¹

О, якби Ти розірвав небеса і зійшов! гори розтанули б від лиця Твого,

¹

А́ще отве́рзеши небо, тре́петъ пріи́мутъ от тебе́ го́ры и раста́ютъ,

²

як від вогню, який розплавляє, як від того, хто кип’ятить воду, щоб ім’я Твоє зробити відомим ворогам Твоїм; від лиця Твого здригнулися б народи.

²

я́ко та́єтъ во́скъ от лица́ огня́, и попали́тъ о́гнь супоста́ты, и явле́но бу́детъ и́мя твоє́ въ сопроти́вныхъ твои́хъ: от лица́ твоєго́ язы́цы возмяту́тся:

³

Коли Ти звершував страшні діла, для нас несподівані, і сходив, — гори танули від лиця Твого.

³

єгда́ сотвори́ши сла́вная, тре́петъ пріи́мутъ от тебе́ го́ры.

⁴

Бо від віку не чули, не слухали вухом, і ніяке око не бачило іншого бога, крім Тебе, Який стільки зробив би для тих, що надіються на нього.

⁴

От вѣ́ка не слы́шахомъ, ниже́ о́чи на́ши ви́дѣша Бо́га, ра́звѣ тебе́, и дѣла́ твоя́, я́же сотвори́ши жду́щымъ ми́лости.

⁵

Ти милостиво зустрічав того, хто радіє і чинить правду, хто поминає Тебе на путях Твоїх. Але ось, Ти прогнівався, тому що ми здавна грішили; і як же ми будемо спасені?

⁵

Ми́лость бо сря́щетъ творя́щихъ пра́вду, и пути́ твоя́ помяну́тся: се́, ты́ разгнѣ́вался єси́, и мы́ согрѣши́хомъ.

⁶

Усі ми зробилися — як нечистий, і вся праведність наша — як забруднений одяг; і всі ми зблякли, як лист, і беззаконня наші, як вітер, несуть нас.

⁶

Сего́ ра́ди заблуди́хомъ и бы́хомъ я́ко нечи́сти вси́ мы́, я́коже по́ртъ нечи́стыя вся́ пра́вда на́ша, и отпадо́хомъ я́ко ли́ствіє беззако́ній ра́ди на́шихъ: та́ко вѣ́тръ восхи́титъ на́съ.

⁷

І немає того, хто прикликає ім’я Твоє, хто поклав би міцно триматися за Тебе; тому Ти сховав від нас лице Твоє і залишив нас гинути від беззаконь наших.

⁷

И нѣ́сть призыва́яй и́мя твоє́ и помяну́вый удержа́ти тя́: я́ко отврати́лъ єси́ лице́ твоє́ от на́съ и пре́далъ ны́ єси́ беззако́ній ра́ди на́шихъ.

⁸

Але нині, Господи, Ти — Отець наш; ми — глина, а Ти — утворитель наш, і всі ми — діло руки Твоєї.

⁸

И ны́нѣ, Го́споди, Оте́цъ на́шъ єси́ ты́, мы́ же бре́ніє, дѣла́ руку́ твоє́ю вси́:

⁹

Не гнівайся, Господи, без міри, і не вічно пам’ятай беззаконня. Споглянь же: ми усі народ Твій.

⁹

не прогнѣ́вайся на ны́ зѣло́ и не помяни́ во вре́мя беззако́ній на́шихъ, и ны́нѣ при́зри, я́ко лю́діє твои́ вси́ мы́.

¹⁰

Міста святині Твоєї зробилися пустелею; пустелею став Сион; Єрусалим спустошений.

¹⁰

Гра́дъ святи́лища твоєго́ бы́сть пу́стъ, Сіо́нъ я́коже пусты́ня бы́сть, Ієрусали́мъ на прокля́тіє:

¹¹

Дім освячення нашого і слави нашої, де батьки наші прославляли Тебе, спалений вогнем, і всі коштовності наші розграбовані.

¹¹

до́мъ святы́й на́шъ и сла́ва, ю́же благослови́ша отцы́ на́ши, бы́сть огне́мъ пожже́нъ, и вся́ сла́вная на́ша ку́пно падо́ша.

¹²

Після цього чи будеш ще стримуватися, Господи, чи будеш мовчати і карати нас без міри?

¹²

И от всѣ́хъ си́хъ терпѣ́лъ єси́, Го́споди, и молча́лъ, и смири́лъ єси́ ны́ зѣло́.