¹

Послухайте Мене ті, що прагнуть до правди, що шукають Господа! Гляньте на скелю, з якої ви висічені, у глибину рову, з якого ви витягнуті.

¹

Послђшаите мене` наслњдђющеи пра'вдђ, и^ възыска'ющеи г~а. въꙁри'те на твердыи камы'къ, и^же и^с#сњко'сте. и^ в раꙁдо'ль пото'ка и^же и^скопа'сте”

²

Подивіться на Авраама, батька вашого, і на Сарру, яка народила вас: бо Я прикликав його одного і благословив його, і розмножив його.

²

Въꙁри'те на а^враа'ма эTц~а ва'шего, и^ на сар#рђ породи'вшђю в^ы. ја%ко е^ді'нъ б^њ и^ призваX и&, и^ блsвиX и&, и^ възлюби'хъ и&, и^ ё^мно'жихъ и&.

³

Так, Господь утішить Сион, утішить усі руїни його і зробить пустелі його, як рай, і степ його, як сад Господа; радість і веселість буде у ньому, славослів’я і піснеспіви.

³

и^ т^я нн~њ ё^тњшђ сїѓ'не, ё^тњшихъ б^о вся` твоя пђсты'ня. и^ поста'влю пђсты'ню е^го ја%ко ра'и гн~ь. ра'дость и^ весе'лїе ѓ^бря'щђтъ в неM, и^сповњда'нїе и^ гла'съ хвале'нїя”

⁴

Послухайте Мене, народе Мій, і плем’я Моє, прихиліть вухо до Мене! бо від Мене вийде закон, і суд Мій поставлю світлом для народів.

⁴

Послђшаите мене` людїе мои` послђшаите, и^ цр~и къ мнњ` внђши'те, ја%ко ꙁако'нъ эT мене` и^ꙁы'идетъ, и сDђ мои на свњтъ странамъ.

⁵

Правда Моя близька; спасіння Моє сходить і сила Моя буде судити народи; острови будуть уповати на Мене і сподіватися на силу Мою.

⁵

приближа'ется ско'ро пра'вда моя, и^ꙁы'идеT сп~сенїе мое, и^ къ мы'шцы мое'и страны надњюTся. мнњ ѓ%строви терпяT, и^ к# мышцы мое'и надњ'ются”

⁶

Підніміть очі ваші до небес, і подивіться на землю вниз: бо небеса зникнуть, як дим, і земля постаріє, як одяг, і жителі її також вимруть; а Моє спасіння буде перебувати вічно, і правда Моя не перестане.

⁶

Въз#двигнњте на' нб~о ѓ%чи ваши, и погляди'те по ꙁемли` долђ. поне'же нб~о ја%ко ды'мъ ё^тверди'ся, и^ ꙁемля` ја%ко ри'за ѓ^беTша'етъ, живђщеи же на земли` ја%ко и^ то и^ꙁᲆмрTђ. сп~сенїе же мое вᲆ вњ'къ бђ'детъ, и^ пра'вда моя не ѓ^скђдњ'етъ”

⁷

Послухайте Мене ті, що знають правду, народ, у якого в серці закон Мій! Не бійтеся ганьби від людей, і лихослів’я їх не страшіться.

⁷

Послђшаите мене вњдящеи сђдъ, людїе мои и^мже ꙁако'нъ мои въ срDцы вашемъ. не бо'итеся ё^коре'нїя чл~ча, и^ по хђле'нїю и^хъ не покаря'иᲄеся.

⁸

Бо, як одяг, з’їсть їх міль і, як вовну, з’їсть їх черва; а правда Моя перебуватиме повік, і спасіння Моє — у роди родів.

⁸

ја%ко риза б^о ѓ^беTша'етъ лњтомъ, и^ ја%ко сђкно` иZја%сться мо'льми. а^ пра'вда моя` въ вњ'ки бђдетъ, и^ сп~съ мои въ ро'дъ и^ ро'дъ”

⁹

Повстань, повстань, одягнись міцністю, сила Господня! Повстань, як у дні древні, у роди давні! Чи не ти убила Раава, вразила крокодила?

⁹

Въста'ни въста'ни і^ерsлиме, и^ ѓ^блецися въ крњ'пость мы'шца свое^я. въста'ни ја%ко в нача'токъ дн~е, ја%ко ро'дъ вњ'чныи. нњ'си л^и т^ы побњдил# го'рдаго, и^ ё^ја%звиl ѕмїя.

¹⁰

Чи не ти висушила море, во́ди великої безодні, перетворила глибини моря на дорогу, щоб пройшли відкуплені?

¹⁰

не т^ы л^и посђши мо'ре, во'дђ бе'ꙁдны мно'жество. и^же положи глђби'ны мо'рьскїа вᲆ пђть прохоDныи, и^ꙁбавле'ным# и^ эTја%тымъ.

¹¹

І повернуться визволені Господом і прийдуть на Сион зі співом, і радість вічна над головою їх; вони знайдуть радість і веселощі: печаль і зітхання віддаляться.

¹¹

гм~ъ б^о вᲆꙁвратяTся, и^ прїидђтъ въ сїѓ'нъ съ ра'достїю, и^ съ весе'лїемъ вњ'чнымъ. на главњ` б^о и^хъ весе'лїе и^ хвала`, и^ ра'дость прїиметъ я&. эTбњже бо'лњꙁнь и^ печа'ль и^ въꙁдыха'нїе”

¹²

Я, Я Сам — Утішитель ваш. Хто ти, що боїшся людини, яка помирає, і сина людського, який те саме, що трава,

¹²

А$ꙁъ е^смь а^ꙁъ е^смь ё^тњша'яи т^я. раꙁђмњ'и кого бл~го страхова'вшися ё^боя чл~ка смр~тна и^ сн~а чл~ча, и^же ја%ко трава` посо'хша.

¹³

і забуваєш Господа, Творця свого, Який розпростер небеса і заснував землю; і безперестанно, кожного дня страшишся люті гнобителя, ніби він готовий був знищити? Але де лють гнобителя?

¹³

и^ ꙁабы` б~а създавшаго т^я, сътво'ршаго нб~о, и^ ѓ^снова'вшаго ꙁе'млю. и^ боја%шася прsно вся` дн~и лица` ја%рости стђжа'ющаго тебњ`” ЈА$ко б^о и^ꙁво'ли ё^годи'ти. и^ нн~њ гд^њ ја%рость стђжа'ющаго тебњ.

¹⁴

Скоро буде визволений полонений, і не помре в ямі і не буде мати потреби у хлібі.

¹⁴

сп~са'ющђ бо ся тебњ`, не ѓ^ста'нетъ ни премедлиT”

¹⁵

Я Господь, Бог твій, Який збурює море, так що хвилі його ревуть: Господь Саваоф — ім’я Його.

¹⁵

ЈА/ко а^ꙁъ б~ъ твои. смђща'яи мо'ре, и^ възглаша'яи во'л#ны е^го. г~ь саваѓ'џъ и^мя мнњ`.

¹⁶

І Я вкладу слова Мої у вуста твої, і тінню руки Моєї покрию тебе, щоб упорядкувати небеса й утвердити землю і сказати Сиону: «ти Мій народ».

¹⁶

положђ словеса` моя` въ ё^стњхъ т^и, и^ поD сњ'нїю рђки` мое^я покры'ю т^я, е^ю'же поста'вихъ нб~о, и^ ѓ^снова'хъ зе'млю. и^ речетъ сїѓ'нъ, лю'дїе мои е^сте` в^ы.

¹⁷

Пробудися, пробудися, встань, Єрусалиме, ти, який з руки Господа випив чашу люті Його, випив до дна чашу сп’яніння, осушив.

¹⁷

въста'ни въста'ни въскресни` і^ерsлиме, и^спи'выи ча'шђ ја%рости эT рђки` гн~я” Ча'шђ б^о раꙁоре'нїя и^спи'тїе ја%рости и^спи`, і^ и^стощи`.

¹⁸

Нікому було вести його з усіх синів, породжених ним, і нікому було підтримати його за руку з усіх синів, яких він виростив.

¹⁸

и^ не бы'сть ё^тњша'яи тебе` эT всњ'хᲆ чаD твои^хъ ја%же породи. и^ не бы'сть поDемлющаго рђки` твое^я, ни эT всXњ сн~овъ твои^хъ ја%же въꙁнесе.

¹⁹

Тебе спостигли дві біди, хто пошкодує про тебе? — спустошення і знищення, голод і меч: ким я втішу тебе?

¹⁹

дво'е с^е сђпротивляются тебњ`. кто ся пожалитъ с тобо'ю. раскаже'нїе, и^ съкрђше'нїе, глаD, и^ ме'чь” Кт^о т^я ё^тњшитъ.

²⁰

Сини твої знемогли, лежать на розі усіх вулиць, як сарна в тенетах, сповнені гніву Господа, заборони Бога твого.

²⁰

сн~ове л^и и^же не посты'жни сњдя'щеи на кра'и всемђ` и^схо'дђ. ја%ко ꙁе'лїе в полы ва'рено, и^же и^спо'лнь ја%рости гн~я, расы'пани г~мᲆ бм~ъ”

²¹

Отже, вислухай це, страдник і сп’янілий, але не від вина.

²¹

Сего ради нарече'ся смире'нᲆ, и^ пїя'нъ не вино'мъ.

²²

Так говорить Господь твій, Господь і Бог твій, Який мститься за Свій народ: ось, Я беру з руки твоєї чашу сп’яніння, дріжджі з чаші люті Моєї: ти не будеш уже пити їх,

²²

та'ко гл~етъ г~ь б~ъ, сђдя'и лю'демъ свои^мъ. с^е в#ꙁяX эT рђки` твое^я ча'шђ расыпа'нїя, и^спитїе ја%рости мое^я, и^ не приложи'ши к#семђ пи'ти е^я`.

²³

і подам її у руки мучителям твоїм, які говорили тобі: «впади ниць, щоб нам пройти по тобі»; і ти хребет твій робив ніби землею й вулицею для тих, що проходили.

²³

и^ вложђ я& в рђ'цњ преѓ^бњдившихъ т^я, и^ смири'вшиX т^я, и^же рекоша дш~и твое'и. преклони'ся да мине'мъ, и^ положи ра'вно ꙁемли` пле'щи свои, кро'мњ ми'моходя'щихъ”