Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас,
1
(Заⷱ҇ т҃л҃а҃.) Тѣ́мже оу҆̀бо и҆ мы̀, толи́къ и҆мꙋ́ще ѡ҆блежа́щь на́съ ѡ҆́блакъ свидѣ́телей, го́рдость всѧ́кꙋ [бре́мѧ всѧ́ко] ѿло́жше и҆ оу҆до́бь ѡ҆бстоѧ́телный грѣ́хъ, терпѣ́нїемъ да тече́мъ на предлежа́щїй на́мъ по́двигъ,
2
дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого.
2
взира́юще на нача́лника вѣ́ры и҆ соверши́телѧ і҆и҃са, и҆́же вмѣ́стѡ предлежа́щїѧ є҆мꙋ̀ ра́дости претерпѣ̀ крⷭ҇тъ, ѡ҆ срамотѣ̀ неради́въ, ѡ҆ деснꙋ́ю же прⷭ҇то́ла бж҃їѧ сѣ́де.
3
Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими.
3
Помы́слите оу҆̀бо таково́е пострада́вшаго ѿ грѣ̑шникъ на себѐ прекосло́вїе, да не стꙋжа́ете, дꙋша́ми свои́ми ѡ҆слаблѧ́еми.
4
Ви ще не до крови стояли, проти гріха змагаючись,
4
Не оу҆̀ до кро́ве ста́сте, проти́вꙋ грѣха̀ подвиза́ющесѧ,
5
і забули втішення, яке пропонується вам, як синам: «Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не сумуй, коли він викриває тебе,
5
и҆ забы́сте оу҆тѣше́нїе, є҆́же ва́мъ ꙗ҆́кѡ сынѡ́мъ глаго́летъ: сы́не мо́й, не пренемога́й наказа́нїемъ гдⷭ҇нимъ, нижѐ ѡ҆слабѣ́й, ѿ негѡ̀ ѡ҆блича́емь.
6
бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає».
6
(Заⷱ҇.) Є҆го́же бо лю́битъ гдⷭ҇ь, наказꙋ́етъ: бїе́тъ же всѧ́каго сы́на, є҆го́же прїе́млетъ.
7
Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, якого не карав би батько?
7
А҆́ще наказа́нїе терпитѐ, ꙗ҆́коже сыновѡ́мъ ѡ҆брѣта́етсѧ ва́мъ бг҃ъ. Кото́рый бо є҆́сть сы́нъ, є҆гѡ́же не наказꙋ́етъ ѻ҆те́цъ;
8
Коли залишаєтеся без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини.
8
А҆́ще же без̾ наказа́нїѧ є҆стѐ, є҆мꙋ́же прича̑стницы бы́ша всѝ, оу҆̀бо прелюбодѣ̑йчищи є҆стѐ, а҆ не сы́нове.
9
До того ж коли ми, будучи карані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?
9
Къ си̑мъ, пло́ти на́шей ѻ҆тцы̀ и҆мѣ́хомъ наказа́тєли, и҆ срамлѧ́хомсѧ: не мно́гѡ ли па́че повине́мсѧ ѻ҆ц҃ꙋ̀ дꙋховѡ́мъ, и҆ жи́ви бꙋ́демъ;
10
Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей — на користь, щоб нам мати участь у святості Його.
10
Ѻ҆ни́ бо въ ма́ло дні́й, ꙗ҆́коже го́дѣ и҆̀мъ бѣ̀, нака́зовахꙋ на́съ: а҆ се́й на по́льзꙋ, да причасти́мсѧ ст҃ы́ни є҆гѡ̀.
11
Кожна кара здається спочатку не радістю, а смутком, але потім навченим через неї дає мирний плід праведности.
11
Всѧ́кое бо наказа́нїе въ настоѧ́щее вре́мѧ не мни́тсѧ ра́дость бы́ти, но печа́ль: послѣди́ же пло́дъ ми́ренъ наꙋчє́нымъ тѣ́мъ воздае́тъ пра́вды.
12
Отже, зміцніть опущені руки та ослаблені коліна
12
Тѣ́мже ѡ҆сла́блєнныѧ рꙋ́ки и҆ ѡ҆сла́блєннаѧ колѣ̑на и҆спра́вите
13
і ходіть просто ногами вашими, щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося.
13
и҆ стєзѝ пра̑вы сотвори́те нога́ми ва́шими, да не хро́мое соврати́тсѧ, но па́че да и҆сцѣлѣ́етъ.
14
Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа.
14
(Заⷱ҇ т҃л҃в҃.) Ми́ръ и҆мѣ́йте и҆ ст҃ы́ню со всѣ́ми, и҆́хже кромѣ̀ никто́же оу҆́зритъ гдⷭ҇а:
15
Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився;
15
смотрѧ́юще, да не кто̀ лиши́тсѧ блгⷣти бж҃їѧ: да не кі́й ко́рень го́рести, вы́спрь прозѧба́ѧй, па́кость сотвори́тъ, и҆ тѣ́мъ ѡ҆сквернѧ́тсѧ мно́зи:
16
щоб не було між вами якого блудника або нечестивця, який би, як Ісав, за одну лише їжу відмовився від свого первородства.
16
да не кто̀ блꙋдодѣ́й, и҆лѝ скверни́тель, ꙗ҆́коже и҆са́ѵъ, и҆́же за ꙗ҆́дь є҆ди́нꙋ ѿда́лъ є҆́сть перворо́дство своѐ.
17
Бо ви знаєте, що після того він, бажаючи успадкувати благословення, був відкинутий: не знайшов можливости для покаяння‚ хоча зі сльозами шукав його.
17
Вѣ́сте бо, ꙗ҆́кѡ и҆ пото́мъ похотѣ́въ наслѣ́довати блгⷭ҇ве́нїе, ѿве́рженъ бы́сть: покаѧ́нїѧ бо мѣ́ста не ѡ҆брѣ́те, а҆́ще и҆ со слеза́ми поиска́лъ є҆гѡ̀.
18
Ви приступили не до гори, відчутної на дотик‚ і не до палючого вогню, не до темряви і мороку та бурі,
18
Не пристꙋпи́сте бо къ горѣ̀ ѡ҆сѧза́емѣй и҆ разгорѣ́вшемꙋсѧ ѻ҆гню̀, и҆ ѡ҆́блакꙋ и҆ сꙋмра́кꙋ, и҆ бꙋ́рѣ
19
не до звуку сурми й голосу слів, що ті, які чули його‚ просили‚ щоб більше не мовилося слово до них,
19
и҆ трꙋ́бномꙋ звꙋ́кꙋ, и҆ гла́сꙋ гл҃гѡ́лъ, є҆гѡ́же слы́шавшїи ѿреко́шасѧ, да не приложи́тсѧ и҆̀мъ сло́во,
20
бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано: «Якщо і звір доторкнеться до гори, буде побитий камінням або уражений стрілою»;
20
не терпѧ́хꙋ бо повелѣва́ющагѡ: а҆́ще и҆ ѕвѣ́рь прико́снетсѧ горѣ̀, ка́менїемъ побїе́нъ бꙋ́детъ:
21
і таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав: «Я настрашений і тремчу».
21
и҆ та́кѡ стра́шно бѣ̀ ви́димое, мѡѷсе́й речѐ: пристра́шенъ є҆́смь и҆ тре́петенъ.
22
Але ви приступили до гори Сиону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного і до безлічі ангелів,
22
Но пристꙋпи́сте къ сїѡ́нстѣй горѣ̀ и҆ ко гра́дꙋ бг҃а жива́гѡ, і҆ерⷭ҇ли́мꙋ нбⷭ҇номꙋ и҆ тма́мъ а҆́гг҃лѡвъ,
23
до торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх — Бога, і до духів праведників досконалих;
23
торжествꙋ̀ и҆ цр҃кви перворо́дныхъ на нб҃сѣ́хъ напи́санныхъ, и҆ сꙋдїѝ всѣ́хъ бг҃ꙋ и҆ дꙋхѡ́мъ првⷣникъ соверше́нныхъ,
24
і до Посередника Завіту Нового Ісуса, та до крови кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева.
24
и҆ къ хода́таю завѣ́та но́вагѡ і҆и҃сꙋ и҆ кро́ви кропле́нїѧ, лꙋ́чше глаго́лющей, не́жели а҆́велева.
25
Глядіть‚ отже‚ не зречіться того‚ хто промовляє‚ бо не уникли кари вони‚ що зреклися того‚ хто пророкував на землі, тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес,
25
(Заⷱ҇ т҃л҃г҃.) Блюди́те (же), да не ѿрече́тесѧ гл҃ющагѡ. А҆́ще бо не и҆збѣжа́ша ѻ҆нѝ ѿре́кшїисѧ прⷪ҇ро́чествꙋющагѡ на землѝ, мно́жае па́че мы̀ ѿрица́ющїисѧ нбⷭ҇нагѡ,
26
голос Якого тоді похитнув землю, нині ж обіцяє‚ говорячи: «Ще раз потрясу не тільки землю, але й небо».
26
є҆гѡ́же гла́съ зе́млю тогда̀ поколеба̀, нн҃ѣ же ѡ҆бѣтова̀, гл҃ѧ: є҆щѐ є҆ди́ною а҆́зъ потрѧсꙋ̀ не то́кмѡ земле́ю, но и҆ нб҃омъ.
27
Оте «ще раз» означає заміну похитнутого, як створеного, щоб перебувало непохитне.
27
А҆ є҆́же є҆щѐ є҆ди́ною, сказꙋ́етъ коле́блемыхъ преложе́нїе, а҆́ки сотворе́нныхъ, да пребꙋ́дꙋтъ, ꙗ҆̀же сꙋ́ть неподви̑жимаѧ.
28
Отже, ми, приймаючи царство непохитне, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом,
28
(Заⷱ҇.) Тѣ́мже црⷭ҇тво непоколеби́мо прїе́млюще, да и҆́мамы блгⷣть, є҆́юже слꙋ́жимъ бл҃гоꙋго́днѡ бг҃ꙋ съ бл҃гоговѣ́нїемъ и҆ стра́хомъ,
29
тому що Бог наш — вогонь‚ що поїдає.
29
и҆́бо бг҃ъ на́шъ ѻ҆́гнь поѧда́ѧй (є҆́сть).