Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Слухайте Мене, острови, і слухайте, народи далекі: Господь прикликав Мене від утроби, від утроби матері Моєї називав ім’я Моє;
1
Послꙋ́шайте менѐ, ѻ҆́строви, и҆ внемли́те, ꙗ҆зы́цы. Вре́менемъ мно́гимъ стоѧ́ти бꙋ́детъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀ наречѐ и҆́мѧ моѐ,
2
і зробив уста Мої як гострий меч; тінню руки Своєї покривав Мене, і зробив Мене стрілою загостреною; у сагайдаці Своєму зберігав Мене;
2
и҆ положѝ оу҆ста̀ моѧ̑ ꙗ҆́кѡ ме́чь ѻ҆́стръ, и҆ под̾ кро́вомъ рꙋкѝ своеѧ̀ скры̀ мѧ̀: положѝ мѧ̀ ꙗ҆́кѡ стрѣлꙋ̀ и҆збра́ннꙋ, и҆ въ тꙋ́лѣ свое́мъ скры̀ мѧ̀,
3
і сказав Мені: Ти раб Мій, Ізраїль, у Тобі Я прославлюся.
3
и҆ речѐ мѝ: ра́бъ мо́й є҆сѝ ты̀, і҆и҃лю, и҆ въ тебѣ̀ просла́влюсѧ.
4
А Я сказав: даремно Я трудився, ні на що і марно виснажував силу Свою. Але Моє право у Господа, і нагорода Моя у Бога Мого.
4
А҆́зъ же реко́хъ: вотщѐ трꙋди́хсѧ, всꙋ́е и҆ ни во что̀ да́хъ крѣ́пость мою̀: сегѡ̀ ра́ди сꙋ́дъ мо́й пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ трꙋ́дъ мо́й пред̾ бг҃омъ мои́мъ.
5
І нині говорить Господь, Який утворив Мене від утроби рабом Своїм, щоб навернути до Нього Якова і щоб Ізраїль зібрався до Нього; Я вшанований в очах Господа, і Бог Мій — сила Моя.
5
И҆ нн҃ѣ та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь, созда́вый мѧ̀ ѿ чре́ва раба̀ себѣ̀, є҆́же собра́ти і҆а́кѡва къ немꙋ̀ и҆ і҆и҃лѧ: соберꙋ́сѧ и҆ просла́влюсѧ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ бг҃ъ мо́й бꙋ́детъ мнѣ̀ крѣ́пость.
6
І Він сказав: мало того, що Ти будеш рабом Моїм для відновлення колін Яковових і для повернення залишків Ізраїля, але Я зроблю Тебе світлом народів, щоб спасіння Моє простяглося до країв землі.
6
И҆ рече́ ми: ве́лїе тѝ є҆́сть, є҆́же назва́тисѧ тебѣ̀ рабо́мъ мои́мъ, є҆́же возста́вити племена̀ і҆а̑кѡвлѧ и҆ разсѣ́ѧнїе і҆и҃лево ѡ҆брати́ти: сѐ, да́хъ тѧ̀ въ завѣ́тъ ро́да, во свѣ́тъ ꙗ҆зы́кѡмъ, є҆́же бы́ти тебѣ̀ во спⷭ҇нїе да́же до послѣ́днихъ землѝ.
7
Так говорить Господь, Відкупитель Ізраїля, Святий Його, тому, кого зневажають усі, кого ганьбить народ, рабові володарів: царі побачать, і встануть; князі поклоняться заради Господа, Який вірний, заради Святого Ізраїлевого, Який обрав Тебе.
7
Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆зба́вивый тѧ̀ бг҃ъ і҆и҃левъ: ѡ҆свѧти́те оу҆ничижа́ющаго дꙋ́шꙋ свою̀, гнꙋша́емаго ѿ ꙗ҆зы̑къ рабѡ́въ кнѧ́жескихъ: ца́рїе оу҆́зрѧтъ є҆го̀, и҆ воста́нꙋтъ кнѧ̑зи и҆ покло́нѧтсѧ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇а ра́ди, ꙗ҆́кѡ вѣ́ренъ є҆́сть ст҃ы́й і҆и҃левъ, и҆ и҆збра́хъ тѧ̀.
8
Так говорить Господь: у час благоприємний Я почув Тебе, й у день спасіння допоміг Тобі; і Я буду охороняти Тебе, і зроблю Тебе завітом народу, щоб відновити землю, щоб повернути спадкоємцям спадщини спустошені,
8
Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: во вре́мѧ прїѧ́тно послꙋ́шахъ тебѐ и҆ въ де́нь спⷭ҇нїѧ помого́хъ тѝ, и҆ сотвори́хъ тѧ̀ и҆ да́хъ тѧ̀ въ завѣ́тъ вѣ́чный ꙗ҆зы́кѡвъ, є҆́же оу҆стро́ити зе́млю и҆ наслѣ́дити наслѣ̑дїѧ пꙋсты́ни,
9
сказати в’язням: «виходьте», і тим, що у темряві: «покажіться». Вони при дорогах будуть пасти, і по усіх пагорбах будуть пасовища їхні;
9
гл҃юща сꙋ́щымъ во оу҆́захъ: и҆зыди́те, и҆ сꙋ́щымъ во тмѣ̀: ѿкры́йтесѧ. На всѣ́хъ пꙋте́хъ пасти́сѧ бꙋ́дꙋтъ, и҆ на всѣ́хъ стезѧ́хъ па́жить и҆́хъ:
10
не будуть терпіти голоду і спраги, і не вразить їх спека і сонце; бо Той, Хто милує їх, буде вести їх і приведе їх до джерел вод.
10
не вза́лчꙋтъ, нижѐ вжа́ждꙋтъ, нижѐ порази́тъ и҆̀хъ зно́й, нижѐ со́лнце, но ми́лꙋѧй и҆́хъ оу҆тѣ́шитъ и҆̀хъ и҆ сквозѣ̀ и҆сто́чники водны̑ѧ проведе́тъ и҆̀хъ.
11
І всі гори Мої зроблю шляхом, і дороги Мої будуть підняті.
11
И҆ положꙋ̀ всѧ́кꙋ го́рꙋ въ пꙋ́ть и҆ всѧ́кꙋ стезю̀ въ па́ствꙋ и҆̀мъ.
12
Ось, одні прийдуть здалеку; і ось, одні від півночі і моря, а інші з землі Синим.
12
Сѐ, сі́и и҆здале́ча прїи́дꙋтъ, сі́и ѿ сѣ́вера и҆ ѿ мо́рѧ, и҆ні́и же ѿ землѝ пе́рсскїѧ.
13
Радуйтеся, небеса, і веселися, земле, і викликуйте, гори, з радости; бо утішив Господь народ Свій і помилував страдників Своїх.
13
Ра́дꙋйтесѧ, небеса̀, и҆ весели́сѧ, землѐ, да ѿры́гнꙋтъ го́ры весе́лїе и҆ хо́лми пра́вдꙋ, ꙗ҆́кѡ поми́лова бг҃ъ лю́ди своѧ̑ и҆ смирє́нныѧ люді́й свои́хъ оу҆тѣ́ши.
14
А Сион говорив: «залишив мене Господь, і Бог мій забув мене!»
14
Рече́ же сїѡ́нъ: ѡ҆ста́ви мѧ̀ гдⷭ҇ь, и҆ бг҃ъ забы́ мѧ.
15
Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? але якби і вона забула, то Я не забуду тебе.
15
Є҆да̀ забꙋ́детъ жена̀ ѻ҆троча̀ своѐ, є҆́же не поми́ловати и҆сча̑дїѧ чре́ва своегѡ̀; а҆́ще же и҆ забꙋ́детъ си́хъ жена̀, но а҆́зъ не забꙋ́дꙋ тебѐ, гл҃етъ гдⷭ҇ь.
16
Ось, Я накреслив тебе на долонях Моїх; стіни твої завжди переді Мною.
16
Сѐ, на рꙋка́хъ мои́хъ написа́хъ стѣ́ны твоѧ̑, и҆ предо мно́ю є҆сѝ прⷭ҇нѡ,
17
Сини твої поспішать до тебе, а розорителі і спустошувачі твої підуть від тебе.
17
и҆ вско́рѣ возгради́шисѧ, ѿ ни́хже разори́лсѧ є҆сѝ, и҆ ѡ҆пꙋстоши́вшїи тѧ̀ и҆зы́дꙋтъ и҆з̾ тебє̀.
18
Зведи очі твої і подивися навколо, — усі вони збираються, йдуть до тебе. Живу Я! говорить Господь, — усіма ними ти одягнешся, як убранням, і нарядишся ними, як наречена.
18
Возведѝ ѡ҆́крестъ ѻ҆́чи твоѝ и҆ ви́ждь всѧ̑, сѐ, собра́шасѧ и҆ прїидо́ша къ тебѣ̀, живꙋ̀ а҆́зъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́кѡ всѣ́ми и҆́ми а҆́ки въ красотꙋ̀ ѡ҆блече́шисѧ и҆ ѡ҆бложи́ши себѐ и҆́ми ꙗ҆́кѡ оу҆́тварїю невѣ́ста.
19
Бо руїни твої і пустелі твої, і розорена земля твоя будуть тепер занадто тісні для жителів, і ті, що поглинали тебе, віддаляться від тебе.
19
Поне́же пꙋста̑ѧ твоѧ̑ и҆ разсы̑панаѧ и҆ па̑дшаѧ нн҃ѣ оу҆тѣснѣ́ютъ ѿ ѡ҆бита́ющихъ, и҆ оу҆далѧ́тсѧ ѿ тебє̀ поглоща́ющїи тѧ̀.
20
Діти, які будуть у тебе після втрати попередніх, будуть говорити вголос тобі: «тісне для мене місце; уступи мені, щоб я міг жити».
20
Рекꙋ́тъ бо во оу҆́шы твоѝ сы́нове твоѝ, и҆̀хже бы́лъ погꙋби́лъ є҆сѝ: тѣ́сно мѝ мѣ́сто, сотвори́ ми мѣ́сто, да вселю́сѧ.
21
І ти скажеш у серці твоєму: хто мені породив їх? я була бездітна і неплідна, відведена у полон і вилучена; хто ж виростив їх? ось, я залишалася самотньою; де ж вони були?
21
И҆ рече́ши въ се́рдцы свое́мъ: кто̀ мнѣ̀ породѝ си́хъ; а҆́зъ же безча́дна и҆ вдова̀, си́хъ же кто̀ воспита̀ мнѣ̀; а҆́зъ же ѡ҆ста́хсѧ є҆ди́на, сі́и же мнѣ̀ гдѣ̀ бы́ша;
22
Так говорить Господь Бог: ось, Я підніму руку Мою до народів, і виставлю знамено Моє племенам, і принесуть синів твоїх на руках і дочок твоїх на плечах.
22
Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь гдⷭ҇ь: сѐ, воздвиза́ю на ꙗ҆зы́ки рꙋ́кꙋ мою̀ и҆ на ѻ҆́стровы воздви́гнꙋ зна́менїе моѐ, и҆ приведꙋ́тъ сы́ны твоѧ̑ въ ло́нѣ и҆ дщє́ри твоѧ̑ на плеща́хъ во́змꙋтъ.
23
І будуть царі годувальниками твоїми, і цариці їхні годувальницями твоїми; лицем до землі будуть кланятися тобі і лизати порох ніг твоїх, і пізнаєш, що Я Господь, що ті, які надіються на Мене, не посоромляться.
23
И҆ бꙋ́дꙋтъ ца́рїе корми́телїе твоѝ, и҆ кнѧги̑ни и҆́хъ корми̑лицы твоѧ̑: до лица̀ землѝ покло́нѧтсѧ тебѣ̀ и҆ пра́хъ но́гъ твои́хъ ѡ҆бли́жꙋтъ, и҆ оу҆вѣ́си, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, и҆ не посра́мѧтсѧ терпѧ́щїи мѧ̀.
24
Чи може бути відібрана у сильного здобич, і чи можуть бути відняті у переможця узяті в полон?
24
Є҆да̀ во́зметъ кто̀ ѿ и҆споли́на кѡры́сти; и҆ а҆́ще кто̀ плѣни́тъ непра́веднѣ, спасе́тлисѧ;
25
Так! так говорить Господь: і полонені сильним будуть відняті, і здобич тирана буде визволена; тому що Я буду змагатися із супротивниками твоїми і синів твоїх Я спасу;
25
Занѐ та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: а҆́ще кто̀ плѣни́тъ и҆споли́на, во́зметъ кѡры́сти: взе́млѧй же ѿ крѣ́пкагѡ спасе́тсѧ: а҆́зъ же прю̀ твою̀ разсꙋждꙋ̀ и҆ а҆́зъ сы́ны твоѧ̑ и҆зба́влю:
26
і пригноблювачів твоїх нагодую власною їх плоттю, і вони будуть упоєні кров’ю своєю, як молодим вином; і всяка плоть пізнає, що Я Господь, Спаситель твій і Відкупитель твій, Сильний Яковів.
26
и҆ ѡ҆скорби́вшїи тебѐ снѣдѧ́тъ пло́ть свою̀ и҆ и҆спїю́тъ ꙗ҆́кѡ вїно̀ но́во кро́вь свою̀, и҆ оу҆пїю́тсѧ: и҆ оу҆вѣ́сть всѧ́ка пло́ть, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь и҆зба́вивый тѧ̀ и҆ застꙋпа́ѧй крѣ́пость і҆а́кѡвлю.