраїлю у видінні нічному: Якове! Якове! Він сказав: ось я.
2
Речеy бг~ъ къ і^ил~ю, въ видњ'нїи в нощи` гл~я. і^а'кове і^а'кове, се'й же рече чт^о е^сть,
3
Бог сказав: Я Бог, Бог батька твого; не бійся йти в Єгипет, тому що там породжу від тебе народ великий;
3
ѓ%н же реq” А@зъ е^смь бг~ъ эTц~ъ ᲄвоиX, не бо'ися и^ти` въ е^гљ=петъ, въ ја^зы'къ б^о ве'лїи сътворю` т$я та'мо,
4
Я піду з тобою в Єгипет, Я і виведу тебе назад. Йосиф своєю рукою закриє очі твої.
4
и^ а'зъ и^дђ` с тобо'ю въ е^гљ=петъ, а%з же възведђ т^я до кон#ца`. і^ѓ'сифъ возложи'тъ рђцᲇ свои` на ѓ%чи твои`”
5
Яків вирушив з Вирсавії; і повезли сини Ізраїлеві Якова, батька свого, і дітей своїх, і дружин своїх на колісницях, які послав фараон, щоб привезти його.
Синів Йосифа, які народилися у нього в Єгипті, дві душі. Всіх душ дому Яковового, що прийшли [з Яковом] у Єгипет, сімдесят [п’ять].
27
сн~ове же і^ѓ'сифли е^же быша е^мђ въ земли' е^гљ=петъстњи” И$ всXњ же дш~ъ домђ і^а'ковля, ја%же прїидо'ша с ни'мъ въ е^гљ=петъ,
28
Іуду послав він перед собою до Йосифа, щоб він показав шлях у Гесем. І прийшли в землю Гесем.
28
о~е” І$ё^дђ же посла'ша предъ собо'ю къ і^ѓ'сифђ, срњстї и&, ё^ и^ром#ска града в земли` рацњсїинњ”
29
Йосиф запряг колісницю свою і виїхав назустріч Ізраїлю, батькові своєму, в Гесем, і, побачивши його, упав на шию його, і довго плакав на шиї його.
29
Въпря'гъ же і^ѓ'сифъ колесницђ свою`, і^ и^зы'де противђ і^ил~я эTц~а свое^го, к афиро'нђ градђ, показа' же ся е^мђ самъ. и^ припаде` на вы'ю е^го, и^ плака'ся много”
30
І сказав Ізраїль Йосифові: помру я тепер, побачивши лице твоє, бо ти ще живий.
30
Речеy і^и~ль къ і^ѓ^сифђ, да ё^мрђ по семъ, е^лмаже ви'дњхъ лице твое`, е^ще б^оты е^си жи'въ”
31
І сказав Йосиф братам своїм і дому батька свого: я піду, сповіщу фараона і скажу йому: брати мої і дім батька мого, які були в землі Ханаанській, прийшли до мене;
то ви скажіть: ми, раби твої, скотарями були від юности нашої донині, і ми і батьки наші, щоб вас оселили в землі Гесем. Тому що мерзота є для єгиптян усякий пастух овець.
І прийшов Йосиф і сповістив фараона і сказав: батько мій і брати мої, із дрібною і великою худобою своєю і з усім, що у них, прийшли з землі Ханаанської; і ось, вони в землі Гесем.
І сказали вони фараонові: ми прийшли пожити в цій землі, тому що немає пасовищ для худоби рабів твоїх, бо в землі Ханаанській сильний голод; отже, дозволь оселитися рабам твоїм у землі Гесем.
4
Реко'ша же фараѓ'нђ, ѓ^бита'ти въ землю прїидохомᲆ нњсть б^о па'ствы скотђ ра'бъ твои^хъ, съѓ^долњ б^о глаD на земли` ханаа'ни, нн~њ ё^бо да вᲆселяTся раби твои`, в зе'млю гесе'млю.
5
І сказав фараон Йосифові: батько твій і брати твої прийшли до тебе;
земля Єгипетська перед тобою; на кращому місці землі осели батька твого і братів твоїх; нехай живуть вони в землі Гесем; і якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою.
6
се же земля е^гљ=пет#ская преD тобо'ю е^сть. на до'брњи же земли` эTц~а твое^го и^ бра'тїю ё^сели`, и^ да живђть вᲆ земли гесе'мли” А/ще ли вњ'си ја%ко сђть мђжи в нихъ си'лнїи, т^о постави я& старњишины ското'мъ мои^мъ” И$ прїидо'ша въ е^гљ=петъ къ і^ѓ'сифђ і^а'ковъ и^ сн~ове е^го, и^ слы'ша фараѓ'нъ цр~ь е^гљ=петъскыи”
7
І привів Йосиф Якова, батька свого, і представив його фараону; і благословив Яків фараона.
рече же фараѓ'нъ къ і^а'ковђ, коли'ко лњтъ дн~и житїа твое^го.
9
Яків сказав фараону: днів подорожування мого сто тридцять років; малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх.
І не було хліба по всій землі, тому що голод дуже посилився, і були виснажені від голоду земля Єгипетська і земля Ханаанська.
13
Пшени'ца же не бяше въ все'и земли`, съѓ^долњва'ше б^о глаD на земли`, скончева'ше бо ся ꙁемля` е^гљ=петъская, и^ земля` ханаа'ня эT гла'да”
14
Йосиф зібрав усе срібло, яке було в землі Єгипетській і в землі Ханаанській, за хліб, який купували, і вніс Йосиф срібло в дім фараонів.
14
Събра же і^ѓ'сифъ вс^е сребро`, е^же ѓ^брњте в ꙁемли` е^гљ=петъстњ, и^ в ꙁемли` ханаа'ни, за пшени'цђ е^же кђпова'хђ и^ цњня'ше и^мᲆ” И$ внесе` і^ѓ'сифъ вс^е сребро` въ до'мъ фараѓ'новъ,
15
І срібло вичерпалося в землі Єгипетській і у землі Ханаанській. Усі єгиптяни прийшли до Йосифа і говорили: дай нам хліба; навіщо нам помирати перед тобою, тому що срібло закінчилося у нас?
Йосиф сказав: приганяйте худобу вашу, і я буду давати вам [хліб] за худобу вашу, якщо срібло закінчилося у вас.
16
Рече же иM і^ѓ'сифъ, приженњте ско'тъ свои, да даM вамъ за ско'тъ вашъ хлњбъ, а%ще ся сконча'ло сребро`.
17
І приганяли вони до Йосифа худобу свою; і давав їм Йосиф хліб за коней, і за отари дрібної худоби, і за стада великої худоби, і за ослів; і постачав їм хліб у той рік за всю худобу їхню.
17
пригна'шаy скотъ къ і^ѓ'сифђ, и^ дасть иM і^ѓ'сиf хлњбы за кони' и^ ꙁа ѓ^вца`, и^ за говя'да, и^ за ѓ^слы. и^ прекорми я& хлњбы за скотъ и^хъ в томᲆ лњтњ”
18
І минув цей рік; і прийшли до нього на другий рік і сказали йому: не приховаємо від господаря нашого, що срібло вичерпалося і стада худоби нашої у господаря нашого; нічого не залишилося у нас перед господарем нашим, крім тіл наших і земель наших;
для чого нам гинути на очах твоїх, і нам і землям нашим? купи нас і землі наші за хліб, і ми з землями нашими будемо рабами фараону, а ти дай нам насіння, щоб нам бути живими і не вмерти, і щоб не спустошилася земля.
19
да ё%мремъ предъ тобо'ю, и^ земля` ѓ^пђстњ'етъ, кђпи` наs, и^ зе'млю нашђ хлњбы, и^ да бђ'демъ м^ы и^ земля` наша рабоTна фараѓ'нђ, даждь намъ сњмя, да въсњ'емъ и^ жи'ви бђдемъ, да не ё^мремъ и^ земля` не ѓ^пђстњ'етъ”
20
І купив Йосиф усю землю Єгипетську для фараона, тому що продали єгиптяни кожен своє поле, бо голод долав їх. І дісталася земля фараону.
І зробив він народ рабами від одного кінця Єгипту до іншого.
21
И$ люди поработи е^мђ в рабы, эT кра'я предњлᲆ е^гљ=петъскъ до кра'я е^я,
22
Тільки землі жерців не купив [Йосиф], тому що жерцям від фараона виділена була ділянка, і вони годувалися зі своєї ділянки, яку дав їм фараон; тому і не продали землі своєї.
22
развњ земля` жре'чески, тоя` б^о не кђпи` і^ѓ'сиf да'нь бо дасть жръцемъ фараѓ'нъ. и^ ја%дяхђ дань ю^же дасть и^мъ фараѓn сего` ради не эTдаша земля` своея”
23
І сказав Йосиф народу: ось, я купив тепер для фараона вас і землю вашу; ось вам насіння, і засівайте землю;
23
Рече же і^ѓ'сифъ всњмъ е^гљ=птњном# се кђпи'хъ васъ и^ вс^ю зе'млю вашђ фараѓ'нђ днsь. въꙁмњте сњмена и^ сњ'ите на ни'вахъ, а^ и^же
24
коли будуть жнива, віддавайте п’яту частину фараону, а чотири частини залишаться вам на засівання поля, на прогодування вам і тим, хто в домах ваших, і на їжу дітям вашим.
24
бђдђтъ жи'та по нихъ, да да'сте пя'тђю часть фараѓ'нђ, четыре части бђдђтъ вамъ, сњмена ни'вамᲆ, и^ на препита'нїе вамъ, и^ всњмъ домо'мъ вашимъ,
25
Вони сказали: ти врятував нам життя; нехай знайдемо милість в очах господаря нашого і нехай будемо рабами фараона.
І поставив Йосиф за закон землі Єгипетській, навіть до цього дня: п’яту частину давати фараонові, за винятком тільки землі жерців, яка не належала фараонові.
26
И$ ё^ста'вї имъ за'повњдь і^ѓ'сифъ, до днешняго дн~е на ꙁемли` е^гљ=пеTстњи, пятђю ча'сть давати фараѓ'нђ, кромњ земля` жре'ческы, та` б^ото'чїю не бя'ше фараѓ'ня”
27
І жив Ізраїль у землі Єгипетській, у землі Гесем, і володіли вони нею, і плодилися, і дуже розмножились.
27
Всели' же ся і^и~ль в земли` е^гљ=пеTстњи, на земли` гесе'мли, и^ прїа'ша ю& и^ расплоди'шася и^ ё^множишася на не'и ѕњло`,
28
І жив Яків у землі Єгипетській сімнадцять років; і було днів Якова, років життя його, сто сорок сім років.
28
живе' же і^а'ковъ в ꙁемли` е^гљ=петъстњи, з~і, лњтъ” Бысᲄь же дн~їи і^а'ковлиX лњтъ жи'ꙁни е^го. р~м~ и^
29
І прийшов час Ізраїлю померти, і покликав він сина свого Йосифа і сказав йому: якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, поклади руку твою під стегно моє і клянись, що ти зробиш мені милість і правду, не поховаєш мене в Єгипті,
29
з~” И$ приспњша же дн~їе і^ил~я ё^мрњти. и^ призва` і^ѓ'сифа сн~а свое^го, и^ рече е^мђ. а%ще е^смь ѓ^брњлъ блгDть преD тобо'ю положи рђкђ твою поD стегно мое`, да сътвори'ши со мно'ю млsть, і^ и'стиннђ, да не погребе'ши мене` въ е^гљ=птњ.
30
щоб мені лягти з батьками моїми; винесеш мене з Єгипту і поховаєш мене в їхній гробниці. Йосиф сказав: зроблю за словом твоїм.
І нині два сини твої, які народилися тобі в землі Єгипетській, до мого прибуття до тебе в Єгипет, мої вони; Єфрем і Манассія, як Рувим і Симеон, будуть мої;
діти ж твої, які народяться від тебе після них, будуть твої; вони під ім’ям братів своїх будуть іменуватися в їхньому наслідді.
6
Сн~ы же а^ще роди'ши посемъ бђ'дђтᲆ ти въ и%мя братїа твое^я, и^ прозовђтся къ прича'щенїю
7
Коли я йшов з Месопотамії, померла в мене Рахиль [мати твоя] у землі Ханаанській, по дорозі, не дійшовши трохи до Ефрафи, і я поховав її там по дорозі до Ефрафи, що нині Вифлеєм.
7
ѓ^нXњ” б^о е^да` и^дяX эT междорњчїа сљ=рьска, ёмре рахи'ль мт~и твоя`, вᲆ земли` ханаа'ни близъ сђщђ ми и^подро'ма, хавра'џа, земля` е^гда вхожда'хъ до ефра'џы, и^ погребохъ ю& на пђти и^подрома, и^ то е^сть вифлеѓ'мъ”
І сказав Йосиф батькові своєму: це сини мої, яких Бог дав мені тут. [Яків] сказав: підведи їх до мене, і я благословлю їх.
9
рече же і^ѓ^сифᲆ эTц~ђ свое^мђ сн~а ми е^ста`, ја%же дасть ми б~ъ зд^њ” Рече же і^а'ковъ приведи ми я& и^ блsвлю и^хъ,
10
Очі ж Ізраїлеві притупилися від старости; не міг він бачити ясно. Йосиф підвів їх до нього, і він поцілував їх і обійняв їх.
10
ѓ%чи же і^ил~ю неви'дњста эT ста'рости, и^ не можа'ше гляда'ти. приведе же я& к немђ и^ лобза и&, и^ прїяT я&,
11
І сказав Ізраїль Йосифу: не сподівався я бачити твоє лице; але ось, Бог показав мені і дітей твоїх.
11
и^ рече і^ил~ь, къ і^ѓ'сифђ с^е лице твое ви'дњхъ, и^ показа ми б~ъ и^ сњмя твое”
12
І відвів їх Йосиф від колін його і поклонився йому лицем своїм до землі.
12
эTведе' же і^ѓ'сифъ эT колњ'нђ е^го, и^ поклони'ся е^мђ ни'ць до земля`”
13
І взяв Йосиф обох [синів своїх], Єфрема у праву свою руку навпроти лівої Ізраїля, а Манассію в ліву навпроти правої Ізраїля, і підвів до нього.
13
Пои'м# же і^ѓ'сифъ ѓ^б^а сн~а своя е^фрњма въ десни'цђ прямо леви'цы і^ил~я. манасїю же в лњвђю прямо десни'цы і^ил~вы и^ приведе я& к немђ”
14
Але Ізраїль простяг праву руку свою і поклав на голову Єфрема, хоча цей був менший, а ліву на голову Манассії. З наміром поклав він так руки свої, хоча Манассія був первістком.
14
Просте'ръ же і^а'ковъ десни'цђ и^ возложи` на главђ` е^фрњмлю, се'й же бњше мнїи, а^ лњвицђ на главђ манасїинђ премњни'в# рђцњ,
15
І благословив Йосифа і сказав: Бог, перед Яким ходили батьки мої Авраам та Ісаак, Бог, Який пасе мене з тих пір, як я існую, до цього дня,
ангел, що визволяє мене від усякого зла, нехай благословить отроків цих; нехай буде на них наречене ім’я моє й ім’я батьків моїх Авраама та Ісаака, і нехай виростуть вони в безліч посеред землі.
16
и^ а'гг~лъ и^же мя и^збавля'етъ эT всего ꙁл^а, блsви дњтища сїя” И$ да прозовется и'мя мое, і^ и'мя эTц~ъ мои^хъ. а^враа'ма, і^саа'ка, да ся ё^мно'житᲆ въ мно'жество вели'ко на земли`”
17
І побачив Йосиф, що батько його поклав праву руку свою на голову Єфрема; і прикро було йому через це. І взяв він руку батька свого, щоб перекласти її з голови Єфрема на голову Манассії,
17
Ви'дᲇв же і^ѓ'сифъ ја%ко вᲆзложи` эTц~ъ е^го десни'цђ свою на главђ` е^фрњмлю, и^ тя'жко е^мђ бысть, и^ прїа'тъ і^ѓ'сифᲆ рђкђ эTц~а свое^го эTя'ти эT главы` е^фрᲇмля на главђ` манасїи'нђ.
18
і сказав Йосиф батькові своєму: не так, батьку мій, бо це — первісток; поклади на його голову праву руку твою.
18
И$ рече і^ѓ'сифᲆ эTц~ђ свое^мђ, не та'ко эTч~е, се б^о еs пр'ъвенецъ, възложи` рђкђ деснђ'ю на главђ е^го
19
Але батько його не погодився і сказав: знаю, сину мій, знаю; і від нього народиться народ, і він буде великим; але менший його брат буде більшим за нього, і від сімені його народиться численний народ.
І благословив їх у той день, говорячи: тобою буде благословляти Ізраїль, говорячи: Бог нехай вчинить тобі, як Єфрему і Манассії. І поставив Єфрема вище за Манассію.
в раду їх нехай не ввійде душа моя, і до зібрання їх нехай не прилучиться слава моя, бо вони у гніві своєму убили мужа і з примхи своєї перерізали жили тельця;
від Бога батька твого, Який нехай і допоможе тобі, і від Всемогутнього, Який нехай і благословить тебе благословеннями небесними звище, благословеннями безодні, що лежить долі, благословеннями сосків і утроби,
благословеннями батька твого, які перевищують благословення гір давніх і приємності пагорбів вічних; нехай будуть вони на голові Йосифа і на тімені обраного між братами своїми.
І виповнилося йому сорок днів, бо стільки днів потрібно для бальзамування, і оплакували його єгиптяни сімдесят днів.
3
и^ сконча'ся е^мђ, м~, дн~їи. та'ко бо ё^чита'ются дн~и погреба'лныя. и^ пла'кахђся по не'мъ е^гљ=птяне, ѓ~ дн~їи” дн~и
4
Коли ж минули дні плачу по ньому, Йосиф сказав придворним фараона, говорячи: якщо я знайшов благовоління в очах ваших, то скажіть фараонові так:
4
пла'чђ, рече же і^ѓ'сифᲆ къ велмо'жамъ фараѓ'новњмъ гл~я, а%ще е^смь ѓ^брњлъ блгDть пред ва'ми гл~ите въ ё'ши фараѓ'нђ гл~юще,
5
батько мій закляв мене, сказавши: ось, я вмираю; у гробі моєму, який я викопав собі в землі Ханаанській, там поховай мене. І тепер хотів би я піти і поховати батька мого і повернутися. [Слова Йосифа переказали фараонові.]
5
эTц~ъ мой ꙁакля` м^я гл~я прежде нежели ё'мре, въ гро'бњ и^же и^скопа` себњ`. въ земли` ханаа'ни, та'мо м^я погреби`. нн~њ ё'бо шеD да погребђ` эTц~а мое^го, и^ пакы же ся ѓ^бращђ` И$ реко'ша фараѓ'нђ по словеси` і^ѓ'сифовњ,
6
І сказав фараон: піди і поховай батька твого, як він закляв тебе.
і весь дім Йосифа, і брати його, і дім батька його. Тільки дітей своїх і дрібну й велику худобу свою залишили в землі Гесем.
8
и^ ве'сь до'мъ і^ѓ'сифовъ, и^ бра'тїа е^го и^ ве'сь домъ эTц~а е^го. и^ сердобо'ля е^го ско'т же весь волы` и^ ѓ'вца ѓ^ста` в ꙁемли` гесе'мли,
9
З ним вирушили також колісниці і вершники, так що зібрання було дуже великим.
9
и^до'ша же с нимъ колесни'ца и^ ко'нницы, и^ бысть по'лкᲆ вели'къ ѕњло”
10
І дійшли вони до Горен-гаатада при Йордані і плакали там плачем великим і дуже сильним; і зробив Йосиф плач по батькові своєму сім днів.
10
И$ прїидо'ша на гђмно` а^та'дово е^же еs ѓ^бо'нђ странђ рᲇки і^ѓ^рда'на, и^ пла'кашася тамо по нем# плаче'мъ вели'кимъ ѕњло, и^ плака'хђ по эTц~ы е^го, з~ дн~їи”
11
І бачили жителі землі тієї, хананеї, плач у Горен-гаатаді, і сказали: великий плач цей у єгиптян! Тому наречено ім’я [місцю] тому: плач єгиптян, що при Йордані.
і віднесли його сини його в землю Ханаанську і поховали його в печері на полі Махпела, яку купив Авраам з полем у власність для поховання у Ефрона хеттеянина, перед Мамре.
13
и^ вꙁя'ша е^го до ꙁемли` ханаа'ни, и^ погребо'ша и& въ пеще'рњ сђгђ'бњи, е^же прикђпи` а^враа'мъ, на сътворе'нїе гробо'мъ, пеще'рђ ё^ ефро'на хетџе'а^нина, прямо мамврїи”
14
І повернувся Йосиф у Єгипет, сам і брати його і всі, що ходили з ним ховати батька його, після погребіння ним батька свого.
так скажіть Йосифові: прости братам твоїм провину і гріх їх, оскільки вони зробили тобі зло. І нині прости провини рабів Бога батька твого. Йосиф плакав, коли йому говорили це.