¹

Тому ми повинні бути особливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти.

¹

Сегw2 рaди подобaетъ нaмъ ли1шше внимaти слы6шаннымъ, да не когдA tпадeмъ.

²

Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було тверде і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару,

²

(За? ™е7.) Ѓще бо глаг0ланное ѓгGлы сл0во бhсть и3звёстно, и3 всsко преступлeніе и3 њслушaніе првdное пріsтъ мздовоздаsніе:

³

то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочатку проповідане Господом, ствердилось у нас тими, хто чув від Нього,

³

кaкw мы2 ўбэжи1мъ, њ толи1цэмъ неради1вше спcніи, є4же зачaло пріeмь глаг0латисz t гDа, слhшавшими въ нaсъ и3звэсти1сz,

⁴

при засвідченні Богом знаменнями і чудесами, та різними силами і даруванням Духа Святого з Його волі?

⁴

сосвидётелствующу бGу знaменьми же и3 чудесы2, и3 разли1чными си1лами, и3 д¦а с™aгw раздэлeньми, по своeй є3мY в0ли;

⁵

Бо не ангелам Бог підкорив майбутній всесвіт, про який говоримо;

⁵

Не ѓгGлwмъ бо покори2 бGъ вселeнную грzдyщую, њ нeйже глаг0лемъ:

⁶

навпаки, хтось десь засвідчив, кажучи: «Що є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього? Або син людський, що Ти відвідуєш його?

⁶

засвидётелствова же нёгдэ нёкто, глаг0лz: что2 є4сть человёкъ, ћкw п0мниши є3го2; и3ли2 сhнъ человёческій, ћкw посэщaеши и5;

⁷

Hебагато Ти принизив його перед ангелами; славою і честю вінчав його і поставив його над ділами рук Твоїх,

⁷

ўмaлилъ є3си2 є3го2 мaлымъ нёчимъ t ѓгGлъ: слaвою и3 чтcію вэнчaлъ є3си2 є3го2 и3 постaвилъ є3си2 є3го2 над8 дёлы рукY твоє1ю,

⁸

усе підкорив під ноги його». Коли ж підкорив йому все, то не лишив нічого непідкореним йому. Hині ж ще не бачимо, щоб усе було йому підкорене;

⁸

вс‰ покори1лъ є3си2 под8 н0зэ є3гw2. Внегдa же покори1ти є3мY всsчєскаz, ничт0же њстaви є3мY непокорeно. Нн7э же не u5 ви1димъ є3мY всsчєскаz покорє1на:

⁹

але бачимо, що за перетерплення смерти увінчаний славою і честю Ісус, Який небагато був принижений перед ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерти за всіх.

⁹

ґ ўмaленаго мaлымъ чи1мъ t ѓгGлъ ви1димъ ї}са, за пріsтіе смeрти слaвою и3 чтcію вэнчaнна, ћкw да блгdтію б9іею за всёхъ вкyситъ смeрти.

¹⁰

Бо належало, щоб Той, для Якого все і від Якого все, Той, Хто приводить багатьох синів у славу, вождя спасіння їх зробив довершеним через страждання.

¹⁰

Подобaше бо є3мY, є3гHже рaди всsчєскаz и3 и4мже всsчєскаz, привeдшу мнHги сhны въ слaву, начaлника спcніz и4хъ страдaньми соверши1ти.

¹¹

Адже Хто освячує і хто освячується, всі — від Єдиного; тому Він не соромиться називати їх браттями, кажучи:

¹¹

(За? ™ѕ7.) И# с™sй бо и3 њсщ7aеміи, t є3ди1нагw вси2: є3sже рaди вины2 не стыди1тсz брaтію нарицaти и5хъ, гlz:

¹²

«Оповіщу ім’я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспіваю Тебе».

¹²

возвэщY и4мz твоE брaтіи моeй, посредЁ цeркве воспою1 тz.

¹³

І ще: «Я буду надіятися на Hього». І ще: «Ось Я і діти, яких дав Мені Бог».

¹³

И# пaки: ѓзъ бyду надёzсz нaнь. И# пaки: сE, ѓзъ и3 дёти, ±же ми2 дaлъ є4сть бGъ.

¹⁴

А оскільки діти причетні плоті і крови, то і Він також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерти, тобто диявола,

¹⁴

Понeже u5бо дёти приwбщи1шасz пл0ти и3 кр0ви, и3 т0й пріи1скреннэ приwбщи1сz тёхже, да см7ртію ўпраздни1тъ и3мyщаго держaву смeрти, си1рэчь діaвола,

¹⁵

і визволити тих, що страхом смерти все життя трималися в рабстві.

¹⁵

и3 и3збaвитъ си1хъ, є3ли1цы стрaхомъ смeрти чрез8 всE житіE пови1нни бёша раб0тэ.

¹⁶

Бо не ангелів приймає Він, але приймає сíм’я Авраамове.

¹⁶

Не t ѓгGлъ бо когдA [вои1стинну] пріeмлетъ, но t сёмене ґвраaмова пріeмлетъ:

¹⁷

Тому Він повинен був у всьому уподібнитися браттям, щоб бути милостивим і вірним первосвящеником перед Богом, для умилостивлення за гріхи народу.

¹⁷

tню1дуже д0лженъ бЁ по всемY под0битисz брaтіи, да млcтивъ бyдетъ и3 вёренъ первосщ7eнникъ въ тёхъ, ±же къ бGу, во є4же њчcтити грэхи2 людск‡z.

¹⁸

Бо оскільки Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти.

¹⁸

Въ нeмже бо пострадA, сaмъ и3скушeнъ бhвъ, м0жетъ и3 и3скушaємымъ помощи2.