¹

Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми підпадемо під більший осуд,

¹

(Зач. 54) Не мно́зи учи́теліє быва́йте, бра́тіє моя́, вѣ́дяще, я́ко бо́лшеє осужде́ніє пріи́мемъ,

²

бо всі ми багато грішимо. Хто не грішить словом, той досконала людина, яка може приборкати і все тіло.

²

мно́го бо согрѣша́ємъ вси́. А́ще кто́ въ сло́вѣ не согрѣша́єтъ, се́й соверше́нъ му́жъ, си́ленъ обузда́ти и все́ тѣ́ло.

³

Ось ми вкладаємо вуздечки в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім тілом їхнім.

³

Се́ [бо и] ко́немъ узды́ во уста́ влага́ємъ, да повину́ются на́мъ, и все́ тѣ́ло и́хъ обраща́ємъ:

⁴

Ось і кораблі, хоч які вони великі і як не носяться сильними вітрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич;

⁴

се́, и корабли́ вели́цы су́ще и от же́стокихъ вѣ́тровъ заточа́єми, обраща́ются ма́лымъ корми́лцемъ, а́може стремле́ніє пра́вящаго хо́щетъ:

⁵

так само і язик — невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює!

⁵

та́кожде же и язы́къ ма́лъ у́дъ є́сть, и вельми́ хва́лится. Се́, ма́лъ о́гнь, [и] ко́ль вели́ки ве́щи сожига́єтъ.

⁶

І язик — вогонь, прикраса неправди; язик поставлений так між нашими членами, що сквернить усе тіло і запалює круг життя, будучи сам запалюваний від геєни.

⁶

И язы́къ о́гнь, лѣ́пота непра́вды: си́це и язы́къ водворя́єтся во у́дѣхъ на́шихъ, скверня́ все́ тѣ́ло, и паля́ ко́ло рожде́нія на́шего, и опаля́яся от геє́нны:

⁷

Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборкане людським єством,

⁷

вся́ко бо єстество́ звѣре́й же и пти́цъ, га́дъ же и ры́бъ, укроща́єтся и укроти́тся єстество́мъ человѣ́ческимъ,

⁸

а язика приборкати ніхто з людей не може: це — невтримне зло; він повний отрути смертоносної.

⁸

язы́ка же никто́же мо́жетъ от человѣ́къ укроти́ти: не удержи́мо [бо] зло́, испо́лнь я́да смертоно́сна.

⁹

Ним благословляємо Бога і Отця, і ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою.

⁹

Тѣ́мъ благословля́ємъ Бо́га и Отца́, и тѣ́мъ клене́мъ человѣ́ки бы́вшыя по подо́бію Бо́жію:

¹⁰

З тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було.

¹⁰

от тѣ́хже у́стъ исхо́дитъ благослове́ніє и кля́тва. Не подоба́єтъ, бра́тіє моя́ возлю́бленная, си́мъ та́ко быва́ти.

¹¹

Хіба з одного джерела тече солодка і гірка вода?

¹¹

(Зач. 55) Єда́ ли исто́чникъ от єди́наго у́стія источа́єтъ сла́дкоє и го́рькоє?

¹²

Не може, браття мої, смоковниця родити маслини або виноградна лоза — смокви. Також і з одного джерела не може виливатися солона і солодка вода.

¹²

Єда́ мо́жетъ, бра́тіє моя́, смоко́вница ма́слины твори́ти, или́ віногра́дная лоза́ смо́квы? Та́кожде ни єди́нъ исто́чникъ сла́ну и сла́дку твори́тъ во́ду.

¹³

Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю.

¹³

Кто́ прему́дръ и худо́гъ въ ва́съ, да пока́жетъ от до́браго житія́ дѣла́ своя́ въ кро́тости и прему́дрости.

¹⁴

Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини.

¹⁴

А́ще же за́висть го́рьку и́мате и рве́ніє въ сердца́хъ ва́шихъ, не хвали́теся, ни лжи́те на и́стину:

¹⁵

Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська,

¹⁵

нѣ́сть сія́ прему́дрость свы́ше низходя́щи, но зе́мна, душе́вна, бѣсо́вска:

¹⁶

бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе.

¹⁶

идѣ́же бо за́висть и рве́ніє, ту́ нестроє́ніє и вся́ка зла́ ве́щь.

¹⁷

А мудрість, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і плодів благих, неупереджена і нелицемірна.

¹⁷

А я́же свы́ше прему́дрость, пе́рвѣє у́бо чиста́ є́сть, пото́мъ же ми́рна, кротка́, благопокорли́ва, испо́лнь ми́лости и плодо́въ благи́хъ, несумѣ́нна и нелицемѣ́рна.

¹⁸

Плід же правди сіється у мирі тими, які зберігають мир.

¹⁸

Пло́дъ же пра́вды въ ми́рѣ сѣ́єтся творя́щымъ ми́ръ.