¹

Праведник помирає, і ніхто не приймає цього до серця; і мужі благочестиві підносяться від землі, і ніхто не помислить, що праведник підноситься від зла.

¹

Ви'дите ја^ко многажды пра'вдивыи погиба'етъ, и^ никт'оже не пожида'етъ срDцеM и^ мђжи пра'вдивїи эTе'млюTся, и^ никто'же раꙁђмњ'еT, эT лица` б^о неправдњ вꙁя'ся правди'выи”

²

Він відходить до миру; ті, що ходять прямими путями, будуть спочивати на ложах своїх.

²

И$ бђдетъ с ми'ромъ погребенїе е^го, и^ вꙁя'ся эT среды”

³

Але наблизьтеся сюди ви, сини чаклунки, сíм’я перелюбника і блудниці!

³

Вы' же прїидњте сњмо сн~ове беꙁаконнїи племя` любодњя и^ блђдница.

⁴

З кого ви глузуєте? проти кого розширюєте рот, висуваєте язик? чи ви не діти злочину, сíм’я неправди,

⁴

ки'мᲆ въспита'стеся, и^ на кого эTврьзо'сᲄе ё^ста` ва'ша, и^ на кого ѓ^бори'сте ја%зы'къ вашъ. нњсте л^и вы ё^бо чада па'гђбы племя` беꙁакон#но”

⁵

розпалені похіттю до ідолів під кожним гіллястим деревом, ті, що заколюєте дітей біля струмків, між розщелинами скель?

⁵

Моля'щеися къ кђми'ромъ поD дђбїеM ча'стом, ꙁакала'юще ча'да своя в де'брехъ среди ка'менїя.

⁶

У гладеньких каменях струмків доля твоя; вони, вони жереб твій; їм ти робиш узливання і приносиш жертви: чи можу Я бути задоволений цим?

⁶

т^о твоя ча'сть, с^е твое прича'стїе. и^ тњм# пролїя възлїанїя, и^ тMњ принесе требы. ѓ^ сеM ё^бо не раз#гнњ'ваю л^и ся

⁷

На високій і видатній горі ти ставиш ложе твоє і туди піднімаєшся приносити жертву.

⁷

на горњ` высо'цњ и^ въꙁнесе'нњ, т^ђ тебњ ло'же, и^ та'мо въꙁнесе тре'бы.

⁸

За дверима також і за одвірками ставиш пам’яті твої; бо, відвернувшись від Мене, ти оголюєшся і сходиш; розширюєш постіль твою і домовляєшся з тими з них, з якими любиш лежати, видивляєшся місце.

⁸

и^ за поDбо'и дверїи твоихъ положи` па'мять свою. ЭO ты`, ја%ко а^ще эT мене эTсᲄђпиши, боле чт^о прїимеши. въꙁлюби` лежа'щая с тобою,

⁹

Ти ходила також до царя із запашною мастю і примножила масті твої, і далеко посилала послів твоїх, і принижувалася до пекла.

⁹

ё^мно'жи блђже'нїе твое с ни'ми. и^ многи сътвори и^же далече эT тебе, и^ пђсти` послы` предњлъ ради твои^хъ, и^ смири'ся до а'да.

¹⁰

Від довгого шляху твого стомлювалася, але не говорила: «надія загублена!»; усе ще знаходила жвавість у руці твоїй, і тому не відчувала ослаблення.

¹⁰

мно'гими пђтьми` твои^ми трђди'ся, и^ не рече да премол#кнђ крњпя'щися, ја%ко сътвори` с^е” Сего ради не помоли` м^и ся” ᲄы`

¹¹

Кого ж ти злякалася й устрашилася, що зробилася невірною і Мене перестала пам’ятати і зберігати у твоєму серці? чи не від того, що Я мовчав, і притому довго, ти перестала боятися Мене?

¹¹

кого бл~гочте'ши ё^боя'ся, и^ солга` м^и, и^ не помянђ мене. не прїя мене` въ ё^мњ, ни въ срDце твое. и^ аZ т^я ви'дњвъ, презрю`. и^ мене ся не ё^боя`,

¹²

Я покажу правду твою і діла твої, — і вони будуть не на користь тобі.

¹²

и^ а^ꙁъ и^сповњдњ пра'вдђ мою и^ ѕло'бы твоя ја%же не ё^спњюT тебњ.

¹³

Коли ти будеш волати, чи спасе тебе збіговисько твоє? — усіх їх віднесе вітер, розвіє подув; а той, хто надіється на Мене, успадкує землю і буде володіти святою горою Моєю.

¹³

е^гда въꙁопїеши, да тя и^ꙁба'витъ въ печа'лехъ твои^хъ. сїя бо вся` вњтръ воꙁметъ, и^ эTнесетъ бђря. а^ держа'щеися мене притя'жђтъ зе'млю, и^ причастя'тъ горђ ст~ђю.

¹⁴

І сказав: піднімайте, піднімайте, рівняйте шлях, прибирайте перешкоду зі шляху народу Мого.

¹⁴

и^ рекђт#, потреби'те преD лицемъ е^го пђти`, и^ эTврьзᲇте препо'нђ эT пђти` людїи мои^хъ”

¹⁵

Бо так говорить Вишній і Звеличений, Який вічно живе, — Святий ім’я Його: Я живу на висоті небес і у святилищі, й також із упокореними і смиренними духом, щоб оживляти дух смиренних і оживляти серця упокорених.

¹⁵

Се` гл~етъ г~ь вы'шнїи и^же живе'тъ въ высо'кихъ, въ вњкъ ст~ъ въ ст~ыхъ почива'я. і^ и^ꙁнемо'гшимъ дая тръпᲇнїе, и^ даяи живо'тъ съкрђшенымъ срDцеM.

¹⁶

Бо не вічно буду Я судитися і не до кінця гніватися; інакше знеможе переді Мною дух і все, що дише, що Мною створене.

¹⁶

не въ вњкъ эTм#щђ ва'мъ, ни до коnца раз#гнњваюся на вы. дх~ъ б^о эT мене и^ꙁы'идетъ, и^ дыха'нїе вс^е а^ꙁъ е^см# сътвори'лъ”

¹⁷

За гріх користолюбства його Я гнівався й уражав його, ховав лице і обурювався; але він, відвернувшись, пішов шляхом свого серця.

¹⁷

Грњха` ра'ди въ ма'лњ чт^о съжали'хъ е^мђ и^ заꙁлихъ е^го, и^ эTврати'хъ лице` свое эT него, и^ съжали` с^и, и^ пои^де дря'хлъ въ пђти` своя.

¹⁸

Я бачив шляхи його, і зцілю його, і буду водити його й утішати його і засмучених його.

¹⁸

пђти` е^го видXњ, і^ и^сцњлиX и&, и^ ё^тњшихъ и&. и^ да'хъ е^мђ ё^тњшенїе и'стин#но,

¹⁹

Я виконаю слово: мир, мир далекому і ближньому, — говорить Господь, — і зцілю його.

¹⁹

ми'ръ на ми'ръ, сђщимъ далече, и^ блиꙁᲆ. и^ рече г~ь, и^сцњлю я&.

²⁰

А нечестиві — як море схвильоване, яке не може заспокоїтися, і во́ди якого викидають мул і бруд.

²⁰

неправди'вїи же въꙁмятђтся, и^ почи'ти не возмо'гђтъ.

²¹

Немає миру нечестивим, — говорить Бог мій.

²¹

нњсть ся ра'довати нечести'выM, рече г~ь б~ъ”