Друк брошуроюВиконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Буття
Українською (п. Філарета)
Церковнослов'янською (гром. шрифт)
Глава 1
1
На початку створив Бог небо і землю.
1
Въ нача́лѣ сотвори́ Бо́гъ не́бо и зе́млю.
2
Земля ж була безвидна і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою.
2
Земля́ же бѣ́ неви́дима и неустро́єна, и тма́ верху́ бе́здны, и Ду́хъ Бо́жій ноша́шеся верху́ воды́.
3
І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло.
3
И рече́ Бо́гъ: да бу́детъ свѣ́тъ. И бы́сть свѣ́тъ.
4
І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви.
4
И ви́дѣ Бо́гъ свѣ́тъ, я́ко добро́, и разлучи́ Бо́гъ между́ свѣ́томъ и между́ тмо́ю.
5
І назвав Бог світло днем, темряву ніччю. І був вечір, і був ранок: день перший.
5
И нарече́ Бо́гъ свѣ́тъ де́нь, а тму́ нарече́ но́щь. И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь єди́нъ.
6
І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відділяє вона воду від води. [І стало так.]
6
И рече́ Бо́гъ: да бу́детъ тве́рдь посредѣ́ воды́, и да бу́детъ разлуча́ющи посредѣ́ воды́ и воды́. И бы́сть та́ко.
7
І створив Бог твердь, і відокремив воду, що під твердю, від води, що над твердю. І стало так.
7
И сотвори́ Бо́гъ тве́рдь, и разлучи́ Бо́гъ между́ водо́ю, я́же бѣ́ подъ тве́рдію, и между́ водо́ю, я́же бѣ́ надъ тве́рдію.
8
І назвав Бог твердь небом. [І побачив Бог, що це добре.] І був вечір, і був ранок: день другий.
8
И нарече́ Бо́гъ тве́рдь не́бо. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добро́. И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь вторы́й.
9
І сказав Бог: нехай збереться вода, що під небом, в одне місце, і нехай з’явиться суша. І стало так. [І зібралася вода під небом у свої місця, і з’явилася суша.]
9
И рече́ Бо́гъ: да собере́тся вода́, я́же подъ небесе́мъ, въ собра́ніє єди́но, и да яви́тся су́ша. И бы́сть та́ко. И собра́ся вода́, я́же подъ небесе́мъ, въ собра́нія своя́, и яви́ся су́ша.
10
І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями. І побачив Бог, що це добре.
10
И нарече́ Бо́гъ су́шу зе́млю, и собра́нія во́дъ нарече́ моря́. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добро́.
11
І сказав Бог: нехай вирощує земля зелень, траву, що сіє насіння за [родом і за подобою своєю, і] дерево плідне, що приносить за родом своїм плід, у якому насіння його на землі. І стало так.
11
И рече́ Бо́гъ: да прорасти́тъ земля́ бы́ліє травно́є, сѣ́ющеє сѣ́мя по ро́ду и по подо́бію, и дре́во плодови́тоє творя́щеє пло́дъ, єму́же сѣ́мя єго́ въ не́мъ, по ро́ду на земли́. И бы́сть та́ко.
12
І виростила земля зелень, траву, що сіє насіння за родом [і за подобою] її, і дерево [плідне], що приносить плід, у якому насіння його за родом його [на землі]. І побачив Бог, що це добре.
12
И изнесе́ земля́ бы́ліє травно́є, сѣ́ющеє сѣ́мя по ро́ду и по подо́бію, и дре́во плодови́тоє творя́щеє пло́дъ, єму́же сѣ́мя єго́ въ не́мъ, по ро́ду на земли́. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добро́.
13
І був вечір, і був ранок: день третій.
13
И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь тре́тій.
14
І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років;
14
И рече́ Бо́гъ: да бу́дутъ свѣти́ла на тве́рди небе́снѣй, освѣща́ти зе́млю и разлуча́ти между́ дне́мъ и между́ но́щію: и да бу́дутъ въ зна́менія и во времена́, и во дни́ и въ лѣ́та,
15
і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так.
15
и да бу́дутъ въ просвѣще́ніє на тве́рди небе́снѣй, я́ко свѣти́ти по земли́. И бы́сть та́ко.
16
І створив Бог два світила великі: світило більше — для управління днем, і світило менше — для управління ніччю, і зорі;
16
И сотвори́ Бо́гъ два́ свѣти́ла вели́кая: свѣти́ло вели́коє въ нача́ла дне́, и свѣти́ло ме́ншеє въ нача́ла но́щи, и звѣ́зды:
17
і поставив їх Бог на тверді небесній, щоб світити на землю,
17
и положи́ я́ Бо́гъ на тве́рди небе́снѣй, я́ко свѣти́ти на зе́млю,
18
і управляти днем і ніччю, і відокремлювати світло від темряви. І побачив Бог, що це добре.
18
и владѣ́ти дне́мъ и но́щію, и разлуча́ти между́ свѣ́томъ и между́ тмо́ю. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добро́.
19
І був вечір, і був ранок: день четвертий.
19
И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь четве́ртый.
20
І сказав Бог: нехай породить вода плазунів, душу живу; і птахи нехай полетять над землею, під твердю небесною. [І стало так.]
20
И рече́ Бо́гъ: да изведу́тъ во́ды га́ды ду́шъ живы́хъ, и пти́цы лета́ющыя по земли́, по тве́рди небе́снѣй. И бы́сть та́ко.
21
І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів, яких породила вода, за родом їх, і всякого птаха пернатого за родом його. І побачив Бог, що це добре.
21
И сотвори́ Бо́гъ ки́ты вели́кія, и вся́ку ду́шу живо́тныхъ гадо́въ, я́же изведо́ша во́ды по родо́мъ и́хъ, и вся́ку пти́цу перна́ту по ро́ду. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добра́.
22
І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі.
22
И благослови́ я́ Бо́гъ, глаго́ля: расти́теся и мно́житеся, и напо́лните во́ды, я́же въ моря́хъ, и пти́цы да умно́жатся на земли́.
23
І був вечір, і був ранок: день п’ятий.
23
И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь пя́тый.
24
І сказав Бог: нехай родить земля душу живу за родом її, тварин і плазунів, і звірів земних за родом їх. І стало так.
24
И рече́ Бо́гъ: да изведе́тъ земля́ ду́шу жи́ву по ро́ду, четвероно́гая и га́ды, и звѣ́ри земли́ по ро́ду. И бы́сть та́ко.
25
І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре.
25
И сотвори́ Бо́гъ звѣ́ри земли́ по ро́ду, и скоты́ по ро́ду и́хъ, и вся́ га́ды земли́ по ро́ду и́хъ. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добра́.
26
І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірами,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі.
26
И рече́ Бо́гъ: сотвори́мъ человѣ́ка по о́бразу На́шему и по подо́бію, и да облада́єтъ ры́бами морски́ми, и пти́цами небе́сными, [и звѣрьми́] и скота́ми, и все́ю земле́ю, и всѣ́ми га́ды пресмыка́ющимися по земли́.
27
І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх.
27
И сотвори́ Бо́гъ человѣ́ка, по о́бразу Бо́жію сотвори́ єго́: му́жа и жену́ сотвори́ и́хъ.
28
І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і владарюйте над рибами морськими [і над звірами,] і над птахами небесними, [і над усякою худобою, і над усією землею,] і над усякою твариною, що плазує по землі.
28
И благослови́ и́хъ Бо́гъ, глаго́ля: расти́теся и мно́житеся, и напо́лните зе́млю, и госпо́дствуйте є́ю, и облада́йте ры́бами морски́ми, [и звѣрьми́] и пти́цами небе́сными, и всѣ́ми скота́ми, и все́ю земле́ю, и всѣ́ми га́дами пресмыка́ющимися по земли́.
29
І сказав Бог: ось, Я дав вам усяку траву, що сіє насіння, яка є на всій землі, і всяке дерево, яке має плід, що сіє насіння; — вам це буде в їжу;
а всім звірам земним, і всім птахам небесним, і всякому [плазуну,] на землі, в якому душа жива, дав Я всю зелень трав’яну в їжу. І стало так.
30
и всѣ́мъ звѣре́мъ земны́мъ, и всѣ́мъ пти́цамъ небе́снымъ, и вся́кому га́ду пресмыка́ющемуся по земли́, и́же и́мать въ себѣ́ ду́шу живота́, и вся́ку траву́ зеле́ну въ снѣ́дь. И бы́сть та́ко.
31
І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно. І був вечір, і був ранок: день шостий.
31
И ви́дѣ Бо́гъ вся́, єли́ка сотвори́: и се́ добра́ зѣло́. И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь шесты́й.
Глава 2
1
Так були створені небо і земля і все воїнство їх.
1
И соверши́шася не́бо и земля́, и все́ украше́ніє и́хъ.
2
І звершив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він робив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які чинив.
2
И соверши́ Бо́гъ въ де́нь шесты́й дѣла́ Своя́, я́же сотвори́: и почи́ въ де́нь седмы́й от всѣ́хъ дѣ́лъ Свои́хъ, я́же сотвори́.
3
І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо спочив від усіх діл Своїх, які Бог чинив і створював.
3
И благослови́ Бо́гъ де́нь седмы́й, и освяти́ єго́: я́ко въ то́й почи́ от всѣ́хъ дѣ́лъ Свои́хъ, я́же нача́тъ Бо́гъ твори́ти.
4
Ось походження неба і землі, при створенні їх, у той час, коли Господь Бог створив землю і небо,
4
Сія́ кни́га бытія́ небесе́ и земли́, єгда́ бы́сть, въ о́ньже де́нь сотвори́ Госпо́дь Бо́гъ не́бо и зе́млю,
5
і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробки землі,
5
и вся́кій зла́къ се́лный, пре́жде да́же бы́ти на земли́, и вся́кую траву́ се́лную, пре́жде да́же прозя́бнути: не бо́ одожди́ Госпо́дь Бо́гъ на зе́млю, и человѣ́къ не бя́ше дѣ́лати ю́:
6
але пара піднімалася з землі й зрошувала усе лице землі.
6
исто́чникъ же исхожда́ше изъ земли́ и напая́ше все́ лице́ земли́.
7
І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою.
7
И созда́ Бо́гъ человѣ́ка, пе́рсть [взе́мъ] от земли́, и вду́ну въ лицо́ єго́ дыха́ніє жи́зни: и бы́сть человѣ́къ въ ду́шу жи́ву.
8
І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і примістив там людину, яку створив.
8
И насади́ Госпо́дь Бо́гъ ра́й во Єде́мѣ на восто́цѣхъ, и введе́ та́мо человѣ́ка, єго́же созда́.
9
І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла.
9
И прозябе́ Бо́гъ єще́ от земли́ вся́коє дре́во кра́сноє въ видѣ́ніє и до́броє въ снѣ́дь: и дре́во жи́зни посредѣ́ рая́, и дре́во є́же вѣ́дѣти разумѣ́телноє до́браго и лука́ваго.
10
З Едему витікала ріка для зрошення раю; і потім розділялася на чотири ріки.
і золото тієї землі добре; там бдолах і камень онікс.
12
Зла́то же о́ныя земли́ до́броє: и та́мо є́сть а́нѳраксъ и ка́мень зеле́ный.
13
Ім’я другої ріки Гихон [Геон]: вона обтікає всю землю Куш.
13
И и́мя рѣцѣ́ вторѣ́й Гео́н: сія́ окружа́ющая всю́ зе́млю Єѳіо́пскую.
14
Ім’я третьої ріки Хиддекель [Тигр]: вона протікає перед Ассирією. Четверта ріка Євфрат.
14
И рѣка́ тре́тія Ті́гръ: сія́ проходя́щая пря́мо Ассирі́омъ. Рѣка́ же четве́ртая Євфра́тъ.
15
І взяв Господь Бог людину, [яку створив,] і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його.
15
И взя́ Госпо́дь Бо́гъ человѣ́ка, єго́же созда́, и введе́ єго́ въ ра́й Сла́дости, дѣ́лати єго́ и храни́ти.
16
І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти,
16
И заповѣ́да Госпо́дь Бо́гъ Ада́му, глаго́ля: от вся́каго дре́ва, є́же въ раи́, снѣ́дію снѣ́си:
17
а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш.
17
от дре́ва же, є́же разумѣ́ти до́броє и лука́воє, не снѣ́сте от него́: а въ о́ньже а́ще де́нь снѣ́сте от него́, сме́ртію у́мрете.
18
І сказав Господь Бог: не добре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, за його подобою.
18
И рече́ Госпо́дь Бо́гъ: не добро́ бы́ти человѣ́ку єди́ному: сотвори́мъ єму́ помо́щника по нему́.
19
Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів [їх] до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй.
19
И созда́ Бо́гъ єще́ от земли́ вся́ звѣ́ри се́лныя и вся́ пти́цы небе́сныя, и приведе́ я́ ко Ада́му ви́дѣти, что́ нарече́тъ я́: и вся́ко є́же а́ще нарече́ Ада́мъ ду́шу жи́ву, сіє́ и́мя єму́.
20
І нарекла людина імена всій худобі і птахам небесним і всім звірам польовим; але для чоловіка не знайшлося помічника, подібного до нього.
20
И нарече́ Ада́мъ имена́ всѣ́мъ ското́мъ, и всѣ́мъ пти́цамъ небе́снымъ, и всѣ́мъ звѣре́мъ земны́мъ. Ада́му же не обрѣ́теся помо́щникъ подо́бный єму́.
21
І навів Господь Бог на чоловіка міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне з ребер його, і закрив те місце плоттю.
21
И наложи́ Бо́гъ изступле́ніє на Ада́ма, и у́спе: и взя́ єди́но от ре́бръ єго́, и испо́лни пло́тію вмѣ́сто єго́.
22
І створив Господь Бог з ребра, яке взяв у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка.
22
И созда́ Госпо́дь Бо́гъ ребро́, є́же взя́ от Ада́ма, въ жену́, и приведе́ ю́ ко Ада́му.
23
І сказав чоловік: ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї; вона буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка [свого].
23
И рече́ Ада́мъ: се́, ны́нѣ ко́сть от косте́й мои́хъ и пло́ть от пло́ти моєя́: сія́ нарече́тся жена́, я́ко от му́жа своєго́ взята́ бы́сть сія́.
24
Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть [два] однією плоттю.
24
Сего́ ра́ди оста́витъ человѣ́къ отца́ своєго́ и ма́терь и прилѣпи́тся къ женѣ́ своє́й, и бу́дета два́ въ пло́ть єди́ну.
25
І були вони обоє нагі, Адам і дружина його, і не соромилися.
25
И бѣ́ста о́ба на́га, Ада́мъ же и жена́ єго́, и не стыдя́стася.
Глава 3
1
Змій був хитрішим за всіх звірів польових, яких створив Господь Бог. І сказав змій жінці: чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?
1
Змі́й же бѣ́ мудрѣ́йшій всѣ́хъ звѣре́й су́щихъ на земли́, и́хже сотвори́ Госпо́дь Бо́гъ. И рече́ змі́й женѣ́: что́ я́ко рече́ Бо́гъ: да не я́сте от вся́каго дре́ва ра́йскаго?
2
І сказала жінка змію: плоди з дерев ми можемо їсти,
2
И рече́ жена́ змі́ю: от вся́каго дре́ва ра́йскаго я́сти бу́демъ:
3
тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте їх і не доторкайтеся до них, щоб вам не померти.
3
от плода́ же дре́ва, є́же є́сть посредѣ́ рая́, рече́ Бо́гъ, да не я́сте от него́, ниже́ прикосне́теся єму́, да не у́мрете.
4
І сказав змій жінці: ні, не вмрете,
4
И рече́ змі́й женѣ́: не сме́ртію у́мрете:
5
але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло.
5
вѣ́дяше бо Бо́гъ, я́ко въ о́ньже а́ще де́нь снѣ́сте от него́, отве́рзутся о́чи ва́ши, и бу́дете я́ко бо́зи, вѣ́дяще до́броє и лука́воє.
6
І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв.
6
И ви́дѣ жена́, я́ко добро́ дре́во въ снѣ́дь и я́ко уго́дно очи́ма ви́дѣти и красно́ є́сть, є́же разумѣ́ти: и взе́мши от плода́ єго́ яде́, и даде́ му́жу своєму́ съ собо́ю, и ядо́ста.
7
І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі, і зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання.
7
И отверзо́шася о́чи обѣ́ма, и разумѣ́ша, я́ко на́зи бѣ́ша: и сши́ста ли́ствіє смоко́вноє, и сотвори́ста себѣ́ препоя́санія.
8
І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня; і сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю.
8
И услы́шаста гла́съ Го́спода Бо́га ходя́ща въ раи́ по полу́дни: и скры́стася Ада́мъ же и жена́ єго́ от лица́ Го́спода Бо́га посредѣ́ дре́ва ра́йскаго.
9
І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: [Адаме,] де ти?
9
И призва́ Госпо́дь Бо́гъ Ада́ма и рече́ єму́: Ада́ме, гдѣ́ єси́?
10
Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався.
10
И рече́ Єму́: гла́съ слы́шахъ Тебе́ ходя́ща въ раи́, и убоя́хся, я́ко на́гъ є́смь, и скры́хся.
11
І сказав [Бог]: хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?
11
И рече́ єму́ Бо́гъ: кто́ возвѣсти́ тебѣ́, я́ко на́гъ єси́, а́ще не бы́ от дре́ва, єго́же заповѣ́дахъ тебѣ́ сего́ єди́наго не я́сти, от него́ я́лъ єси́?
12
Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв.
12
И рече́ Ада́мъ: жена́, ю́же да́лъ єси́ со мно́ю, та́ ми́ даде́ от дре́ва, и ядо́хъ.
13
І сказав Господь Бог жінці: що це ти зробила? Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла.
13
И рече́ Госпо́дь Бо́гъ женѣ́: что́ сіє́ сотвори́ла єси́? И рече́ жена́: змі́й прельсти́ мя, и ядо́хъ.
14
І сказав Господь Бог змієві: за те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого;
14
И рече́ Госпо́дь Бо́гъ змі́ю: я́ко сотвори́лъ єси́ сіє́, про́клятъ ты́ от {па́че} всѣ́хъ ското́въ и от всѣ́хъ звѣре́й земны́хъ: на пе́рсехъ твои́хъ и чре́вѣ ходи́ти бу́деши, и зе́млю снѣ́си вся́ дни́ живота́ твоєго́:
15
і ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту*.
15
и вражду́ положу́ между́ тобо́ю и между́ жено́ю, и между́ сѣ́менемъ твои́мъ и между́ сѣ́менемъ тоя́: то́й твою́ блюсти́ бу́детъ {Євр.: сотре́тъ} главу́, и ты́ блюсти́ бу́деши єго́ пя́ту.
16
Жінці сказав: примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою.
16
И женѣ́ рече́: умножа́я умно́жу печа́ли твоя́ и воздыха́нія твоя́: въ болѣ́знехъ роди́ши ча́да, и къ му́жу твоєму́ обраще́ніє твоє́, и то́й тобо́ю облада́ти бу́детъ.
17
Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого;
17
И Ада́му рече́: я́ко послу́шалъ єси́ гла́са жены́ твоєя́ и я́лъ єси́ от дре́ва, єго́же заповѣ́дахъ тебѣ́ сего́ єди́наго не я́сти, от него́ я́лъ єси́: проклята́ земля́ въ дѣ́лѣхъ твои́хъ, въ печа́лехъ снѣ́си ту́ю вся́ дни́ живота́ твоєго́:
18
терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву;
18
те́рнія и волчцы́ возрасти́тъ тебѣ́, и снѣ́си траву́ се́лную:
19
у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся.
І зробив Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний і одягнув їх.
21
И сотвори́ Госпо́дь Бо́гъ Ада́му и женѣ́ єго́ ри́зы ко́жаны, и облече́ и́хъ.
22
І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер як би не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно.
22
И рече́ Бо́гъ: се́, Ада́мъ бы́сть я́ко єди́нъ от На́съ, є́же разумѣ́ти до́броє и лука́воє: и ны́нѣ да не когда́ простре́тъ ру́ку свою́ и во́зметъ от дре́ва жи́зни и снѣ́стъ, и жи́въ бу́детъ во вѣ́къ.
23
І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий.
23
И изгна́ єго́ Госпо́дь Бо́гъ изъ рая́ Сла́дости дѣ́лати зе́млю, от нея́же взя́тъ бы́сть.
24
І вигнав Адама, і поставив на сході біля саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти путь до дерева життя.
24
И изри́ну Ада́ма, и всели́ єго́ пря́мо рая́ Сла́дости: и приста́ви Херуві́ма, и пла́менноє ору́жіє обраща́ємоє, храни́ти пу́ть дре́ва жи́зни.
Глава 4
1
Адам пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа.
1
Ада́мъ же позна́ Є́ву жену́ свою́, и заче́нши роди́ Ка́іна и рече́: стяжа́хъ человѣ́ка Бо́гомъ.
2
І ще народила брата його, Авеля. І був Авель пастирем овець, а Каїн був хліборобом.
2
И приложи́ роди́ти бра́та єго́, А́веля. И бы́сть А́вель па́стырь ове́цъ, Ка́інъ же бѣ́ дѣ́лаяй зе́млю.
3
Через деякий час Каїн приніс від плодів землі дар Господу,
3
И бы́сть по дне́хъ, принесе́ Ка́інъ от плодо́въ земли́ же́ртву Бо́гу:
4
і Авель також приніс від первістків отари своєї і від лона їх. І зглянувся Господь на Авеля і на жертву його,
4
и А́вель принесе́ и то́й от перворо́дныхъ ове́цъ свои́хъ и от ту́ковъ и́хъ. И призрѣ́ Бо́гъ на А́веля и на да́ры єго́:
5
а на Каїна і на жертву його не зглянувся. Каїн дуже засмутився, і поникло обличчя його.
5
на Ка́іна же и на же́ртвы єго́ не вня́тъ. И опеча́лися Ка́інъ зѣло́, и испаде́ лице́ єго́.
6
І сказав Господь [Бог] Каїнові: чому ти засмутився? і від чого поникло обличчя твоє?
6
И рече́ Госпо́дь Бо́гъ Ка́іну: вску́ю приско́рбенъ бы́лъ єси́? И вску́ю испаде́ лице́ твоє́?
7
якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? а якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним.
7
Єда́ а́ще пра́во прине́слъ єси́, пра́во же не раздѣли́лъ єси́, не согрѣши́лъ ли єси́? Умо́лкни: къ тебѣ́ обраще́ніє єго́, и ты́ тѣ́мъ облада́єши.
8
І сказав Каїн Авелю, брату своєму: [підемо в поле]. І коли вони були в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його.
8
И рече́ Ка́інъ ко А́велю бра́ту своєму́: по́йдемъ на по́ле. И бы́сть внегда́ бы́ти и́мъ на по́ли, воста́ Ка́інъ на А́веля бра́та своєго́ и уби́ єго́.
9
І сказав Господь [Бог] Каїнові: де Авель, брат твій? Він сказав: не знаю; хіба я сторож братові моєму?
9
И рече́ Госпо́дь Бо́гъ ко Ка́іну: гдѣ́ є́сть А́вель бра́тъ тво́й? И рече́: не вѣ́мъ: єда́ стра́жъ бра́ту моєму́ є́смь а́зъ?
10
І сказав [Господь]: що ти зробив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі;
10
И рече́ Госпо́дь: что́ сотвори́лъ єси́ сіє́? Гла́съ кро́ве бра́та твоєго́ вопіє́тъ ко Мнѣ́ от земли́:
11
і нині проклятий ти від землі, що розкрила вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї;
11
и ны́нѣ про́клятъ ты́ на земли́, я́же разве́рзе уста́ своя́ прія́ти кро́вь бра́та твоєго́ от руки́ твоєя́:
12
коли ти будеш обробляти землю, вона не стане більш давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем і мандрівцем на землі.
12
єгда́ дѣ́лаєши зе́млю, и не приложи́тъ си́лы своєя́ да́ти тебѣ́: стеня́ и трясы́йся бу́деши на земли́.
13
І сказав Каїн Господу [Богу]: покарання моє більше, ніж можна знести;
13
И рече́ Ка́інъ ко Го́споду Бо́гу: вя́щшая вина́ моя́, є́же оста́витися ми́:
14
ось, Ти тепер зганяєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я сховаюсь, і буду вигнанцем і мандрівцем на землі; і всякий, хто зустрінеться зі мною, уб’є мене.
14
а́ще изго́ниши мя́ дне́сь от лица́ земли́, и от лица́ Твоєго́ скры́юся, и бу́ду стеня́ и трясы́йся на земли́, и бу́детъ, вся́къ обрѣта́яй мя́ убіє́тъ мя́.
15
І сказав йому Господь [Бог]: за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься всемеро. І зробив Господь [Бог] Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшись з ним, не убив його.
15
И рече́ єму́ Госпо́дь Бо́гъ: не та́ко: вся́къ уби́вый Ка́іна седми́жды отмсти́тся. И положи́ Госпо́дь Бо́гъ зна́меніє на Ка́інѣ, є́же не уби́ти єго́ вся́кому обрѣта́ющему єго́.
16
І пішов Каїн від лиця Господнього й оселився в землі Нод, на схід від Едема.
16
И изы́де Ка́інъ от лица́ Бо́жія и всели́ся въ зе́млю Наі́дъ, пря́мо Єде́му.
17
І пізнав Каїн дружину свою; і вона зачала і народила Єноха. І побудував він місто; і назвав місто за ім’ям сина свого: Єнох.
17
И позна́ Ка́інъ жену́ свою́, и заче́нши роди́ Єно́ха. И бѣ́ зи́ждяй гра́дъ, и именова́ гра́дъ во и́мя сы́на своєго́ Єно́хъ.
18
В Єноха народився Ірад [Гаїдад]; Ірад народив Мехіаеля [Малелеїла]; Мехіаель народив Мафусала; Мафусал народив Ламеха.
18
Роди́ся же Єно́ху Гаіда́дъ: и Гаіда́дъ роди́ Малелеи́ла: и Малелеи́лъ роди́ Маѳуса́ла: Маѳуса́лъ же роди́ Ламе́ха.
19
І взяв собі Ламех дві дружини: ім’я однієї: Ада, й ім’я другої: Цилла [Селла].
19
И взя́ себѣ́ Ламе́хъ двѣ́ жены́: и́мя єди́нѣй Ада́ и и́мя вторѣ́й Селла́.
20
Ада народила Іавала: він був батьком тих, хто живе в наметах з отарами.
Ім’я брата його Іувал: він був батьком всіх, хто грає на гуслях і сопілках.
21
И и́мя бра́ту єго́ Іува́лъ: се́й бя́ше показа́вый пѣвни́цу и гу́сли.
22
Цилла також народила Тувалкаїна [Фовела], що був ковачем усякого знаряддя з міді і заліза. І сестра Тувалкаїна Ноема.
22
Селла́ же и та́я роди́ Ѳо́вела: се́й бя́ше млатобі́єцъ, кова́чь мѣ́ди и желѣ́за: сестра́ же Ѳо́велова Ноєма́.
23
І сказав Ламех дружинам своїм: Ада і Цилла! послухайте голосу мого, дружини Ламехові! слухайте слова мої: я убив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі;
23
Рече́ же Ламе́хъ свои́мъ жена́мъ: Ада́ и Селла́, услы́шите гла́съ мо́й, жены́ Ламе́ховы, внуши́те моя́ словеса́: я́ко му́жа уби́хъ въ я́зву мнѣ́ и ю́ношу въ стру́пъ мнѣ́:
24
якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро.
24
я́ко седми́цею отмсти́ся от Ка́іна, от Ламе́ха же се́дмьдесятъ седми́цею.
25
І пізнав Адам ще [Єву,] дружину свою, і вона народила сина, і нарекла йому ім’я: Сиф, тому що, [говорила вона,] Бог поклав мені інше сім’я, замість Авеля, якого убив Каїн.
25
Позна́ же Ада́мъ Є́ву жену́ свою́: и заче́нши роди́ сы́на, и именова́ и́мя єму́ Си́ѳъ, глаго́лющи: воскреси́ бо ми́ Бо́гъ сѣ́мя друго́є, вмѣ́сто А́веля, єго́же уби́ Ка́інъ.
26
У Сифа також народився син, і він нарік йому ім’я: Єнос; тоді почали призивати ім’я Господа [Бога].
26
И Си́ѳу бы́сть сы́нъ: именова́ же и́мя єму́ Єно́съ: се́й упова́ призыва́ти и́мя Го́спода Бо́га.
Глава 5
1
Ось родовід Адама: коли Бог створив людину, за подобою Божою створив її,
чоловіка і жінку створив їх, і благословив їх, і нарік їм ім’я: людина, в день створення їх.
2
му́жа и жену́ сотвори́ и́хъ и благослови́ и́хъ: и нарече́ и́мя єму́ Ада́мъ, въ о́ньже де́нь сотвори́ и́хъ.
3
Адам жив сто тридцять [230] років і породив [сина] за подобою своєю [і] за образом своїм, і нарік йому ім’я: Сиф.
3
Поживе́ же Ада́мъ лѣ́тъ двѣ́стѣ три́десять и роди́ сы́на по ви́ду своєму́ и по о́бразу своєму́, и нарече́ и́мя єму́ Си́ѳъ.
4
Днів Адама після народження ним Сифа було вісімсот [700] років, і породив він синів і дочок.
4
Бы́ша же дні́є Ада́мовы, я́же поживе́, по є́же роди́ти єму́ Си́ѳа, лѣ́тъ се́дмь со́тъ, и роди́ сы́ны и дще́ри.
5
Усіх же днів життя Адамового було дев’ятсот тридцять років; і він помер.
5
И бы́ша вси́ дні́є Ада́мовы, я́же поживе́, лѣ́тъ де́вять со́тъ и три́десять: и у́мре.
6
Сиф жив сто п’ять [205] років і породив Єноса.
6
Поживе́ же Си́ѳъ лѣ́тъ двѣ́стѣ пя́ть и роди́ Єно́са.
7
Після народження Єноса Сиф жив вісімсот сім [707] років і породив синів і дочок.
7
И поживе́ Си́ѳъ, по є́же роди́ти єму́ Єно́са, лѣ́тъ се́дмь со́тъ и се́дмь, и роди́ сы́ны и дще́ри.
8
Усіх же днів Сифових було дев’ятсот дванадцять років; і він помер.
8
И бы́ша вси́ дні́є Си́ѳовы лѣ́тъ де́вять со́тъ и двана́десять: и у́мре.
9
Єнос жив дев’яносто [190] років і породив Каїнана.
9
И поживе́ Єно́съ лѣ́тъ сто́ де́вятьдесятъ и роди́ Каіна́на.
10
Після народження Каїнана Єнос жив вісімсот п’ятнадцять [715] років і породив синів і дочок.
10
И поживе́ Єно́съ, по є́же роди́ти єму́ Каіна́на, лѣ́тъ се́дмь со́тъ и пятьна́десять, и роди́ сы́ны и дще́ри.
11
Усіх же днів Єноса було дев’ятсот п’ять років; і він помер.
11
И бы́ша вси́ дні́є Єно́совы лѣ́тъ де́вять со́тъ и пя́ть: и у́мре.
12
Каїнан жив сімдесят [170] років і породив Малелеїла.
12
И поживе́ Каіна́нъ лѣ́тъ сто́ се́дмьдесятъ и роди́ Малелеи́ла.
13
Після народження Малелеїла Каїнан жив вісімсот сорок [740] років і породив синів і дочок.
13
И поживе́ Каіна́нъ, по є́же роди́ти єму́ Малелеи́ла, лѣ́тъ се́дмь со́тъ и четы́редесять, и роди́ сы́ны и дще́ри.
14
Усіх же днів Каїнана було дев’ятсот десять років; і він помер.
14
И бы́ша вси́ дні́є Каіна́новы лѣ́тъ де́вять со́тъ и де́сять: и у́мре.
15
Малелеїл жив шістдесят п’ять [165] років і родив Яреда.
15
И поживе́ Малелеи́лъ лѣ́тъ сто́ шестьдеся́тъ пя́ть и роди́ Іа́реда.
16
Після народження Яреда Малелеїл жив вісімсот тридцять [730] років і породив синів і дочок.
16
И поживе́ Малелеи́лъ, по є́же роди́ти єму́ Іа́реда, лѣ́тъ се́дмь со́тъ и три́десять, и роди́ сы́ны и дще́ри.
17
Усіх же днів Малелеїла було вісімсот дев’яносто п’ять років; і він помер.
17
И бы́ша вси́ дні́є Малелеи́ловы лѣ́тъ о́смь со́тъ и де́вятьдесятъ пя́ть: и у́мре.
18
Яред жив сто шістдесят два роки і породив Єноха.
18
И поживе́ Іа́редъ лѣ́тъ сто́ шестьдеся́тъ два́ и роди́ Єно́ха.
19
Після народження Єноха Яред жив вісімсот років і породив синів і дочок.
19
И поживе́ Іа́редъ, по є́же роди́ти єму́ Єно́ха, лѣ́тъ о́смь со́тъ, и роди́ сы́ны и дще́ри.
20
Усіх же днів Яреда було дев’ятсот шістдесят два роки; і він помер.
20
И бы́ша вси́ дні́є Іа́редовы лѣ́тъ де́вять со́тъ и шестьдеся́тъ два́: и у́мре.
21
Єнох жив шістдесят п’ять [165] років і породив Мафусала.
21
И поживе́ Єно́хъ лѣ́тъ сто́ шестьдеся́тъ пя́ть и роди́ Маѳуса́ла.
22
І ходив Єнох перед Богом, після народження Мафусала, триста [200] років і породив синів і дочок.
22
Угоди́ же Єно́хъ Бо́гу, и поживе́ Єно́хъ, по є́же роди́ти єму́ Маѳуса́ла, лѣ́тъ двѣ́стѣ, и роди́ сы́ны и дще́ри.
23
Усіх же днів Єноха було триста шістдесят п’ять років.
23
И бы́ша вси́ дні́є Єно́ховы лѣ́тъ три́ста шестьдеся́тъ пя́ть.
24
І ходив Єнох перед Богом; і не стало його, тому що Бог узяв його.
24
И угоди́ Єно́хъ Бо́гу, и не обрѣта́шеся, зане́ преложи́ єго́ Бо́гъ.
25
Мафусал жив сто вісімдесят сім років і породив Ламеха.
25
И поживе́ Маѳуса́лъ лѣ́тъ сто́ о́смьдесятъ се́дмь и роди́ Ламе́ха.
26
Після народження Ламеха Мафусал жив сімсот вісімдесят два роки і породив синів і дочок.
26
И поживе́ Маѳуса́лъ, по є́же роди́ти єму́ Ламе́ха, лѣ́тъ се́дмь со́тъ о́смьдесятъ два́, и роди́ сы́ны и дще́ри.
27
Усіх же днів Мафусала було дев’ятсот шістдесят дев’ять років; і він помер.
27
И бы́ша вси́ дні́є Маѳуса́ловы, я́же поживе́, лѣ́тъ де́вять со́тъ и шестьдеся́тъ де́вять: и у́мре.
28
Ламех жив сто вісімдесят два [188] роки і породив сина,
28
И поживе́ Ламе́хъ лѣ́тъ сто́ о́смьдесятъ о́смь и роди́ сы́на,
29
і дав йому йому ім’я: Ной, сказавши: він утішить нас у ділах наших й у праці рук наших при оброблянні землі, яку прокляв Господь [Бог].
29
и нарече́ и́мя єму́ Но́є, глаго́ля: се́й упоко́итъ на́съ от дѣ́лъ на́шихъ и от печа́ли ру́къ на́шихъ, и от земли́, ю́же прокля́ Госпо́дь Бо́гъ.
30
І жив Ламех після народження Ноя п’ятсот дев’яносто п’ять [565] років і породив синів і дочок.
30
И поживе́ Ламе́хъ, по є́же роди́ти єму́ Но́а, лѣ́тъ пя́ть со́тъ и шестьдеся́тъ пя́ть, и роди́ сы́ны и дще́ри.
31
Усіх же днів Ламеха було сімсот сімдесят сім [753] років; і він помер.
31
И бы́ша вси́ дні́є Ламе́ховы лѣ́тъ се́дмь со́тъ и пятьдеся́тъ три́: и у́мре.
32
Ною було п’ятсот років і породив Ной [трьох синів]: Сима, Хама і Яфета.
32
И бѣ́ Но́є лѣ́тъ пяти́ со́тъ, и роди́ сы́ны три́, Си́ма, Ха́ма, Іа́феѳа.
Глава 6
1
Коли люди почали примножуватися на землі і народилися у них дочки,
1
И бы́сть єгда́ нача́ша человѣ́цы мно́зи быва́ти на земли́, и дще́ри роди́шася и́мъ:
2
тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони красиві, і брали їх собі за дружин, яку хто обрав.
2
ви́дѣвше же сы́нове Бо́жіи дще́ри человѣ́чи, я́ко добры́ су́ть, поя́ша себѣ́ жены́ от всѣ́хъ, я́же избра́ша.
3
І сказав Господь [Бог]: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять років.
3
И рече́ Госпо́дь Бо́гъ: не и́мать Ду́хъ Мо́й пребыва́ти въ человѣ́цѣхъ си́хъ во вѣ́къ, зане́ су́ть пло́ть: бу́дутъ же дні́є и́хъ лѣ́тъ сто́ два́десять.
4
У той час були на землі велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди.
4
Исполи́ни же бя́ху на земли́ во дни́ о́ны: и пото́мъ, єгда́ вхожда́ху сы́нове Бо́жіи къ дще́ремъ человѣ́ческимъ, и ражда́ху себѣ́: ті́и бя́ху исполи́ни, и́же от вѣ́ка, человѣ́цы имени́тіи.
5
І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно;
5
Ви́дѣвъ же Госпо́дь Бо́гъ, я́ко умно́жишася зло́бы человѣ́ковъ на земли́: и вся́къ помышля́єтъ въ се́рдцы своє́мъ прилѣ́жно на зла́я во вся́ дни́:
6
і розкаявся Господь, що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму.
6
и помы́сли Бо́гъ, я́ко сотвори́ человѣ́ка на земли́, и размы́сли.
7
І сказав Господь: знищу з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до худоби, і плазунів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх.
7
И рече́ Бо́гъ: потреблю́ человѣ́ка, єго́же сотвори́хъ, от лица́ земли́, от человѣ́ка да́же до скота́, и от га́дъ да́же до пти́цъ небе́сныхъ: зане́ размы́слихъ, я́ко сотвори́хъ я́.
8
Ной же придбав благодать перед очима Господа [Бога].
8
Но́є же обрѣ́те благода́ть предъ Го́сподемъ Бо́гомъ.
9
Ось житіє Ноя: Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом.
Але земля розбестилася перед лицем Божим, і наповнилася земля злодіяннями.
11
Растлѣ́ся же земля́ предъ Бо́гомъ, и напо́лнися земля́ непра́вды.
12
І споглянув [Господь] Бог на землю, і ось, вона розбещена, тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі.
12
И ви́дѣ Госпо́дь Бо́гъ зе́млю, и бѣ́ растлѣ́нна: я́ко растли́ вся́ка пло́ть пу́ть сво́й на земли́.
13
І сказав [Господь] Бог Ною: кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм, тому що земля наповнилася від них злодіяннями; і ось, Я знищу їх з землі.
13
И рече́ Госпо́дь Бо́гъ Но́ю: вре́мя вся́каго человѣ́ка пріи́де предъ Мя́, я́ко испо́лнися земля́ непра́вды от ни́хъ: и се́, А́зъ погублю́ и́хъ и зе́млю.
14
Зроби собі ковчег з дерева гофер; відділення зроби в ковчезі й обсмоли його смолою усередині і ззовні.
14
Сотвори́ у́бо себѣ́ ковче́гъ от дре́въ [негнію́щихъ] четвероуго́лныхъ: гнѣ́зда сотвори́ши въ ковче́зѣ, и посмоли́ши єго́ внутрьу́ду и внѣу́ду смоло́ю.
15
І зроби його так: довжина ковчега триста ліктів; ширина його п’ятдесят ліктів, а висота його тридцять ліктів.
15
И та́ко сотвори́ши ковче́гъ: тре́хъ со́тъ лакте́й долгота́ ковче́га, и пяти́десяти лакте́й широта́, и три́десяти лакте́й высота́ єго́.
16
І зроби отвір у ковчезі, і в лікоть зведи його вгорі, і двері в ковчег зроби з боку його; влаштуй у ньому нижнє, друге і третє [житло].
16
Собира́я сво́домъ сотвори́ши ковче́гъ, и въ ла́коть сверши́ши єго́ свы́ше: две́рь же ковче́га сотвори́ши от страны́: обита́лища двокро́вна и трекро́вна сотвори́ши въ не́мъ.
17
І ось, Я наведу на землю потоп водний, щоб винищити всяку плоть, у якій є дух життя, під небесами; усе, що є на землі, позбудеться життя.
17
А́зъ же, се́, наведу́ пото́пъ, во́ду на зе́млю, погуби́ти вся́ку пло́ть, въ не́йже є́сть ду́хъ жи́зни подъ небесе́мъ: и єли́ка су́ть на земли́, сконча́ются.
18
Але з тобою Я укладу завіт Мій, і ввійдеш у ковчег ти, і сини твої, і дружина твоя, і дружини синів твоїх з тобою.
18
И поста́влю завѣ́тъ Мо́й съ тобо́ю: вни́деши же въ ковче́гъ ты́ и сы́нове твои́, и жена́ твоя́ и жены́ сыно́въ твои́хъ съ тобо́ю.
19
Введи також у ковчег [з усякої худоби, і з усіх плазунів, і] з усіх тварин, і від усякої плоті по парі, щоб вони залишилися з тобою живими; чоловічої статі і жіночої нехай вони будуть.
19
И от всѣ́хъ ското́въ и от всѣ́хъ га́дъ, и от всѣ́хъ звѣре́й, и от вся́кія пло́ти, два́ два́ от всѣ́хъ введе́ши въ ковче́гъ, да пита́єши съ собо́ю: му́жескій по́лъ и же́нскій бу́дутъ.
20
З [усіх] птахів за родом їх, і з [усієї] худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, з усіх по парі ввійдуть до тебе, щоб залишилися живими [з тобою, чоловічої статі і жіночої].
20
От всѣ́хъ пти́цъ перна́тыхъ по ро́ду, и от всѣ́хъ ското́въ по ро́ду, и от всѣ́хъ гадо́въ по́лзающихъ по земли́ по ро́ду и́хъ, два́ два́ от всѣ́хъ вни́дутъ къ тебѣ́, пита́тися съ тобо́ю, му́жескій по́лъ и же́нскій.
21
Ти ж візьми собі всякої їжі, яку споживають, і збери до себе; і буде вона для тебе і для них споживою.
21
Ты́ же возми́ себѣ́ от всѣ́хъ бра́шенъ, я́же и́мате я́сти, и собере́ши къ себѣ́, и бу́дутъ тебѣ́ и о́нымъ бра́шно.
22
І зробив Ной усе: як повелів йому [Господь] Бог, так він і зробив.
і всякої худоби чистої візьми по семеро, чоловічої статі і жіночої, а з худоби нечистої по двоє, чоловічої статі і жіночої;
2
от ското́въ же чи́стыхъ введи́ къ себѣ́ се́дмь се́дмь, му́жескій по́лъ и же́нскій: от ското́въ же нечи́стыхъ два́ два́, му́жескій по́лъ и же́нскій:
3
також і з птахів небесних [чистих] по сім, чоловічої статі і жіночої, [і з усіх птахів нечистих по двоє, чоловічої статі і жіночої,] щоб зберегти сім’я для всієї землі,
3
и от пти́цъ небе́сныхъ чи́стыхъ се́дмь се́дмь, му́жескій по́лъ и же́нскій: и от всѣ́хъ пти́цъ нечи́стыхъ двѣ́ двѣ́, му́жескій по́лъ и же́нскій, препита́ти сѣ́мя по все́й земли́:
4
тому що через сім днів Я буду лити дощ на землю сорок днів і сорок ночей; і винищу все, що існує, що Я створив, з лиця землі.
4
єще́ бо дні́й се́дмь, А́зъ наведу́ до́ждь на зе́млю четы́редесять дні́й и четы́редесять ноще́й: и потреблю́ вся́коє воста́ніє, є́же сотвори́хъ, от лица́ всея́ земли́.
5
Ной зробив усе, що Господь [Бог] повелів йому.
5
И сотвори́ Но́є вся́, єли́ка заповѣ́да єму́ Госпо́дь Бо́гъ.
6
Ной же був шестисот років, коли потоп водний прийшов на землю.
6
Но́є же бѣ́ лѣ́тъ шести́ со́тъ, и пото́пъ водны́й бы́сть на земли́.
7
І ввійшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним в ковчег від вод потопу.
7
Вни́де же Но́є и сы́нове єго́, и жена́ єго́ и жены́ сыно́въ єго́ съ ни́мъ въ ковче́гъ, воды́ ра́ди пото́па.
8
І [з птахів чистих і з птахів нечистих, і] з худоби чистої і з худоби нечистої, [і зі звірів] і з усіх плазунів, що на землі
8
И от пти́цъ чи́стыхъ и от пти́цъ нечи́стыхъ, и от ско́тъ чи́стыхъ и от ско́тъ нечи́стыхъ, [и от звѣре́й,] и от всѣ́хъ гадо́въ пресмыка́ющихся по земли́,
9
по парі, чоловічої статі і жіночої, ввійшли до Ноя в ковчег, як [Господь] Бог повелів Ною.
И бы́сть по седми́ дне́хъ, и вода́ пото́пная бы́сть на земли́.
11
В шестисотий рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий [27] день місяця, у цей день відкрилися усі джерела великої безодні, і вікна небесні розчинились;
Вони, і всі звірі [землі] за родом їх, і всяка худоба за родом її, і всі плазуни, що плазують по землі, за родом їх, і всі, що літають за родом їх, усі птахи, усі крилаті,
14
И вси́ звѣ́ріє земні́и по ро́ду, и вси́ ско́ти по ро́ду, и вся́кій га́дъ дви́жущійся на земли́ по ро́ду, и вся́кая пти́ца перна́тая по ро́ду своєму́,
15
і ввійшли до Ноя в ковчег по парі [чоловічої статі і жіночої] від усякої плоті, в якій є дух життя;
15
внидо́ша къ Но́ю въ ковче́гъ два́ два́, му́жескій по́лъ и же́нскій, от вся́кія пло́ти, въ не́йже є́сть ду́хъ живо́тный:
16
і ті, що ввійшли [до Ноя в ковчег] чоловічої і жіночої статі, від усякої плоті ввійшли, як повелів йому [Господь] Бог. І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег].
16
и входя́щая му́жескій по́лъ и же́нскій от вся́кія пло́ти, внидо́ша къ Но́ю въ ковче́гъ, я́коже заповѣ́да Госпо́дь Бо́гъ Но́ю: и затвори́ Госпо́дь Бо́гъ ковче́гъ отвнѣ́ єго́.
17
І тривав на землі потоп сорок днів [і сорок ночей], і примножилася вода, і підняла ковчег, і він піднявся над землею;
17
И бы́сть пото́пъ четы́редесять дні́й и четы́редесять ноще́й на земли́, и умно́жися вода́ и взя́ ковче́гъ, и возвы́сися от земли́:
18
вода ж посилювалася і дуже примножувалася на землі, і ковчег плавав по поверхні вод.
18
и возмога́ше вода́, и умножа́шеся зѣло́ на земли́, и ноша́шеся ковче́гъ верху́ воды́.
19
І піднялася вода на землі надзвичайно, так що покрилися усі високі гори, які є під усім небом;
19
Вода́ же возмога́ше зѣло́ зѣло́ на земли́: и покры́ вся́ го́ры высо́кія, я́же бя́ху подъ небесе́мъ:
20
на п’ятнадцять ліктів піднялася над ними вода, і покрилися [усі високі] гори.
20
пятьна́десять лакте́й горѣ́ возвы́сися вода́, и покры́ вся́ го́ры высо́кія.
21
І позбулася життя всяка плоть, що рухається по землі, і птахи, і худоба, і звірі, і всі плазуни, що плазують по землі, і всі люди;
21
И у́мре вся́кая пло́ть дви́жущаяся по земли́ пти́цъ и ското́въ и звѣре́й, и вся́кій га́дъ дви́жущійся на земли́, и вся́кій человѣ́къ,
22
усе, що мало дихання духа життя в ніздрях своїх на суші, вмерло.
22
и вся́ єли́ка и́мутъ дыха́ніє жи́зни, и все́ є́же бѣ́ на су́ши у́мре.
23
Знищились усі істоти, що були на поверхні [усієї] землі; від людини до худоби, і плазунів, і птахів небесних, усі були знищені на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним в ковчезі.
23
И потреби́ся вся́коє воста́ніє, є́же бя́ше на лицы́ всея́ земли́, от человѣ́ка да́же до скота́ и гадо́въ и пти́цъ небе́сныхъ, и потреби́шася от земли́: и оста́ Но́є єди́нъ, и и́же съ ни́мъ въ ковче́зѣ.
24
Вода ж прибувала на землі сто п’ятдесят днів.
24
И возвы́сися вода́ надъ земле́ю дні́й сто́ пятьдеся́тъ.
Глава 8
1
І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися.
1
И помяну́ Бо́гъ Но́а, и вся́ звѣ́ри, и вся́ скоты́, и вся́ пти́цы, и вся́ га́ды пресмыка́ющыяся, єли́ка бѣ́ху съ ни́мъ въ ковче́зѣ: и наведе́ Бо́гъ ду́хъ на зе́млю, и преста́ вода́.
2
І закрилися джерела безодні і вікна небесні, і припинився дощ з неба.
2
И заключи́шася исто́чницы бе́здны и хля́би небе́сныя: и удержа́ся до́ждь от небесе́.
3
Вода ж поступово поверталася з землі, і стала спадати вода після закінчення ста п’ятдесяти днів.
3
И вспя́ть по́йде вода́ иду́щая от земли́: и умаля́шеся вода́ по стѣ́ пяти́десятихъ дне́хъ.
4
І зупинився ковчег у сьомому місяці, у сімнадцятий день місяця, на горах Араратських.
4
И сѣ́де ковче́гъ въ ме́сяцъ седмы́й, въ два́десять седмы́й де́нь ме́сяца, на гора́хъ Арара́тскихъ.
5
Вода постійно спадала до десятого місяця; у перший день десятого місяця показалися верхівки гір.
5
Вода́ же уходя́щи умаля́шеся да́же до деся́таго ме́сяца: и въ деся́тый ме́сяцъ, въ пе́рвый де́нь ме́сяца яви́шася верси́ го́ръ.
6
Після сорока днів Ной відчинив зроблене ним вікно ковчега
6
И бы́сть по четы́редесятихъ дне́хъ отве́рзе Но́є око́нце ковче́га, є́же сотвори́,
7
і випустив ворона, [щоб бачити, чи спала вода з землі,] який, вилетівши, відлітав і прилітав, доки не осушилася земля від води.
7
и посла́ вра́на [ви́дѣти, а́ще уступи́ла вода́ от лица́ земли́]: и изше́дъ не возврати́ся, до́ндеже изся́че вода́ от земли́.
8
Потім випустив від себе голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з лиця землі,
8
И посла́ голуби́цу по не́мъ ви́дѣти, а́ще уступи́ла вода́ от лица́ земли́:
9
але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег, тому що вода була ще на поверхні всієї землі; і він простягнув руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.
9
и не обрѣ́тши голуби́ца поко́я нога́ма свои́ма, возврати́ся къ нему́ въ ковче́гъ, я́ко вода́ бя́ше по всему́ лицу́ всея́ земли́: и просте́ръ ру́ку свою́, прія́тъ ю́ и внесе́ ю́ къ себѣ́ въ ковче́гъ.
10
І почекав ще сім днів інших і знову випустив голуба з ковчега.
10
И преме́дливъ єще́ се́дмь дні́й, па́ки посла́ голуби́цу изъ ковче́га.
11
Голуб повернувся до нього у вечірній час, і ось, свіжий оливковий листок у дзьобі в нього, і Ной дізнався, що вода зійшла з землі.
11
И возврати́ся къ нему́ голуби́ца къ ве́черу, и имѣ́яше суче́цъ ма́сличенъ съ ли́ствіємъ во устѣ́хъ свои́хъ: и позна́ Но́є, я́ко уступи́ вода́ от лица́ земли́.
12
Він почекав ще сім днів інших і [знову] випустив голуба; і він уже не повернувся до нього.
12
И преме́дливъ єще́ се́дмь дні́й други́хъ, па́ки посла́ голуби́цу, и не приложи́ возврати́тися къ нему́ пото́мъ.
13
Шістсот першого року [життя Ноя] до першого [дня] першого місяця припинилася вода на землі; і відкрив Ной покрівлю ковчега і подивився, і ось, обсохла поверхня землі.
13
И бы́сть въ пе́рвоє и шестьсо́тноє лѣ́то житія́ Но́єва, въ пе́рвый де́нь пе́рваго ме́сяца, изся́че вода́ от лица́ земли́: и откры́ Но́є покро́въ ковче́га, єго́же сотвори́, и ви́дѣ, я́ко изся́че вода́ от лица́ земли́.
14
Й у другому місяці, до двадцять сьомого дня місяця, земля висохла.
вийди з ковчега ти і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою;
16
изы́ди изъ ковче́га ты́ и жена́ твоя́, и сы́нове твои́ и жены́ сыно́въ твои́хъ съ тобо́ю:
17
виведи із собою всіх тварин, що з тобою, від усякої плоті, з птахів, і худоби, і всіх плазунів, що плазують по землі: нехай розійдуться вони по землі, й нехай плодяться і розмножуються на землі.
17
и вся́ звѣ́ри, єли́цы су́ть съ тобо́ю, и вся́ку пло́ть от пти́цъ да́же до ското́въ, и вся́къ га́дъ дви́жущійся по земли́ изведи́ съ собо́ю: и расти́теся и мно́житеся на земли́.
18
І вийшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним;
18
И изы́де Но́є и жена́ єго́, и сы́нове єго́ и жены́ сыно́въ єго́ съ ни́мъ,
19
усі звірі, й [уся худоба, й] усі плазуни, й усі птахи, все, що рухається по землі, за родами своїми, вийшли з ковчега.
19
и вси́ звѣ́ріє, и вси́ ско́ти, и вся́ пти́цы и вси́ га́ди дви́жущіися по ро́ду своєму́ на земли́ изыдо́ша изъ ковче́га.
20
І влаштував Ной жертовник Господу; і взяв із усякої худоби чистої і з усіх птахів чистих і приніс у всепалення на жертовнику.
20
И созда́ Но́є же́ртвенникъ Го́сподеви: и взя́ от всѣ́хъ ското́въ чи́стыхъ и от всѣ́хъ пти́цъ чи́стыхъ и вознесе́ во всесожже́ніє на же́ртвенникъ.
21
І відчув Господь приємні пахощі, і сказав Господь [Бог] у серці Своєму: не буду більше проклинати землю за людину, тому що помисли серця людського — зло від юности його; і не буду більше знищувати усе живе, як Я зробив:
21
И обоня́ Госпо́дь воню́ благоуха́нія. И рече́ Госпо́дь Бо́гъ размы́сливъ: не приложу́ ктому́ прокля́ти зе́млю за дѣла́ человѣ́ческая, зане́ прилежи́тъ помышле́ніє человѣ́ку прилѣ́жно на зла́я от ю́ности єго́: не приложу́ у́бо ктому́ порази́ти вся́кую пло́ть живу́щую, я́коже сотвори́хъ:
22
надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.
22
во вся́ дни́ земли́ сѣ́ятва и жа́тва, зима́ и зно́й, лѣ́то и весна́, де́нь и но́щь не преста́нутъ.
Глава 9
1
І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, [і володійте нею];
1
И благослови́ Бо́гъ Но́а и сы́ны єго́ и рече́ и́мъ: расти́теся и мно́житеся, и напо́лните зе́млю и облада́йте є́ю:
2
нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони;
2
и стра́хъ и тре́петъ ва́шъ бу́детъ на всѣ́хъ звѣре́хъ земны́хъ [и на всѣ́хъ скотѣ́хъ земны́хъ], на всѣ́хъ пти́цахъ небе́сныхъ и на всѣ́хъ дви́жущихся по земли́ и на всѣ́хъ ры́бахъ морски́хъ: въ ру́цѣ ва́шы вда́хъ [я́].
3
все, що рухається, що живе, буде вам у їжу; як зелень трав’яну даю вам усе;
ви ж плодіться і розмножуйтесь, і розповсюджуйтеся по землі, і примножуйтеся на ній.
7
Вы́ же расти́теся и мно́житеся, и напо́лните зе́млю, и мно́житеся на не́й.
8
І сказав Бог Ною і синам його з ним:
8
И рече́ Бо́гъ Но́єви и сыно́мъ єго́ съ ни́мъ, глаго́ля:
9
ось, Я укладу завіт Мій з вами і з нащадками вашими після вас,
9
се́, А́зъ поставля́ю завѣ́тъ Мо́й ва́мъ и сѣ́мени ва́шему по ва́съ,
10
і з усякою душею живою, що з вами, із птахами і з худобою, і з усіма звірами земними, які у вас, з усіма, що вийшли з ковчега, з усіма тваринами земними;
10
и вся́кой души́ живу́щей съ ва́ми от пти́цъ и от ско́тъ и всѣ́мъ звѣре́мъ земны́мъ, єли́ка съ ва́ми [су́ть] от всѣ́хъ изше́дшихъ изъ ковче́га:
11
укладу завіт Мій з вами, що не буде більше знищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі.
11
и поста́влю завѣ́тъ Мо́й съ ва́ми: и не у́мретъ вся́ка пло́ть ктому́ от воды́ пото́пныя, и ктому́ не бу́детъ пото́пъ водны́й, є́же истли́ти всю́ зе́млю.
12
І сказав [Господь] Бог: ось знамення завіту, який Я укладаю між Мною і між вами і між усякою душею живою, що з вами, в роди назавжди:
12
И рече́ Госпо́дь Бо́гъ Но́єви: сіє́ зна́меніє завѣ́та, є́же А́зъ даю́ между́ Мно́ю и ва́ми, и между́ вся́кою душе́ю живо́ю, я́же є́сть съ ва́ми, въ ро́ды вѣ́чныя:
13
Я покладаю веселку Мою у хмарі, щоб вона була знаменням [вічного] завіту між Мною і між землею.
13
дугу́ Мою́ полага́ю во о́блацѣ, и бу́детъ въ зна́меніє завѣ́та [вѣ́чнаго] между́ Мно́ю и земле́ю.
14
І буде, коли Я наведу хмару на землю, то з’явиться веселка [Моя] у хмарі;
14
И бу́детъ єгда́ наведу́ о́блаки на зе́млю, яви́тся дуга́ Моя́ во о́блацѣ:
15
і Я згадаю завіт Мій, що між Мною і між вами і між усякою душею живою в усякій плоті; і не буде більше вода потопом на знищення всякої плоті.
15
и помяну́ завѣ́тъ Мо́й, и́же є́сть между́ Мно́ю и ва́ми, и между́ вся́кою душе́ю живу́щею во вся́кой пло́ти, и не бу́детъ ктому́ вода́ въ пото́пъ, я́ко потреби́ти вся́ку пло́ть.
16
І буде веселка [Моя] у хмарі, і Я побачу її, і згадаю завіт вічний між Богом [і між землею] і між усякою душею живою в усякій плоті, що на землі.
16
И бу́детъ дуга́ Моя́ во о́блацѣ: и узрю́ ю́, є́же помяну́ти завѣ́тъ вѣ́чный между́ Мно́ю и земле́ю, и между́ вся́кою душе́ю живу́щею во вся́кой пло́ти, я́же є́сть на земли́.
17
І сказав Бог Ною: ось знамення завіту, який Я уклав між Мною і між усякою плоттю, що на землі.
17
И рече́ Бо́гъ Но́єви: сіє́ зна́меніє завѣ́та, єго́же положи́хъ между́ Мно́ю и между́ вся́кою пло́тію, я́же є́сть на земли́.
18
Сини Ноєві, що вийшли з ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам же був батьком Ханаана.
18
Бы́ша же сы́нове Но́євы изше́дшіи изъ ковче́га, Си́мъ, Ха́мъ, Іа́феѳъ: Ха́мъ же бя́ше оте́цъ Ханаа́нь.
19
Ці троє були синами Ноєвими, і від них заселилась уся земля.
19
Тріє́ сі́и су́ть сы́нове Но́євы: от си́хъ разсѣ́яшася по все́й земли́.
20
Ной почав обробляти землю і насадив виноградник;
20
И нача́тъ Но́є человѣ́къ дѣ́латель [бы́ти] земли́, и насади́ віногра́дъ:
21
і випив він вина, і сп’янів, і лежав оголеним у наметі своєму.
21
и испи́ от віна́, и упи́ся, и обнажи́ся въ дому́ своє́мъ.
22
І побачив Хам, батько Ханаана, наготу батька свого, і, вийшовши, розповів двом братам своїм.
22
И ви́дѣ Ха́мъ оте́цъ Ханаа́нь наготу́ отца́ своєго́, и изше́дъ во́нъ повѣ́да обѣ́ма бра́тома свои́ма.
23
Сим же і Яфет взяли одяг і, поклавши його на плечі свої, пішли задом і покрили наготу батька свого; обличчя їхні були повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого.
23
И взе́мше Си́мъ и Іа́феѳъ ри́зу, возложи́ша [ю́] на о́бѣ ра́мѣ свои́, и идо́ша вспя́ть зря́ще, и покры́ша наготу́ отца́ своєго́: и лице́ и́хъ вспя́ть зря́, и наготы́ отца́ своєго́ не ви́дѣша.
24
Ной витверезів від вина свого і довідався, що вчинив над ним менший син його,
24
Истрезви́ся же Но́є от віна́, и разумѣ́ єли́ка сотвори́ єму́ сы́нъ єго́ юнѣ́йшій,
25
і сказав: проклятий Ханаан; раб рабів буде він у братів своїх.
25
и рече́: про́клятъ [бу́ди] Ханаа́нъ о́трокъ: ра́бъ бу́детъ бра́тіямъ свои́мъ.
26
Потім сказав: благословенний Господь Бог Симів; Ханаан же буде рабом йому;
26
И рече́: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Си́мовъ: и бу́детъ Ханаа́нъ о́трокъ ра́бъ єму́:
27
нехай поширить Бог Яфета, нехай оселиться він у наметах Симових; Ханаан же буде рабом йому.
27
да распространи́тъ Бо́гъ Іа́феѳа, и да всели́тся въ селе́ніихъ Си́мовыхъ, и да бу́детъ Ханаа́нъ ра́бъ єму́.
28
І жив Ной після потопу триста п’ятдесят років.
28
Поживе́ же Но́є по пото́пѣ лѣ́тъ три́ста пятьдеся́тъ.
29
Усіх же днів Ноєвих було дев’ятсот п’ятдесят років, і він помер.
29
И бы́ша вси́ дні́є Но́євы лѣ́тъ де́вять со́тъ пятьдеся́тъ: и у́мре.
Глава 10
1
Ось родовід синів Ноєвих: Сима, Хама і Яфета. Після потопу народилися в них діти.
1
Сія́ же [су́ть] бытія́ сыно́въ Но́євыхъ, Си́ма, Ха́ма, Іа́феѳа. И роди́шася и́мъ сы́нове по пото́пѣ.
Ієкта́нъ же роди́ Єлмода́да и Сале́фа, и Сармо́ѳа и Іара́ха,
27
Гадорама, Узала, Диклу,
27
и Одо́рра и Єви́ла и Декла́,
28
Овалу, Авимаїла, Шеву,
28
и Єва́ла и Авімаи́ла и Сове́ва,
29
Офира, Хавилу та Іовава. Усі ці сини Іоктана.
29
и Уфі́ра и Єві́ла и Іова́ва: вси́ сі́и сы́нове Ієкта́новы.
30
Поселення їх були від Меши до Сефара, гори східної.
30
И бы́сть селе́ніє и́хъ от Ма́си да́же пріити́ до Сафи́ра, горы́ восто́чныя.
31
Це сини Симові за племенами їх, за мовами їх, у землях їх, у народах їх.
31
Сі́и сы́нове Си́мовы, въ племенѣ́хъ свои́хъ, по язы́комъ и́хъ, въ страна́хъ и́хъ и въ наро́дѣхъ и́хъ.
32
Ось племена синів Ноєвих, за родоводом їх, у народах їх. Від них пішли народи на землі після потопу.
32
Сія́ племена́ сыно́въ Но́євыхъ по родо́мъ и́хъ, по язы́комъ и́хъ: от си́хъ разсѣ́яшася о́строви язы́ковъ на земли́ по пото́пѣ.
Глава 11
1
На всій землі була одна мова й один говір.
1
И бѣ́ вся́ земля́ устнѣ́ єди́нѣ, и гла́съ єди́нъ всѣ́мъ.
2
Рухаючись зі сходу, вони знайшли в землі Сеннаар рівнину й оселилися там.
2
И бы́сть внегда́ поити́ и́мъ от восто́къ, обрѣто́ша по́ле въ земли́ Сеннаа́рстѣй и всели́шася та́мо.
3
І сказали одне одному: наробимо цегли і випалимо вогнем. І стала у них цегла замість каменю, а земляна смола замість вапна.
3
И рече́ человѣ́къ бли́жнему своєму́: пріиди́те, сотвори́мъ плі́нѳы и испече́мъ и́хъ огне́мъ. И бы́сть и́мъ плі́нѳа въ ка́мень, и бре́ніє вмѣ́сто мѣ́ла.
4
І сказали вони: збудуємо собі місто і вежу, висотою до небес, і зробимо собі ім’я, перш ніж розсіємося по лицю всієї землі.
4
И реко́ша: пріиди́те, сози́ждемъ себѣ́ гра́дъ и сто́лпъ, єго́же ве́рхъ бу́детъ да́же до небесе́: и сотвори́мъ себѣ́ и́мя, пре́жде не́же разсѣ́ятися на́мъ по лицу́ всея́ земли́.
5
І зійшов Господь подивитися місто і вежу, що будували сини людські.
5
И сни́де Госпо́дь ви́дѣти гра́дъ и сто́лпъ, єго́же созида́ша сы́нове человѣ́честіи.
6
І сказав Господь: ось, один народ, і одна у всіх мова; і ось що почали вони робити, і не відстануть вони від того, що задумали робити;
6
И рече́ Госпо́дь: се́, ро́дъ єди́нъ, и устнѣ́ єди́нѣ всѣ́хъ, и сіє́ нача́ша твори́ти: и ны́нѣ не оскудѣ́ютъ от ни́хъ вся́, єли́ка а́ще восхотя́тъ твори́ти.
7
зійдемо ж і змішаємо там мову їхню, так щоб один не розумів мови іншого.
7
Пріиди́те, и соше́дше смѣси́мъ та́мо язы́къ и́хъ, да не услы́шатъ кі́йждо гла́са бли́жняго [своєго́].
8
І розсіяв їх Господь звідти по всій землі; і вони перестали будувати місто [і вежу].
8
И разсѣ́я и́хъ отту́ду Госпо́дь по лицу́ всея́ земли́: и преста́ша зи́ждуще гра́дъ и сто́лпъ.
9
Тому дано йому ім’я: Вавилон, бо там змішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій землі.
Ось родовід Сима: Сим був ста років і породив Арфаксада, через два роки після потопу;
10
И сія́ бытія́ Си́мова: и бя́ше Си́мъ сы́нъ ста́ лѣ́тъ, єгда́ роди́ Арфакса́да, во второ́є лѣ́то по пото́пѣ:
11
після народження Арфаксада Сим жив п’ятсот років і породив синів і дочок [і помер].
11
и поживе́ Си́мъ, повнегда́ роди́ти єму́ Арфакса́да, лѣ́тъ пя́ть со́тъ и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.
12
Арфаксад жив тридцять п’ять [135] років і породив [Каїнана. Після нарождення Каїнана Арфаксад жив триста тридцять років і породив синів і дочок і помер. Каїнан жив сто тридцять років, і породив] Салу.
12
И поживе́ Арфакса́дъ лѣ́тъ сто́ три́десять пя́ть и роди́ Каіна́на:
13
Після нарождення Сали Арфаксад [Каїнан] жив чотириста три [330] роки і породив синів і дочок [і помер].
13
и поживе́ Арфакса́дъ, повнегда́ роди́ти єму́ Каіна́на, лѣ́тъ три́ста три́десять и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре. И поживе́ Каіна́нъ лѣ́тъ сто́ три́десять и роди́ Салу́: и поживе́ Каіна́нъ, повнегда́ роди́ти єму́ Салу́, лѣ́тъ три́ста три́десять и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.
14
Сала жив тридцять [130] років і породив Євера.
14
И поживе́ Сала́ лѣ́тъ сто́ три́десять и роди́ Єве́ра:
15
Після народження Євера Сала жив чотириста три [330] роки і породив синів і дочок [і помер].
15
и поживе́ Сала́, повнегда́ роди́ти єму́ Єве́ра, лѣ́тъ три́ста три́десять и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.
16
Євер жив тридцять чотири [134] роки і породив Фалека.
16
И поживе́ Єве́ръ лѣ́тъ сто́ три́десять четы́ри и роди́ Фале́ка:
17
Після народження Фалека Євер жив чотириста тридцять [370] років і породив синів і дочок [і помер].
17
и поживе́ Єве́ръ, повнегда́ роди́ти єму́ Фале́ка, лѣ́тъ три́ста се́дмьдесятъ и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.
18
Фалек жив тридцять [130] років і породив Рагава.
18
И поживе́ Фале́къ лѣ́тъ сто́ три́десять и роди́ Рага́ва:
19
Після народження Рагава Фалек жив двісті дев’ять років і породив синів і дочок [і помер].
19
и поживе́ Фале́къ, повнегда́ роди́ти єму́ Рага́ва, лѣ́тъ двѣ́стѣ де́вять и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.
20
Рагав жив тридцять два [132] роки і породив Серуха.
20
И поживе́ Рага́въ лѣ́тъ сто́ три́десять два́ и роди́ Серу́ха:
21
Після народження Серуха Рагав жив двісті сім років і породив синів і дочок [і помер].
21
и поживе́ Рага́въ, повнегда́ роди́ти єму́ Серу́ха, лѣ́тъ двѣ́стѣ се́дмь и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.
22
Серух жив тридцять [130] років і породив Нахора.
22
И поживе́ Серу́хъ лѣ́тъ сто́ три́десять и роди́ Нахо́ра:
23
Після народження Нахора Серух жив двісті років і породив синів і дочок [і помер].
23
и поживе́ Серу́хъ, повнегда́ роди́ти єму́ Нахо́ра, лѣ́тъ двѣ́стѣ и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.
24
Нахор жив двадцять дев’ять [79] років і породив Фарру.
24
И поживе́ Нахо́ръ лѣ́тъ се́дмьдесятъ де́вять и роди́ Ѳа́рру:
25
Після народження Фарри Нахор жив сто дев’ятнадцять [129] років і породив синів і дочок [і помер].
25
и поживе́ Нахо́ръ, повнегда́ роди́ти єму́ Ѳа́рру, лѣ́тъ сто́ два́десять де́вять и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.
26
Фарра жив сімдесят років і породив Аврама, Нахора й Арана.
26
И поживе́ Ѳа́рра лѣ́тъ се́дмьдесятъ и роди́ Авра́ма и Нахо́ра и Арра́на.
Аврам і Нахор взяли собі дружин; ім’я дружини Аврамової: Сара; ім’я дружини Нахорової: Милка, дочка Арана, батька Милки і батька Іски.
29
И поя́ста Авра́мъ и Нахо́ръ себѣ́ жены́: и и́мя женѣ́ Авра́мли Са́ра, и и́мя женѣ́ Нахо́ровѣ Ме́льха, дщи́ Арра́ня: се́й є́сть оте́цъ Ме́льхинъ и оте́цъ Є́схинъ.
30
І Сара була неплідна і бездітна.
30
Бя́ше же Са́ра непло́ды и не ражда́ше дѣте́й.
31
І взяв Фарра Аврама, сина свого, і Лота, сина Аранового, онука свого, і Сару, невістку свою, дружину Аврама, сина свого, і вийшов з ними з Ура халдейського, щоб іти в землю Ханаанську; але, дійшовши до Харрана, вони зупинилися там.
31
И поя́тъ Ѳа́рра Авра́ма сы́на своєго́ и Ло́та сы́на Арра́ня, сы́на сы́на своєго́, и Са́ру сноху́ свою́, жену́ Авра́ма сы́на своєго́: и изведе́ я́ изъ земли́ Халде́йскія ити́ на зе́млю Ханаа́нску: и пріидо́ша да́же до Харра́на и всели́шася та́мо.
32
І було днів життя Фарри [у Харранській землі] двісті п’ять років, і вмер Фарра в Харрані.
32
Бы́ша же вси́ дні́є Ѳа́ррины въ земли́ Харра́ни лѣ́тъ двѣ́стѣ пя́ть: и у́мре Ѳа́рра въ Харра́нѣ.
Глава 12
1
І сказав Господь Авраму: піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого [і йди] у землю, яку Я покажу тобі;
1
И рече́ Госпо́дь Авра́му: изы́ди от земли́ твоєя́, и от ро́да твоєго́, и от до́му отца́ твоєго́, и иди́ въ зе́млю, ю́же ти́ покажу́:
2
і Я спороджу від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням;
2
и сотворю́ тя въ язы́къ ве́лій, и благословлю́ тя, и возвели́чу и́мя твоє́, и бу́деши благослове́нъ:
3
Я благословлю тих, що благословляють тебе, і тих, що лихословлять тебе, прокляну; і благословляться у тобі всі племена земні.
3
и благословлю́ благословя́щыя тя́, и клену́щыя тя́ проклену́: и благословя́тся о тебѣ́ вся́ племена́ земна́я.
4
І пішов Аврам, як сказав йому Господь; і з ним пішов Лот. Аврам був сімдесяти п’яти років, коли вийшов з Харрана.
4
И и́де Авра́мъ, я́коже глаго́ла єму́ Госпо́дь, и идя́ше съ ни́мъ Ло́тъ: Авра́мъ же бѣ́ лѣ́тъ седми́десяти пяти́, єгда́ изы́де от [земли́] Харра́нъ.
5
І взяв Аврам з собою Сару, дружину свою, Лота, сина брата свого, і все майно, яке вони придбали, і всіх людей, яких вони мали в Харрані; і вийшли, щоб іти в землю Ханаанську; і прийшли в землю Ханаанську.
5
И поя́тъ Авра́мъ Са́ру жену́ свою́, и Ло́та сы́на бра́та своєго́, и вся́ имѣ́нія своя́, єли́ка стяжа́ша, и вся́кую ду́шу, ю́же стяжа́ша въ Харра́нѣ: и изыдо́ша поити́ въ зе́млю Ханаа́ню.
6
І пройшов Аврам по землі цій [у довжину її] до місця Сихема, до діброви Море́. У цій землі тоді [жили] хананеї.
6
И про́йде Авра́мъ зе́млю въ долготу́ єя́ да́же до мѣ́ста Сихе́мъ, до ду́ба Высо́каго: Ханане́є же тогда́ живя́ху на земли́ [то́й].
7
І явився Господь Авраму і сказав [йому]: нащадкам твоїм віддам Я землю цю. І зробив там [Аврам] жертовник Господу, Який явився йому.
7
И яви́ся Госпо́дь Авра́му и рече́ єму́: сѣ́мени твоєму́ да́мъ зе́млю сію́. И созда́ та́мо Авра́мъ же́ртвенникъ Го́споду я́вльшемуся єму́.
8
Звідти рушив він до гори, на схід від Вефиля; і поставив намет свій так, що від нього Вефиль був на захід, а Гай на схід; і зробив там жертовник Господу і закликав ім’я Господа [Який явився йому].
8
И отступи́ отту́ду въ го́ру на восто́къ [лице́мъ] пря́мо Веѳи́лю, и поста́ви та́мо ку́щу свою́ въ Веѳи́ли при мо́ри, и Агге́ къ восто́комъ: и созда́ та́мо же́ртвенникъ Го́споду, и призва́ во и́мя Го́спода [я́вльшася єму́].
9
І піднявся Аврам і продовжував йти на південь.
9
И воздви́жеся Авра́мъ, и ше́дъ ополчи́ся въ пусты́ни.
10
І був голод у тій землі. І прийшов Аврам у Єгипет, щоб пожити там, тому що посилився голод у землі тій.
10
И бы́сть гла́дъ на земли́: и сни́де Авра́мъ во Єги́петъ всели́тися та́мо, я́ко одолѣ́ гла́дъ на земли́.
11
Коли ж він наближався до Єгипту, то сказав Сарі, дружині своїй: ось, я знаю, що ти жінка, прекрасна на вигляд;
11
Бы́сть же єгда́ прибли́жися Авра́мъ вни́ти во Єги́петъ, рече́ Авра́мъ Са́рѣ женѣ́ своє́й: вѣ́мъ а́зъ, я́ко жена́ доброли́чна єси́:
12
і коли єгиптяни побачать тебе, то скажуть: це дружина його; і вб’ють мене, а тебе залишать живою;
12
бу́детъ у́бо єгда́ уви́дятъ тя́ Єги́птяне, реку́тъ, я́ко жена́ єго́ є́сть сія́: и убію́тъ мя́, тебе́ же снабдя́тъ:
13
скажи ж, що ти моя сестра, щоб мені добре було заради тебе, і щоб жива була душа моя через тебе.
13
рцы́ у́бо, я́ко сестра́ єму́ є́смь, да добро́ мнѣ́ бу́детъ тебе́ ра́ди, и бу́детъ жива́ душа́ моя́ тебе́ ра́ди.
14
І було, коли прийшов Аврам у Єгипет, єгиптяни побачили, що вона жінка дуже красива;
14
Бы́сть же єгда́ вни́де Авра́мъ во Єги́петъ, ви́дѣвше Єги́птяне жену́ єго́, я́ко добра́ бя́ше зѣло́,
15
побачили її і вельможі фараонові і похвалили її перед фараоном; і взята вона була до дому фараонового.
15
и ви́дѣша ю́ кня́зи фарао́ни и похвали́ша ю́ предъ фарао́номъ, и введо́ша ю́ въ до́мъ фарао́новъ.
16
І Авраму добре було заради неї; і була у нього дрібна і велика худоба й осли, і раби і рабині, і мули і верблюди.
16
И Авра́му до́брѣ бя́ше єя́ ра́ди: и бы́ша єму́ о́вцы и телцы́ и ослы́, и рабы́ и рабы́ни, и мски́ и велблю́ды.
17
Але Господь уразив тяжкими ударами фараона і дім його за Сару, дружину Аврамову.
17
И му́чи Госпо́дь ка́зньми вели́кими и лю́тыми фарао́на и до́мъ єго́ Са́ры ра́ди жены́ Авра́мли.
18
І покликав фараон Аврама і сказав: що це ти зробив зі мною? чому не сказав мені, що вона дружина твоя?
18
Призва́въ же фарао́нъ Авра́ма, рече́ єму́: что́ сіє́ сотвори́лъ єси́ мнѣ́, я́ко не повѣ́далъ ми́ єси́, я́ко жена́ твоя́ є́сть?
19
чому ти сказав: вона сестра моя? і я взяв було її собі за дружину. І тепер ось дружина твоя; візьми [її] і йди.
19
Вску́ю ре́клъ єси́, я́ко сестра́ ми є́сть? И поя́хъ ю́ себѣ́ въ жену́. И ны́нѣ се́, жена́ твоя́ предъ тобо́ю: поє́мь ю́ отиди́.
20
І дав фараон повеління про нього людям, і провели його, і дружину його, й усе, що в нього було, [і Лота з ним].
20
И заповѣ́да фарао́нъ муже́мъ о Авра́мѣ, проводи́ти єго́ и жену́ єго́, и вся́, єли́ка бы́ша єго́, и Ло́та съ ни́мъ.
Глава 13
1
І піднявся Аврам з Єгипту, сам і дружина його, й усе, що в нього було, і Лот з ним, на південь.
1
Изы́де же Авра́мъ от Єги́пта са́мъ и жена́ єго́, и вся́, єли́ка єго́, и Ло́тъ съ ни́мъ въ пусты́ню.
2
І був Аврам дуже багатий на худобу, і срібло, і золото.
2
Авра́мъ же бя́ше бога́тъ зѣло́ скоты́ и сребро́мъ и зла́томъ.
3
І продовжував він переходи свої від півдня до Вефиля, до місця, де колись був намет його між Вефилем і між Гаєм,
3
И и́де отню́дуже пріи́де, въ пусты́ню до Веѳи́ля, до мѣ́ста, идѣ́же бѣ́ єму́ ку́ща пе́рвѣє, между́ Веѳи́лемъ и между́ Агге́,
4
до місця жертовника, який він зробив там спочатку; і там прикликав Аврам ім’я Господа.
4
на мѣ́сто же́ртвенника, идѣ́же сотвори́ єго́ пе́рвѣє: и призва́ та́мо Авра́мъ и́мя Госпо́дне.
5
І у Лота, який ходив з Аврамом, також була дрібна і велика худоба і намети.
5
И Ло́ту ходя́щу со Авра́момъ бя́ху о́вцы, и волы́, и ку́щы.
6
І не вміщала їх та земля, щоб жити разом, бо майно їхнє було таке велике, що вони не могли жити разом.
6
И не вмѣща́ше и́хъ земля́ жи́ти вку́пѣ, я́ко имѣ́нія и́хъ бя́ху мно́га: и не можа́ху жи́ти вку́пѣ.
7
І була суперечка між пастухами худоби Аврамової і між пастухами худоби Лотової; і хананеї і ферезеї жили тоді в тій землі.
7
И бы́сть ра́спря между́ пастухи́ скота́ Авра́мля и между́ пастухи́ скота́ Ло́това: Ханане́є же и Ферезе́є тогда́ живя́ху на земли́ [то́й].
8
І сказав Аврам Лотові: нехай не буде розбрату між мною і тобою, і між пастухами моїми і пастухами твоїми, тому що ми родичі;
8
Рече́ же Авра́мъ Ло́ту: да не бу́детъ ра́спря между́ мно́ю и тобо́ю, и между́ пастухи́ твои́ми и между́ пастухи́ мои́ми, я́ко человѣ́цы бра́тія мы́ єсмы́:
9
чи не вся земля перед тобою? відділись же від мене: якщо ти ліворуч, то я праворуч; а якщо ти праворуч, то я ліворуч.
9
не се́ ли вся́ земля́ предъ тобо́ю є́сть? Отлучи́ся ты́ от мене́: а́ще ты́ на лѣ́во, а́зъ на де́сно: а́ще же ты́ на де́сно, а́зъ на лѣ́во.
10
Лот звів очі свої і побачив усю околицю Йорданську, що вона, перш ніж знищив Господь Содом і Гоморру, вся до Сигора зрошувалася водою, як сад Господній, як земля Єгипетська;
10
И возве́дъ Ло́тъ о́чи свои́, ви́дѣ всю́ окре́стную страну́ Іорда́нскую, я́ко вся́ напая́єма бя́ше водо́ю, пре́жде не́же низврати́ти Бо́гу Содо́мъ и Гомо́рръ, я́ко ра́й Бо́жій, и я́ко земля́ Єги́петска, да́же пріити́ до Зого́ра:
11
і обрав собі Лот усю околицю Йорданську; і рушив Лот на схід. І відокремилися вони один від одного.
11
и избра́ себѣ́ Ло́тъ всю́ окре́стную страну́ Іорда́нскую, и отъи́де Ло́тъ от восто́ка: и разлучи́стася кі́йждо от бра́та своєго́.
12
Аврам став жити в землі Ханаанській; а Лот став жити у містах околиці і розкинув намети до Содома.
12
Авра́мъ же всели́ся въ земли́ Ханаа́нстѣй, Ло́тъ же всели́ся во гра́дѣ окре́стныхъ стра́нъ и всели́ся въ Содо́мѣ.
13
Жителі ж содомські були злі і грішні перед Господом.
13
Человѣ́цы же су́щіи въ Содо́мѣ зли́ и грѣ́шни предъ Бо́гомъ зѣло́.
14
І сказав Господь Авраму, після того як Лот відокремився від нього: зведи очі твої з місця, на якому ти тепер, подивися на північ і на південь, і на схід і на захід;
14
Бо́гъ же рече́ Авра́му, повнегда́ разлучи́тися Ло́ту от него́: воззри́ очи́ма твои́ма и ви́ждь от мѣ́ста, идѣ́же ты́ ны́нѣ єси́, къ сѣ́веру, и Лі́вѣ {ю́гу}, и къ восто́ку, и мо́рю:
15
бо всю землю, що ти бачиш, Я дам тобі і нащадкам твоїм навіки,
15
я́ко всю́ зе́млю, ю́же ты́ ви́диши, тебѣ́ да́мъ ю́ и сѣ́мени твоєму́ во вѣ́ки,
16
і зроблю нащадків твоїх, як пісок земний; якщо хто може порахувати пісок земний, то і нащадки твої полічені будуть;
16
и сотворю́ сѣ́мя твоє́, я́ко песо́къ земны́й: а́ще кто́ мо́жетъ исчести́ песо́къ земны́й, то́ и сѣ́мя твоє́ изочте́тъ:
17
встань, пройди по землі цій у довжину й у ширину її, бо Я дам її тобі [і нащадкам твоїм назавжди].
17
воста́въ проиди́ зе́млю въ долготу́ єя́ и въ широту́: я́ко тебѣ́ да́мъ ю́ и сѣ́мени твоєму́ во вѣ́къ.
18
І зняв Аврам намет, і пішов, і оселився біля діброви Мамре, що в Хевроні; і зробив там жертовник Господу.
18
И отсели́вся Авра́мъ, прише́дъ всели́ся у ду́ба Мамврі́йскаго, и́же бя́ше въ Хевро́нѣ: и созда́ ту́ же́ртвенникъ Го́споду.
Глава 14
1
І було у дні Амрафела, царя Сеннаарського, Аріоха, царя Єлласарського, Кедорлаомера, царя Єламського, і Фидала, царя Гоїмського,
1
Бы́сть же въ ца́рство Амарфа́ла царя́ Сеннаа́рска, и Аріо́хъ ца́рь Єлласа́рскъ, и Ходоллогомо́ръ ца́рь Єла́мскъ, и Ѳарга́лъ ца́рь язы́ческій
2
пішли вони війною проти Бери, царя Содомського, проти Бирши, царя Гоморрського, Шинава, царя Адми, Шемевера, царя Севоїмського, і проти царя Бели, яка є Сигор.
2
сотвори́ша ра́ть съ Ва́ллою царе́мъ Содо́мскимъ и съ Варсо́ю царе́мъ Гомо́ррскимъ, и съ Сеннаа́ромъ царе́мъ Адамы́ и съ Симово́ромъ царе́мъ Севоі́мскимъ, и съ царе́мъ Вала́ки: сія́ є́сть Сиго́ръ.
3
Усі ці з’єдналися в долині Сиддим, де нині море Солоне.
3
Вси́ сі́и совѣща́шася на юдо́ль Сла́ную: сіє́ є́сть мо́ре Сла́ноє.
4
Дванадцять років були вони в неволі у Кедорлаомера, а на тринадцятий рік обурилися.
4
Двана́десять лѣ́тъ ті́и рабо́таша Ходоллогомо́ру: тре́тіяго же на́десять лѣ́та отступи́ша.
5
В чотирнадцятому році прийшли Кедорлаомер і царі, що з ним, й уразили рефаїмів в Аштероф-Карнаїмі, зузимів у Гамі, емимів у Шаве-Кириафаїмі,
5
И въ четве́ртоє на́десять лѣ́то, пріи́де Ходоллогомо́ръ, и цари́ и́же съ ни́мъ, и изсѣко́ша Исполи́новъ су́щихъ во Астаро́ѳѣ и въ Карнаі́нѣ, и язы́ки крѣ́пки вку́пѣ съ ни́ми, и Оме́овъ, и́же въ Сави́ гра́дѣ,
6
і хорреїв у горі їх Сеїрі, до Ел-Фарана, що біля пустелі.
6
и Хорре́овъ, и́же въ гора́хъ Сиі́рскихъ, да́же до Тереві́нѳа Фара́ня, и́же є́сть въ пусты́ни.
7
І повернувшись звідти, вони прийшли до джерела Мишпат, що є Кадес, і завоювали всю країну амаликитян, і також аморреїв, що живуть у Хацацон-Фамарі.
7
И возврати́вшеся пріидо́ша ко исто́чнику Су́дному, и́же є́сть Ка́дисъ: и ссѣко́ша вся́ кня́зи Амали́ковы, и Аморре́овъ живу́щихъ во Асасанѳама́рѣ.
8
І вийшли цар Содомський, цар Гоморрський, цар Адми, цар Севоїмський і цар Бели, яка є Сигор; і вступили в битву з ними в долині Сиддим,
8
Изы́де же ца́рь Содо́мскій и ца́рь Гомо́ррскій, и ца́рь Адама́нскій и ца́рь Севоі́мскій, и ца́рь Вала́ки, сія́ є́сть Сиго́ръ: и ополчи́шася проти́ву и́хъ на бра́нь во юдо́ли Сла́ной,
9
з Кедорлаомером, царем Єламським, Фидалом, царем Гоїмським, Амрафелом, царем Сеннаарським, Аріохом, царем Єлласарським, — чотири царі проти п’яти.
9
на Ходоллогомо́ра царя́ Єла́мска и Ѳарга́ла царя́ язы́ческа, и Амарфа́ла царя́ Сеннаа́рска и Аріо́ха царя́ Єлласа́рска: четы́ри цари́ на пя́ть.
10
В долині ж Сиддим було багато смоляних ям. І царі Содомський і Гоморрський, утікаючи, упали в них, а останні втекли в гори.
10
Юдо́ль же Сла́ная имя́ше кла́дязи смоляны́я. И побѣже́ ца́рь Содо́мскій и ца́рь Гомо́ррскій, и падо́ша та́мо: оста́вшіися же бѣжа́ша въ го́рняя [и одержа́ша я́].
11
Переможці взяли все майно Содома і Гоморри і весь запас їх і пішли.
11
Взя́ша же вся́ ко́нныя Содо́мскія и Гомо́ррскія и вся́ бра́шна и́хъ, и отидо́ша.
12
І взяли Лота, племінника Аврамового, який жив у Содомі, і майно його і пішли.
12
Взя́ша же и Ло́та сы́на бра́та Авра́мова и имѣ́ніє єго́, и отидо́ша: бѣ́ бо въ Содо́мѣхъ живы́й.
13
І прийшов один з тих, хто уцілів, і сповістив Аврама єврея, який жив тоді біля діброви Мамре, аморреянина, брата Ешколу і брата Анеру, які були союзниками Аврамовими.
13
Прише́дъ же єди́нъ от уцѣлѣ́вшихъ, возвѣсти́ Авра́му прише́лцу, и́же живя́ше у ду́ба Мамврі́йскаго, Аморре́а бра́та Єсхо́ля и бра́та Авна́ня, и́же бѣ́ша сою́зницы Авра́мовы.
14
Аврам, почувши, що [Лот] родич його узятий у полон, озброїв рабів своїх, і народжених у домі його, триста вісімнадцять, і переслідував ворогів до Дана;
14
Слы́шавъ же Авра́мъ, я́ко плѣне́нъ бы́сть Ло́тъ брата́ничь єго́, сочте́ домоча́дцы своя́ три́ста и осмьна́десять, и погна́ вслѣ́дъ и́хъ да́же до Да́на.
15
і, розділившись, напав на них уночі, сам і раби його, і подолав їх, і переслідував їх до Хови, що ліворуч від Дамаска;
15
И нападе́ на ня́ но́щію са́мъ и о́троцы єго́ [съ ни́мъ]: и порази́ и́хъ и гони́ и́хъ да́же до Хова́ла, и́же є́сть ошу́юю Дама́ска:
16
і повернув усе майно і Лота, родича свого, і майно його повернув, також і жінок і народ.
16
и возврати́ вся́ ко́нныя Содо́мскія, и Ло́та сы́на бра́та своєго́ возврати́, и вся́ имѣ́нія єго́, и жены́, и лю́ди.
17
Коли він повертався після поразки Кедорлаомера і царів, що були з ним, цар Содомський вийшов йому назустріч у долину Шаве, що нині долина царська;
17
Изы́де же ца́рь Содо́мскій въ срѣ́теніє єму́, повнегда́ возврати́тися єму́ от сѣ́ча Ходоллогомо́рскаго, и царе́й су́щихъ съ ни́мъ, въ юдо́ль Сави́ну: сіє́ же бя́ше по́ле царе́во:
18
і Мелхиседек, цар Салимський, виніс хліб і вино, — він був священик Бога Всевишнього, —
18
и Мелхіседе́къ ца́рь Сали́мскій изнесе́ хлѣ́бы и віно́: бя́ше же свяще́нникъ Бо́га Вы́шняго.
19
і благословив його, і сказав: благословенний Аврам від Бога Всевишнього, Владики неба і землі;
19
И благослови́ Авра́ма, и рече́: благослове́нъ Авра́мъ Бо́гомъ Вы́шнимъ, И́же созда́ не́бо и зе́млю:
20
і благословенний Бог Всевишній, Який віддав ворогів твоїх у руки твої. [Аврам] дав йому десяту частину з усього.
20
и благослове́нъ Бо́гъ Вы́шній, И́же предаде́ враги́ твоя́ подъ ру́ки тебѣ́. И даде́ єму́ десяти́ну Авра́мъ от всего́.
21
І сказав цар Содомський Авраму: віддай мені людей, а майно візьми собі.
21
Рече́ же ца́рь Содо́мскій ко Авра́му: да́ждь ми́ му́жы, а ко́ни возми́ себѣ́.
22
Але Аврам сказав цареві Содомському: піднімаю руку мою до Господа Бога Всевишнього, Владики неба і землі,
22
Рече́ же Авра́мъ къ царю́ Содо́мску: воздви́гну ру́ку мою́ ко Го́споду Бо́гу Вы́шнему, И́же сотвори́ не́бо и зе́млю:
23
що навіть нитки і ременя від взуття не візьму з усього твого, щоб ти не сказав: я збагатив Аврама;
23
а́ще от ни́ти до реме́ня сапо́жнаго возму́ от всего́ твоєго́, да не рече́ши, я́ко а́зъ обогати́хъ Авра́ма:
24
крім того, що з’їли слуги, і, крім частки, що належить людям, які ходили зі мною; Анер, Ешкол і Мамрій нехай візьмуть свою частку.
24
кромѣ́ си́хъ, я́же снѣдо́ша о́троцы, и ча́сти муже́й, и́же ходи́ша со мно́ю, Єсхо́лъ, Авна́нъ, Мамврі́й: сі́и да во́змутъ ча́сти [своя́].
Глава 15
1
Після цих подій було слово Господнє до Аврама у видінні [вночі], і сказано: не бійся, Авраме; Я твій щит; нагорода твоя [буде] дуже велика.
1
По глаго́лѣхъ же си́хъ, бы́сть сло́во Госпо́дне ко Авра́му въ видѣ́ніи но́щію, глаго́ля: не бо́йся, Авра́ме: А́зъ защища́ю тя́, мзда́ твоя́ мно́га бу́детъ зѣло́.
2
Аврам сказав: Владико Господи! що Ти даси мені? я залишаюся бездітним; розпорядник у домі моєму цей Єлиєзер із Дамаска.
2
Глаго́ла же Авра́мъ: Влады́ко Го́споди, что́ ми да́си? А́зъ же отпуща́юся безча́денъ: сы́нъ же Масе́къ домоча́дицы моєя́, се́й Дама́скъ Єліє́зеръ.
3
І сказав Аврам: ось, Ти не дав мені нащадка, і ось, управитель мій спадкоємець мій.
3
И рече́ Авра́мъ: поне́же мнѣ́ не да́лъ єси́ сѣ́мене, домоча́децъ же мо́й наслѣ́дникъ мо́й бу́детъ.
4
І було слово Господа до нього, і сказано: не буде він твоїм спадкоємцем, але той, хто народиться з лона твого, буде твоїм спадкоємцем.
4
И а́біє гла́съ Госпо́день бы́сть къ нему́, глаго́лющій: не бу́детъ се́й наслѣ́дникъ тво́й, но и́же изы́детъ изъ тебе́, то́й бу́детъ наслѣ́дникъ тебѣ́.
5
І вивів його геть і сказав [йому]: подивися на небо і порахуй зірки, якщо ти можеш порахувати їх. І сказав йому: стільки буде в тебе нащадків.
5
Изведе́ же єго́ во́нъ и рече́ єму́: воззри́ на не́бо и изочти́ звѣ́зды, а́ще возмо́жеши исчести́ я́. И рече́: та́ко бу́детъ сѣ́мя твоє́.
6
Аврам повірив Господу, і Він поставив йому це в праведність.
6
И вѣ́рова Авра́мъ Бо́гу, и вмѣни́ся єму́ въ пра́вду.
7
І сказав йому: Я Господь, Який вивів тебе з Ура халдейського, щоб дати тобі землю цю у володіння.
7
Рече́ же къ нему́: А́зъ [є́смь] Бо́гъ изведы́й тя́ от страны́ Халде́йскія, я́ко да́ти тебѣ́ зе́млю сію́ наслѣ́дствовати.
8
Він сказав: Владико Господи! З чого я довідаюсь, що я буду володіти нею?
8
И рече́: Влады́ко Го́споди, по чесому́ уразумѣ́ю, я́ко наслѣ́дити ю́ и́мамъ?
9
Господь сказав йому: візьми Мені трирічну телицю, трирічну козу, трирічного барана, горлицю і молодого голуба.
9
Рече́ же къ нему́: возми́ Мнѣ́ ю́ницу трилѣ́тну и ко́зу трилѣ́тну и овна́ трилѣ́тна, и го́рлицу и го́лубя.
10
Він взяв усіх їх, розсік їх навпіл і поклав одну частину навпроти другої; тільки птахів не розсік.
10
Взя́ же о́нъ вся́ сія́ и раздѣли́ я́ на по́лы, и положи́ я́ противоли́чна єди́на ко друго́му: пти́цъ же не раздѣли́.
11
І налетіли на трупи хижі птахи; але Аврам відганяв їх.
11
Слетѣ́ша же пти́цы на тѣлеса́ расте́саная и́хъ: и сѣ́де бли́зу и́хъ Авра́мъ.
12
Коли заходило сонце, міцний сон напав на Аврама, і ось, напав на нього жах і морок великий.
12
Заходя́щу же со́лнцу, у́жасъ нападе́ на Авра́ма, и се́, стра́хъ те́менъ ве́лій нападе́ на́нь.
13
І сказав Господь Авраму: знай, що нащадки твої будуть мандрівниками в землі не своїй, і поневолять їх, і будуть гнітити їх чотириста років,
13
И рече́но бы́сть ко Авра́му: вѣ́дый увѣ́си, я́ко пресе́лно бу́детъ сѣ́мя твоє́ въ земли́ не своє́й, и порабо́тятъ я́, и озло́бятъ я́, и смиря́тъ я́ лѣ́тъ четы́риста:
14
але Я вчиню суд над народом, у якого вони будуть у неволі; після цього вони вийдуть [сюди] з великим майном,
14
язы́ку же, єму́же порабо́таютъ, сужду́ А́зъ: по си́хъ же изы́дутъ сѣ́мо со имѣ́ніємъ мно́гимъ:
15
а ти відійдеш до батьків твоїх у мирі і будеш похований у старості добрій;
15
ты́ же отъи́деши ко отце́мъ твои́мъ въ ми́рѣ, препита́нъ въ ста́рости до́брѣй:
16
у четвертому роді повернуться вони сюди: тому що міра беззаконь аморреїв досі ще не наповнилася.
16
въ четве́ртѣмъ же ро́дѣ возвратя́тся сѣ́мо: не бо́ испо́лнишася грѣси́ Аморре́овъ до ны́нѣ.
17
Коли зайшло сонце і настала темрява, ось, дим, ніби з печі, і полум’я вогню пройшли між розсіченими тваринами.
17
Єгда́ же бы́сть со́лнце на за́падѣ, пла́мень бы́сть: и се́, пе́щь дымя́щися, и свѣщы́ о́гненны, я́же проидо́ша между́ растеса́ніи си́ми.
18
В цей день уклав Господь завіт з Аврамом, сказавши: нащадкам твоїм даю Я землю цю, від ріки Єгипетської до великої ріки, ріки Євфрату:
и Аморре́овъ и Ханане́овъ, и Єве́овъ и Гергесе́овъ и Ієвусе́овъ.
Глава 16
1
Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар.
1
Са́ра же жена́ Авра́мля не ражда́ше єму́: бя́ше же є́й раба́ Єги́птяныня, є́йже и́мя А́гарь.
2
І сказала Сара Авраму: ось, Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала; увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї. Аврам послухався слів Сари.
2
Рече́ же Са́ра ко Авра́му: се́, заключи́ мя Госпо́дь, є́же не ражда́ти: вни́ди у́бо къ рабѣ́ моє́й, да ча́да сотворю́ от нея́. Послу́ша же Авра́мъ гла́са Са́рина.
3
І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Агар, після десяти років перебування Аврамового в землі Ханаанській, і дала її Авраму, чоловіку своєму, за дружину.
Він увійшов до Агарі, і вона зачала. Побачивши ж, що зачала, вона стала зневажати господиню свою.
4
И вни́де ко А́гари, и зача́тъ: и ви́дѣ, я́ко во чре́вѣ и́мать, и укоре́на бы́сть госпожа́ [єя́] предъ не́ю.
5
І сказала Сара Авраму: в обра́зі моїй винен ти; я віддала служницю мою в надра твої; а вона, побачивши, що зачала, стала нехтувати мене; Господь нехай буде суддею між мною і між тобою.
5
И рече́ Са́ра ко Авра́му: оби́да ми́ от тебе́: а́зъ да́хъ рабу́ мою́ въ нѣ́дро твоє́: она́ же ви́дѣвши, я́ко во чре́вѣ и́мать, укоре́на бы́хъ предъ не́ю: суди́ Бо́гъ между́ мно́ю и тобо́ю.
6
Аврам сказав Сарі: ось, служниця твоя у твоїх руках; роби з нею, що тобі завгодно. І Сара почала пригноблювати її, і вона втекла від неї.
6
Рече́ же Авра́мъ къ Са́рѣ: се́, раба́ твоя́ въ руку́ твоє́ю: твори́ є́й, я́коже ти́ є́сть уго́дно. И озло́би ю́ Са́ра: и отбѣже́ от лица́ єя́.
7
І знайшов її ангел Господній біля джерела води в пустелі, біля джерела на дорозі до Сура.
7
И обрѣ́те ю́ А́нгелъ Госпо́день у исто́чника воды́ въ пусты́ни, у исто́чника на пути́ Су́ръ.
8
І сказав [їй ангел Господній]: Агар, служнице Сарина! звідки ти прийшла і куди йдеш? Вона сказала: я втікаю від лиця Сари, господині моєї.
8
И рече́ є́й А́нгелъ Госпо́день: А́гарь, рабо́ Са́рина, отку́ду и́деши и ка́мо гряде́ши? И рече́: от лица́ Са́ры госпожи́ моєя́ а́зъ бѣгу́.
9
Ангел Господній сказав їй: повернися до господині своєї і підкорися їй.
9
Рече́ же є́й А́нгелъ Госпо́день: возврати́ся къ госпожѣ́ своє́й и покори́ся подъ руку́ єя́.
10
І сказав їй ангел Господній: примножуючи, примножу нащадків твоїх, так що не можна буде й перерахувати їх від безлічі.
10
И рече́ є́й А́нгелъ Госпо́день: умножа́я умно́жу сѣ́мя твоє́, и не сочте́тся от мно́жества.
11
І ще сказав їй ангел Господній: ось, ти вагітна, і народиш сина, і наречеш йому ім’я Ізмаїл, тому що почув Господь страждання твоє;
11
И рече́ є́й А́нгелъ Госпо́день: се́, ты́ во чре́вѣ и́маши и роди́ши сы́на, и нарече́ши и́мя єму́ Ісма́илъ: я́ко услы́ша Госпо́дь смире́ніє твоє́:
12
він буде між людьми, як дикий осел; руки його на всіх, і руки усіх на нього; жити буде він перед лицем усіх братів своїх.
12
се́й бу́детъ се́лный человѣ́къ: ру́цѣ єго́ на всѣ́хъ, и ру́ки всѣ́хъ на него́, и предъ лице́мъ всея́ бра́тіи своєя́ всели́тся.
13
І нарекла [Агар] Господа, Який говорив до неї, цим ім’ям: Ти Бог, що бачиш мене. Бо сказала вона: дійсно я бачила тут у слід Того, Хто бачить мене.
Аврам був дев’яноста дев’яти років, і Господь явився Аврамові і сказав йому: Я Бог всемогутній; ходи переді Мною і будь непорочним;
1
Бы́сть же Авра́му лѣ́тъ де́вятьдесятъ де́вять: и яви́ся Госпо́дь Авра́му и рече́ єму́: А́зъ є́смь Бо́гъ тво́й, благоугожда́й предо Мно́ю и бу́ди непоро́ченъ:
2
і поставлю завіт Мій між Мною і тобою, і дуже, дуже розмножу тебе.
2
и положу́ завѣ́тъ Мо́й между́ Мно́ю и между́ тобо́ю: и умно́жу тя́ зѣло́.
3
І упав Аврам на лице своє. Бог продовжував говорити з ним і сказав:
3
И паде́ Авра́мъ на ли́цы своє́мъ, и рече́ єму́ Богъ, глаго́ля:
4
Я — ось завіт Мій з тобою: ти будеш отцем безлічі народів,
4
и А́зъ се́, завѣ́тъ Мо́й съ тобо́ю, и бу́деши оте́цъ мно́жества язы́ковъ:
5
і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім’я: Авраам, тому що я зроблю тебе отцем безлічі народів;
5
и не нарече́тся ктому́ и́мя твоє́ Авра́мъ, но бу́детъ и́мя твоє́ Авраа́мъ: я́ко отца́ мно́гихъ язы́ковъ положи́хъ тя́:
6
і дуже, дуже розмножу тебе, і народжу від тебе народи, і царі вийдуть від тебе;
6
и возращу́ тя зѣло́ зѣло́, и положу́ тя въ наро́ды, и ца́ріє изъ тебе́ изы́дутъ:
7
і поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе;
7
и поста́влю завѣ́тъ Мо́й между́ Мно́ю и между́ тобо́ю, и между́ сѣ́менемъ твои́мъ по тебѣ́ въ ро́ды и́хъ, въ завѣ́тъ вѣ́ченъ, да бу́ду тебѣ́ Бо́гъ и сѣ́мени твоєму́ по тебѣ́:
8
і дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю, по якій ти мандруєш, усю землю Ханаанську, у володіння вічне; і буду їм Богом.
8
и да́мъ тебѣ́ и сѣ́мени твоєму́ по тебѣ́ зе́млю, въ не́йже обита́єши, всю́ зе́млю Ханаа́ню во одержа́ніє вѣ́чноє, и бу́ду и́мъ Бо́гъ.
9
І сказав Бог Авраамові: ти ж збережи завіт Мій, ти і нащадки твої після тебе в роди їх.
9
И рече́ Бо́гъ ко Авраа́му: ты́ же завѣ́тъ Мо́й соблюде́ши, ты́ и сѣ́мя твоє́ по тебѣ́ въ ро́ды и́хъ.
10
Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать;
10
И се́й завѣ́тъ, єго́же соблюде́ши между́ Мно́ю и ва́ми, и между́ сѣ́менемъ твои́мъ по тебѣ́ въ ро́ды и́хъ: обрѣ́жется от ва́съ вся́къ му́жескъ по́лъ,
11
обрізуйте крайню плоть вашу: і це буде знаменням завіту між Мною і вами.
11
и обрѣ́жете пло́ть кра́йнюю ва́шу, и бу́детъ въ зна́меніє завѣ́та между́ Мно́ю и ва́ми.
12
Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі, народжене у домі і куплене за срібло в якого-небудь іноплемінника, який не від твого сімені.
12
И младе́нецъ осми́ дні́й обрѣ́жется ва́мъ, вся́къ му́жескій по́лъ въ родѣ́хъ ва́шихъ: и домоча́децъ, и ку́пленый от вся́каго сы́на чужда́го, и́же нѣ́сть от сѣ́мене твоєго́: обрѣ́заніємъ обрѣ́жется домоча́децъ до́му твоєго́ и ку́пленый.
13
Обов’язково нехай буде обрізаний народжений у домі твоєму і куплений за срібло твоє, і буде завіт Мій на тілі вашому завітом вічним.
13
И бу́детъ завѣ́тъ Мо́й на пло́ти ва́шей въ завѣ́тъ вѣ́ченъ.
14
Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у восьмий день], знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій.
14
Необрѣ́заный же му́жескій по́лъ, и́же не обрѣ́жетъ пло́ти кра́йнія своєя́ въ де́нь осмы́й, погуби́тся душа́ та́ от ро́да своєго́: я́ко завѣ́тъ Мо́й разори́.
15
І сказав Бог Аврааму: Сару, дружину твою, не називай Сарою, але нехай буде ім’я їй: Сарра;
15
И рече́ Бо́гъ Авраа́му: Са́ра жена́ твоя́ не нарече́тся и́мя єя́ Са́ра, но Са́рра бу́детъ и́мя є́й:
16
Я благословлю її і дам тобі від неї сина; благословлю її, і народяться від неї народи, і царі народів народяться від неї.
16
благословлю́ же ю́ и да́мъ тебѣ́ от нея́ ча́до: и благословлю́ є́, и бу́детъ въ язы́ки, и ца́ріє язы́ковъ изъ него́ бу́дутъ.
17
І упав Авраам на лице своє, і розсміявся, і сказав сам у собі: невже від столітнього буде син? і Сарра, дев’яностолітня, невже народить?
17
И паде́ Авраа́мъ на лице́ своє́, и посмея́ся, и рече́ в мы́сли своє́й, глаго́ля: єда́ столе́тному (му́жу) роди́тся сы́нъ? Єда́ и Са́рра девяти́десяти ле́тъ (су́щи) роди́тъ?
18
І сказав Авраам Богові: о, хоч би Ізмаїл був живим перед лицем Твоїм!
Бог же сказав [Аврааму]: саме Сарра, дружина твоя, народить тобі сина, і ти наречеш йому ім’я: Ісаак; і укладу завіт Мій з ним завітом вічним [в тому, що Я буду Богом йому і] нащадкам його після нього.
19
Рече́ же Бо́гъ ко Авраа́му: вои́стинну, се́, Са́рра жена́ твоя́ роди́тъ тебѣ́ сы́на, и нарече́ши и́мя єму́ Ісаа́къ: и поста́влю завѣ́тъ Мо́й съ ни́мъ въ завѣ́тъ вѣ́ченъ, да бу́ду єму́ въ Бо́га и сѣ́мени єго́ по не́мъ.
20
І про Ізмаїла Я почув тебе: ось, Я благословлю його, і зроблю його плодовитим, і дуже, дуже розмножу; дванадцять князів народяться від нього; і Я породжу від нього великий народ.
20
О Ісма́илѣ же се́ послу́шахъ тебе́: и се́ благослови́хъ єго́, и возращу́ єго́, и умно́жу єго́ зѣло́: двана́десять язы́ки роди́тъ: и да́мъ єго́ въ язы́къ ве́лій.
21
Але завіт Мій укладу з Ісааком, якого народить тобі Сарра в цей самий час на наступний рік.
21
Завѣ́тъ же Мо́й поста́влю со Ісаа́комъ, єго́же роди́тъ тебѣ́ Са́рра, во вре́мя сіє́, въ лѣ́то второ́є.
22
І Бог перестав говорити з Авраамом і відійшов від нього.
22
Сконча́ же [Бо́гъ] глаго́ля къ нему́, и взы́де Бо́гъ от Авраа́ма.
23
І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх народжених у домі своїм і всіх куплених за срібло своє, всіх чоловічої статі людей дому Авраамового; і обрізав крайню плоть їх у той самий день, як сказав йому Бог.
23
И поя́ Авраа́мъ Ісма́ила сы́на своєго́, и вся́ домоча́дцы своя́ и вся́ ку́пленыя, и ве́сь му́жескъ по́лъ муже́й, и́же въ дому́ Авраа́мли, и обрѣ́за пло́ть кра́йнюю и́хъ во вре́мя дне́ того́, я́коже глаго́ла єму́ Бо́гъ.
24
Авраам був дев’яноста дев’яти років, коли була обрізана крайня плоть його.
У тот же самий день обрізані були Авраам і Ізмаїл, син його,
26
Во вре́мя [же] дне́ о́наго обрѣ́зася Авраа́мъ и Ісма́илъ сы́нъ єго́,
27
і з ним обрізані були всі чоловічої статі дому його, народжені в домі і куплені за срібло в іноплемінників.
27
и вси́ му́жіє до́му єго́, и домоча́дцы [єго́] и ку́пленіи от иноро́дныхъ язы́ковъ, и обрѣ́за я́.
Глава 18
1
І явився йому Господь біля діброви Мамре, коли він сидів при вході в намет [свій], під час спеки денної.
1
Яви́ся же єму́ Бо́гъ у ду́ба Мамврі́йска, сѣдя́щу єму́ предъ две́рьми сѣ́ни своєя́ въ полу́дни.
2
Він звів очі свої і глянув, і ось, три мужі стоять навпроти нього. Побачивши, він побіг назустріч їм від входу в намет [свій] і поклонився до землі,
2
Воззрѣ́въ же очи́ма свои́ма, ви́дѣ, и се́, тріє́ му́жіє стоя́ху надъ ни́мъ: и ви́дѣвъ притече́ въ срѣ́теніє и́мъ от две́рій сѣ́ни своєя́: и поклони́ся до земли́
3
і сказав: Владико! якщо я знайшов благовоління перед очима Твоїми, не пройди мимо раба Твого;
3
и рече́: Го́споди, а́ще у́бо обрѣто́хъ благода́ть предъ Тобо́ю, не мини́ раба́ Твоєго́:
4
і принесуть трохи води, й омиють ноги ваші; і відпочинете під цим деревом,
4
да принесе́тся вода́ и омы́ются но́ги ва́ши, и прохладите́ся подъ дре́вомъ:
5
а я принесу хліба, і ви підкріпите серця ваші; потім підіть [у путь свою]; тому що ви йдете мимо раба вашого. Вони сказали: зроби так, як говориш.
5
и принесу́ хлѣ́бъ, да я́сте, и посе́мъ по́йдете въ пу́ть сво́й, єго́же ра́ди уклони́стеся къ рабу́ ва́шему. И реко́ша: та́ко сотвори́, я́коже глаго́лалъ єси́.
6
І поспішив Авраам в намет до Сарри і сказав [їй]: скоріше заміси три сати кращого борошна і зроби прісні хліби.
6
И потща́ся Авраа́мъ въ сѣ́нь къ Са́ррѣ и рече́ є́й: ускори́ и смѣси́ три́ мѣ́ры муки́ чи́сты, и сотвори́ потре́бники.
7
І побіг Авраам до стада, і взяв теля ніжне і гарне, і дав слузі, і той поспішив приготувати його.
7
И тече́ Авраа́мъ ко кра́вамъ, и взя́ телца́ мла́да и добра́, и даде́ рабу́, и ускори́ пригото́вити є́.
8
І взяв олії і молока і теля приготоване, і поставив перед ними, а сам стояв біля них під деревом. І вони їли.
8
И взя́ ма́сло, и млеко́, и телца́, єго́же пригото́ва: и предложи́ и́мъ, и ядо́ша: са́мъ же стоя́ше предъ ни́ми подъ дре́вомъ.
9
І сказали йому: де Сарра, дружина твоя? Він відповів: тут, у наметі.
9
Рече́ же къ нему́: гдѣ́ Са́рра жена́ твоя́? О́нъ же отвѣща́въ, рече́: се́, въ сѣ́ни.
10
І сказав один з них: Я знову буду в тебе у цей же час [у наступному році], і буде син у Сарри, дружини твоєї. А Сарра слухала при вході в намет, позаду його.
10
Рече́ же: [се́] возвраща́яся пріиду́ къ тебѣ́ во вре́мя сіє́ въ часы́, и роди́тъ сы́на Са́рра жена́ твоя́. Са́рра же услы́ша предъ две́рьми сѣ́ни су́щи за ни́мъ.
11
Авраам же і Сарра були старі й у літах похилих, і звичайне у жінок у Сарри припинилося.
11
Авраа́мъ же и Са́рра ста́ра [бѣ́ста,] заматерѣ́вшая во дне́хъ: и преста́ша Са́ррѣ быва́ти же́нская.
12
Сарра внутрішньо розсміялася, сказавши: чи мені, коли я постаріла, мати цю втіху? і господар мій старий.
12
Разсмѣя́ся же Са́рра въ себѣ́, глаго́лющи: не у́ бы́ло ми́ у́бо досе́лѣ, господи́нъ же мо́й ста́ръ.
13
І сказав Господь Аврааму: чому це [сама в собі] розсміялася Сарра, сказавши: «невже я дійсно можу народити, коли я постаріла»?
13
И рече́ Госпо́дь ко Авраа́му: что́ я́ко разсмѣя́ся Са́рра въ себѣ́, глаго́лющи: єда́ и́стинно рожду́? А́зъ же состарѣ́хся.
14
Чи є щось важке для Господа? У призначений час буду Я у тебе в наступному році, і [буде] у Сарри син.
14
Єда́ изнемо́жетъ у Бо́га сло́во? Въ сіє́ вре́мя возвращу́ся къ тебѣ́ въ часы́, и бу́детъ Са́ррѣ сы́нъ.
15
Сарра ж не зізналася, а сказала: я не сміялася. Тому що вона злякалася. Але Він сказав [їй]: ні, ти розсміялася.
15
Отрече́ся же Са́рра, глаго́лющи: не разсмѣя́хся: убоя́ся бо. И рече́ є́й: ни́, но разсмѣя́лася єси́.
16
І встали ті мужі і звідти вирушили до Содома [і Гоморри]; Авраам же пішов з ними, провести їх.
16
Воста́вше же отту́ду му́жіє, воззрѣ́ша на лице́ Содо́ма и Гомо́рра: Авраа́мъ же идя́ше съ ни́ми, провожда́я и́хъ.
17
І сказав Господь: чи утаю Я від Авраама [раба Мого], що хочу вчинити!
17
Госпо́дь же рече́: єда́ утаю́ А́зъ от Авраа́ма раба́ Моєго́, я́же А́зъ творю́?
18
Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі,
18
Авраа́мъ же быва́я бу́детъ въ язы́къ вели́къ и мно́гъ, и благословя́тся о не́мъ вси́ язы́цы земні́и:
19
тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд; і здійснить Господь над Авраамом [усе], що сказав про нього.
19
вѣ́мъ бо, я́ко заповѣ́сть сыно́мъ свои́мъ и до́му своєму́ по себѣ́, и сохраня́тъ пути́ Госпо́дни твори́ти пра́вду и су́дъ, я́ко да наведе́тъ Госпо́дь на Авраа́ма вся́, єли́ка глаго́ла къ нему́.
20
І сказав Господь: крик содомський і гоморрський, великий він, і гріх їх, дуже тяжкий він;
20
Рече́ же Госпо́дь: во́пль Содо́мскій и Гомо́ррскій умно́жися ко Мнѣ́, и грѣси́ и́хъ вели́цы зѣло́:
21
зійду і подивлюся, чи дійсно вони чинять так, яке волання проти них, що доходить до Мене, чи ні; дізнаюся.
21
соше́дъ у́бо узрю́, а́ще по во́плю и́хъ гряду́щему ко Мнѣ́ соверша́ются: а́ще же ни́, да разумѣ́ю.
22
І повернули мужі звідти і пішли до Содома; Авраам же ще стояв перед лицем Господа.
22
И обрати́вшеся отту́ду му́жіє, пріидо́ша въ Содо́мъ: Авраа́мъ же єще́ бя́ше стоя́й предъ Го́сподемъ.
23
І підійшов Авраам і сказав: невже Ти погубиш праведного з нечестивим [і з праведником буде те саме, що з нечестивим]?
23
И прибли́жився Авраа́мъ, рече́: погуби́ши ли пра́веднаго съ нечести́вымъ, и бу́детъ пра́ведникъ я́ко нечести́вый?
24
може, є в цьому місті п’ятдесят праведників? невже Ти погубиш, і не пощадиш [усього] місця цього ради п’ятдесятьох праведників, [якщо вони перебувають] у ньому?
24
А́ще бу́дутъ пятьдеся́тъ пра́ведницы во гра́дѣ, погуби́ши ли я́? Не пощади́ши ли всего́ мѣ́ста пяти́десяти ра́ди пра́ведныхъ, а́ще бу́дутъ въ не́мъ?
25
не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим, щоб те саме було з праведником, що з нечестивим; не може бути від Тебе! Суддя всієї землі чи вчинить неправосудно?
25
Ника́коже Ты́ сотвори́ши по глаго́лу сему́, є́же уби́ти пра́ведника съ нечести́вымъ, и бу́детъ пра́ведникъ я́ко нечести́вый: ника́коже, Судя́й все́й земли́, не сотвори́ши ли суда́?
26
Господь сказав: якщо Я знайду в місті Содомі п’ятдесят праведників, то Я заради них пощаджу [все місто й] усе місце це.
26
Рече́ же Госпо́дь: а́ще бу́дутъ въ Содо́мѣхъ пятьдеся́тъ пра́ведницы во гра́дѣ, оста́влю ве́сь гра́дъ и все́ мѣ́сто и́хъ ра́ди.
27
Авраам сказав у відповідь: ось, я насмілився говорити Владиці, я, порох і попіл:
27
И отвѣща́въ Авраа́мъ, рече́: ны́нѣ нача́хъ глаго́лати ко Го́споду моєму́, а́зъ же є́смь земля́ и пе́пелъ:
28
можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже через недостачу п’яти Ти винищиш усе місто? Він сказав: не винищу, якщо найду там сорок п’ять.
28
а́ще же ума́лятся пятьдеся́тъ пра́ведницы въ четы́редесять пя́ть, погуби́ши ли четы́редесяти пяти́хъ ра́ди ве́сь гра́дъ? И рече́: не погублю́, а́ще обря́щу та́мо четы́редесять пя́ть.
29
Авраам продовжував говорити з Ним і сказав: можливо, знайдеться там сорок? Він сказав: не зроблю того і заради сорока.
29
И приложи́ єще́ глаго́лати къ Нему́, и рече́: а́ще же обря́щутся та́мо четы́редесять? И рече́: не погублю́ ра́ди четы́редесяти.
30
І сказав Авраам: нехай не прогнівається Владика, що я буду говорити: може, знайдеться там тридцять? Він сказав: не зроблю, якщо знайдеться там тридцять.
30
И рече́: что́, Го́споди, а́ще возглаго́лю? А́ще же обря́щется та́мо три́десять? И рече́: не погублю́ три́десятихъ ра́ди.
31
Авраам сказав: ось, я зважився говорити Владиці: можливо, знайдеться там двадцять? Він сказав: не знищу ради двадцяти.
31
И рече́: поне́же и́мамъ глаго́лати ко Го́споду: а́ще же обря́щутся та́мо два́десять? И рече́: не погублю́, а́ще обря́щутся та́мо два́десять.
32
Авраам сказав: нехай не прогнівається Владика, що я скажу ще один раз: можливо, знайдеться там десять? Він сказав: не винищу заради десяти.
32
И рече́: что́, Го́споди, а́ще возглаго́лю єще́ єди́ною? А́ще же обря́щутся та́мо де́сять? И рече́: не погублю́ десяти́хъ ра́ди.
33
І пішов Господь, припинивши говорити з Авраамом; Авраам же повернувся у своє місто.
33
Оти́де же Госпо́дь, я́ко преста́ глаго́ля ко Авраа́му: и Авраа́мъ возврати́ся на мѣ́сто своє́.
Глава 19
1
І прийшли ті два ангели в Содом увечері, коли Лот сидів біля воріт Содома. Лот побачив, і встав, щоб зустріти їх, і поклонився лицем до землі
1
Пріидо́ста же два́ А́нгела въ Содо́мъ въ ве́черъ: Ло́тъ же сѣдя́ше предъ враты́ Содо́мскими. Ви́дѣвъ же Ло́тъ, воста́ въ срѣ́теніє и́мъ и поклони́ся лице́мъ на зе́млю
2
і сказав: господарі мої! зайдіть у дім раба вашого і ночуйте, й умийте ноги ваші, і встаньте вранці і підете дорогою своєю. Але вони сказали: ні, ми ночуємо на вулиці.
2
и рече́: се́, госпо́діє, уклони́теся въ до́мъ раба́ ва́шего и почі́йте, и омы́йте но́ги ва́шя, и обу́треневавше отъи́дете въ пу́ть сво́й. Рѣ́ша же: ни́, но на сто́гнѣ почі́ємъ.
3
Він же дуже умовляв їх; і вони пішли до нього і зайшли в дім його. Він зробив їм частування і спік прісні хліби, і вони їли.
3
И прину́ди я́, и уклони́шася къ нему́, и внидо́ша въ до́мъ єго́: и сотвори́ и́мъ учрежде́ніє, и опрѣсно́ки испече́ и́мъ, и ядо́ша.
4
Ще не лягли вони спати, як міські жителі, содомляни, від молодого до старого, весь народ з усіх кінців міста, оточили будинок
4
Предъ спа́ніємъ же му́жіє гра́да Содо́мляне объидо́ша до́мъ, от ю́ноши да́же до ста́рца, ве́сь наро́дъ вку́пѣ:
5
і викликали Лота і говорили йому: де люди, які прийшли до тебе на ніч? виведи їх до нас; ми пізнаємо їх.
5
и иззыва́ху Ло́та, и глаго́лаху къ нему́: гдѣ́ су́ть му́жіє вше́дшіи къ тебѣ́ но́щію? Изведи́ я́ къ на́мъ, да бу́демъ съ ни́ми.
6
Лот вийшов до них до входу, і замкнув за собою двері,
6
Изы́де же Ло́тъ къ ни́мъ въ преддве́ріє, две́ри же затвори́ за собо́ю.
7
і сказав [їм]: брати мої, не робіть зла;
7
Рече́ же къ ни́мъ: ника́коже, бра́тіє, не дѣ́йте зла́:
8
ось у мене дві дочки, що не пізнали чоловіка; краще я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам завгодно, тільки людям цим не робіть нічого, тому що вони прийшли під дах дому мого.
8
су́ть же ми́ двѣ́ дще́ри, я́же не позна́ша му́жа: изведу́ и́хъ къ ва́мъ, и твори́те и́мъ, я́коже уго́дно є́сть ва́мъ: то́чію муже́мъ си́мъ не сотвори́те оби́ды, того́ бо ра́ди внидо́ша подъ кро́въ до́му моєго́.
9
Але вони сказали [йому]: йди сюди. І сказали: ось прийшлий, і хоче судити? тепер ми гірше вчинимо з тобою, ніж з ними. І дуже приступали до людини цієї, до Лота, і підійшли, щоб виламати двері.
9
Рѣ́ша же єму́: отиди́ отсю́ду: прише́лъ єси́ [сѣ́мо] обита́ти, єда́ ли и су́дъ суди́ти? Ны́нѣ у́бо тя́ озло́бимъ па́че, не́жели о́ныхъ. И наси́лствоваша му́жа Ло́та зѣло́, и прибли́жишася разби́ти две́ри.
10
Тоді мужі ті простягли руки свої і ввели Лота до себе в дім, і двері [дому] замкнули;
10
Просте́рше же му́жіє ру́ки, вовлеко́ша Ло́та къ себѣ́ въ хра́мину, и две́ри хра́мины заключи́ша:
11
а людей, що були при вході в дім, уразили сліпотою, від малого до великого, так що вони змучилися, шукаючи входу.
11
му́жы же, су́щыя предъ две́рьми до́му, порази́ша слѣпото́ю от ма́ла да́же до вели́ка: и разсла́бишася и́щуще две́рій.
12
Сказали мужі ті Лотові: хто в тебе є ще тут? чи зять, чи сини твої, чи дочки твої, і хто б не був у тебе в місті, усіх виведи із цього місця,
12
Рѣ́ша же му́жіє къ Ло́ту: су́ть ли тебѣ́ здѣ́ зя́тіє или́ сы́нове или́ дще́ри? Или́ а́ще кто́ тебѣ́ и́нъ є́сть во гра́дѣ, изведи́ [я́] от мѣ́ста сего́:
13
тому що ми винищимо це місце, бо великий крик на жителів його до Господа, і Господь послав нас винищити його.
І вийшов Лот, і говорив із зятями своїми, які брали за себе дочок його, і сказав: встаньте, вийдіть із цього місця, бо Господь винищить це місто. Але зятям його здалося, що він жартує.
14
Изы́де же Ло́тъ и глаго́ла къ зя́темъ свои́мъ, пои́мшымъ дще́ри єго́, и рече́: воста́ните и изыди́те от мѣ́ста сего́, я́ко погубля́єтъ Госпо́дь гра́дъ. Возмнѣ́ся же игра́ти предъ зятьми́ свои́ми.
15
Коли зійшла зоря, ангели почали прискорювати Лота, говорячи: встань, візьми дружину твою і двох дочок твоїх, які в тебе, щоб не загинути тобі за беззаконня міста.
15
Єгда́ же у́тро бы́сть, понужда́ху А́нгели Ло́та, глаго́люще: воста́въ, поими́ жену́ твою́ и двѣ́ дще́ри твоя́, я́же и́маши, и изы́ди, да не и ты́ поги́бнеши со беззако́нми гра́да.
16
І оскільки він барився, то мужі ті [ангели], з милости до нього Господньої, взяли за руку його і дружину його, і двох дочок його, і вивели його і поставили його за містом.
16
И смути́шася, и взя́ша А́нгели за ру́ку єго́, и за ру́ку жену́ єго́, и за ру́ки дву́хъ дще́рей єго́, поне́же пощадѣ́ и́ Госпо́дь.
17
Коли ж вивели їх геть, то один з них сказав: спасай душу свою; не оглядайся назад і ніде не зупиняйся в околиці цій; спасайся на горі, щоб тобі не загинути.
17
И бы́сть єгда́ изведо́ша я́ во́нъ, и рѣ́ша: спаса́я спаса́й твою́ ду́шу: не озира́йся вспя́ть, ниже́ посто́й во все́мъ предѣ́лѣ [се́мъ]: въ горѣ́ спаса́йся, да не когда́ ку́пно я́тъ бу́деши.
18
Але Лот сказав їм: ні, Владико!
18
Рече́ же Ло́тъ къ ни́мъ: молю́ся, Го́споди,
19
ось, раб Твій знайшов благовоління перед очима Твоїми, і велика милість Твоя, яку Ти зробив зі мною, що врятував життя моє; але я не можу спасатися на горі, щоб не застигло мене лихо і я не вмер;
19
поне́же обрѣ́те ра́бъ Тво́й ми́лость предъ Тобо́ю, и возвели́чилъ єси́ пра́вду Твою́, ю́же твори́ши на мнѣ́, є́же жи́ти души́ моє́й: а́зъ же не возмогу́ спасти́ся въ горѣ́, да не когда́ пости́гнутъ мя́ зла́я, и умру́:
20
ось, ближче тікати у це місто, воно ж мале; побіжу я туди, — воно ж мале; і збережеться життя моє [заради Тебе].
20
се́, гра́дъ се́й бли́зъ є́же убѣжа́ти ми́ та́мо, и́же є́сть ма́лъ, и та́мо спасу́ся: не ма́лъ ли є́сть? И жива́ бу́детъ душа́ моя́ Тебе́ ра́ди.
21
І сказав йому: ось, в угоду тобі Я зроблю і це: не знищу місто, про яке ти говориш;
21
И рече́ єму́: се́, удиви́хся лицу́ твоєму́, и о словеси́ се́мъ, є́же не погуби́ти гра́да, о не́мже глаго́лалъ єси́:
22
поспішай, спасайся там, тому що Я не можу зробити справи, доки ти не прийдеш туди. Тому і назване місто це: Сигор.
22
потщи́ся у́бо спасти́ся та́мо: не возмогу́ бо сотвори́ти дѣ́ла, до́ндеже вни́деши та́мо: сего́ ра́ди прозва́ и́мя гра́ду тому́ Сиго́ръ.
23
Сонце зійшло над землею, і Лот прийшов у Сигор.
23
Со́лнце взы́де надъ зе́млю, Ло́тъ же вни́де въ Сиго́ръ.
24
І пролив Господь на Содом і Гоморру дощем сірку і вогонь від Господа з неба,
24
И Госпо́дь одожди́ на Содо́мъ и Гомо́рръ жу́пелъ, и о́гнь от Го́спода съ небесе́.
25
і знищив міста ці, і всю околицю цю, і всіх жителів міст цих, і [всі] рослини землі.
25
И преврати́ гра́ды сія́, и всю́ окре́стную страну́, и вся́ живу́щыя во градѣ́хъ, и вся́ прозяба́ющая от земли́.
26
Дружина ж Лотова оглянулася позаду нього, і стала соляним стовпом.
26
И озрѣ́ся жена́ єго́ вспя́ть, и бы́сть сто́лпъ сла́нъ.
27
І встав Авраам рано-вранці [і пішов] на місце, де стояв перед лицем Господа,
27
Воста́въ же Авраа́мъ зау́тра [и́де] на мѣ́сто, идѣ́же стоя́ше предъ Го́сподемъ,
28
і подивився на Содом і Гоморру і на весь простір околиці і побачив: ось, дим піднімається з землі, як дим із печі.
28
и воззрѣ́ на лице́ Содо́ма и Гомо́рра, и на лице́ окре́стныя страны́, и ви́дѣ: и се́, восхожда́ше пла́мень от земли́, а́ки ды́мъ пе́щный.
29
І було, коли Бог винищував [усі] міста околиці цієї, згадав Бог про Авраама і вислав Лота із середовища знищення, коли нищив міста, в яких жив Лот.
29
И бы́сть єгда́ преврати́ Бо́гъ вся́ гра́ды страны́ тоя́, помяну́ Бо́гъ Авраа́ма и изсла́ Ло́та от среды́ превраще́нія, єгда́ преврати́ Госпо́дь гра́ды, въ ни́хже живя́ше Ло́тъ.
30
І вийшов Лот із Сигора і став жити в горí, і з ним дві дочки його, тому що він боявся жити в Сигорі. І жив у печері, і з ним дві дочки його.
30
Изы́де же Ло́тъ от Сиго́ра, и сѣ́де въ горѣ́ са́мъ, и двѣ́ дще́ри єго́ съ ни́мъ: убоя́ся бо жи́ти въ Сиго́рѣ: и всели́ся въ пеще́ру са́мъ и дще́ри єго́ съ ни́мъ.
31
І сказала старша молодшій: батько наш старий, і немає людини на землі, яка ввійшла б до нас за звичаєм усієї землі;
31
Рече́ же старѣ́йшая къ юнѣ́йшей: оте́цъ на́шъ ста́ръ, и никто́же є́сть на земли́, и́же вни́детъ къ на́мъ, я́коже обы́чно все́й земли́:
32
отже, напоїмо батька нашого вином, і переспимо з ним, і відродимо від батька нашого плем’я.
32
гряди́ у́бо, упои́мъ отца́ на́шего віно́мъ и преспи́мъ съ ни́мъ, и возста́вимъ от отца́ на́шего сѣ́мя.
33
І напоїли батька свого вином у ту ніч; і ввійшла старша і спала з батьком своїм [у ту ніч]; а він не знав, коли вона лягла і коли встала.
33
Упои́ша же отца́ своєго́ віно́мъ въ нощи́ о́нѣй: и вше́дши старѣ́йшая, преспа́ со отце́мъ свои́мъ тоя́ но́щи: и не поразумѣ́ о́нъ, єгда́ преспа́ и єгда́ воста́.
34
На другий день старша сказала молодшій: ось, я спала вчора з батьком моїм; напоїмо його вином і в цю ніч; і ти ввійди, спи з ним, і відродимо від батька нашого плем’я.
34
Бы́сть же нау́тріє, и рече́ старѣ́йшая къ юнѣ́йшей: се́, [а́зъ] преспа́хъ вчера́ со отце́мъ на́шимъ: упои́мъ єго́ віно́мъ и въ сію́ но́щь, и вше́дши преспи́ съ ни́мъ, и возста́вимъ от отца́ на́шего сѣ́мя.
35
І напоїли батька свого вином і в цю ніч; і ввійшла молодша і спала з ним; і він не знав, коли вона лягла і коли встала.
35
Упои́ша же и въ ту́ но́щь отца́ своєго́ віно́мъ: и вше́дши юнѣ́йшая преспа́ со отце́мъ свои́мъ: и не поразумѣ́ о́нъ, єгда́ преспа́ и єгда́ воста́.
36
І зробилися обидві дочки Лотові вагітними від батька свого,
36
И зача́ша о́бѣ дще́ри Ло́товы от отца́ своєго́:
37
і народила старша сина, і нарекла йому ім’я: Моав [говорячи: він від батька мого]. Він батько моавитян донині.
37
и роди́ старѣ́йшая сы́на и нарече́ и́мя єму́ Моа́въ, глаго́лющи: от отца́ моєго́. Се́й оте́цъ Моаві́томъ да́же до ны́нѣшняго дне́.
38
І молодша також народила сина, і нарекла йому ім’я: Бен-Аммі [говорячи: він син роду мого]. Він батько аммонитян донині.
38
Роди́ же юнѣ́йшая сы́на и нарече́ и́мя єму́ Амма́нъ, глаго́лющи: сы́нъ ро́да моєго́. Се́й оте́цъ Аммані́томъ до ны́нѣшняго дне́.
Глава 20
1
Авраам піднявся звідти на південь і оселився між Кадесом і між Суром; і був тимчасово в Герарі.
1
И по́йде отту́ду Авраа́мъ на зе́млю полу́денную и всели́ся между́ Ка́дисомъ и между́ Су́ромъ: и обита́ въ Гера́рѣхъ.
2
І сказав Авраам про Сарру, дружину свою: вона сестра моя. [Тому що він боявся сказати, що це дружина його, щоб жителі міста того не вбили його за неї.] І послав Авимелех, цар Герарський, і взяв Сарру.
2
Рече́ же Авраа́мъ о Са́ррѣ женѣ́ своє́й, я́ко сестра́ ми є́сть: убоя́ся бо рещи́, я́ко жена́ ми є́сть, да не когда́ убію́тъ єго́ му́жіє гра́дстіи єя́ ра́ди. Посла́ же Авімеле́хъ ца́рь Гера́рскій и взя́ Са́рру.
3
І прийшов Бог до Авимелеха вночі уві сні і сказав йому: ось, ти вмреш за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка.
3
И пріи́де Бо́гъ ко Авімеле́ху но́щію во снѣ́ и рече́ єму́: се́, ты́ умира́єши жены́ ра́ди сея́, ю́же поя́лъ єси́: сія́ же є́сть сожи́телствующая му́жу.
4
Авимелех же не доторкався до неї і сказав: Владико! невже ти погубиш [того, хто не знав цього] і невинний народ?
4
Авімеле́хъ же не прикосну́ся є́й и рече́: Го́споди, язы́къ невѣ́дущій и пра́веденъ погуби́ши ли?
5
Чи не сам він сказав мені: вона сестра моя? І вона сама сказала: він брат мій. Я зробив це у простоті серця мого й у чистоті рук моїх.
5
Не са́мъ ли ми́ рече́: сестра́ ми є́сть? И сія́ ми рече́: бра́тъ ми́ є́сть? Чи́стымъ се́рдцемъ и въ пра́вдѣ ру́къ сотвори́хъ сіє́.
6
І сказав йому Бог уві сні: і Я знаю, що ти зробив це у простоті серця твого, і стримав тебе від гріха переді Мною, тому і не допустив тебе доторкнутися до неї;
6
Рече́ же єму́ Бо́гъ во снѣ́: и А́зъ позна́хъ, я́ко чи́стымъ се́рдцемъ сотвори́лъ єси́ сіє́, и пощадѣ́хъ тя́, да не согрѣши́ши ко Мнѣ́: сего́ ра́ди не попусти́хъ ти́ косну́тися єя́:
7
тепер же поверни дружину чоловікові, бо він пророк і помолиться за тебе, і ти будеш живий; а якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти й усі твої.
7
ны́нѣ же отда́ждь жену́ му́жу, я́ко проро́къ є́сть, и помо́лится о тебѣ́, и жи́въ бу́деши: а́ще же не отда́си, вѣ́ждь, я́ко у́мреши ты́ и вся́ твоя́.
8
І встав Авимелех рано-вранці і покликав усіх рабів своїх, і переказав усі слова ці у вуха їхні; і люди ці [усі] дуже злякалися.
8
И воста́ ра́но Авімеле́хъ, и призва́ вся́ о́троки своя́, и глаго́ла словеса́ сія́ вся́ во у́шы и́хъ: убоя́шася же вси́ человѣ́цы зѣло́.
9
І покликав Авимелех Авраама і сказав йому: що ти з нами зробив? чим згрішив я проти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх? Ти зробив зі мною діла, які не роблять.
9
И призва́ Авімеле́хъ Авраа́ма и рече́ єму́: что́ сіє́ сотвори́лъ єси́ на́мъ? Єда́ что́ согрѣши́хомъ тебѣ́, я́ко наве́лъ єси́ на мя́ и на ца́рство моє́ грѣ́хъ вели́къ? Дѣ́ло, є́же никто́же сотвори́, сотвори́лъ єси́ мнѣ́.
10
І сказав Авимелех Аврааму: що ти мав на увазі, коли чинив цю справу?
10
И рече́ Авімеле́хъ Авраа́му: что́ умы́сливъ, сотвори́лъ єси́ сіє́?
11
Авраам сказав: я подумав, що немає на місці цьому страху Божого, й уб’ють мене за дружину мою;
11
Рече́ же Авраа́мъ: реко́хъ бо: не́гли нѣ́сть благоче́стія на мѣ́стѣ се́мъ: и убію́тъ мя́ жены́ ра́ди моєя́:
12
та вона і насправді сестра мені: вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї; і стала моєю дружиною;
12
и́бо и́стинно сестра́ ми є́сть по отцу́, а не по ма́тери: бы́сть же ми́ въ жену́:
13
коли Бог повів мене подорожувати з дому батька мого, то я сказав їй: зроби зі мною цю милість, у яке не прийдемо ми місце, скрізь говори про мене: це брат мій.
13
и бы́сть єгда́ изведе́ мя Бо́гъ от до́му отца́ моєго́, и рѣ́хъ є́й: пра́вду сію́ сотвори́ши ми́: во вся́ко мѣ́сто, идѣ́же а́ще пріи́демъ, та́мо рцы́ о мнѣ́, я́ко бра́тъ ми́ є́сть.
14
І взяв Авимелех [срібла тисячу сиклів і] дрібної та великої худоби, і рабів і рабинь, і дав Аврааму; і повернув йому Сарру, дружину його.
14
Взя́ же Авімеле́хъ ты́сящу дідра́хмъ [сребра́], и о́вцы, и телцы́, и рабы́, и рабы́ни, и даде́ Авраа́му: и отдаде́ єму́ Са́рру жену́ єго́.
15
І сказав Авимелех [Аврааму]: ось, земля моя перед тобою; живи, де тобі завгодно.
Дитя виросло й було відлучене від грудей; і Авраам зробив велику вечерю у той день, коли Ісаак [син його] був відлучений від грудей.
8
И возрасте́ отроча́, и отдоє́но бы́сть: и сотвори́ Авраа́мъ учрежде́ніє ве́ліє, въ о́ньже де́нь отдои́ся Ісаа́къ сы́нъ єго́.
9
І побачила Сарра, що син Агарі єгиптянки, якого вона народила Аврааму, насміхається [над її сином, Ісааком],
9
Ви́дѣвши же Са́рра сы́на А́гари Єги́птяныни, и́же бы́сть Авраа́му, игра́юща со Ісаа́комъ сы́номъ свои́мъ,
10
і сказала Аврааму: вижени цю рабиню і сина її, тому що не успадкує син рабині цієї із сином моїм Ісааком.
10
и рече́ Авраа́му: изжени́ рабу́ сію́ и сы́на єя́: не наслѣ́дитъ бо сы́нъ рабы́ сея́ съ сы́номъ мои́мъ Ісаа́комъ.
11
І здалося це Аврааму дуже неприємним заради сина його [Ізмаїла].
11
Же́стокъ же яви́ся глаго́лъ се́й зѣло́ предъ Авраа́момъ о сы́нѣ єго́ Ісма́илѣ.
12
Але Бог сказав Аврааму: не засмучуйся заради отрока і рабині твоєї; в усьому, що скаже тобі Сарра, слухайся голосу її, бо в Ісаакові наречеться тобі сíм’я;
12
И рече́ Бо́гъ Авраа́му: да не бу́детъ же́стоко предъ тобо́ю о о́троцѣ и о рабы́ни: вся́ єли́ка а́ще рече́тъ тебѣ́ Са́рра, слу́шай гла́са єя́: я́ко во Ісаа́цѣ нарече́тся тебѣ́ сѣ́мя:
13
і від сина рабині Я породжу [великий] народ, тому що він сíм’я твоє.
Авраам встав рано-вранці, й узяв хліба і міх води, і дав Агарі, поклавши їй на плечі, й отрока, і відпустив її. Вона пішла, і заблукала у пустелі Вирсавії;
14
Воста́ же Авраа́мъ зау́тра и взя́ хлѣ́бы и мѣ́хъ воды́, и даде́ А́гари: и возложи́ на плещы́ єя́ отроча́ и отпусти́ ю́. Отше́дши же заблужда́ше въ пусты́ни, у кла́дязя Кля́твеннаго:
15
і не стало води в міху, і вона залишила отрока під одним кущем
15
оскудѣ́ же вода́ изъ мѣ́ха: и пове́рже отроча́ подъ є́лію єди́ною.
16
і пішла, сіла віддалік на відстані одного пострілу з лука. Бо вона сказала: не хочу бачити смерти дитини. І вона сіла [на відстані] навпроти [нього], і підняла крик, і плакала;
16
Отше́дши же сѣдя́ше пря́мо єму́ издале́че, я́коже дострѣли́ти изъ лу́ка: рече́ бо: да не ви́жду сме́рти дѣ́тища моєго́. И сѣ́де пря́мо єму́ издале́че. Воскрича́въ же отроча́, воспла́кася:
17
і почув Бог голос отрока [звідти, де він був]; і ангел Божий з неба воззвав до Агарі і сказав їй: що з тобою, Агар? не бійся; Бог почув голос отрока звідти, де він знаходиться;
17
услы́ша же Бо́гъ гла́съ отроча́те от мѣ́ста, идѣ́же бя́ше: и воззва́ А́нгелъ Бо́жій А́гарь съ небесе́ и рече́ є́й: что́ єсть, А́гарь? Не бо́йся: услы́ша бо Бо́гъ гла́съ о́трочища от мѣ́ста, идѣ́же є́сть:
18
встань, підніми отрока і візьми його за руку, тому що Я породжу від нього великий народ.
18
воста́ни и поими́ отроча́, и ими́ руко́ю твоє́ю єго́: въ язы́къ бо вели́къ сотворю́ єго́.
19
І Бог відкрив очі її, і вона побачила колодязь с водою [живою], і пішла, наповнила міх водою і напоїла отрока.
19
И отве́рзе Бо́гъ о́чи єя́, и узрѣ́ кла́дязь воды́ жи́вы: и и́де, и налія́ мѣ́хъ воды́, и напои́ отроча́.
20
І Бог був з отроком; і він виріс, і став жити в пустелі, і став стрільцем з лука.
20
И бя́ше Бо́гъ со отроча́темъ, и возрасте́, и всели́ся въ пусты́ни, и бы́сть стрѣле́цъ.
21
Він жив у пустелі Фаран; і мати його взяла із землі Єгипетської.
21
И посели́ся въ пусты́ни Фара́нъ: и поя́тъ єму́ ма́ти єго́ жену́ от земли́ Єги́петскія.
22
І було в той час, Авимелех з [Ахузафом, що водив наречену, і] Фихолом, воєначальником своїм, сказав Аврааму: з тобою Бог у всьому, що ти не робив би;
22
Бы́сть же въ то́ вре́мя, и рече́ Авімеле́хъ, и Охоза́ѳъ невѣстоводи́тель єго́, и Фіхо́лъ воєво́да си́лы єго́, ко Авраа́му, глаго́ля: Бо́гъ съ тобо́ю во всѣ́хъ, я́же твори́ши:
23
і тепер поклянися мені тут Богом, що ти не скривдиш ні мене, ні сина мого, ні онука мого; і як я добре чинив з тобою, так і ти будеш чинити зі мною і землею, в якій ти гостюєш.
23
ны́нѣ у́бо клени́ся ми́ Бо́гомъ, не оби́дѣти мене́, ниже́ сѣ́мене моєго́, ниже́ и́мене моєго́: но по пра́вдѣ, ю́же сотвори́хъ съ тобо́ю, сотвори́ши со мно́ю и земли́, идѣ́же ты́ всели́лся єси́ на не́й.
24
І сказав Авраам: я клянуся.
24
И рече́ Авраа́мъ: а́зъ клену́ся.
25
І Авраам докоряв Авимелеху за колодязь з водою, що його відібрали раби Авимелехові.
25
И обличи́ Авраа́мъ Авімеле́ха о кла́дязехъ во́дныхъ, я́же отъя́ша о́троцы Авімеле́ховы.
26
Авимелех же сказав [йому]: не знаю, хто це зробив, і ти не сказав мені; я навіть і не чув про те донині.
26
И рече́ єму́ Авімеле́хъ: не вѣ́дѣхъ, кто́ сотвори́ тебѣ́ ве́щь сію́: ниже́ ты́ ми повѣ́далъ єси́, ниже́ а́зъ слы́шахъ, то́кмо дне́сь.
27
І взяв Авраам дрібної і великої худоби і дав Авимелеху, і вони обидва уклали союз.
27
И взя́ Авраа́мъ о́вцы и юнцы́ и даде́ Авімеле́ху: и завѣща́ста о́ба завѣ́тъ.
28
І поставив Авраам сім агниць з отари дрібної худоби окремо.
28
И поста́ви Авраа́мъ се́дмь а́гницъ о́вчихъ єди́ныхъ.
29
Авимелех же сказав Аврааму: для чого тут ці сім агниць [з отари овець], яких ти поставив окремо?
й уклали союз у Вирсавії. І встав Авимелех, і [Ахузаф, нареченопровідник його, і] Фихол, воєначальник його, і повернулися в землю Филистимську.
32
и завѣща́ста завѣ́тъ у кла́дязя Кля́твеннаго. Воста́ же Авімеле́хъ, и Охоза́ѳъ невѣстоводи́тель єго́, и Фіхо́лъ воєво́да си́лы єго́, и возврати́шася въ зе́млю Филісті́мску.
33
І насадив [Авраам] біля Вирсавії гай і призвав там ім’я Господа, Бога вічного.
33
И насади́ Авраа́мъ ни́ву у кла́дязя Кля́твеннаго, и призва́ ту́ и́мя Го́спода, Бо́га вѣ́чнаго.
34
І жив Авраам у землі Филистимській, як мандрівник, дні довгі.
34
Обита́ же Авраа́мъ въ земли́ Филісті́мстѣй дни́ мно́ги.
Глава 22
1
І було, після цих подій Бог спокушав Авраама і сказав йому: Аврааме! Він сказав: ось я.
1
И бы́сть по глаго́лѣхъ си́хъ, Бо́гъ искуша́ше Авраа́ма и рече́ єму́: Авраа́ме, Авраа́ме. И рече́: се́ а́зъ.
2
Бог сказав: візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш, Ісаака; і піди в землю Моріа і там принеси його у всепалення на одній з гір, про яку Я скажу тобі.
2
И рече́: поими́ сы́на твоєго́ возлю́бленнаго, єго́же возлюби́лъ єси́, Ісаа́ка, и иди́ на зе́млю Высо́ку и вознеси́ єго́ та́мо во всесожже́ніє, на єди́ну от го́ръ, и́хже ти́ реку́.
3
Авраам устав рано-вранці, осідлав осла свого, взяв з собою двох слуг своїх та Ісаака, сина свого; наколов дров для всепалення і, вставши, пішов на місце, про яке сказав йому Бог.
3
Воста́въ же Авраа́мъ у́тро, осѣдла́ осля́ своє́: поя́тъ же съ собо́ю два́ о́трочища и Ісаа́ка сы́на своєго́: и растни́въ дрова́ во всесожже́ніє, воста́въ и́де, и пріи́де на мѣ́сто, є́же рече́ єму́ Бо́гъ, въ тре́тій де́нь.
4
На третій день Авраам звів очі свої, і побачив те місце здалеку.
4
И воззрѣ́въ Авраа́мъ очи́ма свои́ма, ви́дѣ мѣ́сто издале́че.
5
І сказав Авраам слугам своїм: ви залиштеся тут з ослом, а я і син підемо туди і поклонимося, і повернемося до вас.
5
И рече́ Авраа́мъ отроко́мъ свои́мъ: ся́дите здѣ́ со осля́темъ: а́зъ же и дѣ́тищь по́йдемъ до о́ндѣ, и поклони́вшеся возврати́мся къ ва́мъ.
6
І взяв Авраам дрова для всепалення, і поклав на Ісаака, сина свого; взяв у руки вогонь і ніж, і пішли обоє разом.
6
Взя́ же Авраа́мъ дрова́ всесожже́нія и возложи́ на Ісаа́ка сы́на своєго́: взя́ же въ ру́ки и о́гнь, и но́жь, и идо́ста о́ба вку́пѣ.
7
І почав Ісаак говорити Аврааму, батькові своєму, і сказав: батьку мій! Він відповів: ось я, сину мій. Він сказав: ось вогонь і дрова, де ж агнець для всепалення?
7
Рече́ же Ісаа́къ ко Авраа́му отцу́ своєму́: о́тче. О́нъ же рече́: что́ єсть, ча́до? Рече́ же: се́, о́гнь и дрова́, гдѣ́ єсть овча́ є́же во всесожже́ніє?
8
Авраам сказав: Бог угледить Собі агнця для всепалення, сину мій. І йшли далі обоє разом.
8
Рече́ же Авраа́мъ: Бо́гъ у́зритъ Себѣ́ овча́ во всесожже́ніє, ча́до. Ше́дша же о́ба вку́пѣ,
9
І пройшли на місце, про яке сказав йому Бог; і влаштував там Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши сина свого Ісаака, поклав його на жертовник поверх дров.
9
пріидо́ста на мѣ́сто, є́же рече́ єму́ Бо́гъ: и созда́ та́мо Авраа́мъ же́ртвенникъ и возложи́ дрова́: и связа́въ Ісаа́ка сы́на своєго́, возложи́ єго́ на же́ртвенникъ верху́ дро́въ.
10
І простяг Авраам руку свою і взяв ніж, щоб заколоти сина свого.
10
И простре́ Авраа́мъ ру́ку свою́, взя́ти но́жь, закла́ти сы́на своєго́.
11
Але ангел Господній воззвав до нього з неба і сказав: Аврааме! Аврааме! Він сказав: ось я.
11
И воззва́ и́ А́нгелъ Госпо́день съ небесе́, и рече́: Авраа́ме, Авраа́ме. О́нъ же рече́: се́, а́зъ.
12
Ангел сказав: не здіймай руки твоєї на отрока і не роби з ним нічого, тому що тепер Я знаю, що боїшся ти Бога і не пожалів сина твого, єдиного твого, для Мене.
12
И рече́: да не возложи́ши руки́ твоєя́ на о́трочища, ниже́ да сотвори́ши єму́ что́: ны́нѣ бо позна́хъ, я́ко бои́шися ты́ Бо́га, и не пощадѣ́лъ єси́ сы́на твоєго́ возлю́бленнаго Мене́ ра́ди.
13
І підвів Авраам очі свої і побачив: і ось, позаду баран, що заплутався у гущавині рогами своїми. Авраам пішов, узяв барана і приніс його у всепалення замість [Ісаака], сина свого.
13
И воззрѣ́въ Авраа́мъ очи́ма свои́ма ви́дѣ, и се́, ове́нъ єди́нъ держи́мый рога́ма въ са́дѣ Саве́къ: и и́де Авраа́мъ, и взя́ овна́, и вознесе́ єго́ во всесожже́ніє вмѣ́сто Ісаа́ка сы́на своєго́.
14
І нарік Авраам ім’я місцю тому: Єгова-іре*. Тому і нині говориться: на горі Єгови угледиться.
14
И нарече́ Авраа́мъ и́мя мѣ́сту тому́: Госпо́дь ви́дѣ: да реку́тъ дне́сь: на горѣ́ Госпо́дь яви́ся.
15
І вдруге воззвав до Авраама ангел Господній з неба
15
И воззва́ А́нгелъ Госпо́день Авраа́ма втори́цею съ небесе́,
16
і сказав: Собою клянуся, говорить Господь, що, оскільки ти зробив це діло, і не пожалів сина твого, єдиного твого, [для Мене,]
то Я благословляючи благословлю тебе і примножуючи примножу сíм’я твоє, як зірки небесні і як пісок на березі моря; й оволодіє сíм’я твоє містами ворогів своїх;
17
вои́стинну благословя́ благословлю́ тя, и умножа́я умно́жу сѣ́мя твоє́, я́ко звѣ́зды небе́сныя, и я́ко песо́къ вскра́й мо́ря: и наслѣ́дитъ сѣ́мя твоє́ гра́ды супоста́товъ,
18
і благословляться у сімені твоєму всі народи землі за те, що ти послухався голосу Мого.
18
и благословя́тся о сѣ́мени твоє́мъ вси́ язы́цы земні́и, зане́же послу́шалъ єси́ гла́са Моєго́.
19
І повернувся Авраам до слуг своїх, і встали і пішли разом у Вирсавію; і жив Авраам у Вирсавії.
19
Возврати́ся же Авраа́мъ ко отроко́мъ свои́мъ, и воста́вше идо́ша ку́пно ко кла́дязю Кля́твенному: и всели́ся Авраа́мъ у кла́дязя Кля́твеннаго.
20
Після цих подій Авраама сповістили, сказавши: ось, і Милка народила Нахору, братові твоєму, синів:
20
Бы́сть же по глаго́лѣхъ си́хъ, и повѣ́даша Авраа́му, глаго́люще: се́, роди́ Ме́лха и та́ сы́ны бра́ту твоєму́ Нахо́ру,
21
Уца, первістка його, Вуза, брата його, Кемуїла, батька Арамового,
21
О́кса пе́рвенца, и Ва́вкса бра́та єго́, и Камуи́ла отца́ Си́рска,
22
Кеседа, Хазо, Пилдаша, Ідлафа і Вафуїла;
22
и Хаза́да, и Аза́ва, и Фалде́са, и Єлда́фа, и Ваѳуи́ла:
23
від Вафуїла народилася Ревекка. Вісьмох цих [синів] народила Милка Нахору, брату Авраамовому;
і наложниця його, на ім’я Реума, також народила Теваха, Гахама, Тахаша і Мааху.
24
и нало́жница єго́, є́йже и́мя Ре́вма, роди́ и сія́ Таве́ка, и Таа́ма, и Тохо́са, и Моха́.
Глава 23
1
Життя Сарриного було сто двадцять сім років: ось роки життя Сарриного;
1
Бы́сть же житіє́ Са́ррино лѣ́тъ сто́ два́десять се́дмь.
2
і померла Сарра у Кириаф-Арбі, [який у долині,] що нині Хеврон, у землі Ханаанській. І прийшов Авраам ридати за Саррою й оплакувати її.
2
И у́мре Са́рра во гра́дѣ Арво́цѣ, и́же є́сть въ раздо́ліи: се́й є́сть Хевро́нъ въ земли́ Ханаа́нстѣй. Пріи́де же Авраа́мъ рыда́ти по Са́ррѣ и пла́кати.
3
І відійшов Авраам від померлої своєї, і говорив до синів Хетових, і сказав:
3
И воста́ Авраа́мъ от мертвеца́ своєго́ и рече́ сыно́мъ Хетте́овымъ, глаго́ля:
4
я у вас подорожній і поселенець; дайте мені у власність місце для гробу між вами, щоб мені померлу мою поховати від очей моїх.
4
пресе́лникъ и пришле́цъ а́зъ є́смь у ва́съ, дади́те ми́ у́бо стяжа́ніє гро́ба между́ ва́ми, да погребу́ мертвеца́ моєго́ от мене́.
5
Сини Хета відповіли Аврааму і сказали йому:
5
Отвѣща́ша же сы́нове Хетте́овы ко Авраа́му, глаго́люще: ни́, господи́не:
6
послухай нас, господарю наш; ти князь Божий посеред нас; у кращому з наших погребальних місць поховай померлу твою; ніхто з нас не відмовить тобі в погребальному місці, для поховання [в ньому] померлої твоєї.
6
послу́шай же на́съ: ца́рь от Бо́га ты́ єси́ въ на́съ: во избра́нныхъ гробѣ́хъ на́шихъ погреби́ мертвеца́ твоєго́: никто́же бо от на́съ возбрани́тъ гро́ба своєго́ от тебе́, є́же погребсти́ мертвеца́ твоєго́ та́мо.
7
Авраам встав і поклонився народу землі тієї, синам Хетовим;
7
Воста́въ же Авраа́мъ поклони́ся наро́ду земли́, сыно́мъ Хетте́овымъ,
8
і говорив до них [Авраам] і сказав: якщо ви згодні, щоб я поховав померлу мою, то послухайте мене, попросіть за мене Ефрона, сина Цохарового,
8
и рече́ къ ни́мъ Авраа́мъ, глаго́ля: а́ще и́мате въ души́ ва́шей, я́ко погребсти́ мертвеца́ моєго́ от лица́ моєго́, послу́шайте мене́ и рцы́те о мнѣ́ Єфро́ну Саа́рову:
9
щоб він віддав мені печеру Махпелу, що у нього на кінці поля його, щоб за задовільну ціну віддав її мені посеред вас, у власність для поховання.
9
и да да́стъ ми́ пеще́ру Сугу́бую, я́же є́сть єго́, су́щую на ча́сти села́ єго́: сребро́мъ досто́йнымъ да да́стъ ми́ ю́ у ва́съ въ стяжа́ніє гро́ба.
10
Ефрон же сидів серед синів Хетових; і відповів Ефрон хеттеянин Аврааму, щоб чули сини Хета, і всі, що входили у ворота міста його, і сказав:
10
Єфро́нъ же сѣдя́ше посредѣ́ сыно́въ Хетте́овыхъ. Отвѣща́въ же Єфро́нъ Хетте́йскій ко Авраа́му, рече́ слы́шащымъ сыно́мъ Хетте́овымъ и всѣ́мъ приходя́щымъ во гра́дъ, глаго́ля:
11
ні, господарю мій, послухай мене: я даю тобі поле і печеру, що на ньому, даю тобі, перед очима синів народу мого дарую тобі її, поховай померлу твою.
11
у мене́ бу́ди, господи́не, и послу́шай мене́: село́ и пеще́ру я́же въ не́мъ, тебѣ́ даю́: предъ всѣ́ми гра́жданы мои́ми да́хъ тебѣ́, погреби́ мертвеца́ твоєго́.
12
Авраам поклонився народу землі тієї
12
И поклони́ся Авраа́мъ предъ наро́домъ земли́
13
і промовив до Ефрона, щоб чув [увесь] народ землі тієї, і сказав: якщо послухаєш, я даю тобі за поле срібло; візьми у мене, і я поховаю там померлу мою.
13
и рече́ Єфро́ну во ушеса́ предъ всѣ́мъ наро́домъ земли́: поне́же по мнѣ́ єси́, послу́шай мене́: сребро́ села́ возми́ у мене́, и погребу́ мертвеца́ моєго́ та́мо.
14
Ефрон відповів Аврааму і сказав йому:
14
Отвѣща́ же Єфро́нъ Авраа́му, глаго́ля:
15
господарю мій! послухай мене: земля коштує чотириста сиклів срібла; для мене і для тебе що це? поховай померлу твою.
15
ни́, господи́не: слы́шахъ бо, я́ко земля́ четы́рехъ со́тъ дідра́хмъ сребра́: но что́ бы́ло бы сіє́ между́ мно́ю и тобо́ю? Ты́ же мертвеца́ твоєго́ погреби́.
16
Авраам вислухав Ефрона; і відважив Авраам Ефрону срібла, скільки він оголосив так, щоб чули сини Хетові, чотириста сиклів срібла, яке ходить серед купців.
16
И послу́ша Авраа́мъ Єфро́на, и даде́ Авраа́мъ Єфро́ну сребро́, є́же глаго́ла во ушеса́ сыно́въ Хетте́овыхъ, четы́ре ста́ дідра́хмъ сребра́ искуше́на купца́ми.
17
І стало поле Ефронове, що при Махпелі, навпроти Мамре, поле і печера, що на ньому, і всі дерева, що на полі, в усіх межах його,
17
И бы́сть село́ Єфро́ново, є́же бѣ́ въ Сугу́бѣй пеще́рѣ, є́же є́сть лице́мъ къ Мамврі́и, село́ и пеще́ра я́же бѣ́ въ не́мъ, и вся́коє дре́во, є́же бѣ́ на селѣ́, и все́ є́же є́сть въ предѣ́лѣхъ єго́ о́крестъ,
18
володінням Авраамовим перед очима синів Хета, усіх, що входять у ворота міста його.
18
Авраа́му [бы́сть] въ стяжа́ніє предъ сы́ны Хетте́овыми и предъ всѣ́ми приходя́щими во гра́дъ.
19
Після цього Авраам поховав Сарру, дружину свою, у печері поля в Махпелі, навпроти Мамре, що нині Хеврон, у землі Ханаанській.
і клянися мені Господом, Богом неба і Богом землі, що ти не візьмеш синові моєму [Ісааку] дружини з дочок хананеїв, серед яких я живу,
3
и заклену́ тя Го́сподемъ Бо́гомъ небесе́ и Бо́гомъ земли́, да не по́ймеши сы́ну моєму́ Ісаа́ку жены́ от дще́рей Ханане́йскихъ, съ ни́миже а́зъ живу́ въ ни́хъ:
4
але підеш у землю мою, на батьківщину мою [і до племені мого], і візьмеш [звідти] дружину синові моєму Ісааку.
4
но то́кмо на зе́млю мою́, идѣ́же роди́хся, по́йдеши, и ко пле́мени моєму́, и по́ймеши жену́ сы́ну моєму́ Ісаа́ку отту́ду.
5
Раб сказав йому: можливо, не захоче жінка йти зі мною в цю землю, чи повинен я повернути сина твого в землю, з якої ти вийшов?
5
Рече́ же къ нему́ ра́бъ: єда́ у́бо не восхо́щетъ ити́ жена́ вслѣ́дъ со мно́ю на зе́млю сію́, возвращу́ ли сы́на твоєго́ въ зе́млю, от нея́же изше́лъ єси́?
6
Авраам сказав йому: бережися, не повертай сина мого туди;
6
Рече́ же къ нему́ Авраа́мъ: внемли́ себѣ́, да не возврати́ши сы́на моєго́ она́мо.
7
Господь, Бог неба [і Бог землі], Який взяв мене з дому батька мого і з землі народження мого, Який говорив мені і Який клявся мені, говорячи: [тобі і] нащадкам твоїм дам цю землю, — Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму [Ісааку] звідти;
7
Госпо́дь Бо́гъ небесе́ и Бо́гъ земли́, И́же поя́ мя изъ до́му отца́ моєго́ и от земли́, въ не́йже роди́хся, И́же глаго́ла мнѣ́ и И́же кля́ся мнѣ́, глаго́ля: тебѣ́ да́мъ зе́млю сію́ и сѣ́мени твоєму́, То́й по́слетъ А́нгела Своєго́ предъ тобо́ю, и по́ймеши жену́ сы́ну моєму́ Ісаа́ку отту́ду:
8
якщо ж не захоче жінка йти з тобою [у землю цю], ти будеш вільний від цієї клятви моєї; тільки сина мого не повертай туди.
8
а́ще же не восхо́щетъ жена́ поити́ съ тобо́ю въ зе́млю сію́, чи́стъ бу́деши от закля́тія моєго́: то́чію сы́на моєго́ не возврати́ та́мо.
9
І поклав раб руку свою під стегно Авраама, господаря свого, і поклявся йому в цьому.
9
И положи́ ра́бъ ру́ку свою́ подъ стегно́ Авраа́ма господи́на своєго́, и кля́ся єму́ о словеси́ се́мъ.
10
І взяв раб з верблюдів господаря свого десять верблюдів і пішов. У руках у нього були також різні скарби господаря його. Він встав і пішов у Месопотамію, в місто Нахора,
10
И взя́ ра́бъ де́сять велблю́дъ от велблю́дъ господи́на своєго́, и от всѣ́хъ бла́гъ господи́на своєго́ съ собо́ю, и воста́въ и́де въ Месопота́мію во гра́дъ Нахо́ровъ:
11
і зупинив верблюдів за містом, біля колодязя води, надвечір, у той час, коли виходять жінки брати [воду],
11
и поста́ви велблю́ды внѣ́ гра́да у кла́дязя во́днаго подъ ве́черъ, єгда́ исхо́дятъ [жены́] почерпа́ти воды́,
12
і сказав: Господи, Боже господаря мого Авраама! пошли її сьогодні назустріч мені і вчини милість з господарем моїм Авраамом;
12
и рече́: Го́споди, Бо́же господи́на моєго́ Авраа́ма, благоустро́й предо мно́ю дне́сь, и сотвори́ ми́лость съ господи́номъ мои́мъ Авраа́момъ:
13
ось, я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду;
13
се́, а́зъ ста́хъ у кла́дязя во́днаго, дще́ри же живу́щихъ во гра́дѣ исхо́дятъ почерпа́ти воды́:
14
і дівчина, якій я скажу: нахили глечик твій, я нап’юся, і яка скаже [мені]: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, [поки не нап’ються,] — ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку; і з того довідаюсь я, що Ти твориш милість з господарем моїм [Авраамом].
14
и бу́детъ дѣви́ца, є́йже а́зъ реку́: преклони́ водоно́съ тво́й, да пію́, и рече́тъ ми́: пі́й ты́, и велблю́ды твоя́ напою́, до́ндеже напію́тся: сію́ угото́валъ єси́ рабу́ Твоєму́ Ісаа́ку: и по сему́ увѣ́мъ, я́ко сотвори́лъ єси́ ми́лость съ господи́номъ мои́мъ Авраа́момъ.
15
Ще не перестав він говорити [у розумі своєму], і ось, вийшла Ревекка, яка народилася від Вафуїла, сина Милки, дружини Нахора, брата Авраамового, і глечик її на плечі її;
15
И бы́сть пре́жде не́же сконча́ти єму́ глаго́лющу во умѣ́ своє́мъ, и се́, Реве́кка исхожда́ше, я́же роди́ся Ваѳуи́лу, сы́ну Ме́лхи жены́ Нахо́ра, бра́та же Авраа́мля, держа́щи водоно́съ на ра́мѣхъ свои́хъ:
16
дівчина була прекрасна на вигляд, діва, якої не пізнав чоловік. Вона зійшла до джерела, наповнила глечик свій і пішла нагору.
16
дѣви́ца же бя́ше доброзра́чна зѣло́: дѣ́ва бѣ́, му́жъ не позна́ єя́. Соше́дши же на кла́дязь, напо́лни водоно́съ сво́й и взы́де.
17
І побіг раб назустріч їй і сказав: дай мені напитися трохи із глечика твого.
17
Тече́ же ра́бъ во срѣ́теніє є́й и рече́: напо́й мя́ ма́ло водо́ю от водоно́са твоєго́.
18
Вона сказала: пий, господарю мій. І негайно спустила глечик свій на руку свою і напоїла його.
18
Сія́ же рече́: пі́й, господи́не. И потща́ся, и сня́ водоно́съ на мы́шца своя́, и напои́ єго́, до́ндеже напи́ся.
19
І, коли напоїла його, сказала: я наберу води також і для верблюдів твоїх, доки не нап’ються [усі].
19
И рече́: и велблю́домъ твои́мъ налію́, до́ндеже вси́ напію́тся.
20
І негайно вилила воду із глечика свого в поїлку і побігла знову до колодязя почерпнути [води], і набрала для усіх верблюдів його.
20
И потща́ся, и испраздни́ водоно́съ въ пои́ло: и тече́ па́ки на кла́дязь почерпну́ти воды́, и влія́ велблю́домъ всѣ́мъ.
21
Чоловік той дивився на неї зі здивуванням у мовчанні, бажаючи зрозуміти, чи благословив Господь путь його, чи ні.
21
Человѣ́къ же выразумѣва́ше ю́ и помолчева́ше, да уразумѣ́єтъ, а́ще благоустро́и Бо́гъ пу́ть єму́, или́ ни́.
22
Коли верблюди перестали пити, тоді чоловік той узяв золоту сергу, вагою півсикля, і два зап’ястя на руки їй, вагою в десять сиклів золота;
22
Бы́сть же єгда́ преста́ша вси́ велблю́ды пію́ще, взя́ человѣ́къ усеря́зи зла́ты вѣ́сомъ по дра́хмѣ и два́ запя́стія на ру́ки єя́: де́сять златни́цъ вѣ́съ и́хъ.
23
[і запитав її] і сказав: чия ти дочка? скажи мені, чи є в домі батька твого місце, щоб нам переночувати?
23
И вопроси́ ю́ и рече́: чія́ єси́ дще́рь? Повѣ́ждь ми́, а́ще є́сть у отца́ твоєго́ мѣ́сто на́мъ вита́ти?
24
Вона сказала йому: я дочка Вафуїла, сина Милки, якого вона народила Нахору.
І ще сказала йому: у нас багато соломи і корму, і є місце для ночівлі.
25
И рече́ єму́: и плевы́ и сѣ́на мно́го у на́съ, и мѣ́сто вита́ти.
26
І схилився чоловік той і поклонився Господу,
26
И благослови́въ человѣ́къ, поклони́ся Го́споду
27
і сказав: благословенний Господь Бог господаря мого Авраама, Який не залишив господаря мого милістю Своєю й істиною Своєю! Господь прямою дорогою привів мене до дому брата господаря мого.
27
и рече́: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ господи́на моєго́ Авраа́ма, И́же не оста́ви пра́вды Своєя́ и и́стины от господи́на моєго́: и мене́ благоустро́и Госпо́дь въ до́мъ бра́та господи́на моєго́.
28
Дівчина побігла і розповіла про це в домі матері своїй.
28
И те́кши дѣви́ца въ до́мъ ма́тере своєя́, повѣ́да по глаго́ломъ си́мъ.
29
У Ревекки був брат, на ім’я Лаван. Лаван вибіг до тієї людини, до джерела.
29
Реве́кцѣ же бя́ше бра́тъ, єму́же и́мя Лава́нъ: и тече́ Лава́нъ къ человѣ́ку во́нъ на кла́дязь.
30
І коли він побачив сергу і зап’ястя на руках у сестри своєї і почув слова Ревекки, сестри своєї, яка говорила: так говорив зі мною той чоловік, — то прийшов до чоловіка цього, і ось, він стоїть з верблюдами біля джерела;
30
И бы́сть єгда́ ви́дѣ усеря́зи, и запя́стія на руку́ сестры́ своєя́, и єгда́ слы́ша словеса́ Реве́кки сестры́ своєя́, глаго́лющія: си́це глаго́ла мнѣ́ человѣ́къ: и пріи́де къ человѣ́ку, стоя́щу єму́ у велблю́дъ у кла́дязя,
31
і сказав [йому]: ввійди, благословенний Господом; чому ти стоїш ззовні? я приготував дім і місце для верблюдів.
31
и рече́ єму́: гряди́, вни́ди благослове́нный от Го́спода, почто́ стои́ши внѣ́? А́зъ же угото́вахъ хра́мину и мѣ́сто велблю́домъ.
32
І ввійшов чоловік. Лаван розсідлав верблюдів і дав соломи і корму верблюдам, і води, щоб умити ноги йому і людям, які були з ним;
32
И вни́де человѣ́къ въ до́мъ, и разсѣдла́ велблю́ды, и даде́ пле́вы и сѣ́но велблю́домъ, и во́ду умы́ти но́зѣ єго́, и но́ги муже́мъ, и́же бя́ху съ ни́мъ:
33
і запропонована була йому їжа; але він сказав: не буду їсти, поки не скажу про діло своє. І сказали: говори.
33
и предложи́ и́мъ хлѣ́бы я́сти, и рече́: не я́мъ, до́ндеже возглаго́лю словеса́ моя́. И рече́: глаго́ли.
34
Він сказав: я раб Авраамів;
34
И рече́: ра́бъ Авраа́мль є́смь а́зъ:
35
Господь дуже благословив господаря мого, і він став великим: Він дав йому овець і волів, срібло і золото, рабів і рабинь, верблюдів і ослів;
35
Госпо́дь же благослови́ господи́на моєго́ зѣло́, и возвы́сися: и даде́ єму́ о́вцы и телцы́, сребро́ и зла́то, рабы́ и рабы́ни, и велблю́ды и ослы́:
36
Сарра, дружина господаря мого, вже будучи старою, народила господарю моєму [одного] сина, якому він віддав усе, що в нього;
36
и роди́ Са́рра, жена́ господи́на моєго́, сы́на єди́наго господи́ну моєму́, состарѣ́вшемуся єму́, и даде́ єму́, єли́ка имя́ше:
37
і взяв з мене клятву господар мій, сказавши: не бери дружини синові моєму з дочок хананеїв, у землі яких я живу,
37
и закля́ мя господи́нъ мо́й, глаго́ля: не по́ймеши жены́ сы́ну моєму́ от дще́рей Ханане́йскихъ, въ ни́хже а́зъ обита́ю въ земли́ и́хъ:
38
а піди в дім батька мого і до родичів моїх, і візьмеш [звідти] дружину синові моєму.
38
но въ до́мъ отца́ моєго́ по́йдеши, и въ пле́мя моє́, и по́ймеши жену́ сы́ну моєму́ отту́ду:
39
Я сказав господарю моєму: можливо, не піде жінка зі мною.
39
рѣ́хъ же [а́зъ] господи́ну моєму́: а єгда́ не восхо́щетъ жена́ со мно́ю ити́?
40
Він сказав мені: Господь [Бог], перед лицем Якого я ходжу, пошле з тобою ангела Свого і благовлаштує путь твою, і візьмеш дружину сину моєму з рідних моїх і з дому батька мого;
40
И рече́ ми: Госпо́дь Бо́гъ, Єму́же благоугоди́хъ предъ ни́мъ, о́нъ по́слетъ А́нгела Своєго́ съ тобо́ю и благоустро́итъ пу́ть тво́й, и по́ймеши жену́ сы́ну моєму́ от пле́мене моєго́ и от до́му отца́ моєго́:
41
тоді будеш ти вільним від клятви моєї, коли сходиш до родичів моїх; і якщо вони не дадуть тобі, то будеш вільним від клятви моєї.
41
тогда́ бу́деши чи́стъ от заклина́нія моєго́: єгда́ бо до́йдеши въ пле́мя моє́, и не дадя́тъ ти́, и бу́деши чи́стъ от заклина́нія моєго́:
42
І прийшов я нині до джерела, і сказав: Господи, Боже господаря мого Авраама! Якщо Ти благовлаштуєш путь, яку я звершую,
то ось, я стою біля джерела води, [і дочки жителів міста виходять черпати воду,] і дівчина, яка вийде черпати, і якій я скажу: дай мені напитися трохи з глечика твого,
43
се́, а́зъ ста́хъ у кла́дязя во́днаго, и дще́ри гра́жданъ исхо́дятъ почерпа́ти воды́: и бу́детъ дѣви́ца, є́йже а́ще а́зъ реку́: напо́й мя́ от водоно́са твоєго́ ма́ло водо́ю:
44
і яка скаже мені: і ти пий, і верблюдам твоїм я начерпаю, ось дружина, яку Господь призначив синові господаря мого [рабу Своєму Ісааку; і з цього дізнаюсь я, що Ти чиниш милість господарю моєму Аврааму].
44
и рече́тъ ми́: и ты́ пі́й, и велблю́домъ твои́мъ влію́: сія́ [бу́детъ] жена́, ю́же угото́ва Госпо́дь рабу́ Своєму́ Ісаа́ку: и по сему́ уразумѣ́ю, я́ко сотвори́лъ єси́ ми́лость господи́ну моєму́ Авраа́му.
45
Ще не перестав я говорити в розумі моєму, і ось, вийшла Ревекка, і глечик її на плечі її, і зійшла до джерела і зачерпнула [води]; і я сказав їй: напої мене.
45
И бы́сть пре́жде не́же сконча́ти мнѣ́ глаго́лющу во умѣ́ своє́мъ, а́біє Реве́кка исхожда́ше держа́щи водоно́съ на ра́му, и сни́де на кла́дязь, и почерпе́ воды́: и реко́хъ є́й: напо́й мя́.
46
Вона негайно спустила з себе глечик свій [на руку свою] і сказала: пий, і верблюдів твоїх я напою. І я пив, і верблюдів [моїх] вона напоїла.
46
И потща́вшися сня́ водоно́съ съ себе́ на мы́шцу свою́ и рече́: пі́й ты́, и велблю́ды твоя́ напою́. И напи́хся, и велблю́ды моя́ напои́.
47
Я запитав її і сказав: чия ти дочка? [скажи мені]. Вона сказала: дочка Вафуїла, сина Нахорового, якого народила йому Милка. І дав я серги їй і зап’ястя на руки її.
47
И вопроси́хъ ю́ и реко́хъ: чія́ єси́ дще́рь? Повѣ́ждь ми́. Она́ же рече́: дще́рь Ваѳуи́лева є́смь сы́на Нахо́рова, єго́же роди́ єму́ Ме́лха. И да́хъ є́й усеря́зи, и запя́стія на ру́цѣ єя́,
48
І схилився я і поклонився Господу, і благословив Господа, Бога господаря мого Авраама, Який прямою дорогою привів мене, щоб узяти дочку брата господаря мого за сина його.
48
и благоволи́въ поклони́хся Го́споду: и благослови́хъ Го́спода Бо́га господи́на моєго́ Авраа́ма, И́же благоустро́и мя́ на пути́ и́стины поя́ти дще́рь бра́та господи́на моєго́ сы́ну єго́:
49
І нині скажіть мені: чи маєте ви намір зробити милість і правду господарю моєму чи ні? скажіть мені, і я обернуся праворуч, або ліворуч.
49
а́ще у́бо сотворите́ вы́ ми́лость и пра́вду къ господи́ну моєму́: а́ще же ни́, повѣ́дите ми́: да обращу́ся или́ на де́сно, или́ на лѣ́во.
50
І відповіли Лаван і Вафуїл і сказали: від Господа прийшла ця справа; ми не можемо сказати тобі всупереч ні поганого, ні доброго;
50
Отвѣща́вша же Лава́нъ и Ваѳуи́лъ, реко́ста: от Го́спода пріи́де дѣ́ло сіє́: не возмо́жемъ ти́ проти́ву рещи́ зло́ или́ бла́го:
51
ось Ревекка перед тобою; візьми [її] і піди; нехай буде вона дружиною синові господаря твого, як сказав Господь.
51
се́, Реве́кка предъ тобо́ю: поє́мь ю́, иди́: и да бу́детъ жена́ сы́ну господи́на твоєго́, я́коже глаго́ла Госпо́дь.
52
Коли раб Авраамів почув слова їхні, то поклонився Господу до землі.
52
Бы́сть же єгда́ услы́ша ра́бъ Авраа́мль словеса́ сія́, поклони́ся до земли́ Го́споду.
53
І вийняв раб срібні і золоті речі й одяг і дав Ревецці; також і братові її і матері її дав багаті подарунки.
53
И изне́съ ра́бъ сосу́ды зла́ты и сре́бряны и ри́зы, даде́ Реве́кцѣ: и да́ры даде́ бра́ту єя́ и ма́тери єя́.
54
І їли і пили він і люди, які були з ним, і переночували. Коли ж встали вранці, то він сказав: відпустіть мене [і я піду] до господаря мого.
54
И ядо́ша и пи́ша и то́й и му́жіє, и́же бя́ху съ ни́мъ, и почи́ша. И воста́въ зау́тра, рече́: отпусти́те мя́, да отиду́ къ господи́ну моєму́.
55
Але брат її і мати її сказали: нехай побуде з нами дівчина днів хоч десять, потім підеш.
55
Рѣ́ша же бра́тія єя́ и ма́ти: да пребу́детъ дѣви́ца съ на́ми я́ко де́сять дні́й, и посе́мъ по́йдетъ.
56
Він сказав їм: не затримуйте мене, тому що Господь благовлаштував путь мою; відпустіть мене, і я піду до господаря мого.
56
О́нъ же рече́ къ ни́мъ: не держи́те мя́, Госпо́дь бо благоустро́и пу́ть мо́й во мнѣ́: отпусти́те мя́, да иду́ къ господи́ну моєму́.
57
Вони сказали: покличемо дівчину і запитаємо, що вона скаже.
57
Они́ же рѣ́ша: призове́мъ дѣви́цу и вопро́симъ єя́ изоу́стъ.
58
І покликали Ревекку і сказали їй: чи підеш з цим чоловіком? Вона сказала: піду.
58
И призва́ша Реве́кку и рѣ́ша є́й: по́йдеши ли съ человѣ́комъ си́мъ? Она́ же рече́: пойду́.
59
І відпустили Ревекку, сестру свою, і годівницю її, і раба Авраамового, і людей його.
59
И отпусти́ша Реве́кку сестру́ свою́, и имѣ́нія єя́, и раба́ Авраа́мля, и и́же съ ни́мъ бы́ша.
60
І благословили Ревекку і сказали їй: сестро наша! нехай народяться від тебе тисячі тисяч, і нехай володіють нащадки твої оселями ворогів твоїх!
60
И благослови́ша Реве́кку и рѣ́ша є́й: сестра́ на́ша єси́, бу́ди въ ты́сящы те́мъ, и да наслѣ́дитъ сѣ́мя твоє́ гра́ды супоста́тъ.
61
І встала Ревекка і служниці її, і сіли на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І раб узяв Ревекку і пішов.
61
Воста́вши же Реве́кка и рабы́ни єя́, всѣдо́ша на велблю́ды и поидо́ша съ человѣ́комъ. И пои́мъ ра́бъ Реве́кку, отъи́де.
62
А Ісаак прийшов з Беер-лахай-рої, бо жив він у землі полуденній.
62
Ісаа́къ же прехожда́ше сквозѣ́ пусты́ню у кла́дязя Видѣ́нія: са́мъ же живя́ше на земли́ на полу́дне.
63
Коли настав вечір, Ісаак вийшов у поле пороздумувати, і звів очі свої, і побачив: ось, йдуть верблюди.
63
И изы́де Ісаа́къ поглуми́тися на по́ле къ ве́черу, и воззрѣ́въ очи́ма свои́ма, ви́дѣ велблю́ды иду́щыя.
64
Ревекка глянула, і побачила Ісаака, і спустилася з верблюда.
64
И воззрѣ́вши Реве́кка очи́ма свои́ма, ви́дѣ Ісаа́ка: и изскочи́ съ велблю́да.
65
І сказала рабові: хто ця людина, яка йде по полю назустріч нам? Раб сказав: це господар мій. І вона взяла покривало і покрилася.
65
И рече́ рабу́: кто́ єсть человѣ́къ о́ный, и́же и́детъ по по́лю во срѣ́теніє на́мъ? Рече́ же ра́бъ: се́й є́сть господи́нъ мо́й. Она́ же взе́мши ри́зу лѣ́тнюю, облече́ся.
66
Раб же розповів Ісааку усе, що зробив.
66
И повѣ́да ра́бъ Ісаа́ку вся́ словеса́, я́же сотвори́.
67
І ввів її Ісаак у шатро Сарри, матері своєї, і взяв Ревекку, і вона стала йому дружиною, і він полюбив її; й утішився Ісаак у печалі за [Саррою,] матір’ю своєю.
67
Вни́де же Ісаа́къ въ до́мъ ма́тере своєя́, и поя́ Реве́кку, и бы́сть єму́ жена́: и возлюби́ ю́, и утѣ́шися Ісаа́къ по Са́ррѣ ма́тери своє́й.
Глава 25
1
І взяв Авраам ще дружину, на ім’я Хеттура.
1
Приложи́въ же Авраа́мъ, поя́ жену́, є́йже и́мя Хетту́ра:
2
Вона народила йому Зимрана, Іокшана, Медана, Мадіана, Ішбака і Шуаха.
2
роди́ же єму́ Зомвра́на и Ієза́на, и Мада́ла и Мадіа́ма, и Ієсво́ка и Соіє́на.
3
Іокшан породив Шеву, [Фемана] і Дедана. Сини Дедана були: [Рагуїл, Навдеїл,] Ашурим, Летушим і Леюмим.
3
Ієза́нъ же роди́ Сава́на и Ѳама́на и Деда́на. Сы́нове же Деда́ни бы́ша: Рагуи́лъ и Навдеи́лъ, и Асуріи́мъ и Латусіи́мъ и Лаомі́мъ.
4
Сини Мадіана: Ефа, Ефер, Ханох, Авида й Елдага. Усі ці — сини Хеттури.
4
Сы́нове же Мадіа́мли: Єфа́ръ и Афи́ръ, и Єно́хъ и Авіда́ и Єлдага́. Вси́ сі́и бы́ша сы́нове Хетту́рины.
5
І віддав Авраам усе, що було в нього, Ісааку [синові своєму],
5
Даде́ же Авраа́мъ вся́ своя́ имѣ́нія Ісаа́ку сы́ну своєму́:
6
а синам наложниць, які були у Авраама, дав Авраам подарунки і відіслав їх від Ісаака, сина свого, ще за життя свого, на схід, у землю східну.
6
сыно́мъ же нало́жницъ свои́хъ даде́ Авраа́мъ да́ры и отпусти́ я́ от Ісаа́ка сы́на своєго́, єще́ жи́въ сы́й, къ восто́ку на зе́млю восто́чную.
7
Днів життя Авраамового, які він прожив, було сто сімдесят п’ять років;
і ось імена синів Ізмаїлових, імена їх за родоводом їх: первісток Ізмаїлів Наваїоф, за ним Кедар, Адбеєл, Мивсам,
13
и сія́ имена́ сыно́въ Ісма́илихъ, по имено́мъ родо́въ єго́: пе́рвенецъ Ісма́иловъ Наваіо́ѳъ, и Кида́ръ и Навдеи́лъ, и Масса́мъ
14
Мишма, Дума, Масса,
14
и Масма́, и Дума́ и Масси́,
15
Хадад, Фема, Ієтур, Нафиш і Кедма.
15
и Ходда́нъ и Ѳема́нъ, и Ієту́ръ и Нафе́съ и Кедма́.
16
Ці є сини Ізмаїлові, і це імена їхні, у селищах їхніх, у кочовищах їхніх. Це дванадцять князів племен їхніх.
16
Сі́и су́ть сы́нове Ісма́или: и сія́ имена́ и́хъ въ ски́ніяхъ и́хъ и въ се́лѣхъ и́хъ: двана́десять кня́зи въ язы́цѣхъ и́хъ.
17
Років же життя Ізмаїлового було сто тридцять сім років; і упокоївся він, і помер, і приєднався до народу свого.
17
И сія́ лѣ́та житія́ Ісма́илова, сто́ три́десять се́дмь лѣ́тъ: и ослабѣ́въ у́мре, и приложи́ся къ ро́ду своєму́.
18
Вони жили від Хавили до Сура, що перед Єгиптом, як ідеш до Ассирії. Вони оселилися перед лицем усіх братів своїх.
18
Всели́ся же от Євіла́та да́же до Су́ра, и́же є́сть въ лице́ Єги́пту, да́же доити́ ко Ассирі́омъ: предъ лице́мъ всѣ́хъ бра́тій свои́хъ всели́ся.
19
Ось родовід Ісаака, сина Авраамового. Авраам породив Ісаака.
19
И сія́ бытія́ Ісаа́ка сы́на Авраа́мля: Авраа́мъ роди́ Ісаа́ка.
20
Ісаак був сорока років, коли він узяв собі за дружину Ревекку, дочку Вафуїла арамеянина з Месопотамії, сестру Лавана арамеянина.
20
Бя́ше же Ісаа́къ лѣ́тъ четы́редесяти, єгда́ поя́ Реве́кку дще́рь Ваѳуи́ла Си́ріна от Месопота́міи Си́рскія, сестру́ Лава́на Си́ріна, себѣ́ въ жену́.
21
І молився Ісаак Господу за [Ревекку] дружину свою, тому що вона була неплідна; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його.
21
Моля́шеся же Ісаа́къ Го́сподеви о Реве́кцѣ женѣ́ своє́й, я́ко непло́ды бя́ше: послу́ша же єго́ Бо́гъ, и зача́тъ во утро́бѣ Реве́кка жена́ єго́.
22
Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то для чого мені це? І пішла запитати Господа.
22
Игра́ста же младе́нца въ не́й, и рече́: а́ще та́ко ми́ хо́щетъ бы́ти, почто́ ми сіє́? И и́де вопроша́ти Го́спода.
23
Господь сказав їй: два племені в утробі твоїй, і два різних народи вийдуть з утроби твоєї; один народ стане сильнішим за інший, і більший буде служити меншому.
23
И рече́ є́й Госпо́дь: два́ язы́ка во утро́бѣ твоє́й су́ть, и дво́и лю́діє от утро́бы твоєя́ разлуча́тся: и лю́діє люді́й превзы́дутъ, и бо́лшій порабо́таєтъ ме́ншему.
24
І настав час народити їй: і ось близнюки в утробі її.
24
И испо́лнишася дні́є роди́ти є́й, и бя́ху се́й близня́та во утро́бѣ єя́:
25
Першим вийшов червоний, весь, як шкіра, кошлатий; і нарекли йому ім’я Ісав.
25
изы́де же сы́нъ пе́рвенецъ че́рменъ, ве́сь, я́ко ко́жа, косма́тъ: и нарече́ и́мя єму́ Иса́въ:
26
Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Яків. Ісаак же був шістдесяти років, коли вони народилися [від Ревекки].
26
и посе́мъ изы́де бра́тъ єго́, рука́ же єго́ придержа́ся пятѣ́ Иса́вовѣ: и нарече́ и́мя єму́ Іа́ковъ. Ісаа́ку же бѣ́ шестьдеся́тъ лѣ́тъ, єгда́ роди́ и́хъ Реве́кка.
27
Діти виросли, і став Ісав людиною вправною у звіроловстві, людиною полів; а Яків людиною лагідною, що живе у наметах.
27
Возрасто́ша же ю́ноши: и бы́сть Иса́въ человѣ́къ вѣ́дый лови́ти, се́лный: Іа́ковъ же бы́сть человѣ́къ нелука́въ, живы́й въ дому́.
28
Ісаак любив Ісава, тому що здобич його була за смаком його, а Ревекка любила Якова.
28
И возлюби́ Ісаа́къ Иса́ва, я́ко лови́тва єго́ бя́ше бра́шно єму́: Реве́кка же любля́ше Іа́кова.
29
І зварив Яків страву; а Ісав прийшов з поля втомленим.
29
Свари́ же Іа́ковъ варе́ніє: и пріи́де Иса́въ съ по́ля изнемо́гъ,
30
І сказав Ісав Якову: дай мені поїсти червоного, червоного цього, тому що я втомився. Від цього дано йому прізвисько: Єдом.
Але Яків сказав [Ісаву]: продай мені зараз же своє первородство.
31
И рече́ Іа́ковъ Иса́ву: отда́ждь ми́ дне́сь пе́рвенство своє́.
32
Ісав сказав: ось, я вмираю, що мені з цього первородства?
32
Рече́ же Иса́въ: се́, а́зъ иду́ умре́ти, и вску́ю ми́ пе́рвенство сіє́?
33
Яків сказав [йому]: поклянися мені зараз же. Він поклявся йому, і продав [Ісав] первородство своє Якову.
33
И рече́ Іа́ковъ єму́: клени́ся ми́ дне́сь. И кля́ся єму́, и отдаде́ Иса́въ Іа́кову пе́рвенство своє́.
34
І дав Яків Ісаву хліби і страви із сочевиці; і він їв і пив, і встав і пішов; і зневажив Ісав первородство.
34
Іа́ковъ же даде́ Иса́ву хлѣ́бъ и варе́ніє со́чевно: яде́ же и пи́, и воста́въ отъи́де: и нивочто́же вмѣни́ себѣ́ Иса́въ пе́рвенство.
Глава 26
1
Був голод у землі, більший за колишній голод, що був у дні Авраама; і пішов Ісаак до Авимелеха, царя Филистимського, у Герар.
1
Бы́сть же гла́дъ на земли́, кромѣ́ гла́да бы́вшаго пре́жде во вре́мя Авраа́мле. Оти́де же Ісаа́къ ко Авімеле́ху царю́ Филісті́мску въ Гера́ру:
2
Господь явився йому і сказав: не ходи в Єгипет; живи в землі, про яку Я скажу тобі,
2
яви́ся же єму́ Госпо́дь и рече́: не ходи́ во Єги́петъ, всели́ся же въ земли́, въ не́йже ти́ реку́,
3
подорожуй по цій землі, і Я буду з тобою і благословлю тебе, бо тобі і нащадкам твоїм дам усі землі ці і виконаю клятву [Мою], якою Я клявся Аврааму, батькові твоєму;
3
и обита́й въ земли́ то́й, и бу́ду съ тобо́ю, и благословлю́ тя: тебѣ́ бо и сѣ́мени твоєму́ да́мъ всю́ зе́млю сію́, и поста́влю кля́тву Мою́, є́юже кля́хся Авраа́му отцу́ твоєму́:
4
примножу нащадків твоїх, як зірки небесні, і дам нащадкам твоїм усі землі ці; благословляться в сімені твоєму всі народи земні,
4
и умно́жу сѣ́мя твоє́, я́ко звѣ́зды небе́сныя, и да́мъ сѣ́мени твоєму́ всю́ зе́млю сію́: и благословя́тся о сѣ́мени твоє́мъ вси́ язы́цы земні́и:
5
за те, що Авраам [батько твій] послухався голосу Мого і виконував, що Мною заповідано було виконувати: повеління Мої, постанови Мої і закони Мої.
5
поне́же послу́ша оте́цъ тво́й Авраа́мъ Моєго́ гла́са и соблюде́ за́повѣди Моя́ и повелѣ́нія Моя́, и оправда́нія Моя́ и зако́ны Моя́.
6
Ісаак оселився в Герарі.
6
Всели́ся же Ісаа́къ въ Гера́рѣхъ.
7
Жителі місця того запитали про [Ревекку] дружину його, і він сказав: це сестра моя; тому що боявся сказати: дружина моя, щоб не вбили мене, думав він, жителі місця цього, за Ревекку, тому що вона прекрасна на вигляд.
7
Вопроси́ша же му́жіє мѣ́ста того́ о Реве́кцѣ женѣ́ єго́, и рече́: сестра́ ми є́сть. Убоя́ся бо рещи́, я́ко жена́ ми є́сть, да не когда́ убію́тъ єго́ му́жіє мѣ́ста того́ Реве́кки ра́ди, поне́же бѣ́ доброзра́чна.
8
Але коли вже багато часу він там прожив, Авимелех, цар Филистимський, подивившись у вікно, побачив, що Ісаак грається з Ревеккою, дружиною своєю.
8
Бы́сть же мно́го вре́мя та́мо: и прини́кнувъ Авімеле́хъ ца́рь Гера́рскій окно́мъ, ви́дѣ Ісаа́ка игра́юща съ Реве́ккою жено́ю своє́ю.
9
І покликав Авимелех Ісаака і сказав: ось, це дружина твоя; як же ти сказав: вона сестра моя? Ісаак сказав йому: тому що я думав, не вмерти б мені заради неї.
9
Призва́ же Авімеле́хъ Ісаа́ка и рече́ єму́: у́бо жена́ твоя́ є́сть? Почто́ ре́клъ єси́, я́ко сестра́ ми є́сть? Рече́ же єму́ Ісаа́къ: рѣ́хъ бо, да не умру́ єя́ ра́ди.
10
Але Авимелех сказав [йому]: навіщо ти зробив це з нами? ледве один з народу [мого] не з’єднався з дружиною твоєю, і ти ввів би нас у гріх.
10
Рече́ же єму́ Авімеле́хъ: что́ сіє́ сотвори́лъ єси́ на́мъ? Вма́лѣ не бы́сть нѣ́кто от ро́да моєго́ съ жено́ю твоє́ю, и наве́лъ бы єси́ на ны́ невѣ́дѣніє.
11
І дав Авимелех повеління всьому народові, сказавши: хто доторкнеться до цього чоловіка і до дружини його, той відданий буде на смерть.
І посіяв Ісаак на землі тій і одержав у той рік ячменю у стократ: так благословив його Господь.
12
Сѣ́я же Ісаа́къ въ земли́ то́й, и приобрѣ́те въ то́ лѣ́то стокра́тный пло́дъ ячме́ня: благослови́ же єго́ Госпо́дь.
13
І став великим чоловік цей і звеличувався більше і більше до того, що став дуже великим.
13
И возвы́сися человѣ́къ, и преуспѣва́я бо́лшій быва́ше, до́ндеже вели́къ бы́сть зѣло́.
14
У нього були стада дрібної і отари великої худоби і безліч орних земель, і филистимляни почали заздрити йому.
14
Бы́ша же єму́ ско́ти ове́цъ и ско́ти воло́въ и земледѣ́лія мно́га. Позави́дѣша же єму́ Филісті́мляне:
15
І всі колодязі, що їх викопали раби батька його за життя батька його Авраама, филистимляни завалили і засипали землею.
15
и вся́ кла́дязи, я́же ископа́ша раби́ отца́ єго́, во вре́мя отца́ єго́, загради́ша я́ Филісті́мляне и напо́лниша ты́я земле́ю.
16
І Авимелех сказав Ісааку: відійди від нас, бо ти зробився набагато сильнішим за нас.
16
Рече́ же Авімеле́хъ ко Ісаа́ку: отиди́ от на́съ, я́ко си́льнѣйшій сотвори́лся єси́ от на́съ зѣло́.
17
І Ісаак відійшов звідти, і розташувався наметами в долині Герарській, і оселився там.
17
И отъи́де отту́ду Ісаа́къ и обита́ въ де́бри Гера́рстѣй, и всели́ся та́мо.
18
І знову викопав Ісаак колодязі води, що були викопані у дні Авраама, батька його, і які завалили филистимляни після смерти Авраама [батька його]; і назвав їх тими ж іменами, якими назвав їх [Авраам,] батько його.
18
И па́ки Ісаа́къ ископа́ кла́дязи во́дныя, я́же ископа́ша раби́ Авраа́ма отца́ єго́, и загради́ша ты́я Филісті́мляне, по уме́ртвіи Авраа́ма отца́ єго́: и прозва́ и́мъ имена́, по имена́мъ, и́миже прозва́ Авраа́мъ оте́цъ єго́.
19
І копали раби Ісаакові в долині [Герарській] і знайшли там колодязь води живої.
19
И ископа́ша раби́ Ісаа́ковы въ де́бри Гера́рстѣй, и обрѣто́ша та́мо кла́дязь воды́ жи́вы.
20
І сперечалися пастухи герарські з пастухами Ісаака, говорячи: наша вода. І він нарік колодязю ім’я: Есек, тому що сперечалися з ним.
20
И пря́хуся па́стыріє Гера́рстіи съ па́стырьми Ісаа́ковыми, глаго́люще: на́ша є́сть вода́. И прозва́ и́мя кла́дязю тому́ Оби́да: оби́дяху бо єго́.
21
[Коли рушив звідти Ісаак,] викопали інший колодязь; сперечалися також і через нього; і він нарік йому ім’я: Ситна.
21
Отше́дъ же отту́ду Ісаа́къ, ископа́ кла́дязь другі́й. Пря́хуся же и о то́мъ: и прозва́ и́мя єму́ Вражда́.
22
І він рушив звідти і викопав інший колодязь, про який уже не сперечалися, і нарік йому ім’я: Реховоф, тому що, сказав він, тепер Господь дав нам просторе місце, і ми розмножимося на землі.
22
Отше́дъ же отту́ду, ископа́ кла́дязь другі́й. И не пря́хуся о то́мъ, и прозва́ и́мя єму́ Простра́нство, глаго́ля: я́ко ны́нѣ распространи́ Госпо́дь на́мъ и возрасти́ на́съ на земли́.
23
Звідти перейшов він у Вирсавію.
23
Взы́де же отту́ду ко кла́дязю Кля́твенному:
24
І в ту ніч явився йому Господь і сказав: Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою; і благословлю тебе і розмножу нащадків твоїх, заради [батька твого] Авраама, раба Мого.
24
и яви́ся єму́ Госпо́дь въ ту́ но́щь и рече́: А́зъ є́смь Бо́гъ Авраа́ма отца́ твоєго́, не бо́йся, съ тобо́ю бо є́смь: и благословлю́ тя, и умно́жу сѣ́мя твоє́ Авраа́ма ра́ди отца́ твоєго́.
25
І він влаштував там жертовник і закликав ім’я Господнє. І розкинув там намет свій, і викопали там раби Ісаакові колодязь, [у долині Герарській].
25
И созда́ та́мо же́ртвенникъ, и призва́ и́мя Госпо́дне: и поста́ви та́мо ски́нію свою́: ископа́ша же та́мо раби́ Ісаа́ковы кла́дязь въ де́бри Гера́рстѣй.
26
Прийшов до нього з Герара Авимелех і Ахузаф, друг його, і Фихол, воєначальник його.
26
И Авімеле́хъ пріи́де къ нему́ от Гера́ръ, и Охоза́ѳъ невѣстоводи́тель єго́, и Фіхо́лъ воєво́да си́лъ єго́.
27
Ісаак сказав їм: для чого ви прийшли до мене, коли ви зненавиділи мене і вислали мене від себе?
27
И рече́ и́мъ Ісаа́къ: вску́ю пріидо́сте ко мнѣ́? Вы́ же возненави́дѣсте мене́ и отсла́сте мя́ от себе́.
28
Вони сказали: ми ясно побачили, що Господь з тобою, і тому ми сказали: поставимо між нами і тобою клятву й укладемо з тобою союз,
28
Они́ же рѣ́ша: ви́дѣвше узрѣ́хомъ, я́ко бѣ́ Госпо́дь съ тобо́ю, и рѣ́хомъ: бу́ди кля́тва между́ на́ми и между́ тобо́ю, и завѣща́имъ съ тобо́ю завѣ́тъ,
29
щоб ти не чинив нам зла, як і ми не доторкнулися до тебе, а робили тобі тільки добре і відпустили тебе з миром; тепер ти благословенний Господом.
29
да не сотвори́ши съ на́ми зла́, я́коже не возгнуша́хомся тобо́ю мы́, и я́коже сотвори́хомъ тебѣ́ добро́, и отпусти́хомъ тя́ съ ми́ромъ: и ны́нѣ благослове́нъ ты́ от Го́спода.
30
Він зробив їм вечерю, і вони їли і пили.
30
И сотвори́ и́мъ пи́ръ, и ядо́ша и пи́ша.
31
І, вставши рано-вранці, поклялись один одному; і відпустив їх Ісаак, і вони пішли від нього з миром.
31
И воста́вше зау́тра, кля́тся кі́йждо бли́жнему: и отпусти́ я́ Ісаа́къ, и отидо́ша от него́ здра́вы.
32
У той самий день прийшли раби Ісаакові і сповістили його про колодязь, який копали вони, і сказали йому: ми знайшли воду.
32
Бы́сть же въ то́й де́нь, и прише́дше раби́ Ісаа́ковы повѣ́даша єму́ о кла́дязѣ, єго́же ископа́ша, и реко́ша: не обрѣто́хомъ воды́.
33
І він назвав його: Шива. Тому ім’я місту тому Беершива [Вирсавія] до цього дня.
33
И прозва́ єго́ Кля́тва. Сего́ ра́ди прозва́ и́мя гра́ду о́ному кла́дязь Кля́твенный, да́же до дне́шняго дне́.
34
І був Ісав сорока років, і взяв собі за дружин Ієгудифу, дочку Беера хеттеянина, і Васемафу, дочку Елона хеттеянина;
34
Бя́ше же Иса́въ лѣ́тъ четы́редесяти: и поя́ жену́ Іуді́ѳу, дще́рь Вео́ха Хетте́ина, и Васема́ѳу, дще́рь Єло́на Хетте́ина {въ нѣ́которыхъ: Єве́ова}.
35
і вони були тягарем для Ісаака і Ревекки.
35
И бы́ша проти́вящеся Ісаа́кови и Реве́кцѣ.
Глава 27
1
Коли Ісаак постарів і притупився зір очей його, він покликав старшого сина свого Ісава і сказав йому: сину мій! Той сказав йому: ось я.
1
Бы́сть же, повнегда́ состарѣ́тися Ісаа́кови, и притупи́шася о́чи єго́ є́же ви́дѣти: и призва́ Иса́ва сы́на своєго́ старѣ́йшаго, и рече́ єму́: сы́не мо́й. И рече́: се́, а́зъ.
2
[Ісаак] сказав: ось, я постарів; не знаю дня смерти моєї;
2
И рече́ Ісаа́къ: се́, состарѣ́хся, и не вѣ́мъ дне́ сконча́нія моєго́:
3
візьми тепер знаряддя твої, сагайдак твій і лук твій, піди в поле, і налови мені дичини,
3
ны́нѣ у́бо возми́ ору́діє твоє́, ту́лъ же и лу́къ, и изы́ди на по́ле, и улови́ ми ло́въ:
4
і приготуй мені страву, яку я люблю, і принеси мені її, щоб благословила тебе душа моя, раніше ніж я помру.
4
и сотвори́ ми снѣ́ди, я́коже люблю́ а́зъ: и принеси́ ми, да я́мъ, я́ко да благослови́тъ тя́ душа́ моя́, пре́жде да́же не умру́.
5
Ревекка чула, коли Ісаак говорив синові своєму Ісаву. І пішов Ісав у поле дістати і принести дичини;
5
Реве́кка же слы́ша глаго́люща Ісаа́ка ко Иса́ву сы́ну своєму́. Изы́де же Иса́въ на по́ле улови́ти ло́въ отцу́ своєму́.
6
а Ревекка сказала [молодшому] синові своєму Якову: ось, я чула, як батько твій говорив братові твоєму Ісаву:
6
Реве́кка же рече́ ко Іа́кову сы́ну своєму́ ме́ншему: се́, а́зъ слы́шахъ отца́ твоєго́ бесѣ́дующа ко Иса́ву бра́ту твоєму́, глаго́люща:
7
принеси мені дичини і приготуй мені страву; я поїм і благословлю тебе перед лицем Господнім, перед смертю моєю.
7
принеси́ ми ло́въ, и сотвори́ ми снѣ́ди, да яды́й благословлю́ тя предъ Го́сподемъ, пре́жде не́же умре́ти ми́:
8
Тепер, сину мій, послухайся слів моїх у тому, що я накажу тобі:
а руки його і гладеньку шию його обклала шкурою козеняти;
16
и ко́жицами козля́чими обложи́ мы́шцы єго́, и наго́є вы́и єго́:
17
і дала страву і хліб, які вона приготувала, у руки Якову, синові своєму.
17
и даде́ снѣ́ди и хлѣ́бы, я́же сотвори́, въ ру́цѣ Іа́кову сы́ну своєму́.
18
Він увійшов до батька свого і сказав: батьку мій! Той сказав: ось я; хто ти, сину мій?
18
И внесе́ отцу́ своєму́ и рече́: о́тче. О́нъ же рече́: се́, а́зъ: кто́ єси́ ты́, ча́до?
19
Яків сказав батькові своєму: я Ісав, первісток твій; я зробив, як ти сказав мені; встань, сядь і поїж дичини моєї, щоб благословила мене душа твоя.
19
И рече́ Іа́ковъ отцу́: а́зъ Иса́въ пе́рвенецъ тво́й, сотвори́хъ, я́коже ре́клъ ми́ єси́: воста́въ ся́ди и я́ждь от ло́ва моєго́, я́ко да благослови́тъ мя́ душа́ твоя́.
20
І сказав Ісаак синові своєму: як це ти так швидко знайшов, сину мій? Він сказав: тому що Господь Бог твій послав мені назустріч.
20
Рече́ же Ісаа́къ сы́ну своєму́: что́ сіє́, є́же ско́ро обрѣ́лъ єси́, о ча́до? О́нъ же рече́: є́же даде́ Госпо́дь Бо́гъ тво́й предо мно́ю.
21
І сказав Ісаак Якову: підійди [до мене], я обмацаю тебе, сину мій, чи ти син мій Ісав, чи ні?
21
Рече́ же Ісаа́къ Іа́кову: прибли́жися ко мнѣ́, и осяжу́ тя, ча́до, а́ще ты́ єси́ сы́нъ мо́й Иса́въ, или́ ни́.
22
Яків підійшов до Ісаака, батька свого, і він обмацав його і сказав: голос, голос Якова; а руки, руки Ісавові.
22
Прибли́жися же Іа́ковъ ко Ісаа́ку отцу́ своєму́, и осяза́ єго́ и рече́: гла́съ у́бо гла́съ Іа́ковль, ру́цѣ же ру́цѣ Иса́вовѣ.
23
І не впізнав його, тому що руки його були, як руки Ісава, брата його, волохаті; і благословив його
23
И не позна́ єго́: бѣ́стѣ бо ру́цѣ єго́, я́ко ру́цѣ Иса́ва бра́та єго́ косма́тѣ. И благослови́ єго́
24
і сказав: чи ти син мій Ісав? Він відповів: я.
24
и рече́: ты́ ли єси́ сы́нъ мо́й Иса́въ? О́нъ же рече́: а́зъ.
25
Ісаак сказав: подай мені, я поїм дичини сина мого, щоб благословила тебе душа моя. Яків подав йому, і він їв; приніс йому і вино, і він пив.
25
И рече́: принеси́ ми, и я́мъ от ло́ва твоєго́, ча́до, да благослови́тъ тя́ душа́ моя́. И принесе́ єму́, и яде́, и принесе́ єму́ віно́, и пи́.
26
Ісаак, батько його, сказав йому: підійди [до мене], поцілуй мене, сину мій.
26
И рече́ єму́ Ісаа́къ оте́цъ єго́: прибли́жися ко мнѣ́ и облобыза́й мя́, ча́до.
27
Він підійшов і поцілував його. І відчув Ісаак запах від одягу його і благословив його і сказав: ось, запах від сина мого, як запах від поля [повного], яке благословив Господь;
27
И прибли́жився лобыза́ єго́: и обоня́ воню́ ри́зъ єго́, и благослови́ єго́ и рече́: се́, воня́ сы́на моєго́, я́ко воня́ ни́вы испо́лнены, ю́же благослови́ Госпо́дь:
28
нехай дасть тобі Бог від роси небесної і від багатства землі, і безліч хліба і вина;
28
и да да́стъ тебѣ́ Бо́гъ от росы́ небе́сныя и от ту́ка земли́, и мно́жество пшени́цы и віна́:
29
нехай послужать тобі народи, і нехай поклоняться тобі племена; будь господарем над братами твоїми, і нехай поклоняться тобі сини матері твоєї; ті, що проклинають тебе, — прокляті; ті, що благословляють тебе, — благословенні!
29
и да порабо́таютъ тебѣ́ язы́цы, и да покло́нятся тебѣ́ кня́зи, и бу́ди господи́нъ бра́ту твоєму́, и покло́нятся тебѣ́ сы́нове отца́ твоєго́: проклина́яй тя́ про́клятъ, благословля́яй же тя́ благослове́нъ.
30
Як тільки Ісаак благословив Якова [сина свого], і як тільки вийшов Яків від лиця Ісаака, батька свого, Ісав, брат його, прийшов з полювання свого.
30
И бы́сть по є́же преста́ти Ісаа́ку благословля́ющу Іа́кова сы́на своєго́: и бы́сть єгда́ изы́де Іа́ковъ от лица́ Ісаа́ка отца́ своєго́, и Иса́въ бра́тъ єго́ пріи́де съ лови́твы.
31
Приготував і він страву, і приніс батькові своєму, і сказав батькові своєму: встань, батьку мій, і поїж дичини сина твого, щоб благословила мене душа твоя.
31
Сотвори́ же и то́й снѣ́ди и принесе́ отцу́ своєму́, и рече́ отцу́: да воста́нетъ оте́цъ мо́й, и да я́стъ от ло́ва сы́на своєго́, я́ко да благослови́тъ мя́ душа́ твоя́.
32
Ісаак же, батько його, сказав йому: хто ти? Він сказав: я син твій, первісток твій, Ісав.
32
И рече́ єму́ Ісаа́къ оте́цъ єго́: кто́ єси́ ты́? О́нъ же рече́: а́зъ є́смь сы́нъ тво́й пе́рвенецъ Иса́въ.
33
І затремтів Ісаак дуже великим трепетом, і сказав: хто ж це, що дістав [мені] дичини і приніс мені, і я їв від усього, раніше ніж ти прийшов, і я благословив його? він і буде благословенний.
33
Ужасе́ся же Ісаа́къ у́жасомъ ве́ліимъ зѣло́ и рече́: кто́ у́бо улови́вый мнѣ́ ло́въ и принесы́й ми́? и ядо́хъ от всѣ́хъ, пре́жде не́же пріити́ тебѣ́, и благослови́хъ єго́, и благослове́нъ бу́детъ.
34
Ісав, вислухавши слова батька свого [Ісаака], підняв голосне і дуже гірке волання і сказав батькові своєму: батьку мій! благослови і мене.
34
Бы́сть же єгда́ услы́ша Иса́въ глаго́лы отца́ своєго́ Ісаа́ка, возопи́ гла́сомъ ве́ліимъ и го́рькимъ зѣло́, и рече́: благослови́ у́бо и мене́, о́тче.
35
Але він сказав [йому]: брат твій прийшов з хитрістю і взяв благословення твоє.
І сказав [Ісав]: чи не тому дано йому ім’я: Яків, що він запнув мене вже двічі? Він узяв первородство моє, і ось, тепер узяв благословення моє. І ще сказав [Ісав батькові своєму]: невже ти не залишив [і] мені благословення?
36
И рече́ [Иса́въ]: пра́ведно нарече́ся и́мя єму́ Іа́ковъ: запя́ бо мя́ се́ уже́ втори́цею, и пе́рвенство моє́ взя́, и ны́нѣ взя́ благослове́ніє моє́. И рече́ Иса́въ отцу́ своєму́: не оста́вилъ ли єси́ [и] мнѣ́ благослове́нія, о́тче?
37
Ісаак відповів Ісаву: ось, я поставив його господарем над тобою і всіх братів його віддав йому в раби: обдарував його хлібом і вином; що ж я зроблю для тебе, сину мій?
37
Отвѣща́въ же Ісаа́къ, рече́ Иса́ву: а́ще господи́на єго́ сотвори́хъ тебѣ́, и всю́ бра́тію єго́ сотвори́хъ рабы́ єму́, пшени́цею и віно́мъ утверди́хъ єго́: тебѣ́ же что́ сотворю́, ча́до?
38
Але Ісав сказав батькові своєму: невже, батьку мій, одне в тебе благословення? благослови і мене, батьку мій! І [оскільки Ісаак мовчав,] підняв Ісав голос свій і заплакав.
38
Рече́ же Иса́въ ко отцу́ своєму́: єда́ єди́но є́сть благослове́ніє у тебе́, о́тче? Благослови́ у́бо и мене́, о́тче. Умили́вшуся же Ісаа́ку, возопи́ гла́сомъ ве́ліимъ Иса́въ и воспла́кася.
39
І відповів Ісаак, батько його, і сказав йому: ось, від багатства землі буде перебування твоє і від роси небесної звище;
39
Отвѣща́въ же Ісаа́къ оте́цъ єго́, рече́ єму́: се́, от ту́ка земли́ бу́детъ вселе́ніє твоє́, и от росы́ небе́сныя свы́ше:
40
і ти будеш жити мечем твоїм і будеш служити братові твоєму; прийде ж час, коли ти вчиниш опір і скинеш ярмо його з шиї твоєї.
40
и мече́мъ твои́мъ жи́ти бу́деши, и бра́ту твоєму́ порабо́таєши: бу́детъ же [вре́мя] єгда́ низложи́ши и отрѣши́ши яре́мъ єго́ от вы́и твоєя́.
41
І зненавидів Ісав Якова через благословення, яким благословив його батько його; і сказав Ісав у серці своїм: наближаються дні плачу за батьком моїм, і я вб’ю Якова, брата мого.
41
И враждова́ше Иса́въ на Іа́кова о благослове́ніи, и́мже благослови́ єго́ оте́цъ єго́. Рече́ же Иса́въ во умѣ́ своє́мъ: да прибли́жатся дні́є пла́ча отца́ моєго́, да бы́хъ уби́лъ Іа́кова бра́та моєго́.
42
І переказані були Ревецці слова Ісава, старшого сина її; і вона послала, і покликала молодшого сина свого Якова, і сказала йому: ось, Ісав, брат твій, погрожує убити тебе;
42
Возвѣще́на же бы́ша Реве́кцѣ словеса́ Иса́ва сы́на єя́ старѣ́йшаго: и посла́вши призва́ Іа́кова сы́на своєго́ юнѣ́йшаго и рече́ єму́: се́, Иса́въ бра́тъ тво́й грози́тъ тебѣ́ уби́ти тя́:
43
і тепер, сину мій, послухайся слів моїх, встань, біжи [у Месопотамію] до Лавана, брата мого, у Харран,
і поживи в нього трохи часу, доки вгамується лють брата твого,
44
и поживи́ съ ни́мъ дни́ нѣ́кія, до́ндеже отврати́тся я́рость и гнѣ́въ бра́та твоєго́ от тебе́,
45
доки вгамується гнів брата твого на тебе, і він забуде, що ти зробив йому: тоді я пошлю і візьму тебе звідти; для чого мені в один день позбутися обох вас?
45
и забу́детъ я́же єму́ сотвори́лъ єси́, и посла́вши приведу́ тя́ отту́ду, да не когда́ безча́дна бу́ду от обои́хъ ва́съ въ де́нь єди́нъ.
46
І сказала Ревекка Ісааку: я життю не рада від дочок хеттейських; якщо Яків візьме дружину з дочок хеттейських, які ці, з дочок цієї землі, то для чого мені і життя?
46
Рече́ же Реве́кка ко Ісаа́ку: стужи́хъ си́ жи́знію моє́ю дще́рей ра́ди сыно́въ Хетте́йскихъ: а́ще по́йметъ Іа́ковъ жену́ от дще́рей земли́ сея́, то́ вску́ю ми́ жи́ти?
Глава 28
1
І покликав Ісаак Якова і благословив його, і заповідав йому і сказав: не бери собі дружини з дочок ханаанських;
1
Призва́въ же Ісаа́къ Іа́кова, благослови́ єго́ и заповѣ́да єму́, глаго́ля: да не по́ймеши жены́ от дще́рей Ханане́йскихъ:
2
встань, піди в Месопотамію, в дім Вафуїла, батька матері твоєї, і візьми собі дружину звідти, з дочок Лавана, брата матері твоєї;
Бог же Всемогутній нехай благословить тебе, нехай розплодить тебе і нехай розмножить тебе, і нехай буде від тебе безліч народів,
3
Бо́гъ же мо́й да благослови́тъ тя́ и возрасти́тъ тя́ и умно́житъ тя́, и бу́деши въ собра́нія язы́ковъ:
4
і нехай дасть тобі благословення Авраама [батька мого], тобі і нащадкам твоїм з тобою, щоб тобі успадкувати землю подорожування твого, яку Бог дав Аврааму!
4
и да да́стъ тебѣ́ благослове́ніє Авраа́ма отца́ моєго́, тебѣ́ и сѣ́мени твоєму́ по тебѣ́ наслѣ́дити зе́млю обита́нія твоєго́, ю́же даде́ Бо́гъ Авраа́му.
5
І відпустив Ісаак Якова, і він пішов у Месопотамію до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава.
5
Посла́ же Ісаа́къ Іа́кова: и отъи́де въ Месопота́мію къ Лава́ну сы́ну Ваѳуи́ла Си́ріна, къ бра́ту же Реве́кки ма́тере Іа́ковли и Иса́вли.
6
Ісав побачив, що Ісаак благословив Якова і благословляючи послав його в Месопотамію, взяти собі дружину звідти, і заповів йому, сказавши: не бери дружини з дочок ханаанських;
6
Ви́дѣ же Иса́въ, я́ко благослови́ Ісаа́къ Іа́кова и посла́ въ Месопота́мію Си́рскую поя́ти отту́ду себѣ́ жену́, єгда́ благослови́ єго́ и заповѣ́да єму́, глаго́ля: да не по́ймеши жены́ от дще́рей Ханане́йскихъ.
7
і що Яків послухав батька свого і матері своєї і пішов у Месопотамію.
7
И послу́ша Іа́ковъ отца́ и ма́тере своєя́, и отъи́де въ Месопота́мію Си́рскую.
8
І побачив Ісав, що дочки ханаанські неугодні Ісааку, батькові його;
і пішов Ісав до Ізмаїла і взяв собі дружину Махалафу, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Наваїофову, зверх інших дружин своїх.
9
отъи́де Иса́въ ко Ісма́илу и взя́ Маєле́ѳу дще́рь Ісма́ила сы́на Авраа́мля, сестру́ Навео́ѳову, жену́ къ жена́мъ свои́мъ.
10
Яків же вийшов із Вирсавії і пішов у Харан,
10
И отъи́де Іа́ковъ от кла́дязя Кля́твеннаго и и́де въ Харра́нъ,
11
і прийшов на одне місце, і залишився там ночувати, тому що зайшло сонце. І взяв один із каменів того місця, і поклав собі під голову, і ліг на тому місці.
11
и обрѣ́те мѣ́сто и у́спе та́мо, за́йде бо со́лнце: и взя́ от ка́менія мѣ́ста [того́] и положи́ въ возгла́віє себѣ́, и спа́ на мѣ́стѣ о́нѣмъ.
12
І побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній.
12
И со́нъ ви́дѣ: и се́, лѣ́ствица утвержде́на на земли́, єя́же глава́ досяза́ше до небесе́, и А́нгели Бо́жіи восхожда́ху и низхожда́ху по не́й:
13
І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака; [не бійся]. Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі і твоєму потомству;
13
Госпо́дь же утвержда́шеся на не́й и рече́: А́зъ є́смь Бо́гъ Авраа́ма отца́ твоєго́ и Бо́гъ Ісаа́ка, не бо́йся: земля́, идѣ́же ты́ спи́ши на не́й, тебѣ́ да́мъ ю́ и сѣ́мени твоєму́:
14
і буде потомство твоє — як пісок земний; і поширишся ти до моря і на схід, і на північ, і на південь, і благословляться у тобі й у твоєму потомстві всі племена земні;
14
и бу́детъ сѣ́мя твоє́ я́ко песо́къ земны́й, и распространи́тся на мо́ре, и Лі́ву, и сѣ́веръ, и на восто́ки: и благословя́тся о тебѣ́ вся́ колѣ́на земна́я и о сѣ́мени твоє́мъ:
15
і ось, Я з тобою, і збережу тебе всюди, куди ти не підеш; і поверну тебе в цю землю, бо Я не залишу тебе, доки не виконаю того, що Я сказав тобі.
15
и се́, А́зъ є́смь съ тобо́ю, сохраня́яй тя́ на вся́комъ пути́, а́може а́ще по́йдеши, и возвращу́ тя въ зе́млю сію́: я́ко не и́мамъ тебе́ оста́вити, до́ндеже сотвори́ти ми́ вся́, єли́ка глаго́лахъ тебѣ́.
16
Яків прокинувся від сну свого і сказав: істинно Господь присутній на цьому місці; а я не знав!
16
И воста́ Іа́ковъ от сна́ своєго́ и рече́: я́ко є́сть Госпо́дь на мѣ́стѣ се́мъ, а́зъ же не вѣ́дѣхъ.
17
І убоявся він і сказав: яке страшне це місце! це не що інше, як дім Божий, це врата небесні.
17
И убоя́ся и рече́: я́ко стра́шно мѣ́сто сіє́: нѣ́сть сіє́, но до́мъ Бо́жій, и сія́ врата́ небе́сная.
18
І встав Яків рано-вранці, і взяв камінь, який поклав собі під голову, і поставив його пам’ятником, і полив єлей на верхівку його.
18
И воста́ Іа́ковъ зау́тра, и взя́ ка́мень, єго́же положи́ та́мо въ возгла́віє себѣ́: и поста́ви єго́ въ сто́лпъ, и возлія́ єле́й верху́ єго́.
19
І нарік [Яків] ім’я місцю тому: Вефиль*, а раніше ім’я того міста було: Луз.
19
И прозва́ Іа́ковъ и́мя мѣ́сту тому́ До́мъ Бо́жій: Уламлу́зъ же бѣ́ и́мя гра́ду пе́рвѣє.
20
І дав Яків обітницю, сказавши: якщо [Господь] Бог буде зі мною і збереже мене в путі цій, у яку я йду, і дасть мені хліб їсти й одяг одягнутися,
20
И положи́ Іа́ковъ обѣ́тъ, глаго́ля: а́ще бу́детъ Госпо́дь Бо́гъ со мно́ю и сохрани́тъ мя́ на пути́ се́мъ, въ о́ньже а́зъ иду́, и да́стъ ми́ хлѣ́бъ я́сти, и ри́зы облещи́ся,
21
і я у мирі повернусь у дім батька мого, і буде Господь моїм Богом, —
21
и возврати́тъ мя́ здра́ва въ до́мъ отца́ моєго́, и бу́детъ Госпо́дь мнѣ́ въ Бо́га:
22
то цей камінь, який я поставив пам’ятником, буде [у мене] домом Божим; і з усього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину.
22
и ка́мень се́й, єго́же поста́вихъ въ сто́лпъ, бу́детъ ми́ до́мъ Бо́жій, и от всѣ́хъ, я́же ми́ да́си, десяти́ну одеся́тствую та́ Тебѣ́.
Глава 29
1
І встав Яків і пішов у землю синів сходу [до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава].
1
И воста́въ Іа́ковъ на но́зѣ, и́де въ зе́млю восто́чную къ Лава́ну сы́ну Ваѳуи́ла Си́ріна, бра́ту же Реве́кки ма́тере Іа́ковли и Иса́вли.
2
І побачив: ось, на полі колодязь, і там три отари дрібної худоби, що лежала біля нього, тому що із того колодязя напували отари. Над отвором колодязя був великий камінь.
2
Узрѣ́ же, и се́, кла́дязь на по́ли: и бя́ху та́мо три́ ста́да ове́цъ, почива́юще при не́мъ: от того́ бо кла́дязя напая́хуся стада́. Ка́мень же ве́лій бя́ше надъ у́стіємъ кла́дязя.
3
Коли збиралися туди всі отари, відвалювали камінь від отвору колодязя і напували овець; потім знову клали камінь на своє місце, на отвір колодязя.
3
И собира́хуся та́мо вся́ стада́: и отваля́ху ка́мень от у́стія кла́дязя и напая́ху о́вцы: и па́ки полага́ху ка́мень на у́стіи кла́дязя на мѣ́стѣ своє́мъ.
4
Яків сказав їм [пастухам]: брати мої! звідки ви? Вони сказали: ми з Харрана.
4
Рече́ же и́мъ Іа́ковъ: бра́тія, отку́ду єсте́ вы́? Они́ же рѣ́ша: от Харра́на єсмы́.
5
Він сказав їм: чи знаєте ви Лавана, сина Нахорового? Вони сказали: знаємо.
5
Рече́ же и́мъ: зна́єте ли Лава́на сы́на Нахо́рова? Они́ же рѣ́ша: зна́ємъ.
6
Він ще сказав їм: чи здоровий він? Вони сказали: здоровий; і ось, Рахиль, дочка його, йде з вівцями.
6
Рече́ же и́мъ: здра́вствуєтъ ли? Они́ же рѣ́ша: здра́вствуєтъ. И се́, Рахи́ль дщи́ єго́ идя́ше со овца́ми.
7
І сказав [Яків]: ось, день ще довгий; не час збирати худобу; напоїть овець і йдіть, пасіть.
7
И рече́ Іа́ковъ: єще́ є́сть дне́ мно́го, не у́ ча́съ собира́ти скота́: напои́вше о́вцы, ше́дше паси́те.
8
Вони сказали: не можемо, поки не зберуться всі отари, і не відвалять каменя від отвору колодязя; тоді будемо ми поїти овець.
8
Они́ же рѣ́ша: не мо́жемъ, до́ндеже соберу́тся вси́ пастуси́ и отваля́тъ ка́мень от у́стія кла́дязя, и напои́мъ о́вцы.
9
Ще він говорив з ними, як прийшла Рахиль [дочка Лавана] з дрібною худобою батька свого, бо вона пасла [дрібну худобу батька свого].
9
Єще́ єму́ глаго́лющу къ ни́мъ, и се́, Рахи́ль дщи́ Лава́ня грядя́ше со овца́ми отца́ своєго́: она́ бо пася́ше о́вцы отца́ своєго́.
10
Коли Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків, відвалив камінь від отвору колодязя і напоїв овець Лавана, брата матері своєї.
10
Бы́сть же я́ко узрѣ́ Іа́ковъ Рахи́ль дще́рь Лава́на бра́та ма́тере своєя́ и о́вцы Лава́на бра́та ма́тере своєя́, и приступи́въ Іа́ковъ отвали́ ка́мень от у́стія кла́дязя:
11
І поцілував Яків Рахиль і підніс голос свій і заплакав.
11
и напои́ о́вцы Лава́на бра́та ма́тере своєя́, и цѣлова́ Іа́ковъ Рахи́ль, и возопи́въ гла́сомъ свои́мъ, воспла́кася:
12
І сказав Яків Рахилі, що він родич батька її і що він син Ревекки. А вона побігла і сказала батьку своєму [все це].
12
и повѣ́да Рахи́ли, я́ко бра́тъ отца́ єя́ є́сть и я́ко сы́нъ Реве́ккинъ є́сть. И те́кши повѣ́да отцу́ своєму́ по словесе́мъ си́мъ.
13
Лаван, почувши про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його і поцілував його, і ввів його в дім свій; і він розповів Лавану про все це.
13
Бы́сть же я́ко услы́ша Лава́нъ и́мя Іа́кова сы́на сестры́ своєя́, тече́ во срѣ́теніє єму́ и объе́мь єго́ лобза́, и введе́ єго́ въ до́мъ сво́й. И повѣ́да Лава́ну вся́ словеса́ сія́.
14
Лаван же сказав йому: дійсно ти кость моя і плоть моя. І жив у нього Яків цілий місяць.
14
И рече́ єму́ Лава́нъ: от косте́й мои́хъ и от пло́ти моєя́ єси́ ты́. И бѣ́ съ ни́мъ мѣ́сяцъ дні́й.
15
І Лаван сказав Якову: невже ти задарма будеш служити мені, тому що ти родич? скажи мені, що заплатити тобі?
15
Рече́ же Лава́нъ Іа́кову: поне́же бра́тъ мо́й єси́ ты́, да не порабо́таєши мнѣ́ ту́не: повѣ́ждь ми́, что́ мзда́ твоя́ є́сть?
16
У Лавана ж було дві дочки; ім’я старшої: Лія; ім’я молодшої: Рахиль.
16
У Лава́на же бѣ́стѣ двѣ́ дще́ри: и́мя старѣ́йшей Лі́а, и́мя же юнѣ́йшей Рахи́ль.
17
Лія була слабка на очі, а Рахиль була красива станом і красива лицем.
17
О́чи же Лі́ины болѣ́зненны: Рахи́ль же бѣ́ добра́ ви́домъ и красна́ взо́ромъ зѣло́.
18
Яків полюбив Рахиль і сказав: я буду служити тобі сім років за Рахиль, молодшу дочку твою.
18
Возлюби́ же Іа́ковъ Рахи́ль. И рече́: порабо́таю тебѣ́ се́дмь лѣ́тъ за Рахи́ль дще́рь твою́ ме́ншую.
19
Лаван сказав [йому]: краще віддати мені її за тебе, ніж віддати її за іншого кого; живи в мене.
19
Рече́ же єму́ Лава́нъ: лу́чше ми́ тебѣ́ да́ти ю́, не́жели ино́му отда́ти му́жеви: со мно́ю живи́.
20
І служив Яків за Рахиль сім років; і вони видалися йому за кілька днів, тому що він любив її.
20
И рабо́та Іа́ковъ за Рахи́ль се́дмь лѣ́тъ: и бы́ша предъ ни́мъ я́ко ма́лы дни́, зане́же любя́ше ю́.
21
І сказав Яків Лавану: дай дружину мою, тому що мені вже виповнився час, щоб увійти до неї.
21
Рече́ же Іа́ковъ Лава́ну: да́ждь ми́ жену́ мою́, поне́же соверши́шася дні́є, да вни́ду къ не́й.
22
Лаван скликав усіх людей того міста і зробив вечерю.
22
Собра́ же Лава́нъ вся́ му́жы мѣ́ста того́, и сотвори́ бра́къ.
23
Увечері ж узяв [Лаван] дочку свою Лію і ввів її до нього; і ввійшов до неї [Яків].
23
И бы́сть ве́черъ, и поє́мь Лава́нъ Лі́ю дще́рь свою́, введе́ ко Іа́кову: и вни́де къ не́й Іа́ковъ.
24
І дав Лаван служницю свою Зелфу у служниці дочці своїй Лії.
Вранці ж виявилося, що це Лія. І [Яков] сказав Лавану: що це зробив ти зі мною? чи не за Рахиль я служив у тебе? навіщо ти обманув мене?
25
Бы́сть же зау́тра, и се́, бя́ше Лі́а, и рече́ Іа́ковъ Лава́ну: что́ сіє́ сотвори́лъ ми́ єси́? Не Рахи́ли ли ра́ди рабо́тахъ у тебе́? Вску́ю же оби́дѣлъ мя́ єси́?
26
Лаван сказав: у нашому місці так не роблять, щоб молодшу видати раніше за старшу;
[Яків] увійшов і до Рахилі, і любив Рахиль більше, ніж Лію; і служив у нього ще сім років інших.
30
И вни́де [Іа́ковъ] къ Рахи́ли: возлюби́ же Рахи́ль па́че, не́же Лі́ю: и рабо́та єму́ се́дмь лѣ́тъ другі́я.
31
Господь [Бог] побачив, що Лія була нелюбою, і відкрив утробу її, а Рахиль була неплідна.
31
Ви́дѣвъ же Госпо́дь Бо́гъ, я́ко ненави́дима бя́ше Лі́а, отве́рзе ложесна́ єя́: Рахи́ль же бя́ше непло́ды.
32
Лія зачала і народила [Якову] сина, і нарекла йому ім’я: Рувим, тому що сказала вона: Господь споглянув на моє нещастя [і дав мені сина], бо тепер буде любити мене чоловік мій.
32
И зача́тъ Лі́а и роди́ сы́на Іа́кову: нарече́ же и́мя єму́ Руви́мъ, глаго́ля: я́ко призрѣ́ Госпо́дь на моє́ смире́ніє и даде́ ми сы́на: ны́нѣ у́бо возлю́битъ мя́ му́жъ мо́й.
33
І зачала [Лія] знову і народила [Якову другого] сина, і сказала: Господь почув, що я нелюба, і дав мені і цього. І нарекла йому ім’я: Симеон.
33
И зача́тъ па́ки Лі́а и роди́ сы́на втора́го Іа́кову и рече́: зане́ услы́ша Госпо́дь, я́ко ненави́дима є́смь, и придаде́ ми и сего́. И нарече́ и́мя єму́ Симео́нъ.
34
І зачала ще і народила сина, і сказала: тепер-то прилучиться до мене чоловік мій, тому що я народила йому трьох синів. Від цього наречено йому ім’я: Левій.
34
И зача́тъ єще́ и роди́ сы́на и рече́: въ ны́нѣшнеє вре́мя у мене́ бу́детъ му́жъ мо́й, роди́хъ бо єму́ три́ сы́ны. Сего́ ра́ди нарече́ и́мя єму́ Леві́й.
35
І ще зачала і народила сина, і сказала: тепер-то я звеличу Господа. Тому нарекла йому ім’я Іуда. І перестала народжувати.
35
И заче́нши єще́ роди́ сы́на и рече́: ны́нѣ єще́ сіє́ исповѣ́мъ Го́споду. Сего́ ра́ди нарече́ и́мя єму́ Іу́да, и преста́ ражда́ти.
Глава 30
1
І побачила Рахиль, що вона не народжує дітей Якову, і позаздрила Рахиль сестрі своїй, і сказала Якову: дай мені дітей, а якщо не так, я вмираю.
1
Ви́дѣвши же Рахи́ль, я́ко не роди́ Іа́кову, и поревнова́ Рахи́ль сестрѣ́ своє́й и рече́ Іа́кову: да́ждь ми́ ча́да: а́ще же ни́, умру́ а́зъ.
2
Яків розгнівався на Рахиль і сказав [їй]: хіба я Бог, Який не дав тобі плоду утроби?
2
Разгнѣ́вався же Іа́ковъ на Рахи́ль, рече́ є́й: єда́ вмѣ́сто Бо́га а́зъ є́смь, И́же лиши́ тя плода́ утро́бнаго?
3
Вона сказала: ось служниця моя Валла; увійди до неї; нехай вона народить на коліна мої, щоб і я мала дітей від неї.
3
Рече́ же Рахи́ль Іа́кову: се́, раба́ моя́ Ва́лла: вни́ди къ не́й, и да роди́тъ на колѣ́нахъ мои́хъ, и ча́до сотворю́ и а́зъ от нея́.
4
І дала вона Валлу, служницю свою, за дружину йому; і ввійшов до неї Яків.
4
И даде́ єму́ Ва́ллу рабу́ свою́ єму́ въ жену́: и вни́де къ не́й Іа́ковъ.
5
Валла [служниця Рахилина] зачала і народила Якову сина.
5
И зача́ Ва́лла раба́ Рахи́лина и роди́ Іа́кову сы́на.
6
І сказала Рахиль: розсудив мене Бог, і почув голос мій, і дав мені сина. Тому нарекла йому ім’я: Дан.
6
И рече́ Рахи́ль: суди́ ми Бо́гъ и послу́ша гла́са моєго́, и даде́ ми сы́на. Сего́ ра́ди прозва́ и́мя єму́ Да́нъ.
7
І ще зачала і народила Валла, служниця Рахилина, другого сина Якову.
7
И зача́тъ єще́ Ва́лла раба́ Рахи́лина и роди́ сы́на втора́го Іа́кову.
8
І сказала Рахиль: боротьбою сильною боролась я із сестрою моєю і перемогла. І нарекла йому ім’я: Неффалим.
8
И рече́ Рахи́ль: подъя́ мя Бо́гъ, и сравни́хся съ сестро́ю моє́ю, и возмого́хъ. И прозва́ и́мя єго́ Нефѳалі́мъ.
9
Лія побачила, що перестала народжувати, і взяла служницю свою Зелфу, і дала її Якову за дружину, [і він увійшов до неї].
9
Ви́дѣ же Лі́а, я́ко преста́ ражда́ти, и взя́ Зе́лфу рабу́ свою́ и даде́ ю́ Іа́кову въ жену́: и вни́де къ не́й.
10
І Зелфа, служниця Ліїна, [зачала і] народила Якову сина.
10
И зача́тъ Зе́лфа раба́ Лі́ина и роди́ Іа́кову сы́на.
11
І сказала Лія: додалося. І нарекла йому ім’я: Гад.
11
И рече́ Лі́а: бла́го мнѣ́ случи́ся. И нарече́ и́мя єму́ Га́дъ.
12
І [ще зачала] Зелфа, служниця Лії, [і] народила іншого сина Якову.
12
И зача́тъ єще́ Зе́лфа раба́ Лі́ина и роди́ Іа́кову сы́на втора́го.
13
І сказала Лія: до блага мого, тому що блаженною будуть називати мене жінки. І нарекла йому ім’я: Асир.
13
И рече́ Лі́а: блаже́на а́зъ, я́ко ублажа́тъ мя́ жены́. И прозва́ и́мя єму́ Аси́ръ.
14
Рувим пішов під час жнив пшениці, і знайшов мандрагорові яблука в полі, і приніс їх Лії, матері своїй. І Рахиль сказала Лії [сестрі своїй]: дай мені мандрагорів сина твого.
14
И́де же Руви́мъ въ де́нь жа́твы пшени́цы и обрѣ́те я́блока мандраго́рова на по́ли, и принесе́ я́ къ Лі́и ма́тери своє́й. Рече́ же Рахи́ль къ Лі́и сестрѣ́ своє́й: да́ждь ми́ от мандраго́ровъ сы́на твоєго́.
15
Але [Лія] сказала їй: невже мало тобі заволодіти чоловіком моїм, що ти домагаєшся і мандрагорів сина мого? Рахиль сказала: так нехай він ляже з тобою в цю ніч, за мандрагори сина твого.
15
Рече́ же Лі́а: не дово́лно ли тебѣ́, я́ко взяла́ єси́ му́жа моєго́? Єда́ и мандраго́ры сы́на моєго́ во́змеши? Рече́ же Рахи́ль: не та́ко: да бу́детъ сея́ но́щи съ тобо́ю за мандраго́ры сы́на твоєго́.
16
Яків прийшов з поля ввечері, і Лія вийшла йому назустріч і сказала: увійди до мене [сьогодні], тому що я купила тебе за мандрагори сина мого. І ліг він з нею в ту ніч.
16
Пріи́де же Іа́ковъ съ по́ля въ ве́черъ, и изы́де Лі́а во срѣ́теніє єму́ и рече́: ко мнѣ́ вни́деши дне́сь: ная́ла бо тя́ є́смь за мандраго́ры сы́на моєго́. И бы́сть съ не́ю тоя́ но́щи.
17
І почув Бог Лію, і вона зачала і народила Якову п’ятого сина.
17
И послу́ша Бо́гъ Лі́ю, и заче́нши роди́ Іа́кову сы́на пя́таго.
18
І сказала Лія: Бог дав відплату мені за те, що я віддала служницю мою чоловікові моєму. І нарекла йому ім’я: Іссахар [що значить відплата].
18
И рече́ Лі́а: даде́ ми Бо́гъ мзду́ мою́, зане́ да́хъ рабу́ мою́ му́жу моєму́. И прозва́ и́мя єму́ Іссаха́ръ, є́же є́сть мзда́.
19
І ще зачала Лія і народила Якову шостого сина.
19
И зача́тъ єще́ Лі́а и роди́ сы́на шеста́го Іа́кову.
20
І сказала Лія: Бог дав мені прекрасний дарунок; тепер буде жити в мене чоловік мій, тому що я народила йому шість синів. І нарекла йому ім’я: Завулон.
20
И рече́ Лі́а: дарова́ ми Бо́гъ да́ръ до́бръ въ ны́нѣшнеє вре́мя: возлю́битъ мя́ му́жъ мо́й: роди́хъ бо єму́ ше́сть сыно́въ. И прозва́ и́мя єму́ Завуло́нъ.
21
Потім народила дочку і нарекла їй ім’я: Діна.
21
И посе́мъ роди́ дще́рь, и прозва́ и́мя є́й Ді́на.
22
І згадав Бог про Рахиль, і почув її Бог, і відкрив утробу її.
22
Помяну́ же Бо́гъ Рахи́ль, и услы́ша ю́ Бо́гъ, и отве́рзе утро́бу єя́:
23
Вона зачала і народила [Якову] сина, і сказала [Рахиль]: зняв Бог ганьбу мою.
23
и заче́нши, роди́ Іа́кову сы́на. И рече́ Рахи́ль: отъя́ Бо́гъ укори́зну мою́.
24
І нарекла йому ім’я: Йосиф, сказавши: Господь дасть мені і другого сина.
24
И нарече́ и́мя єму́ Іо́сифъ, глаго́лющи: да прида́стъ ми́ Бо́гъ сы́на друга́го.
25
Після того, як Рахиль народила Йосифа, Яків сказав Лавану: відпусти мене, і піду я у своє місце, й у свою землю;
25
Бы́сть же я́ко роди́ Рахи́ль Іо́сифа, рече́ Іа́ковъ Лава́ну: отпусти́ мя, да иду́ на мѣ́сто моє́ и въ зе́млю мою́:
26
віддай [мені] дружин моїх і дітей моїх, за яких я служив тобі, і я піду, бо ти знаєш службу мою, яку я служив тобі.
26
отда́ждь ми́ жены́ моя́ и дѣ́ти моя́, и́хже ра́ди рабо́тахъ тебѣ́, да отиду́: ты́ бо вѣ́си рабо́ту, ю́же рабо́тахъ ти́.
27
І сказав йому Лаван: о, якби я знайшов благовоління перед очима твоїми! я помічаю, що за тебе Господь благословив мене.
І сказав: признач собі нагороду від мене, і я дам [тобі].
28
раздѣли́ мзду́ свою́ у мене́, и да́мъ ти́.
29
І сказав йому [Яків]: ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя при мені;
29
Рече́ же Іа́ковъ: ты́ вѣ́си, я́же рабо́тахъ тебѣ́, и коли́ко бѣ́ скота́ твоєго́ у мене́:
30
бо мало було у тебе до мене, а стало багато; Господь благословив тебе з приходом моїм; коли ж я буду працювати для свого дому?
30
ма́ло бо бѣ́ єли́ко твоєго́ у мене́ и возрасте́ во мно́жество: и благослови́ тя Госпо́дь прише́ствіємъ мои́мъ: ны́нѣ у́бо когда́ сотворю́ и а́зъ себѣ́ до́мъ?
31
І сказав [йому Лаван]: що дати тобі? Яків сказав [йому]: не давай мені нічого. Якщо тільки зробиш мені, що я скажу, то я знову буду пасти і стерегти овець твоїх.
31
И рече́ къ нему́ Лава́нъ: что́ ти да́мъ? Рече́ же єму́ Іа́ковъ: не да́си ми́ ничто́же: а́ще сотвори́ши ми́ глаго́лъ се́й, па́ки пасти́ и́мамъ о́вцы твоя́, и сохраню́:
32
Я пройду сьогодні через усю отару овець твоїх; відокрем з нього всяку худобу з цятками і з плямами, усяку тварину чорну із овець, також із плямами і з цятками з кіз. Така худоба буде нагородою мені [і буде моєю].
32
объиди́ вся́ о́вцы твоя́ ны́нѣ и разлучи́ отту́ду вся́кую о́вцу пеле́сую во овца́хъ, и вся́ку бѣлова́тую и пе́струю въ коза́хъ, бу́детъ ми́ мзда́ [и бу́детъ моє́]:
33
І буде говорити за мене перед тобою справедливість моя в наступний час, коли прийдеш подивитися нагороду мою. Усяка коза не з цятками і не з плямами, і з овець не чорна, крадене це в мене.
33
и послу́шаєтъ мене́ пра́вда моя́ во у́трешній де́нь, я́ко є́сть мзда́ моя́ предъ тобо́ю: все́ є́же а́ще не бу́детъ пестро́ и бѣлова́тоє въ коза́хъ, и пеле́со во овца́хъ, за укра́деноє бу́детъ мно́ю.
34
Лаван сказав [йому]: добре, нехай буде за твоїм словом.
34
Рече́ же єму́ Лава́нъ: бу́ди по словеси́ твоєму́.
35
І відокремив у той день козлів строкатих і з плямами, і всіх кіз із цятками і з плямами, усіх, на яких було трохи білого, і всіх чорних овець, і віддав у руки синам своїм;
35
И разлучи́ въ то́й де́нь козлы́ пе́стрыя и бѣлова́тыя, и вся́ ко́зы пе́стрыя и бѣлова́тыя, и все́ є́же бѣ́ пеле́со во овца́хъ, и все́ є́же бя́ше бѣ́лоє въ ни́хъ: и даде́ въ ру́цѣ сыно́мъ свои́мъ:
36
і призначив відстань між собою і між Яковом на три дні путі. Яків же пас іншу дрібну худобу Лаванову.
36
и разста́ви путе́мъ тре́хъ дні́й, и между́ и́ми и между́ Іа́ковомъ: Іа́ковъ же пася́ше о́вцы Лава́новы оста́вшыяся.
37
І взяв Яків свіже пруття із тополі, мигдалю та явора, і повирізував на ньому [Яків] білі смуги, знявши до білизни кору, що на прутті,
37
Взя́ же Іа́ковъ себѣ́ же́злъ стиракі́новъ зеле́ный, и орѣ́ховъ, и я́воровый: и острога́ я́ Іа́ковъ пестре́ніємъ бѣ́лымъ, сострога́я кору́: явля́шеся же на жезла́хъ бѣ́лоє, є́же острога́, пестро́.
38
і поклав пруття з нарізкою перед худобою у водопійних коритах, куди худоба приходила пити, і де, приходячи пити, зачинала перед пруттям.
38
И положи́ жезлы́, я́же острога́, въ пои́лныхъ коры́тѣхъ воды́: да єгда́ пріи́дутъ о́вцы пи́ти, предъ жезлы́ прише́дшымъ и́мъ пи́ти, зачну́тъ о́вцы по жезло́мъ:
39
І зачинала худоба перед пруттям, і народжувалася худоба строката, і з цятками, і з плямами.
39
и зачина́ху о́вцы по жезло́мъ, и ражда́ху о́вцы бѣлова́тыя и пе́стрыя и пепелови́дныя пе́стрыя.
40
І відокремлював Яків ягнят і ставив худобу лицем до строкатої і всієї чорної худоби Лаванової; і тримав свої отари окремо і не ставив їх разом з худобою Лавана.
40
А́гницы же разлучи́ Іа́ковъ и поста́ви пря́мо овца́мъ овна́ бѣлова́таго, и вся́коє пе́строє во а́гнцахъ: и разлучи́ себѣ́ стада́ по себѣ́, и не смѣси́ си́хъ со овца́ми Лава́новыми.
41
Кожного разу, коли зачинала худоба міцна, Яків клав пруття в коритах перед очима худоби, щоб вона зачинала перед пруттям.
41
Бы́сть же во вре́мя, въ не́же зачина́ху о́вцы во чре́вѣ пріє́млющя, положи́ Іа́ковъ жезлы́ предъ овца́ми въ коры́тѣхъ, є́же зачина́ти и́мъ по жезло́мъ:
42
А коли зачинала худоба слабка, тоді він не клав. І діставалася слабка худоба Лавану, а міцна Якову.
42
єгда́ же ражда́ху о́вцы, не полага́ше: бы́ша же неназнамена́ныя Лава́новы, а знамена́ныя Іа́ковли.
43
І стала ця людина дуже, дуже багатою, і було в нього безліч дрібної худоби [і великої худоби], і рабинь, і рабів, і верблюдів, і ослів.
43
И разбогатѣ́ человѣ́къ зѣло́ зѣло́: и бы́ша єму́ ско́ти мно́зи, и воло́ве, и раби́, и рабы́ни, и велблю́ды, и ослы́.
Глава 31
1
І почув [Яків] слова синів Лаванових, які говорили: Яків заволодів усім, що було у батька нашого, і з маєтку батька нашого склав усе багатство це.
1
Слы́ша же Іа́ковъ словеса́ сыно́въ Лава́новыхъ, глаго́лющихъ: взя́ Іа́ковъ вся́ я́же отца́ на́шего, и от су́щихъ отца́ на́шего сотвори́ всю́ сла́ву сію́.
2
І побачив Яків обличчя Лавана, і ось, воно не таке до нього, як було вчора і третього дня.
2
И ви́дѣ Іа́ковъ лице́ Лава́не, и се́ не бя́ше къ нему́, я́ко вчера́ и тре́тіяго дне́.
3
І сказав Господь Якову: повернися в землю батьків твоїх і на батьківщину твою; і Я буду з тобою.
3
Рече́ же Госпо́дь ко Іа́кову: возврати́ся въ зе́млю отца́ твоєго́ и въ ро́дъ тво́й, и бу́ду съ тобо́ю.
4
І послав Яків, і покликав Рахиль і Лію в поле, до отари дрібної своєї худоби,
4
Посла́въ же Іа́ковъ, призва́ Лі́ю и Рахи́ль на по́ле, идѣ́же бя́ху стада́,
5
і сказав їм: я бачу обличчя батька вашого, що воно до мене не таке, яким було вчора і третього дня; але Бог батька мого був зі мною;
5
и рече́ и́мъ: ви́жду а́зъ лице́ отца́ ва́шего, я́ко нѣ́сть ко мнѣ́, я́коже вчера́ и тре́тіяго дне́: Бо́гъ же отца́ моєго́ бѣ́ со мно́ю:
6
ви самі знаєте, що я всіма силами служив батьку вашому,
а батько ваш обманював мене і разів десять переміняв нагороду мою; але Бог не попустив йому зробити мені зло.
7
оте́цъ же ва́шъ оби́дѣ мя́ и измѣни́ мзду́ мою́ десяти́ а́гнцевъ, но не даде́ єму́ Бо́гъ зла́ сотвори́ти мнѣ́.
8
Коли сказав він, що худоба з цятками буде тобі в нагороду, то худоба вся народжувалася з цятками. А коли він сказав: строкаті будуть тобі в нагороду, то вся худоба народжувала строкатих.
8
А́ще си́це рече́тъ: пе́стрыя, бу́детъ твоя́ мзда́: и родя́тся вся́ о́вцы пе́стрыя. А́ще же рече́тъ: бѣ́лыя, бу́детъ твоя́ мзда́: и родя́тся вся́ о́вцы бѣ́лыя.
9
І відібрав Бог [усю] худобу у батька вашого і дав [її] мені.
9
И отъя́ Бо́гъ вся́ скоты́ отца́ ва́шего и даде́ я́ мнѣ́.
10
Одного разу в такий час, коли худоба зачинає, я глянув і побачив уві сні, і ось козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і плямами.
10
И бы́сть єгда́ зачина́ху о́вцы во чре́вѣ пріє́млющя, и ви́дѣхъ очи́ма мои́ма во снѣ́: и се́, козлы́ и овны́ восходя́ще бя́ху на о́вцы и ко́зы, бѣлова́тыя и пе́стрыя и пепелови́дныя пе́стрыя.
11
Ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: ось я.
11
И рече́ ми А́нгелъ Бо́жій во снѣ́: Іа́кове. А́зъ же рѣ́хъ: что́ єсть?
12
Він сказав: зведи очі твої і подивися: усі козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і з плямами, бо Я бачу все, що Лаван робить з тобою;
12
И рече́: воззри́ очи́ма твои́ма и ви́ждь козлы́ и овны́ восходя́щыя на о́вцы и ко́зы, бѣ́лыя и пе́стрыя и пепелови́дныя пе́стрыя: ви́дѣхъ бо, єли́ка тебѣ́ Лава́нъ твори́тъ:
13
Я Бог [Який явився тобі] у Вефилі, де ти возлив єлей на пам’ятник і де ти дав Мені обітницю; тепер встань, вийди з землі цієї і повернися в землю батьківщини твоєї [і Я буду з тобою].
13
А́зъ є́смь Бо́гъ яви́выйся тебѣ́ на Мѣ́стѣ Бо́жіи, идѣ́же пома́залъ Ми́ єси́ та́мо сто́лпъ, и обѣтова́лъ Ми́ єси́ та́мо обѣ́тъ: ны́нѣ у́бо воста́ни и изы́ди от земли́ сея́, и иди́ въ зе́млю рожде́нія твоєго́, и бу́ду съ тобо́ю.
14
Рахиль і Лія сказали йому у відповідь: чи є ще нам частка і спадщина в домі батька нашого?
14
И отвѣща́вши Рахи́ль и Лі́а, реко́стѣ єму́: єда́ є́сть на́мъ єще́ ча́сть или́ наслѣ́діє въ дому́ отца́ на́шего?
15
чи не за чужих він нас вважає? бо він продав нас і з’їв навіть срібло наше;
15
Не я́ко ли чужы́я вмѣни́хомся єму́? Продаде́ бо на́съ и снѣде́ снѣ́дію сребро́ на́ше:
16
тому все [маєток і] багатство, що Бог відібрав у батька нашого, є наше і дітей наших; отже, роби все, що Бог сказав тобі.
16
все́ бога́тство и сла́ва, ю́же отъя́ Бо́гъ от отца́ на́шего, на́мъ бу́детъ и ча́домъ на́шымъ: ны́нѣ у́бо, єли́ка тебѣ́ рече́ Бо́гъ, твори́.
17
І встав Яків, і посадив дітей своїх і дружин своїх на верблюдів,
17
Воста́въ же Іа́ковъ, взя́ жены́ своя́ и дѣ́ти своя́ на велблю́ды,
18
і взяв із собою всю худобу свою і все багатство своє, яке надбав, худобу власну його, яку він придбав у Месопотамії, [і все своє,] щоб іти до Ісаака, батька свого, в землю Ханаанську.
18
и забра́ вся́ имѣ́нія своя́ и вся́ стяжа́нія, я́же притяжа́ въ Месопота́міи, и вся́ своя́, є́же отити́ ко Ісаа́ку отцу́ своєму́ въ зе́млю Ханаа́нскую.
19
І коли Лаван пішов стригти худобу свою, то Рахиль викрала ідолів, що були у батька її.
19
Лава́нъ же отъи́де острищи́ о́вцы своя́: укра́де же Рахи́ль і́долы отца́ своєго́.
20
Яків же украв серце у Лавана арамеянина, тому що не сповістив його, що відходить.
20
Утаи́ же Іа́ковъ от Лава́на Си́ріна, не повѣ́дати єму́, я́ко ухо́дитъ,
21
І пішов з усім, що у нього було; і, вставши, перейшов ріку і попрямував до гори Галаад.
21
и отбѣже́ са́мъ, и вся́ я́же єго́, и пре́йде рѣку́, и взы́де на гору́ Галаа́дъ.
22
На третій день сказали Лавану [арамеянину], що Яків пішов.
22
Повѣ́дася же Лава́ну Си́ріну въ тре́тій де́нь, я́ко бѣжа́ Іа́ковъ:
23
Тоді він взяв із собою [синів і] родичів своїх, і гнався за ним сім днів, і наздогнав його на горі Галаад.
23
и пои́мъ сы́ны и бра́тію свою́ съ собо́ю, гна́ вслѣ́дъ єго́ путе́мъ се́дмь дні́й: и дости́же єго́ на горѣ́ Галаа́дъ.
24
І прийшов Бог до Лавана арамеянина вночі уві сні і сказав йому: бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого.
24
Пріи́де же Бо́гъ къ Лава́ну Си́ріну но́щію во снѣ́ и рече́ єму́: блюди́ себе́, да не когда́ возглаго́леши ко Іа́кову зла́.
25
І наздогнав Лаван Якова; Яків же поставив намет свій на горі, і Лаван з родичами своїми поставив на горі Галаад.
25
И пости́же Лава́нъ Іа́кова: Іа́ковъ же поста́ви ку́щу свою́ на горѣ́: Лава́нъ же разста́ви бра́тію свою́ на горѣ́ Галаа́дъ.
26
І сказав Лаван Якову: що ти зробив? для чого ти обманув мене, і повів дочок моїх, як полонених зброєю?
26
Рече́ же Лава́нъ Іа́кову: что́ сотвори́лъ єси́? Вску́ю та́йно уше́лъ єси́ и окра́лъ єси́ мя́, и отве́лъ дще́ри моя́, я́ко плѣ́нницы ору́жіємъ?
27
навіщо ти втік таємно, і сховався від мене, і не сказав мені? я відпустив би тебе з веселощами і з піснями, з тимпаном і з гуслами;
27
И а́ще бы ми́ повѣ́далъ єси́, отпусти́лъ бы́хъ тя́ съ весе́ліємъ и съ мусікі́єю, и тимпа́ны и гу́сльми:
28
ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх; нерозважливо ти зробив.
28
и не сподо́бихся цѣлова́ти дѣте́й мои́хъ и дще́рей мои́хъ: ны́нѣ же несмы́сленно сотвори́лъ єси́:
29
Є в руці моїй сила вчинити вам зло; але Бог батька вашого вчора говорив до мене і сказав: бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого.
29
и ны́нѣ рука́ моя́ мо́жетъ озло́бити тя́. Но Бо́гъ отца́ твоєго́ вчера́ рече́ ко мнѣ́, глаго́ля: блюди́ себе́, да не когда́ возглаго́леши ко Іа́кову зла́.
30
Але нехай би ти пішов, тому що ти нетерпляче захотів бути у домі батька твого, — навіщо ти украв богів моїх?
Яків відповів Лавану і сказав: я боявся, тому що я думав, не відняв би ти в мене дочок своїх [і все моє].
31
Отвѣща́въ же Іа́ковъ рече́ къ Лава́ну: поне́же убоя́хся: рѣ́хъ бо, да не ка́ко отъи́меши дще́ри твоя́ от мене́, и вся́ моя́.
32
[І сказав Яків:] у кого знайдеш богів твоїх, той не буде живим; при родичах наших дізнавайся, що [є твого] у мене, і візьми собі. [Але він нічого від нього не дізнався.] Яків не знав, що Рахиль [дружина його] украла їх.
32
И рече́ Іа́ковъ: у него́же а́ще обря́щеши бо́ги твоя́, да не бу́детъ жи́въ предъ бра́тією на́шею: узнава́й, что́ є́сть твоєго́ у мене́, и возми́. И не позна́ у него́ ничто́же: не вѣ́дяше же Іа́ковъ, я́ко Рахи́ль жена́ єго́ украде́ я́.
33
І ходив Лаван у намет Якова, і в намет Лії, і в намет двох рабинь, [і обшукував,] але не знайшов. І, вийшовши з намету Лії, ввійшов у намет Рахилі.
33
Вше́дъ же Лава́нъ, объиска́ въ ку́щи Лі́инѣ, и не обрѣ́те. И изы́де изъ ку́щи Лі́ины, и объиска́ ку́щу Іа́ковлю и въ ку́щи двои́хъ рабы́нь, и не обрѣ́те. Вни́де же и въ ку́щу Рахи́лину.
34
Рахиль же взяла ідолів, і поклала їх під верблюже сідло і сіла на них. І обшукав Лаван увесь намет; але не знайшов.
34
Рахи́ль же взя́ і́долы и положи́ о́ныя подъ сѣдло́ велблю́же и сѣ́де на ни́хъ,
35
Вона ж сказала батькові своєму: нехай не прогнівається господар мій, що я не можу встати перед тобою, тому що в мене звичайне жіноче. І [Лаван] шукав [у всьому наметі], але не знайшов ідолів.
35
и рече́ отцу́ своєму́: не имѣ́й себѣ́ тя́жко, господи́не: не могу́ воста́ти предъ тобо́ю, я́ко обы́чная же́нская ми́ су́ть. Иска́ же Лава́нъ по все́й ку́щи, и не обрѣ́те і́доловъ.
36
Яків розсердився і вступив у суперечку з Лаваном. І почав Яків говорити і сказав Лавану: яка провина моя, який гріх мій, що ти переслідуєш мене?
36
Разгнѣ́вася же Іа́ковъ и пря́шеся съ Лава́номъ. Отвѣща́въ же Іа́ковъ рече́ Лава́ну: ка́я непра́вда моя́? И кі́й грѣ́хъ мо́й, я́ко погна́лъ єси́ вслѣ́дъ мене́,
37
ти оглянув у мене усі речі [в домі моєму], що знайшов ти з усіх речей твого дому? покажи тут перед родичами моїми і перед родичами твоїми; нехай вони розсудять між нами обома.
37
и я́ко объиска́лъ єси́ вся́ сосу́ды до́му моєго́? Что́ обрѣ́лъ єси́ от всѣ́хъ сосу́довъ до́му твоєго́? Положи́ здѣ́ предъ бра́тією твоє́ю и бра́тією моє́ю, и да разсу́дятъ между́ обѣ́ма на́ма:
38
Ось, двадцять років я був у тебе; вівці твої і кози твої не викидали; баранів отари твоєї я не їв;
38
се́, два́десять лѣ́тъ а́зъ є́смь съ тобо́ю: о́вцы твоя́ и ко́зы твоя́ не бы́ша безъ плода́: овно́въ ове́цъ твои́хъ не поядо́хъ:
39
роздертого звіром я не приносив до тебе, це був мій збиток; ти з мене стягував, чи вдень що пропадало, чи вночі пропадало;
39
звѣроя́дины не принесо́хъ къ тебѣ́: а́зъ воздая́хъ тебѣ́ от мене́ сама́го татбины́ денны́я и татбины́ нощны́я:
40
я знемагав удень від спеки, а вночі від холоду, і сон мій тікав від очей моїх.
40
бы́хъ во дни́ жего́мь зно́ємъ, и сту́денію въ нощи́, и отхожда́ше со́нъ от о́чію моє́ю:
41
Такі мої двадцять років у домі твоєму. Я служив тобі чотирнадцять років за двох дочок твоїх і шість років за худобу твою, а ти десять разів переміняв нагороду мою.
41
се́, мнѣ́ два́десять лѣ́тъ а́зъ є́смь въ дому́ твоє́мъ, рабо́тахъ тебѣ́ четырена́десять лѣ́тъ дву́хъ ра́ди дще́рей твои́хъ и ше́сть лѣ́тъ за о́вцы твоя́, и преоби́дѣлъ єси́ мзду́ мою́ десятію́ а́гницами:
42
Якби не був зі мною Бог батька мого, Бог Авраама і страх Ісаака, ти тепер відпустив би мене ні з чим. Бог побачив недолю мою і працю рук моїх і заступився за мене вчора.
42
а́ще не бы́ Бо́гъ отца́ моєго́ Авраа́ма, и стра́хъ Ісаа́ка бы́лъ мнѣ́, ны́нѣ тща́ отпусти́лъ бы мя́ єси́: смире́ніє моє́ и тру́дъ руку́ моє́ю уви́дѣ Бо́гъ, и обличи́ тя вчера́.
43
І відповів Лаван і сказав Якову: дочки — мої дочки; діти — мої діти; худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, це моє: чи можу я що зробити тепер з дочками моїми і з дітьми їхніми, які народжені ними?
43
Отвѣща́въ же Лава́нъ, рече́ ко Іа́кову: дще́ри дще́ри моя́ и сы́нове сы́нове мои́, и ско́ти ско́ти мои́, и вся́ єли́ка ты́ ви́диши моя́ су́ть и дще́рей мои́хъ: что́ сотворю́ и́мъ дне́сь, или́ ча́домъ и́хъ, я́же роди́ста?
44
Тепер укладімо союз я і ти, і це буде свідоцтвом між мною і тобою. [При цьому Яків сказав йому: ось, з нами немає нікого; дивися, Бог свідок між мною і тобою.]
44
Ны́нѣ у́бо гряди́, завѣща́имъ завѣ́тъ а́зъ и ты́: и бу́детъ во свидѣ́телство между́ мно́ю и тобо́ю. Рече́ же єму́ Іа́ковъ: се́, никто́же съ на́ми є́сть: ви́ждь, Бо́гъ свидѣ́тель между́ мно́ю и тобо́ю.
45
І взяв Яків камінь і поставив його пам’ятником.
45
И взе́мъ Іа́ковъ ка́мень, поста́ви єго́ въ сто́лпъ.
46
І сказав Яків родичам своїм: наберіть каміння. Вони взяли каміння, і зробили пагорб, і їли [і пили] там на пагорбі. [І сказав йому Лаван: пагорб цей свідок сьогодні між мною і тобою.]
46
Рече́ же Іа́ковъ бра́тіи своє́й: собери́те ка́меніє. И собра́ша ка́меніє и сотвори́ша хо́лмъ: и ядо́ша, и пи́ша та́мо на холмѣ́. Рече́ же єму́ Лава́нъ: хо́лмъ се́й свидѣ́телствуєтъ между́ мно́ю и тобо́ю дне́сь.
47
І назвав його Лаван: Ієгар-Сагадуфа; а Яків назвав його Галаадом.
47
И прозва́ єго́ Лава́нъ хо́лмъ Свидѣ́телства: Іа́ковъ же прозва́ хо́лмъ Свидѣ́тель.
48
І сказав Лаван [Якову]: сьогодні цей пагорб [і пам’ятник, що я поставив,] між мною і тобою свідок. Тому і наречено йому ім’я: Галаад,
48
Рече́ же Лава́нъ ко Іа́кову: се́, хо́лмъ се́й и сто́лпъ, єго́же поста́вихъ между́ мно́ю и тобо́ю, свидѣ́телствуєтъ хо́лмъ се́й и свидѣ́телствуєтъ сто́лпъ се́й: сего́ ра́ди прозва́ся и́мя хо́лмъ Свидѣ́телствуєтъ,
49
також: Мицпа, від того, що Лаван сказав: нехай наглядає Господь за мною і за тобою, коли ми розійдемося один від одного;
49
и Видѣ́ніє, є́же рече́: да ви́дитъ Бо́гъ между́ мно́ю и тобо́ю, я́ко отъи́демъ дру́гъ от дру́га:
50
якщо ти будеш чинити лихе з дочками моїми, або якщо візьмеш дружин, крім дочок моїх, то, хоч немає людини між нами, [яка б бачила,] але дивись, Бог свідок між мною і між тобою.
І сказав Лаван Якову: ось пагорб цей і ось пам’ятник, який я поставив між мною і тобою;
51
И рече́ Лава́нъ Іа́кову: се́, хо́лмъ се́й свидѣ́тель и сто́лпъ се́й:
52
цей пагорб свідок, і цей пам’ятник свідок, що ні я не перейду до тебе за цей пагорб, ні ти не перейдеш до мене за цей пагорб і за цей пам’ятник, для зла;
52
а́ще бо а́зъ не прейду́ къ тебѣ́, ниже́ ты́ да пре́йдеши ко мнѣ́ холма́ сего́ и столпа́ сего́ со зло́бою:
53
Бог Авраамів і Бог Нахорів нехай судить між нами, Бог батька їхнього. Яків поклявся страхом батька свого Ісаака.
53
Бо́гъ Авраа́мль и Бо́гъ Нахо́ровъ да су́дитъ между́ на́ма. И кля́ся Іа́ковъ стра́хомъ отца́ своєго́ Ісаа́ка,
54
І заколов Яків жертву на горі і покликав родичів своїх їсти хліб; і вони їли хліб [і пили] і ночували на горі.
54
и пожре́ Іа́ковъ же́ртву на горѣ́ и воззва́ бра́тію свою́: ядо́ша же и пи́ша и спа́ша на горѣ́.
55
І встав Лаван рано-вранці і поцілував онуків своїх і дочок своїх, і благословив їх. І пішов і повернувся Лаван у своє місце.
55
Воста́въ же Лава́нъ зау́тра, лобыза́ сы́ны и дще́ри своя́ и благослови́ я́: и возврати́вся Лава́нъ, отъи́де на мѣ́сто своє́.
Глава 32
1
А Яків пішов шляхом своїм. [І, глянувши, побачив ополчення Боже, що ополчилося]. І зустріли його ангели Божі.
1
И Іа́ковъ и́де въ пу́ть сво́й. И воззрѣ́въ ви́дѣ по́лкъ Бо́жій воополчи́вшійся: и срѣто́ша єго́ А́нгели Бо́жіи.
2
Яків, побачивши їх, сказав: це ополчення Боже. І нарік ім’я місцю тому: Маханаїм.
2
Рече́ же Іа́ковъ, єгда́ ви́дѣ и́хъ: по́лкъ Бо́жій се́й. И прозва́ и́мя мѣ́сту тому́ Полки́.
3
І послав Яків перед собою вісників до брата свого Ісава в землю Сеїр, в область Едом,
3
Посла́ же Іа́ковъ послы́ предъ собо́ю ко Иса́ву бра́ту своєму́ въ зе́млю Сиі́ръ, въ страну́ Єдо́мъ,
4
і наказав їм, промовивши: так скажіть добродію моєму Ісаву: ось що говорить раб твій Яків: я жив у Лавана і прожив донині;
4
и заповѣ́да и́мъ глаго́ля: та́ко рцы́те господи́ну моєму́ Иса́ву: та́ко глаго́летъ ра́бъ тво́й Іа́ковъ: у Лава́на обита́хъ и уме́длихъ да́же до ны́нѣ:
5
і є в мене воли й осли і дрібна худоба, і раби й рабині; і я послав сповістити про себе добродія мого [Ісава], щоб придбати [рабу твоєму] благовоління перед очима твоїми.
5
и бы́ша ми́ воло́ве и ослы́ и о́вцы, и раби́ и рабы́ни: и посла́хъ повѣ́дати господи́ну моєму́ Иса́ву, дабы́ обрѣ́лъ ра́бъ тво́й благода́ть предъ тобо́ю.
6
І повернулися вісники до Якова і сказали: ми ходили до брата твого Ісава, він іде назустріч тобі, і з ним чотириста чоловік.
6
И возврати́шася послы́ ко Іа́кову, глаго́люще: ходи́хомъ ко бра́ту твоєму́ Иса́ву, и се́, са́мъ и́детъ во срѣ́теніє тебѣ́, и четы́риста муже́й съ ни́мъ.
7
Яків дуже злякався і схвилювався; і розділив людей, що були з ним, і худобу дрібну й велику і верблюдів на два стани.
7
Убоя́ся же Іа́ковъ зѣло́ и въ недоумѣ́ніи бѣ́: и раздѣли́ лю́ди су́щыя съ собо́ю, и волы́ и велблю́ды и о́вцы на два́ полка́,
8
І сказав [Яків]: якщо Ісав нападе на один стан і поб’є його, то другий стан може врятуватися.
8
и рече́ Іа́ковъ: а́ще пріи́детъ Иса́въ на єди́нъ по́лкъ и изсѣче́тъ и́, бу́детъ вторы́й по́лкъ во спасе́ніи.
9
І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Боже отця мого Ісаака, Господи [Боже], що сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою, і Я буду благодіяти тобі!
9
Рече́ же Іа́ковъ: Бо́гъ отца́ моєго́ Авраа́ма и Бо́гъ отца́ моєго́ Ісаа́ка, Го́споди Бо́же, Ты́ рекі́й ми́: иди́ въ зе́млю рожде́нія твоєго́, и бла́го тебѣ́ сотворю́:
10
Недостойний я всіх милостей і всіх благодіянь, що Ти створив рабу Твоєму, тому що я з посохом моїм перейшов цей Йордан, а тепер у мене два стани.
10
довлѣ́єтъ ми́ от всея́ пра́вды и от всея́ и́стины, ю́же сотвори́лъ єси́ рабу́ Твоєму́: съ жезло́мъ бо си́мъ преидо́хъ Іорда́нъ се́й, ны́нѣ же бѣ́хъ въ два́ полка́:
11
Визволи мене від руки брата мого, від руки Ісава, тому що я боюся його, щоб він, прийшовши, не убив мене [і] матері з дітьми.
11
изми́ мя от руки́ бра́та моєго́, от руки́ Иса́ва: я́ко бою́ся а́зъ єго́, да не когда́ прише́дъ убіє́тъ мя́ и ма́терь съ ча́ды:
12
Ти сказав: Я буду благодіяти тобі і зроблю нащадків твоїх, як пісок морський, якого не порахувати від безлічі.
12
Ты́ же ре́клъ єси́: бла́го тебѣ́ сотворю́ и положу́ сѣ́мя твоє́ я́ко песо́къ морскі́й, и́же не изочте́тся от мно́жества.
13
І ночував там Яків у ту ніч. І взяв з того, що у нього було, [і послав] у подарунок Ісаву, братові своєму:
13
И спа́ та́мо но́щи тоя́, и взя́, я́же имя́ше да́ры, и посла́ Иса́ву бра́ту своєму́:
тридцять верблюдиць дійних з верблюжатами їх, сорок корів, десять волів, двадцять ослиць, десять ослів.
15
велблю́довъ дойны́хъ, и жребя́тъ и́хъ три́десять, воло́въ четы́редесять, юнцо́въ де́сять, осло́въ два́десять и жребя́тъ де́сять:
16
І дав у руки рабам своїм кожне стадо окремо і сказав рабам своїм: підіть переді мною і залишайте відстань від стада до стада.
16
и даде́ и́хъ рабо́мъ свои́мъ, [ко́єждо] ста́до осо́бо, и рече́ рабо́мъ свои́мъ: иди́те предо мно́ю, и разстоя́ніє твори́те между́ ста́домъ и ста́домъ.
17
І наказав першому, сказавши: коли брат мій Ісав зустрінеться тобі і запитає тебе, говорячи: чий ти? і куди йдеш? і чиє це стадо [йде] перед тобою?
17
И заповѣ́да пе́рвому глаго́ля: а́ще тя́ сря́щетъ Иса́въ бра́тъ мо́й и вопро́ситъ тя́ глаго́ля: чі́й єси́, и ка́мо и́деши, и чія́ сія́, я́же предъ тобо́ю и́дутъ?
18
то скажи: раба твого Якова; це подарунок, посланий господарю моєму Ісаву; ось, і сам він за нами [йде].
18
рече́ши: раба́ твоєго́ Іа́кова: да́ры посла́ господи́ну моєму́ Иса́ву: и се́, са́мъ за на́ми [и́детъ].
19
Те саме [що першому] наказав він і другому, і третьому, і всім, які йшли за стадами, говорячи: так скажіть Ісаву, коли зустрінете його;
19
И заповѣ́да пе́рвому, и второ́му, и тре́тієму, и всѣ́мъ предъиду́щымъ вслѣ́дъ ста́дъ си́хъ глаго́ля: по словеси́ сему́ глаго́лите Иса́ву, єгда́ обря́щете єго́ вы́,
20
і скажіть: ось, і раб твій Яків [іде] за нами. Бо він сказав сам у собі: умилостивлю його дарами, що йдуть переді мною, і потім побачу лице його; можливо, і прийме мене.
20
и рцы́те: се́, ра́бъ тво́й Іа́ковъ и́детъ за на́ми: рече́ бо: укрощу́ лице́ єго́ дара́ми предъиду́щими єго́, и посе́мъ узрю́ лице́ єго́: не́гли бо пріи́метъ лице́ моє́?
21
І пішли дари перед ним, а він у ту ніч ночував у стані.
21
И предъидя́ху да́ры предъ лице́мъ єго́, са́мъ же преспа́ тоя́ но́щи въ полцѣ́.
22
І встав у ту ніч, і, взявши двох дружин своїх і двох рабинь своїх, і одинадцять синів своїх, перейшов через Іавок убрід;
22
Воста́въ же тоя́ но́щи, поя́ о́бѣ жены́ [своя́] и о́бѣ рабы́ни и єдинона́десять сыно́въ свои́хъ, и пре́йде бро́дъ Іаво́къ:
23
і, взявши їх, перевів через потік, і перевів усе, що в нього було.
23
и взя́ и́хъ, и пре́йде пото́къ, и преведе́ вся́ своя́.
24
І залишився Яків один. І боровся Хтось з ним до появи зорі;
24
Оста́ся же Іа́ковъ єди́нъ. И боря́шеся съ ни́мъ Человѣ́къ да́же до у́тра.
25
і, побачивши, що не подолає його, торкнувся суглоба стегна його і пошкодив суглоб стегна у Якова, коли він боровся з Ним.
25
Ви́дѣ же, я́ко не мо́жетъ проти́ву єму́: и прикосну́ся широтѣ́ стегна́ єго́: и отерпе́ широта́ стегна́ Іа́ковля, єгда́ боря́шеся съ Ни́мъ.
26
І сказав [йому]: відпусти Мене, бо зійшла зоря. Яків сказав: не відпущу Тебе, доки не благословиш мене.
26
И рече́ єму́: пусти́ Мя: взы́де бо заря́. О́нъ же рече́: не пущу́ Тебе́, а́ще не благослови́ши мене́.
27
І сказав: як ім’я твоє? Він сказав: Яків.
27
Рече́ же єму́: что́ ти и́мя є́сть? О́нъ же рече́: Іа́ковъ.
28
І сказав [йому]: відтепер ім’я твоє буде не Яків, а Ізраїль, тому що ти боровся з Богом, і людей перемагати будеш.
28
И рече́ єму́: не прозове́тся ктому́ и́мя твоє́ Іа́ковъ, но Ісра́иль бу́детъ и́мя твоє́: поне́же укрѣпи́лся єси́ съ Бо́гомъ и съ человѣ́ки си́ленъ бу́деши.
29
Запитав і Яків, говорячи: скажи [мені] ім’я Твоє. І Він сказав: навіщо ти запитуєш про ім’я Моє? [воно дивне.] І благословив його там.
29
Вопроси́ же Іа́ковъ и рече́: повѣ́ждь ми́ и́мя Твоє́. И рече́: вску́ю сіє́ вопроша́єши ты́ и́мене Моєго́? Є́же чу́дно є́сть. И благослови́ єго́ та́мо.
30
І нарік Яків ім’я місцю тому: Пенуел; тому бо, говорив він, я бачив Бога лицем до лиця, і збереглася душа моя.
30
И прозва́ Іа́ковъ и́мя мѣ́сту тому́ Ви́дъ Бо́жій: ви́дѣхъ бо Бо́га лице́мъ къ лицу́, и спасе́ся душа́ моя́.
31
І зійшло сонце, коли він проходив Пенуел; і кульгав він на стегно своє.
31
Возсія́ же єму́ со́лнце, єгда́ пре́йде Ви́дъ Бо́жій: о́нъ же хрома́ше стегно́мъ свои́мъ.
32
Тому і донині сини Ізраїлеві не їдять жил, що на суглобі стегна, тому що Той, Хто боровся, торкнувся жили на суглобі стегна Якова.
Глянув Яків і побачив, і ось, іде Ісав, [брат його,] і з ним чотириста чоловік. І розділив [Яків] дітей Лії, Рахилі і двох служниць.
1
Воззрѣ́въ же Іа́ковъ очи́ма свои́ма, ви́дѣ: и се́, Иса́въ бра́тъ єго́ иды́й, и четы́риста муже́й съ ни́мъ. И раздѣли́ Іа́ковъ дѣ́ти Лі́и и Рахи́ли и дву́мъ рабы́нямъ,
2
І поставив [двох] служниць і дітей їхніх попереду, Лію і дітей її за ними, а Рахиль і Йосифа позаду.
2
и поста́ви о́бѣ рабы́ни и сы́ны и́хъ въ пе́рвыхъ, Лі́ю же и дѣ́ти єя́ позади́, а Рахи́ль и Іо́сифа въ послѣ́днихъ:
3
А сам пішов перед ними і поклонився до землі сім разів, підходячи до брата свого.
3
са́мъ же изы́де пе́рвѣє предъ ни́ми и поклони́ся до земли́ седми́жды, до́ндеже прибли́жися къ бра́ту своєму́.
4
І побіг Ісав до нього назустріч і обійняв його, й упав на шию його і цілував його, і плакали [обидва].
4
И притече́ Иса́въ во срѣ́теніє єму́: и объе́мь єго́, припаде́ на вы́ю єго́ и облобыза́ єго́: и пла́кастася о́ба.
5
І глянув [Ісав] і побачив дружин і дітей і сказав: хто це у тебе? Яків сказав: діти, яких Бог дарував рабу твоєму.
5
И воззрѣ́въ Иса́въ, ви́дѣ жены́ и дѣ́ти и рече́: что́ сі́и тебѣ́ су́ть? О́нъ же рече́: дѣ́ти, и́миже поми́лова Бо́гъ раба́ твоєго́.
6
І підійшли служниці і діти їхні й поклонилися;
6
И приступи́ша рабы́ни и дѣ́ти и́хъ и поклони́шася:
7
підійшли і Лія та діти її і поклонилися; в кінці підійшли Йосиф і Рахиль і поклонились.
7
и приступи́ Лі́а и дѣ́ти єя́ и поклони́шася: посе́мъ же приступи́ Рахи́ль и Іо́сифъ и поклони́стася.
8
І сказав Ісав: для чого у тебе така кількість, яку я зустрів? І сказав Яків: щоб [рабу твоєму] придбати благовоління в очах господаря мого.
8
И рече́: что́ сія́ тебѣ́ су́ть, полцы́ сі́и вси́, я́же срѣто́хъ? О́нъ же рече́: да обря́щетъ ра́бъ тво́й благода́ть предъ тобо́ю, господи́не.
9
Ісав сказав: у мене багато, брате мій; нехай буде твоє у тебе.
9
Рече́ же Иса́въ: су́ть мнѣ́ мно́га, бра́те: да бу́дутъ тебѣ́ твоя́.
10
Яків сказав: ні, якщо я придбав благовоління в очах твоїх, прийми дар мій від руки моєї, тому що я побачив лице твоє, наче хто побачив лице Боже, і ти був доброзичливим до мене;
10
И рече́ Іа́ковъ: а́ще обрѣто́хъ благода́ть предъ тобо́ю, пріими́ да́ры от руку́ моє́ю: сего́ ра́ди ви́дѣхъ лице́ твоє́, я́ко бы а́ще кто́ ви́дѣлъ лице́ Бо́жіє: и возблаговоли́ши о мнѣ́:
11
прийми благословення моє, яке я приніс тобі, тому що Бог дарував мені, і є у мене все. І ублагав його, і той узяв
11
пріими́ благослове́ніє моє́, є́же принесо́хъ тебѣ́, я́ко поми́лова мя́ Бо́гъ, и су́ть ми́ вся́. И прину́ди єго́, и взя́.
12
і сказав: піднімемося і підемо; і я піду перед тобою.
12
И рече́: воста́вше по́йдемъ пря́мо.
13
Яків сказав йому: господар мій знає, що діти ніжні, а дрібна і велика худоба у мене дійна: якщо погнати її один день, то помре вся худоба;
13
Рече́ же єму́: господи́нъ мо́й вѣ́сть, я́ко дѣ́ти мои́ ю́ны, о́вцы же и говя́да бре́менны у мене́: а́ще у́бо пожену́ я́ єди́нъ де́нь, и́змретъ ве́сь ско́тъ:
14
нехай господар мій піде попереду раба свого, а я піду повільно, як піде худоба, що переді мною, і як підуть діти, і прийду до господаря мого у Сеїр.
14
да предъи́детъ господи́нъ мо́й предъ рабо́мъ свои́мъ: а́зъ же укрѣплю́ся на пути́ умедле́ніємъ ше́ствія моєго́, є́же предо мно́ю, и я́коже возмо́гутъ ити́ дѣ́ти, до́ндеже пріиду́ къ господи́ну моєму́ въ Сиі́ръ.
15
Ісав сказав: залишу я з тобою кілька людей, які при мені. Яків сказав: до чого це? тільки б мені придбати благовоління в очах господаря мого!
15
И рече́ Иса́въ: оста́влю съ тобо́ю от люді́й су́щихъ со мно́ю. О́нъ же рече́: вску́ю сіє́? Довлѣ́єтъ, я́ко обрѣто́хъ благода́ть предъ тобо́ю, господи́не.
16
І повернувся Ісав того ж дня шляхом своїм у Сеїр.
16
Возврати́ся же Иса́въ въ то́мъ дни́ путе́мъ свои́мъ въ Сиі́ръ:
17
А Яків рушив у Сокхоф, і побудував собі дім, і для худоби своєї зробив курені. Тому він нарік ім’я місцю: Сокхоф.
17
и Іа́ковъ по́йде въ ку́щы, и поста́ви себѣ́ та́мо хра́мины, и скоту́ своєму́ сотвори́ ку́щы: сего́ ра́ди нарече́ и́мя мѣ́сту тому́ Ку́щы.
18
Яків, повернувшись з Месопотамії, благополучно прийшов до міста Сихема, що в землі Ханаанській, і розташувався перед містом.
18
И пріи́де Іа́ковъ въ Сали́мъ гра́дъ Сікі́мскъ, и́же є́сть въ земли́ Ханаа́нстѣй, єгда́ пріи́де от Месопота́міи Си́рскія, и ста́ предъ лице́мъ гра́да:
19
І купив частину поля, на якому розкинув намет свій, у синів Еммора, батька Сихемового, за сто монет.
19
и купи́ ча́сть села́, идѣ́же поста́ви ку́щу свою́ та́мо, у Єммо́ра отца́ Сихе́мля, стома́ а́гнцы:
20
І поставив там жертовник, і призвав ім’я Господа Бога Ізраїлевого.
20
и поста́ви та́мо же́ртвенникъ, и призва́ Бо́га Ізра́илева.
Глава 34
1
Діна, дочка Лії, яку вона народила Якову, вийшла подивитися на дочок землі тієї.
І побачив її Сихем, син Еммора евеянина, князя землі тієї, і взяв її, і спав з нею, і вчинив над нею насильство.
2
И ви́дѣ ю́ Сихе́мъ сы́нъ Єммо́ровъ Хорре́анинъ, кня́зь тоя́ земли́: и пои́мъ ю́, бы́сть съ не́ю и смири́ ю́:
3
І приліпилася душа його до Діни, дочки Якова, і він полюбив дівчину і говорив до серця дівочого.
3
и вня́тъ душе́ю Ді́нѣ дще́ри Іа́ковли, и возлюби́ дѣви́цу, и глаго́ла къ не́й по мы́сли дѣви́цы.
4
І сказав Сихем Еммору, батькові своєму, говорячи: візьми мені цю дівчину за дружину.
4
Рече́ же Сихе́мъ ко Єммо́ру отцу́ своєму́, глаго́ля: поими́ мнѣ́ отрокови́цу сію́ въ жену́.
5
Яків чув, що [син Емморів] збезчестив Діну, дочку його, але оскільки сини його були з худобою його в полі, то Яків мовчав, поки не прийшли вони.
5
Іа́ковъ же слы́ша, я́ко оскверни́ сы́нъ Єммо́ровъ Ді́ну дще́рь єго́: сы́нове же єго́ бя́ху со скоты́ єго́ на по́ли: премолча́ же Іа́ковъ, до́ндеже пріити́ и́мъ.
6
І вийшов Еммор, батько Сихемів, до Якова, поговорити з ним.
6
Изы́де же Єммо́ръ оте́цъ Сихе́мль ко Іа́кову глаго́лати къ нему́.
7
Сини ж Якова прийшли з поля, і коли почули, то засмутилися мужі ті й запалали гнівом, тому що безчестя зробив він Ізраїлю, переспавши з дочкою Якова, а так не можна робити.
7
Сы́нове же Іа́ковли пріидо́ша съ по́ля: єгда́ же услы́шаша, смути́шася му́жіє, и жа́лостно и́мъ бы́сть зѣло́, я́ко не лѣ́по сотвори́ во Ізра́или, бы́въ со дще́рію Іа́ковлею: и не бу́детъ си́це.
8
Еммор став говорити їм, і сказав: Сихем, син мій, приліпився душею до дочки вашої; дайте ж її за дружину йому;
порідніться з нами; віддавайте за нас дочок ваших, а наших дочок беріть собі [за синів ваших];
9
и сосва́тайтеся съ на́ми: дще́ри ва́шя дади́те на́мъ, и дще́ри на́шя поими́те сыново́мъ свои́мъ,
10
і живіть з нами; земля ця [простора] перед вами, живіть і промишляйте на ній і здобувайте її у володіння.
10
и у на́съ насели́теся: и се́, земля́ простра́нна предъ ва́ми: насели́теся и ку́плю дѣ́йте на не́й, и притяжи́те на не́й.
11
Сихем же сказав батьку її і братам її: тільки б мені знайти благовоління в очах ваших, я дам, що тільки скажете мені;
11
Рече́ же Сихе́мъ ко отцу́ єя́ и ко бра́тіямъ єя́: да обря́щу благода́ть предъ ва́ми, и є́же а́ще рече́те, дади́мъ:
12
призначте найбільше віно й дарунки; я дам, що не скажете мені, тільки віддайте мені дівчину за дружину.
12
умно́жите вѣ́но зѣло́, и да́мъ, я́коже рече́те ми́: и да́сте ми́ отрокови́цу сію́ въ жену́.
13
І відповіли сини Якова Сихему та Еммору, батькові його, з лукавством; а говорили так тому, що він збезчестив Діну, сестру їхню;
13
Отвѣща́ша же сы́нове Іа́ковли Сихе́му и Єммо́ру отцу́ єго́ съ ле́стію, и глаго́лаша къ ни́мъ, я́ко оскверни́ша Ді́ну сестру́ и́хъ.
14
і сказали їм [Симеон і Левій, брати Діни, сини Ліїні]: не можемо цього зробити, віддати сестру нашу за чоловіка, який необрізаний, тому що це безчесно для нас;
14
И реко́ста и́мъ Симео́нъ и Леві́й, бра́тія Ді́нины [сы́нове Лі́и]: не возмо́жемъ сотвори́ти глаго́ла сего́, да́ти сестру́ на́шу человѣ́ку, и́же и́мать кра́йнюю пло́ть необрѣ́занну: є́сть бо укори́зна на́мъ:
15
тільки за тієї умови ми погодимося з вами [й оселимося у вас], якщо ви будете як ми, щоб і у вас уся чоловіча стать була обрізана;
15
то́кмо въ се́мъ уподо́бимся ва́мъ и всели́мся у ва́съ, а́ще бу́дете я́коже мы́ и вы́, єгда́ обрѣ́жете ве́сь му́жескъ по́лъ:
16
і будемо віддавати за вас дочок наших і брати за себе ваших дочок, і будемо жити з вами, і складемо один народ;
16
и дади́мъ дще́ри на́шя ва́мъ, и от дще́рей ва́шихъ по́ймемъ себѣ́ жены́ и всели́мся у ва́съ, и бу́демъ я́ко єди́нъ ро́дъ:
17
а якщо не послухаєтеся нас у тому, щоб обрізатися, то ми візьмемо дочку нашу і відійдемо.
17
а́ще же не послу́шаєте на́съ, є́же обрѣ́затися, пои́мше дще́рь на́шу отъи́демъ.
18
І сподобалися слова ці Еммору і Сихему, сину Еммора.
18
И уго́дна бы́ша словеса́ предъ Єммо́ромъ и предъ Сихе́момъ сы́номъ Єммо́ровымъ:
19
Юнак не барився зробити це, тому що любив дочку Якова. А його більше за всіх поважали в домі батька його.
19
и не преме́дли ю́ноша сотвори́ти глаго́лъ се́й: любя́ше бо дще́рь Іа́ковлю. Се́й же бя́ше сла́внѣйшій всѣ́хъ, и́же въ дому́ отца́ єго́.
20
І прийшли Еммор і Сихем, син його, до воріт міста свого, і стали говорити жителям міста свого і сказали:
20
Пріи́де же Єммо́ръ и Сихе́мъ сы́нъ єго́ предъ врата́ гра́да своєго́ и глаго́ласта къ муже́мъ гра́да своєго́, реку́ще:
21
ці люди мирні з нами; нехай вони селяться на землі і промишляють на ній; земля ж ось простора перед ними. Станемо брати дочок їхніх собі за дружин і наших дочок віддавати за них.
21
человѣ́цы сі́и ми́рни су́ть, съ на́ми да населя́тся на земли́ и да ку́плю дѣ́ютъ на не́й: земля́ же се́ простра́нна предъ ни́ми: дще́ри и́хъ да по́ймемъ себѣ́ въ жены́, и дще́ри на́шя дади́мъ и́мъ:
22
Тільки за тієї умови ці люди погоджуються жити з нами і бути одним народом, щоб і в нас обрізана була вся чоловіча стать, як вони обрізані.
Чи не для нас отари їх, і маєтки їх, і вся худоба їх? Тільки [у тому] погодимося з ними, і будуть жити з нами.
23
и ско́ти и́хъ и четвероно́гая, и имѣ́нія и́хъ не на́ша ли бу́дутъ? То́чію въ се́мъ уподо́бимся и́мъ, и вселя́тся съ на́ми.
24
І послухалися Еммора і Сихема, сина його, всі, хто виходив з воріт міста його: і була обрізана вся чоловіча стать, — усі, що виходили з воріт міста його.
24
И послу́шаша Єммо́ра и Сихе́ма сы́на єго́ вси́ исходя́щіи изъ вра́тъ гра́да своєго́ и обрѣ́заша пло́ть кра́йнюю свою́, вся́къ му́жескъ по́лъ.
25
На третій день, коли вони хворіли, два сини Якова, Симеон і Левій, брати Діни, взяли кожен свій меч, і сміливо напали на місто, й умертвили всю чоловічу стать;
25
Бы́сть же въ тре́тій де́нь, єгда́ бя́ху въ болѣ́зни, взя́ша два́ сы́на Іа́ковля Симео́нъ и Леві́й, бра́тія Ді́нины, кі́йждо сво́й ме́чь, и внидо́ша во гра́дъ безопа́сно и изсѣко́ша ве́сь му́жескъ по́лъ:
26
і самого Еммора і Сихема, сина його, убили мечем; і взяли Діну з дому Сихемового і вийшли.
26
Єммо́ра же и Сихе́ма сы́на єго́ усѣ́кнуша о́стріємъ меча́, и взя́ша Ді́ну от до́му Сихе́мля и изыдо́ша.
27
Сини Якова прийшли до убитих і розграбували місто за те, що збезчестили [Діну] сестру їхню.
27
Сы́нове же Іа́ковли внидо́ша къ побіє́ннымъ и разгра́биша гра́дъ, въ не́мже оскверни́ша Ді́ну сестру́ и́хъ:
28
Вони взяли дрібну і велику худобу їх, і ослів їх, і все, що було в місті, і що було в полі;
28
и о́вцы и́хъ и говя́да и́хъ и ослы́ и́хъ, и єли́ка бя́ху во гра́дѣ, и єли́ка бя́ху на по́ли, взя́ша:
29
і все багатство їх, і всіх дітей їх, і дружин їх взяли в полон, і розграбували усе, що було в [місті, й усе, що було в] домах.
29
и вся́ ча́да и́хъ и вся́ сосу́ды и́хъ и жены́ и́хъ плѣни́ша: и разгра́биша, єли́ка бя́ху во гра́дѣ, и єли́ка бя́ху въ домѣ́хъ.
30
І сказав Яків Симеону і Левію: ви обурили мене, зробивши мене ненависним для [усіх] жителів цієї землі, для хананеїв і ферезеїв. У мене людей мало; зберуться проти мене, подолають мене, і знищений буду я і дім мій.
30
Рече́ же Іа́ковъ къ Симео́ну и Леві́і: ненави́стна мя́ сотвори́сте, я́ко злу́ мнѣ́ бы́ти всѣ́мъ живу́щымъ на земли́, въ Ханане́ахъ и Ферезе́ахъ, а́зъ же ма́лъ є́смь число́мъ: и собра́вшеся на мя́ изсѣку́тъ мя́, и истребле́нъ бу́ду а́зъ и до́мъ мо́й.
31
Вони ж сказали: а хіба можна чинити з сестрою нашою, як з блудницею!
31
Они́ же реко́ша: а́ки блудни́цу ли возъимѣ́ютъ сестру́ на́шу?
Глава 35
1
Бог сказав Якову: встань, піди у Вефиль і живи там, і зроби там жертовник Богу, Який явився тобі, коли ти тікав від лиця Ісава, брата твого.
1
Рече́ же Бо́гъ ко Іа́кову: воста́въ взы́ди на мѣ́сто Веѳи́ль, и живи́ та́мо, и сотвори́ та́мо же́ртвенникъ Бо́гу я́вльшемуся тебѣ́, єгда́ бѣжа́лъ єси́ от лица́ Иса́ва бра́та твоєго́.
2
І сказав Яків дому своєму і всім, хто був з ним: киньте богів чужих, що знаходяться у вас, і очистіться, і перемініть одяг ваш;
2
Рече́ же Іа́ковъ до́му своєму́ и всѣ́мъ и́же съ ни́мъ: пове́рзите бо́ги чужды́я, и́же съ ва́ми, от среды́ ва́съ и очи́ститеся, и измѣни́те ри́зы своя́:
3
встанемо і підемо у Вефиль; там влаштую я жертовник Богу, Який почув мене в день біди моєї і був зі мною [й оберігав мене] в путі, якою я ходив.
3
и воста́вше взы́демъ въ Веѳи́ль и сотвори́мъ та́мо же́ртвенникъ Бо́гу послу́шавшему мене́ въ де́нь скорбѣ́нія, И́же бѣ́ со мно́ю и спасе́ мя на пути́, въ о́ньже ходи́хъ.
4
І віддали Якову всіх богів чужих, що були в руках їх, і серги, що були у вухах їхніх, і закопав їх Яків під дубом, який поблизу Сихема. [І залишив їх невідомими навіть до нинішнього дня.]
4
И вда́ша Іа́кову бо́ги чужды́я, и́же бя́ху въ рука́хъ и́хъ, и усеря́зи я́же во ушесѣ́хъ и́хъ: и скры́ я́ Іа́ковъ подъ тереві́нѳомъ и́же въ Сікі́мѣхъ: и погуби́ я́ до дне́шняго дне́.
5
І вирушили вони [від Сихема]. І був жах Божий на навколишніх містах, і не переслідували синів Яковових.
5
И воздви́жеся Ізра́иль от Сікі́мовъ, и бы́сть стра́хъ Бо́жій на градѣ́хъ, и́же о́крестъ и́хъ: и не гна́ша вслѣ́дъ сыно́въ Ізра́илевыхъ.
6
І прийшов Яків у Луз, що в землі Ханаанській, тобто у Вефиль, сам і всі люди, що були з ним,
І вирушили з Вефиля. [І розкинув він намет свій за вежею Гадер.] І коли ще залишалася деяка відстань землі до Ефрафи, Рахиль народила, і пологи її були тяжкими.
16
[Воста́въ же [Іа́ковъ] от Веѳи́ля, и поста́ви ку́щу свою́ да́лѣє столпа́ Гаде́ръ.] Бы́сть же єгда́ прибли́жися къ хавра́ѳѣ пріити́ до земли́ Єфра́ѳа, роди́ Рахи́ль и возбѣ́дствова въ рожде́ніи:
17
Коли ж вона страждала в пологах, повитуха сказала їй: не бійся, бо і це тобі син.
І коли виходила з неї душа, бо вона вмирала, то нарекла йому ім’я: Беноні. Але батько його назвав його Веніаміном.
18
Бы́сть же єгда́ оставля́ше ю́ душа́, умира́ше бо, прозва́ и́мя єму́ Сы́нъ болѣ́зни моєя́: оте́цъ же прозва́ и́мя єму́ Веніамі́нъ.
19
І вмерла Рахиль, і похована була по дорозі у Ефрафу, тобто Вифлеєм.
19
У́мре же Рахи́ль, и погребо́ша ю́ на пути́ іпподро́ма Єфра́ѳы: сія́ є́сть Виѳлеє́мъ:
20
Яків поставив над гробом її пам’ятник. Це надгробний пам’ятник Рахилі до цього дня.
20
и поста́ви Іа́ковъ сто́лпъ на гро́бѣ єя́: се́й є́сть сто́лпъ надъ гро́бомъ Рахи́линымъ да́же до дне́ сего́.
21
І вирушив [звідти] Ізраїль і розкинув намет свій за вежею Гадер.
21
Изы́де же отту́ду Ізра́иль и поста́ви ку́щу свою́ за столпо́мъ Гаде́ръ.
22
Під час перебування Ізраїля в тій країні, Рувим пішов і переспав з Валлою, наложницею батька свого [Якова]. І почув Ізраїль [і прийняв це зі смутком]. Синів же в Якова було дванадцять.
22
Бы́сть же єгда́ всели́ся Ізра́иль въ земли́ то́й, и́де Руви́мъ и спа́ съ Ва́ллою, нало́жницею отца́ своєго́ Іа́кова. И слы́ша Ізра́иль, и зло́ яви́ся предъ ни́мъ. Бѣ́ша же сы́нове Іа́ковли двана́десять.
23
Сини Лії: первісток Якова Рувим, після нього Симеон, Левій, Іуда, Іссахар і Завулон.
Сы́нове же Ва́ллы, рабы́ Рахи́лины: Да́нъ и Нефѳалі́мъ.
26
Сини Зелфи, служниці Ліїної: Гад і Асир. Ці сини Якова, які народилися йому в Месопотамії.
26
Сы́нове же Зе́лфы, рабы́ Лі́ины: Га́дъ и Аси́ръ. Сі́и сы́нове Іа́ковли, и́же роди́шася єму́ въ Месопота́міи Си́рстѣй.
27
І прийшов Яків до Ісаака, батька свого, [бо він був ще живий,] у Мамре, у Кириаф-Арбу, тобто Хеврон [у землі Ханаанській,] де подорожували Авраам та Ісаак.
27
Пріи́де же Іа́ковъ ко Ісаа́ку отцу́ своєму́ [єще́ жи́ву су́щу єму́] въ Мамврі́ю, во Гра́дъ По́льный: се́й є́сть Хевро́нъ въ земли́ Ханаа́нстѣй, идѣ́же обита́ Авраа́мъ и Ісаа́къ.
28
І було днів [життя] Ісаакового сто вісімдесят років.
28
Бы́ша же дні́є Ісаа́ковы, я́же поживе́, сто́ о́смьдесятъ лѣ́тъ:
29
І спустив Ісаак дух і помер, і приєднався до народу свого, будучи старим і насиченим життям; і поховали його Ісав і Яків, сини його.
29
и ослабѣ́въ Ісаа́къ у́мре, и приложи́ся къ ро́ду своєму́ ста́ръ испо́лнь дні́й: и погребо́ста єго́ Иса́въ и Іа́ковъ, сы́нове єго́.
Глава 36
1
Ось родовід Ісава, він же Едом.
1
Сі́и же ро́дове Иса́вли, се́й є́сть Єдо́мъ.
2
Ісав узяв собі дружин з дочок ханаанських: Аду, дочку Елона хеттеянина, й Оливему, дочку Ани, сина Цивеона евеянина,
2
Иса́въ же поя́ себѣ́ жены́ от дще́рей Ханане́йскихъ: Аду́, дще́рь Єло́ма Хетте́ина, и Олівему́, дще́рь Ана́ню сы́на Севего́на Єве́ина,
Роди́ же Ада́ Иса́ву Єліфа́са, и Васема́ѳъ роди́ Рагуи́ла,
5
Оливема народила Ієуса, Ієглома і Корея. Це сини Ісава, що народилися йому в землі Ханаанській.
5
и Олівема́ роди́ Ієу́са и Ієгло́ма и Коре́а: сі́и сы́нове Иса́вли, и́же бы́ша єму́ въ земли́ Ханаа́нстѣй.
6
І взяв Ісав дружин своїх і синів своїх, і дочок своїх, і всіх людей дому свого, й [усі] отари свої, і всю худобу свою, і все майно своє, яке він придбав у землі Ханаанській, і пішов [Ісав] в іншу землю від лиця Якова, брата свого,
6
Поя́ же Иса́въ жены́ своя́ и сы́ны своя́ и дще́ри своя́, и вся́ тѣлеса́ до́му своєго́ и вся́ имѣ́нія своя́ и вся́ скоты́, и вся́, єли́ка притяжа́, и вся́, єли́ка приобрѣ́те въ земли́ Ханаа́нстѣй, и отъи́де Иса́въ изъ земли́ Ханаа́нскія от лица́ Іа́кова бра́та своєго́:
7
тому що майно їх було таке велике, що вони не могли жити разом, і земля подорожування їх не вміщала їх, через безлічі отар їхніх.
7
бя́ху бо имѣ́нія и́хъ мно́га, є́же жи́ти вку́пѣ: и не можа́ше земля́ обита́нія и́хъ вмѣсти́ти и́хъ, от мно́жества имѣ́ній и́хъ.
8
І оселився Ісав на горі Сеїр, Ісав, він же Едом.
8
Всели́ся же Иса́въ на горѣ́ Сиі́ръ: Иса́въ то́й є́сть Єдо́мъ.
9
І ось родовід Ісава, батька ідумеїв, на горі Сеїр.
9
Сі́и же ро́дове Иса́ва, отца́ Єдо́мля, на горѣ́ Сиі́ръ:
10
Ось імена синів Ісава: Елифаз, син Ади, дружини Ісавової, і Рагуїл, син Васемафи, дружини Ісавової.
10
и сія́ имена́ сыно́въ Иса́влихъ: Єліфа́съ, сы́нъ Ады́, жены́ Иса́вли, и Рагуи́лъ, сы́нъ Васема́ѳы, жены́ Иса́вли.
11
У Елифаза були сини: Феман, Омар, Цефо, Гафам і Кеназ.
11
Бы́ша же Єліфа́су сы́нове: Ѳема́нъ, Ома́ръ, Софа́ръ, Гоѳо́мъ и Кене́зъ.
12
Фамна ж була наложницею Елифаза, сина Ісавового, і народила Елифазу Амалика. Ось сини Ади, дружини Ісавової.
12
Ѳамна́ же бя́ше нало́жница Єліфа́са, сы́на Иса́вля, и роди́ Єліфа́су Амали́ка: сі́и сы́нове Ады́, жены́ Иса́вли.
13
І ось сини Рагуїла: Нахаф і Зерах, Шамма і Миза. Це сини Васемафи, дружини Ісавової.
13
Сі́и же сы́нове Рагуи́ловы: Нахо́ѳъ, Заре́, Соме́ и Мозе́: сі́и бы́ша сы́нове Васема́ѳы, жены́ Иса́вли.
14
І ці були сини Оливеми, дочки Ани, сина Цивеонового, дружини Ісавової: вона народила Ісаву Ієуса, Ієглома і Корея.
14
Сі́и же сы́нове Олівемы́ дще́ре Ана́ни сы́на Севего́ня, жены́ Иса́вли: роди́ же Иса́ву Ієу́са и Ієгло́ма и Коре́а.
Ці сини Рагуїла, сина Ісавового: старійшина Нахаф, старійшина Зерах, старійшина Шамма, старійшина Миза. Ці старійшини Рагуїлові в землі Едома; ці сини Васемафи, дружини Ісавової.
Ось царі, що царювали в землі Едома, раніше царювання царів у синів Ізраїлевих:
31
И сі́и ца́ріє ца́рствовавшіи во Єдо́мѣ, пре́жде ца́рствованія царе́й во Ізра́или:
32
царював у Едомі Бела, син Веорів, а ім’я міста його Дингава.
32
и ца́рствова во Єдо́мѣ Вала́къ, сы́нъ Вео́ровъ: и́мя же гра́ду єго́ Деннава́.
33
І помер Бела, і зацарював після нього Іовав, син Зераха, з Восори.
33
У́мре же Вала́къ, и ца́рь бы́сть по не́мъ Іова́въ, сы́нъ За́ринъ от Восо́рры.
34
Помер Іовав, і зацарював після нього Хушам, із землі феманитян.
34
У́мре же Іова́въ, и ца́рь бы́сть по не́мъ Асо́мъ от земли́ Ѳемано́ни.
35
І помер Хушам, і запанував після нього Гадад, син Бедадів, який переміг мадіанитян на полі Моава; ім’я міста його Авиф.
35
У́мре же Асо́мъ, и бы́сть ца́рь по не́мъ Ада́дъ сы́нъ Вара́довъ, и́же изсѣче́ Мадіа́ма на по́ли Моа́вли: и́мя же гра́ду єго́ Гетѳе́мъ.
36
І помер Гадад, і зацарював після нього Самла з Масреки.
36
У́мре же Ада́дъ, и ца́рь бы́сть по не́мъ Самада́ от Массекка́са.
37
І помер Самла, і зацарював після нього Саул з Реховофа, що біля річки.
37
У́мре же Самада́, и ца́рь бы́сть по не́мъ Сау́лъ изъ Роово́ѳа, и́же є́сть бли́зъ рѣки́.
38
І помер Саул, і зацарював після нього Баал-Ханан, син Ахбора.
38
У́мре же Сау́лъ, и ца́рь бы́сть по не́мъ Вааленно́нъ, сы́нъ Ахово́рь.
39
І помер Баал-Ханан, син Ахбора, і зацарював після нього Гадар [син Варадів]; ім’я міста його Пау; ім’я дружини його Мегетавеель, дочка Матреди, сина Мезагава.
39
У́мре же Вааленно́нъ сы́нъ Ахово́рь, и ца́рь бы́сть по не́мъ Ара́дъ, сы́нъ Вара́довъ: и и́мя гра́ду єго́ Фого́ръ, и́мя же женѣ́ єго́ Метевеи́ль, дще́рь Матраі́ѳа, сы́на Мезоо́вля.
40
Ці імена старійшин Ісавових, за племенами їх, за місцями їх, за іменами їх, [за народами їх]: старійшина Фимна, старійшина Алва, старійшина Ієтеф,
40
Сія́ имена́ старѣ́йшинъ Иса́влихъ въ племенѣ́хъ и́хъ, по мѣ́сту и́хъ, во страна́хъ и́хъ и въ язы́цѣхъ и́хъ: старѣ́йшина Ѳамна́, старѣ́йшина Гола́, старѣ́йшина Ієѳе́ръ,
Ось житіє Якова. Йосиф, сімнадцяти років, пас худобу [батька свого] разом із братами своїми, будучи отроком, з синами Валли і з синами Зелфи, дружин батька свого. І доносив Йосиф недобрі про них чутки до [Ізраїля] батька їх.
2
Сі́и же ро́ди Іа́ковли. Іо́сифъ же бя́ше седмина́десяти лѣ́тъ, пасы́й о́вцы отца́ своєго́ съ бра́тією своє́ю, ю́нъ сы́й, съ сынми́ Ва́ллы и съ сынми́ Зе́лфы, же́нъ отца́ своєго́: нанесо́ша же на Іо́сифа злу́ клевету́ ко Ізра́илю отцу́ своєму́.
3
Ізраїль любив Йосифа більше за всіх синів своїх, тому що він був сином старости його, — і зробив йому різнобарвний одяг.
3
Іа́ковъ же любля́ше Іо́сифа па́че всѣ́хъ сыно́въ свои́хъ, я́ко сы́нъ въ ста́рости єму́ бы́сть: и сотвори́ єму́ ри́зу пе́стру.
4
І побачили брати його, що батько їх любить його більше, ніж усіх братів його; і зненавиділи його і не могли говорити з ним дружньо.
4
Ви́дѣвше же бра́тія єго́, я́ко лю́битъ єго́ оте́цъ па́че всѣ́хъ сыно́въ свои́хъ, возненави́дѣша єго́ и не можа́ху глаго́лати къ нему́ ничто́же ми́рно.
5
І бачив Йосиф сон, і розповів [його] братам своїм: і вони зненавиділи його ще більше.
5
Ви́дѣвъ же Іо́сифъ со́нъ, повѣ́да и́ бра́тіи своє́й
6
Він сказав їм: вислухайте сон, який я бачив:
6
и рече́ и́мъ: послу́шайте сна́ сего́, єго́же ви́дѣхъ:
7
ось, ми в’яжемо снопи посередині поля; і ось, мій сніп встав і став прямо; і ось, ваші снопи стали навкруги і поклонилися моєму снопові.
7
мнѣ́хъ ва́съ вя́жущихъ снопы́ средѣ́ по́ля: и воста́ мо́й сно́пъ и ста́ пря́мо, ва́ши же снопы́ обрати́вшеся поклони́шася моєму́ снопу́.
8
І сказали йому брати його: невже ти будеш царювати над нами? невже будеш володіти нами? І зненавиділи його ще більше за сни його і за слова його.
8
Рѣ́ша же єму́ бра́тія єго́: єда́ ца́рствуя ца́рствовати бу́деши надъ на́ми, или́ госпо́дствуя госпо́дствовати бу́деши надъ на́ми? И приложи́ша єще́ ненави́дѣти єго́ сно́въ ра́ди єго́ и ра́ди слове́съ єго́.
9
І бачив він ще інший сон і розповів його [батькові своєму і] братам своїм, говорячи: ось, я бачив ще сон: ось, сонце і місяць і одинадцять зірок поклоняються мені.
9
Ви́дѣ же со́нъ другі́й и повѣ́да єго́ отцу́ своєму́ и бра́тіи своє́й, и рече́: се́, ви́дѣхъ другі́й со́нъ: а́ки бы со́лнце и луна́ и єдинона́десять звѣ́здъ покланя́хуся мнѣ́.
10
І він розповів батькові своєму і братам своїм; і насварив його батько його і сказав йому: що це за сон, який ти бачив? невже я і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі?
10
И запрети́ єму́ оте́цъ єго́ и рече́ єму́: что́ со́нъ се́й, єго́же єси́ ви́дѣлъ? Єда́ прише́дше пріи́демъ а́зъ и ма́ти твоя́ и бра́тія твоя́ поклони́тися тебѣ́ до земли́?
11
Брати його досаджували на нього, а батько його запам’ятав це слово.
11
Позави́дѣша же єму́ бра́тія єго́: оте́цъ же єго́ соблюде́ сло́во сіє́.
12
Брати його пішли пасти худобу батька свого в Сихем.
12
Отидо́ша же бра́тія єго́ пасти́ о́вцы отца́ своєго́ въ Сихе́мъ.
13
І сказав Ізраїль Йосифові: брати твої чи не пасуть у Сихемі? піди, я пошлю тебе до них. Він відповів йому: ось я.
13
И рече́ Ізра́иль ко Іо́сифу: єда́ бра́тія твоя́ не пасу́тъ въ Сихе́мѣ? Гряди́, да послю́ тя къ ни́мъ. Рече́ же єму́: се́, а́зъ.
14
[Ізраїль] сказав йому: піди, подивися, чи здорові брати твої і чи ціла худоба, і принеси мені відповідь. І послав його з долини Хевронської; і він прийшов у Сихем.
14
Рече́ же єму́ Ізра́иль: ше́дъ, ви́ждь, а́ще здра́вствуютъ бра́тія твоя́ и о́вцы, и повѣ́ждь ми́. И посла́ єго́ от юдо́ли Хевро́ни. И пріи́де въ Сихе́мъ:
15
І знайшов хтось його, що блукав у полі, і запитав його той чоловік, говорячи: чого ти шукаєш?
15
и обрѣ́те єго́ человѣ́къ заблужда́юща на по́ли: вопроси́ же єго́ человѣ́къ глаго́ля: чесого́ и́щеши?
16
Він сказав: я шукаю братів моїх; скажи мені, де вони пасуть?
16
О́нъ же рече́: бра́тіи моєя́ ищу́: повѣ́ждь ми́, гдѣ́ пасу́тъ.
17
І сказав той чоловік: вони пішли звідси, бо я чув, як вони говорили: підемо в Дофан. І пішов Йосиф за братами своїми і знайшов їх у Дофані.
17
Рече́ же єму́ человѣ́къ: отидо́ша отсю́ду: слы́шахъ бо и́хъ глаго́лющихъ: по́йдемъ въ Доѳаі́мъ. И и́де Іо́сифъ вслѣ́дъ бра́тіи своєя́ и обрѣ́те я́ въ Доѳаі́мѣ.
18
І побачили вони його здаля, і раніше ніж він наблизився до них, стали замишляти проти нього, щоб убити його.
18
Предузрѣ́ша же єго́ издале́че, пре́жде приближе́нія єго́ къ ни́мъ, и злѣ́ умы́слиша уби́ти єго́:
19
І сказали один одному: ось, іде сновидець;
19
рече́ же кі́йждо къ бра́ту своєму́: се́, снови́децъ о́ный и́детъ:
20
підемо тепер, і вб’ємо його, і кинемо його в який-небудь рів, і скажемо, що хижий звір з’їв його; і побачимо, що буде із його снів.
20
ны́нѣ у́бо пріиди́те, убіє́мъ єго́ и вве́ржимъ єго́ во єди́нъ от рво́въ, и рече́мъ: звѣ́рь лю́тъ снѣде́ єго́: и у́зримъ, что́ бу́дутъ со́нія єго́.
21
І почув це Рувим і порятував його від рук їхніх, сказавши: не вб’ємо його.
21
Слы́шавъ же Руви́мъ, отъя́ єго́ изъ ру́къ и́хъ и рече́: не убіє́мъ єго́ на души́.
22
І сказав їм Рувим: не проливайте крови; киньте його у рів, що у пустелі, а руки не накладайте на нього. Це говорив він [з тим наміром], щоб урятувати його від рук їхніх і повернути його до батька його.
22
Рече́ же и́мъ Руви́мъ: не пролі́йте кро́ве, вве́рзите єго́ во єди́нъ от рво́въ си́хъ, и́же въ пусты́ни, руки́ же не возложи́те на него́: [тща́шеся бо] я́ко да изы́метъ єго́ от ру́къ и́хъ и отда́стъ єго́ отцу́ своєму́.
23
Коли Йосиф прийшов до братів своїх, вони зняли з Йосифа одежу його, одежу різнобарвну, яка була на ньому,
23
Бы́сть же єгда́ пріи́де Іо́сифъ къ бра́тіи своє́й, совлеко́ша со Іо́сифа ри́зу пе́струю, я́же на не́мъ,
24
і взяли його і кинули його у рів; рів же той був порожнім; води в ньому не було.
24
и поє́мше єго́ вверго́ша въ ро́въ: ро́въ же то́щь, воды́ не имя́ше.
25
І сіли вони їсти хліб, і, глянувши, побачили, ось, іде з Галаада караван ізмаїльтян, і верблюди їхні несуть стираксу, бальзам і ладан: ідуть вони відвезти це в Єгипет.
25
И сѣдо́ша я́сти хлѣ́бъ, и воззрѣ́вше очи́ма ви́дѣша, и се́, пу́тницы Ісма́илтяне идя́ху от Галаа́да, и велблю́ды и́хъ по́лны ѳиміа́ма и риті́ны {ту́къ масти́тый изъ дрѣ́ва теку́щій} и ста́кти: идя́ху же везу́ще во Єги́петъ.
26
І сказав Іуда братам своїм: яка користь, якщо ми вб’ємо брата нашого і сховаємо кров його?
26
Рече́ же Іу́да ко бра́тіи своє́й: ка́я по́льза, а́ще убіє́мъ бра́та на́шего и скры́ємъ кро́вь єго́?
27
Підемо, продамо його ізмаїльтянам, а руки наші нехай не будуть на ньому, тому що він брат наш, плоть наша. Брати його послухалися
27
Гряди́те продади́мъ єго́ Ісма́илтяномъ си́мъ: ру́цѣ же на́ши да не бу́дутъ на не́мъ, я́ко бра́тъ на́шъ и пло́ть на́ша є́сть. Послу́шаша же бра́тія єго́.
28
і, коли проходили купці мадіамські, витягли Йосифа з рову і продали Йосифа ізмаїльтянам за двадцять срібників; а вони відвели Йосифа в Єгипет.
28
И мимоидо́ша человѣ́цы Мадіа́мстіи купцы́: и извлеко́ша и возведо́ша Іо́сифа изъ ро́ва, и прода́ша Іо́сифа Ісма́илтяномъ на два́десять златни́цъ. И поведо́ша Іо́сифа во Єги́петъ.
29
Рувим же прийшов знову до рову; і ось, немає Йосифа в рові. І роздер він одяг свій,
29
Возврати́ся же Руви́мъ къ ро́ву и не узрѣ́ Іо́сифа въ ро́вѣ: и растерза́ ри́зы своя́,
30
і повернувся до братів своїх, і сказав: отрока нема, а я, куди я дінуся?
30
и пріи́де ко бра́тіи своє́й и рече́: о́трочища нѣ́сть, а́зъ же ка́мо иду́ ктому́?
31
І взяли одяг Йосифа, і закололи козла, і вимазали одяг кров’ю;
31
Взе́мше же ри́зу Іо́сифову, закла́ша ко́злище от ко́зъ и пома́заша ри́зу кро́вію:
32
і послали різнобарвний одяг, і принесли до батька свого, і сказали: ми це знайшли; подивися, чи сина твого цей одяг, чи ні.
32
и посла́ша ри́зу пе́струю, и принесо́ша ко отцу́ своєму́ и реко́ша: сію́ обрѣто́хомъ: познава́й, а́ще ри́за сы́на твоєго́ є́сть, или́ ни́?
33
Він упізнав його і сказав: це одяг сина мого; хижий звір з’їв його; очевидно, розтерзаний Йосиф.
33
И позна́ ю́ и рече́: ри́за сы́на моєго́ є́сть: звѣ́рь лю́тъ снѣде́ єго́: звѣ́рь восхи́ти Іо́сифа.
34
І розідрав Яків одяг свій, і одяг веретище на стегна свої, й оплакував сина свого багато днів.
34
И растерза́ Іа́ковъ ри́зы своя́, и возложи́ вре́тище на чре́сла своя́, и пла́кашеся сы́на своєго́ дни́ мно́ги.
35
І зібрались усі сини його і всі дочки його, щоб утішити його; але він не хотів утішитися і сказав: з печаллю зійду до сина мого в пекло. Так оплакував його батько його.
35
Собра́шася же вси́ сы́нове єго́ и дще́ри и пріидо́ша утѣ́шити єго́: и не хотя́ше утѣ́шитися, глаго́ля: я́ко сни́ду къ сы́ну моєму́ сѣ́туя во а́дъ. И пла́кася о не́мъ оте́цъ єго́.
36
Мадіанитяни ж продали його в Єгипті Потифару, царедворцеві фараона, начальникові охоронців.
36
Мадіа́не же прода́ша Іо́сифа во Єги́петъ Пентефрі́ю євну́ху фарао́нову, архімагі́ру.
Глава 38
1
У той час Іуда відійшов від братів своїх і оселився поблизу одного одолламитянина, якому ім’я: Хира.
1
Бы́сть же въ то́ вре́мя, отъи́де Іу́да от бра́тіи своєя́ и пріи́де къ человѣ́ку нѣ́коєму Одолламі́тину, єму́же и́мя Іра́съ:
2
І побачив там Іуда дочку одного хананеянина, якому ім’я: Шуа; і взяв її і ввійшов до неї.
2
и ви́дѣ та́мо Іу́да дще́рь человѣ́ка Ханане́йска, є́йже и́мя Сава́: и поя́тъ ю́, и вни́де къ не́й:
3
Вона зачала і народила сина; і він нарік йому ім’я: Ір.
3
и заче́нши роди́ сы́на, и нарече́ и́мя єму́ И́ръ:
4
І зачала знову, і народила сина, і нарекла йому ім’я: Онан.
4
и заче́нши єще́ роди́ сы́на и нарече́ и́мя єму́ Авна́нъ:
5
І ще народила сина [третього] і нарекла йому ім’я: Шела. Іуда був у Хезиві, коли вона народила його.
5
и приложи́вши роди́ сы́на [тре́тіяго] и нарече́ и́мя Сило́мъ: сія́ же бѣ́ въ Ха́свѣ, єгда́ роди́ си́хъ.
6
І взяв Іуда дружину Ірові, первісткові своєму; ім’я їй Фамар.
6
И поя́ Іу́да жену́ И́ру пе́рвенцу своєму́, є́йже и́мя Ѳама́рь.
7
Ір, первісток Іудин, був неугодний перед очима Господа, й умертвив його Господь.
7
Бы́сть же И́ръ пе́рвенецъ Іу́динъ зо́лъ предъ Го́сподемъ: и уби́ єго́ Бо́гъ.
8
І сказав Іуда Онану: увійди до дружини брата твого, одружися з нею, як дівер, і віднови сíм’я братові твоєму.
8
Рече́ же Іу́да Авна́ну: вни́ди къ женѣ́ бра́та твоєго́ и совокупи́ся съ не́ю, и возста́ви сѣ́мя бра́ту твоєму́.
9
Онан знав, що сíм’я буде не йому, і тому, коли входив до дружини брата свого, виливав [сíм’я] на землю, щоб не дати сімені братові своєму.
9
Позна́въ же Авна́нъ, я́ко не єму́ бу́детъ сѣ́мя, бы́сть єгда́ вхожда́ше къ женѣ́ бра́та своєго́, пролива́ше [сѣ́мя] на зе́млю, є́же не да́ти сѣ́мене бра́ту своєму́:
10
Злом було перед очима Господа те, що він робив; і Він умертвив його.
10
зло́ же яви́ся предъ Бо́гомъ, я́ко сотвори́ сіє́: и умертви́ и сего́.
11
І сказав Іуда Фамарі, невістці своїй [після смерти двох синів своїх]: живи вдовою в домі батька твого, доки підросте Шела, син мій. Тому що він сказав [у розумі своєму]: не помер би і він подібно до братів його. Фамар пішла і стала жити в домі батька свого.
11
Рече́ же Іу́да Ѳама́ри, невѣ́стцѣ своє́й [по сме́рти дву́ сыно́въ свои́хъ]: сѣди́ вдово́ю въ дому́ отца́ твоєго́, до́ндеже вели́къ бу́детъ Сило́мъ, сы́нъ мо́й. Рече́ бо [во умѣ́ си́]: да не когда́ у́мретъ и се́й, я́коже и бра́тія єго́. Отше́дши же Ѳама́рь, сѣдя́ше въ дому́ отца́ своєго́.
12
Минуло багато часу, і померла дочка Шуї, дружина Іудина. Іуда, утішившись, пішов у Фамну до охоронців худоби його, сам і Хира, друг його, одолламитянин.
12
Умно́жишася же дні́є, и у́мре Сава́, жена́ Іу́дина. И утѣ́шився Іу́да, взы́де къ стригу́щымъ о́вцы єго́ са́мъ, и Іра́съ па́стырь єго́ Одолламі́тинъ, во Ѳа́мну.
13
І повідомили Фамар, говорячи: ось, свекор твій іде у Фамну стригти худобу свою.
13
И возвѣсти́ша Ѳама́ри невѣ́стцѣ єго́, глаго́люще: се́, све́коръ тво́й восхо́дитъ во Ѳа́мну стрищи́ о́вцы своя́.
14
І зняла вона із себе одяг удівства свого, покрила себе покривалом і, закрившись, сіла біля воріт Енаїма, що на дорозі до Фамни. Бо бачила, що Шела виріс, і вона не дана йому за дружину.
14
Она́ же све́ргши ри́зы вдовства́ съ себе́, облече́ся въ ри́зу лѣ́тнюю и украси́ся, и сѣ́де предъ враты́ Єна́ни, я́же су́ть на пути́ Ѳа́мны: вѣ́дяше бо, я́ко вели́къ бы́сть Сило́мъ: се́й же не даде́ єя́ єму́ въ жену́.
15
І побачив її Іуда і прийняв її за блудницю, тому що вона закрила лице своє. [І не впізнав її.]
15
И ви́дѣвъ ю́ Іу́да, возмнѣ́ ю́ блудни́цу бы́ти: покры́ бо лице́ своє́, и не позна́ єя́.
16
Він повернув до неї і сказав: я увійду до тебе. Тому що не знав, що це невістка його. Вона сказала: що ти даси мені, якщо ввійдеш до мене?
16
Уклони́ся же къ не́й путе́мъ и рече́ є́й: попусти́ ми вни́ти къ себѣ́. Не позна́ бо, я́ко невѣ́стка єму́ є́сть. Она́ же рече́: что́ ми да́си, а́ще вни́деши ко мнѣ́?
17
Він сказав: я надішлю тобі козеня з отари [моєї]. Вона сказала: чи даси ти мені заставу, поки пришлеш?
17
О́нъ же рече́: а́зъ тебѣ́ послю́ ко́злище ко́зъ от ове́цъ мои́хъ. Она́ же рече́: а́ще да́си ми́ зало́гъ, до́ндеже при́шлеши.
18
Він сказав: яку дати тобі заставу? Вона сказала: печатку твою, і перев’язь твою, і тростину твою, що в руці твоїй. І дав він їй і ввійшов до неї; і вона зачала від нього.
18
О́нъ же рече́: кі́й зало́гъ тебѣ́ да́мъ? Она́ же рече́: пе́рстень тво́й и гри́вну, и же́злъ и́же въ руцѣ́ твоє́й. И даде́ є́й, и вни́де къ не́й, и зача́ во утро́бѣ от него́.
19
І, вставши, пішла, зняла з себе покривало своє й одяглася в одяг удівства свого.
19
И воста́вши отъи́де, и све́рже ри́зу лѣ́тнюю съ себе́ и облече́ся въ ри́зы вдовства́ своєго́.
20
Іуда ж послав козеня через друга свого одолламитянина, щоб взяти заставу з руки жінки, але він не знайшов її.
20
Посла́ же Іу́да ко́злище от ко́зъ руко́ю па́стыря своєго́ Одолламі́тина взя́ти зало́гъ от жены́, и не обрѣ́те єя́.
21
І запитав жителів того місця, говорячи: де блудниця, що була в Енаїмі при дорозі? Але вони сказали: тут не було блудниці.
21
Вопроси́ же муже́й мѣ́ста того́ и рече́ и́мъ: гдѣ́ є́сть блудни́ца бы́вшая во Єна́нѣ на распу́тіи? И рѣ́ша: не бѣ́ здѣ́ блудни́ца.
22
І повернувся він до Іуди і сказав: я не знайшов її; та й жителі місця того сказали: тут не було блудниці.
22
И возврати́ся ко Іу́дѣ и рече́: не обрѣто́хъ: и человѣ́цы мѣ́ста того́ глаго́лютъ: нѣ́сть здѣ́ блудни́цы.
23
Іуда сказав: нехай вона візьме собі, аби тільки не стали над нами сміятися; ось, я посилав це козеня, але ти не знайшов її.
23
Рече́ же Іу́да: да и́мать та́: но да не когда́ посмѣю́тся на́мъ: а́зъ у́бо посла́хъ ко́злище сіє́, ты́ же не обрѣ́лъ єси́.
24
Минуло близько трьох місяців, і сказали Іуді, говорячи: Фамар, невістка твоя, впала у блуд, і ось, вона вагітна від блуду. Іуда сказав: виведіть її, і нехай вона буде спалена.
24
Бы́сть же по тре́хъ ме́сяцѣхъ, повѣ́даша Іу́дѣ, глаго́люще: соблуди́ Ѳама́рь невѣ́стка твоя́, и се́, во утро́бѣ и́мать от блуда́. Рече́ же Іу́да: изведи́те ю́, и да сожгу́тъ ю́.
25
Але коли повели її, вона послала сказати свекру своєму: я вагітна від того, чиї ці речі. І сказала: впізнавай, чия ця печатка і перев’язь і тростина.
25
Она́ же ведо́ма посла́ къ све́кру своєму́, глаго́лющи: от человѣ́ка, єго́же сія́ су́ть, а́зъ во утро́бѣ и́мамъ. И рече́: позна́й, чі́й пе́рстень и гри́вна и же́злъ се́й.
26
Іуда впізнав і сказав: вона правіша за мене, тому що я не дав її Шелі, синові моєму. І не пізнавав її більше.
26
Позна́ же Іу́да и рече́: оправда́ся Ѳама́рь па́че мене́, я́ко не да́хъ єя́ Сило́му сы́ну моєму́. И не приложи́ ктому́ позна́ти ю́.
27
Під час пологів її виявилося, що в утробі у неї близнюки.
27
Бы́сть же єгда́ ражда́ше, и бѣ́ста близня́та во утро́бѣ єя́.
28
І під час пологів її з’явилася рука [одного]; і взяла повитуха і нав’язала йому на руку червону нитку, сказавши: цей вийшов першим.
28
Бы́сть же въ рожде́ніи єя́, єди́нъ произнесе́ ру́ку: взе́мши же ба́ба навяза́ на ру́ку єго́ че́рвлень, глаго́лющи: се́й изы́детъ пе́рвый.
29
Але він повернув руку свою; і ось, вийшов брат його. І вона сказала: як ти подолав собі перешкоду? І наречено йому ім’я: Фарес.
29
Єгда́ же вовлече́ ру́ку, и а́біє изы́де бра́тъ єго́. Она́ же рече́: что́ пресѣче́ся тебе́ ра́ди прегражде́ніє? И прозва́ и́мя єму́ Фаре́съ.
30
Потім вийшов брат його з червоною ниткою на руці. І наречено йому ім’я: Зара.
30
И посе́мъ изы́де бра́тъ єго́, єму́же бѣ́ на руцѣ́ єго́ че́рвлень: и прозва́ и́мя єму́ За́ра.
Глава 39
1
Йосиф же відведений був до Єгипту, і купив його з рук ізмаїльтян, які привели його туди, єгиптянин Потифар, царедворець фараонів, начальник охоронців.
1
Іо́сифъ же приведе́нъ бы́сть во Єги́петъ. И купи́ єго́ Пентефрі́й євну́хъ фарао́новъ архімагі́ръ, му́жъ Єги́птянинъ, от ру́къ Ісма́илтянъ, и́же приведо́ша єго́ та́мо.
2
І був Господь з Йосифом: він був успішним у справах і жив у домі господаря свого, єгиптянина.
2
И бя́ше Госпо́дь со Іо́сифомъ: и бя́ше му́жъ благополу́ченъ, и бы́сть въ дому́ господи́на своєго́ Єги́птянина.
3
І побачив господар його, що Господь з ним і що в усьому, що він робить, Господь у руках його дає успіх.
3
Вѣ́дяше же господи́нъ єго́, я́ко Госпо́дь бѣ́ съ ни́мъ, и єли́ка твори́тъ, Госпо́дь благоустроя́єтъ въ руку́ єго́.
4
І здобув Йосиф благовоління в очах його і служив йому. І він поставив його над домом своїм, і все, що мав, віддав до рук його.
4
И обрѣ́те Іо́сифъ благода́ть предъ господи́номъ свои́мъ и благоугоди́ єму́: и поста́ви єго́ надъ до́момъ свои́мъ, и вся́, єли́ка бы́ша єму́, даде́ въ ру́ки Іо́сифовы.
5
І з того часу, як він поставив його над домом своїм і над усім, що мав, Господь благословив дім єгиптянина заради Йосифа, і було благословення Господнє на всьому, що мав він у домі й у полі [його].
5
Бы́сть же єгда́ поста́ви єго́ надъ до́момъ свои́мъ и надъ всѣ́ми, єли́ка имѣ́яше, и благослови́ Госпо́дь до́мъ Єги́птянина Іо́сифа ра́ди: и бы́сть благослове́ніє Госпо́дне на все́мъ имѣ́ніи єго́ въ дому́ и въ се́лѣхъ єго́.
6
І залишив він усе, що мав, у руках Йосифа і не знав він при ньому нічого, крім хліба, який він їв. Йосиф же був красивий станом і красивий лицем.
6
И предаде́ вся́, єли́ка бы́ша єму́, въ ру́ки Іо́сифовы: и не вѣ́дяше от су́щихъ у себе́ ничто́же, кромѣ́ хлѣ́ба, єго́же ядя́ше са́мъ: и бя́ше Іо́сифъ до́бръ о́бразомъ и красе́нъ взо́ромъ зѣло́.
7
І звернула погляди на Йосифа дружина господаря його і сказала: спи зі мною.
7
И бы́сть по словесѣ́хъ си́хъ, и возложи́ жена́ господи́на єго́ о́чи своя́ на Іо́сифа и рече́: пребу́ди со мно́ю.
8
Але він відмовився і сказав дружині господаря свого: ось, господар мій не знає при мені нічого в домі, і все, що має, віддав у мої руки;
8
О́нъ же не хотя́ше и рече́ женѣ́ господи́на своєго́: а́ще господи́нъ мо́й не вѣ́сть мене́ ра́ди ничто́же въ дому́ своє́мъ, и вся́, єли́ка су́ть єму́, вдаде́ въ ру́цѣ мои́,
9
немає більшого за мене в домі цьому; і він не заборонив мені нічого, крім тебе, тому що ти дружина його; як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом?
9
и ничто́ є́сть вы́ше мене́ въ дому́ се́мъ, ниже́ изъя́то бы́сть от мене́ что́-либо, кромѣ́ тебе́, поне́же ты́ жена́ єму́ єси́: и ка́ко сотворю́ глаго́лъ злы́й се́й и согрѣшу́ предъ Бо́гомъ?
10
Коли вона щодня так говорила Йосифу, а він не слухав її, щоб спати з нею і бути з нею,
10
Єгда́ же Іо́сифу глаго́лаше де́нь от дне́, и не послу́шаше єя́ є́же спа́ти и бы́ти съ не́ю.
11
трапилося в один день, що він увійшов у дім робити справу свою, а нікого із домашніх тут у домі не було;
11
Бы́сть же сицевы́й нѣ́кій де́нь, и вни́де Іо́сифъ въ до́мъ дѣ́лати дѣла́ своя́, и никто́же бя́ше от су́щихъ въ дому́ вну́трь:
12
вона схопила його за одяг його і сказала: лягай зі мною. Але він, залишивши одежу свою в руках її, побіг і вибіг геть.
12
и ухвати́ єго́ за ри́зы, глаго́лющи: ля́зи со мно́ю. И оста́вивъ ри́зы своя́ въ руку́ єя́, убѣже́ и изы́де во́нъ.
13
Вона ж, побачивши, що він залишив одяг свій у руках її і побіг геть,
13
И бы́сть єгда́ ви́дѣ, я́ко оста́вль ри́зы своя́ въ рука́хъ єя́, бѣжа́ и изы́де во́нъ:
14
покликала домашніх своїх і сказала їм так: подивіться, він привів до нас єврея насміхатися над нами. Він прийшов до мене, щоб лягти зі мною, але я закричала гучним голосом,
14
и воззва́ су́щихъ въ дому́ и рече́ и́мъ глаго́лющи: ви́дите, введе́ на́мъ о́трока Євре́ина наруга́тися на́мъ: вни́де ко мнѣ́, глаго́ля: преспи́ со мно́ю: и возопи́хъ гла́сомъ вели́кимъ:
15
і він, почувши, що я здійняла крик і закричала, залишив у мене одяг свій, і побіг, і вибіг геть.
15
и єгда́ услы́ша о́нъ, я́ко возвы́сихъ гла́съ мо́й и возопи́хъ, оста́вль ри́зы своя́ у мене́, отбѣже́ и изы́де во́нъ.
16
І залишила одежу його у себе до приходу господаря його в дім свій.
16
И удержа́ ри́зы у себе́, до́ндеже пріи́де господи́нъ въ до́мъ сво́й.
17
І переказала йому ті самі слова, говорячи: раб єврей, якого ти привів до нас, приходив до мене насміятися наді мною [і говорив мені: ляжу я з тобою],
17
И повѣ́да єму́ по словесѣ́хъ си́хъ, глаго́лющи: вни́де ко мнѣ́ о́трокъ Євре́инъ, єго́же вве́лъ єси́ къ на́мъ, поруга́тися мнѣ́, и рече́ ми: да бу́ду съ тобо́ю:
18
але, коли [почув, що] я підняла крик і закричала, він залишив у мене одяг свій і втік геть.
18
єгда́ же услы́ша, я́ко воздвиго́хъ гла́съ мо́й и возопи́хъ, оста́вль ри́зы своя́ у мене́, отбѣже́ и изы́де во́нъ.
19
Коли господар його почув слова дружини своєї, які вона сказала йому, говорячи: так вчинив зі мною раб твій, то спалахнув гнівом;
19
И бы́сть єгда́ услы́ша господи́нъ єго́ глаго́лы жены́ своєя́, єли́ка рече́ къ нему́, глаго́лющи: си́це сотвори́ ми о́трокъ тво́й: и разгнѣ́вася я́ростію,
20
і взяв Йосифа господар його і віддав його у в’язницю, де утримувалися в’язні царя. І був він там у в’язниці.
І Господь був з Йосифом, і простягнув до нього милість, і дарував йому благовоління в очах начальника в’язниці.
21
И бя́ше Госпо́дь со Іо́сифомъ, и возлія́ на него́ ми́лость, и даде́ єму́ благода́ть предъ нача́лнымъ стра́жемъ темни́чнымъ:
22
І віддав начальник в’язниці в руки Йосифові усіх в’язнів, що перебували у в’язниці, і в усьому, що вони там не робили б, він був розпорядником.
22
и вдаде́ старѣ́йшина страже́й темни́цу въ ру́цѣ Іо́сифу и всѣ́хъ вве́рженыхъ въ темни́цу: и вся́, єли́ка творя́ху та́мо, то́й бѣ́ творя́й.
23
Начальник в’язниці і не дивився ні за чим, що було у нього в руках, тому що Господь був з Йосифом, і в усьому, що він робив, Господь давав успіх.
23
Старѣ́йшина же страже́й темни́чныхъ ничто́же бѣ́ вѣ́дый єго́ ра́ди: вся́ бо бы́ша въ рука́хъ Іо́сифовыхъ, зане́же Госпо́дь бя́ше съ ни́мъ: и єли́ка то́й творя́ше, Госпо́дь благопоспѣша́ше въ руку́ єго́.
Глава 40
1
Після цього виночерпій царя Єгипетського і хлібодар провинилися перед господарем своїм, царем Єгипетським.
1
Бы́сть же по словесѣ́хъ си́хъ, согрѣши́ старѣ́йшина віна́рскъ царя́ Єги́петска и старѣ́йшина жита́рскъ господи́ну своєму́ царю́ Єги́петскому.
2
І прогнівався фараон на двох царедворців своїх, на головного виночерпія і на головного хлібодара,
2
И разгнѣ́вася фарао́нъ на о́ба євну́хи своя́, на старѣ́йшину віна́рска и на старѣ́йшину жита́рска,
3
і віддав їх під варту в дім начальника охоронців, у в’язницю, у місце, де ув’язнений був Йосиф.
3
и вве́рже и́хъ въ темни́цу во узи́лище, въ мѣ́сто, идѣ́же Іо́сифъ вве́рженъ бя́ше.
4
Начальник охоронців приставив до них Йосифа, і він служив їм. І пробули вони під вартою деякий час.
4
И вручи́ и́хъ старѣ́йшина темни́цы Іо́сифу, и предста́ и́мъ: и бѣ́ста дни́ [нѣ́кія] въ темни́цѣ,
5
Одного разу виночерпію і хлібодару царя Єгипетського, замкненим у в’язниці, бачилися сни, кожному свій сон, обом в одну ніч, кожному сон особливого значення.
5
и ви́дѣста о́ба со́нъ во єди́ну но́щь: видѣ́ніє же со́нноє старѣ́йшины віна́рска и старѣ́йшины жита́рска, и́же бѣ́ста царя́ Єги́петска, су́ще въ темни́цѣ, бя́ше сіє́.
6
І прийшов до них Йосиф вранці, побачив їх, і ось, вони засмучені.
6
Вни́де же къ ни́мъ Іо́сифъ зау́тра и ви́дѣ и́хъ, и бя́ху смуще́ни:
7
І запитав він царедворців фараонових, що перебували з ним у домі господаря його під вартою, говорячи: чому у вас сьогодні сумні обличчя?
7
и вопроша́ше євну́ховъ фарао́нихъ, и́же бы́ша съ ни́мъ въ темни́цѣ, у господи́на своєго́, глаго́ля: что́, я́ко ли́ца ва́ша уны́ла дне́сь?
8
Вони сказали йому: ми бачили сни; а витлумачити їх нема кому. Йосиф сказав їм: чи не від Бога тлумачення? розкажіть мені.
8
Они́ же рѣ́ша єму́: со́нъ ви́дѣхомъ, и разсужда́яй єго́ нѣ́сть. Рече́ же и́мъ Іо́сифъ: єда́ не Бо́гомъ изъявле́ніє и́хъ є́сть? Повѣ́дите у́бо мнѣ́.
9
І розповів головний виночерпій Йосифу сон свій і сказав йому: мені снилося, ось виноградна лоза переді мною;
9
И повѣ́да старѣ́йшина віна́рскъ со́нъ сво́й Іо́сифу и рече́: во снѣ́ моє́мъ бя́ше віногра́дъ предо мно́ю:
10
на лозі три гілки; вона розвинулася, показався на ній цвіт, виросли й дозріли на ній ягоди;
10
въ віногра́дѣ же три́ лѣ́торасли, и то́й цвѣту́щь произнесе́ отра́сли, зрѣ́лы гро́зды ло́зныя:
11
і чаша фараонова у руці моїй; я взяв ягід, вичавив їх у чашу фараонову і подав чашу в руку фараонові.
11
и ча́ша фарао́нова въ руцѣ́ моє́й: и взя́хъ гре́знъ, и изжа́хъ о́ный въ ча́шу, и да́хъ ча́шу въ ру́ку фарао́ню.
12
І сказав йому Йосиф: ось тлумачення його: три гілки — це три дні;
через три дні фараон піднесе голову твою і поверне тебе на місце твоє, і ти подаси чашу фараонову в руку його, за колишнім звичаєм, коли ти був у нього виночерпієм;
13
єще́ три́ дни́, и помяне́тъ фарао́нъ са́нъ тво́й, и па́ки поста́витъ тя́ въ старѣ́йшинство твоє́ віна́рско, и пода́си ча́шу фарао́ну въ ру́ку єго́ по са́ну твоєму́ пе́рвому, я́коже бы́лъ єси́ віноче́рпчій:
14
згадай же мене, коли добре тобі буде, і зроби мені благодіяння, і скажи про мене фараонові, й виведи мене з цього дому,
14
но помяни́ мя тобо́ю, єгда́ бла́го ти́ бу́детъ, и сотвори́ши надо мно́ю ми́лость, и да помяне́ши о мнѣ́ фарао́ну, и изведе́ши мя́ от тверды́ни сея́:
15
бо я украдений із землі євреїв; а також і тут нічого не зробив, за що б кинути мене у в’язницю.
15
я́ко татьбо́ю укра́денъ бы́хъ изъ земли́ Євре́йскія, и здѣ́ ничто́ зло́ сотвори́хъ, но вверго́ша мя́ въ ро́въ се́й.
16
Головний хлібодар побачив, що витлумачив він добре, і сказав Йосифові: мені також снилося: ось на голові в мене три кошики решітчастих;
16
И ви́дѣ старѣ́йшина жита́рскъ, я́ко пря́мо разсуди́, и рече́ Іо́сифу: и а́зъ ви́дѣхъ со́нъ, и мня́хся три́ ко́шницы хлѣ́бовъ держа́ти на главѣ́ моє́й:
17
у верхньому кошику всяка їжа фараонова, вироби пекаря, і птахи [небесні] клювали її з кошика на голові моїй.
17
въ ко́шницѣ же ве́рхней от всѣ́хъ родо́въ, я́же фарао́нъ я́стъ, дѣ́ло хлѣ́бенноє, и пти́цы небе́сныя ядя́ху та́я от ко́шницы, я́же на главѣ́ моє́й.
18
І відповів Йосиф і сказав [йому]: ось тлумачення його: три кошики — це три дні;
через три дні фараон зніме з тебе голову твою і повісить тебе на дереві, і птахи [небесні] будуть клювати плоть твою з тебе.
19
єще́ три́ дні́є, и отъи́метъ фарао́нъ главу́ твою́ от тебе́ и повѣ́ситъ тя́ на дре́вѣ, и изъядя́тъ пти́цы небе́сныя пло́ть твою́ от тебе́.
20
На третій день, день народження фараонового, зробив він вечерю для всіх слуг своїх і згадав він про головного виночерпія і головного хлібодара серед слуг своїх;
20
Бы́сть же въ де́нь тре́тій, де́нь рожде́нія бя́ше фарао́ня, и творя́ше пи́ръ всѣ́мъ отроко́мъ свои́мъ: и помяну́ старѣ́йшинство старѣ́йшины віна́рска и старѣ́йшинство старѣ́йшины жита́рска, посредѣ́ о́трокъ свои́хъ:
21
і повернув головного виночерпія на попереднє місце, і він подав чашу в руку фараонову,
21
и поста́ви старѣ́йшину віна́рска въ старѣ́йшинство єго́: и подаде́ ча́шу въ ру́ку фарао́ню:
22
а головного хлібодара повісив [на дереві], як витлумачив їм Йосиф.
22
старѣ́йшину же жита́рска повѣ́си [на дре́вѣ], я́коже сказа́ и́ма Іо́сифъ.
23
І не згадав головний виночерпій про Йосифа, але забув його.
23
И не помяну́ старѣ́йшина віна́рскъ Іо́сифа, но забы́ єго́.
Глава 41
1
Коли минуло два роки, фараону снилося: ось, він стоїть біля ріки;
1
Бы́сть же по двою́ лѣ́ту дні́й, фарао́нъ ви́дѣ со́нъ: мня́шеся стоя́ти при рѣцѣ́:
2
і ось, вийшли з ріки сім корів, гарних на вигляд і повних тілом, і паслися в очереті;
2
и се́, а́ки изъ рѣки́ исхожда́ху се́дмь кра́въ добры́ ви́домъ и избра́нны тѣлесы́, и пася́хуся по бре́гу:
3
але ось, після них вийшли з ріки сім корів інших, худих на вигляд і охлялих тілом, і стали поряд з тими коровами, на березі ріки;
3
другі́я же се́дмь кра́въ изыдо́ша по си́хъ изъ рѣки́, злы́ ви́домъ и тѣлесы́ ху́ды, и пася́хуся съ кра́вами по бре́гу рѣ́чному:
4
і з’їли корови худі на вигляд і охлялі тілом сім корів гарних на вигляд і повних. І прокинувся фараон,
4
и поядо́ша се́дмь кра́вы злы́я и худы́я тѣлесы́ се́дмь кра́въ до́брыхъ ви́домъ и избра́нныхъ тѣлесы́: [и сія́ неви́димы бы́ша, я́ко внидо́ша въ чре́сла и́хъ]. Воста́ же фарао́нъ.
5
і заснув знову, і снилося йому іншого разу: ось, на одному стеблі піднялося сім колосків гладеньких і гарних;
5
И ви́дѣ со́нъ вторы́й: и се́, се́дмь кла́си исхожда́ху изъ сте́блія єди́наго избра́нны и добры́:
6
але ось, після них виросло сім колосків виснажених і висушених східним вітром;
6
друзі́и же се́дмь кла́си то́нцыи, истонче́ни вѣ́тромъ, израста́ху по ни́хъ:
7
і пожерли худі колоски сім колосків гладеньких і повних. І прокинувся фараон і зрозумів, що це сон.
7
и пожро́ша се́дмь кла́си то́нцыи и истонче́ни вѣ́тромъ се́дмь кла́совъ избра́нныхъ и по́лныхъ. Воста́ же фарао́нъ, и бя́ше со́нъ.
8
Уранці засмутився дух його, і послав він, і покликав усіх волхвів Єгипту і всіх мудреців його, і розповів їм фараон сон свій; але не було нікого, хто витлумачив би його фараону.
8
Бы́сть же зау́тра, и возмути́ся душа́ єго́: и посла́въ, созва́ вся́ сказа́тели Єги́петскія и вся́ му́дрыя єго́: и повѣ́да и́мъ фарао́нъ со́нъ сво́й: и не бя́ше сказу́яй того́ фарао́ну.
9
І став говорити головний виночерпій фараонові і сказав: гріхи мої згадую я нині;
і сім корів охлялих і худих, що вийшли після тих, це сім років, також і сім колосків виснажених і висушених східним вітром, це сім років голоду.
27
и се́дмь кра́вы худы́я, я́же изыдо́ша по си́хъ, се́дмь лѣ́тъ су́ть, и се́дмь кла́си то́нцыи и истонче́ни вѣ́тромъ се́дмь лѣ́тъ су́ть: бу́дутъ се́дмь лѣ́тъ гла́да:
28
Ось чому сказав я фараонові: що́ Бог зробить, те́ Він показав фараонові.
28
сло́во же є́же рѣ́хъ фарао́ну, єли́ка Бо́гъ твори́тъ, показа́ фарао́ну:
29
Ось, настає сім років великого достатку в усій землі Єгипетській;
29
се́, се́дмь лѣ́тъ прихо́дитъ, оби́лность мно́га во все́й земли́ Єги́петстѣй:
30
після них настануть сім років голоду, і забудеться весь той достаток у землі Єгипетській, і виснажить голод землю,
30
пріи́дутъ же се́дмь лѣ́тъ гла́да по си́хъ, и забу́дутъ сы́тости бу́дущія во все́мъ Єги́птѣ, и погуби́тъ гла́дъ зе́млю,
31
і непримітним буде колишній достаток на землі, через голод, що прийде, тому що він буде дуже тяжким.
31
и не позна́єтся оби́ліє на земли́ от гла́да бу́дущаго по си́хъ: си́ленъ бо бу́детъ зѣло́:
32
А що сон повторився фараону двічі, це значить, що це істинне слово Боже, і що незабаром Бог виконає це.
32
повтори́ся же со́нъ фарао́ну два́жды, я́ко и́стинно бу́детъ сло́во є́же от Бо́га, и ускори́тъ Бо́гъ сотвори́ти о́но:
33
І нині нехай знайде фараон чоловіка розумного і мудрого і нехай поставить його над землею Єгипетською.
33
ны́нѣ у́бо усмотри́ человѣ́ка му́дра и смы́слена и поста́ви єго́ надъ земле́ю Єги́петскою:
34
Нехай накаже фараон поставити над землею наглядачів збирати за сім років достатку п’яту частину [усього врожаю] землі Єгипетської;
34
и да сотвори́тъ фарао́нъ и поста́витъ мѣстонача́лники по земли́, и да собира́ютъ пя́тую ча́сть от всѣ́хъ плодо́въ земли́ Єги́петскія седми́ лѣ́тъ оби́лныхъ,
35
нехай вони беруть усякий хліб цих гарних років, що настають, і зберуть у містах хліб під відання фараона для їжі, і нехай бережуть;
35
и да соберу́тъ вся́кую пи́щу седми́ лѣ́тъ гряду́щихъ до́брыхъ си́хъ: и да собере́тся пшени́ца подъ ру́ку фарао́ню, пи́ща во градѣ́хъ да храни́тся:
36
і буде ця їжа в запас для землі на сім років голоду, які будуть у землі Єгипетській, щоб земля не загинула від голоду.
36
и бу́детъ пи́ща соблюде́на земли́ на се́дмь лѣ́тъ гла́дныхъ, я́же и́мутъ бы́ти въ земли́ Єги́петстѣй, да не потреби́тся земля́ въ гла́дѣ.
37
Це сподобалося фараонові й усім слугам його.
37
Уго́дно же бы́сть сло́во предъ фарао́номъ и предъ всѣ́ми рабы́ єго́.
38
І сказав фараон слугам своїм: чи знайдемо ми таку, як він, людину, у якій був би Дух Божий?
І зняв фараон перстень свій з руки своєї і надів його на руку Йосифа; вдяг його у висонний одяг, поклав золотий ланцюг на шию його;
42
И сне́мъ фарао́нъ пе́рстень съ руки́ своєя́, возложи́ єго́ на ру́ку Іо́сифову, и облече́ єго́ въ ри́зу червле́ну, и возложи́ гри́вну зла́ту на вы́ю єго́,
43
повелів везти його на другій із своїх колісниць і проголошувати перед ним: схиляйтеся! І поставив його над усією землею Єгипетською.
43
и всади́ єго́ на колесни́цу свою́ втору́ю, и проповѣ́да предъ ни́мъ проповѣ́дникъ: и поста́ви єго́ надъ все́ю земле́ю Єги́петскою.
44
І сказав фараон Йосифу: я фараон; без тебе ніхто не ворухне ні рукою своєю, ні ногою своєю по всій землі Єгипетській.
44
Рече́ же фарао́нъ Іо́сифу: а́зъ фарао́нъ: безъ тебе́ не воздви́гнетъ руки́ своєя́ никто́же во все́й земли́ Єги́петстѣй.
45
І нарік фараон Йосифові ім’я: Цафнаф-панеах, і дав йому за дружину Асенефу, дочку Потифера, жерця Іліопольського. І пішов Йосиф по землі Єгипетській.
45
И нарече́ фарао́нъ и́мя Іо́сифу Псонѳомфани́хъ: и даде́ єму́ Асене́ѳу, дще́рь Петефрі́а жреца́ Иліопо́льскаго, єму́ въ жену́.
46
Йосифові було тридцять років від народження, коли він став перед лице фараона, царя Єгипетського. І вийшов Йосиф від лиця фараонового і пройшов по всій землі Єгипетській.
46
Іо́сифъ же бя́ше лѣ́тъ три́десяти, єгда́ предста́ фарао́ну царю́ Єги́петскому. Изы́де же Іо́сифъ от лица́ фарао́ня и про́йде всю́ зе́млю Єги́петскую.
47
Земля ж у сім років достатку принесла з одного зерна по жмені.
47
И сотвори́ земля́ въ седми́ лѣ́тѣхъ оби́лну жа́тву.
48
І зібрав він усякий хліб семи років, які були [родючі] в землі Єгипетській, і поклав хліб у містах; у кожному місті поклав хліб полів, що оточують його.
48
И собра́ вся́кую пи́щу седми́ лѣ́тъ, въ ни́хже бя́ше оби́лность въ земли́ Єги́петстѣй: и положи́ пи́щу во градѣ́хъ: пи́щы по́ль гра́да, су́щихъ о́крестъ єго́, положи́ въ не́мъ.
49
І зібрав Йосиф хліба дуже багато, як піску морського, так що перестав і рахувати, тому що не стало рахунку.
49
И собра́ Іо́сифъ пшени́цу я́ко песо́къ морскі́й мно́гу зѣло́, до́ндеже не можа́ху исчести́: безъ числа́ бо бя́ше.
50
До настання років голоду, у Йосифа народилися два сини, яких народила йому Асенефа, дочка Потифера, жерця Іліопольського.
І минули сім років достатку, що був у землі Єгипетській,
53
Мину́ша же се́дмь лѣ́тъ оби́лныхъ, я́же бы́ша въ земли́ Єги́петстѣй,
54
і настали сім років голоду, як сказав Йосиф. І був голод по всіх землях, а в усій землі Єгипетській був хліб.
54
и нача́ша се́дмь лѣ́тъ гла́дныхъ приходи́ти, я́коже рече́ Іо́сифъ. И бы́сть гла́дъ по все́й земли́: во все́й же земли́ Єги́петстѣй бы́ша {предъ глаго́ломъ си́мъ бы́ша въ єди́нѣй Александрі́йстѣй не, но и то́ во вмѣсти́телныхъ} хлѣ́бы.
55
Але коли і вся земля Єгипетська почала терпіти голод, то народ почав волати до фараона про хліб. І сказав фараон усім єгиптянам: підіть до Йосифа і робіть, що він вам скаже.
55
И взалка́ вся́ земля́ Єги́петская: возопи́ же наро́дъ къ фарао́ну о хлѣ́бѣхъ. Рече́ же фарао́нъ всѣ́мъ Єги́птяномъ: иди́те ко Іо́сифу, и є́же рече́тъ ва́мъ, сотвори́те.
56
І був голод по всій землі; і відчинив Йосиф усі житниці, і став продавати хліб єгиптянам. Голод же посилювався в землі Єгипетській.
56
И гла́дъ бя́ше на лицы́ всея́ земли́. Отве́рзе же Іо́сифъ вся́ жи́тницы, и продая́ше всѣ́мъ Єги́птяномъ:
57
І з усіх країн приходили в Єгипет купувати хліб у Йосифа, тому що голод посилився по всій землі.
57
и вся́ страны́ прихожда́ху во Єги́петъ, купова́ти ко Іо́сифу: обдержа́ше бо гла́дъ всю́ зе́млю.
Глава 42
1
І довідався Яків, що в Єгипті є хліб, і сказав Яків синам своїм: що ви дивитеся?
1
Ви́дѣвъ же Іа́ковъ, я́ко ку́пля є́сть [пшени́цы] во Єги́птѣ, рече́ сыно́мъ свои́мъ: почто́ не радите́?
2
І сказав: ось, я чув, що є хліб у Єгипті; підіть туди і купіть нам звідти хліба, щоб нам жити і не вмерти.
2
Се́, слы́шахъ, я́ко є́сть пшени́ца во Єги́птѣ: иди́те та́мо и купи́те на́мъ ма́ло пи́щи, да жи́ви бу́демъ и не у́мремъ.
3
Десять братів Йосифових пішли купити хліба в Єгипті,
3
Идо́ша же бра́тія Іо́сифовы де́сять купи́ти пшени́цы во Єги́петъ.
4
а Веніаміна, брата Йосифового, не послав Яків з братами його, тому що сказав: не трапилося б з ним лиха.
4
Веніамі́на же, бра́та Іо́сифова, не отпусти́ съ бра́тією єго́, рече́ бо: да не когда́ случи́тся [на пути́] єму́ зло́.
5
І прийшли сини Ізраїлеві купувати хліб, разом з іншими, що прийшли, бо в землі Ханаанській був голод.
5
Пріидо́ша же сы́нове Ізра́илевы купи́ти съ приходя́щими: бя́ше бо гла́дъ въ земли́ Ханаа́нстѣй.
6
Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі.
6
Іо́сифъ же бя́ше кня́зь земли́: се́й продая́ше всѣ́мъ лю́демъ земли́ [тоя́]. Прише́дше же бра́тія Іо́сифовы, поклони́шася єму́ лице́мъ до земли́.
7
І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу.
7
Ви́дѣвъ же Іо́сифъ бра́тію свою́, позна́: и отчужда́шеся и́хъ, и глаго́лаше и́мъ же́стоко, и рече́ и́мъ: отку́ду пріидо́сте? Они́ же рѣ́ша: от земли́ Ханаа́нскія купи́ти пи́щи.
8
Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його.
8
Позна́ же Іо́сифъ бра́тію свою́: они́ же не позна́ша єго́.
9
І згадав Йосиф сни, що снилися йому про них; і сказав їм: ви підглядачі, ви прийшли вигледіти наготу* землі цієї.
9
И помяну́ Іо́сифъ сны́ своя́, я́же ви́дѣ о́нъ: и рече́ и́мъ: согляда́таи єсте́, согля́дати путі́й страны́ [сея́] пріидо́сте.
10
Вони сказали йому: ні, господарю наш; раби твої прийшли купити їжі;
10
Они́ же рѣ́ша: ни́, господи́не, раби́ твои́ пріидо́хомъ купи́ти пи́щи:
11
ми всі діти однієї людини; ми люди чесні; раби твої не бували підглядачами.
Він сказав їм: ні, ви прийшли вигледіти наготу землі цієї.
12
Рече́ же и́мъ: ни́, но пути́ земли́ [сея́] пріидо́сте согля́дати.
13
Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало.
13
Они́ же рѣ́ша: двана́десять єсмы́ бра́тія раби́ твои́ въ земли́ Ханаа́ни: и се́, ме́ншій [от на́съ] со отце́мъ на́шимъ дне́сь, а друга́го нѣ́сть.
14
І сказав їм Йосиф: це саме я і говорив вам, сказавши: ви підглядачі;
ось як ви будете випробувані: клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший брат ваш;
15
въ се́мъ явите́ся: та́ко ми́ здра́вія фарао́ня, не изы́дете отсю́ду, а́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншій не пріи́детъ сѣ́мо:
16
пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі.
16
посли́те от себе́ єди́наго, и возми́те бра́та ва́шего: вы́ же держи́ми бу́дите, до́ндеже я́вѣ бу́дутъ словеса́ ва́ша, а́ще и́стинствуєте, или́ ни́: а́ще же ни́, та́ко ми́ здра́вія фарао́ня, вои́стинну согляда́таи єсте́.
17
І віддав їх під варту на три дні.
17
И даде́ я́ подъ стра́жу на три́ дни́.
18
І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога:
18
Рече́ же и́мъ въ де́нь тре́тій: сіє́ сотвори́те, и жи́ви бу́дете: Бо́га бо а́зъ бою́ся:
19
якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших;
19
а́ще ми́рницы єсте́, бра́тъ ва́шъ да уде́ржится єди́нъ подъ стра́жею: са́ми же иди́те и отвези́те ку́пленую пшени́цу ва́шу,
20
брата ж вашого меншого приведіть до мене, щоб виправдалися слова ваші і щоб не померти вам. Так вони і зробили.
20
и бра́та ва́шего ме́ншаго приведи́те ко мнѣ́, и вѣ́рна бу́дутъ словеса́ ва́ша: а́ще же ни́, у́мрете. И сотвори́ша та́ко.
21
І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це.
21
И рече́ кі́йждо къ бра́ту своєму́: є́й, во грѣсѣ́хъ бо єсмы́ бра́та ра́ди на́шего, я́ко презрѣ́хомъ скорбѣ́ніє души́ єго́, єгда́ моля́шеся на́мъ, и не послу́шахомъ єго́: и сего́ ра́ди пріи́де на ны́ скорбѣ́ніє сіє́.
22
Рувим відповів їм і сказав: чи не говорив я вам: не грішіть проти отрока? але ви не послухалися; ось, кров його стягується.
22
Отвѣща́въ же Руви́мъ, рече́ и́мъ: не рѣ́хъ ли ва́мъ, глаго́ля: не преоби́дите дѣ́тища? И не послу́шасте мене́: и се́, кро́вь єго́ взыску́єтся.
23
А того не знали вони, що Йосиф розуміє; бо між ними був перекладач.
23
Ті́и же не вѣ́дѣша, я́ко разумѣ́єтъ Іо́сифъ: толма́чь бо между́ и́ми бя́ше.
24
І відійшов від них [Йосиф] і заплакав. І повернувся до них, і говорив з ними, і, взявши з них Симеона, зв’язав його перед очима їхніми.
24
Отврати́вся же от ни́хъ, пропла́кася Іо́сифъ: и па́ки пріи́де къ ни́мъ и рече́ и́мъ. И поя́ Симео́на от ни́хъ, и связа́ єго́ предъ ни́ми.
25
І наказав Йосиф наповнити мішки їхні хлібом, а срібло їх повернути кожному в мішок його, і дати їм запасів на дорогу. Так і зроблено з ними.
25
Повелѣ́ же Іо́сифъ напо́лнити сосу́ды и́хъ пшени́цы и возврати́ти сребро́ и́хъ кому́ждо во вре́тище своє́ и да́ти и́мъ бра́шно на пу́ть. И бы́сть и́мъ та́ко.
26
Вони поклали хліб свій на ослів своїх, і пішли звідти.
26
И возложи́вше пшени́цу на ослы́ своя́, отидо́ша отту́ду.
27
І відкрив один із них мішок свій, щоб дати корму ослові своєму на ночівлі, і побачив срібло своє в отворі мішка його,
27
Отрѣши́въ же єди́нъ вре́тище своє́ да́ти пи́щу осло́мъ свои́мъ, идѣ́же ста́ша, и ви́дѣ у́золъ сребра́ своєго́, и бѣ́ верху́ у́стія вре́тищнаго.
28
і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в мішку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами?
28
И рече́ бра́тіи своє́й: возвращено́ ми є́сть сребро́, и се́, сіє́ во вре́тищи моє́мъ. И ужасе́ся се́рдце и́хъ: и возмято́шася, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще: что́ сіє́ сотвори́ Бо́гъ на́мъ?
29
І прийшли до Якова, батька свого, у землю Ханаанську і розповіли йому все, що трапилося з ними, говорячи:
29
Пріидо́ша же ко Іа́кову, отцу́ своєму́, въ зе́млю Ханаа́ню и повѣ́даша єму́ вся́ случи́вшаяся и́мъ, глаго́люще:
30
начальник над тією землею говорив з нами суворо і прийняв нас за підглядачів землі тієї.
І сказали ми йому: ми люди чесні; ми не бували підглядачами;
31
рѣ́хомъ же єму́: ми́рницы єсмы́, нѣ́смы согляда́таи:
32
нас дванадцять братів, синів у батька нашого; одного не стало, а менший тепер з батьком нашим у землі Ханаанській.
32
двана́десять бра́тія єсмы́, сы́нове отца́ на́шего: єди́наго нѣ́сть, а ме́ншій со отце́мъ на́шимъ дне́сь въ земли́ Ханаа́ни:
33
І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть,
33
рече́ же на́мъ му́жъ господи́нъ земли́ [тоя́]: по сему́ увѣ́мъ, я́ко ми́рницы єсте́: бра́та єди́наго оста́вите здѣ́ у мене́, а ку́пленую пшени́цу до́му ва́шему взе́мше отиди́те
34
і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі.
34
и приведи́те ко мнѣ́ бра́та ва́шего ме́ншаго: и увѣ́мъ, я́ко не согляда́таи єсте́, но я́ко ми́рницы єсте́: и бра́та ва́шего отда́мъ ва́мъ, и ку́плю твори́те въ земли́.
35
Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися.
35
Бы́сть же єгда́ испраздня́ху вре́тища своя́, и бя́ше у́золъ сребра́ во вре́тищи коєго́ждо и́хъ: и ви́дѣша у́злы сребра́ своєго́ са́ми и оте́цъ и́хъ, и убоя́шася.
36
І сказав їм Яків, батько їхній: ви позбавили мене дітей: Йосифа нема, і Симеона нема, і Веніаміна взяти хочете, — усе це на мене!
36
Рече́ же и́мъ Іа́ковъ оте́цъ и́хъ: мене́ безча́дна сотвори́сте: Іо́сифа нѣ́сть, Симео́на нѣ́сть, и Веніамі́на ли по́ймете? На мя́ бы́ша сія́ вся́.
37
І сказав Рувим батькові своєму, говорячи: убий двох моїх синів, якщо я не приведу його до тебе; віддай його на мої руки; я поверну його тобі.
37
Рече́ же Руви́мъ отцу́ своєму́, глаго́ля: двои́хъ сыно́въ мои́хъ убі́й, а́ще не приведу́ єго́ къ тебѣ́: да́ждь єго́ въ ру́цѣ мои́, и а́зъ приведу́ єго́ къ тебѣ́.
38
Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу.
38
О́нъ же рече́: не по́йдетъ сы́нъ мо́й съ ва́ми, я́ко бра́тъ єго́ у́мре, и то́й єди́нъ оста́: и случи́тся єму́ зло́ на пути́, въ о́ньже а́ще по́йдете, и сведе́те ста́рость мою́ съ печа́лію во а́дъ.
Глава 43
1
Голод посилився на землі.
1
Гла́дъ же одолѣ́ на земли́.
2
І коли вони з’їли хліб, який привезли з Єгипту, тоді батько їхній сказав їм: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
а якщо не пошлеш, то не підемо, тому що той чоловік сказав нам: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
5
а́ще же не по́слеши бра́та на́шего съ на́ми, не по́йдемъ: му́жъ бо рече́ на́мъ, глаго́ля: не у́зрите лица́ моєго́, а́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншій не пріи́детъ съ ва́ми.
6
Ізраїль сказав: для чого ви зробили мені таке зло, сказавши тому чоловікові, що у вас є ще брат?
Вони сказали: розпитував той чоловік про нас і про рід наш, говорячи: чи живий ще батько ваш? чи є у вас брат? Ми і розповіли йому за цими розпитами. Чи могли ми знати, що він скаже: приведіть брата вашого?
7
Они́ же рѣ́ша: вопроша́я вопроси́ на́съ му́жъ и ро́да на́шего, глаго́ля: а́ще єще́ оте́цъ ва́шъ жи́въ є́сть, и а́ще є́сть ва́мъ бра́тъ? И повѣ́дахомъ єму́ по вопро́су сему́: єда́ вѣ́дѣхомъ, я́ко рече́тъ на́мъ: приведи́те бра́та ва́шего?
8
Іуда ж сказав Ізраїлю, батькові своєму: відпусти отрока зі мною, і ми встанемо і підемо, і живі будемо і не помрем і ми, і ти, і діти наші;
8
Рече́ же Іу́да ко Ізра́илю, отцу́ своєму́: отпусти́ о́трочища со мно́ю: и воста́вше по́йдемъ, да жи́ви бу́демъ и не у́мремъ, и мы́ и ты́ и имѣ́ніє на́ше:
9
я відповідаю за нього, з моїх рук вимагатимеш його; якщо я не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то залишусь я винним перед тобою в усі дні життя;
9
а́зъ же возму́ єго́: от руку́ моє́ю взыщи́ єго́: а́ще не приведу́ єго́ къ тебѣ́, и поста́влю єго́ предъ тобо́ю, грѣ́шенъ бу́ду къ тебѣ́ вся́ дни́:
10
якби ми не барилися, то вже сходили б двічі.
10
а́ще бо бы́хомъ не уме́длили, уже́ возврати́лися бы два́жды.
11
Ізраїль, батько їх, сказав їм: якщо так, то ось що зробіть: візьміть із собою плодів землі цієї і віднесіть у дарунок тому чоловікові трохи бальзаму і трохи меду, стиракси і ладану, фісташок і мигдалевих горіхів;
11
Рече́ же и́мъ Ізра́иль оте́цъ и́хъ: а́ще та́ко є́сть, сіє́ сотвори́те: возми́те от плодо́въ земны́хъ въ сосу́ды своя́ и донеси́те человѣ́ку да́ры, риті́ну {ту́къ масти́тый изъ дре́ва теку́щій}, ме́дъ, ѳиміа́ма же и ста́кти, и тереві́нѳъ и орѣ́хи:
12
візьміть і інше срібло в руки ваші; а срібло, назад покладене в отвори мішків ваших, поверніть руками вашими: можливо, це недогляд;
12
и сребро́ сугу́бо возми́те въ ру́цѣ свои́, и сребро́ обрѣ́тенноє во вре́тищахъ ва́шихъ возврати́те съ собо́ю, да не ка́ко невѣ́дѣніє є́сть:
13
і брата вашого візьміть і, вставши, підіть знову до чоловіка того;
13
и бра́та своєго́ поими́те, и воста́вше иди́те къ му́жу:
14
Бог же Всемогутній нехай дасть вам знайти милість у чоловіка того, щоб він відпустив вам і іншого брата вашого і Веніаміна, а мені якщо вже бути бездітним, то нехай буду бездітним.
14
Бо́гъ же мо́й да да́стъ ва́мъ благода́ть предъ му́жемъ и отпу́ститъ бра́та ва́шего єди́наго, и Веніамі́на: а́зъ бо я́коже обезча́дѣхъ, обезча́дѣхъ.
15
І взяли ті люди дарунки ці, і срібла вдвічі взяли в руки свої, і Веніаміна, і встали, пішли в Єгипет і постали перед лицем Йосифа.
15
Взе́мше же му́жіє да́ры сія́, и сребро́ сугу́боє взя́ша въ ру́цѣ свои́, и Веніамі́на: и воста́вше пріидо́ша во Єги́петъ, и ста́ша предъ Іо́сифомъ.
16
Йосиф, побачивши між ними Веніаміна [брата свого, сина матері своєї], сказав начальнику дому свого: введи цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, тому що зі мною будуть їсти ці люди опівдні.
16
Ви́дѣ же и́хъ Іо́сифъ, и Веніамі́на бра́та своєго́ єдинома́терня, и рече́ строи́телю до́му своєго́: введи́ му́жы [сія́] въ до́мъ, и заколи́ от скота́, и угото́вай: со мно́ю бо я́сти и́мутъ му́жіє [сі́и] хлѣ́бъ въ полу́дне.
17
І зробив чоловік той, як сказав Йосиф, і ввів чоловік той людей цих у дім Йосифів.
17
Сотвори́ же человѣ́къ, я́коже рече́ Іо́сифъ, и введе́ му́жы въ до́мъ Іо́сифовъ.
18
І злякалися люди ці, що ввели їх у дім Йосифів, і сказали: це за срібло, повернуте раніше у мішки наші, ввели нас, щоб причепитися до нас і напасти на нас, і взяти нас у рабство, і ослів наших.
18
Ви́дѣвше же му́жіє, я́ко введо́ша и́хъ въ до́мъ Іо́сифовъ, рѣ́ша: сребра́ ра́ди возвраще́ннаго во вре́тищахъ на́шихъ пе́рвѣє, вво́дятъ ны́, є́же бы оклевета́ти на́съ и нанести́ на ны́, да по́ймутъ на́съ въ рабы́, и ослы́ на́шя.
19
І підійшли вони до начальника дому Йосифового, і стали говорити йому біля дверей дому,
19
Приступи́вше же къ человѣ́ку су́щему надъ до́момъ Іо́сифовымъ, реко́ша єму́ при вратѣ́хъ до́му,
20
і сказали: послухай, господарю наш, ми приходили вже раніше купувати їжу,
і трапилося, що, коли прийшли ми на ночівлю і відкрили мішки наші, — ось срібло кожного в отворі мішка його, срібло наше за вагою його, і ми повертаємо його своїми руками;
21
бы́сть же єгда́ пріидо́хомъ на ста́нъ и отрѣши́хомъ вре́тища своя́, и се́, сребро́ коєго́ждо во вре́тищи єго́: то́є сребро́ на́ше вѣ́сомъ возврати́хомъ ны́нѣ рука́ми на́шими:
22
а для купівлі їжі ми принесли інше срібло в руках наших, ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші.
22
и сребро́ друго́є принесо́хомъ съ собо́ю купи́ти пи́щи: не вѣ́мы, кто́ вложи́ сребро́ во вре́тища на́ша.
23
Він сказав: будьте спокійні, не бійтеся; Бог ваш і Бог батька вашого дав вам скарб у мішках ваших; срібло ваше дійшло до мене. І привів до них Симеона.
23
Рече́ же и́мъ: ми́ръ ва́мъ, не бо́йтеся: Бо́гъ ва́шъ и Бо́гъ оте́цъ ва́шихъ даде́ ва́мъ сокро́вища во вре́тищахъ ва́шихъ: а сребро́ ва́ше за прія́тоє имѣ́ю. И изведе́ къ ни́мъ Симео́на:
24
І ввів той чоловік людей цих у дім Йосифів і дав води, і вони обмили ноги свої; і дав корму ослам їхнім.
24
и принесе́ во́ду омы́ти но́зѣ и́мъ, и даде́ па́жити осло́мъ и́хъ.
25
І вони приготували дарунки до приходу Йосифа опівдні, тому що чули, що там будуть їсти хліб.
І прийшов Йосиф додому; і вони принесли йому в дім дарунки, які були в руках їхніх, і поклонилися йому до землі.
26
Пріи́де же Іо́сифъ въ до́мъ: и принесо́ша єму́ да́ры, я́же имя́ху въ рука́хъ свои́хъ, въ до́мъ: и поклони́шася єму́ лице́мъ до земли́.
27
Він запитав їх про здоров’я і сказав: чи здоровий батько ваш старий, про якого ви говорили? чи живий ще він?
27
И вопроси́ и́хъ: здра́ви ли єсте́? И рече́ и́мъ: здра́въ ли є́сть оте́цъ ва́шъ, ста́рецъ, єго́же реко́сте, єще́ ли жи́въ є́сть?
28
Вони сказали: здоровий раб твій, батько наш; ще живий. [Він сказав: благословенна людина ця від Бога.] І схилилися вони і поклонилися.
28
Они́ же реко́ша: здра́въ є́сть ра́бъ тво́й, оте́цъ на́шъ, єще́ жи́въ є́сть. И рече́: благослове́нъ человѣ́къ о́ный Бо́гу. И прини́кше поклони́шася єму́.
29
І підняв очі свої [Йосиф], і побачив Веніаміна, брата свого, сина матері своєї, і сказав: це брат ваш менший, про якого ви говорили мені? І сказав: нехай буде милість Божа з тобою, сину мій!
29
Воззрѣ́въ же очи́ма свои́ма Іо́сифъ, ви́дѣ Веніамі́на бра́та своєго́ єдинома́терня и рече́: се́й ли є́сть бра́тъ ва́шъ юнѣ́йшій, єго́же реко́сте ко мнѣ́ привести́? И рече́: Бо́гъ да поми́луєтъ тя́, ча́до.
30
І поспіхом вийшов Йосиф, тому що закипіла любов до брата його, і він готовий був заплакати, і вийшов він у внутрішню кімнату і плакав там.
30
Возмути́ся же Іо́сифъ: подви́жеся бо утро́ба єго́ о бра́тѣ своє́мъ, и иска́ше пла́кати: вше́дъ же въ ло́жницу, пла́кася та́мо.
31
І, умивши лице своє, ввійшов, і укріпився і сказав: подавайте страву.
31
И умы́въ лице́, изше́дъ удержа́ся и рече́: предложи́те хлѣ́бы.
32
І подали йому окремо, і їм окремо, і єгиптянам, які обідали з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти з євреями, тому що це мерзота для єгиптян.
32
И предложи́ша єму́ єди́ному, и о́нымъ осо́бно, и Єги́птяномъ, и́же съ ни́мъ ядя́ху, осо́бно: не можа́ху бо Єги́птяне я́сти хлѣ́ба со Євре́и: ме́рзость бо є́сть Єги́птяномъ [вся́къ пасту́хъ о́вчій].
33
І сіли вони перед ним, первородний за первородством його, і молодший за молодістю його, і дивувалися ці люди один перед одним.
33
Сѣдо́ша же пря́мо єму́ пе́рвенецъ по старѣ́йшинству своєму́ и ме́ншій по ме́ншеству своєму́, и дивля́хуся му́жіє кі́йждо ко бра́ту своєму́:
34
І посилалися їм страви від нього, і частка Веніаміна була вп’ятеро більшою за частки кожного з них. І пили, і доволі пили вони з ним.
34
и взя́ша ча́сти от него́ къ себѣ́: вя́щшая же бы́сть ча́сть Веніамі́нова па́че всѣ́хъ часте́й пятери́цею, не́же о́ныхъ: пи́ша же и упи́шася съ ни́мъ.
Глава 44
1
І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
1
И заповѣ́да Іо́сифъ домострои́телю своєму́, глаго́ля: напо́лните вре́тища муже́мъ пи́щи, єли́ко мо́гутъ понести́: и вложи́те кому́ждо сребро́ верху́ у́стія вре́тища:
2
а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
2
и ча́шу мою́ сре́бряную вложи́те во вре́тище ме́ншаго, и цѣ́ну пшени́цы єго́. Бы́сть же по словеси́ Іо́сифову, я́коже рече́.
3
Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
3
У́тро возсія́, и му́жіє отпусти́шася са́ми, и осля́та и́хъ.
4
Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
4
Изше́дше же они́ изъ гра́да, не отидо́ша дале́че: и рече́ Іо́сифъ домострои́телю своєму́: воста́въ гони́ вслѣ́дъ муже́й и пости́гни и́хъ, и рцы́ и́мъ: что́ я́ко возда́сте [ми́] зла́я за блага́я?
5
Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
5
Вску́ю украдо́сте ча́шу мою́ сре́бряну? Не сія́ ли є́сть, изъ нея́же піє́тъ господи́нъ мо́й? О́нъ же и волхвова́ніємъ волхву́єтъ въ не́й: зла́я соверши́сте, я́же сотвори́сте.
6
Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.
6
Обрѣ́тъ же и́хъ, рече́ и́мъ по словесе́мъ си́мъ.
7
Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
7
Они́ же рѣ́ша єму́: вску́ю глаго́летъ господи́нъ словеса́ сія́? Не бу́ди рабо́мъ твои́мъ сотвори́ти по словеси́ сему́:
8
Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого.
9
У него́же а́ще обря́щеши ча́шу от ра́бъ твои́хъ, да у́мретъ: и мы́ бу́демъ раби́ господи́ну на́шему.
10
Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.
10
О́нъ же рече́: и ны́нѣ, я́коже глаго́лете, та́ко бу́детъ: у него́же а́ще обря́щется ча́ша, бу́детъ мо́й ра́бъ, вы́ же бу́дете чи́сти.
11
Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок.
11
И потща́шася, и све́рже кі́йждо вре́тище своє́ на зе́млю, и отверзо́ша кі́йждо вре́тище своє́.
12
Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і знайшлася чаша в мішку Веніаміновому.
12
Изыска́ же от старѣ́йшаго заче́нъ, до́ндеже пріи́де до ме́ншаго, и обрѣ́те ча́шу во вре́тищи Веніамі́ни.
13
І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.
13
И растерза́ша ри́зы своя́, и возложи́ша кі́йждо вре́тище своє́ на осля́ своє́, и возврати́шася во гра́дъ.
14
І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.
14
Вни́де же Іу́да и бра́тія єго́ ко Іо́сифу, єще́ єму́ су́щу ту́, и падо́ша предъ ни́мъ на зе́млю.
15
Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?
15
Рече́ же и́мъ Іо́сифъ: что́ дѣ́ло сіє́ сотвори́сте? Не вѣ́дасте ли, я́ко нѣ́сть волхвова́тель человѣ́къ, я́коже а́зъ?
16
Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
16
Рече́ же Іу́да: что́ отвѣща́ємъ господи́ну, или́ что́ возглаго́лемъ, или́ чи́мъ оправди́мся? Бо́гъ же обрѣ́те непра́вду рабо́въ твои́хъ: се́, мы́ єсмы́ раби́ господи́ну на́шему, и мы́, и у него́же обрѣ́теся ча́ша.
17
Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
17
Рече́ же Іо́сифъ: не бу́ди ми́ сотвори́ти глаго́лъ се́й: му́жъ, у него́же обрѣ́теся ча́ша, то́й бу́детъ ми́ ра́бъ: вы́ же поиди́те въ цѣ́лости ко отцу́ своєму́.
18
І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
18
Приступи́въ же къ нему́ Іу́да, рече́: молю́ тя, господи́не, да рече́тъ ра́бъ тво́й сло́во предъ тобо́ю, и не прогнѣ́вайся на раба́ твоєго́, я́ко ты́ єси́ по фарао́нѣ:
19
Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
20
И рѣ́хомъ господи́ну: є́сть на́мъ оте́цъ ста́ръ, и о́трочищь на ста́рость ме́ншій єму́, а бра́тъ єго́ у́мре, о́нъ же єди́нъ оста́ся у ма́тере своєя́, оте́цъ же возлюби́ єго́.
21
Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
21
Ты́ же ре́клъ єси́ рабо́мъ твои́мъ: приведи́те єго́ ко мнѣ́, да ви́жду єго́.
22
Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
22
И рѣ́хомъ господи́ну: не возмо́жетъ о́трочищь оста́вити отца́ своєго́: а́ще же оста́витъ отца́, у́мретъ.
23
Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
23
Ты́ же ре́клъ єси́ рабо́мъ твои́мъ: а́ще не пріи́детъ бра́тъ ва́шъ ме́ншій съ ва́ми, не приложите́ ктому́ ви́дѣти лица́ моєго́.
24
Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого.
І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
25
рече́ же на́мъ оте́цъ на́шъ: иди́те па́ки и купи́те на́мъ ма́ло пи́щи.
26
Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
26
Мы́ же реко́хомъ: не возмо́жемъ ити́: но а́ще бра́тъ на́шъ ме́ншій и́детъ съ на́ми, по́йдемъ: и́бо не возмо́жемъ ви́дѣти лице́ му́жа, бра́ту на́шему ме́ншему не су́щу съ на́ми.
27
І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;
28
и отъи́де єди́нъ от мене́, и реко́сте, я́ко звѣ́ремъ снѣде́нъ бы́сть, и не ви́дѣхъ єго́ да́же до ны́нѣ:
29
якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.
29
а́ще у́бо по́ймете и сего́ от лица́ моєго́, и случи́тся єму́ зло́ на пути́, и сведе́те ста́рость мою́ съ печа́лію во а́дъ.
30
Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,
30
Ны́нѣ у́бо а́ще пойду́ къ рабу́ твоєму́, отцу́ же на́шему, и о́трочища не бу́детъ съ на́ми: [душа́ же єго́ свя́зана є́сть съ душе́ю сего́,]
31
то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
31
и бу́детъ єгда́ уви́дитъ о́нъ не су́ща о́трочища съ на́ми, у́мретъ: и сведу́тъ раби́ твои́ ста́рость раба́ твоєго́, отца́ же на́шего, съ печа́лію во а́дъ:
32
При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
32
ра́бъ бо тво́й от отца́ взя́ о́трочища, глаго́ля: а́ще не приведу́ єго́ къ тебѣ́ и поста́влю єго́ предъ тобо́ю, грѣ́шенъ бу́ду ко отцу́ вся́ дни́.
33
Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
33
Ны́нѣ у́бо пребу́ду тебѣ́ ра́бъ вмѣ́сто о́трочища, ра́бъ господи́ну: о́трочищь же да и́детъ съ бра́тією своє́ю:
34
бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого.
34
ка́ко бо пойду́ ко отцу́, о́трочищу не су́щу съ на́ми? да не ви́жду злы́хъ, я́же обря́щутъ отца́ моєго́.
Глава 45
1
Йосиф не міг більш утримуватися при всіх, що стояли біля нього і закричав: виведіть від мене усіх. І не залишалося при Йосифові нікого, коли він відкрився братам своїм.
1
И не можа́ше Іо́сифъ удержа́тися всѣ́мъ предстоя́щымъ єму́, но рече́: отосли́те всѣ́хъ от мене́. И не предстоя́ше ни єди́нъ Іо́сифу, єгда́ познава́шеся бра́тіи своє́й.
2
І голосно заридав він, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів.
2
И испусти́ гла́съ съ пла́чемъ: слы́шаша же вси́ Єги́птяне, и слы́шано бы́сть въ дому́ фарао́новѣ.
3
І сказав Йосиф братам своїм: я — Йосиф, чи живий ще батько мій? Але брати його не могли відповідати йому, тому що вони зніяковіли перед ним.
3
Рече́ же Іо́сифъ бра́тіи своє́й: а́зъ є́смь Іо́сифъ: єще́ ли оте́цъ мо́й жи́въ є́сть? И не мого́ша бра́тія отвѣща́ти єму́: смути́шася бо.
4
І сказав Йосиф братам своїм: підійдіть до мене. Вони підійшли. Він сказав: я — Йосиф, брат ваш, якого ви продали в Єгипет;
4
Рече́ же Іо́сифъ бра́тіи своє́й: прибли́житеся ко мнѣ́. И прибли́жишася. И рече́: а́зъ є́смь Іо́сифъ, бра́тъ ва́шъ, єго́же прода́сте во Єги́петъ:
5
але тепер не засмучуйтеся і не шкодуйте про те, що ви продали мене сюди, тому що Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя;
5
ны́нѣ у́бо не скорби́те, ниже́ же́стоко ва́мъ да яви́тся, я́ко прода́сте мя́ сѣ́мо: на жи́знь бо посла́ мя Бо́гъ предъ ва́ми:
6
тому що тепер два роки голоду на землі: [залишається] ще п’ять років, в які ні орати, ні жати не будуть;
6
сіє́ бо второ́є лѣ́то гла́дъ на земли́, и єще́ пя́ть лѣ́тъ оста́, въ ни́хже не бу́детъ ора́нія, ни жа́твы:
7
Бог послав мене перед вами, щоб залишити вас на землі і зберегти ваше життя великим визволенням.
7
посла́ бо мя́ Бо́гъ предъ ва́ми оста́вити ва́мъ оста́нокъ на земли́ и препита́ти ва́шъ оста́нокъ ве́лій:
8
Отже, не ви послали мене сюди, але Бог, Який і поставив мене батьком фараонові і господарем в усьому домі його і владикою по всій землі Єгипетській.
8
ны́нѣ у́бо не вы́ посла́сте мя́ сѣ́мо, но Бо́гъ: и сотвори́ мя я́ко отца́ фарао́ну и господи́на всему́ до́му єго́ и кня́зя все́й земли́ Єги́петстѣй:
9
Йдіть швидше до батька мого і скажіть йому: так говорить син твій Йосиф: Бог поставив мене господарем над усім Єгиптом; прийди до мене, не барися;
9
потща́вшеся у́бо, взы́дите ко отцу́ моєму́ и рцы́те єму́: сія́ глаго́летъ сы́нъ тво́й Іо́сифъ: сотвори́ мя Бо́гъ господи́на все́й земли́ Єги́петстѣй: сни́ди у́бо ко мнѣ́ и не уме́дли:
10
ти будеш жити в землі Гесем; і будеш біля мене, ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна і велика худоба твоя, й усе твоє;
10
и всели́шися въ земли́ Гесе́мли Араві́йстѣй, и бу́деши бли́зъ мене́ ты́ и сы́нове твои́, и сы́нове сыно́въ твои́хъ, о́вцы твоя́ и воло́ве твои́, и єли́ка су́ть твоя́:
11
і прогодую тебе там, бо голод буде ще п’ять років, щоб не зубожів ти і дім твій і все твоє.
11
и препита́ю тя́ та́мо, єще́ бо пя́ть лѣ́тъ бу́детъ гла́дъ на земли́, да не поги́бнеши ты́ и сы́нове твои́, и вся́ имѣ́нія твоя́.
12
І ось, очі ваші й очі брата мого Веніаміна бачать, що це мої уста говорять з вами;
скажіть же батькові моєму про всю славу мою в Єгипті і про все, що ви бачили, і приведіть швидше батька мого сюди.
13
возвѣсти́те у́бо отцу́ моєму́ всю́ сла́ву мою́ су́щую во Єги́птѣ, и єли́ка ви́дите: и ускори́вше, приведи́те отца́ моєго́ сѣ́мо.
14
Й упав він на шию Веніаміну, брату своєму, і плакав; і Веніамін плакав на шиї його.
14
И напа́дъ на вы́ю Веніамі́на, бра́та своєго́, пла́кася надъ ни́мъ, и Веніамі́нъ пла́кася на вы́и єго́.
15
І цілував усіх братів своїх і плакав, обіймаючи їх. Потім говорили з ним брати його.
15
И облобыза́въ всю́ бра́тію свою́, пла́кася надъ ни́ми: и по си́хъ глаго́лаша къ нему́ бра́тія єго́.
16
Дійшла до дому фараона чутка, що прийшли брати Йосифа; і приємно було фараонові і рабам його.
16
И пронесе́ся гла́съ въ дому́ фарао́новѣ, глаго́люще: пріидо́ша бра́тія Іо́сифова. Возра́довася же фарао́нъ и раби́ єго́.
17
І сказав фараон Йосифові: скажи братам твоїм: ось що зробіть: нав’ючте худобу вашу [хлібом] і йдіть у землю Ханаанську;
17
Рече́ же фарао́нъ ко Іо́сифу: рцы́ бра́тіи своє́й: сіє́ сотвори́те: напо́лните сосу́ды ва́шя [пшени́цы] и иди́те въ зе́млю Ханаа́ню,
18
і візьміть батька вашого і сім’ї ваші і прийдіть до мене; я дам вам краще [місце] в землі Єгипетській, і ви будете їсти плоди землі.
18
и взе́мше отца́ ва́шего и имѣ́нія ва́ша, пріиди́те ко мнѣ́: и да́мъ ва́мъ от всѣ́хъ бла́гъ Єги́петскихъ, и снѣ́сте ту́къ земли́:
19
Тобі ж повеліваю сказати їм: зробіть це: візьміть собі з землі Єгипетської колісниці для дітей ваших і для дружин ваших, і привезіть батька вашого і прийдіть;
19
ты́ же заповѣ́ждь сія́: взя́ти и́мъ колесни́цы от земли́ Єги́петскія, дѣ́темъ и́хъ и жена́мъ и́хъ: и пои́мше отца́ своєго́, пріиди́те:
20
і не шкодуйте речей ваших, бо найкраще з усієї землі Єгипетської дам вам.
20
и не пощади́те очи́ма сосу́довъ ва́шихъ: вся́ бо блага́я Єги́петская ва́мъ бу́дутъ.
21
Так і зробили сини Ізраїлеві. І дав їм Йосиф колісниці за наказом фараона, і дав їм запас на дорогу,
21
Сотвори́ша же та́ко сы́нове Ізра́илевы: даде́ же и́мъ Іо́сифъ колесни́цы по повелѣ́нію фарао́на царя́ [Єги́петска], и даде́ и́мъ бра́шно на пу́ть:
22
кожному з них він дав переміну одягу, а Веніаміну дав триста срібників і п’ять перемін одягу;
22
и всѣ́мъ даде́ сугу́бы ри́зы, Веніамі́ну же даде́ три́ста златни́цъ и пя́теры ри́зы премѣ́нныя:
23
також і батькові своєму послав десять ослів, нав’ючених кращими здобутками єгипетськими, і десять ослиць, нав’ючених зерном, хлібом і припасами батькові своєму на дорогу.
23
и отцу́ своєму́ посла́ та́кожде, и де́сять осло́въ везу́щихъ от всѣ́хъ бла́гъ Єги́петскихъ, и де́сять мско́въ везу́щихъ хлѣ́бы на пу́ть отцу́ єго́.
24
І відпустив братів своїх, і вони пішли. І сказав їм: не сваріться на дорозі.
24
И отпусти́ бра́тію свою́. И отидо́ша. И рече́ и́мъ: не гнѣ́вайтеся на пути́.
25
І пішли вони з Єгипту, і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого,
25
Изыдо́ша же изъ Єги́пта и пріидо́ша въ зе́млю Ханаа́ню ко Іа́кову отцу́ своєму́
26
і сповістили його, сказавши: Йосиф [син твій] живий і тепер володарює над усією землею Єгипетською. Але серце його збентежилося, тому що він не вірив їм.
26
и повѣ́даша єму́ глаго́люще: я́ко сы́нъ тво́й Іо́сифъ жи́въ є́сть, и о́нъ владѣ́єтъ надъ все́ю земле́ю Єги́петскою. И ужасе́ся въ мы́сли Іа́ковъ: не вѣ́роваше бо и́мъ.
27
Коли ж вони переказали йому всі слова Йосифа, які він говорив їм, і коли побачив колісниці, що прислав Йосиф, щоб везти його, тоді ожив дух Якова, батька їх,
27
Глаго́лаша же єму́ вся́ рече́нная от Іо́сифа, єли́ка рече́ и́мъ. Узрѣ́въ же колесни́цы, я́же посла́ Іо́сифъ, є́же взя́ти єго́, оживе́ ду́хъ Іа́кова, отца́ и́хъ,
28
і сказав Ізраїль: досить [цього для мене], ще живий син мій Йосиф; піду й побачу його, поки не помру.
І вирушив Ізраїль з усім, що в нього було, і прийшов у Вирсавію, і приніс жертви Богу батька свого Ісаака.
1
Воста́въ же Ізра́иль са́мъ и вся́ су́щая єго́, пріи́де ко кла́дязю Кля́твенному и пожре́ же́ртву Бо́гу отца́ своєго́ Ісаа́ка.
2
І сказав Бог Ізраїлю у видінні нічному: Якове! Якове! Він сказав: ось я.
2
Рече́ же Бо́гъ ко Ізра́илю въ видѣ́ніи но́щію, глаго́ля: Іа́кове, Іа́кове. О́нъ же рече́: что́ єсть?
3
Бог сказав: Я Бог, Бог батька твого; не бійся йти в Єгипет, тому що там породжу від тебе народ великий;
3
О́нъ же рече́ єму́: А́зъ є́смь Бо́гъ отце́въ твои́хъ, не убо́йся изы́ти во Єги́петъ: въ язы́къ бо ве́лій сотворю́ тя та́мо:
4
Я піду з тобою в Єгипет, Я і виведу тебе назад. Йосиф своєю рукою закриє очі твої.
4
и А́зъ сни́ду съ тобо́ю во Єги́петъ, и А́зъ возведу́ тя до конца́: и Іо́сифъ возложи́тъ ру́ки своя́ на о́чи твои́.
5
Яків вирушив з Вирсавії; і повезли сини Ізраїлеві Якова, батька свого, і дітей своїх, і дружин своїх на колісницях, які послав фараон, щоб привезти його.
5
Воста́ же Іа́ковъ от кла́дязя Кля́твеннаго, и взя́ша сы́нове Ізра́иля отца́ своєго́, и стяжа́ніє, и жены́ своя́ на колесни́цы, я́же посла́ Іо́сифъ, взя́ти єго́:
6
І взяли вони худобу свою і майно своє, що придбали в землі Ханаанській, і прийшли в Єгипет, — Яків і весь рід його з ним.
6
и взе́мше имѣ́нія своя́ и все́ стяжа́ніє, є́же стяжа́ша въ земли́ Ханаа́нстѣй, внидо́ша во Єги́петъ Іа́ковъ и все́ сѣ́мя єго́ съ ни́мъ:
7
Синів своїх і онуків своїх із собою, дочок своїх і онучок своїх і весь рід свій привів він із собою в Єгипет.
7
сы́нове и сы́нове сыно́въ єго́ съ ни́мъ, дще́ри и дще́ри дще́рей єго́, и все́ сѣ́мя своє́ введе́ во Єги́петъ.
8
Ось імена синів Ізраїлевих, що прийшли в Єгипет: Яків і сини його. Первісток Якова Рувим.
8
Сія́ же имена́ сыно́въ Ізра́илевыхъ вше́дшихъ во Єги́петъ ку́пно со Іа́ковомъ отце́мъ свои́мъ: Іа́ковъ и сы́нове єго́: пе́рвенецъ Іа́ковль Руви́мъ.
9
Сини Рувима: Ханох і Фаллу, Хецрон і Хармі.
9
Сы́нове же Руви́мли: Єно́хъ и Фалло́съ, Асро́нъ и Хармі́.
10
Сини Симеона: Іємуїл та Іамин, і Огад, і Іахин, і Цохар, і Саул, син хананеянки.
10
Сы́нове же Симео́ни: Іємуи́лъ и Іамі́нъ, и Ао́дъ и Ахі́нъ, и Саа́ръ и Сау́лъ, сы́нъ Ханані́тідинъ.
11
Сини Левія: Гирсон, Кааф і Мерарі.
11
Сы́нове же Леві́ини: Гирсо́нъ, Каа́ѳъ и Мера́рій.
12
Сини Іуди: Ір і Онан, і Шела, і Фарес, і Зара; але Ір і Онан померли в землі Ханаанській. Сини Фареса були: Есром і Хамул.
12
Сы́нове же Іу́дины: И́ръ и Авна́нъ, и Сило́мъ и Фаре́съ и За́ра: умро́ша же И́ръ и Авна́нъ въ земли́ Ханаа́ни. Бы́ша же сы́нове Фаре́су: Єсро́мъ и Іємуи́лъ.
13
Сини Іссахара: Фола і Фува, Іов і Шимрон.
13
Сы́нове же Іссаха́ровы: Ѳола́ и Фуа́, и Асу́мъ и Самвра́нъ.
14
Сини Завулона: Серед і Елон, і Іахлеїл.
14
Сы́нове же Завуло́ни: Сере́дъ и Алло́нъ и Ахои́лъ.
15
Це сини Лії, яких вона народила Якову в Месопотамії, і Діну, дочку його. Всіх душ синів його і дочок його — тридцять три.
15
Сі́и сы́нове Лі́ини, и́хже роди́ Іа́кову въ Месопота́міи Си́рстѣй, и Ді́ну дще́рь єго́: всѣ́хъ ду́шъ сыно́въ и дще́рей три́десять три́.
16
Сини Гада: Цифіон і Хаггі, Шуні й Ецбон, Ері й Ароді й Арелі.
16
Сы́нове же Га́довы: Сафо́нъ и Ангі́съ, и Санні́съ и Ѳасова́нъ, и Аиді́съ и Ароиді́съ и Ареилі́съ.
17
Сини Асира: Імна та Ішва, й Ішви, і Бриа, і Серах, сестра їхня. Сини Бриї: Хевер і Малхиїл.
17
Сы́нове же Аси́ровы: Іємна́ и Єссуа́, и Ієу́лъ и Варіа́, и Са́ра сестра́ и́хъ. Сы́нове же Варіины́: Хово́ръ и Мелхі́илъ.
18
Це сини Зелфи, яку Лаван дав Лії, дочці своїй; вона народила їх Якову шістнадцять душ.
Сы́нове же Рахи́ли, жены́ Іа́ковли: Іо́сифъ и Веніамі́нъ.
20
І народилися у Йосифа в землі Єгипетській Манассія та Єфрем, яких народила ему Асенефа, дочка Потифера, жреця Іліопольського.
20
Бы́ша же сы́нове Іо́сифу въ земли́ Єги́петстѣй, и́хже роди́ єму́ Асене́ѳа, дщи́ Петефрі́а жреца́ Иліопо́льска, Манассі́ю и Єфре́ма. Бы́ша же сы́нове Манассі́ины, и́хже роди́ єму́ нало́жница Си́ра, Махі́ра. Махі́ръ же роди́ Галаа́да. Сы́нове же Єфраі́ма, бра́та Манассі́ина: Суталаа́мъ и Таа́мъ. Сы́нове же Суталаа́мли, Єдо́мъ.
21
Сини Веніаміна: Бела і Бехер і Ашбел; [сини Бели були:] Гера і Нааман, Ехі і Рош, Муппим і Хуппим і Ард.
21
Сы́нове же Веніамі́ни: Вала́ и Хово́ръ и Асфи́лъ. Бы́ша же сы́нове Ва́ловы: Гира́ и Ноєма́нъ, и Анхі́съ и Ро́съ, и Мамфі́мъ и Офімі́мъ. Гира́ же роди́ Ара́да.
22
Це сини Рахилі, що народилися в Якова, усього чотирнадцять душ.
Усіх душ, що прийшли з Яковом в Єгипет, що пішли зі стегон його, крім дружин синів Яковових, усього шістдесят шість душ.
26
Всѣ́хъ же ду́шъ вше́дшихъ со Іа́ковомъ во Єги́петъ, я́же изыдо́ша изъ чре́слъ єго́, кромѣ́ же́нъ сыно́въ Іа́ковлихъ, всѣ́хъ ду́шъ шестьдеся́тъ ше́сть.
27
Синів Йосифа, які народилися у нього в Єгипті, дві душі. Всіх душ дому Яковового, що прийшли [з Яковом] у Єгипет, сімдесят [п’ять].
27
Сы́нове же Іо́сифовы, и́же бы́ша єму́ въ земли́ Єги́петстѣй, ду́шъ де́вять: всѣ́хъ ду́шъ до́му Іа́ковля, я́же пріидо́ша со Іа́ковомъ во Єги́петъ, ду́шъ се́дмьдесятъ пя́ть.
28
Іуду послав він перед собою до Йосифа, щоб він показав шлях у Гесем. І прийшли в землю Гесем.
28
Іу́ду же посла́ предъ собо́ю ко Іо́сифу срѣ́сти єго́ у Иро́йска гра́да въ земли́ Рамессі́йстѣй.
29
Йосиф запряг колісницю свою і виїхав назустріч Ізраїлю, батькові своєму, в Гесем, і, побачивши його, упав на шию його, і довго плакав на шиї його.
29
Впря́гъ же Іо́сифъ колесни́цы своя́, изы́де во срѣ́теніє Ізра́илю, отцу́ своєму́, ко Ироо́ну гра́ду: и яви́вся єму́, нападе́ на вы́ю єго́ и пла́кася пла́чемъ вели́кимъ.
30
І сказав Ізраїль Йосифові: помру я тепер, побачивши лице твоє, бо ти ще живий.
30
И рече́ Ізра́иль ко Іо́сифу: да умру́ отны́нѣ, поне́же ви́дѣхъ лице́ твоє́: єще́ бо ты́ єси́ жи́въ.
31
І сказав Йосиф братам своїм і дому батька свого: я піду, сповіщу фараона і скажу йому: брати мої і дім батька мого, які були в землі Ханаанській, прийшли до мене;
31
Рече́ же Іо́сифъ ко бра́тіи своє́й: ше́дъ повѣ́мъ фарао́ну и реку́ єму́: бра́тія моя́ и до́мъ отца́ моєго́, и́же бы́ша въ земли́ Ханаа́ни, пріидо́ша ко мнѣ́:
32
ці люди пастухи овець, бо скотарі вони; і дрібна і велика худоба своя, й усе, що у них, привели вони.
32
они́ же су́ть му́жіє пастуси́, му́жіє бо скотопита́теліє бы́ша: и скоты́, и волы́, и вся́ своя́ приведо́ша:
33
Якщо фараон покличе вас і скаже: яке заняття ваше?
то ви скажіть: ми, раби твої, скотарями були від юности нашої донині, і ми і батьки наші, щоб вас оселили в землі Гесем. Тому що мерзота є для єгиптян усякий пастух овець.
34
Рцы́те: му́жіє скотопита́теліє єсмы́, раби́ твои́, издѣ́тска да́же до ны́нѣ, и мы́ и отцы́ на́ши: да вселите́ся въ земли́ Гесе́мъ Араві́йстѣй: ме́рзость бо є́сть Єги́птяномъ вся́къ пасту́хъ о́вчій.
Глава 47
1
І прийшов Йосиф і сповістив фараона і сказав: батько мій і брати мої, із дрібною і великою худобою своєю і з усім, що у них, прийшли з землі Ханаанської; і ось, вони в землі Гесем.
1
Прише́дъ же Іо́сифъ, повѣ́да фарао́ну, глаго́ля: оте́цъ мо́й и бра́тія моя́, и ско́ти и воло́ве и́хъ, и вся́ су́щая и́хъ пріидо́ша изъ земли́ Ханаа́ни: и се́, су́ть въ земли́ Гесе́мъ.
2
І з братів своїх він узяв п’ять чоловік і представив їх фараону.
2
От бра́тій же свои́хъ поя́ пя́ть муже́й и поста́ви и́хъ предъ фарао́номъ.
3
І сказав фараон братам його: яке ваше заняття? Вони сказали фараонові: пастухи овець раби твої, і ми і батьки наші.
3
И рече́ фарао́нъ къ бра́тіямъ Іо́сифовымъ: что́ дѣ́ло ва́ше? Они́ же рѣ́ша фарао́ну: пастуси́ о́вчіи, раби́ твои́, и мы́ и отцы́ на́ши отдѣ́тска и досе́лѣ.
4
І сказали вони фараонові: ми прийшли пожити в цій землі, тому що немає пасовищ для худоби рабів твоїх, бо в землі Ханаанській сильний голод; отже, дозволь оселитися рабам твоїм у землі Гесем.
4
Реко́ша же фарао́ну: обита́ти въ земли́ пріидо́хомъ, нѣ́сть бо па́жити ското́мъ ра́бъ твои́хъ: одолѣ́ бо гла́дъ на земли́ Ханаа́ни: ны́нѣ у́бо да всели́мся раби́ твои́ въ земли́ Гесе́мъ.
5
І сказав фараон Йосифові: батько твій і брати твої прийшли до тебе;
5
И рече́ фарао́нъ Іо́сифу, глаго́ля: оте́цъ тво́й и бра́тія твоя́ пріидо́ша къ тебѣ́:
6
земля Єгипетська перед тобою; на кращому місці землі осели батька твого і братів твоїх; нехай живуть вони в землі Гесем; і якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою.
6
се́, земля́ Єги́петская предъ тобо́ю є́сть: на лу́чшей земли́ посели́ отца́ твоєго́ и бра́тію твою́, да вселя́тся въ земли́ Гесе́мъ: а́ще же вѣ́си, я́ко су́ть въ ни́хъ му́жіє си́льніи, поста́ви и́хъ старѣ́йшины ското́мъ мои́мъ. [Пріидо́ша же во Єги́петъ ко Іо́сифу Іа́ковъ и сы́нове єго́: и услы́ша фарао́нъ ца́рь Єги́петскій].
7
І привів Йосиф Якова, батька свого, і представив його фараону; і благословив Яків фараона.
7
Введе́ же Іо́сифъ Іа́кова отца́ своєго́ и поста́ви єго́ предъ фарао́номъ, и благослови́ Іа́ковъ фарао́на.
8
Фараон сказав Якову: скільки років життя твого?
8
Рече́ же фарао́нъ ко Іа́кову: коли́ко лѣ́тъ дні́й житія́ твоєго́?
9
Яків сказав фараону: днів подорожування мого сто тридцять років; малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх.
9
И рече́ Іа́ковъ фарао́ну: дні́є лѣ́тъ житія́ моєго́, я́же обита́ю, сто́ три́десять лѣ́тъ: ма́лы и злы́ бы́ша дні́є лѣ́тъ житія́ моєго́: не достиго́ша во дни́ лѣ́тъ житія́ оте́цъ мои́хъ, я́же дни́ обита́ша.
10
І благословив фараона Яків і вийшов від фараона.
10
И благослови́въ Іа́ковъ фарао́на, отъи́де от него́.
11
І оселив Йосиф батька свого і братів своїх, і дав їм володіння в землі Єгипетській, у кращій частині землі, у землі Раамсес, як повелів фараон.
11
И всели́ Іо́сифъ отца́ своєго́ и бра́тію свою́, и даде́ и́мъ обдержа́ніє въ земли́ Єги́петстѣй, на лу́чшей земли́, въ земли́ Рамессі́йстѣй, я́коже повелѣ́ фарао́нъ.
12
І забезпечував Йосиф батька свого і братів своїх і весь дім батька свого хлібом, за потребою кожної родини.
12
И дѣля́ше Іо́сифъ пшени́цу отцу́ своєму́ и бра́тіи своє́й и всему́ до́му отца́ своєго́ по числу́ ли́цъ.
13
І не було хліба по всій землі, тому що голод дуже посилився, і були виснажені від голоду земля Єгипетська і земля Ханаанська.
13
Пшени́цы же не бя́ше во все́й земли́, одолѣ́ бо гла́дъ зѣло́: скончава́шеся же земля́ Єги́петская и земля́ Ханаа́ня от гла́да.
14
Йосиф зібрав усе срібло, яке було в землі Єгипетській і в землі Ханаанській, за хліб, який купували, і вніс Йосиф срібло в дім фараонів.
14
Собра́ же Іо́сифъ все́ сребро́ обрѣ́тшеєся въ земли́ Єги́петстѣй и въ земли́ Ханаа́ни, за пшени́цу, ю́же купова́ху, и размѣря́ше и́мъ пшени́цу, и внесе́ Іо́сифъ все́ сребро́ въ до́мъ фарао́новъ.
15
І срібло вичерпалося в землі Єгипетській і у землі Ханаанській. Усі єгиптяни прийшли до Йосифа і говорили: дай нам хліба; навіщо нам помирати перед тобою, тому що срібло закінчилося у нас?
15
И оскудѣ́ все́ сребро́ от земли́ Єги́петскія и от земли́ Ханаа́нскія: пріидо́ша же вси́ Єги́птяне ко Іо́сифу, глаго́люще: да́ждь на́мъ хлѣ́бы, и вску́ю умира́ємъ предъ тобо́ю? Сконча́ся бо сребро́ на́ше.
16
Йосиф сказав: приганяйте худобу вашу, і я буду давати вам [хліб] за худобу вашу, якщо срібло закінчилося у вас.
16
Рече́ же и́мъ Іо́сифъ: пригони́те скоты́ ва́шя, и да́мъ ва́мъ хлѣ́бы за скоты́ ва́шя, а́ще сконча́ся сребро́ ва́ше.
17
І приганяли вони до Йосифа худобу свою; і давав їм Йосиф хліб за коней, і за отари дрібної худоби, і за стада великої худоби, і за ослів; і постачав їм хліб у той рік за всю худобу їхню.
17
Пригна́ша же скоты́ своя́ ко Іо́сифу, и даде́ и́мъ Іо́сифъ хлѣ́бы за ко́ни и за о́вцы, и за волы́ и за ослы́, и прекорми́ и́хъ хлѣ́бами за вся́ скоты́ и́хъ въ то́мъ лѣ́тѣ.
18
І минув цей рік; і прийшли до нього на другий рік і сказали йому: не приховаємо від господаря нашого, що срібло вичерпалося і стада худоби нашої у господаря нашого; нічого не залишилося у нас перед господарем нашим, крім тіл наших і земель наших;
18
Пре́йде же то́ лѣ́то, и пріидо́ша къ нему́ во второ́є лѣ́то и реко́ша єму́: да не ка́ко поги́бнемъ от господи́на на́шего? А́ще бо сконча́ся сребро́ на́ше, и имѣ́ніє и скоты́ предъ тобо́ю, господи́не, и не оста́ся на́мъ предъ господи́номъ на́шимъ, то́чію єди́но тѣ́ло и земля́ на́ша:
19
для чого нам гинути на очах твоїх, і нам і землям нашим? купи нас і землі наші за хліб, і ми з землями нашими будемо рабами фараону, а ти дай нам насіння, щоб нам бути живими і не вмерти, і щоб не спустошилася земля.
19
да не у́мремъ у́бо предъ тобо́ю, и земля́ опустѣ́єтъ, купи́ на́съ и зе́млю на́шу хлѣ́бами: и бу́демъ мы́ и земля́ на́ша раби́ фарао́ну: да́ждь сѣ́мя, да посѣ́ємъ и жи́ви бу́демъ, и не у́мремъ, и земля́ не опустѣ́єтъ.
20
І купив Йосиф усю землю Єгипетську для фараона, тому що продали єгиптяни кожен своє поле, бо голод долав їх. І дісталася земля фараону.
20
И купи́ Іо́сифъ всю́ зе́млю Єги́петскую фарао́ну: прода́ша бо Єги́птяне зе́млю свою́ фарао́ну, и́бо одолѣ́ и́мъ гла́дъ: и бы́сть земля́ фарао́ну.
21
І зробив він народ рабами від одного кінця Єгипту до іншого.
21
И лю́ди порабо́ти єму́ въ рабы́, от кра́я предѣ́лъ Єги́петскихъ да́же до крає́въ,
22
Тільки землі жерців не купив [Йосиф], тому що жерцям від фараона виділена була ділянка, і вони годувалися зі своєї ділянки, яку дав їм фараон; тому і не продали землі своєї.
22
кромѣ́ земли́ жре́ческія то́кмо, тоя́ бо не купи́ Іо́сифъ: дая́ніємъ бо даде́ въ да́ръ жерце́мъ фарао́нъ, и ядя́ху дая́ніє, є́же даде́ и́мъ фарао́нъ: сего́ ра́ди не прода́ша земли́ своєя́.
23
І сказав Йосиф народу: ось, я купив тепер для фараона вас і землю вашу; ось вам насіння, і засівайте землю;
23
Рече́ же Іо́сифъ всѣ́мъ Єги́птяномъ: се́, купи́хъ ва́съ и зе́млю ва́шу дне́сь фарао́ну: возми́те себѣ́ сѣ́мена и сѣ́йте на земли́:
24
коли будуть жнива, віддавайте п’яту частину фараону, а чотири частини залишаться вам на засівання поля, на прогодування вам і тим, хто в домах ваших, і на їжу дітям вашим.
24
и бу́дутъ плоды́ єя́, и да да́сте пя́тую ча́сть фарао́ну, четы́ри же ча́сти бу́дутъ ва́мъ самѣ́мъ въ сѣ́мена земли́ и на препита́ніє ва́мъ и всѣ́мъ су́щымъ въ домѣ́хъ ва́шихъ.
25
Вони сказали: ти врятував нам життя; нехай знайдемо милість в очах господаря нашого і нехай будемо рабами фараона.
25
И реко́ша: оживи́лъ ны́ єси́, обрѣто́хомъ благода́ть предъ господи́номъ на́шимъ, и бу́демъ раби́ фарао́ну.
26
І поставив Йосиф за закон землі Єгипетській, навіть до цього дня: п’яту частину давати фараонові, за винятком тільки землі жерців, яка не належала фараонові.
26
И уста́ви и́мъ Іо́сифъ за́повѣдь да́же до сего́ дне́ на земли́ Єги́петстѣй пя́тую ча́сть дая́ти фарао́ну, кромѣ́ земли́ жре́ческія: та́ то́чію не бя́ше фарао́ня.
27
І жив Ізраїль у землі Єгипетській, у землі Гесем, і володіли вони нею, і плодилися, і дуже розмножились.
27
Всели́ся же Ізра́иль въ земли́ Єги́петстѣй, на земли́ Гесе́мъ, и наслѣ́дствоваше ю́: и возрасто́ша, и умно́жишася зѣло́.
28
І жив Яків у землі Єгипетській сімнадцять років; і було днів Якова, років життя його, сто сорок сім років.
28
Поживе́ же Іа́ковъ въ земли́ Єги́петстѣй седмьна́десять лѣ́тъ: и бы́ша дні́є Іа́ковли лѣ́тъ жи́зни єго́, сто́ четы́редесять се́дмь лѣ́тъ.
29
І прийшов час Ізраїлю померти, і покликав він сина свого Йосифа і сказав йому: якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, поклади руку твою під стегно моє і клянись, що ти зробиш мені милість і правду, не поховаєш мене в Єгипті,
29
Прибли́жишася же дні́є Ізра́илю є́же умре́ти, и призва́ сы́на своєго́ Іо́сифа и рече́ єму́: а́ще обрѣто́хъ благода́ть предъ тобо́ю, подложи́ ру́ку твою́ подъ стегно́ моє́ и сотвори́ши надо мно́ю ми́лость и и́стину, є́же не погребсти́ мене́ во Єги́птѣ,
30
щоб мені лягти з батьками моїми; винесеш мене з Єгипту і поховаєш мене в їхній гробниці. Йосиф сказав: зроблю за словом твоїм.
30
но да почі́ю со отцы́ мои́ми: и изнесе́ши мя́ изъ Єги́пта, и погребе́ши мя́ во гро́бѣ и́хъ. О́нъ же рече́: а́зъ сотворю́ по словеси́ твоєму́.
31
І сказав: клянися мені. І клявся йому. І поклонився Ізраїль до узголів’я постелі*.
31
Рече́ же: клени́ся мнѣ́. И кля́тся єму́. И поклони́ся Ізра́иль на коне́цъ {ве́рхъ} жезла́ єго́.
Глава 48
1
Після того Йосифові сказали: ось, батько твій хворий. І він узяв з собою двох синів своїх, Манассію і Єфрема [і пішов до Якова].
1
Бы́сть же по глаго́лѣхъ си́хъ, и повѣ́дано бы́сть Іо́сифу, я́ко оте́цъ тво́й изнемога́єтъ: и пои́мъ два́ сы́на своя́, Манассі́ю и Єфре́ма, пріи́де ко Іа́кову.
2
Якова сповістили і сказали: ось, син твій Йосиф іде до тебе. Ізраїль зібрав сили свої і сів на постелі.
2
Повѣ́даша же Іа́кову, глаго́люще: се́, сы́нъ тво́й Іо́сифъ гряде́тъ къ тебѣ́. И укрѣпи́вся Ізра́иль сѣ́де на одрѣ́,
3
І сказав Яків Йосифові: Бог Всемогутній явився мені в Лузі, в землі Ханаанській, і благословив мене,
3
и рече́ Іа́ковъ ко Іо́сифу: Бо́гъ мо́й яви́ся мнѣ́ въ Лу́зѣ, въ земли́ Ханаа́ни, и благослови́ мя
4
і сказав мені: ось, Я розплоджу тебе, і розмножу тебе, і породжу від тебе безліч народів, і дам землю цю нащадкам твоїм після тебе, у вічне володіння.
4
и рече́ ми: се́, А́зъ возращу́ тя и умно́жу тя́, и сотворю́ тя въ собра́нія язы́ковъ: и да́мъ ти́ зе́млю сію́ и сѣ́мени твоєму́ по тебѣ́ во одержа́ніє вѣ́чноє.
5
І нині два сини твої, які народилися тобі в землі Єгипетській, до мого прибуття до тебе в Єгипет, мої вони; Єфрем і Манассія, як Рувим і Симеон, будуть мої;
5
Ны́нѣ у́бо два́ сы́на твоя́, и́же бы́ша тебѣ́ въ земли́ Єги́петстѣй пре́жде прише́ствія моєго́ къ тебѣ́ во Єги́петъ, мои́ су́ть: Єфре́мъ и Манассі́а, а́ки Руви́мъ и Симео́нъ бу́дутъ мнѣ́:
6
діти ж твої, які народяться від тебе після них, будуть твої; вони під ім’ям братів своїх будуть іменуватися в їхньому наслідді.
6
сы́ны же, я́же а́ще роди́ши по си́хъ, бу́дутъ тебѣ́: во и́мя бра́тіи своєя́ призову́тся ко жре́біямъ о́ныхъ:
7
Коли я йшов з Месопотамії, померла в мене Рахиль [мати твоя] у землі Ханаанській, по дорозі, не дійшовши трохи до Ефрафи, і я поховав її там по дорозі до Ефрафи, що нині Вифлеєм.
7
а́зъ же єгда́ идя́хъ от Месопота́міи Си́рскія, у́мре Рахи́ль ма́ти твоя́ въ земли́ Ханаа́ни, приближа́ющуся ми́ ко іпподро́му Хавра́ѳы земли́, є́же пріити́ во Єфра́ѳу: и погребо́хъ ю́ на пути́ іпподро́ма: се́й є́сть Виѳлеє́мъ.
8
І побачив Ізраїль синів Йосифа і сказав: хто це?
8
Ви́дѣвъ же Ізра́иль сы́ны Іо́сифовы, рече́: что́ тебѣ́ сі́и?
9
І сказав Йосиф батькові своєму: це сини мої, яких Бог дав мені тут. [Яків] сказав: підведи їх до мене, і я благословлю їх.
9
Рече́ же Іо́сифъ отцу́ своєму́: сы́нове мои́ су́ть, я́же даде́ ми Бо́гъ здѣ́. И рече́ Іа́ковъ: приведи́ ми я́, да благословлю́ и́хъ.
10
Очі ж Ізраїлеві притупилися від старости; не міг він бачити ясно. Йосиф підвів їх до нього, і він поцілував їх і обійняв їх.
10
О́чи же Ізра́илю тя́жко ви́дѣста от ста́рости, и не можа́ше ви́дѣти: и прибли́жи и́хъ къ нему́, и лобза́ и́хъ, и объя́тъ я́.
11
І сказав Ізраїль Йосифу: не сподівався я бачити твоє лице; але ось, Бог показав мені і дітей твоїх.
11
И рече́ Ізра́иль ко Іо́сифу: се́, лица́ твоєго́ не лиши́хся, и се́, показа́ ми Бо́гъ и сѣ́мя твоє́.
12
І відвів їх Йосиф від колін його і поклонився йому лицем своїм до землі.
12
И отведе́ и́хъ Іо́сифъ от колѣ́нъ єго́, и поклони́шася єму́ лице́мъ до земли́.
13
І взяв Йосиф обох [синів своїх], Єфрема у праву свою руку навпроти лівої Ізраїля, а Манассію в ліву навпроти правої Ізраїля, і підвів до нього.
Але Ізраїль простяг праву руку свою і поклав на голову Єфрема, хоча цей був менший, а ліву на голову Манассії. З наміром поклав він так руки свої, хоча Манассія був первістком.
14
Просте́ръ же Ізра́иль ру́ку десну́ю, возложи́ на главу́ Єфре́млю, се́й же бя́ше ме́ншій, а лѣ́вую на главу́ Манассі́ину, премѣни́въ ру́цѣ,
15
І благословив Йосифа і сказав: Бог, перед Яким ходили батьки мої Авраам та Ісаак, Бог, Який пасе мене з тих пір, як я існую, до цього дня,
15
и благослови́ я́ и рече́: Бо́гъ, Єму́же благоугоди́ша отцы́ мои́ предъ ни́мъ, Авраа́мъ и Ісаа́къ, Бо́гъ, И́же пита́єтъ мя́ измла́да да́же до дне́ сего́,
16
ангел, що визволяє мене від усякого зла, нехай благословить отроків цих; нехай буде на них наречене ім’я моє й ім’я батьків моїх Авраама та Ісаака, і нехай виростуть вони в безліч посеред землі.
16
А́нгелъ, и́же мя́ избавля́єтъ от всѣ́хъ зо́лъ, да благослови́тъ дѣ́тища сія́, и прозове́тся въ ни́хъ и́мя моє́, и и́мя оте́цъ мои́хъ, Авраа́ма и Ісаа́ка, и да умно́жатся во мно́жество мно́гоє на земли́.
17
І побачив Йосиф, що батько його поклав праву руку свою на голову Єфрема; і прикро було йому через це. І взяв він руку батька свого, щоб перекласти її з голови Єфрема на голову Манассії,
17
Ви́дѣвъ же Іо́сифъ, я́ко возложи́ оте́цъ єго́ ру́ку десну́ю свою́ на главу́ Єфре́млю, тя́жко єму́ яви́ся: и прія́ Іо́сифъ ру́ку отца́ своєго́ отъя́ти ю́ от главы́ Єфре́мли на главу́ Манассі́ину,
18
і сказав Йосиф батькові своєму: не так, батьку мій, бо це — первісток; поклади на його голову праву руку твою.
18
и рече́ Іо́сифъ отцу́ своєму́: не та́ко, о́тче: се́й бо [є́сть] пе́рвенецъ, возложи́ ру́ку десну́ю твою́ на главу́ єго́.
19
Але батько його не погодився і сказав: знаю, сину мій, знаю; і від нього народиться народ, і він буде великим; але менший його брат буде більшим за нього, і від сімені його народиться численний народ.
19
И не хотя́ше, но рече́: вѣ́мъ, ча́до, вѣ́мъ: и се́й бу́детъ въ лю́ди, и се́й вознесе́тся: но бра́тъ єго́ ме́ншій бо́лій єго́ бу́детъ, и сѣ́мя єго́ бу́детъ во мно́жество язы́ковъ.
20
І благословив їх у той день, говорячи: тобою буде благословляти Ізраїль, говорячи: Бог нехай вчинить тобі, як Єфрему і Манассії. І поставив Єфрема вище за Манассію.
20
И благослови́ я́ въ то́мъ дни́, глаго́ля: въ ва́съ благослови́тся Ізра́иль, глаго́люще: да сотвори́тъ тя́ Бо́гъ я́коже Єфре́ма и я́ко Манассі́ю. И поста́ви Єфре́ма вы́шше Манассі́и.
21
І сказав Ізраїль Йосифові: ось, я вмираю; і Бог буде з вами і поверне вас у землю батьків ваших;
21
Рече́ же Ізра́иль Іо́сифу: се́, а́зъ умира́ю, и бу́детъ Бо́гъ съ ва́ми, и возврати́тъ ва́съ от земли́ сея́ на зе́млю оте́цъ ва́шихъ:
22
я даю тобі, переважно перед братами твоїми, одну ділянку, яку я взяв з рук аморреїв мечем моїм і луком моїм.
22
а́зъ же даю́ ти Сікі́му избра́нную свы́ше бра́тіи твоєя́, ю́же взя́хъ изъ руки́ Аморре́йски мече́мъ мои́мъ и лу́комъ.
Глава 49
1
І покликав Яків синів своїх і сказав: зберіться, і я сповіщу вам, що буде з вами у грядущі дні;
1
Призва́ же Іа́ковъ сы́ны своя́ и рече́ и́мъ: собери́теся, да возвѣщу́ ва́мъ, что́ сря́щетъ ва́съ въ послѣ́днія дни́:
2
зійдіться і послухайте, сини Якова, послухайте Ізраїля, батька вашого.
Рувиме, первістку мій! ти — кріпкість моя і початок сили моєї, верх достоїнства і верх могутности;
3
Руви́мъ, пе́рвенецъ мо́й, ты́ крѣ́пость моя́ и нача́ло ча́дъ мои́хъ: же́стокъ терпѣ́ти и же́стокъ упо́рникъ:
4
але ти бушував, як вода, — не будеш мати переваги, бо ти зійшов на ложе батька твого, ти осквернив постіль мою, [на яку] зійшов.
4
досади́лъ єси́ я́ко вода́, да не воскипи́ши: возше́лъ бо єси́ на ло́же отца́ твоєго́, тогда́ оскверни́лъ єси́ посте́лю, идѣ́же возше́лъ єси́.
5
Симеон і Левій брати, знаряддя жорстокости мечі їхні;
5
Симео́нъ и Леві́й бра́тія соверши́ста оби́ду от во́ли своєя́:
6
в раду їх нехай не ввійде душа моя, і до зібрання їх нехай не прилучиться слава моя, бо вони у гніві своєму убили мужа і з примхи своєї перерізали жили тельця;
6
въ совѣ́тъ и́хъ да не пріи́детъ душа́ моя́, и къ собра́нію и́хъ да не прилѣпя́тся вну́тренняя моя́: я́ко во гнѣ́вѣ своє́мъ изби́ста человѣ́ки, и въ по́хоти своє́й прерѣ́заста жи́лы юнца́:
7
проклятий гнів їх, бо жорстокий, і розлюченість їх, тому що люта; розділю їх в Якові і розсію їх в Ізраїлі.
7
проклята́ я́рость и́хъ, я́ко упо́рна, и гнѣ́въ и́хъ, я́ко ожесточи́ся: раздѣлю́ и́хъ во Іа́ковѣ и разсѣ́ю и́хъ во Ізра́или.
8
Іудо! тебе хвалитимуть брати твої. Рука твоя на хребті ворогів твоїх; поклоняться тобі сини батька твого.
засмучували його, і стріляли і ворогували проти нього стрільці,
23
на него́же совѣ́тующе укоря́ху и наляца́ху на́нь госпо́діє стрѣля́ній,
24
але твердим залишився лук його, і міцні м’язи рук його, від рук могутнього Бога Якового. Звідти Пастир і твердиня Ізраїлева,
24
и сотро́шася съ крѣ́постію лу́ки и́хъ, и разслабѣ́ша жи́лы мы́шцей ру́къ и́хъ, руко́ю си́льнаго Іа́кова: отту́ду укрѣпи́ся Ізра́иль от Бо́га отца́ твоєго́,
25
від Бога батька твого, Який нехай і допоможе тобі, і від Всемогутнього, Який нехай і благословить тебе благословеннями небесними звище, благословеннями безодні, що лежить долі, благословеннями сосків і утроби,
25
и помо́же тебѣ́ Бо́гъ мо́й, и благослови́ тя благослове́ніємъ небе́снымъ свы́ше и благослове́ніємъ земли́ иму́щія вся́: благослове́нія ра́ди сосце́въ и ложе́снъ,
26
благословеннями батька твого, які перевищують благословення гір давніх і приємності пагорбів вічних; нехай будуть вони на голові Йосифа і на тімені обраного між братами своїми.
26
благослове́нія отца́ твоєго́ и ма́тере твоєя́: преодолѣ́ па́че благослове́нія го́ръ пребыва́ющихъ и благослове́нія холмо́въ вѣ́чныхъ: бу́дутъ на главѣ́ Іо́сифовѣ и на версѣ́ [главы́] бра́тій, и́миже облада́ше.
27
Веніамін, хижий вовк, вранці буде їсти ловитву і ввечері буде ділити здобич.
27
Веніамі́нъ во́лкъ хи́щникъ, ра́но я́стъ єще́ и на ве́черъ дає́тъ пи́щу.
28
Ось усі дванадцять колін Ізраїлевих; і ось що сказав їм батько їх; і благословив їх, і дав їм благословення, кожному своє.
28
Вси́ сі́и сы́нове Іа́ковли двана́десять: и сія́ глаго́ла и́мъ оте́цъ и́хъ, и благослови́ и́хъ: коєго́ждо по благослове́нію єго́ благослови́ и́хъ,
29
І заповідав він їм і сказав їм: я прилучаюся до народу мого; поховайте мене з батьками моїми в печері, яка на полі Ефрона хеттеянина,
там поховали Авраама і Сарру, дружину його; там поховали Ісаака і Ревекку, дружину його; і там поховав я Лію;
31
Та́мо погребо́ша Авраа́ма и Са́рру жену́ єго́, та́мо погребо́ша Ісаа́ка и Реве́кку жену́ єго́, та́мо погребо́ша Лі́ю,
32
це поле і печера, яка на ньому, куплена у синів Хеттеєвих.
32
въ стяжа́ніи села́ и пеще́ры, я́же є́сть въ не́мъ у сыно́въ Хетте́овыхъ.
33
І закінчив Яків заповіт синам своїм, і поклав ноги свої на постіль, і помер, і приєднався до народу свого.
33
И преста́ Іа́ковъ завѣща́я сыно́мъ свои́мъ, и возложи́въ Іа́ковъ но́зѣ свои́ на о́дръ у́мре, и приложи́ся къ лю́демъ свои́мъ.
Глава 50
1
Йосиф упав на лице батька свого, і плакав над ним, і цілував його.
1
И припа́дъ Іо́сифъ на лице́ отца́ своєго́, пла́кася [го́рько] о не́мъ и облобыза́ єго́:
2
І повелів Йосиф слугам своїм — лікарям, бальзамувати батька його; і лікарі набальзамували Ізраїля.
2
и повелѣ́ Іо́сифъ рабо́мъ свои́мъ погреба́телемъ погребсти́ отца́ своєго́. И погребо́ша погреба́теліє Ізра́иля.
3
І виповнилося йому сорок днів, бо стільки днів потрібно для бальзамування, і оплакували його єгиптяни сімдесят днів.
3
И испо́лнишася єму́ четы́редесять дні́й: та́ко бо исчисля́ются дні́є погребе́нія: и пла́кася єго́ Єги́петъ се́дмьдесятъ дні́й.
4
Коли ж минули дні плачу по ньому, Йосиф сказав придворним фараона, говорячи: якщо я знайшов благовоління в очах ваших, то скажіть фараонові так:
4
Єгда́ же преидо́ша дні́є пла́ча, глаго́ла Іо́сифъ ко вельмо́жамъ фарао́новымъ, глаго́ля: а́ще обрѣто́хъ благода́ть предъ ва́ми, рцы́те о мнѣ́ во у́шы фарао́ну, глаго́люще:
5
батько мій закляв мене, сказавши: ось, я вмираю; у гробі моєму, який я викопав собі в землі Ханаанській, там поховай мене. І тепер хотів би я піти і поховати батька мого і повернутися. [Слова Йосифа переказали фараонові.]
5
оте́цъ мо́й закля́ мя пре́жде сконча́нія [своєго́], глаго́ля: во гро́бѣ, єго́же ископа́хъ себѣ́ въ земли́ Ханаа́ни, та́мо мя́ погреби́: ны́нѣ у́бо возше́дъ погребу́ отца́ моєго́ и возвращу́ся. И реко́ша фарао́ну по словеси́ Іо́сифову.
6
І сказав фараон: піди і поховай батька твого, як він закляв тебе.
6
И рече́ фарао́нъ ко Іо́сифу: взы́ди, погреби́ отца́ твоєго́, я́коже закля́ тя.
7
І пішов Йосиф ховати батька свого. І пішли з ним усі слуги фараона, старійшини дому його й усі старійшини землі Єгипетської,
7
И взы́де Іо́сифъ погребсти́ отца́ своєго́. И совзыдо́ша съ ни́мъ вси́ раби́ фарао́ни и старѣ́йшины до́му єго́, и вси́ старѣ́йшины земли́ Єги́петскія,
8
і весь дім Йосифа, і брати його, і дім батька його. Тільки дітей своїх і дрібну й велику худобу свою залишили в землі Гесем.
8
и ве́сь до́мъ Іо́сифовъ и бра́тія єго́, и ве́сь до́мъ отца́ єго́ и сро́дницы єго́: о́вцы же и волы́ оста́виша въ земли́ Гесе́мъ.
9
З ним вирушили також колісниці і вершники, так що зібрання було дуже великим.
9
И совзыдо́ша съ ни́мъ и колесни́цы и ко́нницы, и бы́сть по́лкъ вели́къ зѣло́.
10
І дійшли вони до Горен-гаатада при Йордані і плакали там плачем великим і дуже сильним; і зробив Йосиф плач по батькові своєму сім днів.
10
И пріидо́ша на Гумно́ Ата́дово, є́же є́сть объ о́нъ по́лъ Іорда́на, и рыда́ша єго́ рыда́ніємъ ве́ліимъ и крѣ́пкимъ зѣло́: и сотвори́ пла́чь отцу́ своєму́ се́дмь дні́й.
11
І бачили жителі землі тієї, хананеї, плач у Горен-гаатаді, і сказали: великий плач цей у єгиптян! Тому наречено ім’я [місцю] тому: плач єгиптян, що при Йордані.
11
И ви́дѣша жи́теліє земли́ Ханаа́нскія пла́чь на Гумнѣ́ Ата́довѣ и рѣ́ша: пла́чь вели́къ се́й є́сть Єги́птяномъ. Сего́ ра́ди нарече́ся и́мя мѣ́сту тому́ пла́чь Єги́петскъ, є́же є́сть объ о́нъ по́лъ Іорда́на.
12
І зробили сини Яковові з ним, як він заповів їм;
12
И сотвори́ша єму́ та́ко сы́нове єго́, я́коже заповѣ́да и́мъ.
13
і віднесли його сини його в землю Ханаанську і поховали його в печері на полі Махпела, яку купив Авраам з полем у власність для поховання у Ефрона хеттеянина, перед Мамре.
13
И взя́ша єго́ сы́нове єго́ въ зе́млю Ханаа́ню и погребо́ша єго́ въ пеще́рѣ Сугу́бѣй, ю́же стяжа́ Авраа́мъ пеще́ру въ стяжа́ніє гро́ба от Єфро́на Хетте́анина, пря́мо Мамврі́и.
14
І повернувся Йосиф у Єгипет, сам і брати його і всі, що ходили з ним ховати батька його, після погребіння ним батька свого.
14
И возврати́ся Іо́сифъ во Єги́петъ, са́мъ и бра́тія єго́ и вси́ совозше́дшіи погребсти́ отца́ єго́.
15
І побачили брати Йосифові, що помер батько їх, і сказали: що, коли Йосиф зненавидить нас і захоче помститися нам за все зло, яке ми йому зробили?
15
Ви́дѣвше же бра́тія Іо́сифовы, я́ко у́мре оте́цъ и́хъ, рѣ́ша: да не когда́ воспомяне́тъ зло́бу на́шу Іо́сифъ и воздая́ніємъ возда́стъ на́мъ за вся́ зла́я, я́же показа́хомъ єму́.
16
І послали вони сказати Йосифові: батько твій перед смертю своєю заповів, говорячи:
16
И прише́дше ко Іо́сифу реко́ша: оте́цъ тво́й закля́ пре́жде кончи́ны своєя́, глаго́ля:
17
так скажіть Йосифові: прости братам твоїм провину і гріх їх, оскільки вони зробили тобі зло. І нині прости провини рабів Бога батька твого. Йосиф плакав, коли йому говорили це.
17
та́ко рцы́те Іо́сифу: оста́ви и́мъ непра́вду и грѣ́хъ и́хъ, я́ко лука́вая тебѣ́ показа́ша: и ны́нѣ пріими́ непра́вду рабо́въ Бо́га отца́ твоєго́. И пла́кася Іо́сифъ, глаго́лющымъ и́мъ къ нему́.
18
Прийшли і самі брати його, і упали перед лицем його, і сказали: ось, ми раби тобі.
18
И прише́дше къ нему́ реко́ша: се́, мы́ тебѣ́ раби́.
19
І сказав Йосиф: не бійтеся, тому що я боюся Бога;
19
И рече́ къ ни́мъ Іо́сифъ: не бо́йтеся, Бо́жій бо є́смь а́зъ:
20
ось, ви замишляли проти мене зло; але Бог перетворив це на добро, щоб зробити те, що тепер є: зберегти життя великій кількості людей;
20
вы́ совѣща́сте на мя́ зла́я, Бо́гъ же совѣща́ о мнѣ́ во блага́я, дабы́ бы́ло я́коже дне́сь, и препита́лися бы лю́діє мно́зи.
21
отже, не бійтеся: я буду годувати вас і дітей ваших. І заспокоїв їх і говорив по серцю їх.
21
И рече́ и́мъ: не бо́йтеся, а́зъ препита́ю ва́съ и до́мы ва́шя. И утѣ́ши и́хъ, и глаго́ла и́мъ по се́рдцу и́хъ.
22
І жив Йосиф у Єгипті сам і дім батька його; жив же Йосиф усього сто десять років.
22
И всели́ся Іо́сифъ во Єги́птѣ са́мъ и бра́тія єго́ и ве́сь до́мъ отца́ єго́: и поживе́ Іо́сифъ лѣ́тъ сто́ де́сять.
23
І бачив Йосиф дітей у Єфрема до третього роду, також і сини Махира, сина Манассіїного, народилися на коліна Йосифа.
23
И ви́дѣ Іо́сифъ Єфре́мли дѣ́ти до тре́тіяго ро́да: и сы́нове Махі́ра сы́на Манассі́ина роди́шася при бе́дрѣхъ Іо́сифовыхъ.
24
І сказав Йосиф братам своїм: я вмираю, але Бог відвідає вас і виведе вас із землі цієї у землю, про яку клявся Аврааму, Ісааку і Якову.
24
И рече́ Іо́сифъ бра́тіи своє́й, глаго́ля: а́зъ умира́ю, посѣще́ніємъ же посѣти́тъ ва́съ Бо́гъ и изведе́тъ ва́съ от земли́ сея́ въ зе́млю, о не́йже кля́тся Бо́гъ отце́мъ на́шымъ Авраа́му, Ісаа́ку и Іа́кову.
25
І закляв Йосиф синів Ізраїлевих, говорячи: Бог відвідає вас, і ви винесіть кості мої звідси.
25
И закля́ Іо́сифъ сы́ны Ізра́илевы, глаго́ля: въ посѣще́ніи, и́мже посѣти́тъ ва́съ Бо́гъ, совознеси́те и ко́сти моя́ отсю́ду съ ва́ми.
26
І помер Йосиф ста десяти років. І набальзамували його і поклали в ковчег у Єгипті.
26
И сконча́ся Іо́сифъ сы́й лѣ́тъ ста́ десяти́: и погребо́ша єго́, и положи́ша въ ра́цѣ во Єги́птѣ. Коне́цъ кни́зѣ пе́рвѣй Моисе́овѣ: и́мать въ себѣ́ гла́въ 50.