¹

Бог, Який багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків,

¹

(Заⷱ҇ т҃г҃.) Многоча́стнѣ и҆ многоѡбра́знѣ дре́вле бг҃ъ гл҃авый ѻ҆тцє́мъ во прⷪ҇ро́цѣхъ,

²

в останні ці дні говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, що Ним і віки створив.

²

въ послѣ́докъ дні́й си́хъ гл҃а на́мъ въ сн҃ѣ, є҆го́же положѝ наслѣ́дника всѣ̑мъ, и҆́мже и҆ вѣ́ки сотворѝ.

³

Цей, будучи сяєвом слави і образом іпостасі Його і тримаючи все словом сили Своєї, здійснивши Собою очищення гріхів наших, сів праворуч престолу величі на висотi‚

³

И҆́же сы́й сїѧ́нїе сла́вы и҆ ѡ҆́бразъ ѵ҆поста́си є҆гѡ̀, носѧ́ же всѧ́чєскаѧ гл҃го́ломъ си́лы своеѧ̀, собо́ю ѡ҆чище́нїе сотвори́въ грѣхѡ́въ на́шихъ, сѣ́де ѡ҆ деснꙋ́ю прⷭ҇то́ла вели́чествїѧ на высо́кихъ,

⁴

ставши настільки кращим від ангелів, наскільки славніше від них успадкував ім’я.

⁴

толи́кѡ лꙋ́чшїй бы́въ а҆́гг҃лѡвъ, є҆ли́кѡ пресла́внѣе па́че и҆́хъ наслѣ́дствова и҆́мѧ.

⁵

Бо кому коли з ангелів сказав Бог: «Ти — Син Мій, Я нині породив Тебе?» І ще: «Я буду Йому Отцем, і Він буде Мені Сином»?

⁵

Комꙋ́ бо речѐ когда̀ ѿ а҆́гг҃лъ: сн҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀, а҆́зъ дне́сь роди́хъ тѧ̀; И҆ па́ки: а҆́зъ бꙋ́дꙋ є҆мꙋ̀ во ѻ҆ц҃а̀, и҆ то́й бꙋ́детъ мнѣ̀ въ сн҃а;

⁶

Також, коли вводить Первородного у всесвіт, промовляє: «І нехай поклоняться Йому всі Ангели Божi».

⁶

Є҆гда́ же па́ки вво́дитъ перворо́днаго во вселе́ннꙋю, гл҃етъ: и҆ да покло́нѧтсѧ є҆мꙋ̀ всѝ а҆́гг҃ли бж҃їи.

⁷

Про Ангелів сказано: «Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми вогненне полум’я».

⁷

И҆ ко а҆́гг҃лѡмъ оу҆́бѡ гл҃етъ: творѧ́й а҆́гг҃лы своѧ̑ дꙋ́хи и҆ слꙋги̑ своѧ̑ ѻ҆́гнь палѧ́щь.

⁸

А про Сина: «Престіл Твій, Боже, повік віку: жезл царства Твого — жезл правоти.

⁸

Къ сн҃ꙋ же: прⷭ҇то́лъ тво́й, бж҃е, въ вѣ́къ вѣ́ка: же́злъ пра́вости же́злъ црⷭ҇твїѧ твоегѡ̀:

⁹

Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радости більше, ніж спільників Твоїх».

⁹

возлюби́лъ є҆сѝ пра́вдꙋ и҆ возненави́дѣлъ є҆сѝ беззако́нїе: сегѡ̀ ра́ди пома́за тѧ̀, бж҃е, бг҃ъ тво́й є҆ле́емъ ра́дости па́че прича̑стникъ твои́хъ.

¹⁰

Та: «Hа початку Ти, Господи, заснував землю, і небеса — діло рук Твоїх;

¹⁰

(Заⷱ҇ т҃д҃.) И҆ (па́ки): въ нача́лѣ ты̀, гдⷭ҇и, зе́млю ѡ҆снова́лъ є҆сѝ, и҆ дѣла̀ рꙋкꙋ̀ твоє́ю сꙋ́ть небеса̀:

¹¹

вони загинуть, а Ти перебуваєш, і всі постаріють, як риза,

¹¹

та̑ поги́бнꙋтъ, ты́ же пребыва́еши: и҆ всѧ̑, ꙗ҆́коже ри́за, ѡ҆бетша́ютъ,

¹²

і як одяг згорнеш їх, і зміняться; але Ти Той самий, і літа Твої не скінчаться».

¹²

и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆де́ждꙋ свїе́ши и҆̀хъ, и҆ и҆змѣнѧ́тсѧ: ты́ же то́йжде є҆сѝ, и҆ лѣ̑та твоѧ̑ не ѡ҆скꙋдѣ́ютъ.

¹³

Кому коли з ангелів сказав Бог: «Сиди праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх»?

¹³

Комꙋ́ же ѿ а҆́гг҃лъ речѐ когда̀: сѣдѝ ѡ҆ деснꙋ́ю менє̀, до́ндеже положꙋ̀ врагѝ твоѧ̑ подно́жїе но́гъ твои́хъ;

¹⁴

Чи не всі вони духи служіння, що їх посилають служити тим, які мають успадкувати спасіння?

¹⁴

Не вси́ ли сꙋ́ть слꙋже́бнїи дꙋ́си, въ слꙋже́нїе посыла́еми за хотѧ́щихъ наслѣ́довати спⷭ҇нїе;