¹

І було слово Господнє до мене:

¹

И бы'сть сло'во гн~е къ мнњ` рекђщи. и^ди и^ въꙁопи` въ ё%ши і^ерsлимђ рекђщи, сїа рече г~ь,

²

йди і проголоси у вуха дочки Єрусалима: так говорить Господь: Я згадую про дружбу юности твоєї, про любов твою, коли ти була нареченою, коли пішла за Мною у пустелю, у землю незасіяну.

²

въспомянXђся е^смь к тебњ ми'лђющи ю%ность твою, и^ любы` ѓ^брђче'нїя твое^го, когда` слњдова'лъ е^си мене` в# пђсты'ни и^же не просњ'ется.

³

Ізраїль був святинею Господа, початком плодів Його; усі, хто поїдав його, були засуджувані, біди осягали їх, — говорить Господь.

³

ст~ыи і^и^л~ь г~ђ перве'нцы пло'довъ е^го, вси и^же пожираютъ е^го съгрњша'ютъ. зла'я прїидђтъ на ниX, рече г~ь”

⁴

Вислухайте слово Господнє, доме Якова і всі роди дому Ізраїлевого!

⁴

Оу^слы'шите сло'во гн~е доM і^а'ковль, и^ вси племе'на до'мђ і^и^л~ева”

⁵

Так говорить Господь: яку неправду знайшли у Мені батьки ваші, що віддалилися від Мене і пішли за суєтою, й осуєтились,

⁵

Сїя рече г~ь, чт^о ѓ^брњто'ша эTц~ы ваши на' мя беꙁако'н#но, и^же ё^далишаs эT мене`, и^ ходи'ша по сђетњ, и^ ѓ^сђети'шася,

⁶

і не сказали: «де Господь, Який вивів нас із землі Єгипетської, вів нас пустелею, землею порожньою і ненаселеною, землею сухою, землею тіні смертної, по якій ніхто не ходив і де не жила людина?»

⁶

и^ не реко'ша гд^њ е^сть г~ь, и^же и^зыити наs сътвори'лъ эT ꙁемля` е^гљ=пеTскїя. и^же преве'лъ наs по пђсты'ни, по ꙁемли` не ѓ^бита'ннои и^ не пђтнњи, по ꙁемли` жа'ж#днњи, и^ ѓ'браꙁомъ смрьтныM, по ꙁемли` по не'и же не и^сходиl мђ'жъ ни ѓ^бита'лъ чл~къ”

⁷

І Я ввів вас у землю плодючу, щоб ви годувалися плодами її і добром її; а ви увійшли й осквернили землю Мою, і надбання Моє зробили мерзотою.

⁷

И$ въведо'хъ ваs въ ꙁе'млю кармели, да и^зъја^ди'те плоD е^го, и^ бл~гая того. и^ вᲆшеDши ѓ^скверни'ли е^сте` ꙁе'млю мою и^ достоя'нїе мое поста'вили е^сте` в# поноше'нїе.

⁸

Священики не говорили: «де Господь?», і вчителі закону не знали Мене, і пастирі відпали від Мене, і пророки пророкували в ім’я Ваала і ходили слідом тих, які не допомагають.

⁸

сщ~енницы не реко'ша, гдᲇ е^сть г~ь, и^ держа'щїи ꙁако'нъ не вњдњша м^я. и^ пасты'ри престђпи'ли сђть на' мя, и^ пррoцы пррoчествова'ша въ ваа'ла, і^ и'доломъ послᲇдоваша

⁹

Тому Я ще буду судитися з вами, — говорить Господь, — і з синами синів ваших буду судитися.

⁹

Сего ра'ди е^ще сђдоM препрю'ся с вами реq г~ь, и^ сᲆ сн~ы ва'шими препрюся`”

¹⁰

Бо підіть на острови хиттимські і подивіться, і пошліть у Кидар і розвідайте старанно, і розгляньте: чи було там що-небудь подібне до цього?

¹⁰

Преи^дᲇте въ ѓ^сᲄро'вы хетиM, и^ види'те. и^ в кедаr посли'те, и^ смоᲄри'те велми а^ще сътворено е^сть таковᲇ.

¹¹

чи перемінив який народ богів своїх; хоч вони і не боги? а Мій народ проміняв славу свою на те, що не допомагає.

¹¹

а^ще премњнили ја%зыцы бг~ы своя`, і^ и^стинно тїи не сђть бози” Люdе бо мои` премњниша сла'вђ мою на и%дола”

¹²

Подивуйтеся цьому, небеса, і здригніться, і жахніться, — говорить Господь.

¹²

Оу^страши'теся нб~са ѓ^ то'м#, и^ вра'та е^го ё^ны'ите вельми, реq г~ь.

¹³

Бо два зла зробив народ Мій: Мене, джерело води живої, залишили, і висікли собі водойми розбиті, які не можуть тримати води.

¹³

дво'е б^о ѕл^о сътвори'ша лю'ди мои, мене` ѓ^ста'виша и^сто'чникъ воды` жи'вы, і^ и^скопа'ша себњ` кладен#ца разоре'ны и^же съдръжа'ти не възмогTђ воды.

¹⁴

Хіба Ізраїль раб? або він домочадець? чому він зробився здобиччю?

¹⁴

е^да` рабъ е^сᲄь і^и^л~ь, и^ли домоча'дець. вскђ'ю сътворенъ е^си въ плњне'нїе,

¹⁵

Зарикали на нього молоді леви, подали голос свій і зробили землю його пустелею; міста його спалені, без жителів.

¹⁵

на не'го рыка'ша льво'ве, и^ възда'ша глаs свои. поста'виша зе'млю е^го въ пђсты'ню, и^ гра'ди е^го съж#же'ни сђть, и^ нњсть и^же ѓ^бита'ютъ въ ни'хъ.

¹⁶

І сини Мемфиса і Тафни об’їли тім’я твоє.

¹⁶

сн~ове же меMџе'и, и^ тафне'и, разори'ша тебе` даже до пробо'ра.

¹⁷

Чи не заподіяв ти собі це тим, що залишив Господа Бога твого у той час, коли Він вів тебе у дорозі?

¹⁷

е^да` ли не ᲄо сᲆтворе'но е^сть тебᲇ, и^же ѓ^пђсти'лъ е^си г~а б~а твое^го в то вре'мя и^же вожDа'ше т^я по пђти`.

¹⁸

І нині для чого тобі путь у Єгипет, щоб пити воду з Нілу? і для чого тобі путь в Ассирію, щоб пити воду з ріки її?

¹⁸

и^ нн~њ чт^о ᲄебњ`, и^же хо'щеши на пђти` е^гљ=пеTстњмъ, да пїеши во'дђ мђтнђ. и^ чт^о тебњ` с пђтемъ а^сљ=рїискиM, да пїеши во'дђ рњ'чнђю.

¹⁹

Покарає тебе нечестя твоє, і відступництво твоє викриє тебе; отже, пізнай і розміркуй, як погано і гірко те, що ти залишив Господа Бога твого і страху Мого немає у тобі, — говорить Господь Бог Саваоф.

¹⁹

ѓ^бличаT т^я лђка'в#ства твоя, и^ эTше'ствїе твое запрети'тъ тебњ. вњж'дь и^ ви'дњ ја%же ѕл^о и^ го'рко е^сть эTпђсти'ти тебњ г~а б~а твое^го, и^ не быᲄи страхђ е^го преD тобо'ю, рече г~ь силъ.

²⁰

Бо здавна Я скрушив ярмо твоє, розірвав кайдани твої, і ти говорив: «не буду служити ідолам», а між тим на усякому високому пагорбі і під усяким гіллястим деревом ти блудодіяв.

²⁰

эT вњка съкрђши'лъ е^си и%го мое, раздра'л# е^си ё%зы моа, и^ ре'клᲆ е^си, не слђжђ. въ вся'къ б^о хо'лмъ въз#дви'гнђтыи и^ по вся'комђ дре'вђ листвянђ т^ы распростре'ши блђ'дъ.

²¹

Я насадив тебе як благородну лозу, — найчистіше насіння; як же ти перетворилася у Мене на дикий паросток чужої лози?

²¹

а^зъ же насадиX т^я винограD и^з#бранъ, вся'ко сњмя и%стин#но, како б^о превраще'нъ е^си мнњ` въ стропоTныи виногрDа чюжDїи”

²²

Тому, хоч би ти умився милом і багато ужив на себе лугу, нечестя твоє відзначене переді Мною, — говорить Господь Бог.

²²

А$ще ё^мы'ешися ниᲄромъ, и^ ё^мно'жиши тра'вы бориџовы. поро'чна е^си въ беꙁако'нїи твое^мъ преD мно'ю, рече г~ь б~ъ.

²³

Як можеш ти сказати: «я не осквернив себе, я не ходив слідом Ваала?» Подивися на поведінку твою у долині, пізнай, що робила ти, жвава верблюдиця, яка гасає по шляхах твоїх?

²³

како гл~еши нњсмь поро'чна, по ваа'лђ не ходи'ла е^смь. видњ пђти ᲄвои` въ ё^долњ е^н#нонъ, ви'жDь чт^о сътворила е^си. ходокъ лег#кїи наряжаю^щи

²⁴

Звиклу до пустелі дику ослицю, яка у пристрасті душі своєї ковтає повітря, хто може утримати? Усі, хто шукає її, не стомляться: у її місяці вони знайдуть її.

²⁴

пђти` своа`. ѓ^нагръ ѓ^бы'чен# въ пђсты'ни, въжделњ'нїе дш~а свое'я привлеклъ вњтръ люб#ви свое'я. ничто'же ѓ^братитъ е^я. вс^и и^же и^щTђ е^я не ѓ^скђдњютъ, в не'мощехъ ея` ѓ^бря'щTђ ея`.

²⁵

Не давай ногам твоїм стоптувати взуття, і гортані твоїй — знемагати від спраги. Але ти сказав: «не надійся, ні! бо люблю чужих і буду ходити слідом за ними».

²⁵

въз#дръжи но'гђ твою` эT наго'ты, и^ горта'нь твои эT жа'жDи. и^ рекла е^си, эTчаа'хся н^и вочто'же сътворю. и^ въꙁлю'бихъ и%стин#но чю'ждихъ, и^ по тњхᲆ похожђ.

²⁶

Як злодій, коли впіймають його, буває осоромлений, так осоромив себе дім Ізраїлів: вони, царі їх, князі їх, і священики їх, і пророки їх, —

²⁶

ка'ко постыдњся та'ть е^гда` и^ꙁымаеTся та'ко посты'дни сђть до'мъ і^и^л~евъ тїи, и^ цр~и и^хᲆ нача'лницы и^ сщ~ен#ницы и^ прoрцы иX, рекђщи

²⁷

говорячи дереву: «ти мій батько», і каменю: «ти народив мене»; бо вони повернули до Мене спину, а не лице; а під час біди своєї будуть говорити: «встань і спаси нас!»

²⁷

дре'вђ, эTц~ъ мо'и е^си т^ы, и ка'мени, ты м^я родиl е^си. эTврати'ша эT мене` стопы` а^ не лице. и^ въ время ѓ^слабленїя свое^го рекђтъ, вᲆста'ни і^ и^ꙁба'ви на'съ”

²⁸

Де ж боги твої, яких ти зробив собі? — нехай вони встануть, якщо можуть спасти тебе у час біди твоєї; бо скільки в тебе міст, стільки і богів у тебе, Іудо.

²⁸

Гдњ` сђть бо'ѕи твои` ја%же сътвори'лъ е^си тебњ`, да въста'нђтъ і^ и^ꙁба'вят# т^я въ вре'мя ѓ^слабле'нїя твое^го. по число'мъ б^о гра'доM твоиM, бњхђ бо'ѕи твои`, ЭO і^ё'до. что хо'щете съ мно'ю сђдомъ прњти,

²⁹

Для чого вам змагатися зі Мною? — усі ви [нечестиво чинили і] грішили проти Мене, — говорить Господь.

²⁹

вси ѓ^ста'вили е^сте м^я, реq г~ь.

³⁰

Даремно вражав Я дітей ваших: вони не прийняли напоумлення; пророків ваших пожирав меч ваш, як лев, який винищує [, і ви не убоялись].

³⁰

сђе'тно б^о бихъ сн~ы ва'ша, накаꙁа'нїя не въспрїя'ша. пожре ме'чь ва'шъ пррoкы ва'ша, ја%ко ле'въ и^ гђби'тель роD ва'ш#.

³¹

О, роде! слухайте ви слово Господнє: чи був Я пустелею для Ізраїля? чи був Я країною мороку? Навіщо ж народ Мій говорить: «ми самі собі господарі; ми вже не прийдемо до Тебе»?

³¹

в#немлите сло'во гн~е, е^да ли е^ді'ненїе сътворе'нъ е^смь і^и^л~ю, и^ли земля` неплоDна. вскђ'ю б^о рече по'лкᲆ мо'и. эTи^до'хоM, и^ не прїидеM эTселе к тебњ`.

³²

Чи забуває дівчина прикрасу свою і наречена — вбрання своє? а народ Мій забув Мене, — немає числа дням.

³²

е^да ли ꙁабђ'детъ дв~а красотђ свою`, и^ли ѓ^брђ'чница мони'сᲄа пе'рьсїи своиX. лю'дїе бо мои` ꙁабы'ша мене` дн~и беꙁᲆчислени”

³³

Як майстерно направляєш ти шляхи твої, щоб здобути любов! і для того навіть до злочинів пристосовувала ти шляхи твої.

³³

Чт^о си'лђешися бл~гъ покаꙁа'ти пђть твои, и^ на и^ска'нїе любви, и^же наипаче лђка'въсᲄвъ твоиX наё^чи'ла е^си пђти ᲄвоя`,

³⁴

Навіть на полах одягу твого знаходиться кров людей бідних, невинних, яких ти не застала при зламі, і, незважаючи на все це,

³⁴

и^ въ кри'лXњ твои^хъ ѓ^брњтена е^сть кро'вь дш~ъ ё^богихъ и^ непови'н#ныхъ. не в ро'вXњ ѓ^брњтохъ иX. н^о въ всњхᲆ и^же вы'ше памятова'хъ,

³⁵

говориш: «оскільки я невинна, то, напевне, гнів Його відвернеться від мене». Ось, Я буду судитися з тобою за те, що говориш: «я не згрішила».

³⁵

и^ рекла е^си. беꙁъ грњха и^ непови'нна а^ꙁъ е^смь, и^ сего ради эTврати'ся ја%рость твоя` эT мене. с^е а^ꙁъ сђдомъ прᲇчю с тобо'ю, сего ради чт^о рекла е^си, не съгрњшиX

³⁶

Навіщо ти так багато бродиш, змінюючи путь твою? Ти так само будеш посоромлена і Єгиптом, як була посоромлена Ассирією;

³⁶

ко'ль гнюсна съᲄворе'на е^си ѕњ'ло эTвраща'ющи пђти` твоя`” И$ эT е^гљ=пта постыди'шиs, ја%ко посᲄыдњна е^си эT а^сђра.

³⁷

і від нього ти вийдеш, поклавши руки на голову, тому що відкинув Господь надії твої, і не будеш мати з ними успіху.

³⁷

и^же і^ эT тоа` и^ꙁы'идеши, и^ рђцᲇ твои` бђдђтъ на главњ` твое'и. ја%ко сᲆкрђши` г~ь надња'нїе твое, и^ ничто и%маши преспњва'нно”