¹

Коли Пасхор, син Еммерів, священик, він же і наглядач у домі Господньому, почув, що Єремія як пророк промовив слова ці,

¹

И ё^слы'ша фас#сђръ сн~ъ еMмеr сщ~енник#, и^же поста'вленᲆ бњ` нача'лникъ в домђ` гн~и, і^еремїю прoрчествђ'юща словеса` сїя.

²

то вдарив Пасхор Єремію пророка і посадив його у колоду, яка була біля верхніх воріт Веніамінових при домі Господньому.

²

и^ ё^да'ри фас#сђр# і^еремїю пррoка, и^ посᲄа'ви е^го въ кладђ и^же бњ` въ вра'тњхъ венїами'нихъ вы'шнихъ в# домђ гн~я.

³

Але на другий день Пасхор випустив Єремію з колоди, і Єремія сказав йому: не «Пасхор»^* нарік Господь ім’я тобі, але «Магор Миссавив»^*.

³

е^гда' же в зAё'трїи дн~ь бысть, и^зве'де фассrђ і^еремїю эT кла'ды. и^ рече` к немђ і^еремїя, не фас#сђръ възва' г~ь и'мя твое, н^о стра'хъ эTвсю'дђ.

⁴

Тому що так говорить Господь: ось, Я зроблю тебе жахом для тебе самого і для усіх друзів твоїх, і впадуть вони від меча ворогів своїх, і твої очі побачать це. І всього Іуду віддам до рук царя Вавилонського, і відведе їх у Вавилон і уразить їх мечем.

⁴

и^же сїя рече г~ь, се` а^ꙁъ да'мъ т^я въ страX и^ вси` дрђзи твои`. и^ разрDђша'тся мечемъ вра'гъ свои^хъ, и^ ѓ'чи твои` ё^ꙁрятъ. и^ всю` і^ё^де'ю даM в рђк'ђ цр~я вављ=лон#ска, и^ преведе'тъ и^хъ въ вављ=ло'н#, и^ побїетъ и^хъ мечеM.

⁵

І віддам усе багатство цього міста і усе надбання його, й усі коштовності його; і всі скарби царів юдейських віддам до рук ворогів їхніх, і пограбують їх і візьмуть, і відправлять їх у Вавилон.

⁵

и^ дамъ все и^мњнїе гра'да сего, и^ веs трђдъ е^го. всю' же цњнђ` е^го, и^ вся` скровища црsтва і^ё'дина даM в рђкђ враго'мъ и^хъ. и^ расхитя'тъ и^хъ и^ во'ꙁмђтъ и^ ведђтъ въ вављ=лонъ”

⁶

І ти, Пасхоре, й усі, хто живе у домі твоєму, підете в полон; і прийдеш у Вавилон, і там помреш, і там будеш похований, ти і усі друзі твої, яким ти пророкував неправдиво.

⁶

Ты' же фассђръ, и^ всњ ѓ^бита'тели до'мђ твое^го и^дете въ плᲇне'нїе, и^ вᲆ вављ=лоn прїидеши, и^ та'мо ё'мреши, та'мо же и^ погребе'шися ты` и^ вси` дрђзи твои`, и^мже пррoчествовалъ е^си лжђ`”

⁷

Ти вів мене, Господи, — і я захоплений; Ти сильніший за мене — і переміг, і я щодня у посміянні, усякий знущається з мене.

⁷

И$зве'лъ м^я е^си г~и, и^ прельще'нъ е^смь крњплњ'иши мене бы'лъ е^си и^ възмо'глъ е^си. сътворе'нъ е^смь в# посмњхъ весь дн~ь, вси порђга'ются мн^њ, и^же

⁸

Бо лиш тільки почну говорити я, — кричу про насильство, волаю про руйнування, тому що слово Господнє обернулося на ганьбу для мене і на повсякденне посміяння.

⁸

прежде ё^же` гл~ю възъглашаю^ще безако'нїе и^ па'кости възглаша'ю. и^ быs мн^њ сло'во гн~е в# поноше'нїе, и^ в посмXњ весь дн~ь.

⁹

І подумав я: «не буду я нагадувати про Нього і не буду більше говорити в ім’я Його»; але було у серці моєму, що ніби горить вогонь, який наповнює кістки мої, і я стомився, стримуючи його, і не міг.

⁹

и^ рекохъ не въспомянђ е^го ниже гл~ю ктомђ во и^мя е^го” И$ быs въ срDцы мое^мъ ја%ко ѓ'гнь горя'щъ, ꙁатворенъ же в# костехъ мои^хъ и^ ѓ^скђдњхъ носи'ти не тръпя'щи,

¹⁰

Бо я чув слова багатьох: погрози навколо; «заявіть, говорили вони, і ми зробимо донос». Усі, що жили зі мною у мирі, стежать за мною, чи не спіткнуся я: «можливо, говорять, він попадеться, і ми здолаємо його й помстимося йому».

¹⁰

слы'шахъ бо досади'тельства мно'гимъ и^ стра'хъ ѓ'крsтъ, погони'те и^ пого'ниM е^го эT всњхъ мђжїи і^ и^же бњхђ ми'рнїи мои`. и^ съхраняющи странђ` мою, а^ще ка'ко прельсти'тся и^ премо'жемъ нань, и^ послњдђ'емъ мще'нїю эT него.

¹¹

Але зі мною Господь, як сильний ратоборець; тому гонителі мої спіткнуться і не здолають; сильно осоромляться, тому що чинили нерозумно; посоромлення буде вічне, ніколи не забудеться.

¹¹

г~ь же со мно'ю е^сть, ја%ко брани'тель крњпкїи” Сего ра'ди гоня'щеи м^я падђтъ, и^ не'мощни бђдTђ и посᲄыдяTся ѕњло, ја%ко не раꙁђмњшA поноше'нїа вᲇчнаго, и^же никогда` и^з#гла'дится”

¹²

Господи сил! Ти випробовуєш праведного і бачиш нутрощі і серце. Нехай побачу я помсту Твою над ними, бо Тобі довірив я діло моє.

¹²

И$ ты` г~и си'лъ, и^скђси'тель пра'веднаго, и^же и^ вњдаеши ё^тро'бы и^ срDце. молю ти ся да ви'ждђ мще'нїе твое на нихъ” тебњ б^о эTкры'хъ прю мою”

¹³

Співайте Господу, хваліть Господа, бо Він спасає душу бідного від руки лиходіїв. —

¹³

По'ите г~ђ хвалиᲄе г~а, и^же и^зба'ви дш~ђ ё^бо'гаго эT рђкъ лђкавыхъ”

¹⁴

Проклятий день, в який я народився! день, в який народила мене мати моя, нехай не буде благословенний!

¹⁴

Проклятъ дн~ь во'ньже родиXся, дн~ь воньже породи м^я мт~и моя, да не бђдетъ блsвенъ”

¹⁵

Проклята людина, яка принесла звістку батькові моєму і сказала: «у тебе народився син», і тим дуже порадувала його.

¹⁵

прокля'тъ мђжъ, и^же възвњсти эTц~ђ мое^мђ, рекђщи. родися тебњ ѓ%трокъ мђжескъ, и^ ја%ко радостїю възвесели е^го.

¹⁶

І нехай буде з тією людиною, що з містами, які зруйнував Господь і не пожалів; нехай чує вона ранком волання й опівдні ридання

¹⁶

да бђдетъ чл~къ то'и ја%ко сђть гра'ди ја^же превратиl г~ь, и^ не раска'яся. да слы'шиT вопль заё'тра, и^ рыданїе въ время полђден#ное,

¹⁷

за те, що вона не убила мене у самій утробі — так, щоб мати моя була мені гробом, і утроба її залишалася вічно вагітною.

¹⁷

и^же мене не ё^биl эT ма'тери с^и. да бы'сть мн^њ мт~и моа гро'бъ, и^ чре'сла е^я` ꙁача'тїе вњчное.

¹⁸

Для чого вийшов я з утроби, щоб бачити труди і скорботи, і щоб дні мої зникали у неславі?

¹⁸

въскђю эT ма'тери с^и и^ꙁше'лъ е^смь, да вижDђ трђдъ и^ болњзни, и^ растляTся въ постыдњнїе дн~и мои`”